№ 916/329/21(916/3073/21)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2022 року

м. Київ

cправа № 916/329/21(916/3073/21)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Банасько О.О., Огороднік К.М.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

позивач - Бова Д.В.,

відповідач-1 - Ставніченко М.В.,

відповідач-2 - Джаноян Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 (колегія суддів у складі: Аленін О.Ю. - головуючий, Поліщук Л.В., Філінюк І.Г.)

у справі №916/329/21(916/3073/21)

за позовом розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Белрум" арбітражної керуючої Бови Д.В.

до 1) ОСОБА_2 ; 2) ОСОБА_1

про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння,

у межах справи №916/329/21

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Одесторг"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Белрум"

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад вимог позовної заяви

1. У жовтні 2021 року розпорядник майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Белрум" (далі - ТОВ "Белрум", Боржник) арбітражна керуюча Бова Д.В. (далі - Позивач) звернулася до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до фізичної особи ОСОБА_2 (далі - Відповідач-1) та фізичної особи ОСОБА_1 (далі - Відповідач-2) про: визнання недійсним договору купівлі-продажу від 30.07.2020, укладеного між ТОВ "Белрум" та Відповідачем-1, що зареєстрований у реєстрі за №601; витребування у Відповідача-2 на користь ТОВ "Белрум" зупиночного місця №223, розташованого за адресою м. Одеса, Деволанівський узвіз, 12.

2. Звертаючись з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 30.07.2020, Позивач зазначив, що зазначений правочин укладено боржником у підозрілий період, майно було відчужено безоплатно, що зменшило майнові активи, з яких могли бути задоволенні вимоги кредиторів.

3. Позивач вважає, що оскаржуваний договір купівлі-продажу містить ознаки фраудаторного, та просить суд визнати його недійсним, а майно витребувати на користь ТОВ "Белрум" на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

4. 30.07.2020 між ТОВ "Белрум" та Відповідачем-1 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу №601.

5. Відповідно до п. 1 даного договору ТОВ "Белрум" передає у власність, а Відповідач-1 приймає у власність зупиночне місце №223, що знаходиться за адресою м. Одеса, Деволанівський узвіз, 12, загальною площею 17,5 кв.м і зобов`язується сплатити його вартість за ціною та на умовах встановлених цим договором.

6. Сторони погодили, що продаж здійснено за ціною 120509,00 грн, які покупець зобов`язується перерахувати протягом 12 місяців з дня підписання договору, тобто до 30.07.2021 на рахунок продавця, після чого сторони мають підписати договір про повний розрахунок за продане майно (п. 2 договору).

7. Зазначене зупиночне місце оцінене у 120509,00 грн згідно зі звітом про оцінку майна від 23.07.2020, що був виконаний суб`єктом оціночної діяльності ТОВ "ЕКВОЛ" (п. 3 договору).

8. В подальшому, за договором купівлі-продажу від 15.06.2021 Відповідач-1 продав, тобто передав у власність, а Відповідач-2 купив, тобто прийняв у власність зупиночне місце №223, що знаходиться за адресою: м. Одеса, Деволанівський узвіз, 12, загальною площею 17,5 кв.м (п. 1 договору).

9. Відповідно до п. 2 договору продаж здійснено за ціною 180000,00 грн, які покупець сплатив шляхом безготівкового розрахунку на рахунок продавця на день укладення цього договору.

10. Оціночна вартість нерухомого майна становить 174708,00 грн згідно зі звітом про оцінку майна, виконаного фізичною особою-підприємцем Ковпаком Ігорем Петровичем 14.06.2021 (п. 3 договору).

Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

11. Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.06.2022 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

12. Рішення мотивовано тим, що на час подання позову до суду та до даного часу відповідний об`єкт нерухомості знаходиться у власності Відповідача-2.

13. Будь-яких договірних відносин між Позивачем та Відповідачем-2 щодо зупиночного місця №223 не існувало та не існує. Відповідач-2 є добросовісним набувачем зазначеного об`єкта нерухомості за відплатним договором.

