№ 916/302/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 916/302/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання - Ковалівської О.М.,

учасники справи:

позивач - Національний банк України,

представник позивача - Перетятько С.М. (у порядку самопредставництва),

відповідач - публічне акціонерне товариство "Одесапродконтракт",

представник відповідача - не з`явився,

третя особа - публічне акціонерне товариство "Імексбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,

представник третьої особи - не з`явився,

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Одесапродконтракт"

на рішення господарського суду Одеської області від 29.07.2019 (головуючий суддя Щавинська Ю.М.)

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.10.2021 (головуючий Ярош А.І., судді: Діброва Г.І. і Разюк Г.П.)

у справі № 916/302/16

за позовом Національного банку України (далі - НБУ)

до публічного акціонерного товариства "Одесапродконтракт" (далі - Товариство)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: публічне акціонерне товариство "Імексбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Банк),

про стягнення 3 162 606 403,14 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

НБУ звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Банку (з урахуванням заява про уточнення позовних вимог), про звернення стягнення, у рахунок погашення заборгованості Банку перед НБУ за кредитним договором про рефінансування від 26.11.2009 № 29 (далі - Договір) у сумі 3 162 606 403,14 грн, яка складається із заборгованості по поверненню кредитних коштів у розмірі 3 092 825 995,46 грн, заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом у розмірі 68 754 093,14 грн, пені за простроченими процентами у розмірі 1 026 314,54 грн, на нерухоме майно, що є предметом іпотеки за іпотечним договором від 26.11.2009, за реєстровим номером 4127, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. (далі - Іпотечний договір), та належить Товариству, а саме нерухоме майно: цілісний майновий комплекс, за адресою: м. Одеса, 19 км Старокиївської дороги, будинок 34, реєстраційний номер 323875851101, що складається з будівель і споруд, перелік міститься у відповідній заяві, та всі невіддільні від вищезазначеного майна: поліпшення, складові частини, внутрішні системи, реконструкції, зміни та доробки, тощо. Визначення способу реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:

- НБУ та Банком були укладені кредитні договори: від 23.04.2008 № 55 з додатковими договорами; від 06.11.2008 № 73 з додатковими договорами; від 04.02.2009 № 2 з додатковими договорами; від 17.04.2009 № 48 з додатковими договорами. Зазначені кредитні договори припинили свою дію шляхом їх заміни новими зобов`язаннями, про що укладено Договір, який за своїм змістом є новацією згідно із статтею 604 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);

- з метою забезпечення виконання Банком зобов`язань за Договором, НБУ та майновим поручителем Товариством укладено Іпотечний договір, предметом якого є нерухоме майно: цілісний майновий комплекс, за адресою: м. Одеса, 19 км Старокиївської дороги, будинок 34, реєстраційний номер 323875851101;

- Банком зобов`язання за Договором не виконано, натомість постановою правління НБУ від 21.05.2015 у Банка було відкликано ліцензію та введено процедуру ліквідації, у зв`язку з чим строк виконання грошових зобов`язань Банку є таким, що настав.

