05.12.2024

№ 920/385/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2020 року

м. Київ

Справа № 920/385/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

Катеринчук Л.Й. - головуючої, Васьковського О.В., Пєскова В.Г.

за участі секретаря судового засідання Лавринчук О.Ю.

учасники справи:

позивач - Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів

представник - не з`явився

відповідач - Публічне акціонерне товариство "Сумихімпром"

представник - адвокат Паламаренко Т.І. (ордер №57135 від 21.01.2020)

розглянув касаційну скаргу Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

на постанову Північного апеляційного господарського суду

від 15.10.2019

у складі колегії суддів: Верховець А.А. (головуючий), Мальченко А.О., Остапенко О.М.

та рішення Господарського суду Сумської області

від 25.06.2019

у складі судді Соп`яненко О.Ю.

у справі №920/385/19

за позовом Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром"

про стягнення 3 022 331, 07 грн.

ПРОЦЕДУРА КАСАЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ

1. 07.11.2019 поштовим відправленням, через Північний апеляційний господарський суд, Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2019 та рішення Господарського суду Сумської області від 25.06.2019 у справі №920/385/19 в порядку статей 286 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

2. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №920/385/19 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі Катеринчук Л.Й. - головуючої, Банаська О.О., Пєскова В.Г., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.11.2019.

3. Ухвалою від 09.12.2019 Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі №920/385/19 за касаційною скаргою Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2019 та рішення Господарського суду Сумської області від 25.06.2019, призначив розгляд касаційної скарги на 06.02.2020 о 10:15.

4. Судове засідання Верховного Суду 06.02.2020 проводилося в режимі відеоконференції із Зарічним районним судом міста Суми.

5. Від Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром" (далі - ПАТ "Сумихімпром", відповідач) надійшов відзив на касаційну скаргу Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - скаржник, позивач).

ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Розгляд справи в суді першої інстанції та прийняте ним рішення

6. 16.04.2019 Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до ПАТ "Сумихімпром" про стягнення 3 022 331, 07 грн., з яких 3 020 518, 76 грн. адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2018 році відповідно до статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та 1 812, 31 грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

6.1. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що виходячи із середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу у ПАТ "Сумихімпром" за 2018 рік, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2018 році становив 165 робочих місць, з яких 28 робочих місць не було зайнято особами з інвалідністю, у зв`язку з чим відповідач-роботодавець до 15.04.2019 повинен був самостійно сплатити на користь позивача адміністративно-господарські санкції на суму 3 020 518, 76 грн., що підтверджується Звітом ПАТ "Сумихімпром" про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік за формою №10-ПІ; у зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язку щодо сплати адміністративно-господарських санкцій позивачем нараховано пеню в розмірі 1 812, 31 грн. за один день - 16.04.2019.

7. 25.06.2019 рішенням Господарського суду Сумської області у задоволенні позову Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ПАТ "Сумихімпром" відмовлено.

7.1. Місцевим судом встановлено, що спір у справі виник щодо правомірності застосування позивачем до відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2018 році та нарахування пені за несвоєчасну сплату відповідачем таких санкцій на користь позивача як неприбуткової бюджетної установи, що забезпечує реалізацію заходів щодо зайнятості та працевлаштування інвалідів.

7.2. Судом встановлено, що відповідач - ПАТ "Сумихімпром" є юридичною особою, що забезпечує робочими місцями фізичних осіб та відповідно до вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" перебуває на обліку за місцем реєстрації у Сумському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

7.3. Суд встановив, що відповідно до наданого відповідачем звіту за формою №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу ПАТ "Сумихімпром" у 2018 році становила 4 135 осіб, з яких середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, - 137 осіб; водночас, на виконання вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" відповідачем у 2018 році створено 165 робочих місць для працевлаштування інвалідів за різними спеціальностями, що підтверджується штатним розписом керівників, спеціалістів, службовців та робітників ПАТ "Сумихімпром" для працевлаштування інвалідів, введеним в дію з 01.01.2018; отже, кількість робочих місць у ПАТ "Сумихімпром", що відповідно до нормативу у 2018 році не були зайняті особами, яким встановлено інвалідність, становить 28 робочих місць.

7.4. Судом встановлено, що впродовж 2018 року відповідач повідомляв позивача про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів шляхом подачі звітів за формою №10-ПI, а також додатково листами інформував про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів Зарічну МСЕК, Сумську міжрайонну МСЕК, Ковпаківський МСЕК, Сумську обласну громадську організацію інвалідів України "Поступ", Сумську обласну раду первинних організацій Українського фонду "Реабілітація інвалідів"; також, відповідно до наданих звітів форми №3-ПН відповідач інформував центр зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів.

