№ 920/50/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2020 року

м. Київ

Справа № 920/50/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Зуєва В. А., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання: Мартинюк М. О.,

за участю представників сторін:

позивача - Янович-Бунь І. Б. (адвоката),

відповідача - Сафронова М. А. (адвоката),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2020 (судді: Михальська Ю. Б. - головуючий, Іоннікова І. А., Тищенко А. І.) і рішення Господарського суду Сумської області від 17.04.2019 (суддя Соп`яненко О. Ю.), у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго"

до Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання"

про визнання договору укладеним,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" (далі - ТОВ "Сумитеплоенерго") звернулося до Господарського суду Сумської області із позовом до Публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" (далі - АТ "Сумське машинобудівне НВО") про визнання укладеним договору № 89 від 07.12.2017 про надання послуг транспортування теплової енергії в редакції позивача (далі -Договір № 89).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ "Сумитеплоенерго", як монополіст на ринку надання послуг в сфері транспортування теплової енергії, надало ПАТ "Сумське машинобудівне НВО" проєкт Договору № 89 з додатками. Відповідач, у свою чергу, не погодився із запропонованою позивачем редакцією Договору № 89 та надіслав на адресу позивача Договір № 89 з протоколом розбіжностей від 27.12.2017, у якому доповнив преамбулу Договору № 89, доповнив текст Договору № 89 новими умовами, викладеними у пунктах 2.3, 2.4, 2.5, 3.1.7-3.1.14, 5.5, виключив з тексту Договору № 89 пункти 1.2, 1.3, 3.2.11, 4.7- 4.10, 5.1.2, 5.2, 5.4, 7.7, 7.10, 7.11, додаток № 1 до Договору № 89, та вніс зміни до пунктів 2.1, 2.2, 3.1.2 - 3.1.5, 3.2.1, 3.2.3, 3.2.5, 3.2.9, 4.1 - 4.6, 5.1, 5.3, 5.6 - 5.8, 7.3, 7.9, до додатку № 3, № 5. Відповідно до положень частини 7 статті 181 Господарського кодексу України, позивач звернувся до суду з метою врегулювання у судовому порядку розбіжностей, які виникли між позивачем та відповідачем при укладенні Договору № 89.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Сумської області від 17.04.2019, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2020, позов ТОВ "Сумитеплоенерго" до АТ "Сумське машинобудівне НВО" задоволено частково. Визнано укладеним Договір № 89 у редакції, викладеній у резолютивній частині рішення Господарського суду Сумської області.

2.2. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення статей 179 181 187 Господарського кодексу України, виходив із того, що позивач правомірно скористався своїм правом на передачу спору про визнання Договору № 89 укладеним до суду та установив, що запропонований відповідачем у протоколі розбіжностей пункт 2.5.3 підлягає включенню до Договору № 89 як пункт 2.3; пункт 3.1.8 включено до Договору № 89 як пункт 3.1.7; пункт 3.1.13 підлягає включенню до договору, однак у редакції, погодженій позивачем, як пункт 3.1.9; пункти 7.10, 7.11 виключені згідно з позицією відповідача. Стосовно інших запропонованих відповідачем умов, суд дійшов висновку, що запропоновані відповідачем зміни не можуть бути включені до договору у редакції протоколу розбіжностей відповідача, оскільки їх зміст суперечить чинному законодавству України, яке регулює правовідносини у сфері теплопостачання.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Сумської області від 17.04.2019 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2020, АТ "Сумське машинобудівне НВО" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ "Сумитеплоенерго" в повному обсязі та визнати укладеним договір № 89 від 07.12.2017 про надання послуг транспортування теплової енергії в редакції протоколу розбіжностей АТ "Сумське машинобудівне НВО" від 27.12.2017.

3.2. АТ "Сумське машинобудівне НВО", звертаючись із касаційною скаргою зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки місцевий господарський суд і суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваних рішень у цій справі невірно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, відносно застосування яких відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема:

- статті 306 Господарського кодексу України щодо поширення даної норми на правовідносини з транспортування теплової енергії промисловими трубопроводами;

- пункту 2.2. Процедури встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання, затвердженої постановою НКРЕКП від 31.03.2016 № 528 щодо обов`язку відповідача затверджувати річний план виробництва;

- статей 8, 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", пунктів 8, 36 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2017, щодо можливості поширення цих норм на правовідносини з транспортування теплової енергії та встановлення обов`язку споживача подати заявку теплопостачальній організації про видачу технічних умов;

