30.01.2023

№ 917/1604/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2022 року

м. Київ

cправа № 917/1604/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Пєскова В.Г., Ткаченко Н.Г.

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.

за участю представника ОСОБА_1 - Оверковського К.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 25.11.2021

та постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.02.2022

у справі № 917/1604/21

за заявою ОСОБА_1

про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

Фізична особа ОСОБА_1 (боржник) звернулася до суду із заявою про відкриття провадження у справі про свою неплатоспроможність в порядку статей 115-116 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).

Заява обґрунтована тим, що розмір прострочених зобов`язань боржника перед його кредиторами станом на день подання цієї заяви становить 231 992,02 грн, тобто не менше 30 розмірів мінімальної заробітної плати, що є підставою для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність на підставі пункту 1 частини другої статті 115 КУзПБ.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 08.11.2021 вказану заяву прийнято до розгляду.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 25.11.2021 у справі № 917/1604/21, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 16.02.2022, відмовлено у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність.

Судові рішення мотивовані відсутністю правових підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 , оскільки підтверджений розмір простроченого зобов`язання боржника перед кредиторами становить менше 30 розмірів мінімальної заробітної плати.

Такого висновку суди першої та апеляційної інстанції дійшли в результаті встановлення обставин того, що заявник, самостійно визначивши суми грошових зобов`язань за правочинами, не підтвердив їх належними та допустимими доказами для підстав звернення із заявою про відкриття справи про неплатоспроможність.

Апеляційним господарським судом враховано правові висновки Верховного Суду:

- щодо того, що статтею 116 КУзПБ визначений перелік документів (доказів), які в обов`язковому порядку додаються до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, викладені у постанові від 23.11.2020 у справі № 922/1734/20;

- у питанні доведення існування між сторонами правовідносин за договором позики, зокрема за розпискою, викладені у постанові від 22.08.2019 у справі № 369/3340/16-ц.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

ОСОБА_1 подала до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить ухвалу Господарського суду Полтавської області від 25.11.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.02.2022 у справі № 917/1604/21 скасувати та направити справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень було порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема у питанні повного та всебічного дослідження обставин, оцінки доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного розгляду справи.

На виконання вимог пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначив обставини, визначені пунктами 1 та 4 частини другої статті 287 цього Кодексу, оскільки:

- суд апеляційної інстанції помилково врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 23.11.2020 у справі № 922/1734/20, оскільки правовідносини у ній не є подібними спірним правовідносинам у цій справі, зокрема у вказаній справі касаційний суд підтвердив наявність імперативної вимоги відповідно до пункту 12 частини третьої статті 116 КУзПБ щодо обов`язкового додання до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність доказів авансування боржником на депозитний на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування пункту 3 частини третьої статті 116 КУзПБ щодо того, чи є достатнім надання боржником кредитної історії, яка була складена та сформована в електронному вигляді Товариством з обмеженою відповідальністю "Українське бюро кредитних історій" (далі - Кредитна історія), та інформації в списку кредиторів та боржників, передбаченої пунктом 3 частини третьої цієї статті Кодексу, для прийняття судом до розгляду заяви про неплатоспроможність та відкриття провадження у такій справі, чи заявнику необхідно додавати інші документи на підтвердження зазначених обставин.

Крім того, стверджуючи, що Кредитна історія є належним доказом у спірних правовідносинах, скаржник посилається на правовий висновок, викладений в постанові Південно-Західного апеляційного господарського суду у справі № 915/1347/21.

Касаційне провадження

08.09.2022 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла вищезазначена касаційна скарга ОСОБА_1 .

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 917/1604/21 визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - головуючий, Пєсков В.Г., Ткаченко Н.Г., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 08.09.2022.

Ухвалою Верховного Суду від 27.09.2022 касаційну скаргу залишено без руху з підстав пропуску процесуального строку на подання касаційної скарги та визнання зазначених скаржником причин його пропуску неповажними; надано скаржнику строк для усунення недоліків.

На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 27.09.2022 до касаційного суду від скаржника надійшла заява про поновлення строку на касаційне оскарження.

Ухвалою Верховного Суду від 21.10.2022, серед іншого, поновлено строк на касаційне оскарження судових рішень, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 25.11.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.02.2022 у справі № 917/1604/21; призначено касаційну скаргу до розгляду на 16.11.2022 о 11:00 год.

На електрону адресу касаційного суду від представника скаржника надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07.11.2022 вказане клопотання задоволено та ухвалено здійснити проведення судового засідання, призначеного на 16.11.2022 о 11:00 год., в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Судове засідання 16.11.2022 відбулось за участю представника ОСОБА_1 (скаржника) - адвоката Оверковського К.В., який надав пояснення у справі.

Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.

Щодо застосування норм права

Предметом судового розгляду в цій справі є заява фізичної особи ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про її неплатоспроможність в порядку Книги четвертої КУзПБ.

З огляду на об`єкт касаційного оскарження предметом касаційного дослідження є правомірність відмови судами попередніх інстанцій у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи.

Згідно зі статтею 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом ГПК України, іншими законами України.

Положеннями Книги четвертої КУзПБ визначено особливості застосування процедури банкрутства до боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця.

Стаття 113 КУзПБ передбачає, що провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.

