№ 916/3600/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2021 року

м. Київ

Справа № 916/3600/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Кібенко О.Р., Кондратова І.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.,

за участю представників:

позивача - Ларіонова С.Б.,

відповідачів - 1 - не з`явився,

- 2 - Брильова О.С.,

- 3 - Брильова О.С.,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог

щодо предмета спору на стороні позивача - не з`явилася,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Південно - західного апеляційного господарського суду

(головуючий - Бєляновський В.В., судді - Богатир К.В., Філінюк І.Г.)

від 15.10.2020,

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_5

про визнання недійсним рішення загальних зборів та скасування реєстраційного запису

В С Т А Н О В И В:

у грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом про визнання недійсним рішення загальних зборів житлово-будівельного товариства «Прогрес-3» (ЖБТ «Прогрес-3») про припинення ЖБТ «Прогрес-3» шляхом ліквідації, оформленого протоколом № 1/16 від 05.12.2016. Також просив скасувати реєстраційну дію - державний реєстраційний запис № 15561110006033361 від 01.03.2017 щодо припинення ЖБТ «Прогрес-3» в результаті ліквідації.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він з 02.11.1990 є засновником ЖБТ «Прогрес-3», яке було створено відповідно до вимог Закону України «Про споживчу кооперацію». Зазначає, що йому випадково стало відомо про проведення 05.12.2016 загальних зборів ЖБТ «Прогрес-3», на яких було прийнято рішення щодо припинення ЖБТ «Прогрес-3» шляхом ліквідації, та про здійснення реєстраційної дії в єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань щодо припинення юридичної особи шляхом ліквідації. Стверджує, що вказане рішення загальних зборів ЖБТ «Прогрес-3» прийнято з порушенням вимог законодавства, порушує його права та законні інтереси як засновника та учасника споживчого товариства, оскільки його не було повідомлено у встановленому законом порядку про час та місце проведення загальних зборів, їх порядок денний.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.04.2020 позов задоволено.

Визнано недійсним рішення загальних зборів ЖБТ «Прогрес-3» про припинення ЖБТ «Прогрес-3» шляхом ліквідації, оформлене протоколом № 1/16 від 05.12.2016, та скасовано реєстраційний запис № 15561110006033361 від 01.03.2017 щодо припинення ЖБТ «Прогрес-3» (код ЄДРПОУ 22459087) в результаті ліквідації.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що загальні збори 05.12.2016 відбулись за відсутності позивача, який не був належним чином повідомлений про їх проведення, що є порушенням вимог закону та права позивача на участь в управлінні справами товариства.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.10.2020 рішення суду першої інстанції скасовано та у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з позивача на користь ОСОБА_4 3 153, 00 грн судового збору.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що 04.11.2016 позивач вийшов зі складу учасників ЖБТ «Прогрес-3» відповідно до підписаної і поданої ним до правління ЖБТ «Прогрес-3» заяви. На думку апеляційного господарського суду, відповідно до п. 5.2 статуту ЖБТ «Прогрес-3», ст. 13 Закону України «Про кооперацію», з 05.11.2016 позивач разом зі втратою статуса члена ЖБТ «Прогрес-3» втратив і відповідні права, передбачені законодавством та статутом (у тому числі і право на участь в управлінні товариством та прийняття участі у загальних зборах членів товариства), а в ЖБТ «Прогрес-3» був відсутній обов`язок повідомляти позивача у встановленому законом порядку про час та місце проведення загальних зборів і їх порядок денний, що, відповідно, свідчить про те, що права та охоронювані законом інтереси позивача не були і не могли бути порушені прийнятими на цих зборах рішеннями. Оскільки вимога позивача про скасування реєстраційної дії - державного реєстраційного запису № 15561110006033361 від 01.03.2017 щодо припинення ЖБТ «Прогрес-3» в результаті ліквідації є похідною від вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів членів ЖБТ «Прогрес-3» про прининення ЖБТ «Прогрес-3» шляхом ліквідації, оформленого протоколом № 1/16 від 05.12.2016, підстави для задоволення якої відсутні, суд відмовив і в задоволенні похідної вимоги.

