ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2021 року
м. Київ
cправа № 916/2055/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
представники учасників справи:
позивача - не з`явилися,
відповідача - Закуренко Т. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будтехдемонтаж"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.07.2021 (судді: Колоколов С. І. - головуючий, Головей В. М., Ярош А. І.) та рішення Господарського суду Одеської області від 11.02.2021 (суддя Петров В. С.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будтехмонтаж"
до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк"
про стягнення збитків в сумі 1 359 447, 70 грн,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. У вересні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Будтехмонтаж" (далі - ТОВ "Будтехмонтаж") звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" (після перейменування - Акціонерне товариство "Комерційний банк "ПриватБанк", далі - АТ "КБ "ПриватБанк") про стягнення збитків у сумі 572 090,00 грн у виді вартості реалізованих відповідачем з порушенням умов договору предметів застави.
1.2. Позовні вимоги з посиланням на статті 224 225 Господарського кодексу України, положення Законів України "Про заставу", "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" обґрунтовані тим, що 23.07.2014 в забезпечення виконання зобов`язань ТОВ "Будтехмонтаж" (заставодавець) за кредитними договорами від 27.08.2012 та від 25.11.2013 перед АТ "КБ "ПриватБанк" (заставодержатель) були укладені на аналогічних умовах шість договорів застави обладнання.
У 2016 році позивач відновив свою платоспроможність, у зв`язку з чим поступово погашав заборгованість за кредитними договорами від 27.08.2012 та від 25.11.2013. У подальшому 28.03.2017 ТОВ "Будтехмонтаж" надіслало на адресу АТ "КБ "ПриватБанк" лист із проханням у зв`язку з наявністю покупця, який бажає придбати заставлене майно, надати детальний та повний розрахунок заборгованості за договорами сторін та надати можливість оглянути майно, що є предметом застави, і погодити його реалізацію з метою покриття заборгованості. У відповідь на зазначений лист банк повідомив про реалізацію заставленого майна та зарахування суми, що надійшла від його продажу, в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами.
ТОВ "Будтехмонтаж" направило лист, в якому просило відповідача надати письмовий звіт про результати продажу майна, вказавши дату та місце укладення договору купівлі- продажу, найменування покупця, ціну, за яку було реалізовано заставне майно, та розмір заборгованості за кредитними договорами на момент укладення договорів купівлі- продажу заставного майна. Залишення відповідачем вимог позивача без задоволення, а також реалізація майна з порушенням процедури стало підставою для звернення з позовом до суду.
1.3. У відзиві на позовну заву АТ "КБ "ПриватБанк" просило відмовити в її задоволенні, вказуючи з посиланням на статтю 15 Закону України "Про заставу" та статтю 12 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" на те, що банк скористався своїм правом і застава за укладеним між сторонами договором не була зареєстрована, а тому всі посилання позивача на відсутність в реєстрі даних про реєстрацію застави, відсутність реєстрації змін чи невиконання вимог закону щодо зареєстрованої застави безпідставні та не стосуються правовідносин між сторонами.
АТ "КБ "ПриватБанк" акцентувало увагу на тому, що за умовами договору відповідачу було передано в заставу обладнання, однак згідно з договором майно залишалося у володінні власника (ТОВ "Будтехмонтаж"). При виникненні проблемної заборгованості позивачем було передано банку в заклад, а в подальшому реалізовано, тільки три одиниці заставного майна, що підтверджується розпискою від 03.12.2014, а отримані кошти зараховані на рахунок позивача для обслуговування кредитного ліміту в частині погашення заборгованості, про що свідчать виписки за рахунками.
1.4. Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.02.2019, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.05.2019, позов ТОВ "Будтехмонтаж" задоволено частково, стягнуто з АТ "КБ "ПриватБанк" збитки у сумі 1200,00 грн. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 27.09.2019 рішення Господарського суду Одеської області від 20.02.2019 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.05.2019 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
1.5. Під час нового розгляду справи ТОВ "Будтехмонтаж" подало до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просило стягнути з АТ "КБ "ПриватБанк" збитки у сумі 445 160,00 грн, посилаючись на описку в оцінці втраченого майна, яку прийнято судом згідно з ухвалою від 09.12.2019.
1.6. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.01.2020 призначено у справі судову товарознавчу експертизу обладнання, провадження у справі зупинено до проведення судової експертизи, яке було поновлено згідно з ухвалою від 17.03.2020.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.04.2020 відмовлено у задоволенні клопотання судового експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз про надання додаткових матеріалів, необхідних для виконання судової товарознавчої експертизи обладнання та зупинено провадження у справі до закінчення проведення експертизи.
Згідно з ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.05.2020 поновлено провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.06.2020 призначено у справі судову товарознавчу експертизу обладнання, проведення якої доручено спеціалістам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, та зупинено провадження у справі до проведення судової експертизи.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.09.2020 поновлено провадження у справі, а згідно з ухвалою від 01.10.2020 клопотання експертів про надання додаткових документів залишено без задоволення, провадження у справі зупинено до закінчення проведення експертизи.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.12.2020 поновлено провадження у справі.
1.7. У січні 2021 ТОВ "Будтехмонтаж" подало до суду заяву про зміну розміру позовних вимог, яку прийнято судом, в якій позивач просив стягнути з АТ "КБ "ПриватБанк" збитки у сумі 1 359 447,70 грн, вказуючи на проведення 11.01.2021 на його замовлення оцінки втраченого майна, якою підтверджено його вартість.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.02.2021, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.07.2021, у задоволенні позову ТОВ "Будтехдемонтаж" до ПАТ "КБ "ПриватБанк" про стягнення збитків у сумі 1 359 447,70 грн відмовлено.
2.2. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, зокрема, про відсутність підстав для покладення на відповідача обов`язку щодо відшкодування збитків у визначеному позивачем (за відсутності належного документального підтвердження) розмірі, оскільки позивач не довів в установленому законом порядку належними, допустимими та достатніми доказами спричинення відповідачем таких збитків. Суди зазначили, що відсутність однієї з таких складових вказаного правопорушення, як збитки (неможливість встановлення їх розміру) виключає можливість притягнення відповідача до такого виду цивільно-правової відповідальності.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Одеської області від 11.02.2021 та постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.07.2021, ТОВ "Будтехдемонтаж" у касаційній скарзі просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову ТОВ "Будтехдемонтаж" про стягнення з ПАТ "КБ "ПриватБанк" збитків у сумі 1 359 447,70 грн, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень посиланням на пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із застосуванням судами норм права без урахування висновків Верховного Суду та відсутності висновку Верховного Суду з наведених скаржником питань.