7.5. Суд встановив, що у 2018 році Сумським міським центром зайнятості на підприємство-відповідача було направлено лише одну особу - ОСОБА_1 , яка відмовилася від працевлаштування, що підтверджується її особистим підписом на направленні №18501801030016001 від 30.11.2018, водночас, інші робочі місця, створені відповідачем для працевлаштування інвалідів, залишилися вакантними у зв`язку з ненаправленням уповноваженими органами інвалідів для працевлаштування.

7.6. Судом встановлено, що у запереченнях проти позову відповідач доводив, що ним вжито всіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, у зв`язку з чим вина відповідача відсутня, тому не має підстав для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць та нарахування пені як штрафних санкцій за невиконання зобов`язання самостійно.

8. Відмовляючи в позові в частині застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій, місцевий господарський суд виходив з того, що обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" нормативу робочих місць для інвалідів покладається як на роботодавців, які такі робочі місця створюють, так і на державну службу зайнятості; водночас, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, що узгоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 02.04.2013 у справі №21-95а13.

Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості; водночас, створені відповідачем робочі місця залишились вакантними у зв`язку з ненаправленням для працевлаштування інвалідів уповноваженими органами; створення роботодавцями умов праці для інвалідів з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе за відсутності інваліда як потенційного працівника.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що незайнятість необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів виникла не з вини відповідача, тому на нього не може бути покладена відповідальність, передбачена статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо сплати адміністративно-господарських санкцій на користь Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (установі, організації) за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю та не зайняте особою з інвалідністю.

Місцевий суд зауважив, що відповідач вжив усіх залежних від нього заходів для працевлаштування інвалідів шляхом створення відповідної кількості робочих місць для осіб з інвалідністю та щодо недопущення господарського правопорушення з невиконання нормативу робочих місць для інвалідів у ПАТ "Сумихімпром" у 2018 році.

9. Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення 1 812, 31 грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій на один день - 16.04.2019, суд першої інстанції встановив обставини порушення щодо відповідача ПАТ "Сумихімпром" провадження у справі №5021/2509/2011 про банкрутство ухвалою Господарського суду Сумської області від 24.10.2011, згідно з пунктом 5 резолютивної частини якої введено мораторій на задоволення вимог кредиторів відповідача-боржника, що в силу приписів частини 4 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство) в редакції, чинній станом на дату порушення даної справи про банкрутство, встановлює заборону на нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання боржником грошових зобов`язань та зобов`язань щодо сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів). Така правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 12.03.2012 у справі №3-71гс12. Положення частини 4 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, що дії до внесення змін Законом України №4212-ІV від 22.12.2011, чинних з 19.01.2013, застосовуються до відповідача, як юридичної особи, щодо якої порушено справу та введено санацію, до набрання чинності нової редакції Закону про банкрутство згідно з пунктом 1-1 Прикінцевих та перехідних положень зазначеного закону.

Водночас, місцевий суд зауважив, що відповідно до пункту 3.10 Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Мінсоцполітики України №223 від 15.05.2007, що встановлює механізм нарахування пені підприємствами, установами та організаціями, що використовують найману працю, за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, передбачених Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", визначено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів пеня не нараховується.

За таких обставин, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову в частині стягнення пені за несвоєчасну сплату відповідачем адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць щодо працевлаштування інвалідів у 2018 році у ПАТ "Сумихімпром".

Розгляд справи в суді апеляційної інстанції та прийняте ним рішення

10. Позивач подав апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Сумської області від 25.06.2019, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи тим, що обставини, на які зіслався місцевий суд в якості підстав для відмови в позові, а саме факт надіслання відповідачем на виконання вимог статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" звітів форми №3-ПН до Сумського міського центру зайнятості, не свідчать про виконання ним вимог статті 19 цього Закону, яка встановлює норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів та обов`язок особи, яка використовує найману працю, забезпечити працевлаштування інвалідів; тому такі обставини не є підставами, які звільняють відповідача від сплати адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 20 цього Закону за порушення зазначеного нормативу.

10.1. Позивач зауважив, що не відповідають дійсності доводи відповідача про те, що ПАТ "Сумихімпром" впродовж 2018 року повідомляло позивача про наявність вакантних посад для працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві шляхом подання Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою 10-ПI, оскільки зазначений Звіт складено 09.01.2019 та надано до Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів у 2019 році, що реально не могло забезпечити працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві у 2018 році.

10.2. Позивач зазначив, що подання відповідачем листів у Зарічну МСЕК, Сумську міжрайонну МСЕК, Ковпаківський МСЕК, Ковпаківську МСЕК про направлення на підприємство відповідача робітників-інвалідів для можливого працевлаштування також фактично не могло забезпечити працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві; позивач аргументував, що докази, які надані ПАТ "Сумихімпром", свідчать про неналежне виконання господарського зобов`язання в частині забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю та не є підставою звільнення ПАТ "Сумихіпром" від відповідальності за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

11. Постановою від 15.10.2019 Північний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу позивача залишив без задоволення, рішення Господарського суду Сумської області від 25.06.2019 залишив без змін.