14. Щодо посилання Позивача на наявність ознак фраудаторного правочину, суд першої інстанції зазначив, що оскільки звіт про проведення аналізу фінансово-господарського стану ТОВ "Белрум" та докази на підтвердження фінансового стану ТОВ "Белрум" було надано позивачем з порушенням вимог Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та не прийнято судом до розгляду, суд не встановив наявність або відсутність обставин, на які посилається Позивач.

15. Крім того, як відзначено судом першої інстанції, у додаткових поясненнях Відповідач-1 зазначив, що у Позивача на час укладення договору купівлі-продажу від 30.07.2020 у власності ТОВ "Белрум" перебувало також інше нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

16. Щодо доводів Позивача про наявність у справі про банкрутство ТОВ "Белрум" доказів, необхідних для дослідження у даній справі, суд першої інстанції зазначив, що порядок подання доказів у справі позовного провадження, що розглядається у межах справи про банкрутство, є загальним та регламентується ст.ст. 80 164-168 ГПК України.

17. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 рішення Господарського суду Одеської області від 15.06.2022 скасовано. Ухвалено нове рішення. Позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу №601 від 30.07.2020, укладений між ТОВ "Белрум" та Відповідачем-1. Витребувано у Відповідача-2 на користь ТОВ "Белрум" зупиночне місце №223, що знаходиться за адресою м. Одеса, Деволанівський узвіз, 12, загальною площею 17,5 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 420644751101. Здійснено розподіл судового збору.

18. Господарський суд апеляційної інстанції виходив з такого:

19. На дату укладення спірного правочину боржник вже не міг самостійно погасити наявну заборгованість перед кредиторами, а передача майна покупцю за визначеною у договорі ціною, яку так й не було сплачено, була здійснена з наміром виведення активів боржника та непогашення заборгованості перед кредиторами.

Майно, яке було предметом спірного договору купівлі-продажу від 30.07.2020, в подальшому було передано в іпотеку ОСОБА_3 задля забезпечення особистих зобов`язань ОСОБА_4 за іпотечним договором від 12.10.2020 за №2514. При цьому, ОСОБА_4 з 05.12.2016 по 09.02.2021 був засновником ТОВ "Белрум". Отже, покупець за спірним договором через декілька місяців після його укладення стала майновим поручителем засновника боржника. Наведене, на переконання господарського суду апеляційної інстанції ставить під сумнів добросовісність сторін під час укладення ними правочину та наявності волі на настання правових наслідків для сторін, зокрема бажанні Відповідача-1 виконати своє зобов`язання по оплаті ціни продажу Боржнику.

20. Під час розгляду справи у суді першої інстанції, Боржник наголошував на тому, що нерухоме майно за оспорюваним правочином було відчужено за ціною, що є значно нижчою за ринкову.

21. У наявних матеріалах справи міститься здійснений на замовлення Боржника висновок експерта №68/10-21 за результатами проведення експертного оціночно-будівельного дослідження складений експертно-технічним центром "Статус" 10.11.2021, за висновками якого ринкова вартість машиномісця №223, що знаходиться за адресою: м. Одеса, Деволанівський узвіз, 12, загальною площею 17,5 кв.м станом на 30.07.2020 становить 411800,00 грн, який безпідставно не було прийнято судом першої інстанції як доказ, із посиланням на несвоєчасне його подання Боржником до суду.

22. Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським під час прийняття оскаржуваного рішення не було враховано вищенаведеного, що призвело до помилкових висновків щодо необґрунтованості заявлених позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу недійсним та відсутності підстав для їх задоволення.

23. З огляду на наявність підстав для визнання договору купівлі-продажу від 30.07.2020 за №601 недійсним, господарський суд апеляційної інстанції вважав обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача про витребування у ОСОБА_1 зупиночного місця №223, що знаходиться за адресою: м. Одеса, Деволанівський узвіз, 12 на підставі ст. 388 ЦК України, що є ефективним способом захисту порушеного права власності.

Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

24. ОСОБА_1 (далі - скаржник) звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить cкасувати постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022, а рішення Господарського суду Одеської області від 15.06.2022 залишити в силі.

25. Підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає п. 2, п. 3, п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

26. Скаржник вказує щодо необхідності відступлення від висновку Верховного Суду стосовно застосування ст. 86 ГПК України, викладеного у постановах від 21.11.2019 у справі №911/2548/18 (в межах справи №917/50/13-г про банкрутство), від 26.01.2022 у справі №5011-15/2045-2012(910/1631/20). Також скаржник зазначає щодо необхідності відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування ст. 388 ЦК України, викладеного у постанові від 20.02.2020 у справі №922/719/16. Крім того, скаржник вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування ст.ст. 80 119 ГПК України у подібних правовідносинах (у справі за позовом ліквідатора боржника про визнання правочину недійсним та витребування майна у фізичної особи в межах справи про банкрутство на підставі ч. 1 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ)). Також скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права: ст.ст. 13, 80, 86, ч. 5 ст. 236 ГПК України щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для розгляду справи.

27. Скаржник вважає, що висновок експерта №68/10-21 за результатами проведення експертного оціночно-будівельного дослідження від 10.11.2021 вже існував на момент подачі до суду відповіді на відзив, однак про нього у відповіді не зазначалося та не долучалося, питання щодо проведення судової експертизи з визначення ринкової вартості не ставилося. Господарським судом Одеської області встановлено, що Позивачем не надано суду достатніх обґрунтувань неможливості подання доказів у строк встановлений ч. 2 ст. 80 ГПК України, а тому ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.01.2022 у задоволенні вищевказаних клопотань Позивача було відмовлено.

28. На переконання скаржника господарський суд апеляційної інстанції неправильно застосував ст. 80 та ст. 119 ГПК України, тоді як наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування ст.ст. 80 119 ГПК України у подібних правовідносинах, а саме у справі за позовом ліквідатора боржника про визнання правочину недійсним та витребування майна у фізичної особи в межах справи про банкрутство на підставі ч. 1 ст. 42 КУзПБ.

29. У касаційній скарзі зазначено, що врахування судом доказів, наявних у матеріалах справи №916/329/21 про банкрутство, без їх належного подання та долучення до матеріалів справи №916/329/21(916/3073/21) порушує основні засади (принципи) господарського судочинства, передбачені ч. 3 ст. 2 ГПК України, а саме: рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та диспозитивності.

30. Скаржник вважає, що Позивачем не було доведено обґрунтованості позовних вимог, оскільки ним не було долучено до позову ні звіту про аналіз фінансово-господарської діяльності Боржника, ні копій банківських виписок, ні звіту про оцінку майна, а також не зазначено причини, чому такі докази не можуть бути подані.

31. На думку скаржника наразі відсутні докази, які б достеменно підтвердили неплатоспроможність боржника станом на 30.07.2020, тобто на день укладення оспорюваного правочину.

32. Скаржник вважає, що у разі доведення незаконності дій посадових осіб Боржника та ОСОБА_2 , спрямованих на виведення майна із власності боржника, саме на них повинна покладатися відповідальність, у тому числі, у вигляді майнових та фінансових втрат, а не на добросовісного набувача цього майна.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

33. Відповідач-1 подав відзив до Верховного Суду, в якому просить cкасувати постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022, а рішення Господарського суду Одеської області від 15.06.2022 залишити в силі.

34. Відзив обґрунтований тим, що при поданні позовної заяви та усіх наступних процесуальних документів, Позивачем жодного разу не було зазначено, що 01.10.2021 арбітражним керуючим Бовою Д.В. було укладено та підписано договір та заяву на проведення оцінки майна ТОВ "Белрум" (машиномісця №223), копій вказаних документів Позивач суду не надавав (хоча, вони нібито вже були у нього в наявності), а також розпорядник майна ТОВ "Белрум" не вказувала, що виконання вказаного договору зупинено через брак грошових коштів.

35. Відповідач-1 вказує на те, що вартість зупиночного місця № 223 у розмірі 120509,00 грн, за якою воно було продане на користь ОСОБА_2 , не визначалась сторонами, а була визначена згідно зі звітом про оцінку майна від 23.07.2020, що був виконаний суб`єктом оціночної діяльності - ТОВ "ЕКВОЛ". Вказаний звіт є чинним, під час його складання суб`єктом оціночної діяльності дотримано всі вимоги чинного законодавства.