- пунктів 5.2.7, 6.3.72, 6.3.75, 7.2.27, 7.2.30 Правил технічної експлуатації теплових установок та мереж, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України № 71 від 14.02.2007 щодо обов`язку позивача забезпечувати експлуатацію теплових мереж;

- статті 19 Закону України "Про теплопостачання", пункту 3.1 і розділу 4 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами", затверджених постановою НКРЕКП від 22.03.2017 № 308 щодо відсутності у позивача права відмовити відповідачу у транспортуванні теплової енергії, якщо це дозволяють технічні можливості системи;

- статті 3 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" відносно обов`язку позивача забезпечити наявність приладів обліку у точках надходження та відпуску теплової енергії з теплової мережі ліцензіата;

- статті 924 Цивільного кодексу України (відносно правил відшкодування збитків); пунктів 1.3 та 2.1 Правил організації звітності, що подається суб`єктами господарювання у сферах теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затверджених постановою НКРЕКП від 31.05.2017 № 717 щодо кола суб`єктів господарювання на яких поширюються ці правила;

- статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" щодо можливості встановлення у договорі максимального розміру пені меншого, ніж подвійна облікова ставка Національного банку України.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Сумитеплоенерго" просило залишити рішення Господарського суду Сумської області від 17.04.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2020 без змін, а касаційну скаргу АТ "Сумське машинобудівне НВО" без задоволення. На думку ТОВ "Сумитеплоенерго", суди дійшли вірних висновків про визнання укладеним Договору № 89 у редакції позивача. Зазначає, що судами правильно відхилено редакцію преамбули Договору № 89, яку запропоновав відповідач, оскільки спірні правовідносини не регулюються статтями 306 262 Господарського кодексу України, Законом України "Про теплопостачання", Законом України "Про трубопровідний транспорт", Законом України "Про транспорт", Законом України "Про житлово-комунальні послуги", Законом України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", а також обґрунтовано відхилили пункти 1.1, 1.2, 1.3, 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 2.5, 3.1.2, 3.1.3, 3.1.4, 3.1.5, 3.1.8, 3.1.9, 3.1.10, 3.1.11, 3.1.12, 3.1.13, 3.1.14, 3.2.1, 3.2.3, 3.2.5, 3.2.9, 3.2.11, 4.1, 4.2, 4.3, 4.4, 4.5, 4.6, 4.7, 4.8, 4.9, 4.10, 5.1, 5.1.2, 5.2, 5.3, 5.4, 5.5, 5.6, 5.7, 5.8, 7.3 у редакції протоколу розбіжностей відповідача.

3.4. АТ "Сумське машинобудівне НВО" надало додаткові пояснення, які просило долучити до матеріалів справи № 920/50/18. Зокрема, відповідач зазначав, що 16.07.2020 Верховним Судом ухвалено постанову у справі № 920/206/19, у якій викладені висновки щодо правового регулювання відносин з транспортування природного газу магістральними трубопроводами, де суд дійшов висновків про можливість застосування до правовідносин з транспортування природного газу Законів України "Про транспорт", " Про трубопровідний транспорт" та положень статті 315 Господарського кодексу України. Скаржник вважає, що при винесенні постанови у цій справі Верховний Суд повинен враховувати висновки, викладені у зазначеній постанові Верховного Суду. АТ "Сумське машинобудівне НВО" додатково зазначає про те, що стаття 19 Закону України "Про теплопостачання" не містить обов`язку товариства як виробника теплової енергії укласти договір на транспортування теплової енергії, тому, на думку скаржника, позивач не мав правових підстав для звернення до суду з вимогою про визнання договору укладеним. Крім того, АТ "Сумське машинобудівне НВО" наголошує на тому, що, на його думку, резолютивна частина рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статті 181 Господарського кодексу України та статті 238 Господарського процесуального кодексу України.

4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

4.1. Господарськими судами попередніх інстанцій установлено, що ТОВ "Сумитеплоенерго" направило листом № 5316 від 07.12.2017 ПАТ "Сумське машинобудівне НВО" проєкт Договору № 89 з додатками. Проєкт Договору № 89 та додатки до нього підписані директором ТОВ "Сумитеплоенерго" Васюніним Д.Г .

4.2. Відповідач не погодився з редакцією Договору № 89, запропонованою позивачем, та надіслав позивачеві Договір № 89, підписаний в.о. генерального директора Василенко В.М., з протоколом розбіжностей від 27.12.2017.