11.1. Апеляційний суд, з посиланням на статті 20 217 218 238 Господарського кодексу України (далі - ГК України), дійшов висновку, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції як відповідальність у сфері господарювання; учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він вжив усіх залежних від нього заходів з недопущення господарського правопорушення.

11.2. Апеляційний суд зазначив, що передбачені статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), а є засобом відповідальності у сфері господарювання, що передбачає застосування заходів впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку із вчиненням ним правопорушення.

11.3. Суд зауважив, що обов`язки роботодавців щодо забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені частиною 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", яка передбачає, що роботодавці самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів в рахунок нормативів робочих місць та створюють для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації та забезпечують інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надають державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, та звітують перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому КМУ. Водночас, частиною 1 статті 18 цього Закону передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ та організацій чи до державної служби зайнятості.

З огляду на таке, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Водночас, в силу приписів статті 18-1 цього Закону пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості, тому обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інваліда для працевлаштування, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 20.06.2011 у справі №21-60а11 та від 02.04.2013 у справі №21-95а13.

11.4. Апеляційний суд зауважив, що відповідно до статті 21 КЗпП України працевлаштування працівника, в тому числі інваліда, відбувається шляхом укладення між роботодавцем та власником підприємства або уповноваженим ним органом трудового договору, тобто безпосереднє працевлаштування інваліда здійснюється роботодавцем за скеруванням центру зайнятості інваліда до роботодавця чи у зв`язку з безпосереднім зверненням інваліда до роботодавця з питань працевлаштування.

Судом встановлено, що відповідачем у 2018 році було створено 165 робочих місць для працевлаштування інвалідів за різними спеціальностями, що підтверджуються штатним розписом керівників, спеціалістів, службовців і робітників ПАТ "Сумихімпром" для працевлаштування інвалідів, що введено в дію з 01.01.2018; відповідач у 2018 році згідно Звітів форми №3-ПН інформував Сумський міський центр зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів у 2018 році, внаслідок чого центром зайнятості на підприємство-відповідача направлено лише одну особу - ОСОБА_1 , яка відмовилася від працевлаштування, що підтверджується її особистим підписом на направленні, долученому до матеріалів справи; інші робочі місця залишилися вакантними у зв`язку з ненаправленням уповноваженими органами інвалідів для працевлаштування, водночас, відповідач повідомляв позивача про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів у 2018 році шляхом подачі Сумському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів звіту за формою 10-ПI; також, відповідач додатково інформував впродовж 2018 року Зарічну МСЕК, Сумську міжрайонну МСЕК, Ковпаківську МСЕК, Сумську обласну громадську організацію інвалідів України "Поступ", Сумську обласну раду первинних організацій Українського фонду "Реабілітація інвалідів" про наявність у відповідача - ПАТ "Сумихімпром" вакантних місць для працевлаштування інвалідів, однак, потенційні працівники від зазначених організацій та установ до відповідача не направлялись.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що незайнятість необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів виникла не з вини відповідача, тому на нього не може бути покладена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій в порядку статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" у зв`язку з відсутністю в діях відповідача-роботодавця складу господарського правопорушення; відповідно відсутні й підстави для застосування до відповідача передбаченої цією статтею Закону пені за прострочення сплати таких санкцій.

11.5. Апеляційний суд зазначив про обґрунтованість посилання місцевого суду на положення статті 12 Закону про банкрутство, зважаючи на обставини здійснення щодо підприємства-відповідача ПАТ "Сумихімпром" провадження у справі про банкрутство №5021/2509/2011, порушеного ухвалою Господарського суду Сумської області 24.10.2011 із введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів, що визначає загальну заборону на нарахування штрафу та пені в період дії мораторію.

11.6. Суд зауважив, що даний майновий спір розглядався в межах справи про банкрутство відповідача, тому прийняті за наслідком його розгляду процесуальні документи повинні відповідати процесуальним формам, які передбачені Законом про банкрутство (ухвала, постанова); однак, прийняття місцевим судом рішення від 25.06.2019 як виду судового рішення за результатами розгляду позовних вимог у даній справі не є підставою для його скасування в апеляційному порядку, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові 05.06.2018 у справі №925/1770/15.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ В КАСАЦІЙНОМУ СУДІ

Доводи скаржника (позивача у справі)

12. Скаржник, з посиланням на статті 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", доводив, що підприємства, які використовують найману працю, зобов`язані не тільки виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, а й забезпечувати їх зайнятість шляхом працевлаштування осіб з інвалідністю або сплачувати адміністративно-господарські санкції за кожне незайняте робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю.

