ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 липня 2021 року
м. Київ
Справа № 918/56/20(918/1185/20)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Банаська О. О. - головуючого, Пєскова В. Г., Погребняка В. Я.
за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.
за участю представників:
АТ "Укрсиббанк": Мандика В. А.,
арбітражного керуючого: Мельник І. А. (в режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укрсиббанк"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2021
у складі колегії суддів: Тимошенка О. М. - головуючого, Юрчука М. І., Крейбух О. Г.
та рішення Господарського суду Рівненської області від 24.02.2021
у складі судді Романюка Р. В.
у справі за позовом Акціонерного товариства "Укрсиббанк"
до
1. ОСОБА_1
2. Арбітражного керуючого Мельник І. А.
3. Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк"
4. ОСОБА_2
5. Акціонерного товариства "Універсал Банк"
6. ОСОБА_3
про визнання предметом іпотеки
в межах справи № 918/56/20 про неплатоспроможність ОСОБА_1
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст і підстави наведених у заяві вимог
1. Господарським судом Рівненської області здійснюється провадження у справі № 918/56/20 про неплатоспроможність ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач 1, боржник).
2. 18.12.2020 Акціонерне товариство "Укрсиббанк" (далі - АТ "Укрсиббанк", позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 , арбітражного керуючого Мельник Ірини Анатоліївни (далі - арбітражний керуючий Мельник І. А., відповідач 2), Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "Укргазбанк" (далі - АТ АБ "Укргазбанк", відповідач 3), ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , відповідач 4), Акціонерного товариства "Універсал Банк" (далі - АТ "Універсал Банк", відповідач 5) та ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 , відповідач 6) про визнання предметом іпотеки, в якому просить суд визнати офісні приміщення (літер Е-2) загальною площею 389,6 кв. м, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , що виникли внаслідок реконструкції частини приміщення складу № 12-а загальною площею 123,3 кв. м (літер І-1) та приміщення складу (літер Е-1), предметом іпотеки відповідно до договору іпотеки від 28.09.2007, укладеного між АТ "Укрсиббанк" та ОСОБА_1 .
3. В обґрунтування заявлених позовних вимог АТ "Укрсиббанк" зазначило, що позивач відповідно до укладеного з ОСОБА_1 (боржник, відповідач 1) договору іпотеки від 28.09.2007 є іпотекодержателем майна - частини приміщення складу № 12-а літера І-1 загальною площею 123,3 кв. м, яке як йому стало відомо під час примусового виконання рішень суду про стягнення заборгованості за кредитним договором (рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05.07.2011 у справі № 2-281/11) та звернення стягнення на предмет іпотеки (рішення Апеляційного суду Волинської області від 22.06.2017 у справі № 166/15783/16-ц), було реконструйовано боржником шляхом добудови офісних приміщень (літер Е-2) загальною площею 389,6 кв. м.
4. Оскільки приміщення складу (предмет іпотеки) було змінено боржником шляхом реконструкції з прив`язкою до цього ж приміщення, вже існуючого нерухомого майна, з використанням його складових структурних елементів, такі приміщення на думку позивача є предметом іпотеки, з урахуванням чого він просить суд визнати здійснену відповідачем 1 добудову - офісні приміщення (літер Е-2) загальною площею 389,6 кв. м предметом іпотеки відповідно до договору від 28.09.2007.
Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
5. Ухвалою від 05.03.2020 Господарський суду Рівненської області відкрив провадження у справі № 918/56/20 про неплатоспроможність ОСОБА_1 , ввів процедуру реструктуризацію боргів боржника та мораторій на задоволення вимог кредиторів; призначив керуючого реструктуризацією боржника.
6. 29.07.2020 Господарський суд Рівненської області постановив ухвалу, якою визнав вимоги забезпечених кредиторів, зокрема, АТ "УкрСиббанк" у розмірі 11 466 206,86 грн.
7. Господарським судом Рівненської області у справі № 918/56/20 під час розгляду вимог кредиторів встановлено, що заборгованість боржника - ОСОБА_1 перед позивачем за цим позовом виникла на підставі неналежного виконання договору про надання споживчого кредиту від 28.09.2007 № 11225922000 та додаткової угоди від 12.08.2008 № 1 до договору.