Підстави для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника - фізичної особи наведені в частині другій статті 115 цього Кодексу, згідно з якою боржник має право звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність у разі, якщо:

1) розмір прострочених зобов`язань боржника перед кредитором (кредиторами) становить не менше 30 розмірів мінімальної заробітної плати;

2) боржник припинив погашення кредитів чи здійснення інших планових платежів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів за кожним з кредитних та інших зобов`язань упродовж двох місяців;

3) ухвалено постанову у виконавчому провадженні про відсутність у фізичної особи майна, на яке може бути звернено стягнення;

4) існують інші обставини, які підтверджують, що найближчим часом боржник не зможе виконати грошові зобов`язання чи здійснювати звичайні поточні платежі (загроза неплатоспроможності).

Верховний Суд звертає увагу, що право боржника звернутися із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність не стоїть у залежності від наявності у сукупності всіх чотирьох підстав, передбачених частиною другою статті 115 КУзПБ (постанова Верховного Суду від 17.06.2021 у справі № 926/2987-б/20).

Тобто для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи достатньо навіть однієї або більше однієї підстави у будь-яких комбінаціях, наведених у частині другій статті 115 КУзПБ, оскільки законодавцем імперативно не визначено обов`язковим існування сукупності всіх чотирьох підстав, як умови для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи (постанова Верховного Суду від 29.07.2021 у справі № 909/1028/20).

Системний аналіз статті 113, частин першої, другої статті 116, частини першої статті 119 КУзПБ дає можливість дійти висновку, що наявність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність у кожному конкретному випадку повинна визначатись місцевим судом з урахуванням поданої боржником заяви та доданих до неї доказів на підтвердження настання обставин, що підтверджують неплатоспроможність фізичної особи (на момент звернення до суду з відповідною заявою) або загрозу її неплатоспроможності (у визначений зобов`язанням строк або в майбутньому).

Разом з тим, способи та засоби доведення підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність визначені законодавцем шляхом наведення у частині третій статті 116 КУзПБ переліку документів, що мають додаватись до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність та підтверджувати її зміст, зокрема:

- конкретизований список кредиторів і боржників із зазначенням загальної суми грошових вимог кредиторів (боржників), а також щодо кожного кредитора (боржника), суми грошових вимог (загальної суми заборгованості, заборгованості за основним зобов`язанням та суми неустойки (штрафу, пені) окремо), підстав виникнення зобов`язань, а також строку їх виконання згідно із законом або договором (пункт 3);

- опис майна боржника, що належить йому на праві власності, із зазначенням місцезнаходження або місця зберігання майна та копії документів, що підтверджують право власності боржника на майно (пункти 4, 5);

- перелік майна, що перебуває у заставі (іпотеці) або є обтяженим в інший спосіб, його місцезнаходження, вартість, а також інформація про кожного кредитора, на користь якого вчинено обтяження майна боржника, сума грошових вимог, підстава виникнення зобов`язань, а також строк їх виконання згідно із законом або договором (пункт 6);

- копії документів про вчинені боржником (протягом року до дня подання заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність) правочини щодо належного йому нерухомого майна, цінних паперів, часток у статутному капіталі, транспортних засобів та угоди на суму не менше 30 розмірів мінімальної заробітної плати (пункт 7);

- декларація про майновий стан боржника за формою, затвердженою державним органом з питань банкрутства (пункт 11);

- інші документи, що підтверджують наявність підстав, визначених статтею 115 цього Кодексу (пункт 14).

З урахуванням положень частини третьої статті 13, статей 74 76 77 ГПК України, розглядаючи заяву боржника у підготовчому засіданні, місцевий суд повинен перевірити відповідність поданої заяви вимогам до її форми та змісту відповідно до статті 116 КУзПБ та з`ясувати на підставі поданих боржником доказів наявність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, визначених частиною другою статті 115 КУзПБ.

Разом з тим, чіткого переліку чи обсягу таких доказів нормами КУзПБ не визначено, що стало причиною виникнення спірних правовідносин у цій справі, у якій боржник доводив, що виписка з кредитної історії, сформованої в електронному вигляді ТОВ "Українське бюро кредитних історій", є належним доказом наявності кредитних відносин боржника з кредиторами та містить повну та достовірну інформацію про заборгованість боржника, в тому числі загальну суму заборгованості, заборгованості за основним зобов`язанням, підстави виникнення зобов`язань та строки їх виконання.

Так, подаючи касаційну скаргу на судові рішення судів попередніх інстанцій, боржник обґрунтував підстави такого оскарження відсутністю правового висновку Верховного Суду щодо того, чи є достатнім надання боржником виписки з кредитної історії, сформованої в електронному вигляді ТОВ "Українське бюро кредитних історій", та інформації в списку кредиторів та боржників, передбаченої пунктом 3 частини третьої статті 115 КУзПБ, для прийняття судом до розгляду заяви про неплатоспроможність фізичної особи та відкриття провадження у такій справі, чи заявнику необхідно додавати інші документи на підтвердження зазначених обставин.

Вирішуючи зазначену правову проблему, Верховний Суд враховує таке.

З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика цього Суду застосовується судами України як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення від 06.12.2007 у справі "Воловік проти України"). Функція роз`яснення та тлумачення положень національного закону належить насамперед національним судам (рішення ЄСПЛ від 28.09.1999 у справі "Озтюрк проти Туреччини").

Одним із завдань Верховного Суду є тлумачення чинного законодавства, усунення недоліків законодавчої техніки та нормативних прогалин.