36. Також відповідач-1 вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції про те, що оспорюваний правочин фактично був безоплатним, оскільки це не відповідає дійсності та спростовується матеріалами справи.

37. Позивач подав відзив до Верховного Суду, в якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити повністю, а постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 залишити без змін.

38. Позивач зазначає, що доводи скаржника у частині неможливості подання висновку експерта, оскільки він створений після подання позову, є необґрунтованими.

39. Окрім того, Позивач вважає, що довід скаржника про відступ від висновку про застосування ст. 86 ГПК України, викладеного у постанові Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №911/2548/18 (в межах справи №917/50/13-г про банкрутство) є необґрунтованим, оскільки скаржник не враховує специфіку розгляду справ у межах справи про банкрутство. Крім того, у випадку відступу від зазначеного висновку нівелюється вся суть розгляду справ у межах справи про банкрутство. Наразі ситуація, яка склалася, є цілком логічною: окрема справа розглядається в межах справи про банкрутство, тобто учасники нової справи входять у весь комплекс уже існуючих правовідносин, а тому мають самі знайомитися з раніше поданими доказами.

40. Також Позивач зауважує на тому, що купівля майна за вочевидь заниженою в понад два рази ціною виключає можливість визнання скаржника добросовісним набувачем.

41. 08.12.2022 до Верховного Суду від Позивача надійшло клопотання про відкладення судового засідання у справі, яке обґрунтовано необхідністю забезпечення єдності судової практики, для уникнення формування взаємно суперечливих висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, оскільки 29.11.2022 та 30.11.2022 Верховним Судом за результатом розгляду справ №916/329/21(916/2710/21), №916/329/21(916/3265/21), правовідносини у яких є подібними зі справою, яка переглядається, були прийняті постанови, якими залишено постанови суду апеляційної інстанції без змін.

42. Верховний Суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні (ст. 202 ГПК України).

43. Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення зазначеного клопотання та відкладення розгляду справи з огляду на те, що ст. 202 ГПК України не містить таких підстав для відкладення розгляду справи, які наведені у клопотанні Позивача.

44. Також Верховний Суд бере до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи судом. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку неодноразово було предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України, відповідно до висновків якого обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

45. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду позовних вимог розпорядника майна ТОВ "Белрум" арбітражної керуючої Бови Д.В. про визнання недійсними договору купівлі-продажу та витребування у Відповідача-2 на користь Боржника нерухового майна.

46. Частиною 1 cт. 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

47. Частинами 1, 2 ст. 7 КУзПБ передбачено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України.

48. Верховний Суд неодноразово висловлював позицію щодо концентрації всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є задоволення вимог кредиторів.

49. З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.

50. Верховний Суд наголошує, що на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, провадження у справі про банкрутство має за мету задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. При цьому обов`язковим завданням провадження у справі про банкрутство є справедливе задоволення усієї сукупності кредиторів.

51. Розглядаючи позов в межах справи про банкрутство, суд в провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника не повинен обмежуватися дослідженням доказів, наданих заявником та іншими учасниками провадження (матеріали позовного провадження), але має в силу наведених вище особливостей природи банкрутства надавати оцінку заявленим вимогам з урахуванням дослідження усієї сукупності доказів, в тому рахунку і тих, що містяться в матеріалах справи про банкрутство боржника. Вказане сприяє ухваленню законного та обґрунтованого судового рішення щодо відповідних вимог, а також дотриманню принципу процесуальної економії господарського судочинства сутність якого полягає в тому, що б під час розгляду справи в суді для найбільш повного та всебічного розгляду справи використовувати всі встановленні законом засоби з урахуванням строків визначених нормами процесуального права.

52. Таку правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №911/2548/18 (в межах справи №917/50/13-г про банкрутство) та від 26.01.2022 у справі №5011-15/2045-2012(910/1631/20), і Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від неї. Відтак, аргументи касаційної скарги у наведеній частині є необґрунтованими.

