№ 916/3599/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 916/3599/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Краснова Є.В.

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія «Сенат» (далі - Компанія, відповідач, скаржник)

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 22.08.2023 (головуючий - суддя Д`яченко Т.Г.)

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.10.2023 (головуючий - суддя Аленін О.Ю., судді Богатир К.В., Філінюк І.Г.)

у справі №916/3599/23

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Рент Контрол» (далі - Товариство, позивач)

до Компанії

про визнання правочину недійсним,

за зустрічним позовом Компанії

до Товариства

про визнання припиненим права оренди та зобов`язання вчинити дії,

за позовом Товариства

до Компанії

про визнання права володіння та користування нерухомим майном.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ВСТУП

Причиною звернення до Верховного Суду є наявність/відсутність підстав для забезпечення позову.

1. Короткий зміст заявлених вимог

1.1. Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого відповідачем, оформленого повідомленням про розірвання договору оренди.

1.2. Товариство звернулося із заявою про забезпечення позову, відповідно до якої позивач просить суд:

- заборонити Компанії та будь-яким іншим особам вчиняти дії, направлені на перешкоджання Товариству користуватися об`єктом оренди за договором оренди частини нежитлової будівлі від 24.01.2020, який укладений позивачем і відповідачем, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синицею Т.В. та зареєстрований в реєстрі за №274 (далі - Договір, Договір оренди), а саме: нежитловою будівлею торгово-офісного центру "МАРСЕЛЬ", площею 2 733,9 кв.м, яка розташована за адресою: місто Одеса, вулиця Ніжинська, 79;

- заборонити суб`єктам, уповноваженим на вчинення реєстраційних дій, вчиняти дії та вносити відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо зміни та припинення за Товариством права користування [найму (оренди)] будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами на нежитлову будівлю торгово-офісного центру "МАРСЕЛЬ", що розташована за адресою: місто Одеса, вулиця Ніжинська, будинок 79, що виникло на підставі Договору.

1.3. Заява про забезпечення позову мотивована тим, що на даний час існують ризики вчинення відповідачем та/або іншою особою, якій відповідач бажає передати орендоване позивачем майно у користування, дій, направлених на перешкоджання позивачу користуватися об`єктом оренди у відповідності до умов Договору.

2. Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

2.1. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.08.2023, яка залишена без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.10.2023 у справі №916/3599/23, заяву Товариства про забезпечення позову у справі №916/3599/23 задоволено, заборонено Компанії та будь-яким іншим особам вчиняти дії, направлені на перешкоджання Товариству користуватися об`єктом оренди за Договором, який укладений позивачем і відповідачем, а саме: нежитловою будівлею торгово-офісного центру «МАРСЕЛЬ», площею 2733,9 кв.м, яка розташована за адресою: місто Одеса, вулиця Ніжинська, 79, заборонено суб`єктам, уповноваженим на вчинення реєстраційних дій, вчиняти дії та вносити відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо зміни та припинення за Товариством права користування [найму (оренди)] будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами на нежитлову будівлю торгово-офісного центру «МАРСЕЛЬ», що розташована за адресою: місто Одеса, вулиця Ніжинська, будинок 79, що виникло на підставі Договору, який укладений позивачем і відповідачем.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із оскаржуваними судовими рішеннями, Компанія звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 22.08.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.10.2023 у справі №916/3599/23, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову, судові витрати (судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу), понесені Компанією стягнути з Товариства.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. У касаційній скарзі скаржник з посиланням абзац другий частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень порушено норми процесуального права, а саме:

4.1.1. частину другу статті 136 ГПК України - судами задоволено заяву позивача про забезпечення позову без належного обґрунтування підстав застосування відповідного заходу забезпечення позову, без зазначення обставин, які свідчать про те, що невжиття застосованого заходу може ускладнити чи унеможливити ефективний захист нібито порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, без жодного підтвердження позивачем таких обставин належними й допустимими доказами;

4.1.2. частину шосту статті 140 ГПК України - судами не наведено жодних підстав для обрання відповідного виду забезпечення позову;

4.1.3. частину одинадцяту статті 137 ГПК України - судами під час вирішення питання щодо забезпечення позову зроблено висновок по суті спору, що на етапі вжиття заходів забезпечення позову призвело до вирішення спору у даній справі по суті;