З урахуванням зазначеного та з огляду на нечітке нормативне регулювання спірних правовідносин, Верховний Суд зазначає про необхідність тлумачення відповідних норм права, а саме:

1) статті 96 ГПК України у питанні способів подання кредитної історії як електронного доказу (документа), а саме його оригіналу, електронної чи паперової копій;

2) статтей 115 116 КУзПБ у сукупності із нормами 76 77 96 ГПК України у питанні належності та допустимості паперової копії кредитної історії для вирішення судом питання про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи без подання інших доказів, що підтверджують розмір грошових вимог кредиторів, підстави виникнення зобов`язань та строки їх виконання.

Щодо форми та порядку отримання кредитного звіту фізичною особою-суб`єктом кредитної історії

Правові, організаційні засади формування та ведення кредитних історій, права суб`єктів кредитних історій та користувачів бюро кредитних історій, порядок діяльності таких бюро встановлено нормами Закону України "Про організацію формування та обігу кредитних історій" (далі - Закон № 2704-IV).

Статтею 3 Закону № 2704-IV визначено його термінологію, зокрема:

"бюро кредитних історій" - це юридична особа, виключною діяльністю якої є збір, зберігання, використання інформації, яка складає кредитну історію (надалі - Бюро);

"ведення кредитної історії" - це діяльність бюро із збирання, оброблення, зберігання, захисту, використання інформації, яка складає кредитну історію;

"кредитна історія" - це сукупність інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифікує, відомостей про виконання нею зобов`язань за кредитними правочинами, іншої відкритої інформації відповідно до Закону,

"користувач Бюро" - це юридична або фізична особа - суб`єкт господарської діяльності, яка укладає кредитні правочини та відповідно до договору надає та має право отримувати інформацію, що складає кредитну історію (надалі - Користувач);

"Положення Бюро" - правила формування і ведення кредитних історій, які затверджуються виконавчим органом Бюро та погоджуються Уповноваженим органом;

"кредитний звіт" - це сукупність інформації про суб`єкта кредитної історії, яка є повним або частковим відображенням його кредитної історії;

"кредитний правочин" - правочин, за яким виникає, змінюється або припиняється зобов`язання фізичної або юридичної особи щодо сплати грошових коштів Користувачу протягом певного часу в майбутньому (в тому числі договір страхування або купівлі-продажу майна з відстроченням платежу);

"суб`єкт кредитної історії" - будь-яка юридична або фізична особа, яка звернулася до Користувача з метою укладення кредитного правочину або вже уклала кредитний правочин та щодо якої формується кредитна історія;

Наведені норми свідчать про відмінність понять "Користувач" та "суб`єкт кредитної історії". Так, Користувачем може бути юридична або фізична особа - суб`єкт господарської діяльності, яка укладає кредитні правочини, тобто кредитор. Відповідно фізична особа, яка не є суб`єктом господарської діяльності з видачі кредитів, не може мати статусу "Користувач" у розумінні Закону № 2704-IV. Тобто суб`єктом кредитної історії у таких правовідносинах може бути фізична або юридична особа, яка є боржником за такими кредитними правочинами.

Отже, у спірних правовідносинах фізична особа-боржник, яка звернулася до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про свою неплатоспроможність, у розумінні Закону № 2704-IV є суб`єктом кредитної історії.

Відповідно до статті 5 Закону № 2704-IV джерелами формування кредитних історій є відомості, що надаються Користувачем до Бюро та відомості державних реєстрів, інформація з інших баз даних публічного користування, відкритих для загального користування джерел.

Перелік інформації, що містить кредитна історія, визначений статтею 7 Закону № 2704-IV, згідно пункту 2 частини першої якої це відомості про грошове зобов`язання суб`єкта кредитної історії: відомості про кредитний правочин (номер і дата укладання правочину, сторони, вид правочину), суму зобов`язання за укладеним кредитним правочином, вид валюти зобов`язання, строк і порядок виконання кредитного правочину, відомості про розмір погашеної суми та остаточну суму зобов`язання за кредитним правочином, дату виникнення прострочення зобов`язання за кредитним правочином, його розмір та стадія погашення, відомості про припинення кредитного правочину та спосіб його припинення (у тому числі за згодою сторін, у судовому порядку, гарантом тощо), відомості про визнання кредитного правочину недійсним і підстави такого визнання.

Статтею 11 Закону № 2704-IV визначено підстави та порядок надання кредитного звіту, зокрема:

- бюро надають інформацію з кредитних історій у формі кредитних звітів; кредитні звіти містять усю інформацію з кредитної історії, якщо інші обсяги інформації не передбачені Положенням бюро або договором (частина перша);

- бюро надають інформацію, яка складає кредитні історії, виключно користувачам та іншим бюро на підставах, передбачених цим Законом (частина третя);

- бюро надають кредитні звіти користувачам за їх запитами на паперовому або електронному носіях на умовах, передбачених цим Законом та договором (частина четверта);

- кредитні звіти надаються користувачам без права передачі їх або інформації, що міститься в них, третім особам (частина п`ята).