3.1.1. Так, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає таке:
- оскаржувані судові рішення ухвалено без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.10.2018 у справі № 127/7029/15-ц в частині питання щодо визначення справедливої сатисфакції потерпілій стороні. Неправомірні дії відповідача потягли за собою неможливість встановлення дійсної ринкової вартості майна, та у зв`язку з цим визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи;
- скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не погодилися з доводами позивача щодо обов`язковості внесення записів до реєстру обтяжень рухомого майна та зазначили, що це є правом заставодержателя, а не його обов`язком. Однак у постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № 922/548/20 суд зазначив, що законодавець визначив, що для звернення стягнення на предмет застави необхідно письмово повідомити боржника та зареєструвати в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на предмет обтяження;
- заявник касаційної скарги зазначає, що, розтлумачивши пункти 1, 3 договорів застави на користь банку суди ухвалили рішення без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц щодо того, що під час тлумачення договору підлягає застосуванню принцип римського права стосовно того, що слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою;
- позиція судів щодо неістотності такого порушення, як відсутність оцінки та неузгодження ціни продажу заставного майна з боржником протирічить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 20.03.2019 у справі № 306/2053/16-ц.
3.1.2. Оскаржуючи судові рішення у справі з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає, що під час розгляду справи судом двічі призначалася судова товарознавча експертиза для визначення розміру збитків, яка не була проведена у зв`язку із ненаданням експертам додаткових документів. Суди попередніх інстанцій, посилаючись на частину 4 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, відмовили у встановленні факту - розміру збитків, неправильно застосувавши зазначену норму, якою передбачено визнання встановленою обставини, для визнання якої призначалася експертиза, у разі ухилення учасника справи від подання суду на його вимогу необхідних для проведення експертизи документів. Проте позивач не мав витребуваних документів, а тому дії позивача не можливо кваліфікувати як ухилення, а отже, відсутні підстави для застосування положень частини 4 статті 102 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували частину 4 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, оскільки ухилення учасника справи від подання матеріалів можна вважати лише тоді, коли такий учасник має витребувані судом докази (матеріали), але ухиляється від їх надання, а також вказана норма права може застосовуватися лише тоді, коли саме суд витребовує такі докази (матеріали).
Скаржник вважає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини 4 статті 102 Господарського процесуального кодексу України у подібних правовідносинах.
Заявник касаційної скарги також зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що банк мав право укласти договір купівлі-продажу предмета застави з третьою особою - покупцем у спрощений спосіб. Однак згідно із частиною 5 статті 30 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" договір купівлі-продажу предмета забезпечувального обтяження укладається обтяжувачем від імені боржника і є правовою підставою для набуття покупцем цього предмета права власності на відповідне рухоме майно. Покупець предмета забезпечувального обтяження набуває право власності на відповідне рухоме майно без будь-яких забезпечувальних та публічних обтяжень, а також інших договірних обтяжень з нижчим пріоритетом.
Отже, скаржник зазначає, що укладений між заставодержателем та третьою особою (покупцем) договір є підставою для припинення обтяжень, що є реєстраційною дією, а сам договір підставою для її проведення. Договори, що укладаються відповідно до частини 5 статті 30 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", можуть укладатися виключно в письмовій формі.
Наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини 5 статті 30 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у подібних правовідносинах.
3.2. Відзив на касаційну скаргу не надходив.
4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутнього у судовому засіданні представника відповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження у справі, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, слід закрити, а в частині підстави, передбаченої у пункті 3 зазначеної норми, - касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з огляду на таке.
4.2. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.
З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.
Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
4.3. Як установили господарські суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, 23.07.2014 між ТОВ "Будтехдемонтаж" (заставодавець) та АТ "КБ "ПриватБанк" (заставодержатель) укладено договір застави № ZALОD00011692, відповідно до пункту 1.1 якого заставою за цим договором забезпечується виконання ТОВ "Будтехдемонтаж" зобов`язань за кредитним договором від 27.08.2012 б/н, укладеним між заставодержателем та позичальником, за умовами якого позичальник зобов`язаний повернути заставодержателю кредитні кошти у сумі 12 000,00 грн до 27.08.2014, сплачувати нараховані відсотки за користування кредитом у розмірі 48,0 % на рік, неустойку у розмірі та у випадках, передбачених кредитним договором, та всіх інших вимог банку за кредитним договором, які згідно з чинним законодавством можуть бути задоволені з вартості предмета застави. Строки повернення кредиту, відсотки та інші умови кредитного договору можуть бути змінені за домовленістю сторін кредитного договору. Застава забезпечує вказані вимоги в розмірі їх повної вартості, незалежно від того, якою така вартість може бути в будь-який час протягом строку дії договору.
За змістом пунктів 1.2, 1.3 договору застави від 23.07.2014 № ZALОD00011692 предметом застави за цим договором є рухоме майно заставодавця, а саме: станок свердлильний "Rottenberger" № і 9 Ф32-500 мм - 1 шт; відбійний молоток "Hycon" НН27 (2005 року випуску) - 1 шт; різьбонарізник "Rems" gidro Ф 1/2/1/4 - 1 шт; коронка алмазна - 19 шт Заставна вартість предмета застави становить 200,00 грн.
Згідно з пунктами 1.6, 1.8 договору застави від 23.07.20147 № ZALОD00011692 предмет застави передається заставодавцем добровільно у володіння (заклад) заставодержателю в момент підписання цього договору. Предмет застави повертається заставодавцю після повного належного виконання зобов`язань за кредитним договором. Факт передачі предмета застави заставодержателю засвідчується підписами сторін на договорі.
