ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 серпня 2020 року
м. Київ
Справа № 916/1674/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий - Стратієнко Л.В.,
судді: Кондратова І.Д., Кролевець О.А.
за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.,
за участю представників:
позивач - Барди С.Ю.,
відповідачів - 1- не з`явився,
- 2- не з`явився,
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - не з`явився,
прокуратури - Гусарової А.В.,
Національного антикорупційного бюро України - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника військового прокурора Південного регіону України
на ухвалу Господарського суду Одеської області
(суддя - Д`яченко Т.Г.)
від 15.05.2019,
та постанову Південно - західного апеляційного господарського суду
(головуючий - Діброва Г.І., судді - Савицький Я.Ф., Ярош А.І.)
від 04.11.2019,
та касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УВГП-Система»
на постанову Південно - західного апеляційного господарського суду
(головуючий - Діброва Г.І., судді - Савицький Я.Ф., Ярош А.І.)
від 04.11.2019,
за позовом заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України,
до 1) Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «УВГП-Система»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Колективне підприємство «Будова»,
про визнання додаткової угоди до договору недійсною,
та за позовом Національного антикорупційного бюро України,
до 1) Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «УВГП-Система»,
про визнання додаткової угоди недійсною,
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2018 року заступник військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом про визнання недійсною додаткової угоди № 3/70СП від 16.10.2015 до договору № 227/УПБ-70Д від 25.11.2004 про будівництво житла в порядку пайової участі для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей, укладеної між Південним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю «УВГП-Система».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що додаткова угода № 3/70СП від 16.10.2015 до договору № 227/УПБ-70Д від 25.11.2004 про будівництво житла в порядку пайової участі для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей суперечить ст. 203 228 ЦК України, ст. 179 ГК України. Вказав, що Міністерство оборони України, усвідомлюючи порушення законних інтересів держави внаслідок неотримання у державну власність житла через укладення між Південним правління капітального будівництва Міністерства оборони України та ТОВ «УВГП-Система» додаткової угоди № 3/70СП від 16.10.2015 до договору № 227/УПБ-70Д, не здійснювало захист інтересів держави та не звернулось до суду. З урахуванням вказаного, заступник військового прокурора Південного регіону України у серпні 2018 року відповідно до вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» звернувся до суду з позовом.
28.09.2018 Національне антикорупційне бюро України звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати недійсною додаткову угоду № 3/70СП від 16.10.2015 до договору № 227/УПБ-70Д від 25.11.2004, укладену між Південним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України та ТОВ «УВГП-Система».
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що зміни в договір були внесені додатковою угодою за відсутності рішення Кабінету Міністрів України, з порушенням процедури, визначеної Порядком укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 %, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 296 від 11.04.2012. Вважає, що додаткова угода № 3/70СП від 16.10.2015 суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки її умови призвели до ігнорування закріплених Конституцією України гарантій забезпечення соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.05.2019, залишеною без змін постановою Південно - західного апеляційного господарського суду від 04.11.2019, позов заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, Товариства з обмеженою відповідальністю «УВГП-Система», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Колективного підприємства «Будова», про визнання додаткової угоди до договору недійсною залишено без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
22.11.2019 заступник військового прокурора Південного регіону України звернувся з касаційною скаргою на ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.05.2019 та постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 04.11.2019, в якій просить вказані судові рішення скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Підставами для скасування судових рішень зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про недотримання прокурором ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо повідомлення Міністерства оборони України про намір звернутись до суду з позовом. Стверджує, що на виконання вказаної норми права, прокурор до звернення до суду з позовом, направляв на адресу Міністерства оборони України лист № 05/3-3615вих-18 від 09.08.2018. Вважає, що ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» не містить вимог до форми, змісту вказаного повідомлення прокурора та способів його направлення стороні у справі. Зазначає, що суд першої інстанції, оглянувши у судовому засідані лист № 05/3-3615вих-18 від 09.08.2018, не виявив порушень прокурором ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Вважає, що з жовтня 2015 року Міністерству оборони України було відомо про факт порушення інтересів держави внаслідок укладення додаткової угоди № 3/70СП, однак, в порушення п.п. 4, 10 Інструкції з організації претензійної та позовної роботи, представництва інтересів у судах і виконання рішень судів у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України», затвердженою наказом Міністерства оборони України № 744 від 30.12.2016, не здійснило захисту інтересів держави та не звернулось до суду. Вказує, що господарські суди прийняли судові рішення, які суперечать ст. 131-1 Конституції України, ст. ст. 5 11 53 74 162 226 276 ГПК України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Посилається на постанови Верховного Суду у справі № 905/803/18, № 910/3486/18.
20.11.2019 ТОВ «УВГП-Система» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 04.11.2019, в якій просить змінити резолютивну частину постанови шляхом доповнення її словами про відмову у задоволенні позовної заяви прокурора в повному обсязі.
