ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 січня 2020 року
м. Київ
Справа № 916/312/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Волковицької Н.О.
секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРКАВА"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.10.2019 (Філінюк І.Г. - головуючий, судді - Аленін О.Ю., Мишкіна М.А.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРКАВА"
до Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Одеського обласного управління Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:
1. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малий Олексій Сергійович,
2. Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України,
про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню
за участю:
позивача: Цурка Н.О. (адвокат)
відповідача:1) Дорошенко Ю.В. (адвокат), 2) Зубченко П.А. (адвокат),
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРКАВА" (далі - позивач) просило визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 2731, який вчинено 09.11.2017 (далі - виконавчий напис) приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим Сергієм Сергійовичем (далі - нотаріус) за заявою Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Одеського обласного управління Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - відповідач).
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що виконавчий напис вчинено із порушенням норм законодавства, яке виразилося в тому, що він вчинений з порушенням строку та нотаріус не перевірив безспірність заборгованості за кредитним договором, що призвело до порушення прав та інтересів позивача.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.06.2018 (суддя Літвінов С.В.), позов задоволено.
2.2. Свій висновок суд першої інстанції мотивував тим, що: відповідач пропустив передбачений законом річний строк звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису; відповідачем та нотаріусом не подано доказів вчинення виконавчого напису на оригіналі договору, дублікаті договору, копії договору або на виписці з особового рахунку позивача; відсутні відомості щодо реєстрації відповідачем у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на момент початку процедури звернення стягнення на предмет обтяження, тобто станом на травень 2016 року.
2.3. Оспорюваною постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.10.2019, вказане рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким в позові відмовлено.
2.4. Такі висновки апеляційний суд мотивував тим, що: відповідач звернувся до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису у межах строку встановленого законом; відповідач направляв позивачу відповідну вимогу, яка була ним отримана у травні 2016 року, але позивач жодних дій для усунення договірних порушень не вчинив; відповідач надав нотаріусу оригінал і нотаріально посвідчену копію договору застави для вчинення виконавчого напису; реєстрація відомостей у відповідному реєстрі не потрібна, оскільки предметом забезпечувального обтяження є нерухоме майно, що виключає правові підстави застосування певного закону до спірних правовідносин.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. У касаційній скарзі позивач просить вказану постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
3.2. В обґрунтуванні касаційної скарги позивач посилався на те, що апеляційним судом порушені норми матеріального права та порушені норми процесуального права. Позивач вказує, що відповідач пропустив строк звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису; правова позиція, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17 не може застосовуватися до спірних правовідносин, оскільки Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 24.10.2019 у справі № 916/313/18 вирішив відступити від вказаного висновку та передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. При цьому позивач зазначає, на розгляді Конституційного Суду України знаходиться справа щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини першої статті 88 Закону України "Про нотаріат", який був застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17. Також позивач зазначає, що відповідачем не подано доказів безспірності заборгованості позивача, письмове повідомлення від 07.07.2017 № 28/01-3/17/10592 відповідач не направляв та позивач його не отримував. Апеляційний суд не взяв до уваги, що стягнення заборгованості з позивача є предметом спору у справі № 916/2943/17, тобто сума заборгованості є спірною, що виключало підстави для вчинення виконавчого напису. Крім того, позивач вказує, що Господарським судом Одеської області розглядається справа № 916/1610/16 про звернення стягнення на предмет іпотеки та застави, що свідчить про неможливість звернення стягнення на предмет застави у позасудовому порядку. Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що виконавчий напис вчинено щодо предмета застави, а не предмета іпотеки, яке не було зареєстровано у відповідному реєстрі, що унеможливлювало вчинення виконавчого напису.
4. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
4.1. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на правильне застосування судом апеляційної інстанції норм чинного законодавства, зазначив про безпідставність доводів та вимог викладених у касаційній скарзі, у зв`язку з чим просить залишити оскаржувану постанову суду без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
5. Мотивувальна частина
5.1. Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та приймаючи нове про відмову в позові суд апеляційної інстанції виходив з того, що 28.12.2011 між позивачем та відповідачем був укладений договір кредитної лінії № 86, з урахуванням змін, за умовами якого позивач отримав певну суму грошових коштів та зобов`язався повернути у визначений договором строк. В забезпечення виконання позивачем зобов`язань за кредитним договором, 28.12.2011 між сторонами був укладений договір застави обладнання, з урахуванням змін, згідно з умовами якого відповідач прийняв в заставу обумовлене цим договором відповідне майно, яке належить на праві власності позивачу.