8. У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між позивачем та відповідачем було укладено договір іпотеки (нерухомого майна) від 28.09.2007, відповідно до умов якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю наступне нерухоме майно: частина приміщення складу № 12-а (приміщення з № 2 по № 6) /літера І-1/, загальною площею 123,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності виданого 18.09.2007 виконкомом Луцької міської ради на підставі рішення від 14.09.2007 № 603-10, зареєстрованого 24.09.2007 КП "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" номер запису: 32 в книзі: 1 в електронному Реєстрі прав власності на об`єкти нерухомого майна, як окремий виділений в натурі об`єкт, за реєстраційним номером: 20391096, і не має жодних договірних змін строків позовної давності, щодо правочинів на підставі яких іпотекодавець набув право власності на предмет іпотеки (пункт 1.1. договору іпотеки).
9. 22.06.2017 Апеляційним суду Волинської області ухвалено рішення у справі № 161/15783/16-ц, яким в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 28.09.2007 № 11225922000 станом на 17.11.2016, по кредиту і процентах у розмірі 415 976,17 доларів США, що еквівалентно 10 959 175,06 грн, та по пені у розмірі 3 615 515,66 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки - частину приміщення складу № 12-а (приміщення з № 2 по № 6, загальною площею 123,3 кв. м), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 і належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом продажу з прилюдних торгів за початковою ціною 1 255 380,00 грн.
10. Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта нерухомого майна за № 241388712 від 22.01.2021 права іпотекодержателя були зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майном за № 5750321, час державної реєстрації: 28.09.2007.
11. Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно актуальним є запис про іпотеку щодо частини приміщення складу № 12-а (приміщення з № 2 по № 6), літ І-1, загальною площею 123,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .
12. За твердженням позивача факт реконструкції предмету іпотеки підтверджується постановою про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні від 25.11.2019, якою головний державний виконавець Другого відділу ДВС м. Луцьк Головного ТУЮ у Волинській області призначає суб`єкта оціночної діяльності - для надання письмового звіту щодо визначення вартості описаного та арештованого майна боржника, рішенням виконавчого комітету Луцької міської Ради № 538-8 "Про дозвіл на будівництво" від 07.08.2008 та листом КП "Волинське ОБТІ" (вих. № 2747 від 06.09.2019), та технічними паспортами на офісні приміщення, що знаходяться по АДРЕСА_1 .
13. Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 241388712 від 22.01.2021 за адресою АДРЕСА_1 зареєстровано об`єкти нерухомого майна, в т. ч. офісні приміщення літ. "І-1", реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2249541707101, загальною площею 123,3 кв. м (опис: І-1 - частина приміщення складу № 12А (приміщення з № 2 по № 6); і - тамбур, та офісні приміщення літ. "Е-2", реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2249493607101, загальною площею 270,8 кв. м (опис: Е-2 - офісні приміщення; е - тамбур).
14. Відповідно до висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи Науково-дослідного інституту судових експертиз № 5807 від 08.09.2020, об`єктами дослідження є два нежитлові, а саме: офісні приміщення літ. Е-2, загальною площею 270,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; частина приміщення складу № 12-а, літ. І-1, загальною площею 118,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Об`єкти дослідження, офісні приміщення, а саме що позначені в технічних паспортах під літ. І-1 та Е-2, використовуються як офісні приміщення. Об`єкти дослідження - самостійні, ізольовані з окремими входами та інженерними мережами та не є одним об`єктом.
15. Зазначені об`єкти нерухомого майна відповідно до відомостей, що містяться у вищевказаному реєстрі є окремими, індивідуально визначеними об`єктами нерухомого майна право власності на які є зареєстрованими у встановленому законом порядку.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
16. Рішенням від 24.02.2021 Господарський суд Рівненської області у задоволенні позову АТ "Укрсиббанк" до ОСОБА_1 , арбітражного керуючого Мельник І. А., АТ АБ "Укргазбанк", ОСОБА_2 , АТ "Універсал Банк" та ОСОБА_3 відмовив.
17. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що нежитлові приміщення, які позивач просить визнати предметом іпотеки відповідно до укладеного 28.09.2007 між АТ "Укрсиббанк" та ОСОБА_1 договору іпотеки, є новоствореним та виділеним в натурі нерухомим майном - самостійним, ізольованим з окремими входами та інженерними мережами, а отже вони не можуть бути визнані одним об`єктом з предметом застави. Крім того суд першої інстанції зазначив, що з поданих доказів не вбачається, що офісні приміщення, які позивач просить визнати предметом іпотеки, створені внаслідок зміни (реконструкції) першопочаткової площі одного і того самого об`єкту у складі вже існуючої заставленої нерухомості за рахунок її внутрішнього простору та відповідно з використанням її функціональних елементів, що призвело до зміни загальних характеристик предмета іпотеки, переданого в заставу за договором іпотеки від 28.09.2007, укладеного між АТ "Укрсиббанк" та ОСОБА_1 . З урахуванням наведеного, суд визнав позовні вимоги АТ "Укрсиббанк" до ОСОБА_1 (відповідач 1) необґрунтованими.
18. Щодо позовних вимог до арбітражного керуючого Мельник І. А., АТ АБ "Укргазбанк", ОСОБА_2 , АТ "Універсал Банк" та ОСОБА_3 , суд зауважив, що зазначені учасники справи згідно встановлених обставин справи не є зобов`язаними особами у спірному правовідношенні (договір іпотеки від 28.09.2007), а отже не є належними відповідачами в розумінні статті 45 48 ГПК України, що є підставою для відмови у позові до цих осіб.
19. Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 22.04.2021 рішення Господарського суду Рівненської області від 24.02.2021 у справі № 918/56/20(918/1185/20) залишив без змін.
20. Апеляційний господарський суд визнав правомірним висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволені позову до арбітражного керуючого Мельник І. А., АТ АБ "Укргазбанк", ОСОБА_2 , АТ "Універсал Банк" та ОСОБА_3 з підстав його пред`явлення до неналежних відповідачів, а також погодився з висновком суду щодо необґрунтованості заявлених позивачем вимог до ОСОБА_1 .
21. Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначив про неправомірне застосування місцевим господарським судом приписів частини п`ятої статті 5 Закону України "Про іпотеку" в редакції від 03.07.2018 до правовідносин, що виникли з договору іпотеки від 28.09.2007, які на момент, коли вони мали місце, за попереднього правового регулювання не було передбачено Закону України "Про іпотеку". Ураховуючи наведене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що правовідносини, що виникають з договору іпотеки від 28.09.2007, укладеного між боржником та позивачем, врегульовуються нормами Закону України "Про іпотеку" в редакції, яка діяла на дату укладення договору, а не редакцією закону чинною на сьогоднішній день з врахуванням змін внесених 03.07.2018.
22. Крім того, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не забезпечить ефективний захист його прав, оскільки у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно відсутні відомості про об`єкт нерухомого майна площею 389,6 кв. м. До того ж суд апеляційної інстанції зауважив, що визнання предметом іпотеки "офісні приміщення (літера Е-2)" унеможливить виконання уже існуючих судових рішень (ухвали Господарського суду Рівненської області від 05.03.2020 у справі № 918/56/20, ухвали Господарського суду Рівненської області від 29.07.2020 у справі № 918/56/20, рішення Апеляційного суду Волинської області від 22.06.2017 у справі № 161/15783/16-ц) та нівелюватиме саме право на судовий захист.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
23. 17.05.2021 АТ "Укрсиббанк" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2021 та рішення Господарського суду Рівненської області від 24.02.2021 у справі № 918/56/20 (918/1185/20), в якій просить оскаржувані судове рішення скасувати та ухвалити нове - про задоволення заявлених вимог позивача.
Рух касаційної скарги
24. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 918/56/20 (918/1185/20) визначено колегію суддів у складі: Банаська О. О. - головуючого, Пєскова В. Г., Погребняка В. Я., що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 21.05.2021.
25. Ухвалою від 10.06.2021 Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі № 918/56/20 (918/1185/20) за касаційною скаргою АТ "Укрсиббанк"; призначив розгляд скарги на 08.07.2021; надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 25.06.2021.
26. 05.07.2021 Верховний Суд постановив ухвалу, якою задовольнив клопотання арбітражного керуючого Мельник І. А. про участь у судовому засіданні 08.07.2021 у справі № 918/56/20 (918/1185/20) в режимі відеоконференції.