Підставами для зміни постанови суду апеляційної інстанції зазначає, що позивачем не було надано доказів, що спірна додаткова угода суперечить інтересам держави і суспільства. Стверджує, що з додаткової угоди, навпаки, вбачається, що кількість квадратних метрів, що належить до передачі державі, збільшена. Вказує, що саме заступник прокурора своїми діями хоче зменшити на 735 кв м. площу житла, що підлягає передачі в державну власність, чим порушує інтереси держави.
У відзиві на касаційну скаргу Колективне підприємство «Будова» просить ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.05.2019 та постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 04.11.2019 залишити без змін, а касаційну скаргу заступника військового прокурора без задоволення з наведених у відзиві підстав.
ТОВ «УВГП-Система» також подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу заступника військового прокурора, в якій просить ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.05.2019 та постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 04.11.2019 залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Заступник військового прокурора у відзиві на касаційну скаргу ТОВ «УВГП-Система» просить залишити її без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, представника позивача, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу заступника військового прокурора Південного регіону України необхідно задовольнити, а касаційна скарга ТОВ «УВГП-Система» підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Залишаючи позовну заяву заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 226 ГПК України, суди виходили з того, що заступником військового прокурора не було надано належних доказів того, що Міністерство оборони України не має можливості самостійно захистити права держави в цьому випадку чи неналежно здійснює такий захист. Також, апеляційний суд вказав, що прокурором не було дотримано порядку подання до суду доказу - попереднього повідомлення про намір прокурора звернутись до суду із відповідним позовом згідно з ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та доказів його направлення. Отже, суди дійшли висновку, що прокурором не дотримано всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави.
Проте, повністю погодитись з такими висновками господарських судів неможливо виходячи з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме: Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно із ч.ч. 3, 5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Частиною 4 ст. 53 ГПК України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано і у ст. 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15.07.2015.
Системне тлумачення положень ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (аналогічний правовий висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 923/35/19, від 23.07.2020 у справі № 905/383/18).
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Водночас, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).
Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно з ч. 4 ст. 53 ГПК України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.
Якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора необхідно вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. В таких справах виникають підстави для застосування положень п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України (залишення позову без розгляду) (такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).
Також Велика Палата у п. 51 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначила, що процесуальна дієздатність - це здатність особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (ст. 44 ГПК України). У випадку звернення прокурора з позовом до суду в інтересах держави в особі компетентного органу фактичним позивачем є держава, і саме вона набуває процесуальної дієздатності і є учасником справи. Для цілей залишення позову без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 226 ГПК України процесуальна дієздатність має бути відсутня саме в учасника справи (позивача або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), а не його представника. З огляду на вказане помилковим є залишення без розгляду на підставі цього припису позову, поданого прокурором в особі компетентного органу в інтересах держави, через відсутність у прокурора як представника держави процесуальної дієздатності або через відсутність у нього підстав для звернення до суду.
Як вбачається із матеріалів справи, місцевий господарський суд відкрив провадження у справі за позовом заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, Товариства з обмеженою відповідальністю «УВГП-Система», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Колективне підприємство «Будова», про визнання додаткової угоди до договору недійсною. Однак, встановивши у підготовчому засіданні 15.05.2019 недотримання прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повернув позовну заяву прокурору згідно з п. 1 ч. 1 ст. 226 ГПК України, а не на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України, що не відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Встановивши відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд першої інстанції мав залишити позовну заяву прокурора без розгляду відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України, а не на підставі п. 1 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи ухвалу місцевого господарського суду, в порушення вимог ст. ст. 269 275 ГПК України, вказану помилку не виправив.
Враховуючи, що ухвала Господарського суду Одеської області від 15.05.2019 та постанова Південно - західного апеляційного господарського суду від 04.11.2019 прийняті з порушенням норм процесуального права, вони підлягають скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
При розгляді суду першої інстанції необхідно врахувати вказане, а також правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 та за встановлених обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, прийняти законне та обгрунтоване судове рішення відповідно до вимог ст. 236 ГПК України.
Щодо доводів касаційної скарги ТОВ «УВГП-Система», то вони зводяться до надання оцінки судом касаційної інстанції додатковій угоді № 3/70СП від 16.10.2015 до договору № 227/УПБ-70Д від 25.11.2004 про будівництво житла в порядку пайової участі для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей, укладеній між Південним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю «УВГП-Система», що є предметом спору у справі, однак, оскільки судом першої інстанції справа по суті не розглядалась, не вирішувалось питання правомірності угоди, то судом касаційної інстанції такі доводи відхиляються згідно з вимогами ст. 300 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
касаційну скаргу заступника військового прокурора Південного регіону України задовольнити.
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «УВГП-Система» задовольнити частково.
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 15 травня 2019 року та постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 04 листопада 2019 року у справі за № 916/1674/18 скасувати, а справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Л. Стратієнко
Судді І. Кондратова
О. Кролевець