5.2. 20.02.2015 відповідач звернувся до позивача листом № 24-1/114 про порушення ним умов кредитного договору, у якому вказував про непогашені суми заборгованості за відповідними траншами.
5.3. 04.05.2016 відповідач направив позивачу вимогу за № 28/01-3/86/7402 про усунення порушення зобов`язань за кредитним договором, у якій вимагав у строк, що не перевищує 30 календарних днів, сплатити відповідні суми заборгованості. Цього ж дня відповідач направив позивачу вимогу № 28/01-3/86/7403 про дострокове повернення кредиту, посилаючись на невиконання позичальником умов кредитного договору, відповідач повідомив позивача про відкликання кредиту та вимагав не пізніше 20 банківських днів з моменту вручення цього листа здійснити повне погашення заборгованості на відповідні суми.
5.4. 07.07.2017 відповідач направив позивачу ще одну вимогу про усунення порушення зобов`язань за кредитним договором (лист № 28/01-3/17/10602). Вимагав у строк, що не перевищує 30 календарних днів, сплатити відповідні суми грошових коштів, а також відповідач попередив, що в разі невиконання цієї вимоги буде змушений звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження, як реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.
5.5. 09.11.2017 на підставі звернення відповідача та поданих ним документів був вчинений виконавчий напис з метою погашення частини заборгованості позивача перед відповідачем, на предмет застави, який обумовлений договором застави, із змінами та доповненнями.
5.6. Відповідно до частин 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.7. Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
5.8. Виконавчий напис приватного нотаріуса оспорюється, зокрема, з мотивів його вчинення з порушенням строку, встановленого статтею 88 Закону України «Про нотаріат» та підпунктом 3.1 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
5.9. Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу (частина перша статті 88 Закону України «Про нотаріат», підпункт 3.4 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).
5.10. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
5.11. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису в контексті застосування положень статті 88 Закону України «Про нотаріат» безпосередньо пов`язаний із позовною давністю, встановленою ЦК України. Фактично законом визначено, що строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису є таким самим, що й позовна давність для звернення до суду. Таким чином, різниця у правовій природі цих строків не має значення у цьому контексті. Тому і загальний строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису становить три роки.
5.12. Стаття 88 Закону «Про нотаріат» містить різні строки для звернення до нотаріуса (три роки - у відносинах за участю громадян, і один рік - для відносин за участю за участю підприємств, установ і організацій), оскільки на момент ухвалення Верховною Радою України цього закону діяв Цивільний кодекс Української РСР 1963 року (далі - ЦК УРСР), яким позовна давність визначалася залежно від суб`єктного складу сторін правовідносин, тобто три роки у відносинах за участю громадян і один рік у спорах за участю підприємств, установ і організацій. Після внесення змін до ЦК УРСР у 1995 році, а також після вступу у дію нового Цивільного кодексу України у 2004 році строки, встановлені у статті 88 Закону України «Про нотаріат», не були приведені у відповідність до позовної давності, яка вже стала визначатися залежно від сутності позовних вимог, а не за суб`єктною ознакою.
5.13. Згідно із частиною першою статті 325 ЦК України суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Частина друга статті 318 ЦК України визначає, що всі суб`єкти права власності є рівними перед законом.
5.14. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Стаття 14 Конвенції визначає, що користування правами і свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою, зокрема і за ознакою статусу особи.
5.15. Європейський суд з прав людини вказує на те, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб без об`єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (див. mutatis mutandis рішення від 11 червня 2002 року у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства», заява № 36042/97, § 48). Близьке за змістом визначення дискримінації закріплене у пункті 2 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».
5.16. Нормативно визначені відмінні строки для фізичних осіб-кредиторів і юридичних осіб-кредиторів щодо звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису стосовно майна юридичних осіб-боржників є відмінністю у поводженні з цими кредиторами в аналогічних ситуаціях. Така відмінність без об`єктивного та розумного обґрунтування створює для юридичних осіб-кредиторів нерівні у порівнянні з фізичними особами-кредиторами умови у правовідносинах з юридичними особами-боржниками щодо реалізації права на мирне володіння майном. Отже, встановлення для юридичної особи-кредитора у порівнянні з фізичною особою-кредитором меншого строку для звернення до нотаріуса для вчинення ним виконавчого напису стосовно майна юридичних осіб-боржників, є дискримінацією юридичної особи-кредитора за ознакою її статусу.
