ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2023 року
м. Київ
cправа № 917/1216/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Бенедисюк І.М., Малашенкової Т.М.,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчукгаз-постачання"
на ухвалу господарського суду Полтавської області від 06.06.2023 (головуючий суддя Паламарчук В.В.)
та постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.08.2023 (головуючий Шутенко І.А., судді: Гребенюк Н.В., Слободін М.М.), ухвалені за наслідками розгляду скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчукгаз-постачання" на дії приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Корольова М.А. (далі - Виконавець)
у справі № 917/1216/18
за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Компанія)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчукгаз-постачання" (далі - Товариство)
про стягнення 13 412 746,76 грн та
за зустрічним позовом Товариства
до Компанії
про визнання частково недійсним пункту 6.1 договору купівлі-продажу природного газу від 07.10.2016 №16-425-Н/44-кгп
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 22.12.2022 позовні вимоги за первісним позовом задоволено повністю. Стягнуто з Товариства на користь Компанії 13 412 746,76 грн, з яких: 6 522 545,61 грн - пеня, 1 538 146,63 грн - 3% річних, 5 352 054,52 грн - інфляційні втрати, нарахованих за неналежне виконання зобов`язань за договором купівлі-продажу природного газу від 07.10.2016 №16-425-Н/44-кгп (далі - Договір) та 201 191,20 грн судового збору. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
На виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 22.12.2022 видано наказ про його примусове виконання.
Від Товариства до суду першої інстанції надійшла скарга на дії Виконавця, в якій скаржник просив визнати незаконними дії Виконавця щодо прийняття до виконання наказу Господарського суду Полтавської області у справі №917/1216/18 від 18.04.2023 та відкриття виконавчого провадження від 03.05.2023 ВП № 71714900, визнати протиправною та скасувати постанову Виконавця про відкриття виконавчого провадження від 03.05.2023 ВП № 71714900.
Скарга обґрунтована тим, що боржник (Товариство) знаходиться у м. Кременчук, Полтавської області, отже, виконавче провадження відкрито не за місцезнаходженням боржника; у Виконавця відсутні докази місцезнаходження майна Товариства у межах виконавчого округу, тому у Виконавця не було правових підстав для відкриття виконавчого провадження та проведення виконавчих дій.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 06.06.2023, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.08.2023, відмовлено у задоволенні скарги Товариства на дії Виконавця.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що скаржником не доведено порушення Виконавцем норм чинного законодавства при відкритті виконавчого провадження.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а також на необхідність відступлення від висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо розуміння приписів пункту 3 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень (далі - Інструкція), враховуючи положення статті 62 Закону України ?Про банки і банківську діяльність?, викладеного у постанові від 21.05.2021 у справі № 905/64/15, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким скаргу Товариства на дії Виконавця задовольнити.
Від Товариства надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке відхиляється Судом у зв`язку з тим, що заявником не наведено підстав, які б передбачали передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Представник Компанії подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити касаційну залишити без задоволення.
Виконавець подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, касаційну скаргу - без задоволення.
Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 14.12.2023 № 29.2-02/3520 у зв`язку з відпусткою судді Колос І.Б призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 910/3263/23, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакова І.В. (головуючий), Бенедисюк І.М., Малашенкова Т.М.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Ухвалюючи оскаржувані рішення суди виходили з того, що відповідно до частини першої статті 326 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Порядок виконання судових рішень, регулюється, крім іншого, Законом України "Про виконавче провадження".
Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) закріплено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно з частиною другою статті 5 Закону приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім переліку наведеного у пунктах 1-12 вказаної норми.
Частиною другою статті 24 Закону передбачено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчиняться ним на всій території України.
Відповідно до частини другої статті 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.
Виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя (частина перша статті 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів").
Відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України (пункт 4 частини другої статті 23 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів").
Проаналізувавши зміст наведених норм права, суди дійшли висновку, що виконавець (державний/приватний) має право прийняти до виконання подані йому виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання у разі, якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи або місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташоване:
- для державного виконавця у межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби;
- для приватного виконавця - у межах виконавчого округу, в якому приватний виконавець здійснює свою діяльність та відповідно на яку розповсюджується відповідна компетенція цього приватного виконавця.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Вимоги до форми і змісту заяви про примусове виконання рішення визначені у статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", а також у пункті 3 розділу ІІІ Інструкції (Закон та Інструкція у відповідних редакціях, чинних на момент відкриття виконавчого провадження).
Пунктом 3 розділу ІІІ Інструкції у разі пред`явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця за місцезнаходженням майна боржника до заяви про примусове виконання рішення додається документ/копія документу, який підтверджує, що майно боржника (грошові кошти на рахунках в банках або інших фінансових установах) знаходиться(яться) на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця.