Рішенням господарського суду Одеської області від 29.07.2019, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.10.2021, позовні вимоги задоволено. У рахунок погашення заборгованості Банку перед НБУ за Договором у сумі 3 162 606 403,14 грн, яка складається з заборгованості по поверненню кредитних коштів у розмірі 3 092 825 995,46 грн, заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом у розмірі 68 754 093,14 грн, пені за простроченими процентами у розмірі 1 026 314,54 грн звернуто стягнення на нерухоме майно, що є предметом іпотеки за Іпотечним договором, та належить Товариству, а саме нерухоме майно: цілісний майновий комплекс, за адресою: м. Одеса, 19 км Старокиївської дороги, будинок 34, реєстраційний номер 323875851101, що складається з: будівлі головного корпусу з блоками підсобних приміщень, авто платформою і залізничною колією, літ. "А, пд (А), А1, а, а1", загальною площею: 20 635.3 кв.м; адміністративного корпусу, літ. "Б, пд (Б)", загальною площею 2 326 кв.м; будівлі охорони, літ. "В", автовагової, літ. "Г", загальною площею 27.3 кв.м.; будівлі електроцеху, літ. "Е, е, е1", загальною площею: 399.2 кв.м.; складу мастил і масел, літ. "Є", загальною площею 74.1 кв.м.; матеріального складу, літ. "ж1, ж2"; водомірного вузла, літ. "И"; розподільчого пристрою, літ. "К"; будівлі котельної, літ. "Л, Л1, л, л1", загальною площею: 860.7 кв.м.; насосної ІІ-го підйому, літ. "М", загальною площею 64.3 кв.м.; мазутонасосної, літ. "Н, Н1", загальною площею: 53 кв.м.; столярного цеху, літ. "О, О1", загальною площею: 250.1 кв.м.; будівлі ремонтно-механічної, літ. "П", загальною площею 32.7 кв.м.; цеху фасовки мастил, літ. "Р", загальною площею: 274.6 кв.м.; торгівельного павільйону, літ. "Т", загальною площею 71.5 кв.м.; пункту мийки машин, XI; блок-заправки, І-ІІ; градильної з крапильною, III; мазутосховища, IV; димових труб, V, VI; резервуарів, VII, VIII; брукування, IX; естакади, X; огорожі, № 1-7; складу мастил і масел, літ. "Ж, ж", загальною площею 591.1 кв.м.; всі невіддільні від реконструкції, зміни та доробки, тощо. Визначено спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог, які не були спростовані Товариством, оскільки Банком зобов`язання за Договором не виконано, заборгованість не погашена, а, отже, правомірним є звернення стягнення на предмет іпотеки.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права та на те, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду, які прийняті в інших справах у подібних правовідносинах, а також на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог або за процесуальною неможливістю прийняття такого судового рішення передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована необхідністю відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 107 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) стосовно наявності чи відсутності підстав для проведення повторної судової експертизи, викладених у пункті 18 постанови від 16.04.2019 у справі № 912/3872/17 та пункті 8.12 постанови від 20.08.2019 у справі № 925/195/17, у подібних правовідносинах, а також тим, що: ухвалюючи рішення, суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 604/156/14-ц, від 22.08.2018 у справі № 2-1169/11, від 30.06.2021 у справі № 686/6365/19, від 24.02.2021 у справі № 554/2922/16-ц щодо застосування статті 559 ЦК України та від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г/3 щодо застосування статті 75 ГПК України; суди необґрунтовано відхилили клопотання учасника справи.

НБУ подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Від Банку відзив на касаційну скаргу не надходив.

Товариство подало клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, яке відхилено Верховним Судом у зв`язку з його необґрунтованістю та враховуючи, що явка представників сторін обов`язковою не визнавалась.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника НБУ, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 26.11.2009 НБУ (Кредитор) та Банком (Позичальник) було укладено Договір, за умовами якого сторони прийняли рішення про припинення своїх зобов`язань за первісними кредитними договорами шляхом їх заміни новими зобов`язаннями, що випливають з даного договору, що за своїм змістом є новацією згідно із статтею 604 ЦК України.

У подальшому НБУ та Банком було укладено ряд додаткових угод, якими було внесено зміни до Договору.

Відповідно до пункту 1.1 Договору, у редакції додаткової угоди від 25.03.2014 № 9, Кредитор надає Позичальнику кредит рефінансування (з урахуванням раніше здійсненого) у сумі 3 395 000 000 грн.

За умовами пункту 2.3.1 Договору Позичальник прийняв на себе обов`язок повернути Кредитору суму кредиту та проценти за користування ним.

Строки погашення кредиту та процентну ставку сторонами було погоджено у Договорі з урахуванням додаткових угод.

На виконання умов Договору Банком було отримано кредитні кошти у сумі 3 395 000 000 грн на строк до 27.07.2016 за траншами наданими у розмірі 2 900 000 000 грн та 495 000 000 грн.