53. Спірним питанням у зазначеній справі, з огляду на природу та характер правовідносин, зміст заявлених вимог та доводів сторін, є питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання оспорюваного договору недійсним.

54. Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

55. Така правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2020 у справі №922/719/16, від 28.09.2021 у справі №21/89б/2011(913/45/20).

56. Стаття 42 КУзПБ встановлює підстави, з яких правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, а також правові наслідки визнання таких правочинів недійсними.

57. В порядку передбаченому ст. 42 КУзПБ можуть бути визнаними за спеціальними підставами окремі правочини боржника, що не виключає можливості визнання недійсними правочинів боржника також відповідно до ст.ст. 203 215 ЦК України, оскільки тільки в межах провадження у справі про банкрутство законодавець визначив підсудність суду справ про визнання недійсними правочинів боржника, не обмежуючи підстав, за якими заявляються вимоги про визнання недійсним правочину (п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України).

58. Верховний Суд зауважує, що угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

59. Позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст. 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена ст. 228 ЦК України.

60. Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. З ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

61. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

62. Частиною 3 ст. 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

63. Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

64. Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

65. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.

66. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

67. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може (п. 157 постанови Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16).

68. Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло").

69. Позовні вимоги Позивача ґрунтуються на тому, що цей правочин укладено боржником у підозрілий період; майно було відчужено за цінами, нижчими за ринкові; кошти за майно за спірним договором на розрахункові рахунки ТОВ "Белрум" не надійшли, що свідчить про його безоплатність; відчуження цього майна зменшило майнові активи Боржника, з яких могли бути задоволенні вимоги кредиторів.

70. Господарський суд апеляційної інстанції встановив таке:

71. Оспорюваний договір купівлі-продажу укладено Боржником 30.07.2020, а 12.04.2021 ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.04.2021 відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ "Белрум", тобто спірний правочин укладено менше ніж за рік до порушення провадження у справі про банкрутство боржника, тобто в межах підозрілого періоду.

72. , Станом на час укладення спірного договору купівлі-продажу від 30.07.2020 боржник мав стійку тенденцію неплатоспроможності, яка виявилась у відсутності прибутку та неможливості погашення існуючої заборгованості; продаж майна здійснено за ціною 120509,00 грн, які покупець зобов`язується перерахувати протягом 12 місяців з дня підписання договору, тобто до 30.07.2021 на рахунок продавця, після чого сторони мають підписати договір про повний розрахунок за продане майно, однак учасниками справи не надано доказів на підтвердження про повний розрахунок за продане майно.

73. На момент укладення оспорюваного договору від 30.07.2020 у ТОВ "Белрум" була наявна заборгованість перед кредиторами.

74. Відповідно до наявних матеріалів справи про банкрутство ТОВ "Белрум" у боржника була заборгованість перед ТОВ "Хот Сток", яка станом на 31.12.2019 складала 1445000,00 грн, а також до ТОВ "Одесторг", яка станом на 31.12.2019 складала 660000,00 грн, що підтверджується відповідними заявами ТОВ "Хот Сток" та ТОВ "Одесторг" з грошовими вимогами до боржника, а також встановлено в ухвалі Господарського суду Одеської області від 12.04.2021, якою відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ "Белрум" та визнано вимоги кредиторів до боржника.

75. Станом на час укладення спірного договору на розгляді Господарського суду Одеської області перебувала справа №916/1470/20 за позовом ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ "ОЛІЙНО-ЖИРОВА КОПМАНІЯ" до ТОВ "Белрум" про стягнення заборгованості (ухвала про відкриття провадження від 01.06.2020

76. Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.09.2020 у справі №916/1470/20, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.12.2020, стягнуто з ТОВ "Белрум" на користь ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ "ОЛІЙНО-ЖИРОВА КОПМАНІЯ" заборгованість за Договором цільової поворотної фінансової допомоги №01/04/19-2-ФД від 01.04.2019 у розмірі 1550000,00 грн, пеню у розмірі 33540,98 грн, штраф у розмірі 155000,00 грн, інфляційні витрати у розмірі 11986,66 грн, 3% річних у розмірі 5590,16 грн, 26341,77 грн витрат на сплату судового збору та витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 10000,00 грн.