Судами встановлено, що стягувачем (Компанією) подано Виконавцю заяву про відкриття виконавчого провадження, яка відповідає вимогам Закону, а також Інструкції. Заява містить всі необхідні додатки, що підтверджується матеріалами оскарження ухвали суду першої інстанції.
Стягувач у заяві зазначив про те, що боржник (Товариство) має відкритий рахунок в АТ "Державний експортно-імпортний банк України" за адресою 03150, м. Київ, вул. Антоновича, 127 код банку 322313. Також повідомив, що ця інформація стала відома стягувачу з офіційного сайту Товариства.
Крім того, апеляційним судом враховано те, що Верховний Суд у складі у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, досліджуючи питання правомірності відкриття виконавчого провадження за місцезнаходженням майна боржника у вигляді банківського рахунку, у постанові від 21.05.2021 у справі №905/64/15 виклав наступні висновки:
"Стягувач, звертаючись до виконавця із заявою про примусове виконання рішення, має довести саме обставини знаходження майна боржника на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця, надати (додати до заяви) докази місцезнаходження майна боржника на цій території, а не докази фактичної наявності майна боржника у місцезнаходженні такого майна.
Наприклад, у разі посилання стягувача на наявність у боржника грошових коштів на рахунках у банківських установах, стягувач, який обмежений в отриманні інформації, що є банківською таємницею, має надати наявні у нього докази існування таких рахунків боржника, докази, з яких йому стало відомо про такі існуючі рахунки боржника (ділова переписка, правочини, первинні, розрахункові документи тощо)".
При цьому у даній справі судами встановлено, що стягувачем зазначено саме інформацію про банківський рахунок (місцезнаходження майна), доказів наявності грошових коштів (майна) у його місцезнаходженні (на банківському рахунку) стягувачем не могло бути надано в силу того, що така інформація має банківську таємницю. Стягувачем зазначено джерело отримання інформації (наявність відкритого банківського рахунку) - з офіційного сайту боржника.
Виконавець до моменту відкриття виконавчого провадження не мав права вчиняти дії щодо отримання інформації від банку про майновий стан боржника (наявність коштів на рахунках тощо). Закон дозволяє вчиняти такі дії виключно в межах відкритого виконавчого провадження. Наведене повністю дотримано Виконавцем.
Враховуючи викладене, суди дійшли висновку про правомірність дій Виконавця щодо відкриття виконавчого провадження за заявою Компанії з виконання рішення Господарського суду Полтавської області у справі № 917/1216/18 про стягнення з боржника (Товариства) грошових коштів.
Верховний Суд звертає увагу на те, що оскаржувані судові рішення у даній справі відповідають висновками викладеним у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.05.2021 у справі №905/64/15.
Також Верховний Суд звертається до правової позиції викладеної у постанові від 28.05.2019 у справі № 905/2458/16, в якій зазначено, що принцип обов`язковості судового рішення та визначений процесуальним законодавством обов`язок суду із здійснення судового контролю за виконанням судового рішення зобов`язує суди, здійснюючи оцінку тих чи інших обставин, враховувати чи сприяє вчинення будь-якої процесуальної дії (у тому числі судом) виконанню остаточного судового рішення чи навпаки - перешкоджає такому виконанню.
Відтак, за наявності сумнівів з приводу правомірності чи неправомірності вчинення Виконавцем певних дій, останні підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства, так і їх спрямованості на забезпечення виконання остаточного судового рішення, тому Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій та вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.
Також Компанія у касаційній скарзі посилається на необхідність відступлення від висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо розуміння приписів пункту 3 розділу ІІІ Інструкції, враховуючи положення статті 62 Закону України ?Про банки і банківську діяльність?, викладеного у постанові від 21.05.2021 у справі № 905/64/15 у подібних правовідносинах.
Водночас Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані вказані доводи касаційної скарги, оскільки такі сумніви мають бути підтверджені та обґрунтовані, тому що, з урахуванням положень процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування щодо необхідності відступлення від висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, із зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.
Крім того, Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 зі справи № 823/2042/16).
Проте, звертаючись з касаційною скаргою на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах Верховного Суду, а також не навів змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.
Водночас касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника свідчить про порушення норм права.
У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій надано оцінку всім доказам, що, у свою чергу, подані сторонами, до переоцінки яких, в силу приписів статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може.
За таких обставин, касаційна скарга Товариства є необґрунтованою, а оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідно до частини третьої статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Згідно із статтею 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 129 304 308 309 315 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчукгаз-постачання" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Полтавської області від 06.06.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.08.2023 у справі № 917/1216/18 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Т. Малашенкова