27. У судове засідання 08.07.2021 з`явився представник АТ "Укрсиббанк" та арбітражний керуючий Мельник І. А. (в режимі відеоконференції), які надали пояснення у справі.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
(АТ "Укрсиббанк")
28. АТ "Укрсиббанк" в обґрунтування доводів касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зазначаючи, зокрема таке:
- суди попередніх інстанцій завищили стандарт доказування для позивача не звернувши увагу на надані усіма сторонами в цій справі докази, які доводять згідно вимог та стандартів доказування визначених ГПК України, що факт реконструкції предмета іпотеки у приміщення площею 389,6 кв. м, скоріше мав місце ніж не мав;
- місцевий та апеляційний господарський суд залишили поза увагою, що добудувавши новий поверх над предметом іпотеки та об`єднавши добудову із сусіднім складом іпотекодавець не утворив новий об`єкт нерухомості, адже приміщення площею 389,6 кв. м реконструйоване з прив`язкою до вже існуючого предмета іпотеки та з використанням її конструктивних, структурних елементів;
- суди попередніх інстанцій не врахували, що правовідносини сторін регулюються частиною п`ятою статті 5 Закону України "Про іпотеку", в редакції Закону № 2478-VIII від 03.07.2018, з урахуванням пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2478-VIII від 03.07.2018. Крім того не звернули увагу на пункт 1.5. договору іпотеки згідно якого іпотека розповсюджується на усі приналежності предмету іпотеки та невід`ємні від нього поліпшення, складові частини, що існують на момент укладення договору та виникають в майбутньому;
- суди дійшли безпідставного висновку про неефективність обраного позивачем способу захисту порушеного права, оскільки відсутність в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно запису щодо приміщення площею 389,6 кв. м не свідчить про відсутність обставин, які підтверджували по наявність порушеного права особи за захистом яких вона звернулася до суду.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
Доводи АТ "Універсал Банк"
29. У відзиві на касаційну скаргу АТ "Універсал Банк" просить залишити касаційну скаргу АТ "Укрсиббанк" без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки АТ "Універсал Банк" не є стороною за договором іпотеки від 28.09.2007 та ним не порушено прав позивача за захистом яких він звернувся до суду.
Доводи арбітражного керуючого Мельник І. А.
30. Арбітражний керуючий Мельник І. А. у поданому до суду відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у задоволенні касаційної скарги АТ "Укрсиббанк" та залишити оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій без змін зазначаючи, зокрема, таке:
- надані позивачем докази не доводять, що в результаті реконструкції відбулося об`єднання двох приміщень в одне та, що саме в результаті таких дій позивача виникло право вимагати визнання "офісні приміщення літ. Е-2" предметом іпотеки за договором іпотеки від 28.09.2007;
- твердження позивача, що предметом іпотеки боржника є офісні приміщення (літ. Е-2) загальною площею 389,6 кв. м є безпідставним із врахуванням висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 5807 від 08.09.2020 в якому експерт підтвердив, що об`єкти позначені літерами І-1 та Е-2 є індивідуально виділеними об`єктами нерухомого майна;
- позивачем безпідставно застосовано до правовідносин. що склалися між сторонами договору іпотеки від 28.09.2007 положення частини п`ятої статті 5 Закону України "Про іпотеку", в редакції чинній на цей час.
- позивачем до складу відповідачів включено осіб, які не несуть жодного зобов`язання за вимогою, що пред`явлена в позовній заяві.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
31. Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
32. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
33. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
34. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Оцінка аргументів учасників справи й висновків суду апеляційної інстанції
35. Предметом спору в цій справі є матеріально-правова вимога АТ "Укрсиббанк" про визнання предметом іпотеки нерухомого майна, яке за його твердженням, було створено внаслідок проведеної реконструкції відповідачем 1 (іпотекодавець) іпотечного майна переданого в іпотеку згідно договору іпотеки від 28.09.2007.
36. Аналіз доводів касаційної скарги АТ "Укрсиббанк" свідчить, що останні зводяться до незгоди скаржника із висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову та в цілому ґрунтуються на аргументах про ненадання судами належної оцінки наявним в справі доказам, які підтверджують реконструкцію боржником переданого в іпотеку предмета іпотеки, поширення на спірні правовідносини положень частини п`ятої статті 5 Закону України "Про іпотеку", належності визначення складу відповідачів та відповідності обраного способу захисту порушених прав змісту порушеного права та характеру правопорушення.
