ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 березня 2020 року
м. Київ
справа № 916/2998/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.
розглянув у порядку письмового провадження
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Александрія Нова"
на ухвалу господарського суду Одеської області від 15.10.2019 (суддя Бездоля Д.О.)
та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2019 (головуючий - суддя Мишкіна М.А., судді Бєляновський В.В. і Богатир К.В.)
зі справи № 916/2998/19
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Александрія Нова" (далі - Товариство)
до фізичної особи - підприємця Юраша Руслана Андрійовича (далі - Підприємець)
про визнання інформації недостовірною.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
Товариство звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Підприємця про визнання недостовірною інформації, зазначеної у акті приймання-передачі орендованого майна від 01.01.2008, а саме: "Сума у розмірі 650 000 (шістсот п`ятдесят тисяч), 00 грн отримана у повному обсязі. Претензій по оплаті згідно з пунктом 3,2 орендодавець не має".
Позов мотивовано тим, що Товариство не укладало з Підприємцем жодних договорів і не отримувало від Підприємця коштів, про які зазначено в акті приймання-передачі від 01.01.2008, а тому напис "Сума у розмірі 650 000 (шістсот п`ятдесят тисяч), 00 грн отримана у повному обсязі. Претензій по оплаті згідно з пунктом 3,2 орендодавець не має" є недостовірним.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.10.2019, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2019, у відкритті провадження у справі за позовом Товариства до Підприємця про визнання інформації недостовірною - відмовлено на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Судові рішення мотивовано тим, що інформація, яку просить визнати недостовірною Товариство, була доказом у іншій справі та оцінювалась судом при ухваленні судового рішення, а тому така вимога по суті є проханням надати повторну судову оцінку наданим суду доказам у раніше розглянутій справі, а тому обраний Товариством спосіб захисту сам по собі не спрямований на ефективне відновлення права позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Товариство вважає ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції такими, що постановлені з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права та просить ухвалу господарського суду Одеської області від 15.10.2019 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2019 у справі № 916/2998/19 скасувати та постановити нову ухвалу про відкриття провадження за позовною заявою Товариства до Підприємця про визнання недостовірною інформації про те, що "Сума у розмірі 650 000 (шістсот п`ятдесят тисяч), 00 грн отримана у повному обсязі. Претензій по оплаті згідно з пунктом 3,2 орендодавець не має", яка зазначена в акті приймання-передачі від 01.01.2008.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Так, згідно з доводами Товариства:
- Товариство не бажає спростовувати достовірність доказу, а просить визнати інформацію, зазначену в акті прийманні-передачі, недостовірною;
- у судових рішеннях у справі № 29/124-08-3108 акт приймання-передачі від 01.01.2008 не досліджувався з приводу достовірності інформації, зазначеної в ньому;
- акт приймання-передачі від 01.01.2008 при розгляді судами справи № 29/124-08-3108 та справи №2а/1570/8954/2011 не досліджувався та не аналізувався, а був прийнятий безспірно в тому вигляді, в якому він був наданий Підприємцем;
- визнання недостовірною (неправдивою) інформації, зазначеної в акті приймання-передачі від 01.01.2008, має на меті відновлення становища, яке існувало до порушення, а не захист гідності, честі чи ділової репутації;
- господарський суд Одеської області в своєму рішенні у справі №916/2750/18 не зазначив, що спір про достовірність інформації, яка міститься в акті приймання- передачі від 01.01.2008 року не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Доводи інших учасників справи
Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Відповідно до частини першої статті 200 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про інформацію" інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
За змістом статті 94 та частини першої статті 91 Цивільного кодексу України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу. Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
Згідно з приписами статті 277 Цивільного кодексу України визначено порядок спростування неправдивої інформації та, зокрема, передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний.
За змістом статті 91 Цивільного кодексу України право на спростування недостовірної інформації, передбачене статтею 277 цього Кодексу, належить не лише фізичним, а і юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, яка зашкоджує діловій репутації господарюючого суб`єкта.
Водночас юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про спростування недостовірної інформації, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б однієї особи у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширена інформація є недостовірною, тобто такою, яка не відповідає дійсності; поширена інформація порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Під поширенням інформації розуміється опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Як убачається зі змісту позовної заяви, обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання інформації, яка міститься в акті приймання-передачі від 01.01.2008, недостовірною Товариство посилалося на положення статей 1087 1088 Цивільного кодексу України, постанову Правління Національного банку України від 09.02.2005 № 32, Положення про ведення касових операцій у національній валюті, затверджене постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637, і наголосило на підтвердженні наданими позивачем доказами неможливості проведення Підприємцем платежу у сумі 650 000,00 грн у зв`язку із відсутністю на його банківських рахунках грошових коштів у достатній кількості, відсутності доходу у такій сумі, неможливості здійснення готівкового розрахунку у сумі 650 000,00 грн, а також неможливості розрахунку 01.01.2008, оскільки цей день був святковим, а директор Товариства перебувала на лікуванні в іншому місті.
Водночас суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що інформація, зазначена в акті приймання-передачі від 01.01.2008, стосувалася предмета позову у справі № 29/124-08-3108 і була доказом у цій справі, дослідженим судом, який, у свою чергу, встановив, що акт приймання-передачі від 01.01.2008 із зазначеною у ньому інформацією, у тому числі про отримання орендодавцем 650 000,00 грн і відсутність претензій щодо оплати, підписано директором Товариства.
За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частини перша та друга статті 4 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, у розумінні наведених положень правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом відкриття провадження у справах здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Зазначеними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту можна визначити як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.
Приписи статті 13 Конвенції вимагають, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за цією статтею також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).
Ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримати відповідне відшкодування.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій, що обраний позивачем спосіб захисту сам по собі не спрямований на ефективне відновлення права, а цей судовий спір не підлягає розгляду в судовому порядку.
Враховується судом і те, що аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 916/2750/18 за позовом Товариства до Підприємця, предметом розгляду в якій було, зокрема, визнання акта приймання-передачі від 01.01.2008 таким, що містить неправдиву (недостовірну, таку, що не відповідає дійсності) інформацію, а саме напис: "Сума у розмірі 650 000 (шістсот п`ятдесят тисяч), 00 грн отримана у повному обсязі. Претензій по оплаті згідно з пунктом 3,2 орендодавець не має".
Подана скарга зводиться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, прохання про повторний перегляд матеріалів справи, переоцінки доказів та встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Суд також вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини, рішення якого згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визнаються джерелом права в України, неодноразово вказував, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (справа "Трофимчук проти України" від 28 жовтня 2010 року).
Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" заява № 52854/99).
Не можна розглядати касаційний перегляд справи як замасковану апеляцію. Відступи від цього принципу виправдані лише тоді, коли вони необхідні за обставин суттєвого та неспростовного характеру.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Звертаючись з касаційною скаргою, Товариство не спростувало наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довело неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень.
Отже, суди попередніх інстанцій, з`ясували, що обраний позивачем спосіб захисту не спрямований на ефективне відновлення порушеного права, а тому спір не підлягає розгляду в судовому порядку, що стало підставою для відмови у відкритті провадження у справі.
За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Товариства залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін за відсутності передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування.
Судові витрати
Понесені Товариством у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 129 308 309 315 317 Господарського процесуального кодексу України ( в редакції чинній на момент звернення з касаційною скаргою), Касаційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Александрія Нова" залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду Одеської області від 15.10.2019 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2019 зі справи № 916/2998/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя Б. Львов
Суддя В. Селіваненко