Факт надання кредитних коштів не спростовано Товариством та підтверджується банківськими виписками, доданими до матеріалів справи.

Водночас, матеріали справи не містять доказів повернення Банком грошових коштів, отриманих за Договором.

Також на забезпечення виконання зобов`язань Позичальника за Договором, 26.11.2009 НБУ (Іпотекодержатель) та Товариством (Іпотекодавець) було укладено Іпотечний договір.

Також між сторонами було укладено низку договорів про зміни: від 24.03.2011 № 1, від 20.10.2011 № 2, від 26.03.2014 № 3.

Так предметом забезпечення за Іпотечним договором є: цілісний майновий комплекс, за адресою: м. Одеса, 19 км Старокиївської дороги, будинок 34, реєстраційний номер 323875851101, що складається з: будівлі головного корпусу з блоками підсобних приміщень, авто платформою і залізничною колією, літ. "А, пд (А), А1, а, а1", загальною площею: 20 635.3 кв.м; адміністративного корпусу, літ. "Б, пд (Б)", загальною площею 2 326 кв.м; будівлі охорони, літ. "В", автовагової, літ. "Г", загальною площею 27.3 кв.м.; будівлі електроцеху, літ. "Е, е, е1", загальною площею: 399.2 кв.м.; складу мастил і масел, літ. "Є", загальною площею 74.1 кв.м.; матеріального складу, літ. "ж1, ж2"; водомірного вузла, літ. "И"; розподільчого пристрою, літ. "К"; будівлі котельної, літ. "Л, Л1, л, л1", загальною площею: 860.7 кв.м.; насосної ІІ-го підйому, літ. "М", загальною площею 64.3 кв.м.; мазутонасосної, літ. "Н, Н1", загальною площею: 53 кв.м.; столярного цеху, літ. "О, О1", загальною площею: 250.1 кв.м.; будівлі ремонтно-механічної, літ. "П", загальною площею 32.7 кв.м.; цеху фасовки мастил, літ. "Р", загальною площею: 274.6 кв.м.; торгівельного павільйону, літ. "Т", загальною площею 71.5 кв.м.; пункту мийки машин, XI; блок-заправки, І-ІІ; градильної з крапильною, III; мазутосховища, IV; димових труб, V, VI; резервуарів, VII, VIII; брукування, IX; естакади, X; огорожі, № 1-7; складу мастил і масел, літ. "Ж, ж", загальною площею 591.1 кв.м. та розташований за адресою: м. Одеса, 19 км Старокиївської дороги, будинок 34, на земельній ділянці, площею 60 000 кв.м.

Відповідно до пункту 1.6 Іпотечного договору іпотека розповсюджується на всі невіддільні від майна: поліпшення, складові частини та внутрішні системи, що існують на момент укладення цього договору та виникнуть у майбутньому. Всі зроблені Іпотекодавцем, в період дії цього договору, всілякого роду поліпшення, реконструкції, зміни, доробки тощо, автоматично стають предметом даного договору іпотеки - предметом іпотеки.

Згідно з пунктом 3.1.5 Іпотечного договору іпотекодержатель має право вимагати від Боржника незалежно від настання строку погашення кредиту дострокового виконання зобов`язань за Кредитним договором, а при незадоволенні його вимоги - звернути стягнення на предмет іпотеки у відповідності до закону та цього Договору при наявності також наступних підстав: порушення Іпотекодавцем зобов`язань за цим договором, зокрема, щодо вжиття заходів, необхідних для збереження та/чи страхування предмета іпотеки; невиконання Боржником зобов`язань за Договором; здійснення правочинів щодо відчуження Іпотекодавцем предмета іпотеки або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без письмової згоди Іпотекодержателя; невиконання зобов`язань, передбачених пунктом 4.1.6 цього договору в частині укладення відповідних договорів страхування; порушення Іпотекодавцем обов`язку щодо попередження Іпотекодержателя до укладення цього договору про всі відомі першому права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки, у тому числі ті, що не зареєстровані у встановленому законом порядку; порушення кримінальної справи у відношенні особи Іпотекодавця.