За умовами пункту 2.1 договору застави від 23.07.2014 № ZALОD00011692 заставодержатель набуває право звернути стягнення на предмет застави незалежно від настання термінів виконання зобов`язань за кредитним договором у випадках: затримання оплати частини кредиту та/або відсотків, щонайменше на один календарний місяць; перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш ніж на 10 %; несплати позичальником більше однієї виплати, яка перевищує 5 % суми кредиту; іншого істотного порушення умов кредитного договору позичальник має право повернути банку суму кредиту в повному обсязі, винагороду, відсотки за фактичний термін його використання, в повному обсязі виконати інші зобов`язання за договором протягом 30 календарних днів з дати отримання повідомлення про таку вимогу від банку. Якщо протягом цього періоду позичальник усуне порушення умов цього договору, вимога банку втрачає силу.
У пункті 2.3 договору застави від 23.07.2014 № ZALОD00011692 передбачено, що звернення стягнення на предмет застави за вибором банку здійснюється з дотриманням встановленого чинним законодавством порядку будь-яким із способів: шляхом передачі предмета застави у власність банку в рахунок виконання зобов`язань за договором; шляхом продажу банком предмета застави з укладанням договору купівлі-продажу з третьою особою - покупцем або на публічних торгах; шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю, в тому числі з правом укладання банком договору купівлі-продажу предмета застави від імені заставодавця. Пошук покупця проводиться як заставодавцем, так і банком; іншим способом, незабороненим чинним законодавством.
Згідно з пунктом 2.4 договору застави від 23.07.2014 № ZALОD00011692 при зверненні стягнення на предмет застави у позасудовому порядку банк встановлює початкову ціну предмета застави у розмірі оціночної вартості, встановленої незалежним експертом. Банк має право реалізувати предмет застави за ціною, вказаною в акті незалежної експертизи.
Право застави виникає з моменту підписання сторонами цього договору (пункт 3.1 договору застави від 23.07.2014 № ZALОD00011692).
За умовами пункту 4.1 договору застави від 23.07.2014 № ZALОD00011692 заставодержатель зобов`язаний: вживати заходів, необхідних для збереження предмета застави (підпункт 4.1.1); належним чином утримувати предмет застави, нести відповідальність за нього у випадку, коли немає доказів, що втрата, пошкодження або загибель предмета застави сталася не з його вини (підпункт 4.1.2); повертати предмет застави після виконання заставодавцем або третьою особою забезпеченого зобов`язання.
У пункті 4.3 сторони погодили, що заставодавець зобов`язаний: передати предмет застави добровільно у володіння (заклад) заставодержателю в момент підписання цього договору (підпункт 4.3.1); передати банку всі необхідні документи на предмет застави, зазначені в пункті 1.7 договору (підпункт 4.3.2); при частковому чи повному погашенні заборгованості за кредитним договором третьою особою у розмірі ціни предмета застави відповідно до незалежної експертизи заставодавець доручає банку передати предмет застави цій третій особі за наявності документів, підтверджуючих оплату.
Відповідно до пункту 6.1 договору застави від 23.07.2014 № ZALОD00011692 цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання його умов.
4.4. Суди попередніх інстанцій також установили, що між сторонами з метою забезпечення виконання зобов`язань ТОВ "Будтехдемонтаж" за кредитним договором від 27.08.2012 б/н 23.07.2014 також укладено договори застави, які є ідентичними за змістом договору застави від 23.07.2014 № ZALОD00011692, а саме:
- договір застави № ZALOD00011693, предметом якого є рухоме майно - відбійний молоток "Нусоn" НН27 (2005 року випуску, заводський № 2713) - 1 шт; станція гідравлічна 2х10 "Hycon" Р33-09 - 1 шт, заставна вартість якого становить 200,00 грн;
- договір застави № ZALOD00011694, предметом якого є рухоме майно - бетонолом гідравлічний "Dadra" С2-С12 - 2 шт; гідравлічна настінна пила "Нусоп" НН-10 (2005 року випуску, заводський № SN 1036) - 1 шт, заставна вартість якого становить 200,00 грн;
- договір застави № ZALOD00011695, предметом якого є рухоме майно - гідравлічні ножиці "Dadra" combi shears - 1 шт; дрель гідравлічна зі шлангами 2х10 "Нусоn" HCD - 50-200 - 1 шт; заставна вартість якого становить 200, 00 грн.;
- договір застави № ZALOD00011696, предметом якого є рухоме майно - затирочна машинка Ф 1220 мм - 1 шт; трубогиб "Rems" gidro - 1 шт., заставна вартість якого становить 200, 00 грн.
Крім того, між АТ "ПриватБанк" (кредитор) та ТОВ "Будтехдемонтаж" (позичальник) було укладено кредитний договір від 25.11.2013 б/н, за умовами якого ТОВ "Будтехдемонтаж" надано кредит у сумі 10 000,00 грн, в забезпечення виконання зобов`язань за яким 23.07.2014 між АТ "КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Будтехдемонтаж" було укладено договір застави N 2ZALOD0001809, за умовам якого банку було передано в заставу рухоме майно: електропривод для станків (3 шт), стійка "PERRI" (4 шт), станина для станка алмазного (4 шт), заставна вартість якого становить 200,00 грн.
4.5. Суди попередніх інстанцій установили, та було визнано позивачем, що товариством не було здійснено погашення кредиту у встановлений строк, що згідно з поясненнями ТОВ "Будтехдемонтаж" сталося через фінансові труднощі товариства, а відновлення платежів відбулось у 2016 році.
4.6. 28.03.2017 ТОВ "Будтехдемонтаж" на адресу АТ "КБ "ПриватБанк" надіслало лист з проханнями надати повний детальний розрахунок заборгованості за кредитними договорами від 27.08.2012 б/н та від 25.11.2013 б/н, а також надати можливість оглянути майно, передане в заставу, та погодити його реалізацію з метою покриття заборгованості за кредитними договорами.
АТ "КБ "ПриватБанк" у листі від 21.04.2017 № 20.1.0.0.0/7-20170406/94 повідомило ТОВ "Будтехдемонтаж" про реалізацію заставного майна та зарахування суми від продажу в рахунок погашення заборгованості товариства за кредитними договорами.
