ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 жовтня 2024 року
м. Київ
cправа № 920/1042/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Жайворонок Т. Є. - головуючого, Булгакової І. В., Колос І. Б.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» Луньо Іллі Вікторовича
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2024
(у складі колегії суддів: Тищенко О. В. (головуючий), Яковлєв М. Л., Гончаров С. А.) та на ухвалу Господарського суду Сумської області від 13.05.2024 (суддя Жерьобкіна Є. А.)
за скаргою Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Луньо Іллі Вікторовича
на дії старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Полінкевича Олександра Васильовича
у справі за позовом фізичної особи-підприємця Ксєнєвої Зінаїди Петрівни
до Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Луньо Іллі Вікторовича,
зацікавлена особа - старший державний виконавець Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Полінкевич Олександр Васильович,
про стягнення 600 138,00 грн,
УСТАНОВИВ:
У березні 2024 року Акціонерне товариство «Міжнародний резервний банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Луньо Іллі Вікторовича (далі - скаржник, Банк в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію, боржник) звернулось до господарського суду із скаргою, в якій просило: 1) визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Полінкевича Олександра Васильовича (далі - державний виконавець) щодо відкриття виконавчого провадження від 17.01.2024 № НОМЕР_1 про стягнення з Банку в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Луньо І. В. на користь фізичної особи-підприємця Ксєнєвої Зінаїди Петрівни (далі - ФОП Ксєнєва З. П., стягувач) 469 316,40 грн неустойки на підставі наказу Господарського суду Сумської області від 27.10.2023 № 910/1042/22 (далі - ВП № НОМЕР_1); 2) визнати неправомірною та скасувати постанову про відкриття ВП № НОМЕР_1.
Скарга мотивована тим, що станом на момент звернення ФОП Ксєнєвої З. П. до державного виконавця із заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання судового наказу від 27.10.2023 № 910/1042/22 банківська ліцензія Банку була відкликана і з 25.02.2022 Банку перебуває в процедурі ліквідації, яку здійснює Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, тому державний виконавець повинен був повернути стягувачу виконавчий документи без прийняття до виконання на підставі п. 4, 11 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), натомість неправомірно вчинив дії з відкриття ВП № НОМЕР_1 з винесенням відповідної постанови, яка до того ж була направлена Банку з порушенням законодавчо встановленого строку.
Господарський суд Сумської області ухвалою від 13.05.2024, залишеною без змін Північним апеляційним господарським судом у постанові від 30.07.2024, у задоволенні скарги відмовив.
Суди виходили з того, що скаржник не надав доказів добровільного виконання судового наказу від 27.10.2023 № 920/1042/22, тому за таких обставин законним методом виконання рішення є здійснення процедури примусового виконання саме через відповідну державну виконавчу службу, що і було здійснено стягувачем, відповідно немає підстав стверджувати, що дії державного виконавця з відкриття ВП № НОМЕР_1 були неправомірними та суперечили Закону № 1404-VIII.
При цьому суди здійснили посилання на правові висновки, зокрема Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19.04.2023 у справі № 5002-17/1718-2011, Верховного Суду у постанові від 16.04.2018 у справі № 910/11908/16.
У поданій касаційній скарзі уповноважена особа Фонду на ліквідацію Банку, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень п. 4, 11 ч. 4 ст. 4 Закону № 1404-VIII та наявність підстави касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення скарги на дії державного виконавця.
У касаційній скарзі зазначено про неврахування судами правових висновків Верховного Суду у постановах від 02.03.2018 у справі № 910/8297/17, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 19.04.2023 у справі № 5002-17/1718-2011 щодо питання застосування ч. 4 ст. 4 Закону № 1404-VIII у подібних правовідносинах.
На переконання скаржника норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) є спеціальними і мають пріоритетне значення відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах. Якщо на момент ухвалення рішення судом першої інстанції у банку введено тимчасову адміністрацію, це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, ніж це передбачено Законом № 4452-VI, згідно ст. 36 якого не здійснюється примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, а задоволення вимог кредиторів (в тому числі виконання рішення судів) здійснюється в порядку, встановленому ст. 52 цього Закону.
Скаржник вказав, що не відмовлявся від добровільного виконання судового наказу, а просив стягувача надати належним чином оформлені документи, на підставі яких буде внесено зміни до затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів Банку, які боржник не надав.