Пунктом 3.1.6 Іпотечного договору передбачено право Іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки, у випадках передбачених пунктом 3.1.5 цього договору, реалізувати його відповідно до розділу 5 цього договору і за рахунок вирученої від реалізації предмета іпотеки суми переважно перед іншими кредиторами задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи суму кредиту, сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна а також витрат, пов`язаних з реалізацією предмета іпотеки.

Відповідно до пункту 5.1 Іпотечного договору Іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізацію, зокрема, якщо у момент настання строку виконання Боржником зобов`язань за Договором вони не будуть виконані у повному обсязі, зокрема: при повному або частковому неповерненні у встановлені відповідно до Договору строки суми кредиту; та/або при несплаті або частковій несплаті у передбачені Договором строки сум процентів (у тому числі процентів за неправомірне користування кредитом); та/або при несплаті у строк сум неустойки (пені, штрафу), що передбачені Договором.

Згідно з пунктом 5.2 Іпотечного договору Іпотекодержатель у разі виникнення у нього права на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки на власний розсуд звертає стягнення на предмет іпотеки: на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса; у позасудовому порядку, а саме: передачі Іпотекодавцем у власність Іпотекодержателю предмета іпотеки, продажу Іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки або іншим способом, що не суперечить чинному законодавству на момент реалізації предмета іпотеки

Пунктом 5.3 Іпотечного договору передбачено, що право визначення підстави і способу звернення стягнення належить Іпотекодержателю.

Відповідно до пункту 7.1 Іпотечного договору, у редакції договору про зміни № 2, він набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до повного виконання Іпотекодавцем зобов`язань за цим договором та додаткових договорів/угод до нього та договором про відступлення права вимоги.

Судами встановлено, що, з огляду на невиконання Позичальником - Банком зобов`язань за Договором, НБУ на адресу Іпотекодавця було надіслано вимогу про виконання зобов`язань від 04.09.2015 № 28-013/5063.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 3 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Вказана норма права кореспондується зі статтею 589 ЦК України, відповідно до якої у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із статтею 7 Закону України "Про іпотеку", зокрема, за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Частиною третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Вимога, встановлена частиною першою цієї статті, не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки.

За змістом частини другої статті 35 вказаного Закону визначена у частині першій цієї статті процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору (яка передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору) не є перешкодою для реалізації іпотекодержателем права звернутись у будь-який час за захистом його порушених прав до суду з вимогами: 1) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 вказаного Закону) - незалежно від того, які способи задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили у відповідному договорі (в іпотечному застереженні).

Згідно з постановою Правління НБУ від 27.05.2015 № 330 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Банку" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 27.05.2015 № 105 "Про початок процедури ліквідації Банка та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію", відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації Банка з відшкодуванням з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами фізичних осіб, згідно з планом врегулювання, з 27.05.2015, а також призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію Банка.

Пунктом 3 частини другої статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній станом на момент початку ліквідації Банка) з дня призначення уповноваженої особи Фонду строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній станом на момент початку ліквідації Банка) уповноважена особа Фонду з дня свого призначення складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів.

Згідно з частинами третьою та восьмою статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду. Вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними.

Управлінням НБУ в Одеській області було направлено Уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Банка заяву від 18.06.2015 № 28-013/4035/БТ про визнання кредитором.

З вказаної заяви вбачається, що заборгованість Банка за Договором складає 3 162 606 403,14 грн, з яких заборгованість по поверненню кредитних коштів - 3 092 825 995,46 грн, заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом - 68 754 093,14 грн, пеня за простроченими процентами - 1 026 314,54 грн.