Водночас, у статті 13 Закону № 2704-IV передбачені права суб`єктів кредитної історії, зокрема:

- суб`єкт кредитної історії має право ознайомитися з інформацією, що міститься у його кредитній історії, а саме: 1) кредитним звітом; 2) інформацією з реєстру запитів (частина перша);

- суб`єкт кредитної історії має право ознайомитися з інформацією, що передбачена частиною першою цієї статті, шляхом звернення до Бюро у порядку, визначеному Положенням Бюро (частина друга);

- суб`єкт кредитних історій має право безоплатно ознайомитися з інформацією, що передбачена частиною першою цієї статті, один раз протягом календарного року, а також у разі отримання відмови Користувача від укладення кредитного правочину (частина третя);

- Бюро зобов`язане надати суб`єкту кредитної історії інформацію, що зазначена у частині першій цієї статті, протягом двох робочих днів з дня отримання від нього відповідного запиту (частина четверта).

Системний аналіз статтей 11, 13 Закону № 2704-IV дає підстави для висновку, що право на отримання (у визначених цим Законом випадках) кредитного звіту (інформації, що міститься у кредитній історії) будь-якого суб`єкта кредитної історії мають Користувачі та інші бюро, а суб`єкти кредитної історії мають таке право виключно щодо своєї кредитної історії.

При цьому колегія суддів зауважує, що законодавчо визначений порядок надання кредитного звіту Користувачам чи іншим бюро передбачає їх надання на паперовому або електронному носіях (частина четверта статті 11 Закону № 2704-IV), натомість чіткого порядку надання кредитного звіту суб`єкту кредитної історії норми цього Закону не містять.

Крім того, норми Закону № 2704-IV не містять положень щодо порядку формування, форми та обов`язкових реквізитів кредитного звіту, наявність яких надавала б можливість ідентифікувати особу, яка відповідальна за його формування та відповідність даних самій кредитній історії.

Водночас, пунктом б) частини третьої статті 15 Закону № 2704-IV визначено, що Положення Бюро, зокрема, повинно містити правила надання кредитних звітів.

Згідно публічної інформації на офіційному сайті Бюро (https://www.ubki.ua/) розміщено Положення Бюро, затверджене Директором ТОВ "Українське бюро кредитних історій" 15.05.2017 та погоджене розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 01.06.2017 № 2185.

Пунктом 2.3 Положення Бюро передбачено, що Бюро здійснює збір інформації із автоматизованих систем Користувачів до автоматизованого інформаційно-аналітичного комплексу Бюро за допомогою електронно - програмних засобів із застосуванням системи захисту відповідно до вимог чинного законодавства, що виключає можливість несанкціонованого доступу до інформації, яка збирається.

Пунктом 6 Положення Бюро визначено порядок надання кредитних звітів, згідно якого:

- Бюро у своїй діяльності по наданню кредитних звітів керується Законом України "Про організацію формування та обігу кредитних історій", іншими нормативно-правовими актами, Договорами про надання інформаційних послуг, укладеними із Користувачами, договорами про порядок та умови надання інформації, яка складає кредитну історію, укладеними із іншими Бюро кредитних історій, даним Положенням та внутрішніми документами Бюро (пункт 6.1);

- надання інформації, яка складає кредитну історію, Бюро здійснює у формі кредитних звітів (пункт 6.2);

- кредитні звіти розрізняються за обсягом інформації (стандартний кредитний звіт, кредитний звіт з рекомендованим кредитним рішенням). Структура кредитних звітів встановлюється внутрішніми положеннями Бюро та чинним законодавством (пункт 6.3);

- Бюро надає кредитні звіти суб`єктам кредитних історій за їх зверненням в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про організацію формування та обігу кредитних історій", іншими нормативно-правовими актами, цим Положенням та внутрішніми документами Бюро (пункт 6.10).

Пунктом 9 Положення Бюро визначено порядок зберігання та захисту інформації, згідно якого:

- Бюро має спеціально обладнане приміщення, де розташовані серверні станції, на яких здійснюється накопичення, збереження та обробка інформації, що складає кредитну історію -серверну кімнату (пункт 9.5);

- програмне забезпечення, за допомогою якого здійснюється накопичення, збереження та обробка інформації, що складає кредитну історію, є ліцензійним, легальним, забезпеченим захистом проти електронних вірусів та захищеним паролями з наданням доступу до нього згідно з посадовими обов`язками персоналу (пункт 9.12);

- Бюро забезпечує захист інформації при її обробці, зберіганні і передачі сертифікованими засобами захисту відповідно до законодавства України (пункт 9.13);

- робота користувачів бюро із запиту та отриманню інформації побудована на використанні SSLпротоколу із стійкістю шифру 128 біт (пункт 9.14);

- ідентифікація користувачів бюро для доступу к інтерфейсам бюро потребує обов`язкового вводу персонального логіну та паролю користувача. Вказані логін та пароль зберігаються на сервері Бюро у зашифрованому вигляді із використанням асиметричного односпрямованого алгоритму шифрування, що унеможливлює встановлення паролю по його шифрованому вигляду із бази даних (пункт 9.15).

Системний аналіз пунктів Положення Бюро свідчить, що збір, опрацювання, коригування та передавання інформації щодо суб`єкта кредитних історій (зокрема й сама кредитна історія) здійснюється за допомогою електронно - програмних засобів та зберігається на сервері Бюро, тобто така інформація представлена (складається) в електронній формі.

З наведеного Верховний Суд вважає, що створений за допомогою електронно - програмних засобів кредитний звіт є електронним документом, який надається суб`єктам звернення (Користувачам, іншим бюро та суб`єктам кредитних історій) у електронній формі або у паперовій (паперовій копії електронного документа).

Згідно з частинами першою, другою статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.

