ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 липня 2020 року
м. Київ
cправа № 916/39/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача - Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України", позивач) - Никоненка А.Г. (адвокат, посв. від 31.08.2018 №341) ,
відповідача - Публічного акціонерного товариства "Одеський припортовий завод" (далі - ПАТ "Одеський припортовий завод", відповідач, скаржник) -Антонюка С.В. (адвокат, посв. від 18.01.2012 № 4763/10),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПАТ "Одеський припортовий завод"
на рішення Господарського суду Одеської області від 10.05.2019 (головуючий - суддя Літвінов С.В.) та
постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2019 (головуючий - суддя Таран С.В., судді Будішевська Л.О., Поліщук Л.В.),
у справі №916/39/19
за позовом АТ "НАК "Нафтогаз України"
до ПАТ "Одеський припортовий завод"
про стягнення 51 172 154, 26 грн.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до ПАТ "Одеський припортовий завод" про стягнення заборгованості у сумі 51 172 154,26 грн, з яких: 6 356 922,83 грн пені, 36 308 815,85 грн інфляційних нарахувань та 8 506 416,41 грн 3% річних.
1.2. Позовна заява мотивована неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором постачання природного газу від 28.07.2016 №193/16/ОПЗ-ПР.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.05.2019, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2019, позовні вимоги задоволено у повному обсязі.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. ПАТ "Одеський припортовий завод", посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить суд касаційної інстанції оскаржувані судові рішення у справі скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, а у разі визнання правомірності висновків судів щодо наявності боргу у відповідача зі сплати спірних сум - зменшити заявлений розмір пені до 0 грн.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу:
4.1. Суди першої та апеляційної інстанцій:
4.1.1. не застосували до спірних правовідносин положення частини першої статті 98 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частину першу статті 33 Закону України "Про акціонерні товариства";
4.1.2. неправильно застосували норми матеріального права, а саме: статтю 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), частину третю статті 551 ЦК України, а також норму процесуального права, а саме: статтю 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
5. Позиція інших учасників справи
5.1. У відзиві на касаційну скаргу АТ "НАК "Нафтогаз України" заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. 28.07.2016 Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та ПАТ "Одеський припортовий завод" (споживач) укладено договір постачання природного газу №193/16/ОПЗ-ПР (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується передати у власність споживачу у 2016 році природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.
6.2. Згідно з пунктом 1.2 договору газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для власних потреб, а не для перепродажу.
6.3. У пунктах 2.1-2.4, 4.1-4.2, 5.1, 5.2, 5.4 договору сторонами узгоджено обсяги газу, що планується передати в період з 01.07.2016 по 31.07.2016 включно, фізико-хімічні показники газу, порядок його обліку, ціну за 1000 куб. м газу та загальну вартість природного газу за цим договором.
6.4. Приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу (пункт 3.4 договору).
6.5. Згідно з пунктом 6.1 договору оплата за природний газ проводиться споживачем виключно грошовими коштами в розмірі 100% від вартості запланованих місячних обсягів до 30 числа місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
6.6. Відповідно до пункту 7.2 договору споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати поставлений природний газ в розмірі та порядку, передбаченому даним договором.
6.7. За невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором (пункт 8.1 договору).
6.8. Згідно з пунктом 8.2 договору у разі невиконання споживачем умов пункту 6.1 цього договору постачальник має право не здійснювати поставку газу споживачу або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання споживачем пункту 6.1 цього договору він у безспірному порядку повинен сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.
6.9. Пунктом 10.3 договору передбачено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у п`ять років.
6.10. У пункті 11.3 договору сторони узгодили, що усі зміни і доповнення до цього договору оформлюються письмово та підписуються уповноваженими представниками сторін, крім випадків, зазначених у пунктах 11.5, 11.6 цього договору.
6.11. Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.07.2016, і діє в частині реалізації газу до 31.07.2016 включно, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (пункт 12.1 договору).
6.12. На виконання умов договору ПАТ "НАК "Нафтогаз України" у липні 2016 року передало, а ПАТ "Одеський припортовий завод" прийняло природний газ на загальну суму 302 616 000 грн, що підтверджується актом приймання-передачі природного газу б/н від 31.07.2016.
6.13. Вартість поставленого позивачем природного газу за договором №193/16/ОПЗ-ПР відповідачем оплачена частково у сумі 159 661 000 грн, про що свідчать наявні у матеріалах справи копії банківських виписок по рахунках позивача б/н від 29.07.2016, б/н від 01.08.2016, б/н від 02.08.2016, б/н від 10.08.2016, б/н від 17.11.2016.
6.14. 28.12.2016 Кабінетом Міністрів України було прийнято розпорядження №1018-р "Про погодження реструктуризації боргу Публічного акціонерного товариства "Одеський припортовий завод" перед Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", відповідно до якого Кабінет Міністрів України погоджується з пропозицією Фонду державного майна України щодо реструктуризації боргу ПАТ "Одеський припортовий завод" перед ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за постачання природного газу, починаючи з 01.04.2017 рівними частинами строком на два роки та без нарахування відсотків.