На підставі заяви НБУ Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Банка до акцептованого реєстру кредиторів Банку включено вимоги НБУ за Договором у сумі 3 161 50 088,60 грн (заборгованість по кредиту та відсоткам). Вимоги по сумі пені у розмірі 1 026 314, 54 грн до реєстру включено не було.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 27.10.2016 № 2259 затверджено зміни № 4 до переліку (реєстру) акцептованих вимог кредиторів Банку та зазначено, що після затвердження змін загальна сума акцептованих вимог кредиторів збільшилась на 10 383 557,12 грн та становить 8 888 609 179,03 грн.

Відповідно до вказаного рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, вимоги НБУ за Договором визнані у повному обсязі в сумі 3 472 457 073,21 грн.

Тобто Банк як боржник за результатами розгляду вимог кредитора - НБУ, визнав свою заборгованість за Договором у сумі 3 472 457 073,21 грн.

З боку НБУ відсутні заперечення (зауваження) щодо суми заборгованості за Договором.

Разом з тим, зважаючи на заперечення Товариства щодо суми заборгованості Банка, оскільки від її розміру залежить в якому обсязі та, на яку суму буде звернуто стягнення на предмет іпотеки, судом апеляційної інстанції було призначено у справі судову економічну експертизу.

Згідно з висновком експерта від 23.03.2021 № 20-4202/4203 судово-економічної експертизи у господарській справі № 916/302/16, проведеним дослідженням за наданими документами, за період з 26.11.2009 по 27.05.2015, розрахунково, без співставлення з первинними документами та регістрами бухгалтерського обліку НБУ та Банку за обліком кредитних операцій за Договором, сума залишку неповернутого кредиту складає у розмірі 3 089 607 930,50 грн, а не 3 092 825 995,46 грн, як зазначено у додатках 1, 2, 3, 4, 5, 6 Банківської таємниці Примірник 3 "Довідка-розрахунок заборгованості за Договором (ID10000174000)". Різниця складає 3 218 064,96 грн, яка виникла за рахунок не врахування НБУ при розрахунку заборгованості за кредитом отриманих платежів від Банку.

Провести дослідження, за сумою заборгованості нарахованих процентів у частині документального підтвердження по сплаті процентів Банком, зазначеної у Додатках 1-6 Банківської таємниці Примірник 3 "Довідка-розрахунок заборгованості за Договором (ID10000174000)", у розмірі 68 754 090,14 грн, без співставлення із первинними документами та регістрами бухгалтерського обліку НБУ та Банку за обліком кредитних операцій за Договором, не надається за можливе.

Суму нарахованої пені за несвоєчасну сплату процентів у Додатках 1-6 Банківської таємниці Примірник 3 "Довідка-розрахунок заборгованості за Договором (ID10000174000)" у розмірі 1 026 314,54 грн документально обґрунтувати не надається за можливе.

При цьому статтею 98 ГПК України передбачено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до статті 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

При перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з`ясувати: достатність поданих експертові об`єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи. Якщо первинна експертиза буде визнана неповною або не досить ясною, може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експертові. При цьому під неясністю слід розуміти нечіткість, розпливчатість відповідей експерта, внаслідок чого стає незрозумілий хід думок експерта. А недостатньо повним є висновок, заснований на дослідженні не всіх наданих експертові об`єктів або що не містить вичерпних відповідей експерта на всі поставлені питання.

Дослідивши висновок судового експерта, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що експерту не вдалося встановити який розмір заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом та пені за простроченими процентами. Експерт зміг лише визначити суму заборгованості по поверненню тіла кредиту за Кредитним договором.

Натомість, НБУ в своїх поясненнях щодо експертного висновку категорично заперечує проти таких тверджень експерта, зазначає що усі платежі отримані від Позичальника в рахунок погашення кредитної заборгованості були враховані під час здійснення розрахунків такої заборгованості. А вказана експертом різниця в сумі 3 218 064,96 грн виникла виключно у підрахунках експерта, у зв`язку з неналежним вивченням експертом усіх наданих документів, а також з тим, що експерт не розібрався у структурі кредитних зобов`язань та порядку погашення кредитної заборгованості.