Частиною другою статті 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" передбачено, що накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг":

- оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги" (частина перша);

- електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом (частина п`ята);

- копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством (частина шоста).

Згідно з наказом Державного підприємства "Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості" від 01.07.2020 № 144 з 01.09.2021 набрав чинності Національний стандарт ДСТУ 4163:2020 "Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів" (далі - Національний стандарт ДСТУ 4163:2020).

Пунктом 1.1 Національного стандарту ДСТУ 4163:2020, серед іншого, визначено, що цей стандарт поширюється на організаційно-розпорядчі документи незалежно від носія інформації (далі - документи).

Згідно з пунктом 4.4 Національного стандарту ДСТУ 4163:2020 документи, що їх створюють юридичні особи, обов`язково повинні мати такі реквізити: найменування юридичної особи (04); назва виду документа (09) (не зазначають на листах); дата документа (10); реєстраційний індекс документа (11); заголовок до тексту документа (19); текст документа (20); підпис (для електронних документів - електронний підпис або електронна печатка в разі відсутності електронного підпису) (22).

Таким чином, оригіналом кредитного звіту (як електронного документа) є його електронний примірник, що містить обов`язкові реквізити, серед яких електронний підпис або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".

Пунктом 5.32 Національного стандарту ДСТУ 4163:2020 визначено, що у разі створення примірника електронного документа з паперовим носієм інформації на ньому проставляють штрих-код або QR-код, що містить: скорочене найменування юридичної особи, дату реєстрації, реєстраційний індекс. QR-код також має містити відомості про підписувана електронного документа або накладана електронної печатки, а саме: прізвище, ім`я, по батькові підписувана або найменування юридичної особи (для електронної печатки), номер сертифіката і строк його дії. Окрім того, QR-код додатково мас містити дати накладання кваліфікованих електронних підписів і печаток на електронний документ, що беруть із кваліфікованих електронних позначок часу. Для актів додатково зазначають дані про погодження.

Оскільки роздруківка кредитного звіту у текстовому режимі, отримана боржником (суб`єктом кредитних історій) через web-інтерфейс на офіційному сайті Бюро (https://ubki.ua/), не містить штрих-коду або QR-коду, тому таку роздруківку неможливо визнати примірником електронного документа з паперовим носієм інформації.

Отже, роздруківка кредитного звіту у текстовому режимі, що не містить штрих-коду або QR-коду, є паперовою копією цього електронного документа. При цьому паперова копія кредитного звіту (як електронного документа) має засвідчуватись у порядку, визначеному чинними законодавством України.

Щодо способів подання до суду кредитного звіту як електронного доказу

ГПК України, серед іншого, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 цього Кодексу).

Відповідно до статті 96 ГПК України:

- електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет) (частина перша);

- електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу (частина друга);

- учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом (частина третя);

- учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу (частина четверта);

- якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина п`ята).

З урахуванням наведених норм статті 96 ГПК України, кредитний звіт (що є електронним текстовим документом) може подаватися учасником справи до господарського суду у таких формах:

1) у електронній формі в оригіналі (як електронний документ, що містить обов`язкові реквізити, зокрема електронний підпис або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до законодавства);

2) у електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, з обов`язковим зазначенням про наявність у цього учасника справи (особи, яка подає такий доказ) або іншої особи оригіналу електронного доказу - кредитного звіту в електронній формі;

3) у паперовій копії, посвідченій в порядку, передбаченому законом.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду щодо переліку форм подання електронних доказів, викладеною у постанові від 29.01.2021 у справі № 922/51/20.

Верховний Суд враховує, що порядок подання до господарського суду електронного документа у електронній формі в оригіналі чи в електронній його копії законодавчо врегульовані, зокрема нормами Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" та ГПК України, натомість чинним законодавством не визначено порядку засвідчення електронного документа, поданого у паперовій його копії (аналогічний висновок про відсутність визначеного законодавством порядку засвідчення електронних доказів, поданих у паперових копіях, викладений Верховним Судом у постанові від 23.09.2021 у справі № 910/17662/19).

Для вирішення цієї правової проблеми Верховний Суд вважає за необхідне звернутись до положень Закону України "Про стандартизацію", за якими стандарт є нормативним документом, заснованим на консенсусі, прийнятим визнаним органом, що встановлює для загального і неодноразового використання правила, настанови або характеристики щодо діяльності чи її результатів, та спрямованим на досягнення оптимального ступеня впорядкованості в певній сфері.

Пунктом 5.26 вищезазначеного Національного стандарту ДСТУ 4163-2020 визначено, що відмітка про засвідчення копії документа складається з таких елементів: слів "Згідно з оригіналом" (без лапок), найменування посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її власного імені та прізвища, дати засвідчення копії. У випадках, визначених законодавством, копії документів засвідчують відбитком печатки юридичної особи, структурного підрозділу (служби діловодства, служби кадрів, бухгалтерії тощо) юридичної особи або печатки "Для копій". Відмітку про засвідчення копії документа проставляють нижче реквізиту "Підпис" на лицьовому боці останнього аркуша копії документа.

З наведеного колегія суддів вважає, що паперова копія кредитного звіту (як електронного документа/доказу) може засвідчуватись згідно вимог Національного стандарту ДСТУ 4163-2020, а право такого засвідчення належить Бюро (ТОВ "Українське бюро кредитних історій") як особі, яка створила цей електронний документ, та яка здійснює на своїх серверних станціях накопичення, збереження та обробку інформації, що складає кредитну історію.