7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Касаційний господарський суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
7.2. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК України, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про необхідність встановлення обставин справи, про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
7.3. Згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.4. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Компетенція суду касаційної інстанції відповідно до частини першої вказаної статті полягає виключно в перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Причиною виникнення спору зі справи стало питання стосовно наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у сумі 51 172 154,26 грн, з яких: 6 356 922,83 грн пені, 36 308 815,85 грн інфляційних нарахувань та 8 506 416,41 грн - 3% річних за договором постачання природного газу від 28.07.2016 №193/16/ОПЗ-ПР.
8.2. Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з доведеності позивачем факту неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором від 28.07.2016 №193/16/ОПЗ-ПР у частині повної та своєчасної оплати за поставлений газ, а відтак правомірності заявлених позовних вимог про стягнення з останнього пені, інфляційних нарахувань та 3% річних, нарахованих у зв`язку з несвоєчасним виконанням зобов`язань за вказаним договором.
8.3. Верховний Суд вважає висновки судів попередніх інстанцій обґрунтованими з огляду на таке.
8.4. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.
8.5. Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).
8.6. Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
8.7. Згідно із статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
8.8. Судами встановлено, що між сторонами виникли правовідносини з постачання природного газу згідно з договором від 28.07.2016 №193/16/ОПЗ-ПР.
На виконання договору позивач передав відповідачу природний газ на загальну суму 302 616 000 грн.
Також судами встановлено, що сторони у пункті 6.1 договору погодили, що оплата за природний газ проводиться споживачем виключно грошовими коштами в розмірі 100% від вартості запланованих місячних обсягів до 30 числа місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
8.9. Згідно із статтею 526 ЦК України, яка кореспондується з частиною першою статті 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
8.10. Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
8.11. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач за поставлений природний газ розраховувався з порушенням строків, встановлених договором, здійснивши часткову оплату у сумі лише 159 661 000 грн. Оскільки згідно з пунктом 6.1 договору остаточний розрахунок з АТ "НАК "Нафтогаз України" за фактично переданий газ ПАТ "Одеський припортовий завод" слід було провести до 14.08.2016, то прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати вартості природного газу, поставленого на підставі договору, у відповідача виникло з 15.08.2016.
8.12. Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
8.13. Згідно із статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
8.14. Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
8.15. Частиною першою статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
8.16. Згідно з частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
8.17. Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
8.18. На підставі встановлених обставин суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для застосування до відповідача відповідальності у виді пені, сплату якої за неналежне виконання споживачем своїх зобов`язань передбачено пунктом 8.2 договору, а також 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. При цьому суди попередніх інстанцій, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені за період з 20.12.2016 по 15.02.2017, 3% річних за період з 20.12.2016 по 13.12.2018 та інфляційних втрат за листопад 2016 року по жовтень 2018 року, визнали його арифметично правильним.
З урахуванням наведеного суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про доведеність позовних вимог та наявність підстав для задоволення позову АТ "НАК "Нафтогаз України".
8.19. Верховний Суд відхиляє доводи скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норми матеріального права, а саме: статті 233 ГК України, частини третьої статті 551 ЦК України, а також норми процесуального права, а саме: статті 2 ГПК України з огляду таке.
З матеріалів справи убачається, що під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач не заявляв клопотання про зменшення суми штрафних санкцій та, відповідно, таке питання не було предметом розгляду в суді першої інстанції. Про зменшення розміру штрафних санкцій відповідач заявив лише в суді апеляційної інстанції. Однак зазначене клопотання було залишене судом без розгляду, оскільки воно подане поза межами строку, встановленого частиною першою статті 266 ГПК України.
Правовий аналіз статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Отже, зменшення неустойки є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань. Таке зменшення не є обов`язком суду.
Правова позиція щодо застосування положень статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 19.09.2019 у справі № 904/5770/18, від 14.04.2020 у справі № 916/188/17, від 03.06.2020 у справі №916/187/17.
Водночас Верховний Суд зазначає, що помилкове посилання суду апеляційної інстанції на процесуальну норму, а саме частину першу статті 266 ГПК України, на підставі якої залишено без розгляду клопотання ПАТ "Одеський припортовий завод" про зменшення суми штрафних санкцій, не є безумовною підставою для скасування судового рішення згідно з приписами ГПК України і не призвело до прийняття судом незаконного рішення по суті, оскільки за відсутності передумов, які могли б бути підставою для зменшення неустойки, або недоведеності наявності таких передумов, суд мав би прийняти відповідне рішення.
При цьому Верховний Суд наголошує на тому, що обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання, на підставі доказів, поданих в порядку, визначеному ГПК України.
8.20. Верховний Суд також відхиляє вимоги ПАТ "Одеський припортовий завод", викладені у касаційній скарзі, щодо зменшення неустойки судом касаційної інстанції, оскільки право на зменшення (за клопотанням сторони) заявлених штрафних санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов`язань, кореспондується з обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами статті 74 ГПК України, статті 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту, на підставі належних і допустимих доказів, тоді як оцінка доказів у силу вимог статті 300 ГПК України (у редакції, чинній до 08.02.2020) виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
8.21. Щодо ж доводів скарги про те, що судами попередніх інстанцій не застосовано до спірних правовідносин положення частини першої статті 98 ЦК України та частини першої статті 33 Закону України "Про акціонерні товариства" Верховний Суд зазначає таке.