Також за доводами касаційної скарги суди не звернули увагу на положення ст. 46 Закону № 4452-VI та на те, що п. 4, 11 ч. 4 ст. 4 Закону № 1404-VIII унормовано безумовні підстави повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, а винесення постанови про відкриття ВП № НОМЕР_1 є неправомірним, таким що порушує права не тільки Банку, який перебуває в процедурі ліквідації, але і права його кредиторів, які мають право на отримання своїх коштів насамперед відповідно до черговості, визначеної Законом № 4452-VI.
Верховний Суд ухвалою від 03.09.2024 відкрив касаційне провадження у даній справі з підстави, передбаченої абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України; встановив учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу до 18.09.2024.
24.09.2024 до Верховного Суду від ФОП Ксєнєвої З. П. через систему «Електронний суд» надійшов відзив на касаційну скаргу, який колегія суддів залишає без розгляду на підставі ст. 118 ГПК України як такий, що подано після спливу строку, встановленого на його подачу в ухвалі від 03.09.2024 про відкриття касаційного провадження.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
У ч. 1 ст. 300 ГПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Суди попередніх інстанцій встановили, що 25.02.2022 Правління Нацбанку України прийняло постанову № 91-рш/БТ «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк»; виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 131 «Про початок процедури ліквідації АТ «МР Банк» та делегування повноважень ліквідатора Луньо І. В.
Таким чином, з 25.02.2022 Банк перебуває в процедурі ліквідації, яка здійснюється державною установою - Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.
Згідно з відомостей Єдиного державного реєстру Банк наразі перебуває в стані припинення, запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи відсутній.
22.03.2023 Господарський суд Сумської області рішенням у справі № 920/1042/22, залишеним без змін Північним апеляційним господарським судом у постанові від 03.08.2023, позовом ФОП Ксєнєвої З. П. до Банку в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Луньо І. В. про стягнення неустойки в розмірі 519 600,00 грн та штрафу в розмірі 80 538,00 грн з підстав невиконання відповідачем зобов`язання щодо повернення орендованого приміщення після закінчення строку дії договору оренди задовольнив частково. Стягнув з Банку в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Луньо І. В. 469 316,40 грн неустойки, нарахованої за період з 07.10.2022 до 29.12.2022 на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України. В іншій частині позову відмовив.
У постанові від 03.08.2023 суд апеляційної інстанції, зокрема зазначив, що оплата витрат банку, пов`язаних із здійсненням процедури ліквідації, у тому числі, витрат Фонду, пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури банку (управління майном, продажем майна та іншими витратами), проводиться позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат банку, затвердженого Фондом. Таким чином, заявлені у справі № 920/1042/22 вимоги стосовно стягнення неустойки за неповернення орендованого майна після закінчення строку дії договору оренди за своїм характером не є кредиторською заборгованістю, а за правовою природою відносяться до поточних витрат на утримання майна та не мають черговості для задоволення в реєстрі вимог кредиторів, оскільки орендні правовідносини стосуються Банку, який не ліквідований, а лише перебуває в процедурі ліквідації, яка здійснюється уповноваженою особою Фонду на ліквідацію Банку.
У касаційному порядку постанова апеляційного суду від 03.08.2023 та рішення суду першої інстанції від 22.03.2023 не переглядалися.
27.10.2023 суд першої інстанції видав наказ на примусове виконання рішення суду від 22.03.2023, яке набрало законної сили 03.08.2023.
17.11.2023 ФОП Ксєнєва З. П. звернулась до уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Банку з заявою, в якій повідомила реквізити для перерахування боргу за судовим наказом від 27.10.2023 в добровільному порядку, відповіді на яку не отримала.
У подальшому ФОП Ксєнєва З. П. через адвоката неодноразово зверталась до уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Банку із запитами від 28.12.2023, 12.01.2024, в яких просила надати відповідь стосовно добровільного виконання судового наказу від 27.10.2023, у разі позитивної відповіді - надати докази на підтвердження сплати боргу.
09.01.2024, 22.01.2024 у листах уповноважена особа Фонду на ліквідацію Банку відповіді на поставлені адвокатом запитання не надав, втім зазначив, що направив відповідь від 19.12.2023 про результати розгляду заяви від 17.11.2023 та повідомив трекінговий номер цього поштового відправлення 0505141369703.
Суди з`ясували, що згідно з опису вкладення у цінний лист відповідь від 19.12.2023 уповноважена особа Фонду на ліквідацію Банку надіслав 20.12.2023, однак на поштовому відправленні 0505141369703 вказано помилковий номер телефону адвоката ФОП Ксєнєвої З. П., відповідно повідомлення про надходження на поштове відділення листа від 19.12.2023 адвокат не отримав.