4.3. Протоколом розбіжностей від 27.12.2017 до Договору № 89 позивач доповнив преамбулу Договору № 89, доповнив текст Договору № 89 новими умовами, викладеними у пунктах 2.3, 2.4, 2.5, 3.1.7.-3.1.14, 5.5, виключив з тексту Договору № 89 пункти 1.2, 1.3, 3.2.11, 4.7 - 4.10, 5.1.2, 5.2, 5.4, 7.7, 7.10, 7.11, додаток № 1 до договору № 89, та вніс зміни до пунктів 2.1, 2.2, 3.1.2 - 3.1.5, 3.2.1, 3.2.3, 3.2.5, 3.2.9, 4.1 - 4.6, 5.1, 5.3, 5.6 - 5.8, 7.3, 7.9, до додатку № 3, до додатку № 5.

4.4. Спір у цій справі виник у зв`язку з необхідністю врегулювання у судовому порядку розбіжностей, які виникли між позивачем та відповідачем при укладенні Договору № 89 про надання послуг транспортування теплової енергії.

5. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

5.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.07.2020 (у складі колегії суддів: Багай Н. О., Дроботової Т. Б., Зуєва В. А.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2020 і рішення Господарського суду Сумської області від 17.04.2019 у справі № 920/50/18, призначено розгляд справи у відкритому судовому засіданні на 13.08.2020.

На підставі розпорядження заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 12.08.2020 № 29.3-02/1638 у зв`язку з відпусткою судді Дроботової Т. Б. призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 920/50/18.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 12.08.2020 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуючий, Зуєв В. А., Чумак Ю.Я.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з таких підстав.

5.3. Предметом позову у справі є вимога про визнання укладеним договору про надання послуг транспортування теплової енергії у редакції позивача.

5.4. Судами встановлено, що позивач є монополістом на ринку надання послуг в сфері транспортування теплової енергії, що підтверджується інформацією, яка міститься на офіційному державному сайті Національної комісії, яка здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг.

Відносини, пов`язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання регулюються Законом України "Про теплопостачання".

Цей Закон регулює відносини, що виникають, зокрема, у зв`язку з транспортуванням, теплової енергії суб`єктами господарської діяльності незалежно від форми власності (стаття 2 цього Закону).

Відповідно до статті 3 Закону України "Про теплопостачання" відносини між суб`єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Транспортування теплової енергії - господарська діяльність, пов`язана з передачею теплової енергії (теплоносія) за допомогою мереж на підставі договору (стаття 1 Закону України "Про теплопостачання").

Таким чином, укладення договору між теплотранспортуючою організацією та теплогенеруючою організацією є їх обов`язком з метою врегулювання взаємних прав та обов`язків, забезпечення надійного та безперебійного постачання обсягів теплової енергії відповідно до погоджених умов та законодавства.

5.5. Цивільним кодексом України закріплено, що:

- свобода договору відноситься до загальних засад цивільного законодавства (стаття 3), а сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627);

- сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами (стаття 6);

- сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (стаття 6);

- договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11);

- цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (стаття 13);

- цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (стаття 14).

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

5.6. Статтею 180 Господарського кодексу України врегульовано, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

5.7. Господарським кодексом України в статті 1 встановлено, що цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

При цьому, статтею 2 цього кодексу передбачено, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

5.8. За змістом статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

5.9. Статтею 649 Цивільного кодексу України передбачено, що розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом.

Розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом.

5.10. Загальний порядок укладання господарських договорів врегульовано статтею 181 Господарського кодексу України, відповідно до якої господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов`язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов`язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

5.11. Судами попередніх інстанцій установлено, що ТОВ "Сумитеплоенерго" направило, а ПАТ "Сумське машинне НВО" отримало проєкт договору № 89. Однак, відповідач не погодився із запропонованою редакцією Договору № 89 та надіслав на адресу позивача Договір № 89, підписаний в.о. генерального директора, з протоколом розбіжностей.

Зазначені обставини сторонами в процесі розгляду справи ані заперечувались, ані спростовані належними та допустимими доказами.

Отже, судами встановлено дотримання встановленого порядку укладення договору, а також передачі суду розбіжностей за договором, що залишилися неврегульованими.