4.1.4. частину п`яту статті 236 ГПК України - судами неповно та невсебічного з`ясовано всі обставини, що мають значення для справи, а саме: належним чином не встановлено такі обставини, як існування загрози ускладнення чи унеможливлений ефективного захисту нібито порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, у разі невжиття заходів забезпечення позову; належним чином не встановлена необхідність застосування заходів забезпечення позову в даній справі;

4.1.5. частину четверту статті 236 ГПК України - при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин судами не враховано висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а саме: в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі №914/1570/20, від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 та від 20.02.2019 у справі №754/4437/18, в постановах Верховного Суду від 30.10.2023 у справі №922/1583/23, від 01.05.2023 у справі №914/257/23, від 05.07.2023 у справі №910/2795/20, від 17.12.2020 у справі №910/11857/20, від 25.09.2023 у справі №902/1068/20, від 18.05.2023 у справі №910/14989/22, від 30.05.2022 у справі №910/12411/21, від 06.12.2022 у справі №918/341/22, від 20.04.2023 у справі №914/3316/22.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу Товариства заперечило проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просило відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Судами попередніх інстанцій встановлено, що в обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначив, що:

- на даний час існують ризики вчинення відповідачем та/або іншою особою, якій Компанія бажає передати орендоване Товариством майно у користування, дій, направлених на перешкоджання позивачу користуватися об`єктом оренди у відповідності до умов договору оренди;

- безпідставне та необґрунтоване припинення права користування Товариством орендованим майном до закінчення строку дії договору оренди призведе до припинення його господарської діяльності і, як наслідок, до неможливості виконання прийнятих на себе зобов`язань за договорами із контрагентами, що, в свою чергу, може призвести до завдання позивачу майнових збитків у вигляді накладення штрафних санкцій за порушення виконання вказаних зобов`язань;

- на переконання позивача, в разі невжиття судом заходів забезпечення позову у даній справі, в тому числі шляхом заборони внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідач здійснить рецидив власних протиправних діянь, у свою чергу, позивач вкотре буде змушений вживати ряд додаткових заходів для захисту власних прав та законних інтересів як добросовісного орендаря за договором оренди.

6.2. Суд апеляційної інстанції вказав, що в мотивах оскаржуваної ухвали суд першої інстанції зазначив, що викладені позивачем обставини щодо ймовірного перешкоджання у реалізації здійснення права оренди об`єктом шляхом користування об`єктом оренди за укладеним з відповідачем договором, а також можливість вчинення особами реєстраційних дій щодо припинення права користування позивачем об`єктом оренди, дійсно породжують обґрунтоване припущення стосовно можливості настання зазначених позивачем обставин, внаслідок чого можуть бути порушені права позивача як орендаря за укладеним з відповідачем договором, у зв`язку з чим, на переконання суду першої інстанції, наразі наявні реальні передумови для вжиття заходів забезпечення позову.

6.3. Суд апеляційної інстанції зазначив, що, оскільки в даному випадку позивач звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, то в цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (наведену правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, постановах Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №915/1912/19, від 11.02.2021 у справі №915/1185/20).

6.4. Суд апеляційної інстанції встановив, що у даному випадку, Товариство звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Компанії про визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого відповідачем, оформленого Повідомленням про розірвання Договору у зв`язку із настанням форс-мажорних обставин та порушенням зобов`язань щодо вчасної сплати орендної плати від 25.05.2023 №P3-05/23, про розірвання Договору.

6.4.1. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що 24.01.2020 сторонами укладено Договір, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синицею Т.В. та зареєстрований в реєстрі за №274, та як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №342886332 від 15.08.2023, 24.01.2020 здійснено державну реєстрацію права користування [найму (оренди)] на підставі вказаного Договору оренди.

6.4.2. Позивач зазначав, що 24.01.2020 сторонами підписано Акт приймання-передачі до Договору, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування частину приміщень нежитлової будівлі торгово-офісного центру «МАРСЕЛЬ».