13.11.2020 ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 15.10.2020, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції від 15.10.2020 скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Підставами для скасування постанови апеляційного господарського суду зазначає неврахування апеляційним господарським судом висновків щодо застосування п. 10 ч. 4 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 912/422/17; щодо застосування ч. 5 ст. 89 ЦК України, ч.ч. 1, 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 127/16567/17. Також посилається на постанову Вищого господарського суду України від 24.12.2014 у справі № 915/376/14 та постанову Верховного Суду України від 14.03.2011 у справі № 12/198 (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України). ОСОБА_1 посилається на п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України та обґрунтовує необхідність відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 752/11896/17, від 12.02.2019 у справі № 906/142/18 та у постанові Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № 814/1469/17. Обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження згідно з приписами п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зазначає, що висновок Верховного Суду щодо питання застосування ст. 29 Закону України «Про кооперацію» та ст. 18 Закону України «Про споживчу кооперацію» щодо можливості інвесторів вважатись членами товариства і мати відповідні корпоративні права без їх затвердження в такому статусі загальними зборами товариства та висновок про необхідність підтвердження належними доказами правомочності органу управління, а саме - протоколом загальних зборів про його обрання і записом про такий орган в державному реєстрі юридичних осіб, відсутній. Також, як на підставу касаційного оскарження вказаного судового рішення, позивач посилається на п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України та зазначає, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів - заяви про вихід зі складу засновників, наданої відповідачем в суд апеляційної інстанції, написання якої заперечується позивачем (на думку позивача, така заява підроблена) та рішення необраного відповідно до статуту правління (п. 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України). Посилається на те, що суд апеляційної інстанції при винесенні постанови здійснив розподіл судового збору за подання і розгляд апеляційної скарги, стягнувши з позивача на користь ОСОБА_4 3 153, 00 грн судового збору. Проте, судом апеляційної інстанції не було враховано, що позивач, як інвалід II групи, звільнений від сплати судового збору згідно з п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Вказує, що стягнення з позивача судового збору у сумі 3 153, 00 грн суперечить правовому висновку, викладеному у постановах Верховного суду України від 18.10.2017 у справі № 6-1544цс17 та у справі № 2/2311/26/12.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_5 просить касаційну скаргу позивача задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Як вбачається з відзиву ОСОБА_5 , він не містить обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, а за своєю суттю є приєднанням до касаційної скарги (ст. 297 ГПК України). Оскільки ОСОБА_5 не було додано документу про сплату судового збору, а Господарський процесуальний кодекс України не містить положень щодо надання строку для усунення недоліків стосовно приєднання до касаційної скарги, то поданий відзив залишається без розгляду.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін з наведених у відзиві підстав. Зокрема, посилається на те, що скаржник помилково вважає, що моментом виключення особи зі складу засновників є момент внесення змін до ЄДР, оскільки вихід зі складу учасників товариства не пов`язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. Зазначає, що матеріали справи містять заяву позивача про виключення його із складу учасників товариства та рішення правління про виключення позивача із членів ЖБТ «Прогрес-3» за власним бажанням, що позивачем не спростовано. Посилається на відсутність порушеного права позивача. На думку ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції не розглядав вимоги про встановлення факту виходу особи зі складу учасників товариства, адже предметом розгляду у цій справі є визнання недійсним рішення загальних зборів ЖБТ «Прогрес-3» про припинення ЖБТ «Прогрес-3» шляхом ліквідації, оформлене протоколом № 1/16 від 05.12.2016, та скасування державної реєстрації.

ОСОБА_4 у відзиві на касаційну скаргу вказує, що постанова суду апеляційної інстанції є законною, а тому просить її залишити без змін. Посилається на те, що апеляційний суд дійшов правильного висновку, що подана позивачем заява про виключення його із складу учасників товариства, за відсутності доказів її відкликання, свідчить про наявність волевиявлення позивача на припинення корпоративних відносин у товаристві. Стверджує, що оскільки позивач вийшов зі складу учасників товариства 04.11.2016, відповідно до підписаної і поданої ним заяви, то прийняті на загальних зборах членів ЖБТ «Прогрес-3» рішення від 05.12.2016 не порушують його корпоративних прав. Зазначає, що закон не пов`язує момент виникнення права участі у житлово -будівельному товаристві чи припинення членства у ньому з моментом державної реєстрації відповідних змін у складі учасників товариства. На думку ОСОБА_4 , скаржник помилково відокремлює такі поняття як «член ЖБТ» та «інвестор». Вважає, що апеляційний суд повно і всебічно дослідив обставини у справі, а припущення позивача не можуть братись до уваги судом. Крім того, вважає, що скасування вказаного рішення загальних зборів членів ЖБТ «Прогрес-3» не забезпечить ефективного захисту порушених права позивача (якщо б такі мали місце), але порушить принцип пропорційності, оскільки через це порушуються права усіх інших учасників ЖБТ.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 , зазначає, що підтримує позицію та правову аргументацію ОСОБА_4 , викладену у відзиві від 12.01.2021. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 15.10.2020 - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судового рішення (п.п. 1, 2, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з огляду на таке.