4.7. З огляду на положення статті 4 Господарського процесуального кодексу України і статей 15 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Отже, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
4.8. Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога ТОВ "Будтехдемонтаж" про стягнення з АТ "КБ "ПриватБанк" збитків у виді вартості реалізованих відповідачем предметів застави з порушенням умов договору на підставі статей 224 225 Господарського кодексу України у сумі 1 359 447, 70 грн, яку зазначено у звіті оцінки від 11.01.2021, який виконано на замовлення позивача Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-Консалтингове Бюро "Тріада" (далі - ТОВ "Інвестиційно-Консалтингове Бюро "Тріада").
4.9. Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
За змістом статей 224 225 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.
За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
4.10. У статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами для виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до статті 626 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.
Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 Цивільного кодексу України).
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Отже, підставою для такої відповідальності, як відшкодування збитків є порушення зобов`язання.
4.11. За змістом статі 573 574 Цивільного кодексу України заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До застави, яка виникає на підставі закону, застосовуються положення цього Кодексу щодо застави, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.
Частиною 2 статті 575 Цивільного кодексу України передбачено, що закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особі.
Статтею 1 Закону України "Про заставу" (у редакції, чинній на час укладення договорів застави від 23.07.2014) передбачено, що застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
За змістом статті 3 зазначеного Закону заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Застава може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов`язання.
Частиною 1 статті 584 Цивільного кодексу України передбачено, що у договорі застави визначаються суть, розмір і строк (термін) виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, та (або) посилання на договір чи інший правочин, яким встановлено основне зобов`язання, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору.
Аналогічні положення закріплено у статті 12 Закону України "Про заставу".
Відповідно до статті 13 Закону України "Про заставу" (у редакції, чинній на час укладення договорів застави від 23.07.2014) договір застави повинен бути укладений у письмовій формі. Угодою сторін може бути передбачено нотаріальне посвідчення договору застави і в тих випадках, коли це є не обов`язковим в силу законодавства України, але на цьому наполягає одна із сторін.
Частиною 4 статті 639 та частиною 3 статті 640 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Відповідно до статті 15 Закону України "Про заставу" застава рухомого майна може бути зареєстрована відповідно до закону.
Згідно із статтею 16 Закону України "Про заставу" право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, - з моменту нотаріального посвідчення цього договору.
Частинами 3, 4 статті 577 Цивільного кодексу України передбачено, що застава рухомого майна може бути зареєстрована на підставі заяви заставодержателя або заставодавця з внесенням запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна. Моментом реєстрації застави є дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
Відповідно до статті 11 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна в порядку, встановленому цим Законом.
При цьому відповідно до статті 3 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов`язує виникнення прав і обов`язків щодо рухомого майна. Відповідно до обтяження в обтяжувача і боржника виникають права і обов`язки, встановлені законом та/або договором.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що ані умовами спірних договорів застави, ані положеннями діючого на час укладення договорів застави законодавства не було передбачено обов`язкового внесення запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна щодо переданого позивачем у заставу банку обладнання, у зв`язку з чим доводи позивача про недотримання банком вимог діючого на той момент законодавства і умов договорів застави щодо внесення відповідного запису до цього реєстру визнано безпідставними.
4.12. Як було встановлено судами під час розгляду справи, згідно з пунктами 3.1, 3.2 укладених між сторонами договорів застави від 23.07.2014, які є ідентичними за змістом, сторони погодили, що право застави виникає з моменту підписання сторонами договору і припиняється право застави повним та належним виконання зобов`язань за кредитним договором.
Ураховуючи такі умови договорів застави, суди попередніх інстанцій визнали безпідставними доводи відповідача про передачу йому у заставу лише трьох одиниць обладнання, а посилання відповідача як на доказ таких тверджень на розписку від 03.12.2014 не взято судами до уваги, оскільки зі змісту зазначеної розписки неможливо встановити передачу від ТОВ "Будтехдемонтаж" до АТ "КБ "ПриватБанк" певного майна з огляду на відсутність підпису уповноваженої особи заставодавця та її засвідчення лише підписом посадової особи заставодержателя.
4.13. Як свідчать матеріали справи, згідно з умовами договорів застави від 23.07.2014 № ZALОD00011692, № ZALOD00011693, № ZALOD00011694, № ZALOD00011695, № ZALOD00011696 позичальник (ТОВ "Будтехдемонтаж") зобов`язався повернути заставодержателю (АТ "КБ "ПриватБанк") кредитні кошти у сумі 12 000,00 грн до 27.08.2014, а за договором застави від 23.07.2014 № 2ZALOD0001809 - повернути заставодержателю кредитні кошти у сумі 10 000,00 грн у строк до 25.11.2014.
Суди попередніх інстанцій установили, а позивач не спростував те, що ТОВ "Будтехдемонтаж" зобов`язання за кредитними договорами не виконало, станом на 2016 рік у товариства існувала заборгованість перед АТ "КБ "ПриватБанк".
Так, суди попередніх інстанцій установили, що саме у зв`язку з невиконанням ТОВ "Будтехдемонтаж" своїх зобов`язань за двома кредитними договорами щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків, АТ "КБ "ПриватБанк" було звернуто стягнення на 3 одиниці предмета застави шляхом їх реалізації без оформлення письмового договору купівлі-продажу на загальну суму 2700,00 грн, а саме: станок свердлильний rottenberg - ціна реалізації 1100,00 грн; станина для свердління - ціна реалізації 1 100,00 грн; коронка алмазна - ціна реалізації 500,00 грн.
Як свідчать матеріали справи та встановлено судами під час розгляду справи, зі змісту укладених між сторонами договорів застави від 23.07.2014 вбачається, що банку було надано право звернення стягнення на предмет застави будь-яким з наведених у договорі способів, як-то: шляхом набуття заставного майна банком у власність (з огляду на факт передачі майна у володіння банку вже на момент укладення договорів застави), або шляхом продажу предмета застави з укладанням договору купівлі-продажу з третьою особою-покупцем або на публічних торгах, або шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю, та іншим способом, не забороненим чинним законодавством.