6.4.3. Однак, як наголошує позивач, 25.05.2023 засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» відповідачем повторно спрямовано на адресу позивача Повідомлення від 25.05.2023 №P3-05/23 про одностороннє розірвання Договору оренди на підставі пункту 7.3 Договору оренди у зв`язку із настанням форс-мажорних обставин та на підставі статті 782 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у зв`язку із порушенням Товариством зобов`язання щодо сплати орендної плати за користування об`єктом оренди за період з 24.01.2022 по 23.01.2023.

6.4.4. Як зазначає позивач, за своєю суттю вищевказана дія відповідача (направлення Повідомлення про розірвання Договору оренди) є одностороннім правочином, оскільки спрямована на припинення цивільних прав та обов`язків. Водночас, звертаючись до суду з даною заявою, позивач зазначає, що відповідач системно та недобросовісно порушує умови укладеного Договору оренди, вимоги чинного законодавства України, а також діє всупереч висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, які викладено у відповідних постановах, тим самим порушуючи права та законні інтереси позивача як законного та добросовісного володільця об`єкта оренди.

6.4.5. Позивач зазначає, що Компанія, посилаючись на форс-мажор за змістом Повідомлення від 25.05.2023 №РЗ-05/23, не доводить причинно-наслідкового зв`язку між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов`язання за Договором оренди та вказує, що наведені відповідачем аргументи та доводи щодо одностороннього розірвання Договору оренди він вважає безпідставними та непідтвердженими жодними належними достатніми, допустимими та вірогідними доказами у справі.

6.4.6. За посиланням позивача, повторно звертаючись до Товариства з повідомленням про одностороннє розірвання Договору оренди, відповідач зловживає своїм правом, маючи намір завдати шкоди Товариству та вжиті Компанією протиправні заходи за фактом першого надіслання позивачеві повідомлення про розірвання Договору оренди свідчать про достатність правових підстав забезпечення позову у даній справі.

6.4.7. Позивачем повідомлено суд, що в провадженні Господарського суду Одеської області перебувала справа №916/2518/22, зокрема, про визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови від Договору оренди відповідно до повідомлення від 13.07.2022 №1-П/07-22.

6.4.8. На думку позивача, реалізуючи власний намір усунути орендаря від користування об`єктом оренди, відповідач вчинив правочин одностороннього розірвання Договору оренди як передумову вчинення наступних протиправних реєстраційних дій та фактично миттєвого укладення договору оренди того ж нерухомого майна із третьої особою, що дає позивачеві обґрунтовану підставу для висновку про цілком вірогідні аналогічні за своєю концепцією дії недобросовісного орендодавця.

6.4.9. За наслідками розгляду справи, господарський суд дійшов висновків про те, що одностороння відмова відповідача від Договору оренди суперечить приписам законодавства і підлягає визнанню недійсною, окрім того, судом визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію від 15.07.2022 №64196662, скасовано державну реєстрацію припинення за Товариством права користування [найму (оренди)] нерухомим майном, поновлено за Товариством речове право користування [найму (оренди)] нерухомим майном. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.05.2023 у справі №916/2518/22 апеляційну скаргу Компанії залишено без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 09.02.2023 у справі №916/2518/22 залишено без змін.

6.4.10. За твердженням позивача, спрямовуючи орендареві Повідомлення від 25.05.2023 №P3-05/23, відповідач безпідставно посилається на порушення Товариством зобов`язань щодо сплати орендної плати, наведений довід відповідача дійсності не відповідає, заборгованість з орендних платежів відсутня.

6.4.11. Позивачем наголошено, що Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.02.2023 у справі №916/2518/22 встановлено, що відповідно до наявних в матеріалах справи виписок по банківському рахунку позивача та платіжних доручень, останнім протягом січня 2020 року - травня 2022 року перераховувались відповідачу кошти за оренду приміщення відповідно до укладеного Договору та зазначено, що фінансові зобов`язання за вищенаведений орендодавцем період виконано орендарем у повному обсязі попри те, що позивач був наділений правом відтермінування орендних платежів на весь період дії карантину.

6.4.12. Також позивач зазначає, що ним орендні платежі за Договором оренди погашено, в тому числі, шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, які виникли між сторонами за взаємними зобов`язаннями сторін.