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку (ч. 1 ст. 80 ЦК України).

За ст.ст. 85 86 ЦК України, ст.ст. 6, 19-1 Закону України «Про кооперацію» ЖБТ «Прогрес-3» належить до непідприємницьких товариств.

Оскільки спір в цій справі пов`язаний з реалізацією позивачем, як членом ЖБТ «Прогрес -3», права на участь в управлінні ним, тобто корпоративних прав, то господарські суди дійшли правильного висновку, що розгляд цієї справи віднесений до компетенції господарського суду і спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства відповідно до ст. 20 ГПК України.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами, відповідно до п. 1.1 статуту ЖБТ «Прогрес-3», зареєстрованого виконавчим комітетом Одеської міської ради 14.12.2001 за реєстраційним № 720, ЖБТ «Прогрес-3» було створено з метою забезпечення житлом членів ЖБТ «Прогрес-3» і членів їх сімей, інших осіб, визнаних членами вищезазначених сімей, шляхом будівництва багатоквартирного житлового будинку (будинків) з надвірними спорудами за власні кошти ЖБТ «Прогрес-3», за допомогою банківського кредиту, та інших надходжень, а також для подальшої експлуатації і управління цим будинком (будинками).

05.12.2016 відбулися загальні збори членів ЖБТ «Прогрес-3» з порядком денним: 1. Про обрання голови та секретаря загальних зборів ЖБТ «Прогрес-3» та уповноваження їх щодо підписання протоколу. 2. Про припинення діяльності ЖБТ «Прогрес-3» шляхом ліквідації. 3. Про призначення ліквідатора ЖБТ «Прогрес-3». 4-5. Про затвердження строку та порядку заявлення кредиторами своїх вимог до ЖБТ «Прогрес-3».

Загальними зборами членів ЖБТ «Прогрес-3» були прийняті, зокрема, такі рішення: припинити діяльність ЖБТ «Прогрес-3» шляхом ліквідації; призначити з 05.12.2016 ліквідатором ЖБТ «Прогрес-3» ОСОБА_4 , які оформлено протоколом № 1/16 від 05.12.2016 (а.с. 32, т. 1).

Вказаний протокол підписаний ОСОБА_2 як головою зборів та ОСОБА_3 як секретарем.

На підставі реєстру учасників загальних зборів ЖБТ «Прогрес-3» від 05.12.2016, списку членів ЖБТ «Прогрес-3» станом на 05.11.2016, що є додатком до протоколу засідання правління від 05.11.2016, протоколу загальних зборів членів ЖБТ «Прогрес-3» № 1/16 від 05.12.2016 (а.с. 108, 110-113, т. 2), суд апеляційної інстанції встановив, що на загальних зборах ЖБТ «Прогрес-3» від 05.12.2016 були присутні 78 членів ЖБТ «Прогрес-3», що становить 100 % голосів, а тому загальні збори членів ЖБТ «Прогрес-3» були правомочними.

01.03.2017 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань було внесено запис № 15561110006033361 про державну реєстрацію припинення ЖБТ «Прогрес-3» за рішенням засновників.

Позивач вважає, що рішення загальних зборів ЖБТ «Прогрес-3» про припинення ЖБТ «Прогрес-3» шляхом ліквідації, оформлене протоколом № 1/16 від 05.12.2016, прийнято з порушенням вимог законодавства, порушує його права та законні інтереси, а тому просить визнати його недійсним та скасувати реєстраційну дію - державний реєстраційний запис № 15561110006033361 від 01.03.2017 щодо припинення ЖБТ «Прогрес-3» в результаті ліквідації.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Ці норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мають враховувати баланс інтересів усіх учасників і самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються виключно рішенням загальних зборів учасників товариства, надавати оцінку добросовісності інших учасників, права яких в разі задоволення позовних вимог можуть бути порушені.

Члени кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав.

Відповідно до ст. 167 ГК України правомочність учасника (акціонера, члена) на участь в управлінні господарською організацію, зокрема, шляхом участі в загальних зборах, є однією зі складових корпоративних прав. Відтак, зазначені права можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання порядку скликання і проведення загальних зборів, якщо учасник/член не зміг узяти участі у загальних зборах та/або належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо, тобто не зміг належним чином реалізувати своє право на участь в управлінні (така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16).

Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні (аналогічна правова позиція викладена у п. 62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17).

Відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні позову.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, 04.11.2016 ОСОБА_1 звернувся до голови правління ЖБТ «Прогрес-3» з заявою, в якій, зазначивши про повернення йому усіх сплачених коштів за договором № 39/67-ІІ, укладеним 07.11.2003 з ЖБТ «Прогрес-3» (639 250,00 грн), просив виключити його зі складу учасників товариства «Прогрес-3». Також повідомив, що ніяких інших заяв чи претензій до ЖБТ «Прогрес-3» не має (а.с. 106, т. 2).

05.11.2016 правлінням ЖБТ «Прогрес-3», за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 04.11.2016, було прийнято рішення про виключення його із членів ЖБТ «Прогрес-3» за власним бажанням, на підставі заяви (а.с. 107, т. 2).

Однією з підстав припинення членства у кооперативі є добровільний вихід з нього (ст. 13 Закону України «Про кооперацію»).

Пунктом 5.2 статуту ЖБТ «Прогрес-3» встановлено, що член житлово-будівельного товариства має право, зокрема, вийти з житлово-будівельного товариства. Громадянин вважається таким, що вийшов з житлово-будівельного товариства з дня подачі про це заяви в правління житлово-будівельного товариства і рішення правління про такий вихід (а.с. 22, т. 1).

Вихід з житлово-будівельного товариства є безпосередньою дією члена товариства, спрямованою на припинення корпоративних відносин з таким товариством з ініціативи члена товариства, вчинення якої реалізується членом шляхом подання до товариства заяви в письмовій формі, підписаної членом товариства.

При цьому, ні Закон України «Про кооперацію», який є спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, ні статут ЖБТ «Прогрес-3» не містять вимог щодо обов`язковості нотаріального засвідчення справжності підпису члена житлово-будівельного товариства на заяві про вихід з житлово-будівельного товариства.

Реалізація права на вихід зі складу членів житлово-будівельного товариства законодавчо не пов`язується ні з рішенням загальних зборів членів, ні з внесенням змін до установчих документів житлово-будівельного товариства. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід члена з житлово-будівельного товариства, є такими, що суперечать чинному законодавству.

Водночас, моментом виходу члена з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв`язку (така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/7674/18).

Отже, припинення членства у житлово-будівельному товаристві пов`язане не з моментом державної реєстрації відповідних змін у складі членів товариства, на що помилково посилається скаржник у касаційній скарзі, а з моментом подачі членом житлово-будівельного товариства заяви про вихід його з товариства відповідній посадовій особі цього товариства. Водночас, згідно з ст. 9 Закону України «Про кооперацію» та ст. 89 ЦК України відомості про зміни у складі членів товариства підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру.

Необхідно зазначити, що у разі якщо всупереч законодавству товариство не вчиняло дії у зв`язку з виходом учасника з товариства, у тому числі не вирішувало питання про внесення змін до установчих документів товариства, то підстави для виникнення в товариства перед учасником обов`язку внести до ЄДР такі зміни відсутні. А учасник товариства має право встановлювати фактичні обставини свого виходу з товариства у спорі з товариством про виконання обов`язків, пов`язаних з таким виходом, спростовуючи дані, внесені до ЄДР.

Дослідивши наявну в матеріалах справи заяву позивача від 04.11.2016 (а.с. 106, т. 2), суд апеляційної інстанції встановив, що остання, за відсутності доказів її відкликання, свідчать про наявність волевиявлення позивача на припинення його корпоративних прав у ЖБТ «Прогрес-3» та про вихід його з складу членів ЖБТ «Прогрес-3».

Встановивши, що участь позивача у ЖБТ «Прогрес-3» припинилась відповідно до підписаної і поданої ним до правління ЖБТ «Прогрес-3» заяви від 04.11.2016, суд апеляційної інстанції, на відміну від суду першої інстанції, дійшов правильного висновку, що оскаржуваним у справі рішенням загальних зборів членів ЖБТ «Прогрес- 3», оформленим протоколом № 1/16 від 05.12.2016, корпоративні права позивача порушені не були, оскільки станом на 05.12.2016 їх у позивача не існувало.

Також обгрунтовано зазначив про відсутність у ЖБТ «Прогрес-3» обов`язку повідомляти позивача у встановленому законом порядку про час та місце проведення загальних зборів 05.12.2016 та про порядок їх денний з огляду на те, що позивач з 05.11.2016 не був членом ЖБТ «Прогрес-3».