77. В подальшому, на підставі зокрема й вищевказаного рішення, Господарським судом Одеської області у межах справи про банкрутство ТОВ "Белрум" ухвалою від 04.08.2021 визнано конкурсні грошові вимоги ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ "ОЛІЙНО-ЖИРОВА КОПМАНІЯ" до ТОВ "Белрум" у загальній сумі 1940644,24 грн, із якої 1747563,26 грн підлягають задоволенню у четверту чергу задоволення вимог кредиторів, 188540,98 грн - у шосту чергу задоволення вимог кредиторів та 4540,00 грн (судовий збір) - у першу чергу задоволення вимог кредиторів.

78. З метою належного виконання повноважень розпорядника майном для проведення аналізу фінансово-господарського стану ТОВ "Белрум" щодо наявності ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства було залучено спеціаліста на договірних засадах (договір №0107Ан2021 від 23.07.2021) Кокарева Едуарда Олександровича (диплом спеціаліста НОМЕР_1 від 29.06.1996).

79. За загальними висновками Звіту про проведення аналізу фінансово- господарського стану суб`єктів господарювання щодо наявності ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства ТОВ "Белрум" від 06.09.2021 підприємство отримало збитки в 2020 році та мало тенденцію до зменшення прибутку та погіршення показників рентабельності протягом періоду аналізу; показники ліквідності мають відхилення від граничних значень та мають тенденцію до погіршення протягом 2018-2019 років; наявні значні суми непогашених зобов`язань, строк платежів за якими настав, наявність значної суми непогашених боргових зобов`язань, визнаних юридичною особою - боржником.

80. Майно, що було предметом спірного договору купівлі-продажу від 30.07.2020, в подальшому було передано ОСОБА_2 в іпотеку ОСОБА_3 задля забезпечення особистих зобов`язань ОСОБА_4 за іпотечним договором від 12.10.2020 за №2514. При цьому, слід відзначити, що ОСОБА_4 з 05.12.2016 по 09.02.2021 був засновником ТОВ "Белрум". Отже, покупець за спірним договором через декілька місяців після його укладення стала майновим поручителем засновника боржника. Такі обставини ставлять під сумнів добросовісність сторін при укладенні ними правочину та наявність волі на настання правових наслідків для сторін.

81. Під час розгляду справи у суді першої інстанції, боржник наголошував на тому, що нерухоме майно за оспорюваним правочином було відчужено за ціною, що є значно нижчою за ринкову, оскільки ТОВ "Белрум" набуло право власності на спірне майно зупиночне місце №223 на підставі договору купівлі-продажу від 15.08.2014 за ціною 120516,00 грн.

82. Згідно з п. 3 оспорюваного договору купівлі-продажу від 30.07.2020 зупиночне місце оцінене у 120509,00 грн згідно з звітом про оцінку майна від 23.07.2020, що був виконаний суб`єктом оціночної діяльності ТОВ "ЕКВОЛ", тобто оціночна вартість нерухомого майна залишилась незмінною після спливу шести років, тоді як відповідно до наявного в матеріалах справи висновку експерта №68/10-21, виконаного на замовлення Боржника, за результатами проведення експертного оціночно-будівельного дослідження, який складений експертно-технічним центром "Статус" 10.11.2021 ринкова вартість машиномісця №223, що знаходиться за адресою: м. Одеса, Деволанівський узвіз, 12, загальною площею 17,5 кв.м станом на 30.07.2020 становить 411800,00 грн.

83. З огляду на викладене, господарський суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оспорюваний договір купівлі-продажу містить ознаки фраудаторного правочину, оскільки останній вчинений Боржником у підозрілий період, а також у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредиторами, за відсутності можливості погашення таких вимог, та за ціною, що є значно нижчою за ринкову, що спростовує протилежні аргументи касаційної скарги.