6.4.13. Позивачем зазначено, що оскільки сторонами узгоджено період орендних платежів у 1 рік, тому приписи статті 782 ЦК України із встановленим тримісячним строком прострочення не підлягають правозастосуванню до договірних відносин сторін, а, отже, доводи та аргументи, викладені за змістом Повідомлення від 25.05.2023 №PЗ-05/23, не є правовою підставою для розірвання договору за ініціативою орендодавця.

6.5. Суд апеляційної інстанції вважає, що з огляду на предмет та підстави позову заявлені у даній справі, запропоновані позивачем і застосовані судом першої інстанції заходи забезпечення позову є цілком обґрунтованими та такими, що направлені на забезпечення справедливого та ефективного захисту порушених прав, та можливість позивача захистити своє право в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

6.6. При цьому, суд апеляційної інстанції вважає, що вжитті заходи забезпечення позову не завдадуть шкоди та збитків відповідачу, як власнику переданого в оренду майна, не позбавлять його прав на володіння таким нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежать право реалізувати (передати в оренду) вказане майно третім особам.

6.7. За наведених обставин, невжиття заявлених заходів забезпечення позову призведе до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, неможливості їх захистити в межах одного судового провадження без нових звернень позивача до суду, зокрема в разі відчуження (передачі в оренду) відповідачем спірного нерухомого майна.

6.8. Відтак, визначені позивачем способи забезпечення позову, на думку суду апеляційної інстанції, є адекватними та співмірними, мають логічний зв`язок з предметом позовних вимог, і можуть забезпечити ефективний захист прав або інтересів позивача в разі ухвалення рішення про задоволення позову.

6.9. При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції залишила поза увагою доводи, як апелянта, так і позивача, які ґрунтуються на наявності або відсутності підстав для розірвання договору оренди укладеного сторонами, форс-мажорних обставин, порушення зобов`язань щодо своєчасного внесення орендних платежів, інших обставин, які сточуються виконання сторонами умов договору оренди, оскільки такі обставини не досліджуються під час вирішення питання щодо вжиття заходів забезпечення позову, а мають бути вирішені під час розгляду справи по суті.

6.10. Суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги твердження апелянта з приводу того, що запровадженні судом першої інстанції заходи забезпечення позову фактично є тотожними задоволенню позовних вимог, оскільки у даному випадку процесуальна заборона у вчиненні дій (заборони перешкоджати користуватися майном) за своїм змістом не є тотожною задоволенню позовної вимоги про визнання недійсною односторонньої відмови від договору, адже заборона перешкоджати користуватися майном до вирішення спору по суті не свідчить про чинність договору після ухвалення рішення у справі.

6.11. Відтак, на думку суду апеляційної інстанції, у даному випадку, вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову не можна вважати такими, що є тотожними задоволенню позовних вимог, адже застосована судом заборона вчинення певних дій не свідчить про поновлення (чинність) договору оренди.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 20.11.2023, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №916/3599/23 на підставі абзацу другого частини другої статті 287 ГПК України, у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

7.2. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 12.12.2023 у зв`язку з перебуванням судді Колос І.Б. у відпустці призначено повторний автоматичний розподіл судової справи №916/3599/23, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуючий), Бенедисюк І.М., Краснов Є.В.

7.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.4. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. Предметом касаційного оскарження є ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову та постанова, якою залишена вказана ухвала без змін.

8.4. Перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права при постановленні оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд зазначає таке.

8.5. Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

8.6. Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

8.7. Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19 тощо.

8.8. Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

8.9. Відповідно до частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) виключено; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) виключено; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

8.10. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).

8.11. Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

8.12. У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

8.13. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

8.14. Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

8.15. За змістом статті 136 ГПК України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

8.16. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

8.17. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близькі за змістом висновки, викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі №902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі №910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.

8.18. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

8.19. Водночас, як зазначено вище, якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

8.20. Суд виходить з того, що заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову на забезпечення якого подана відповідна заява, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов`язана довести зв`язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового акта постановленого саме у цій справі. Оскільки метою вжиття заходів до забезпечення позову є запобігання утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи у якій було подано позов, в разі його задоволення, а не будь-якого рішення, ухваленого судом у іншій справі.

8.21. З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову за заявами у справах, де предметом розгляду є немайнові вимоги, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у логічно-послідовній залежності від предмета та підстав позову, правового обґрунтування вимог кожного конкретного господарського спору, видам забезпечення, доводам і аргументам сторін.