Разом з тим, суд зазначає, що норми статті 96 ГПК України не вимагають засвідчення паперової копії електронного доказу (електронного текстового документа) підписом із зазначенням дати такого засвідчення учасником справи, який подає такий доказ, як то передбачено пунктом 5 статті 91 цього Кодексу для самостійного засвідчення учасником копій письмових доказів.

При цьому подання кредитного звіту (електронного доказу) в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Водночас, суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (аналогічний висновок щодо питання допустимості паперової копії електронного доказу міститься у постанові Верховним Судом від 15.07.2022 у справі № 914/1003/21 з посиланням на постанови від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 23.09.2021 у справі № 910/17662/19).

Отже, подання до суду учасником справи паперової копії кредитного звіту (як електронного документа/доказу) є можливим:

1) якщо паперова копія кредитного звіту засвідчена згідно вимог Національного стандарту ДСТУ 4163-2020 самим Бюро як особою, яка сформувала цей звіт та здійснює на своїх серверних станціях, серед іншого, обробку інформації, що складає кредитну історію;

2) без засвідчення учасником (оскільки стаття 96 ГПК України того не вимагає), який подає паперову копію кредитного звіту, однак за умови, якщо у такого учасника чи іншої особи наявний оригінал цього електронного доказу - кредитного звіту, про що він зобов`язаний повідомити суд.

Щодо належності та допустимості кредитної історії для вирішення судом питання про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи

Частиною першою статті 119 КУзПБ регламентовано, що у підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, з`ясовує наявність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, а також вирішує інші питання, пов`язані з розглядом заяви.

Отже, завданням підготовчого засідання господарського суду у розгляді заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи є перевірка підтвердження належними та допустимими доказами обставин, що вказані боржником як ознаки його неплатоспроможності чи її загрози відповідно до вищезазначених положень частини другої статті 115 КУзПБ.

Водночас при ініціюванні справи про неплатоспроможність фізичної особи наявність простроченої заборгованості чи можливість невиконання грошових зобов`язань найближчим часом (загроза неплатоспроможності) має підтверджуватися доказами у відповідному обсязі, виходячи з правової природи правовідносин між боржником та кредитором. Такими доказами, серед іншого, можуть бути судові рішення, правочини, первинні бухгалтерські документи, які містять відомості про фінансову операцію та підтверджують її здійснення (зокрема банківські виписки, платіжні доручення, довідки) та будь-які інші докази, що доводять факт невиконання боржником своїх зобов`язань, а у випадку загрози неплатоспроможності - потенційну можливість такого невиконання.

Крім того, Верховний Суд враховує, що у справах про банкрутство (у т.ч. неплатоспроможність фізичних осіб) стадія відкриття провадження має своїми наслідками не лише заходи процесуального характеру, а й майнового. При цьому, внаслідок введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, ухвала про відкриття провадження у такій категорії справ поширюється на майнові відносини між боржником та невизначеним на момент винесення ухвали підготовчого засідання колом осіб - конкурсних кредиторів.

Таким чином, оскільки відкриття провадження у справі про неплатоспроможність має відповідні вищезазначені правові наслідки, то на фізичну особу-боржника (як єдиного суб`єкта звернення із заявою про відкриття провадження у такій справі) покладається обов`язок підтверджувати обставини його неплатоспроможності чи її загрози доказами у відповідному обсязі, у тому числі первинними документами, задля забезпечення перевірки господарським судом підстав та моменту виникнення зазначених боржником грошових вимог кредиторів, встановлення їх характеру та розміру.

Такий правовий висновок вбачається обґрунтованим також з тих підстав, що лише фізична особа-боржник (яка є єдиним суб`єктом звернення із відповідною заявою) наділена правом на подання відповідних доказів у підтвердження обставин своєї неплатоспроможності чи її загрози. Тому відсутність на цій стадії інших учасників справи, які мають право подати свої доводи чи заперечення щодо таких обставин чи доказів, зумовлює необхідність добросовісного виконання боржником своїх процесуальних обов`язків щодо доказування наявності обставин для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи.

Крім того, колегія суддів враховує, що стандарт доказування "достатність доказів" було виключено із ГПК, водночас у справах про неплатоспроможність фізичної особи господарський суд враховує, окрім належності та допустимості, також достатність поданих боржником доказів для підтвердження та доведення обставин неплатоспроможності чи її загрози, як підстави для відкриття провадження у такій справі.

У цьому контексті суд вважає, що самого кредитного звіту недостатньо для підтвердження вказаних обставин, оскільки такий звіт хоч і є належним доказом наявності кредитних відносин боржника з кредиторами, однак може містити неповну чи недостовірну інформацію про розмір та структуру заборгованості боржника, в тому числі за основним зобов`язанням.

Зазначеного висновку касаційний суд дійшов з огляду на передбачене частиною п`ятою статті 13 Закону № 2704-IV (Закон України "Про організацію формування та обігу кредитних історій") право суб`єкта кредитної історії щодо звернення до Бюро з письмовою заявою у разі незгоди з інформацією, що складає його кредитну історію, за винятком інформації про кредитний бал.

Верховний Суд повторно зазначає, що пунктом 14 частини третьої статті 116 КУзПБ визначено, що до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність додаються інші документи, що підтверджують наявність підстав, визначених статтею 115 цього Кодексу.