5.12. Статтею 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

5.13. У цій справі спірними є умови договору № 89, запропоновані позивачем, відносно преамбули договору № 89; пунктів 1.1, 1.2, 1.3, 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 2.5.1, 2.5.2, 2.5.4, 3.1.2-3.1.5, 3.1.7, 3.1.9, 3.1.10, 3.1.11, 3.1.12, 3.1.13, 3.2.3, 3.2.5, 3.2.9, 3.2.11, розділу 4 договору, пунктів 5.1, 5.3, 5.4, 5.5-5.8,7.3, 7.7, 7.9.

5.14. Судами попередніх інстанцій було проаналізовано спірні умови договору з точки зору їх відповідності інтересам сторін, а також вимогам законодавства та, за результатами такого аналізу, зроблено обґрунтовані висновки, зокрема, про те, що вимоги відповідача щодо викладення преамбули договору в редакції протоколу розбіжностей є необґрунтованими, оскільки положення глави 64 Цивільного кодексу, глави 32 Господарського кодексу, Закони України "Про транспорт", "Про трубопровідний транспорт", "Про житлово-комунальні послуги" не регулюють відносин з транспортування теплової енергії між господарюючими суб`єктами.

5.15. За твердженням скаржника, на правовідносини у цій справі поширюються положення статті 306 Господарського кодексу України, які, на його думку, обґрунтовано були викладені у протоколі розбіжностей від 27.12.2017, і є необхідними для викладення у преамбулі договору № 89.

Предметом спірного договору № 89 є надання послуг з транспортування теплової енергії, яка виробляється теплогенеруючою організацією (АТ "Сумське машинобудівне НВО") і постачається споживачам зони теплопостачання теплогенеруючої організації, тепловими мережами, які перебувають у користуванні теплотранспортуючої організації (ТОВ "Сумитеплоенерго").

Відповідно до частини 1 статті 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Отже, зазначена стаття регулює правовідносини з перевезення, у тому числі трубопроводами, продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання (наприклад, сировини (рідини чи газів) чи продуктів (будь-яких хімічних стабільних речовин, які можливо переміщувати по трубопроводам).

Теплоносій - рідка або газоподібна речовина, що циркулює у трубах або каналах і передає теплову енергію в системах теплопостачання, опалення, вентиляції та технологічних установках (стаття 1 Закону України "Про теплопостачання").

Отже, теплова енергія транспортується в системах теплопостачання, опалення, вентиляції та технологічних установках - так звані теплові мережі, у тому числі магістральні, внутрішньоквартальні, розподільчі теплові мережі.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи скаржнику у задоволенні його вимог щодо внесення змін до преамбули договору, обґрунтовано виходив із того, що теплова енергія (теплоносій) не є вантажем (продукцією виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання), а тому і транспортування теплоносія не є перевезенням вантажу, а крім того теплова енергія поставляється тепловими мережами, які не є трубопровідним транспортом, відтак спірні правовідносини не можуть бути врегульовані статтею 306 Господарського кодексу України.

5.16. За твердженням скаржника, місцевий господарський суд і суд апеляційної інстанції при ухвалені оскаржуваних рішень у цій справі невірно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, відносно застосування яких відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема пункту 2.2 Процедури встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання, затвердженої постановою НКРЕКП від 31.03.2016 № 528, щодо обов`язку відповідача затверджувати річний план виробництва.

Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 07.11.2017, якою затверджено Процедури встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) від 31.03.2016 № 528 (далі - Процедури № 528), ця Процедура застосовується НКРЕКП під час установлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання для суб`єктів природних монополій, а також для суб`єктів господарювання на суміжних ринках, які провадять або мають намір провадити господарську діяльність з виробництва теплової енергії, її транспортування магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами (далі - транспортування) та постачання і в установленому законодавством порядку отримали відповідні ліцензії НКРЕКП, та поширюється на таких суб`єктів під час встановлення зазначених тарифів.

Для встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання ліцензіат подає до НКРЕКП у друкованому та електронному вигляді заяву щодо встановлення/коригування тарифів за встановленою формою (додаток 1), розрахунки тарифів з відповідними розрахунковими, підтвердними й аргументаційними матеріалами, які виконуються відповідно до вимог порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води та цієї Процедури.