Отже, судом апеляційної інстанції було встановлено, що у позивача відсутнє право, на захист якого він фактично звернувся до суду із цим позовом.

Оскільки позивач не довів суду належними та допустими доказами порушення його корпоративних прав оскаржуваним рішенням загальних зборів членів ЖБТ «Прогрес-3», суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про визнання недійсним рішення загальних зборів членів житлово-будівельного товариства «Прогрес-3» про припинення ЖБТ «Прогрес-3» шляхом ліквідації, оформленого протоколом № 1/16 від 05.12.2016, та про скасування реєстраційної дії - державного реєстраційного запису № 15561110006033361 від 01.03.2017 щодо припинення ЖБТ «Прогрес-3» в результаті ліквідації, яка є похідною вимогою від вимоги про визнання недійсним спірного рішення загальних зборів членів.

Крім того, необхідно зазначити, що звернення колишнього члена житлово-будівельного товариства з позовом про визнання недійсним рішення загальних зборів членів майже через три роки після його ухвалення, тобто зі значним проміжком часу, робить питання втручання суду в діяльність житлово-будівельного товариства і повернення його до попереднього стану ще більш чутливими і може свідчить про порушення інтересів інших його членів, що є недопустимим.

У поданій касаційній скарзі позивач, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, вказав про неврахування апеляційним господарським судом висновків щодо застосування п. 10 ч. 4 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 912/422/17; щодо застосування ч. 5 ст. 89 ЦК України, ч.ч. 1, 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 127/16567/17.

Проте, обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не підтвердилися, з огляду на таке.

За п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права полягає, зокрема, у такому: у різному тлумаченні судами змісту відповідних норм, що зумовлює відмінність у висновках про наявність чи відсутність суб`єктивних прав та обов`язків учасників певних правовідносин; у різному застосуванні правил вирішення колізій між нормами права з урахуванням їх юридичної сили, а також дії у часі, просторі та за колом осіб; у застосуванні різних норм права для регулювання аналогічних правовідносин або у поширенні дії норми на певні відносини в одних випадках і незастосуванні цієї норми до аналогічних відносин в інших випадках; у різному застосуванні аналогії права чи закону у подібних правовідносинах (такий правовий висновок викладений у п. 28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2020 у справі № 367/2022/15-ц).

Щодо подібності правовідносин, то необхідно зазначити, що зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (така правова позиція викладена в п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, п. 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 925/3/17, п. 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16).

У наданій для порівняння постанові від 02.05.2018 у справі № 912/422/17, за позовом ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю «Валентина - Сервіс» про стягнення ринкової вартості частки майна, Верховний Суд, залишаючи в силі рішення Господарського суду Кіровоградської області від 31.03.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.05.2017, якими у задоволенні позову відмовлено, вказав, що необхідність нотаріального посвідчення заяви про вихід учасника з товариства з обмеженою відповідальністю випливає з ст. 148 ЦК України. На думку суду касаційної інстанції, господарські суди, встановивши відсутність нотаріального засвідчення справжності підпису позивача на заяві про вихід з товариства з обмеженою відповідальністю від 28.11.2016, на підставі якої і заявлено позовні вимоги, дійшли правильного висновку про те, що така заява є неналежно оформленою та не може бути підставою для виходу учасника з товариства і проведення з ним відповідних виплат, оскільки не створює правових наслідків для сторін. Також, суд касаційної інстанції вказав, що судами встановлено недоведеність подання такої заяви товариству з огляду на заперечення відповідача щодо її отримання та недоведення позивачем протилежного.

На відміну від справи № 912/422/17, на яку посилається скаржник, у справі, яка переглядається, із заявою про вихід звертався не учасник товариства з обмеженою відповідальністю, а член житлово-будівельного товариства. При цьому, на відміну від ст. 148 ЦК України, якою регулюється саме вихід учасника з товариства з обмеженою відповідальністю, спеціальний Закон України «Про кооперацію» та статут ЖБТ «Прогрес-3» (в редакціях, чинних на момент підписання і звернення із заявою від 04.11.2016) не містять вимог щодо обов`язковості нотаріального засвідчення підпису заявника (члена) на заяві про вихід його з житлово-будівельного товариства. Крім того, судом апеляційної інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 подав до правління ЖБТ «Прогрес-3» заяву про вихід його з товариства, а в справі № 912/422/17 - встановлено недоведеність подання такої заяви товариству (у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/7674/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що моментом виходу учасника з товариства є саме дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства).