За змістом статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 657 зазначеного Кодексу встановлена форма окремих видів договорів купівлі-продажу та передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Відповідно до частини 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно із частинами 1 та 2 статті 206 цього Кодексу усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність; юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки законом не встановлена особлива форма договору купівлі-продажу майна, яке було предметом застави, АТ "КБ "ПриватБанк" мав можливість на укладення такого договору у спрощений спосіб.
При цьому статтею 589 Цивільного кодексу України передбачені правові наслідки невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, та встановлено, що у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
4.14. Відповідно до частини 1 статті 30 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (у редакції, чинній на час укладення договорів застави та звернення стягнення на предмет застави - 2014 рік) обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов`язанням шляхом продажу предмета забезпечувального обтяження третій особі. При цьому обтяжувач зобов`язаний у порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, повідомити боржника та інших обтяжувачів відповідного рухомого майна про свій намір реалізувати таке право із зазначенням обраного ним способу, місця та часу проведення процедури продажу. Обтяжувач вправі продати предмет обтяження будь-якій особі-покупцю або на публічних торгах.
За змістом частини 6 статті 43 цього Закону заяви про виникнення, зміну, припинення обтяжень та про звернення стягнення на предмет обтяження підписуються обтяжувачем.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зважаючи на те, що обтяження за укладеними між сторонами договорами застави не було зареєстровано і запис про обтяження був відсутній у реєстрі, то АТ "КБ "ПриватБанк" не зобов`язаний був здійснювати реєстрацію в реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет застави.
4.15. Щодо доводів позивача про те, що відповідачем не було направлено повідомлення про звернення стягнення на предмет застави, то суд апеляційної інстанції установив, що строк виконання позичальником (ТОВ "Будтехдемонтаж") своїх зобов`язань з повернення грошових коштів сплинув 27.08.2014 та 25.11.2014, у той час як з листом до АТ "КБ "ПриватБанк" про надання розрахунків суми заборгованості за кредитними договорами та можливість огляду заставного майна позивач звернувся 28.03.2017. Доказів про звернення позивача до банку щодо неможливості виконання забезпеченого заставою зобов`язання з підстав неплатоспроможності товариства відсутні, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що позивач повинен був знати про можливе настання негативних наслідків у зв`язку з невиконанням ним взятих на себе зобов`язань за кредитними договорами.
4.16. Стосовно посилань позивача про продаж заставного майна без проведення оцінки, то суд апеляційної інстанції установив, що згідно з пунктом 1.3 спірних договорів застави заставна вартість предмета застави за кожним договором становить 200,00 грн.
Отже, як установив суд апеляційної інстанції, сторонами під час укладення договорів застави від 23.07.2014 було визначено вартість заставного майна на загальну суму 1 200,00 грн. (200 грн х 6 договорів).
Суди попередніх інстанцій установили, що оціночна вартість предмета застави, реалізованого банком, не була визначена відповідно до умов договорів.
Водночас суди дійшли висновку, що такі дії АТ "КБ "ПриватБанк" не обумовлюють спричинення збитків ТОВ "Будтехдемонтаж" на заявлену ним суму (1 359 447,70 грн).
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що, ураховуючи невиконання позичальником - ТОВ "Будтехдемонтаж" своїх зобов`язань за кредитними договорами щодо повернення кредитних коштів, у АТ "КБ "ПриватБанк" як заставодержателя відповідно до умов укладених договорів застави та положень законодавства виникло право звернення стягнення на заставне майно.
При цьому ТОВ "Будтехдемонтаж" не надало доказів на підтвердження того, що станом на момент реалізації банком трьох одиниць предмета застави (станка свердлильного rottenberg, станини для свердління та коронки алмазної), а саме 04.12.2014, у ТОВ "Будтехдемонтаж" була відсутня заборгованість за кредитними договорами, що унеможливлювало би звернення такого стягнення банком.
Отже, суди установили, що АТ "КБ "ПриватБанк" мав право відповідно до чинного законодавства та умов спірних договорів застави здійснити звернення стягнення на предмет застави. При цьому встановлення судом порушень процедури такої реалізації, а саме нездійснення АТ "КБ "ПриватБанк" оцінки вартості предмета реалізації та ненаправлення на адресу ТОВ "Будтехдемонтаж" письмового повідомлення про порушення забезпеченого заставою зобов`язання свідчать про наявність у діях банку протиправної поведінки.
4.17. Суд апеляційної інстанції також дійшов висновку, що звернення АТ "КБ "ПриватБанк" стягнення не на все майно, а лише на його частину в кількості 3 одиниць, свідчить про втрату відповідачем іншої частини заставного майна. Водночас навіть у разі втрати банком заставного майна на час звернення позивача з листом до банку у березні 2017 року, сумарна заставна вартість майна становила 1 200,00 грн, що визначено у спірних договорах застави, та не охоплювала загальний розмір заборгованості ТОВ "Будтехдемонтаж" перед АТ "КБ "ПриватБанк", що існувала на момент реалізації заставодержателем свого права на звернення стягнення на частину заставного майна.
Крім того, ТОВ "Будтехдемонтаж" згідно з умовами договорів застави мало право на повернення заставного майна від банку за умови повного погашення заборгованості за кредитними договорами від 27.08.2012 та від 25.11.2013. Однак факт погашення заборгованості та припинення кредитних правовідносин внаслідок виконання позичальником своїх зобов`язань позивачем не доведено, а тому в АТ "КБ "ПриватБанк" не виникло обов`язку з повернення заставного майна на час звернення позивача до банку з листом від 28.03.2017.
При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що надані ТОВ "Будтехдемонтаж" платіжні документи на підтвердження виконання своїх зобов`язань за кредитними договорами не дають змоги встановити за якими саме зобов`язаннями товариством здійснювалася така оплата, оскільки у призначенні платежу зазначено: "погашення штрафу", "оплата", "надходження готівки в погашення кредитів", "погашення кредитів", "поповнення картки за номером". Зі змісту цих платіжних документів вбачається, що оплата здійснювалася за період із січня 2016 року по лютий 2017 року, тобто після реалізації АТ "КБ "ПриватБанк" права на звернення стягнення на предмет застави.