12.1. Скаржник зауважив, що інформація ПАТ "Сумихімпром" про наявність вакантних посад для працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві у 2018 році була зазначена у Звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів (форма 10-ПI), який складено 09.01.2019 та надано до Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів 15.01.2019, тому позивач не міг реально сприяти працевлаштуванню інвалідів у 2018 році; водночас, надіслання відповідачем листів до Зарічної МСЕК, Сумської міжрайонної МСЕК, Ковпаківської МСЕК про направлення на підприємство відповідача робітників-інвалідів для можливого працевлаштування мало формальний характер, так як зазначені організації не займаються працевлаштуванням інвалідів; звіти за формою №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", що направлялись відповідачем до Сумського міського центру зайнятості щодо наявності вакантних посад, були оформлені з порушенням Порядку подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Мінсоцполітики України №316 від 31.05.2013 в редакції наказу №1476 від 05.12.2016; за таких обставин, позивач доводив, що вжиті відповідачем заходи не могли забезпечити працевлаштування осіб з інвалідністю на даному підприємстві, тому посилання відповідача на листи та подання звітів про наявність вакантних посад не є підставою для звільнення його від відповідальності за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

12.2. Скаржник доводив необґрунтованість посилання відповідача про покладення обов`язку з працевлаштування осіб з інвалідністю на органи державної служби зайнятості, оскільки відповідно до статті 22 Закону України "Про зайнятість населення" зазначені органи здійснюють надання роботодавцям послуг лише з добору працівників; скаржник зауважив, що подання звітів за формою №3-ПН до Сумського міського центру зайнятості не може свідчити про виконання відповідачем вимог статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", якими встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та обов`язок особи, що використовує найману працю, забезпечувати працевлаштування осіб з інвалідністю та сплачувати адміністративно-господарські санкції, якщо на підприємстві чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж встановлено нормативами, передбаченими статтею 19 цього Закону.

12.3. Скаржник зазначив, що норма статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" не звільняє осіб, які використовують найману працю, від сплати адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць у разі подання звітів за формою 10-ПI до територіальних відділень Фонду соціального захисту інвалідів; позивач зауважив, що відповідач самостійно розрахував суму адміністративно-господарських санкцій, визнавши факт невиконання нормативу по працевлаштуванню осіб з інвалідністю у ПАТ "Сумихімпром" (рядок 06 звіту за формою 10-ПI).

12.4. Скаржник аргументував, що системний аналіз статей 1, 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", свідчить про те, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), які виникли після дня введення мораторію, а отже, не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення; з доданого позивачем до позовної заяви розрахунку позовних вимог вбачається, що зобов`язання відповідача сплатити позивачу пеню за порушення строку сплати адміністративно-господарських санкцій за один день - 16.04.2019 виникло після порушення господарським судом ухвалою від 24.10.2011 щодо підприємства-відповідача справи про банкрутство №5021/2509/2011 та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, тому спірна сума пені 1 812, 31 грн. є поточною заборгованістю відповідача перед позивачем.

Доводи відповідача

13. У відзиві ПАТ "Сумихімпром" зазначено, що встановлена статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" відповідальність за меншу кількість працюючих інвалідів, ніж це передбачено нормативом робочих місць, з урахуванням приписів статей 18, 18-1 цього Закону щодо обов`язку державних органів з працевлаштування інвалідів, та відсутність аналогічного обов`язку в підприємств, установ, організацій, може наступити тільки у разі наявності відмови відповідача у працевлаштуванні інвалідів у кількості відповідно до встановлених нормативів; відповідач зауважив, що створення робочих місць не супроводжується обов`язком роботодавця щодо пошуку працівників для працевлаштування.

13.1. Відповідач зазначив, що в силу приписів Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", боржник повинен виконувати зобов`язання, що виникли після введення мораторію, однак, пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховується, за винятком випадків, що можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства; відтак, на думку відповідача, позовні вимоги в частині нарахування йому пені на суму 1 812, 31 грн. за прострочення у сплаті на користь позивача спірних адміністративно-господарських санкцій в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів підприємства-відповідача не підлягають задоволенню за їх безпідставністю.

НОРМИ ПРАВА, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ

14. Господарський кодекс України

Частина 1 статті 218 - підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частина 2 статті 218 - учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Частина 1 статті 238 - за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Частина 2 статті 238 - види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

15. Кодекс законів про працю України в редакції Закону України №2249-VIII від 19.12.2017

Частина 1 статті 50 - нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Частина 1 статті 51 - скорочена тривалість робочого часу встановлюється:

1) для працівників віком від 16 до 18 років - 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) - 24 години на тиждень.

2) для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, - не більш як 36 годин на тиждень.

Частина 2 статті 51 - перелік виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого часу, затверджується в порядку, встановленому законодавством.

Частина 3 статті 51 - крім того, законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших).

Частина 4 статті 51 - скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю.

Частина 1 статті 56 - за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

16. Закон України "Про зайнятість населення" в редакції Закону України №2249-VIII від 19.12.2017

Частина 3 статті 50 - роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії) (абзаци 1, 2 пункту 4 частини 3 цієї статті).

17. Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" в редакції Закону України №2249-VIII від 19.12.2017

Частина 1 статті 1 - особи з інвалідністю в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частина 2 статті 2 - дискримінація за ознакою інвалідності забороняється.

Частина 1 статті 17 - з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Частина 2 статті 17 - підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Частина 1 статті 18 - забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Частина 3 статті 18 - підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частина 1 статті 18-1 - особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.

Частина 3 статті 18-1 - державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Частина 1 статті 19 - для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частина 2 статті 19 - підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Частина 3 статті 19 - підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Частина 5 статті 19 - виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Частина 7 статті 19 - порядок реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, строки подання йому звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подачі щорічного звіту, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Частина 9 статті 19 - підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Частина 10 статті 19 - керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Частина 1 статті 20 - підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Частина 2 статті 20 - порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені.

Частина 4 статті 20 - адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

18. Закон України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" в редакції Закону України №2249-VIII від 19.12.2017

Частина 1 статті 1 - реабілітація осіб з інвалідністю - система медичних, психологічних, педагогічних, фізичних, професійних, трудових, фізкультурно-спортивних, соціально-побутових заходів, спрямованих на надання особам допомоги у відновленні та компенсації порушених або втрачених функцій організму для досягнення і підтримання соціальної та матеріальної незалежності, трудової адаптації та інтеграції в суспільство, а також забезпечення осіб з інвалідністю технічними та іншими засобами реабілітації і виробами медичного призначення; трудова реабілітація - система заходів, розроблених з урахуванням схильностей, фізичних, розумових і психічних можливостей особи і спрямованих на оволодіння трудовими навичками забезпечення трудової діяльності та адаптацію у виробничих умовах, у тому числі шляхом створення спеціальних чи спеціально пристосованих робочих місць (абзаци 11, 17 частини 1).

Частина 1 статті 17 - реабілітаційний процес включає такі складові, як медичну, медико-соціальну, соціальну, психологічну, психолого-педагогічну, фізичну, професійну, трудову, фізкультурно-спортивну реабілітацію, соціальну адаптацію.

Частина 1 статті 39 - трудова реабілітація передбачає тренування відновленої моторної здатності з використанням засобів реабілітації з метою створення особі з інвалідністю, дитині з інвалідністю умов для праці по можливості у звичайному виробничому середовищі за допомогою індивідуальних заходів.

19. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції Закону України №3795-VI від 22.09.2011, чинній на дату порушення щодо відповідача справи про банкрутство ухвалою суду від 24.10.2011

Частина 4 статті 12 - мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

А.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

20. З урахуванням повноважень касаційного суду відповідно до статті 300 ГПК України, Верховний Суд вважає прийнятною касаційну скаргу щодо доводів позивача про неправильне застосування судами положень статті 218 ГК України, статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", статті 22 Закону України "Про зайнятість населення", частини 4 статті 12 Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013, статей 12 20 30 ГПК України.

А.2. Щодо застосування норм матеріального та процесуального права

21. Спір у справі №920/385/19 виник між Сумським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів (позивач) та ПАТ "Сумихімпром" (відповідач) щодо правомірності стягнення з відповідача на користь позивача адміністративно-господарських санкцій в розмірі 3 020 518, 76 грн. за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2018 році в порядку статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а також нарахування позивачем 1 812, 31 грн. пені у зв`язку з порушенням строку сплати адміністративно-господарських санкцій на один день - 16.04.2019.

22. За змістом частини 3 статті 11 Цивільного кодексу України вбачається, що права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Так, частиною 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" визначено обов`язок підприємств, які використовують найману працю, виділяти і створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації та забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством.

Виконання обов`язку щодо працевлаштування інвалідів, який в силу закону встановлено для підприємств-роботодавців, що використовують найману працю, забезпечує реалізацію трудової реабілітації осіб з інвалідністю відповідно до Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні", що спрямована на оволодіння трудовими навичками забезпечення трудової діяльності та адаптацію у виробничих умовах осіб з інвалідністю, в тому числі шляхом створення спеціальних чи спеціально пристосованих робочих місць (абзаци 11, 17 частини 1 цього Закону).

23. Законодавцем у частині 1 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" встановлено норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, що складає чотири відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Приписами частин 2, 3 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" передбачено, що підприємства, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною 1 цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю в рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Отже, Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (частина 3 статті 18, частини 1-3 статті 19) визначено обов`язок підприємства-роботодавця вживати заходів щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю відповідно до встановленого законом нормативу, а також самостійно здійснювати працевлаштування інвалідів на такі робочі місця.