Окрім того, згідно з довідкою начальника поштового відділення № 10, поштове відправлення 0505141369703 на відділення пошти за адресою місця проживання ФОП Ксєнєвої З. П. не надходило, тому і спроби його вручення отримувачу не було.
15.01.2024 ФОП Ксєнєва З. П. звернулась до Шевченківського ВДВС із заявою про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначила, що станом на 10.01.2024 рішення суду від 22.03.2023 у справі № 920/1042/22 боржник добровільно не виконав, тому просила відкрити виконавче провадження з метою примусового його виконання. До заяви стягувач надала, зокрема оригінал виконавчого документа (судовий наказ від 27.10.2023).
17.01.2024 державний виконавець виніс постанову про відкриття ВП № НОМЕР_1 про примусове виконання судового наказу від 27.10.2023, що й стало підставою для звернення уповноваженою особою Фонду на ліквідацію Банку до суду із цією скаргою в порядку ст. 339 ГПК України з посиланням на порушення державним виконавцем п. 4, 11 ч. 4 ст. 4 Закону № 1404-VIII.
За змістом ст. 326 327 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, виконання яких здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 цього Закону № 1404-VIII (в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження) примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих документів, зокрема судових наказів.
Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VIII).
У ст. 1 Закону № 1404-VIII унормовано виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Отже, у ст. 1 Закону № 1404-VIII законодавець урегулював, що примусове виконання рішень уповноваженими цим Законом органами та особами здійснюється у межах повноважень та у спосіб, що визначені, зокрема Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.
Одним із таких актів є Закон № 4452-VI, який встановлює правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом гарантування вкладів фізичних осіб відшкодування за вкладами, а також регулює відносини між Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, банками, Національним банком України, визначає повноваження та функції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків (ст. 1 цього Закону).
Відповідно до п. 8 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4452-VI (в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження) законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що йому не суперечить.
Тобто, у спорах, пов`язаних із виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, зобов`язань перед його кредиторами, приписи Закон № 4452-VI є спеціальними відносно приписів інших нормативних актів, що регулюють відповідні правовідносини (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/23398/16, від 29.08.2018 у справі № 127/10129/17, від 23.01.2019 у справі № 761/2512/18, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 19.04.2023 у справі № 5002-17/1718-2011).
Відповідно до ч. 3 ст. 46 Закону № 4452-VI допускається можливість виникнення в банку, який перебуває в ліквідаційній процедурі, додаткових зобов`язань, пов`язаних з витратами в ліквідаційній процедурі неплатоспроможного банку.
За ч. 4 ст. 36 Закону № 4452-VI початок тимчасової адміністрації або будь-які дії, що вживаються Фондом на виконання плану врегулювання, не є підставою для припинення, розірвання або невиконання договорів, зокрема про оренду нерухомого майна. Приймаючий/перехідний банк є правонаступником неплатоспроможного банку за такими переданими договорами з моменту відчуження/передачі майна (активів) та зобов`язань неплатоспроможного банку. Такі договори виконуються на тих самих умовах, на яких вони були укладені з банком до часу визнання його неплатоспроможним.
Відповідно до абз. 2 п. 1.15 глави 1 розділу ІІІ Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 05.07.2012 № 2 (далі - Положення № 2, в редакції, чинній на час відкриття виконавчого провадження), під час тимчасової адміністрації не здійснюються, зокрема примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку.
Разом з тим у п. 1.16 глави 1 розділу ІІІ Положення № 2 визначено, що обмеження, встановлені абз. 2 п. 1.15 цієї глави, не поширюються на зобов`язання банку щодо витрат, пов`язаних із забезпеченням його господарської діяльності відповідно до ч. 4 ст. 36 Закону № 4452-VI.
Як встановили суди попередніх інстанцій на виконання рішення суду першої інстанції від 22.03.2023 у цій справі, залишеного без змін апеляційним судом згідно з постанови від 03.08.2023, видано наказ від 27.10.2023.
Рішення суду першої інстанції набрало законної сили 03.08.2023, а тому не може ставитися під сумнів під час розгляду скарги на дії державного виконавця стороною (боржником), щодо якої його прийнято.
Спір між сторонами у справі № 920/1042/22 виник з орендних правовідносин і вказаним рішенням з Банку в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію стягнуто 469 316,40 грн неустойки, нарахованої за період з 07.10.2022 до 29.12.2022 на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, тобто після початку процедури ліквідації Банку, оскільки договір оренди припинив дію 03.10.2022, а акт приймання-передачі орендованого приміщення датовано 29.12.2022, тобто спірні зобов`язання виникли у боржника як поточні в ліквідаційній процедурі.