4.18. Суд апеляційної інстанції щодо наданого ТОВ "Будтехдемонтаж" на підтвердження розміру збитків звіту про оцінку від 11.01.2021, виконаного на замовлення позивача ТОВ "Інвестиційно-Консалтингове Бюро "Тріада", зазначив таке.
Так, судом встановлено наявність у звіті оцінки від 11.01.2021 помилок в назвах досліджуваних об`єктів, оскільки назви, зазначені в ньому, не повністю збігаються із назвами об`єктів, зазначених у спірних договорах застави, які були передані на їх виконання.
Наданий позивачем звіт про оцінку від 11.01.2021, за відсутності в матеріалах справи будь-яких інших доказів, зокрема, технічної документації на спірне обладнання, первинної та балансової (залишкової) вартості досліджуваного обладнання, ціни рухомого майна на дату його придбання ТОВ "Будтехдемонтаж", не є достатнім та беззаперечним доказом спричинення АТ "КБ "ПриватБанк" товариству збитків у заявленій до стягнення сумі - 1 359 447, 70 грн.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що ТОВ "Будтехдемонтаж" не доведено розмір заявлених до стягнення збитків.
У той же час статтею 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Згідно з пунктом 8 частини 3 зазначеної норми позовна заява повинна містити перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
Як свідчать матеріали справи, при передачі позивачем в заставу обладнання за спірними договорами застави від 23.07.2014 сторонами визначено, що оціночна вартість обладнання становить 200,00 грн за кожним договором (200,00 грнх 6=1 200,00 грн).
Доказів на підтвердження реальної вартості заставного майна на момент передачі його банку позивачем надано не було.
При цьому, як зазначили суди попередніх інстанцій, ТОВ "Будтехдемонтаж", звертаючись до суду з відповідним позовом у вересні 2018 року, не вказало про відсутність у нього технічної документації на спірне обладнання, первинної та балансової (залишкової) вартості досліджуваного обладнання, ціни рухомого майна на дату його придбання позивачем. Посилання позивача на звіт про незалежну оцінку майна визнано безпідставними, оскільки позивачем не доведено факту неможливості отримання такого звіту на момент подачі позову у 2018 році.
4.19. Ураховуючи положення законодавства, умови договору та встановлені обставини, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що ТОВ "Будтехдемонтаж" не доведено наявності правових підстав для задоволення позову про стягнення з АТ "КБ "ПриватБанк" збитків на підставі статей 224 225 Господарського кодексу України.
4.20. Звертаючись із касаційною скаргою, ТОВ "Будтехдемонтаж" просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення - про задоволення позову повністю, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження посиланням, зокрема на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із ухваленням судових рішень без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03.10.2018 у справі № 127/7029/15-ц, від 18.02.2021 у справі № 922/548/20, від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц, від 20.03.2019 у справі № 306/2053/16-ц.
4.21. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
4.22. У справі № 127/7029/15-ц (постанова Верховного Суду від 03.10.2018) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про поділ майна подружжя та визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна (транспортних засобів) та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання за позивачем права особистої власності на транспортні засоби, Верховний Суд, зокрема, вказав на те, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.
У справі № 922/548/20 (постанова Верховного Суду від 18.02.2021) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Динеро-Капітал" (далі - ТОВ "Динеро-Капітал", позивач) до Публічного акціонерного товариства "Банк "Юнісон" (далі - ПАТ "Банк "Юнісон"), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Юнісон" Федорченка А. В. (далі - Фонд, відповідач-2) та Товариства з обмеженою відповідальністю "БКЗ-Інвест" (далі - ТОВ "БКЗ-Інвест", відповідач-3) про визнання припиненим кредитного договору, визнання припиненим генерального договору про здійснення вкладних (депозитних) операцій, визнання припиненою заставу, зобов`язання Фонду сплатити кредитору в межах ліквідаційної процедури Банку грошові кошти, визнання незаконними дій Банка, направлених на звернення з вимогами до ТОВ "Динеро-Капітал" як заставодавця про погашення зобов`язань ТОВ "БКЗ-Інвест" за кредитним договором, Верховний Суд зазначив про передчасність висновків судів щодо припинення генерального договору та договору застави без дослідження їх умов.
У справі № 753/11000/14-ц (постанова Верховного Суду від 18.04.2018) за позовом Приватного акціонерного товариства "Фармацевтична фірма "Дарниця" до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу квартири, Верховний Суд зазначив, що у цій справі між сторонами існує розбіжність у тлумаченні пунктів 4 та 5 договору купівлі-продажу, якими передбачено, що продаж квартири здійснено за 22 277,00 грн, що на момент здійснення операції складає 11 763 умовні одиниці за курсом Національного банку України на день укладання договору, які покупець зобов`язався виплатити продавцю протягом п`ятнадцяти років з моменту укладання договору. І ці пункти покупець виконав. Якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Якщо в договорі передбачено інший порядок, суду слід з`ясувати сутність такого визначення.
У справі № 306/2053/16-ц (постанова Верховного Суду від 20.03.2019) за позовом ОСОБА_8 до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - ПАТ АБ "Укргазбанк"), ОСОБА_9 , приватного нотаріуса про скасування реєстрації речового права, права власності на готельний комплекс - об`єкт житлової нерухомості за ПАТ АБ "Укргазбанк" на підставі договору іпотеки, Верховний Суд з посиланням на умови договору іпотеки та положення Закону України "Про іпотеку" зазначив, що передача іпотекодавцем права власності на предмет іпотеки є умовою звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку. Якщо в законі та договорі по-різному урегульовано питання звернення стягнення на предмет іпотеки, то застосовуються вимоги договору, якщо такі не протирічать закону чи не заборонені законом. У даному випадку однією із умов переходу предмета іпотеки у власність іпотекодержателю була добровільна передача іпотекодавцем предмета іпотеки. Залишаючи судові рішення у справі без змін, Верховний Суд зазначив, що з огляду на умови укладеного договору іпотеки суди дійшли правильних висновків установивши обставини справи стосовно того, що при переході права власності на предмет іпотеки порушено вимоги статей 33, 35 Закону України "Про іпотеку" та Закону України "ПРО нотаріат", оскільки представник банку не повідомив приватного нотаріуса про існування спору між сторонами з приводу розміру заборгованості, а дії з переходу права власності можуть вчинятися нотаріусом лише у разі відсутності спору про розмір заборгованості. З огляду на те, що на розгляді Свалявського районного суду Закарпатської області перебуває позов ПАТ АБ "Укргазбанк" до ОСОБА_9 , ОСОБА_8 про звернення стягнення на предмет іпотеки, а станом на 10.09.2016 оцінка предмета іпотеки не проводилась, то ПАТ АБ "Укргазбанк" недобросовісно використало своє право звернення стягнення на предмет іпотеки.