8.22. Судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про визнання недійсним правочину щодо одностороннього розірвання Договору оренди.

8.23. Отже, Товариство звернулося до суду з позовною вимогою немайнового характеру.

8.24. Відтак, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

8.25. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.

8.26. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі №922/2928/17 та від 05.08.2019 у справі №922/599/19).

8.27. Крім того, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

8.28. Згідно з частиною одинадцятою статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

8.29. Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18 та від 10.11.2020 у справі №910/1200/20).

8.30. Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.

8.31. Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з`ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову, оскільки суд, який не вирішує спір по суті, у будь-якому випадку не може застосувати такий захід забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог (див. ухвалу Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №906/824/17 та постанову від 21.01.2019 у справі №902/483/18).

8.32. Втім, зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди першої та апеляційної інстанцій не досліджували доводи та докази, які б підтверджували наявність підстав для забезпечення позову (вчинення відповідачем дій стосовно перешкоджання позивачу користуватися об`єктом оренди за Договором/вчинення дій спрямованих на внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тощо), а достатньо обґрунтованим припущенням, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у даному випадку було вказано таке:

«Не аналізуючи на даному етапі розгляду справи законність одностороннього правочину, вчиненого Товариством з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "Сенат", оформленого Повідомленням про розірвання Договору оренди у зв`язку із настанням форс-мажорних обставин та порушенням зобов`язань щодо вчасної сплати орендної плати №P3-05/23 від 25.05.2023р., про розірвання Договору оренди частини нежитлової будівлі від 24.01.2020, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Сенат" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рент Контрол", що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синицею Т.В. та зареєстровано в реєстрі за № 274, суд констатує, що викладені Товариством з обмеженою відповідальністю "Рент Контрол" обставини щодо ймовірного перешкоджання позивачу у реалізації здійснення права оренди об`єктом шляхом користування об`єктом оренди за укладеним з відповідачем договором, а також можливість вчинення особами реєстраційних дій щодо припинення права користування позивачем об`єктом оренди, дійсно породжують обґрунтоване припущення стосовно можливості настання зазначених позивачем обставин, внаслідок чого можуть бути порушені права позивача як орендаря за укладеним з відповідачем Договором, у зв`язку з чим суд вважає, що наразі наявні реальні передумови для вжиття заходів забезпечення позову згідно ст.ст.136 137 ГПК України» (суд першої інстанції).

8.33. Отже, для судів попередніх інстанцій для висновку стосовно обґрунтованого припущення було взято до уваги лише сам факт вчинення одностороннього правочину, що є предметом даного позову.

8.34. Верховний Суд, ураховуючи вище вказані у цій постанові міркування та норми права виходить з того, що:

- викладені у заяві мотиви щодо можливої незаконної поведінки відповідача носять умовний, гіпотетичний характер та не спростовують факту розумного ставлення власника до належного йому майна, вчинення адекватних дій, спрямованих на його збереження;

- невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам, зокрема, відповідачу у справі як власнику майна;

- однією з можливих підстав задоволення заяви про забезпечення позову у даному випадку є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть мати своїм наслідком неефективний захист або не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача;

- при вжитті заходів забезпечення позову має бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову та предметом, підставою і вимогою за позовом, адже суд, забезпечуючи позов у справах предметом розгляду яких є вимоги немайнового характеру, має виходити, зокрема, з того, чи спроможний такий захід забезпечення забезпечити ефективний захист та/чи поновлення порушених чи оспорюваних прав позивача в разі задоволення позову;

- у даному конкретному випадку суди попередніх інстанцій не з`ясували питання наявності/відсутності відповідного зв`язку між заходами забезпечення [заборона вчиняти дії, направлені на перешкоджання Товариству як орендарю користуватися об`єктом оренди; заборона суб`єктам, уповноваженим на вчинення реєстраційних дій, вчиняти дії та вносити відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо зміни та припинення за Товариством права користування [найму (оренди)] щодо об`єкта оренди] та предметом позовної вимоги (повідомлення Компанії про розірвання Договору оренди), що є немайновою та у разі її задоволення судове рішення не підлягатиме виконанню;

- фундаментальними критеріями, які формують висновок про наявність дійсних підстав для забезпечення позову, є логічний та юридичний аналіз обставин справи, на які посилається позивач, доводи заяви про забезпечення позову та заперечення іншої сторони, з точки зору чи спроможний такий захід забезпечення забезпечити ефективний захист та/чи поновлення порушених чи оспорюваних прав позивача в разі задоволення позову;

- забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод чи інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника);

- втім, суди попередніх інстанцій не з`ясували питання наявності дійсних підстав для забезпечення позову як результату логічного та юридичного аналізу обставин справи та доводів заяви про забезпечення позову, з урахуванням того, що такі обмеження мають своїм наслідком обмеження прав відповідача як власника об`єкта оренди.