84. Крім того, Верховний Суд враховує, що у відзиві на касаційну скаргу Позивач підтвердив, що у позовній заяві Позивачем помилково зазначено про безоплатний характер договору купівлі-продажу машиномісця від 30.07.2020, а насправді відбувся факт часткової оплати Відповідачем-1 за наведеним договором. Водночас зазначена обставина не впливає на результат вирішення цього спору в частині наявності підстав для визнання оспорюваного договору як фраудаторного, оскільки продаж цього майна за ціною, що є значно нижчою за ринкову, та несплата в повному обсязі визначеної сторонами договору ціни також ставіть під сумнів добросовісність сторін цього договору.

85. Аргументи касаційної скарги про наявність іншого майна у власності Боржника на момент вчинення оспорюваного правочину не спростовують встановлених обставин та правомірних висновків суду апеляційної інстанції.

86. Господарський суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що місцевий господарський суд під час прийняття рішення безпідставно не взяв до уваги наявний у матеріалах справи здійснений на замовлення Боржника висновок експерта №68/10-21, за яким ринкова вартість машиномісця №223 станом на 30.07.2020 становить 411800,00 грн, із посиланням на несвоєчасне його подання Боржником до суду.

87. Оцінюючи даний висновок, Верховний Суд виходить з такого:

88. Статтею 80 ГПК України визначено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

89. Відповідно до ст. 119 ГПК України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

90. За приписами ст. 44 КУзПБ визначено, що процедура розпорядження майном боржника вводиться строком до 170 календарних днів.

91. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.04.2021 було, серед іншого, введено процедуру розпорядження майном боржника та розпорядником майна боржника призначено арбітражну керуючу Бову Д.В.

92. За приписами ст. 30 КУзПБ витрати арбітражного керуючого, пов`язані з виконанням ним повноважень у справі, відшкодовуються в порядку, передбаченому цим Кодексом, крім витрат на страхування його професійної відповідальності за заподіяння шкоди, а також витрат, пов`язаних з виконанням таких повноважень у частині, в якій зазначені витрати перевищують регульовані державою ціни (тарифи) на відповідні товари, роботи, послуги чи ринкові ціни на день здійснення відповідних витрат або замовлення (придбання) товарів, робіт, послуг.

93. Господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що 01.10.2021 між ТОВ "Експертно-технічний центр "Статус" та ТОВ "Белрум" було укладеного договір предметом якого є виконання ТОВ "Експертно-технічний центр "Статус" оціночно-будівельної експертизи нерухомого майна зупиночного місця №223, розташованого за адресою м. Одеса, Деволанівський узвіз, 12. Вартість проведення експертизи визначено у розмірі 6000,00 грн. Отже, проведення експертного дослідження потребувало сплати грошових коштів, тобто певних витрат за підсумками процедури розпорядження майном боржника. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.11.2021 затверджено звіт арбітражної керуючої Бови Д.В. про здійснення та відшкодування витрат за підсумками процедури розпорядження майном ТОВ "Белрум" у сумі 59991,62 грн.

94. З огляду на викладене, господарський суд апеляційної інстанцій правильно зауважив на тому, що наявні матеріли справи свідчать про те, що відповідний договір про проведення оцінки майна було укладено до звернення боржника із даним позовом до суду, однак, можливість здійснити розрахунок за таким договором з`явилась лише після прийняття господарським судом першої інстанції відповідного рішення про затвердження звіту арбітражної керуючої Бови Д.В. про здійснення та відшкодування витрат за підсумками процедури розпорядження майном ТОВ "Белрум".

95. З урахуванням наведеного, Верховний Суд погоджується з висновком господарського суду апеляційної інстанцій про те, що ТОВ "Белрум" не було вчасно подано висновок експерта за результатами проведення експертного оціночно-будівельного дослідження від 10.11.2021 за №68/10-21 з об`єктивних причин, а саме відсутності коштів для сплати коштів за проведення відповідного експертного дослідження, що стало перешкодою для подання такого доказу разом із позовною заявою, у зв`язку з чим місцевим господарським судом помилково не було взято до уваги наданий Боржником висновок експерта під час прийняття оскаржуваного рішення.