Підприємство зобов`язане інформувати про кількість створених робочих місць для інвалідів органи працевлаштування інвалідів, в тому числі центри зайнятості, однак законодавець не покладає на підприємство-роботодавця обов`язок самостійно здійснювати пошук потенційних працівників з інвалідністю, про що зроблено висновок Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постанові від 31.07.2019 у справі №817/724/17, від якої колегія суддів Касаційного господарського суду не вбачає за необхідне відступати при розгляді справи №920/385/19.

24. Під час розгляду спору у справі №920/385/19 місцевим та апеляційним судами встановлено, що у 2018 році підприємством-відповідачем виділено 165 робочих місць згідно з нормативом за різними спеціальностями для працевлаштування інвалідів відповідно до штатного розпису керівників, спеціалістів, службовців та робітників ПАТ "Сумихімпром"; в період з 31.01.2018 по 31.12.2018 щомісячно шляхом направлення звітів за формою №3-ПН відповідач інформував Сумський міський центр зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, однак робочі місця залишилися вакантними внаслідок ненаправлення до відповідача-роботодавця осіб з інвалідністю для працевлаштування уповноваженими органами та у зв`язку з відмовою однієї з осіб ( ОСОБА_1 ) від працевлаштування через центр зайнятості.

Суди встановили обставини подання відповідачем - ПАТ "Сумихімпром" позивачу - Сумському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік за формою 10-ПI з даними про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів у ПАТ "Сумихімпром" у 2018 році, а також надання інформації про можливість працевлаштування інвалідів до Зарічної МСЕК, Сумської міжрайонної МСЕК, Ковпаківського МСЕК, Сумської обласної громадської організації інвалідів України "Поступ" та Сумської обласної ради первинних організацій Українського фонду "Реабілітація інвалідів", від яких особи з інвалідністю на працевлаштування до відповідача не направлялись та не звертались.

Зазначені обставини місцевий та апеляційний суди оцінили як такі, що підтверджують належне виконання відповідачем обов`язку щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю у ПАТ "Сумихіпром" у 2018 році відповідно до вимог частини 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" та з дотриманням нормативу таких робочих місць згідно частини 1 статті 19 цього Закону.

25. За змістом касаційної скарги позивач доводив формальність здійснених відповідачем дій щодо працевлаштування інвалідів, оскільки інформація про наявність у ПАТ "Сумихімпром" вакантних місць для осіб з інвалідністю була доведена відповідачем до відома позивача лише 15.01.2019 шляхом подання Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік за формою 10-III, що унеможливило сприяння Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів у працевлаштуванні осіб з інвалідністю у ПАТ "Сумихімпром" у 2018 році; направлення листів з інформацією про потребу у працівниках для працевлаштування на робочі місця для інвалідів до регіональних МСЕК і громадських організацій інвалідів не вважається належним виконанням відповідачем обов`язку з працевлаштування, так як зазначені установи та організації не займаються пошуком роботи для осіб з інвалідністю; подання відповідачем звітності до Сумського міського центу зайнятості про кількість вакантних місць для інвалідів шляхом направлення Звіту за формою №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" не могло мати наслідком сприяння центру зайнятості у працевлаштуванні осіб з інвалідністю на підприємство-відповідача у 2018 році, оскільки подана відповідачем звітність не відповідала вимогам Порядку подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Мінсоцполітики України №316 від 31.05.2013.

Позивач зауважив, що обов`язок підприємства-відповідача із створення робочих місць для осіб з інвалідністю відповідно до законодавчо встановленого нормативу визначено приписами частини 3 статті 18, частин 1, 2 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", тому за встановлених судами обставин наявності у відповідача-роботодавця на кінець звітного 2018 року робочих місць, не зайнятих особами з інвалідністю, відсутні підстави для звільнення відповідача від відповідальності, передбаченої частиною 1 статті 20 цього Закону.

26. Законодавцем у частині 1 статті 218 ГК України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин визначено вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, зокрема, порушення правил здійснення господарської діяльності; умовою звільнення учасника господарських відносин від відповідальності є доведення ним належними та достатніми доказами обставин вжиття усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Виходячи з приписів частин 1, 2 статті 238 ГК України, адміністративно-господарські санкції є заходами організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків; такі заходи можуть бути встановлені виключно законами.

Так, частиною 1 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" визначено обов`язок підприємств, які використовують найману працю, щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, у разі якщо середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону. Сума таких санкцій визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

27. Відмовляючи в позові про застосування до відповідача-роботодавця адміністративно-господарських санкцій на суму 3 020 518, 76 грн., самостійно розрахованих відповідачем у Звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік (том 1, а.с. 9), місцевий та апеляційний суди виходили з того, що незайнятість 28 робочих місць, створених для працевлаштування осіб з інвалідністю у ПАТ "Сумихімпром" у 2018 році, виникла не з вини відповідача, який вжив всіх можливих заходів щодо інформування відповідних органів й установ про потребу у працевлаштуванні осіб, яким встановлена інвалідність; спірні робочі місця залишились вакантними у зв`язку з ненаправленням для працевлаштування на підприємства-відповідача осіб з інвалідністю уповноваженими органами, що свідчить про відсутність в діях відповідача складу господарського правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