Отже, подання боржником при зверненні до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність лише кредитного звіту, однак без додавання інших документів (які стали підставою виникнення грошового зобов`язання у розумінні статті 1 КУзПБ) для належного підтвердження розміру заборгованості цього боржника (в тому числі за основним зобов`язанням), підстав виникнення зобов`язань та строків їх виконання, є недостатнім для доведення відповідних обставин та, як наслідок, встановлення судом наявності підстав для відкриття провадження у такій справі.

Водночас, у випадку подання боржником не засвідченої Бюро паперової копії кредитного звіту (який є електронним документом/доказом) та за умов неподання ним оригіналу цього документа у підготовчому засіданні під час вирішення питання наявності підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, господарський суд може піддати сумніву відповідний доказ, що матиме наслідком не прийняття такого доказу до уваги в силу частини п`ятої статті 96 ГПК України під час ухвалення судового рішення.

Касаційний суд зауважує, що зроблені у цій справі правові висновки можуть бути використані як релевантні лише до правовідносин, що склались під час звернення фізичної особи - боржника зі заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність та розгляду цього питання господарським судом у підготовчому засіданні.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

Заява фізичної особи ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про її неплатоспроможність подана в порядку пункту 1 частини другої статті 115 КУзПБ, згідно якого, як зазначалось вище, боржник має право звернутися до господарського суду із вказаною заявою у разі, якщо розмір прострочених зобов`язань боржника перед кредитором (кредиторами) становить не менше 30 розмірів мінімальної заробітної плати.

Частиною першою статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" встановлено у 2021 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 6000,00 грн.

З огляду на звернення ОСОБА_1 із відповідною заявою у 2021 році, суди першої та апеляційної інстанції вірно встановили, що розмір прострочених зобов`язань боржниці для відкриття провадження у справі про її неплатоспроможність на підставі пункту 1 частини другої статті 115 КУзПБ повинен становити не менше 180 000,00 грн (6 000,00 * 30=180 000,00).

Суди правомірно зазначили, що звертаючись до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізична особа - боржник повинна розкрити повну та вичерпну інформацію про загальну суму заборгованості та строк виконання зобов`язань, а також документально підтвердити таку інформацію належними та допустимими доказами у розумінні вимог статей 76 - 77 ГПК України, що узгоджується з вимогами пунктів 3, 14 частини третьої статті 116 КУзПБ.

Разом з тим, з матеріалів справи судами встановлено, що:

- в обґрунтування підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржниця вказала на те, що розмір її прострочених зобов`язань перед кредиторами станом на день подання відповідної заяви становив 231 992,02 грн, тобто не менше 30 розмірів мінімальної заробітної плати;

- ОСОБА_1 стверджувала про наявність заборгованості перед кредиторами: ТОВ "БІЗПОЗИКА"; ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС"; ТОВ "ІНСТАФІНАНС"; ТОВ "МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА"; ТОВ "Авентус Україна", ТОВ ФК "Є ГРОШІ КОМ"; ТОВ "Містер кеш", ТОВ "МАНІФОЮ", ТОВ "1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ", АТ "Райффайзен банк", АТ "Перший український міжнародний банк", ТОВ "СС ЛОУН", АТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_2 ;

- за даними боржниці сума її заборгованості складала: загальна сума заборгованості перед всіма кредиторами - 470 211,25 грн; загальна сума простроченої заборгованості за основним зобов`язанням - 231 992,02 грн.

- ОСОБА_1 зазначала, що має заборгованість перед ОСОБА_2 за розпискою, зокрема сума, що залишилась неповернутою складала 97 000,00 грн. Крім основної суми боргу, боржниця мала сплатити відсотки в розмірі 38 000,00 грн із розрахунку 10 % від простроченої суми. Тож загальна сума боргу по розписці складала 135 800,00 грн;

- в обґрунтування розміру інших прострочених зобов`язань ОСОБА_1 посилалася на Кредитну історію від 24.09.2021, яка була складена та сформована Бюро. Згідно з даними виписки з Кредитної історії боржника станом на 24.09.2021 загальна сума заборгованості боржника перед кредиторами, що є користувачами кредитної історії, складає 334 411,25 грн. Однак, роздруківка кредитного звіту, надана в підтвердження наявності договірних зобов`язань, не підписана ані письмово, ані електронним цифровим підписом відповідною посадовою особою Бюро;

- до заяви про усунення недоліків ОСОБА_1 надала копії витягів з електронних договорів позики.

З урахуванням встановлених обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях дійшли висновку про відсутність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 , оскільки підтверджений розмір простроченого зобов`язання боржника перед кредиторами (заборгованість за розпискою) становить менше 30 розмірів мінімальної заробітної плати, натомість в іншій частині заборгованість за правочинами не підтверджена заявницею належними доказами.

Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на їх відповідність правовій позиції Верховного Суду, наведеній вище у мотивувальній частині цієї постанови, про недостатність подання боржником при зверненні до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність лише кредитного звіту без додавання інших документів, зокрема для належного підтвердження розміру та структури заборгованості цього боржника.