37. З огляду на зміст предмету спору, доводів касаційної скарги, відзивів на неї та висновки судів попередніх інстанцій в ході касаційного перегляду оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду необхідним є вирішення питання щодо:
1) суб`єктного складу учасників справи,
2) ефективності обраного позивачем способу захисту порушених прав, 3) поширення на спірні правовідносини приписів частини п`ятої статті 5 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на час розгляду справи,
4) віднесення спірного нерухомого майна до новоствореного об`єкту чи реконструкції.
38. Вирішуючи наведені питання, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, беручи до уваги приписи статті 300 ГПК України, виходить з такого.
Щодо суб`єктного складу учасників справи
39. Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону про банкрутство, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
40. Згідно із частиною шостою статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.
41. За приписами частини першої статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом ГПК України, іншими законами України.
42. Частинами першою, другою статті 7 КУзПБ передбачено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
43. Відповідно до частини першої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
44. Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.
45. Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц; від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц; від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц; від 12.12.2018 у справах № 570/3439/16-ц та № 372/51/16-ц, від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17).
46. Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.
47. Частиною першою статті 47 ГПК України визначено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно.
48. За змістом наведених норм сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. В судовому порядку підлягають захисту порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17).
49. Отже належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
50. Звідси належним суб`єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи не визнаного матеріального правовідношення (див. висновок сформований у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № Б-39/02-09).
51. Тож визначення позивачем у справі складу сторін має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.
52. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. Під час розгляду справи за незмінного складу сторін (відсутності клопотання позивача про заміну неналежного відповідача належним в порядку статті 48 ГПК України) за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача, оскільки суд за власною ініціативою не має права на вчинення процесуальної дії з заміни відповідача (див. висновки сформовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 23/9076/16-ц, від 26.11.2019 у справі № 905/386/18).
53. У справі, що розглядається предметом спору є вимога АТ "Укрсиббанк" про визнання предметом іпотеки майна - офісних приміщень загальною площею 389,6 кв. м, що виникли внаслідок реконструкції відповідачем 1 ( ОСОБА_1 ) переданого ним за договором іпотеки від 28.09.2007 в іпотеку позивачеві майна - частини приміщення складу № 12-а літера І-1 загальною площею 123,3 кв. м.
54. Тобто позовні вимоги АТ "Укрсиббанк" стосуються правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачем 1 ( ОСОБА_1 ) на підставі укладеного між ними договору іпотеки від 28.09.2007 та фактично спрямовані на визнання за позивачем права на реконструйований відповідачем 1 за його твердженням предмет іпотеки, що заперечується зі сторони ОСОБА_1 , який стверджує про взаємонепов`язаність такого майна, його індивідуальний характер.
55. Отже, між позивачем та відповідачем 1 цієї справи фактично існує спір щодо наявності у позивача як іпотекодержателя за договором від 28.09.2007 права іпотеки на реконструйований за його твердженням предмет іпотеки. У цьому спорі позивач через обраний ним спосіб захисту намагається підтвердити належність офісних приміщень (літ. Е-2) загальною площею 389,6 кв. м до предмету іпотеки за договором від 28.09.2007.
56. Тому такі вимоги за своїм суб`єктним складом за вказаного предмету спору та змісту правовідносин мають пред`являтися АТ "Укрсиббанк" як іпотекодержателем до іпотекодавця за договором іпотеки від 28.09.2007, яким є ОСОБА_1 .
57. Водночас позов з відповідними вимогами АТ "Укрсиббанк" пред`явлено також до арбітражного керуючого Мельник І. А., АТ АБ "Укргазбанк", ОСОБА_2 , АТ "Універсал Банк" та ОСОБА_3 , які не є зобов`язаними особами у спірному правовідносинах, що виникли за договором іпотеки від 28.09.2007.
58. З урахуванням наведеного суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позову АТ "Укрсиббанк" до арбітражного керуючого Мельник І. А., АТ АБ "Укргазбанк", ОСОБА_2 , АТ "Універсал Банк" та ОСОБА_3 , оскільки зазначені особи не є належними відповідачами в розумінні статті 45 48 ГПК України.