4.23. Проте аналіз висновків, зроблених у судових рішеннях у справі № 916/2055/18, в якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених скаржником постановах Верховного Суду, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зважаючи на те, що наведена скаржниками підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Будтехдемонтаж" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.07.2021 та рішення Господарського суду Одеської області від 11.02.2021 у справі № 916/2055/18.
4.24. ТОВ "Будтехдемонтаж", оскаржуючи судові рішення у справі в касаційному порядку на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у касаційній скарзі вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме застосування частини 4 статті 102 Господарського процесуального кодексу України у подібних правовідносинах.
Статтею 102 Господарського процесуального кодексу України передбачене збирання матеріалів для проведення експертизи.
За змістом частини 1 зазначеної норми матеріали, необхідні для проведення експертизи, експерту надає суд, якщо експертиза призначена судом, або учасник справи, якщо експертиза проводиться за його замовленням. При призначенні експертизи суд з урахуванням думки учасників справи визначає, які саме матеріали необхідні для проведення експертизи. Суд може також заслухати призначених судом експертів з цього питання. Копії матеріалів, що надаються експерту, можуть залишатися у матеріалах справи.
Як свідчать матеріали справи, у постанові від 27.09.2019 у справі № 916/2055/18 Верховний Суд скасовуючи судові рішення та передаючи справу на новий розгляд, зазначив, що з метою встановлення дійсних обставин справи та за відсутності будь-яких інших доказів щодо вартості втраченого майна, суди не були позбавлені права призначити у справі відповідну судову експертизу в порядку статті 99 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ухвалами Господарського суду Одеської області від 21.01.2020 та 22.06.2020 у справі судом двічі призначалася судова товарознавча експертиза обладнання, на вирішення якої було поставлено питання щодо визначення реальної ринкової вартості об`єктів рухомого майна (втраченого майна - обладнання для проведення демонтажних робіт), що є предметом застави за договорами застави від 23.07.2014 № ZALOD00011692, № ZALOD00011693, № ZALOD00011694, № ZALOD00011695, № ZALOD00011696, № ZALOD0001809, укладених між АТ "КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Будтехдемонтаж", на момент розгляду справи.
У межах судової товарознавчої експертизи експертами Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України та Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України до суду направлялися клопотання про надання необхідних для проведення експертизи документів (технічної документації в повному обсязі на обладнання, яке підлягає дослідженню, згідно з переліком основних засобів, первинної (історичної) та балансової (залишкової) вартості досліджуваного обладнання), а також щодо надання обладнання для огляду.
Згідно з ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.04.2020 відмовлено у задоволенні клопотання судового експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Шапошникової Е. О. про надання додаткових матеріалів, необхідних для виконання судової товарознавчої експертизи обладнання у справі № 916/2055/18 з огляду на те, що представник ТОВ "Будтехдемонтаж" повідомив про відсутність витребуваних експертом документів, всі наявні у позивача документи були долучені до матеріалів справи, а спірне обладнання втрачене і позивач не може надати експерту таке обладнання для огляду.
Згідно з ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.10.2020 у зв`язку із відсутністю витребуваної експертом документації суд дійшов висновку про неможливість задоволення клопотання експертів про надання необхідних для проведення експертизи документів.
Отже, суди попередніх інстанцій зазначили, що призначені на виконання вказівок суду касаційної інстанції судові експертизи не були проведені з підстав ненадання позивачем витребуваних судовими експертами додаткових матеріалів, необхідних для виконання судової товарознавчої експертизи обладнання, зокрема, повної специфікації, технічної документації та товаросупровідних документів на об`єкти, що дадуть змогу їх ідентифікувати в повному обсязі; договорів купівлі-продажу, видаткових накладних, податкових накладних, рахунків-фактур, платіжних доручень, банківських виписок, які підтверджують сплату за спірне обладнання, актів прийому-передачі; актів технічного стану на об`єкти дослідження станом на 23.07.2014 (дату укладення договорів застави); відомостей про первину вартість об`єктів дослідження та введення в експлуатацію.
Відповідно до частин 1- 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За змістом статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, як письмові, речові та електронні докази.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За змістом статті 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.
Відмовляючи у задоволенні позову ТОВ "Будтехдемонтаж" про стягнення з ПАТ "КБ "ПриватБанк" збитків у сумі 1 359 447,70 грн, суди попередніх інстанцій виходили із встановлених обставин справи щодо недоведеності позивачем наявності правових підстав для стягнення збитків на підставі статей 224 225 Господарського кодексу України та наявності всіх складових для застосування такої міри відповідальності, установивши натомість порушення самим позивачем своїх зобов`язань за кредитними договорами та реалізацію відповідачем права на звернення стягнення на предмет застави внаслідок порушення позичальником/заставодавцем (ТОВ "Будтехдемонтаж") зобов`язань з повернення грошових коштів за кредитними договорами.
4.25. При цьому суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що з огляду на ненадання позивачем необхідних для проведення експертизи матеріалів на вимогу суду документів за клопотанням судового експерта, з урахуванням частини 4 статті 102 Господарського процесуального кодексу України наявні підстави для відмови у визнанні обставин щодо розміру збитків, заявлених до стягнення.
Відповідно до частини 4 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування якої зазначає у касаційній скарзі скаржник, у разі ухилення учасника справи від подання суду на його вимогу необхідних для проведення експертизи матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, що перешкоджає її проведенню, суд залежно від того, яка особа ухиляється, а також яке ця експертиза має значення, може визнати встановленою обставину, для з`ясування якої експертиза була призначена, або відмовити у її визнанні.
За змістом частин 1, 2 статті 91 зазначеного Кодексу письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).