У ч. 4 ст. 4 Закону № 1404-VIII визначено дванадцять підстав для повернення виконавцем, зокрема органу державної виконавчої служби виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, зокрема у випадках, якщо Національний банк України прийняв рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника (п. 4) та якщо Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку (п.11).
Відповідно до останньої правової позиції Великої Палата Верховного Суду у постанові від 19.04.2023 у справі № 5002-17/1718-2011 норма п. 4 ч. 4 ст. 4 Закону № 1404-VIII має застосовуватися імперативно щодо всіх конкурсних вимог кредиторів неплатоспроможного банку, оскільки Закон № 4452-VI визначає спеціальні процедури задоволення конкурсних вимог неплатоспроможного банку у відповідній черговості.
Однак, якщо існують судові рішення, які набрали законної сили, щодо зобов`язання до вчинення ліквідатором банку певних дій із погашення вимог, які виникли як поточні в ліквідаційній процедурі до неплатоспроможного банку, і такий ліквідатор відмовляється в добровільному порядку виконати такі рішення, стягувач не може бути позбавлений конституційного права на виконання судового рішення. З огляду на таке повернення державним виконавцем без прийняття до виконання виконавчого документа стягувачу буде незаконним.
Таким чином, установивши відсутність доказів добровільного виконання боржником наказу суду від 27.10.2023, за яким стягнуто поточні витрати неплатоспроможного банку, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволення скарги уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Банку на дії державного виконавця з відкриття виконавчого провадження, оскільки наведені заявником підстави для повернення виконавчого документа стягувачу за ч. 4 ст. 4 Закону № 1404-VIII не підлягають застосуванню в умовах встановлених судами обставин про виникнення у боржника поточних зобов`язань, а не кредиторських.
При цьому такий висновок судів попередніх інстанцій відповідає позиції Верховного Суду у постанові від 21.03.2024 у справі № 920/674/22 між тими ж сторонами, за аналогічною скаргою уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Банку на дії державного виконавця, однак щодо іншого виконавчого документа.
Поряд з цим Верховний Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду у постанові від 19.12.2019 у справі № 826/14741/17, відповідно до якої «банк» та «уповноважена особа Фонду» є різними суб`єктами правовідносин в системі гарантування вкладів фізичних осіб, а тому їх ототожнювати не можна. При цьому банк є юридичною особою, а уповноважена особа Фонду є фізичною особою. Виходячи зі змісту судових рішень у справі № 920/1042/22, судового наказу від 27.10.2023 та оскаржуваної постанови державного виконавця про відкриття ВП № НОМЕР_1, боржником в них визначено Банк в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію, а не Акціонерне товариство «Міжнародний резервний банк». Положення п. 4 ч. 4 ст. 4 Закону № 1404-VIII мають бути застосовані в разі, коли боржником виступає саме Банк, а не уповноважена особа Фонду на його ліквідацію.
У зв`язку із цим у державного виконавця не було правових підстав повертати стягувачу без прийняття до виконання судовий наказ у справі № 920/1042/22 від 27.10.2023.
Крім того, колегія суддів враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним із основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення ЄСПЛ від 25.07.2002 у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України та від 05.07.2005 у справі «Агротехсервіс» проти України).
Конституційний Суд України, беручи до уваги приписи ст. 3, 8, ч. 1, 2 ст. 55, ч. 1, 2 ст. 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, зазначив, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.
Визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.
Наведене у сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Банку.
Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на наявність підстав касаційного оскарження судових рішень за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, оскільки відповідно до абз. 6 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. 2, 3 ч. 1 цієї статті (ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку) є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Наведені доводи скаржника ґрунтуються на помилковому ототожненні підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, яка стосується виключно випадків оскарження судових рішень, зазначених у п. 1, 4 ч. 1 цієї статті (передусім оскарження рішення суду першої інстанції по суті спору після його апеляційного перегляду), та підстав касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. 2, 3 ч. 1 цієї статті, що врегульовані окремо.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
За змістом ч. 1 ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах вимог та доводів касаційної скарги уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Банку, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції від 13.05.2024 та постанови апеляційного суду від 30.07.2024 - без змін, у зв`язку із чим судовий збір, сплачений за розгляд справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» Луньо Іллі Вікторовича залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2024 та ухвалу Господарського суду Сумської області від 13.05.2024 у справі № 920/1042/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Т. Є. Жайворонок
Судді: І. В. Булгакова
І. Б. Колос