Також, необхідно зазначити, що у справі № 912/422/17 суд касаційної інстанції не робив висновки щодо застосування п. 10 ч. 4 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», а лише зазначив, що відхиляє посилання скаржника на неправильне застосування судами п. 10 ч. 4 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» з огляду на те, що необхідність засвідчувати нотаріально заяву учасника про вихід його з товариства з обмеженою відповідальністю випливає з ст. 148 ЦК України, яка не регулює порядок оформлення заяви члена кооперативу про вихід його з ЖБТ. Отже безпідставними є доводи скаржника щодо неврахування апеляційним господарським судом висновків суду касаційної інстанції щодо застосування п. 10 ч. 4 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у справі № 912/422/17.

Щодо посилання позивача на неврахування апеляційним господарським судом висновків про застосування ч. 5 ст. 89 ЦК України, ч. ч. 1, 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 127/16567/17, то необхідно зазначити таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 127/16567/17 зазначено, що у цій справі ОСОБА_7 просив встановити факт його виходу зі складу учасників ТОВ «МБР-Трейд», однак встановлення юридичного факту виходу особи зі складу учасників товариства не входить до компетенції суду, оскільки для підтвердження набуття та припинення корпоративних прав існує певний порядок, який включає внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, і встановлення такого факту судом підміняло б по суті дії державного реєстратора.

На відміну від справи № 127/16567/17, у справі, яка переглядається, не встановлювалось юридичного факту, а вирішувалось питання недійсності рішення загальних зборів членів житлово-будівельного товариства «Прогрес-3» про прининення ЖБТ «Прогрес-3» шляхом ліквідації, оформлене протоколом № 1/16 від 05.12.2016. При цьому, при розгляді спору, відповідно до вимог ст. 86 ГПК України апеляційним господарським судом надавалась лише оцінка заяві члена житлово-будівельного товариства про вихід його з ЖБТ «Прогрес-3».

Отже, аналіз висновків, зроблених у постанові суду апеляційної інстанції, що оскаржується, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду та постанові Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, і ці висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням різних норм матеріального права, за інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Щодо посилання скаржника на постанову Вищого господарського суду України від 24.12.2014 у справі № 915/376/14 та постанову Верховного суду України від 14.03.2011 у справі № 12/198, то необхідно зазначити, що постанова Вищого господарського суду України та постанова Верховного Суду України не є тими судовими рішеннями, невідповідність висновкам яких щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, є підставою касаційного оскарження, передбаченою п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не знайшла підтвердження після відкриття касаційного провадження, Верховний Суд відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 цього Кодексу дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 916/3600/19 за касаційною скаргою ОСОБА_1 у частині підстави, передбаченої у п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

У поданій касаційній скарзі позивач посилається і на п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України та обґрунтовує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 752/11896/17, від 12.02.2019 у справі № 906/142/18 та у постанові Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № 814/1469/17.

Щодо необхідності відступу від висновків, викладених у вказаних постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, то необхідно зазначити таке.

Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності.

Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom») Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 752/11896/17, за позовом ОСОБА_8 до фізичної особи-підприємця Невзорової Інни Олександрівни про стягнення коштів, зазначено, що приписи ЦПК України як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2019 у справі 906/142/18 зазначила, що приписи ГПК України не дозволяють дійти висновку, що повернення ухвали суду про призначення розгляду скарги з вказівкою причини повернення: «інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи .А повернення із вказаної причини не свідчить ні про відмову сторони від одержання відправлення, ні про її незнаходження за адресою, повідомленою суду. На думку Великої Палати Верховного Суду, суд апеляційної інстанції не дотримався вимог господарського процесуального законодавства щодо належного повідомлення учасника справи - ОСОБА_3, не забезпечив останній можливості реалізувати надані їй законом права, оскільки розглянув справу за її відсутності, не повідомленої належним чином про дату, час і місце судового засідання. Вказала, що розгляд судом апеляційної інстанції цієї справи за відсутності ОСОБА_3, належним чином неповідомленої про дату, час і місце судового засідання, згідно з п. 5 ч. 1 ст. 310 ГПК України є безумовною підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У постанові від 27.02.2020 у справі № 814/1469/17, суд касаційної інстанції, скасовуючи ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.01.2019 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04.07.2019 та направляючи адміністративну справу № 814/1469/17 для продовження розгляду до Миколаївського окружного адміністративного суду, вказав, що згідно із інформацією, зазначеною у повідомленні про вручення поштового відправлення із штриховим ідентифікаторам № 5400135179805, копію ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачу не вручено, а поштове відправлення повернуто до суду з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання». Суд касаційної інстанції вказав, що положення Кодексу адміністративного судочинства України не передбачають повернення рекомендованих листів з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання», така відмітка не передбачена як причина невручення судового рішення. На думку суду, ця відмітка не розкриває суті причини неможливості вручити адресату відповідний рекомендований лист. Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що така відмітка не дає суду обґрунтованих процесуальних підстав для визначення факту належного повідомлення сторони у судовій справі, зокрема не визначає чи адресат відмовився від отримання судового повідомлення, чи адресат відсутній, чи особу, якій адресовано судове рішення, не виявлено за місцем проживання.