При цьому, з огляду на встановлені судами обставини, що підтверджуються матеріалами справи, подана ОСОБА_1 роздруківка кредитного звіту від 24.09.2021, який було сформовано боржницею як суб`єктом кредитних історій через web-інтерфейс на офіційному сайті Бюро (https://ubki.ua/), не є ні оригіналом кредитного звіту (оскільки не має електронної форми та не містить обов`язкових реквізитів, зокрема електронного підпису або підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до законодавства), ані електронною його копією (оскільки також не має електронної форми та не засвідчена електронним цифровим підписом). Крім того, зі змісту вказаної текстової роздруківки вбачається, що вона складена російською, тобто не державною мовою.

Крім того, касаційний суд погоджується з позицію судів попередніх інстанцій щодо того, що наданими копіями договорів підтверджується факт договірних відносин боржниці з кредиторами, але такі копії не можуть бути належними та допустимими доказами, що підтверджують розмір заборгованості за основним зобов`язанням та суми неустойки (штрафу, пені) окремо.

Наведене свідчить про обґрунтованість висновку судів про те, що заборгованість (непогашене грошове зобов`язання у розумінні статті 1 КУзПБ) за правочинами не підтверджена заявницею належними доказами, чого не спростовують доводи касаційної скарги, що зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки.

Таким чином, в цілому висновок судів першої та апеляційної інстанції про відсутність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 є правомірним, оскільки ґрунтується на встановлених обставинах і належним чином оцінених доказах та повністю узгоджується з приписами чинного законодавства, чим спростовуються протилежні доводи скаржниці.

Поряд з цим, інші аргументи касаційної скарги про помилковість урахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 23.11.2020 у справі № 922/1734/20, колегія суддів вважає обґрунтованими з огляду на нерелевантність зазначеної практики обставинам цієї справи. Однак, врахування вказаної правової позиції судом апеляційної інстанції не призвело до прийняття ним незаконного рішення, з огляду на висновки Верховного Суду, викладені у мотивувальній частині цієї постанови.

Посилання скаржниці на висновки, викладені у постанові Південно Західного апеляційного господарського суду у справі № 915/1347/21, відхиляються судом, оскільки такі висновки не є джерелом права у розумінні процесуального закону.

З огляду на вищезазначене у сукупності, оскаржувані судові рішення ухвалені у відповідності до норм чинного законодавства, тому доводи скаржника про невірне застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів відхиляє з підстав їх необґрунтованості.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Переглянувши у касаційному порядку в межах доводів та вимог касаційної скарги оскаржувані судові рішення, Верховний Суд не встановив порушення та невірного застосування норм права, на які посилався скаржник.

На підставі викладеного, керуючись нормами статей 308 309 ГПК України та беручи до уваги межі перегляду справи судом касаційної інстанції в порядку статті 300 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 та необхідність залишення ухвали Господарського суду Полтавської області від 25.11.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.02.2022 у цій справі без змін.

Висновки про застосування норм права

Системний аналіз норм Закону України "Про організацію формування та обігу кредитних історій" та пунктів Положення Бюро (затвердженого Директором ТОВ "Українське бюро кредитних історій" 15.05.2017 та погодженого розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 01.06.2017 № 2185) дає підстави для висновку, що створений за допомогою електронно - програмних засобів кредитний звіт є електронним документом, який надається суб`єктам звернення (у розумінні цього Закону: Користувачам, іншим бюро та суб`єктам кредитних історій) у таких формах: електронній або паперовій (паперовій копії електронного документа).

У силу положень Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" та стандарту ДСТУ 4163:2020 оригіналом кредитного звіту (як електронного документа) є його електронний примірник, що містить обов`язкові реквізити, серед яких електронний підпис або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". При цьому паперова копія кредитного звіту (як електронного документа) має засвідчуватись у порядку, визначеному чинними законодавством України.

З урахуванням вимог статті 96 ГПК України, кредитний звіт (що є електронним текстовим документом) може подаватися учасником справи до господарського суду у таких формах:

3) у паперовій копії таким способом:

- засвідченою згідно вимог Національного стандарту ДСТУ 4163-2020 самим Бюро (ТОВ "Українське бюро кредитних історій") як особою, яка сформувала цей звіт та здійснює на своїх серверних станціях, серед іншого, обробку інформації, що складає кредитну історію;

- без засвідчення учасником (оскільки стаття 96 ГПК України того не вимагає), який подає паперову копію кредитного звіту, однак з обов`язковим зазначенням про наявність у цього учасника справи або іншої особи оригіналу електронного доказу - кредитного звіту в електронній формі.

Оскільки відкриття провадження у справі про неплатоспроможність має відповідні правові наслідки процесуального та майнового характеру, то на фізичну особу-боржника (як єдиного суб`єкта звернення із заявою про відкриття провадження у такій справі) покладається обов`язок підтверджувати обставини його неплатоспроможності чи її загрози доказами у відповідному (достатньому) обсязі, у тому числі первинними документами, задля забезпечення перевірки господарським судом підстав та моменту виникнення зазначених боржником грошових вимог кредиторів, встановлення їх характеру та розміру.

Верховний Суд вважає, що самого кредитного звіту недостатньо для підтвердження вказаних обставин, оскільки такий звіт хоч і є належним доказом наявності кредитних відносин боржника з кредиторами, однак може містити неповну чи недостовірну інформацію про розмір заборгованості боржника, в тому числі за основним зобов`язанням.

Розподіл судових витрат

У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд залишаються за скаржником.

Керуючись статтями 240 300 301 304 308 309 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Полтавської області від 25.11.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.02.2022 у справі № 917/1604/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К.М. Огороднік

Судді В.Г. Пєсков

Н.Г. Ткаченко