Щодо ефективності обраного позивачем способу захисту
59. Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
60. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.
61. Суд звертає увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).
62. Відповідно до частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
63. З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб`єктів господарювання. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
64. Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
65. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).
66. Позивач у цій справі обрав спосіб захисту порушеного права у вигляді визнання судом предметом іпотеки майна, яке було створено за твердженням позивача в результаті реконструкції відповідачем 1 (іпотекодавцем) попередньо переданого ним в іпотеку майна згідно договору від 28.09.2007.
67. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність (висновок сформульований у постанові Верховного Суду України від 21.11.2012 у справі № 6-134цс12).
68. Визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності.
69. Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки від 28.09.2007) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
70. Частиною першою статті 5 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки від 28.09.2007) визначено, що предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.
71. Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
72. Відповідно до частин першої, другої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
73. За змістом статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
74. У справі, що розглядається позивач просить визнати предметом іпотеки відповідно до договору іпотеки від 28.09.2007 - офісні приміщення (літера Е-2) за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 389,6 кв. м.
75. Водночас, як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 241388712 від 22.01.2021 за адресою АДРЕСА_1 зареєстровано об`єкти нерухомого майна, в т. ч.
- офісні приміщення літ. "І-1", реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2249541707101, загальною площею 123,3 кв. м (опис: І-1 - частина приміщення складу № 12А (приміщення з № 2 по № 6); і - тамбур, та
- офісні приміщення літ. "Е-2", реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2249493607101, загальною площею 270,8 кв. м (опис: Е-2 - офісні приміщення; е - тамбур).
76. Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), пункт 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18).
77. Отже, на час вирішення спору у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно були відсутні відомості про об`єкт нерухомого майна - офісні приміщення (літера Е-2) за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 389,6 кв. м. Такі відомості також відсутні станом час перегляду справи в касаційному порядку.
78. За наведеного задоволення позовної вимоги про визнання предметом іпотеки за договором іпотеки від 28.09.2007 нерухомого майна - офісних приміщень (літера Е-2) за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 389,6 кв. м не призведе до повного (ефективного) захисту прав позивача, який із урахуванням відсутності в Державному реєстрі прав власності відомостей щодо майна з такими характеристиками (загальною площею 389,6 кв. м) буде змушений ініціювати новий судовий процес з метою захисту своїх порушених прав, про які він стверджує в позові у цій справі.
79. Суд звертає увагу, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).
80. Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
81. Тобто спосіб захисту має бути дієвим (ефективним), а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи.
82. Завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи у найбільш ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом або захисту порушеного права в інший спосіб. Тобто вирішення справи в суді має на меті, зокрема, вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору у іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв`язку із судовим рішенням тощо.
83. Ураховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо відмови позивачу у задоволенні позову з підстав обрання ним неефективного способу захисту своїх прав.
84. Обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 915/1890/19).
85. Тому доводи скаржника в цій частині є помилковими, такими, що не відповідають встановленим обставинам справи та наведеним вище висновкам суду касаційної інстанції.
Щодо поширення на спірні правовідносини приписів частини п`ятої статті 5 Закону України "Про іпотеку", в редакції чинній на час розгляду справи
86. Стосовно аргументів скаржника щодо поширення на спірні правовідносини положень частини п`ятої статті 5 Закону України "Про іпотеку", в редакції Закону України від 03.07.2018 № 2478-VIII та висновків суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав застосування до спірних правовідносин, що виникли за договором іпотеки від 28.09.2007, положень Закону України "Про іпотеку" в редакції Закону України від 03.07.2018 № 2478-VIII, суд зважає та таке.
87. Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
88. Закріплений у наведеній нормі принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі (lex ad praeterian non valet) полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
89. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
90. Статтею 5 ЦК України "Дія актів цивільного законодавства у часі" визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
91. Системний аналіз викладеного дає змогу виокремити два випадки зворотної дії норм цивільного/господарського законодавства: 1) коли акт законодавства пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність; 2) якщо законодавець встановлює спеціальні випадки зворотної дії актів законодавства (див. висновок судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).