Оскільки Велика Палата Верховного Суду у справі № 752/11896/17, у справі № 906/142/18 та Верховний Суд у справі № 814/1469/17 виклали правовий висновок про те, що повернення ухвали суду з вказівкою причини повернення: «інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення», «за закінченням встановленого строку зберігання» не свідчить про факт належного повідомлення сторони у судовій справі і такий висновок є чітким, зрозумілим й сприяє однозначному застосуванню норм процесуального права, то суд касаційної інстанції не вбачає підстав для відступу від правової позиції, що викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 752/11896/17, від 12.02.2019 у справі № 906/142/18 та постанові Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № 814/1469/17.

З огляду на те, що ухвали суду першої інстанції (про відкриття провадження у справі, про призначення справи до розгляду, про відкладення розгляду справи (а.с. 20, 32, 43, т. 2) не були вручені відповідачці ОСОБА_4 з посиланням на: «інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення», тобто відповідачка не була належним чином повідомлена про розгляд справи у суді першої інстанції, а тому не змогла з незалежних від неї причин надати відповідні докази у суд першої інстанції, то апеляційний господарський суд з урахуванням вказаних правових позицій Великої Палати Верховного Суду, відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України, з метою забезпечення принципів рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності сторін, правомірно прийняв додані ОСОБА_4 до своєї апеляційної скарги додаткові докази, а саме: копію заяви ОСОБА_1 від 04.11.2016, копію протоколу засідання правління ЖБТ «Прогрес-3» від 05.11.2016, копію списку членів ЖБТ «Прогрес-3» станом на 05.11.2016, копію рішення Одеської міської ради № 37-VІІ від 16.12.2015, копію реєстру учасників загальних зборів ЖБТ «Прогрес-3» від 05.12.2016, які мають значення для правильного вирішення спору (а.с. 106-113, т. 2).

Обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження згідно з приписами п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник зазначає, що висновок Верховного Суду щодо питання застосування ст. 29 Закону України «Про кооперацію» та ст. 18 Закону України «Про споживчу кооперацію» щодо можливості інвесторів вважатись членами товариства і мати відповідні корпоративні права без їх затвердження в такому статусі загальними зборами товариства та висновок про необхідність підтвердження належними доказами правомочності органу управління, а саме протоколом загальних зборів про його обрання і запису про такий орган в державному реєстрі юридичних осіб, відсутній.

Скаржник, вказуючи про відсутність висновку щодо можливості інвесторів вважатись членами товариства і мати відповідні корпоративні права без їх затвердження в такому статусі загальними зборами товариства, не зазначив щодо застосування якої конкретної норми права такий висновок відсутній, оскільки ст. 29 Закону України «Про кооперацію» та ст. 18 Закону України «Про споживчу кооперацію», які він попередньо зазначив у касаційній скарзі, регулюють не членство в житлово-будівельному товаристві, а порядок реорганізації та ліквідації споживчого товариства, спілки та ліквідацію кооператива. З огляду на вищевикладене, підстави для висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм права при вирішенні питання набуття членства в житлово-будівельному товаристві, відсутні.

Щодо посилання позивача на відсутність висновку суду касаційної інстанції про необхідність підтвердження належними доказами правомочності органу управління, а саме протоколом загальних зборів про його обрання і запису про такий орган в державному реєстрі юридичних осіб, то необхідно зазначити, що предметом цього спору є не правомірність створення органу управління житлово-будівельного товариства, а визнання недійсним рішення загальних зборів членів житлово-будівельного товариства «Прогрес-3» про припинення ЖБТ «Прогрес-3» шляхом ліквідації, оформленого протоколом № 1/16 від 05.12.2016, з огляду на порушення цим рішенням корпоративних прав позивача. Посилаючись на відсутність вказаного висновку позивач також не вказує норму права щодо якої суд касаційної інстанції має викласти такий правовий висновок.