На спростування висновку експерта, про те що НБУ не було враховано платежі в загальній сумі 3 218 064,96 грн, зазначає, що у таблицях № 11 та № 12 на сторінках 31-33 висновку, експерт наводить перелік платежів, які були здійснені в рахунок погашення тіла кредиту (таблиця № 11) та перелік платежів які не були враховані під час розрахунку заборгованості за тілом кредиту (таблиця № 12).

Експерт методом виключення віднімає від суми наданого кредиту в розмірі 3 395 000 000,00 грн суму усіх платежів, що були здійснені в рахунок погашення тіла кредиту в сумі 305 392 069,50 грн (згідно з таблицею № 11) та отримує різницю у розмірі 3 218 064,96 грн.

Водночас, з пояснень НБУ вбачається, що призначенням чотирьох останніх платежів від 21.01.2015, від 22.01.2015, від 23.01.2015 та від 26.01.2015 , вказаних у таблицях № 11 та № 12, було погашення заборгованості не за тілом кредиту, а за процентами. Дане призначення платежів підтверджується і інформацією з таблиці № 11 висновку і наданими виписками по рахункам і довідкою розрахунком- заборгованості за Договором, де у розділі 3 "Розрахунок сум нарахованих та не сплачених процентів за кредитом, на які нараховувалась пеня" у колонці 3 "сплачено %" вказано про сплату Позичальником заборгованості по процентам саме у тих чотирьох сумах, які експерт вказав не врахованими під час здійснення розрахунку заборгованості за тілом кредиту.

Отже, платежі, спрямовані на оплату процентів не можуть бути зараховані на погашення тіла кредиту. При цьому загальна сума вказаних чотирьох платежів по сплаті процентів, яку експерт безпідставно вважав не врахованою під час розрахунку заборгованості по тілу кредиту, і складає вказану експертом різницю між виданим кредитом і погашеним кредитом, а саме сума вказаних 4-х платежів по процентам складає 3 218 064,96 грн.

Проаналізувавши матеріали справи, з урахуванням положень Договору з додатками та приписів статті 73 Закону України "Про Національний банк України", зважаючи на призначення платежів від 21.01.2015, від 22.01.2015, від 23.01.2015 та від 26.01.2015, "часткове списання в безп. пор. прост. заборг. за % по к/дог 29", зазначених у виписках по рахунку, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для віднесення платежів по процентам у розмірі 3 218 064,96 грн до платежів по тілу кредиту, погодився із зауваженнями НБУ щодо висновку судової експертизи, та визнав доведеним розрахунок кредитної заборгованості Позичальника перед Позивачем за Договором, який підтверджується матеріалами справи, а саме Договором; виписками по рахункам Позичальника за Кредитним договором; розрахунками заборгованості за Договором; актом звірки розрахунків за Договором проведених між Позивачем та Позичальником від 22.08.2016.

Також враховано, що матеріалами справи встановлено факт включення уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Банка до реєстру акцептованих вимог кредиторів Банку суму заборгованості третьої особи по Договору у розмірі 3 092 825 995, 46 грн, заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом у розмірі 68 754 093,14 грн, пені за простроченими процентами у розмірі 1 026 314, 54 грн, що підтверджується рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зі змінами та доповненнями до нього від 27.10.2016 № 2259 про внесення змін до переліку (реєстру) акцептованих вимог кредиторів Банку.

Тобто вказані докази підтверджують суму заборгованості за Договором у загальному розмірі 3 162 606 403,14 грн.

Крім того, судами встановлено, що вказаний розмір заборгованості підтверджується рішеннями судів у справах № 916/1950/16, № 916/293/16 та № 916/3200/17, які набрали законної сили, та в яких встановлені факти щодо суми заборгованості за Договором.

Водночас, Товариство, заперечуючи проти суми заборгованості Банку, не надало доказів існування іншої суми заборгованості, її обґрунтування, контррозрахунку, як-то доказів часткової сплати заборгованості, тощо.