8.35. Що ж до посилань на те, що рішенням у господарській справі №916/2518/22 вже було скасовано односторонній правочин Компанії як орендодавця за Договором оренди, то слід зазначити, що вказане не є безумовним свідченням того, що односторонній правочин, який є предметом розгляду у даній господарській справі, вже визнано судом недійсним і його вчинення відповідачем було здійснено без достатніх підстав.

8.36. Слід зазначити, що оскаржувані судові рішення містять лише позицію позивача та жодним чином не враховують інтереси відповідача як власника об`єкта оренди.

8.37. Таким чином, суди попередніх інстанцій порушили норми статті 136, частини четвертої статті 137 ГПК України, оскільки вжили заходів забезпечення позову, які не є співмірними із заявленими позивачем вимогами, порушують справедливий баланс інтересів учасників спірних правовідносин, за відсутності належно обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

8.38. З урахуванням викладеного, виходячи з обраного заходу забезпечення позову, предмета та підстав позову, вимог та обґрунтування заяви про забезпечення позову, відсутності логічно-послідовного зв`язку між заходами забезпечення [заборона вчиняти дії, направлені на перешкоджання Товариству як орендарю користуватися об`єктом оренди; заборона суб`єктам, уповноваженим на вчинення реєстраційних дій, вчиняти дії та вносити відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо зміни та припинення за Товариством права користування [найму (оренди)] щодо об`єкта оренди] та предметом позовної вимоги немайнового характеру (повідомлення Компанії про розірвання Договору оренди), беручи до уваги доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, слід зазначити, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову, прийняті без дотримання в повній мірі статей 2 7 13 136 137 ГПК України, не відповідають вказаним вище правовим позиціям Верховного Суду щодо застосування приписів статей 136 та 137 ГПК України в аспекті адекватності заходу забезпечення, співвідношення виду такого заходу, його співмірності та збалансованості, як інтересів заявника, так і інтересів власника орендованого майна.

8.39. З огляду на викладене доводи касаційної скарги Компанії знайшли своє підтвердження та наявні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень і ухвалення нового рішення, а саме про відмову у задоволенні заяви Товариства про забезпечення позову.

8.40. Верховний Суд з міркувань наведених вище відхиляє доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу.

8.41. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

8.42. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8.43. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, ураховуючи доводи касаційної скарги та відзиву.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Доводи скаржника за результатами касаційного розгляду знайшли своє підтвердження з мотивів, викладених у розділі 8 цієї постанови.

9.2. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

9.3. Згідно з частиною першою статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

9.4. З огляду на те, що суди попередніх інстанцій при вирішенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову порушили норми процесуального права вказані у цій постанові, Верховний Суд вважає за необхідне задовольнити касаційну скаргу відповідача, скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову у справі №916/3599/23, оскільки, правові підстави для вжиття заходів забезпечення позову в обраний позивачем спосіб відсутні.

10. Судові витрати

10.1. Враховуючи положення частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, з огляду на те, що суд задовольняє касаційну скаргу відповідача, судовий збір, понесений скаржником у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної та касаційної інстанцій, покладається на позивача.

Керуючись статтями 129 137 300 301 304 308 311 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія «Сенат» задовольнити повністю.

2. Ухвалу Господарського суду Одеської області від 22.08.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.10.2023 у справі №916/3599/23 скасувати.

3. Ухвалити нове рішення: у задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Рент Контрол" про забезпечення позову відмовити.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Рент Контрол" на користь товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія «Сенат» 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, та 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду Одеської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Є. Краснов

Постанова ухвалена з окремою думкою судді Краснова Є.В.