Також, як на підставу касаційного оскарження вказаного судового рішення, позивач посилається на п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України та зазначає, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів - заяви, наданої відповідачкою в суд апеляційної інстанції, написання якої заперечується позивачем (на думку позивача, така заява підроблена) та рішення не обраного відповідно до статуту правління (п. 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У ч. 1 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Тобто тягар доказування (onus probandi) лежить на сторонах.

Статтею 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Необхідно зазначити, що сторона не повинна мати переваги від своєї непослідовної поведінки в процесі на шкоду іншій стороні.

Надавши належну оцінку заяві позивача про виключення його зі складу членів ЖБТ «Прогрес-3» (а.с. 106, т. 2), суд апеляційної інстанції встановив, що цією заявою підтверджується волевиявлення позивача на припинення корпоративних відносин у ЖБТ «Прогрес-3», а отже визнав цю заяву належним доказом у справі. Крім того, відхиляючи доводи позивача про те, що вказана заява є лише розпискою про отримання коштів, апеляційний господарський суд вказав що такі аргументи об`єктивно нічим не підтверджено та спростовується змістом самої заяви від 04.11.2016.

Необхідно зазначити, що, на відміну від суду апеляційної інстанції, в суді касаційної інстанції, позивач вказує на те, що взагалі не писав таку заяву, що вона є підробленою, що свідчить про непослідовність поведінки позивача у судовому процесі.

Також позивачем відповідно до вимог ст. 74 ГПК України не доведено, що правлінння ЖБТ «Прогрес-3», яким було вирішено виключити ОСОБА_1 із членів ЖБТ «Прогрес-3» (за його власним бажанням, на підставі заяви), було сформовано неналежним чином. Крім того, як вбачається із матеріалів справи, позивач не оскаржив обрання такого правління чи його рішення про виключення позивача із членів ЖБТ «Прогрес-3» за його заявою до суду у випадку незгоди з порядком формування правління чи вважаючи його рішення неправомірним.

Доводи касаційної скарги про недослідження судом апеляційної інстанції протоколів допиту свідків в кримінальній справі, надані позивачем (а.с. 163-168, т. 1), не спростовують правильності висновків апеляційного господарського суду про відсутність будь-якого порушення прав і охоронюваних законом інтересів позивача оскаржуваним рішенням загальних зборів членів ЖБТ «Прогрес-3» від 05.12.2016 в зяв`язку із його виходом з ЖБТ «Прогрес-3» на підставі заяви від 04.11.2016 (а.с. 106, т. 2).

Необхідно зазначити, щодо доводи касаційної скарги фактично зводяться до надання іншої оцінки доказам у справі, ніж та, що була зроблена суд апеляційної інстанції, до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з ст. 300 ГПК України, а також - до незгоди позивача із постановою суду апеляційної інстанцією, яка в частині вирішення спору була прийнята відповідно до вимог ст. 236 ГПК України.

Водночас, не можна погодитись із постановою суду апеляційної інстанції в частині розподілу судових витрат, а саме: судового збору за подання апеляційної скарги, з огляду на таке.

За ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи (до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у п. 49 постанови від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц).

Відповідно до ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільненя від сплати встановлюється законом, яким є Закон України «Про судовий збір».

За п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Позивач є інвалідом II групи, про що свідчить наявна в матеріалах справи довідка Міністерства охорони здоров`я України серія 10ААВ № 791169 (а.с. 36, т. 1), а тому він звільнений від сплати судового збору згідно з п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Згідно з ч. 3 ст. 129 ГПК України, якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції безпідставно стягнув з позивача, який в силу Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, на користь ОСОБА_4 3 153, 00 грн судового збору за подання і розгляд її апеляційної скарги.

Оскільки судом апеляційної інстанції неправильно було здійснено розподіл судового збору, то постанова в частині стягнення з позивача на користь ОСОБА_4 3 153, 00 грн судового збору підлягає скасуваню.

В решті постанова суду апеляційної інстанії прийнята відповідно до вимог ст. 236 ГПК України і підстав для її скасування немає.

Керуючись ст.ст. 296 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

закрити касаційне провадження у справі № 916/3600/19 за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 15 жовтня 2020 року в частині розподілу судового збору за подання і розгляд апеляційної скарги скасувати.

В решті постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 15 жовтня 2020 року у справі за № 916/3600/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді О. Кібенко

І. Кондратова