28. Верховний Суд зазначає, що в силу частини 5 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", виконанням нормативу робочих місць у кількості визначеній згідно частини 1 цієї статті вважається працевлаштування підприємством осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Відтак, виконанням нормативу робочих місць в розумінні статті 19 цього Закону вважається саме працевлаштування підприємством інвалідів, а не лише створення робочих місць для таких осіб, що зумовлено загальною спрямованістю законодавства про соціальний захист та реабілітацію інвалідів на забезпечення реалізації ними трудових прав та обов`язків нарівні з іншими працівниками без додаткових соціальних гарантій у сприянні їх працевлаштування. Зазначене узгоджується з правовою позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 25.04.2018 у справі №819/537/16, від якої колегія суддів Касаційного господарського суду не вбачає за необхідне відступати при розгляді справи №920/385/19.

29. За змістом поданої відповідачем до Сумського міського центру зайнятості звітності за формою №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" в період січня-грудня 2018 року вбачається, що відповідач звітував перед центром зайнятості щодо наявності у нього 36 вакансій для працевлаштування на посади "діловод 0,5 шт.од." - 6 вакансій, "оператор комп`ютерного набору 0,5 шт. од." - 10 вакансій, "підсобний робітник 0,5 шт.од." - 10 вакансій та "прибиральник службових приміщень 0,5 шт.од." - 10 вакансій (том 1, а.с. 83-142).

Аналіз приписів статей 50 51 КЗпП України дозволяє дійти висновку, що для осіб, які працюють за трудовим договором, може бути встановлена нормальна (до сорока годин на тиждень) та скорочена тривалість робочого часу. Підстави для встановлення обов`язкової скороченої тривалості робочого дня та відповідні категорії працівників, до яких таке обмеження застосовується в силу закону, передбачені приписами статті 51 КЗпП України, однак, до таких осіб не віднесені особи з інвалідністю.

Водночас, в силу частини 1 статті 56 КЗпП України, неповний робочий день або неповний робочий тиждень встановлюється виключно за угодою сторін при прийнятті на роботу або під час виконання працевлаштованим працівником трудових обов`язків.

Отже, передбачена законом (статтею 51 КЗпП України) можливість встановлення скороченої тривалості робочого дня, в тому числі для осіб з інвалідністю, може бути реалізована під час прийняття особи на роботу, тоді як створення роботодавцем робочих місць із неповною зайнятістю впродовж робочого дня (тижня) для потенційних працівників, яким встановлено інвалідність, суперечить меті та вимогам Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", оскільки зазначений Закон визначає обов`язок створення не менше 4% від загальної кількості робочих місць згідно із штатним розписом, а відповідач не довів, що у його штатному розписі усі працівники працюють на половину штатної одиниці, в той час як подавав звітність про створення виключно робочих місць на половину штатних одиниць.

30. Під час апеляційного перегляду рішення місцевого суду у справі №920/385/19, апеляційний суд не звернув увагу на те, що відповідачем створено робочі місця для інвалідів з неповною зайнятістю (0,5 штатної одиниці), що не може вважатися належним виконанням передбаченого статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" нормативу робочих місць для осіб з інвалідністю на підприємстві, що використовує найману працю, оскільки законодавцем встановлено вимогу щодо працевлаштування інвалідів за таким нормативом на робоче місце, яке є для них основним.

Відтак, висновок апеляційного суду про вжиття відповідачем належних заходів щодо працевлаштування інвалідів на спеціально створених для них робочих місцях та відсутність його вини у незайнятості таких вакансій особами з інвалідністю на кінець звітного 2018 року є передчасними, так як судом не надано належної оцінки обставинам справи на предмет того, чи виконано відповідачем вимоги закону щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю, яке можна було б вважати основним.

31. Верховний Суд зазначає, що в порушення вимог статей 73 76 77 86 269 ГПК України, апеляційний суд під час апеляційного перегляду справи не перевірив чи дійсно відповідачем створені робочі місця для осіб з інвалідністю, чи відповідали такі робочі місця спеціальним вимогам щодо працевлаштування осіб з додатковими соціальними гарантіями на основне робоче місце, чи враховано відповідачем особливості робочих місць для працевлаштування інвалідів та чи могли запропоновані відповідачем вакансії бути зайняті особами з інвалідністю, виходячи з характеру виконуваної роботи.

Апеляційний суд не звернув увагу на те, що визначення відповідачем у звітності за формою №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" за 2018 рік вакантних посад для осіб з інвалідністю як 0,5 штатних одиниць не виконує гарантій та завдань Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" щодо інваліда як особи із стійким розглядом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, у зв`язку з чим держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами, в тому числі трудових прав інвалідів, і не допускати їх дискримінації, поряд з іншими працівниками, яким роботодавцем запропоновано робоче місце із повною зайнятістю.