Оскільки судами встановлено факт невиконання Банком прийнятих на себе за Договором зобов`язань, вони дійшли висновку про правомірність заявлених позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з частиною першою статті 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації (у разі необхідності); спосіб реалізації предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації, за умови подання будь-якою із сторін клопотання про необхідність визначення такої ціни (крім реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах).

Доводи Товариства про те що, у рішенні господарського суду Одеської області від 29.07.2019 не зазначено опису нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя, апеляційним судом визнані такими, що не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи, оскільки саме з урахуванням пункту 1.6 Іпотечного договору судом першої інстанції включено до резолютивної частини вказівку про те, що до складу цілісного майнового комплексу входять всі невіддільні від зазначеного майна: поліпшення, складові частини, внутрішні системи, реконструкції, зміни та доробки, тощо.

Також судом апеляційної інстанції було відхилено доводи Товариства про те, що НБУ пропущено позовну давність, оскільки Банк визнав вимоги НБУ, як кредитором, що підтверджується рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 27.10.2016 № 2259. У свою чергу, такі дії Банку свідчать про переривання перебігу позовної давності.

Крім того, апеляційним судом зазначено, що на порушення вимог процесуального законодавства, Товариство не подавало заяву про застосування позовної давності в суді першої інстанції.

Що ж до посилань Товариства на те, що іпотека за Іпотечним договором, у силу частини четвертої статті 559 ЦК України є припиненою з 28.11.2015 у зв`язку зі спливом 6-тимісячного строку з дня настання строку виконання Банком основного зобов`язання за Договором, то вони були відхилені судом, оскільки частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною п`ятою статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов`язання та є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

У статті 17 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека припиняється у разі: припинення зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення договору поруки) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Отже, відповідно до наведеної норми у разі якщо строк поруки у договорі поруки не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить до суду вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з пунктом 7.1 Іпотечного договору договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до повного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором та додаткових угод до нього.

Оскільки сторони в Іпотечному договорі визначили строк його дії до повного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором та додаткових угод до нього, а у пункті 7.2 визначили підстави для припинення права іпотеки, серед яких відсутня така підстава як сплив 6-тимісячного строку з дня настання строку виконання Банком основного зобов`язання за Договором, тому іпотека не є припиненою.

За таких підстав, суди дійшли висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Товариство у касаційній скарзі посилається на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 107 ПК України стосовно наявності чи відсутності підстав для проведення повторної судової експертизи, викладених у пункті 18 постанови від 16.04.2019 у справі № 912/3872/17 та пункті 8.12 постанови від 20.08.2019 у справі № 925/195/17, у подібних правовідносинах, а саме, що наявність заперечень та сумнівів щодо висновків експерта не є безумовною підставою для проведення повторної експертизи.

Водночас, Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані вказані доводи касаційної скарги, оскільки такі сумніви мають бути підтверджені та обґрунтовані доказами, так як, з урахуванням положень процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування щодо необхідності відступлення від висновку про застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваному судовому рішенні, із зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

Проте, звертаючись із касаційною скаргою на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах Верховного Суду, а також не навів змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

Що ж до доводів Товариства у касаційній скарзі про те, що суди необґрунтовано відхилили клопотання учасника справи, а саме клопотання про призначення експертиз, то такі доводи також є безпідставними, оскільки спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, з яких вбачається, що Товариством у судах попередніх інстанцій неодноразово заявлялись клопотання про призначення різних судових експертиз та подавались заяви про уточнення питань, які необхідно поставити експертам.

При цьому судом першої інстанції ухвалою від 25.04.2016 було призначено судову будівельно-оціночну експертизу, а ухвалою від 18.10.2018 відмовлено у задоволення клопотання судового експерта про надання додаткових матеріалів та зобов`язано його направити на адресу суду матеріали даної справи № 916/302/16, у зв`язку з тим, що судовим експертом порушено строки проведення експертизи та неподання Товариством витребуваних документів.