Судом апеляційної інстанції установлено, що відповідно до пункту 15 статуту АТ "НАК "Нафтогаз України" засновником та єдиним акціонером ПАТ "НАК "Нафтогаз України" є держава, функції з управління корпоративними правами держави у статутному капіталі ПАТ "НАК "Нафтогаз України" здійснює Кабінет Міністрів України.
28.12.2016 Кабінетом Міністрів України було прийнято розпорядження №1018-р "Про погодження реструктуризації боргу Публічного акціонерного товариства "Одеський припортовий завод" перед Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", зі змісту якого вбачається, що Кабінет Міністрів України погоджується з пропозицією Фонду державного майна України щодо реструктуризації боргу ПАТ "Одеський припортовий завод" перед ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за постачання природного газу, починаючи з 01.04.2017 рівними частинами строком на два роки та без нарахування відсотків.
Судом апеляційної інстанції також встановлено, що, приймаючи розпорядження від 28.12.2016 № 1018-р, Кабінет Міністрів України діяв не як суб`єкт владних повноважень, а як єдиний акціонер АТ "НАК "Нафтогаз України".
Водночас суд апеляційної інстанції врахував, що Статут ПАТ "НАК "Нафтогаз України" не передбачає права Кабінету Міністрів України як органу управління укладати угоди від імені товариства, а тому без оформлення окремого правочину щодо внесення змін до існуючого договору у суду відсутні підстави вважати, що прийняття зазначеного розпорядження мало наслідком зміну строків виконання відповідачем зобов`язань за договором від 28.07.2016 №193/16/ОПЗ-ПР чи звільнення контрагента позивача від відповідальності за їх порушення.
Апеляційним господарським судом також зазначено, що доказів на підтвердження того, що сторонами у встановленому законом порядку було досягнуто згоди щодо реструктуризації заборгованості за договором від 28.07.2016 №193/16/ОПЗ-ПР шляхом внесення змін до вказаного договору, укладення окремого правочину або у будь-який інший спосіб, не надано.
Верховний Суд зазначає, що відповідно до положень статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Розкриваючи зміст засади свободи договору у статтях 6 і 627 ЦК України визначає, що свобода договору полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів і погодженні умов договору.
Закріпивши принцип свободи договору у ЦК України, законодавець разом із тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною третьою статті 179 ГК України укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Отже, обов`язковість укладення господарського договору має встановлюватися прямою вказівкою закону.
Подібний висновок також наведено в постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 914/813/17, від 02.07.2019 у справі № 905/1842/18, від 14.04.2020 у справі № 916/188/17, від 03.06.2020 у справі №916/187/17.
Разом з тим за загальним правилом, встановленим як господарським, так і чинним цивільним законодавством, зміна та розірвання господарських та цивільних договорів допускається лише за згодою сторін або в судовому порядку (у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала відповідну вимогу/пропозицію).
Відповідно до статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що без оформлення окремого правочину щодо внесення змін до існуючого договору, оформленого письмово та підписаного уповноваженими представниками сторін, відсутні підстави вважати, що прийняття зазначеного розпорядження мало наслідком зміну строків виконання відповідачем зобов`язань за договором від 28.07.2016 №193/16/ОПЗ-ПР чи звільнення контрагента позивача від відповідальності за їх порушення.
Таким чином, доводи скарги в цій частині відхиляються Верховним Судом.
8.22. Враховуючи встановлені судами обставини, викладені в розділі 8 цієї постанови, та проаналізувавши норми, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів не встановила неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, на які посилався скаржник у касаційній скарзі.
8.23. Верховний Суд відзначає, що аргументи касаційної скарги не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових актів, оскільки такі аргументи зводяться до незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення ними обставин справи, містять посилання на обставини, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
8.24. Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки згідно з імперативним приписом частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
8.25. За наведених у цій постанові обставин Верховний Суд вважає, що аргументи та доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваних рішень. Відповідач не спростував висновків судів попередніх інстанцій, покладених в основу оскаржуваних рішень, та не довів неправильного застосування ними норм матеріального та процесуального права як необхідної передумови для скасування ухвалених у справі судових рішень.
8.26. Водночас Суд погоджується з аргументами позивача, викладеними у відзиві на касаційну скаргу, про те, що рішення судів попередніх інстанцій є такими, що прийняті у відповідності до норм матеріального права та без порушення норм процесуального права.
8.27. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, яких у цьому випадку немає.
8.28. У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
8.29. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Звертаючись з касаційною скаргою, ПАТ "Одеський припортовий завод" не спростувало наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довело неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень у справі.
9.2. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу ПАТ "Одеський припортовий завод" залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення у справі - без змін як такі, що відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права.
10. Судові витрати
10.1. Понесені ПАТ "Одеський припортовий завод" у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на ПАТ "Одеський припортовий завод", оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 300 308 309 315 ГПК України, Касаційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Одеський припортовий завод" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 10.05.2019 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2019 у справі №916/39/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Селіваненко