32. Верховний Суд зауважує, що розмір заробітної плати за запропонованими відповідачем вакантними робочими місцями для осіб з інвалідністю у 2018 році встановлено в розмірі від 2 527 грн. до 2308 грн. з урахуванням премій, надбавок, інших заохочувальних та компенсаційних виплат, що є нижчим від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі - 3 723 грн., який встановлено статтею 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2018 рік".

Судами встановлено, що за направленням на працевлаштування на робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда №18501801030016001 від 30.11.2018, Сумським міським центром зайнятості направлено для працевлаштування до відповідача - ПАТ "Сумихімпром" ОСОБА_1, яка в подальшому відмовилася від запропонованої їй посади оператора комп`ютерного набору з огляду на те, що її не влаштовували умови праці та низька заробітна плата (том 1, а.с. 144).

Зазначені обставини апеляційний суд оцінив як такі, що спростовують наявність вини відповідача у тому, що створені для працевлаштування інвалідів робочі місця у ПАТ "Сумихімпром" залишилися вакантними на кінець звітного 2018 року, та погодився з висновками місцевого суду про відсутність підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій в порядку частини 1 статті 20 Закону "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" та стягнення з нього пені за порушення строку сплати таких санкцій на один день - 16.04.2019.

Разом з тим, апеляційний суд не надав оцінки відповідності розміру заробітної плати за запропонованими відповідачем посадами для осіб з інвалідністю законодавчо гарантованому розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі на 2018 рік та не дослідив, чи відповідає така заробітна плата гарантіям щодо працевлаштування інвалідів на умовах виконання роботи з одержанням заробітної плати, не нижчої від визначеної законом (частина 4 статті 43 Конституції України).

33. В рішеннях Європейського суду з прав людини наголошується про те, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість. (Рішення у справі "Де Куббер проти Бельгії" від 26.10.1984 та Рішення у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" від 28.10.1998). Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як "явну помилку" (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження (Справа "Хамідов проти Росії").

Суд вважає, що допущені процесуальні порушення на предмет повноти дослідження обставин справи під час апеляційного перегляду рішення місцевого суду від 25.06.2019 у даній справі та неправильне застосування апеляційним судом положень законодавства щодо соціального захисту інвалідів в Україні при з`ясуванні виконання відповідачем вимог закону щодо створення робочих місць для інвалідів відповідно до нормативу, визначеного частиною 1 статті 19 Закону "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", та підставності застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання такого нормативу в порядку частини 1 статті 20 цього Закону, є істотними та такими, що порушили принцип повноти й об`єктивності розгляду господарським судом позовних вимог у даній справі.

А.3. Мотиви відхилення (прийняття) доводів касаційної скарги

34. Суд погоджується з доводами позивача про передчасність висновків апеляційного суду про відсутність підстав для покладення на відповідача відповідальності за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштуванні осіб з інвалідністю у 2018 році у вигляді застосування адміністративно-господарських санкцій в порядку частини 1 статті 238 ГК України та частини 1 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", що підтверджується висновками пунктів 22-33 мотивувальної частини цієї постанови.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

35. На підставі викладеного та керуючись пунктом 2 частини 1 статті 308 ГПК України, Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2019 та передання справи №920/385/19 на новий апеляційний розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому апеляційному розгляді справи апеляційному суду належить перевірити обґрунтованість заявлених позивачем вимог щодо стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій з урахуванням вимог частин 1, 5 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" щодо забезпечення працевлаштування інвалідів на робочих місцях в межах законодавчо встановленого нормативу як за основним робочим місцем з гарантуванням їм оплати праці у розмірі, не нижчому від визначеного законом на відповідний календарний рік; надати оцінку відповідності створених відповідачем робочих місць у 2018 році згідно даних поданої ним звітності до центру зайнятості за формою №3-ПН вимогам до робочого місця особи з інвалідністю в розумінні Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні"; врахувати обставини здійснення щодо підприємства-відповідача провадження у справі №5021/2509/2011 про банкрутство, порушеного ухвалою суду 24.10.2011 з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів, та з огляду на встановлене прийняти обґрунтоване рішення за результатами апеляційного перегляду рішення місцевого суду 25.06.2019 про розгляд спору про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в порядку статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

В. Судові витрати

36. У зв`язку із частковим задоволенням касаційної скарги та скасуванням рішення апеляційного суду про розгляд спору, питання про розподіл судових витрат касаційним судом не вирішується, оскільки розгляду позову по суті не відбулося.

На підставі викладеного та керуючись статтями 240 308 310 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2019 у справі №920/385/19 скасувати, справу №920/385/19 передати на новий апеляційний розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.Й. Катеринчук

Судді О.В. Васьковський

В.Г. Пєсков