Також Товариством разом з апеляційною скаргою було заявлено клопотання про призначення судової економічної експертизи документів фінансово-кредитних операцій у справі № 916/302/16, в якому просило призначити у справі судову економічну експертизу документів фінансово-кредитних операцій, проведення якої доручити Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

Ухвалою суду від 09.06.2021 (з урахуванням ухвали від 15.06.2021 про виправлення описки) клопотання Товариства про призначення судової економічної експертизи документів фінансово-кредитних операцій задоволено частково. Призначено у справі № 916/302/16 судову економічну експертизу. Поставлено на вирішення експертів питання, які були зазначені у резолютивній частині вказаної ухвали.

До апеляційного суду 26.04.2021 надійшла справа № 916/302/16 разом з висновком експерта від 31.03.2021 № 20-4202/4203 судово-економічної експертизи.

Ухвалою апеляційного суду від 11.05.2021 поновлено апеляційне провадження у справі та призначено розгляд справи в судовому засіданні.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції 21.09.2021 представником Товариства було заявлено клопотання про призначення додаткової судової економічної експертизи.

Протокольною ухвалою суду апеляційної інстанції в судовому засіданні 19.10.2021 судовою колегією відмовлено у задоволенні клопотань Товариства про призначення у даній справі повторної та додаткової судової експертизи, оскільки експертом було досліджено усі наявні документи при проведенні судової експертизи, клопотань від сторін у даній справі про долучення додаткових документів не надходило, що унеможливлює дослідження додаткових матеріалів, а призначення повторної експертизи фактично зводиться до намагання останнього проведення повторного аналізу наявних первинних бухгалтерських документів, проте експертиза має здійснюватися виключно для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Верховний Суд також вважає безпідставними посилання Товариства у касаційній скарзі на те, що суди в оскаржуваних рішеннях не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г/3 щодо застосування статті 75 ГПК України у подібних правовідносинах, оскільки у даній справі № 916/302/16 було встановлено наявність відповідних доказів, які підтверджують суму заборгованості за Договором у загальному розмірі 3 162 606 403,14 грн, та як додаткове підтвердження вказаного розміру заборгованості, судами було здійснено посилання на рішення судів у справах № 916/1950/16, № 916/293/16 та № 916/3200/17, які набрали законної сили, та в яких встановлені факти щодо суми заборгованості за Договором.

Також Верховний Суд вважає помилковим посилання суду апеляційної інстанції на положення частини четвертої статті 559 ЦК України, оскільки договір іпотеки за своєю природою не є договором поруки, яка є окремим видом забезпечення виконання зобов`язань, та до правовідносин, що виникли з договору іпотеки, не можуть застосовуватися за аналогією норми, які регулюють підстави припинення інших видів забезпечення виконання зобов`язання, незалежно від ступеню їх подібності. Тобто у даному випадку до спірних правовідносин не підлягають застосування норми права, якими врегульовуються правовідносини які виникають із договорів поруки. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/21156/16.

У зв`язку з викладеним Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на те, що суди в оскаржуваних рішеннях не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10.04.2019 у справі № 604/156/14-ц, від 22.08.2018 у справі № 2-1169/11, від 30.06.2021 у справі № 686/6365/19, від 24.02.2021 у справі № 554/2922/16-ц щодо застосування статті 559 ЦК України у подібних правовідносинах, оскільки у вказаних справах предметом розгляду були договори поруки, а не договори іпотеки.

При цьому вказані обставини не призвели до ухвалення апеляційним судом незаконного рішення, оскільки ним, крім статті 559 ЦК України, були застосовані інші норми права, якими врегульовуються правовідносини, які виникають із договорів іпотеки, зокрема щодо підстав припинення іпотеки.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, та вважає за можливе залишити оскаржувані рішення без змін, з урахуванням мотивів викладених у даній постанові.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129 308 309 315 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Одесапродконтракт" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 29.07.2019 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.10.2021 у справі № 916/302/16 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя Т. Малашенкова