92. Законом України від 03.07.2018 № 2478-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування", який набрав чинності 04.11.2018 (далі - Закон від 03.07.2018 № 2478-VII), яким статтю 5 після частини четвертої доповнено новою частиною такого змісту: "У разі якщо іпотекодавцем предмет іпотеки було реконструйовано або щодо нього було проведено самочинне будівництво (у тому числі, але не виключно, споруджено нові будівлі, споруди тощо на земельній ділянці, що належить іпотекодавцю на праві власності чи перебуває в його користуванні), всі реконструйовані, новостворені об`єкти нерухомості вважаються предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору".
93. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих і перехідних положень вказаного Закону від 03.07.2018 № 2478-VIII він застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку", що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону.
94. Отже цією нормою передбачено правило зворотної дії в часі положень Закону від 03.07.2018 № 2478-VIII до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку".
95. Закон від 03.07.2018 № 2478-VIII набрав чинності 04.11.2018 та згідно з пунктом 1 Прикінцевих та перехідних положень його введено у дію через три місяці з дня набрання чинності, тобто 04.02.2019.
96. Із встановлених обставин справи вбачається, що станом на 04.02.2019 (дата введення в дію положень Закону від 03.07.2018 № 2478-VIII) іпотека за договором іпотеки від 28.09.2007 не була припиненою, а рішення Апеляційного суду Волинської області від 22.06.2017 у справі № 166/15783/16-ц мало законну силу та не було виконано.
97. За наведеного суд вважає помилковим висновок апеляційного господарського суду щодо непоширення на спірні правовідносини положень Закону України "Про іпотеку" в редакції Закону України від 03.07.2018 № 2478-VIII (див. близький за змістом висновок щодо дії положень Закону від 03.07.2018 № 2478-VIII в часі сформований у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.02.2020 у справі № 910/2815/19).
98. Оскільки висновок апеляційного господарського суду про те, що правовідносини, які виникають з договору іпотеки від 28.09.2007, укладеного між боржником (відповідачем 1) та позивачем врегульовуються нормами Закону України "Про іпотеку" в редакції, яка діяла на дату укладення договору, а не редакцією закону чинною на сьогоднішній день з врахуванням змін внесених 03.07.2018, не узгоджується та протирічить пункту 2 Прикінцевих і перехідних положень вказаного Закону від 03.07.2018 № 2478-VIII, а тому такий висновок підлягає виключенню із мотивувальної частини оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.
Щодо віднесення спірного нерухомого майна до новоствореного об`єкту чи реконструкції
99. Також підлягає виключенню із мотивувальних частин рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду висновок про те, що спірний об`єкт є новоствореним об`єктом нерухомого майна з таких міркувань.
100. У справі, що розглядається суд першої інстанції з яким погодився апеляційний господарський суд дійшов висновку, що нежитлові приміщення, які позивач просить визнати предметом іпотеки відповідно до укладеного між АТ "Укрсиббанк" та ОСОБА_1 28.09.2007 договору іпотеки, є новоствореним та виділеним в натурі нерухомим майном - самостійним, ізольованим з окремими входами та інженерними мережами, а отже вони не можуть бути визнані одним об`єктом з предметом застави. Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що з поданих доказів не вбачається, що офісні приміщення, які позивач просить визнати предметом іпотеки, створені внаслідок зміни (реконструкції) першопочаткової площі одного і того самого об`єкту у складі вже існуючої заставленої нерухомості за рахунок її внутрішнього простору та відповідно з використанням її функціональних елементів, що призвело до зміни загальних характеристик предмета іпотеки, переданого в заставу за договором іпотеки від 28.09.2007, укладеного між АТ "Укрсиббанк" та ОСОБА_1 .
101. Окрім того, суд апеляційної інстанції зауважив, що надані позивачем докази не підтверджують факт того, що об`єкт нерухомого майна, який є предметом даної позовної заяви, є єдиним, неподільним об`єктом нерухомого майна, який сам позивач вважає створеним на базі об`єднання в ході реконструкції двох об`єктів нерухомого майна, які як на дату укладення договору іпотеки, так і на сьогоднішній день є окремими, індивідуально визначеними об`єктами нерухомого майна право власності на які зареєстровано за ОСОБА_1 .