У пунктах 7.3.2.- 7.3.4. постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19 зазначено таке:
"7.3.2. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на порядок застосування частини шостої статті 91 та частини четвертої статті 102 ГПК України з огляду на різне застосування судами першої та апеляційної інстанцій зазначених процесуальних норм. Відповідно до статті 91 ГПК України передбачено загальні вимоги щодо письмових доказів у справі та врегульовано, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Такий наслідок неподання для огляду оригіналу письмового доказу є імперативним, а отже, для підтвердження відповідності копії оригіналу документа сторона спору зобов`язана надати суду для огляду оригінал письмового документа або зазначити про наявність в іншої особи оригіналу такого письмового документа (частини п`ята - шоста статті 91 ГПК України).
7.3.3. Разом тим, якщо предметом судової експертизи є письмовий документ однієї із сторін спору і внаслідок проведення експертизи оригінал (письмовий документ) може бути знищений, пошкоджений, то процесуальним законодавством передбачено обов`язок залученого експерта повідомити відповідного учасника справи про можливі наслідки проведеного експертного дослідження та одержати у такого учасника письмовий дозвіл на його проведення (частина четверта статті 103 ГПК України). Також відповідно до частини третьої статті 101 ГПК України висновок експерта, складений за результатами експертизи, під час якої був повністю або частково знищений об`єкт експертизи, який є доказом у справі, або змінено його властивості, не замінює об`єкт експертизи як доказ та не є підставою для звільнення від обов`язку доказування. У випадку призначення судової експертизи письмового документа, ухилення учасника справи від подання на вимогу суду його оригіналу може мати різні наслідки: суд може визнати встановленою обставину, для з`ясування якої експертиза була призначена, або відмовити у її визнанні (частина четверта статті 102 ГПК України).
7.3.4. З огляду на особливості регулювання процедури надання письмових документів для проведення їх експертного дослідження, необхідність аналізу судом дотримання вимог процесуального законодавства не тільки сторонами спору, але й судовим експертом до початку проведення експертизи, суд повинен досягнути балансу, з одного боку, у сприянні стороні щодо надання доказів у справі шляхом проведення судової експертизи, а з іншого, - у збереженні повноти та цілісності письмового документа, який є доказом протилежної сторони. Відтак у цьому випадку суд має право вибору процесуальних наслідків неподання документів, які є об`єктом експертного дослідження стороною у справі (щодо визнання встановленою обставини, для з`ясування якої експертиза була призначена, або відмови у її визнанні)".
4.26. Отже, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19 зроблено висновок щодо процесуальних наслідків, передбачених частиною 4 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, за неподання (ухилення від подання) документа для проведення судової експертизи стороною, в якої такий документ знаходиться, для досягнення балансу, з одного боку, у сприянні стороні щодо надання доказів у справі шляхом проведення судової експертизи, а з іншого, - у збереженні повноти та цілісності письмового документа, який є доказом протилежної сторони.
4.27. При цьому, як свідчать матеріали справи, зі змісту пунктів 1.7 договорів застави від 23.07.2014, укладених між ТОВ "Будтехдемонтаж" та АТ "КБ "ПриватБанк", якими передбачена передача заставодавецем банку всіх документів на предмет застави, перелік таких документів не зазначено.
Зазначене свідчить, що документи на обладнання, яке було предметом застави за укладеними між сторонами договорами, заставодавцем заставодержателю не передавалися, отже, мали бути надані на підтвердження своїх вимог та для проведення судової експертизи саме ТОВ "Будтехдемонтаж".
4.28. Щодо посилань ТОВ "Будтехдемонтаж" на те, що підставами касаційного оскарження судових рішень є підстави, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини 5 статті 30 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у подібних правовідносинах, якою передбачено, що договір купівлі-продажу предмета забезпечувального обтяження укладається обтяжувачем від імені боржника і є правовою підставою для набуття покупцем цього предмета права власності на відповідне рухоме майно. Покупець предмета забезпечувального обтяження набуває право власності на відповідне рухоме майно без будь-яких забезпечувальних та публічних обтяжень, а також інших договірних обтяжень з нижчим пріоритетом, то колегія суддів зазначає таке.
Як вже зазначалося, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ "Будтехдемонтаж" про стягнення з ПАТ "КБ "ПриватБанк" збитків, виходили із встановлених обставин справи щодо недоведеності позивачем наявності правових підстав для стягнення збитків на підставі статей 224 225 Господарського кодексу України, установивши натомість порушення самим позивачем своїх зобов`язань за кредитними договорами та реалізацію відповідачем права на звернення стягнення на предмет застави внаслідок порушення позичальником/заставодавцем (ТОВ "Будтехдемонтаж") зобов`язань з повернення грошових коштів за кредитними договорами.
Оскільки формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені місцевим судом під час розгляду справи обставини, колегія суддів вважає відсутніми підстави для формування висновку Верховного Суду з питань, заявлених заявником касаційної скарги.
При цьому, доводи ТОВ "Будтехдемонтаж" обмежуються фактично незгодою товариства з оскаржуваними судовими рішеннями та не містять належної аргументації щодо застосування норми права (у цьому випадку частини 5 статті 30 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень") до конкретних правовідносин, а також обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми у правовідносинах, спір в яких стосується стягнення збитків.
5. Висновки Верховного Суду
5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом частини 1 статті 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до положень статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскільки під час здійснення касаційного провадження за касаційною скаргою Одеської міської ради у цій справі з підстав касаційного оскарження, визначених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховним Судом не було встановлено допущених судом апеляційної інстанції порушень норм процесуального права з наведених у касаційній скарзі мотивів, то і підстав для зміни чи відміни оскаржуваних судових рішень у касаційного суду немає.
6. Розподіл судових витрат
6.1. Оскільки підстав для скасування судових рішень, а також задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Будтехдемонтаж" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.07.2021 та рішення Господарського суду Одеської області від 11.02.2021 у справі № 916/2055/18, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будтехдемонтаж" залишити без задоволення.
3. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.07.2021 та рішення Господарського суду Одеської області від 11.02.2021 у справі № 916/2055/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді Н. О. Багай
Ю. Я. Чумак