96. Відповідно до ст.ст. 76 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

97. Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

98. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

99. На думку Верховного Суду, господарський суд апеляційної інстанції, з дотриманням приписів ст. 86 ГПК України, всебічно, повно і об`єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи, встановив наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання спірного правочину недійсним, з урахуванням актуальних правових позицій Верховного Суду та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині визнання договору купівлі-продажу від 30.07.2020, укладеного між ТОВ "Белрум" та Відповідачем-1, що зареєстрований у реєстрі за №601, недійсним.

100. Щодо позовних вимог про витребування у ОСОБА_1 на користь ТОВ "Белрум" зупиночного місця №223, що знаходиться за адресою: м. Одеса, Деволанівський узвіз, 12, Верховний Суд виходить з такого.

101. Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

102. Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

103. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

104. Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі ст. 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (ч. 3 ст. 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (ч.ч. 1-3 ст. 388 ЦК України).

105. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

106. Власник з дотриманням вимог ст. 387 і ст. 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

107. Отже, для застосування вимог ст. 388 ЦК України необхідною умовою є доведення позивачем, насамперед, того факту, що позивач є власником майна. Тобто, особа яка звертається до суду з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що перебуває у володінні відповідача.

108. Позов про витребування майна на підставі ст. 388 ЦК України підлягає задоволенню у випадку, якщо у власника майна, що вибуло з його володіння і перебуває у неправомірному володінні іншої особи, залишається право на це майно.

109. До предмету доказування за віндикаційним позовом входить також і встановлення факту наявності спірного майна у незаконному володінні відповідача на час звернення з позовом до суду.

110. Віндикаційний позов може застосовуватися лише у випадку відсутності між позивачем і відповідачем зобов`язальних відносин. Матеріально-правова вимога позивача у віндикаційному позові повинна мати відповідні підстави, що тягнуть за собою визначені законом правові наслідки.

111. Господарський суд апеляційної інстанції встановив, що станом на час подання позову до суду та до даного часу відповідний об`єкт нерухомості знаходиться у власності ОСОБА_1 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна та не заперечується сторонами у справі.

112. Апеляційний господарський суд правильно врахував у своїй постанові висновки, викладені Верховним Судом у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 20.02.2020 у справі №922/719/16 про те, що в разі, коли відчуження майна відбулося іншою особою після правочину, вчиненого боржником у підозрілий період з такою іншою особою ("кредитор" у розумінні ст. 20 Закону про банкрутство) і визнаного недійсним з підстав, визначених ч. 1 ст. 20 Закону про банкрутство, ліквідатор боржника не позбавлений права заявити вимоги про витребування майна в останнього набувача відповідно до ст. 388 ЦК України, звернення ліквідатора боржника із заявою в порядку ст. 388 ЦК України є ефективним способом захисту порушених прав боржника, відповідає повноваженням ліквідатора боржника та не суперечить меті Закону про банкрутство.

113. Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від наведеної правової позиції та вважає доводи касаційної скарги щодо необхідності відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування ст. 388 ЦК України у справі №922/719/16 необґрунтованими.

114. З урахуванням наведеного, Верховний Суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги Позивача про витребування у Відповідача-2 зупиночного місця №223, що знаходиться за адресою: м. Одеса, Деволанівський узвіз, 12 на підставі ст. 388 ЦК України, оскільки купівля Відповідачем-2 зазначеного майна за ціною 180000,00 грн, тобто вочевидь за заниженою ціною також ставить під сумнів добросовісність Відповідача-2.

115. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд керується висновками, що їх зробив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Проніна проти України", згідно якого пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

116. Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

117. У контексті вказаної практики Верховний Суд вважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

118. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги про неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскарженої постанови, як і аргументи про необхідність відступлення від висновків Верховного Суду щодо застосування таких норм, не знайшли свого підтвердження за під час касаційного перегляду справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

119. Верховний Суд вважає висновок господарського суду апеляційної інстанції задоволення позовних вимог арбітражного керуючого у справі обґрунтованим. Апеляційним господарським судом правильно застосовані норми процесуального і матеріального права до спірних правовідносин між сторонами.

120. Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

121. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції, - без змін.

Судові витрати

122. У зв`язку з тим, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 у справі №916/329/21(916/3073/21) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Картере

Судді О. Банасько

К. Огороднік