102. Суд звертає увагу, що згідно із ДБН А.2.2-3-2014 "Склад та зміст проектної документації на будівництво" реконструкція - це перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об`єкта будівництва, що передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення, внаслідок чого відбувається зміна основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність тощо), забезпечується удосконалення виробництва, підвищення його техніко-економічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та якості послуг. Реконструкція передбачає повне або часткове збереження елементів несучих і огороджувальних конструкцій та призупинення на час виконання робіт експлуатації об`єкта в цілому або його частин (за умови їх автономності).
103. У свою чергу новоствореним об`єктом нерухомості може вважатись виключно такий, що був створений без прив`язок до іншого, вже існуючого нерухомого майна, без використання його складових структурних елементів. Тобто, неможливо визнати новоствореним нерухомим майном об`єкт нерухомого майна, що являє собою вже існуючий об`єкт нерухомості зі зміненими зовнішніми та внутрішніми параметрами (див. постанову Верховного Суду України від 06.07.2016 у справі № 6-1213цс16, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 5013/462/12, від 04.09.2018 у справі № 914/2660/15, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 161/3376/17, від 04.07.2018 у справі № 335/640/15-ц, від 13.01.2021 у справі № 535/44/16-ц, від 13.05.2021 у справі № 363/3583/15-ц).
104. Частиною першою статті 99 ГПК України визначено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
105. Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду (стаття 1 Закону України "Про судову експертизу").
106. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Дульський проти України" зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури.
107. Натомість суди попередніх інстанцій жодним чином не обґрунтували на підставі яких доказів ними зроблений висновок про віднесення спірного об`єкту нерухомого майна до новоствореного об`єкту, тоді як висновок експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи Науково-дослідного інституту судових експертиз № 5807 від 08.09.2020 не надав відповідної можливості дійти такого висновку із врахуванням постановленого судом на розгляд експерта лише питання чи є офісне приміщення літ. І-1 та літ. Е-2, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , одним об`єктом.
108. Будь-які інші докази, які дозволяли віднести спірний об`єкт нерухомого майна до об`єкту реконструкції чи новоствореного майна матеріали справи не містять.
109. З урахуванням наведеного суд вважає за необхідне, беручи до уваги відсутність в матеріалах справи належних на підтвердження такого факту доказів, виключити з мотивувальних частин рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду висновок про те, що спірні нежитлові приміщення, які позивач просить визнати предметом іпотеки, є окремим новоствореним майном.
110. Решта аргументів скаржника, наведених в касаційній скарзі, не впливають на правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову з мотивів, які визнані судом обґрунтованими у цій постанові, тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанції.
Щодо суті касаційної скарги
111. З урахуванням викладеного касаційна скарга АТ "УкрСиббанк" підлягає задоволенню судом частково.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
112. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
113. Частинами першою, третьою, четвертою статті 311 ГПК України передбачено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
114. Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені господарськими судами, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2021 та рішення Господарського суду Рівненської області від 24.02.2021 у справі № 918/56/20 (918/1185/20) підлягають зміні з викладенням їх мотивувальних частин в редакції цієї постанови. В іншій частині судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.
Щодо судових витрат
115. Згідно з частиною чотирнадцятою статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
116. За змістом пункту 1 частини четвертої статті 129 ГПК України у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
117. З огляду на висновок Верховного Суду про зміну мотивувальної частини судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій із залишенням без змін їх резолютивних частин щодо відмови у задоволені позову АТ "УкрСиббанк", судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника (аналогічної позиції щодо розподілу судових витрат дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.06.2020 у справі № 908/299/18).
Висновки щодо застосування норм права
118. Належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
119. Визначення позивачем у справі складу сторін має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.
120. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
121. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
122. Пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень вказаного Закону від 03.07.2018 № 2478-VIII передбачено правило зворотної дії в часі положень Закону від 03.07.2018 № 2478-VIII до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку", що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону.
На підставі викладеного та керуючись статтями 286 300 301 308 311 314 315 317 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "УкрСиббанк" задовольнити частково.
2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2021 та рішення Господарського суду Рівненської області від 24.02.2021 у справі № 918/56/20 (918/1185/20) змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
3. В іншій частині постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2021 та рішення Господарського суду Рівненської області від 24.02.2021 у справі № 918/56/20 (918/1185/20) залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. О. Банасько
Судді В. Г. Пєсков
В. Я. Погребняк