5.17. Таким чином, загальний строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису становить три роки незалежно від суб`єктного складу сторін правовідносин, а якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається у межах цього строку.
5.18. Зважаючи на викладене, правильним є висновок апеляційного суду про те, що відповідач не пропустив строк для звернення до нотаріуса, оскільки із встановлених ним обставин справи вбачається, що право вимоги виникло у відповідача 04.05.2016 і до моменту звернення відповідача до нотаріуса для вчинення виконавчого напису 09.11.2017 минуло менше трьох років.
5.19. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17, між тими ж сторонами та з аналогічних обставин та підстав позову.
5.20. Згідно вимог ч.4 ст.236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
5.21. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" саме Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
5.22. Стаття 88 Закону України «Про нотаріат» містить певну умову вчинення виконавчих написів. Так, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо, зокрема, подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.
5.23. Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.
5.24. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів.
5.25. Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною - стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.
5.26. Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
5.27. Така правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у наведеній вище постанові, та висновкам, викладеним у раніше ухваленій нею постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц з подібних правовідносин, відступати від яких колегія суддів правових підстав не вбачає.
5.28. Апеляційним судом встановлено, що позивач у встановленому законом порядку не спростував належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості перед відповідачем за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення, не надав доказів часткового чи повного погашення заборгованості.
5.29. Інформація про звернення відповідача до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави не є свідченням недотримання умови щодо безспірності заборгованості у цій справі, оскільки позивач визнає наявність заборгованості на суму, вказану у виконавчому написі нотаріуса.
5.30. Отже суд апеляційної інстанції, з`ясувавши, на відміну від місцевого господарського суду, дійсні обставини справи, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
5.31. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками апеляційного суду, оскільки із встановлених ним обставин справи вбачається, що обставини, з якими позивач пов`язував свої вимоги, виключають підстави для задоволення позову.
5.32. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17 між тими ж сторонами та з аналогічних обставин, що склалися у справі, яка переглядається у касаційній інстанції.
5.33. Посилання позивача на те, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17 не може застосовуватися до спірних правовідносин, оскільки Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 24.10.2019 у справі № 916/313/18 вирішив відступити від вказаного висновку та передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, є безпідставними, оскільки відповідною ухвалою Великої Палати Верховного Суду справа № 916/313/18 була повернута до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
5.34. Посилання позивача про те, що на розгляді Конституційного Суду України знаходиться справа щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини першої статті 88 Закону України "Про нотаріат", який був застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17, не є підставою для скасування оскаржуваної постанови, оскільки такі підстави не передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
5.35. Доводи позивача про те, що письмове повідомлення від 07.07.2017 № 28/01-3/17/10592 відповідач не направляв та позивач його не отримував, спростовуються тим, що апеляційним судом цим доводам надавалася правова оцінка, з якої вбачається, що відповідачем подавалися відповідні документи, зокрема щодо направлення зазначеного повідомлення (т.4, а.с.60-61).
Отже відповідачем надано належні докази щодо повідомлення боржника, що свідчить про дотримання встановленого порядку.
Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17 між тими ж сторонами та з аналогічних обставин.
5.36. Стосовно доводів заявника про те, що апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги справи № 916/2943/17, № 916/1610/16, то в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, тому такі доводи не дають правових підстав для скасування оскаржуваної постанови.
З огляду на викладені обставини та наведені у касаційній скарзі доводи не вбачається, що висновки суду апеляційної інстанції суперечать правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у вказаних вище постановах, отже не вбачається, що у даному спорі судом апеляційної інстанції не забезпечено однакового застосування судами норм права.
5.37. Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності судового рішення, а доводи відзиву відповідача на касаційну скаргу, з урахуванням наведеного, узгоджуються із висновками апеляційного суду.
5.38. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
5.39. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Росії") щодо реалізації права на справедливий суд (пункту 1 статті 6 Конвенції): "одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру".
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
5.40. У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсі, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не дають правових підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції.
5.41. Європейський суд з прав людини в рішеннях Sutyazhnik v. Russia від 29.07.2009, Esertas v. Lithuania від 31.05.2012 зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто, не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму.
5.42. Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.
5.43. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
5.44. Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції таким вимогам закону відповідає.
5.45. За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги немає.
Керуючись статтями 301 308 309 315 317 Господарського процесуального кодексу України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укркава" залишити без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.10.2019 у справі Господарського суду Одеської області № 916/312/18, залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Г.М. Мачульський
Судді І.В. Кушнір
Н.О. Волковицька