До заяви щодо встановлення тарифів додаються у паперовому та електронному вигляді розрахунки, підтвердні й обґрунтовувальні матеріали та документи, що використовувалися під час проведення таких розрахунків, у тому числі, річний план виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, погоджений відповідними органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Згідно з пунктом 2.3 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою НКРЕКП від 24.03.2016 № 377 (далі - Порядок № 377) формування тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії здійснюється ліцензіатами відповідно до річних планів її виробництва, транспортування та постачання, економічно обґрунтованих планованих витрат, визначених на підставі державних та галузевих нормативів витрат і втрат ресурсів, техніко-економічних розрахунків, кошторисів, а також витрат і втрат, визначених відповідно до інших встановлених уповноваженим органом методик (порядків), з урахуванням ставок податків і зборів, чинних або прогнозованих цін на матеріальні ресурси та послуги у планованому періоді.

Цей Порядок № 377 застосовується під час установлення НКРЕКП тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для суб`єктів природних монополій, а також для суб`єктів господарювання на суміжних ринках, зазначених у пункті 1.1 цього розділу, та поширюється на таких суб`єктів під час розрахунку зазначених тарифів.

Отже, з урахуванням зазначених нормативно-правових актів обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції, що включення до пунктів 1.2, 3.2.11, 4.10 договору № 89 умов щодо обов`язку відповідача затверджувати річний план виробництва, транспортування та постачання енергії забезпечує проведення процедури визначення тарифів на транспортування теплової енергії.

5.17. За твердженням скаржника, неправомірним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що положення статей 8, 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", пунктів 8, 36 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007, поширюються на правовідносини з транспортування теплової енергії, і це є підставою для виключення з пункту 2.1 договору № 89 обов`язку відповідача забезпечувати під час транспортування параметри теплової енергії щодо кількості, якості та тиску мережевої води.

Відповідно до підпункту 1 частини 2 статті 8 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець комунальної послуги зобов`язаний забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання, у тому числі шляхом створення системи управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів.

Згідно з частиною 2 статті 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець послуги з постачання теплової енергії повинен забезпечити постачання теплоносія безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску.

Відповідно до пункту 36 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, теплопостачальна організація зобов`язується забезпечувати протягом обумовленого в договорі часу безперервне постачання теплової енергії (за винятком нормативно встановлених перерв), підтримувати параметри теплоносія, що подається з колекторів джерела теплової енергії, на вході в теплову мережу споживача теплової енергії відповідно до температурного графіка теплової мережі, не допускаючи відхилення параметрів, визначених договором.

Параметри якості теплової енергії повинні відповідати нормативним документам у сфері стандартизації.

Таким чином, саме на виконавця послуги з постачання теплової енергії законодавець покладає обов`язок забезпечення параметрів теплової енергії щодо кількості, якості та тиску мережевої води, оскільки саме виконавець - теплогенеруюча організація, як виробник послуги, який є стороною правовідносин зі споживачами, відповідальний перед споживачами щодо якості надання комунальних послуг.

5.18. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував пункт 8 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 03.10.2007 № 1198 (далі - Правила № 1198), погодившись з редакцією позивача щодо його обов`язку видавати технічні умови на приєднання споживачів до теплових мереж, яка викладена у пункті 3.1.3 договору № 89.

Відповідно до пункту 8 Правил № 1198 для приєднання споживача до системи теплопостачання, реконструкції або розширення системи теплоспоживання чи збільшення обсягів споживання теплової енергії на діючих об`єктах споживач повинен подати заявку теплопостачальній організації про видачу технічних умов.

Згідно з пунктом 1.4. Правил надання і погодження технічних умов на підключення до теплових мереж, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 29.10.2009 № 334, постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України 29.10.2009 №1232, приєднання об`єктів замовника до теплових мереж здійснюється теплотранспортуючою організацією на підставі договору, який укладається сторонами в порядку, установленому законодавством.

Теплотранспортуюча організація не має права відмовити замовнику у видачі технічних умов за умови дотримання ним цих Правил відповідно до затвердженої в установленому порядку схеми теплопостачання населеного пункту (пункт 1.5. Правил № 334).

Отже, саме теплотранспортуюча організація зобов`язана видавати технічні умови на приєднання споживачів до теплових мереж, що знаходяться у її користуванні.

Таким чином, судом апеляційної інстанції правомірно зазначено, що визначені відповідачем в пункті 3.1.3. умови про погодження саме з ним технічних умов про приєднання споживачів до теплових мереж не містять ні Правила приєднання до теплових мереж, затверджені постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг 19.10.2012 № 343, ні Закон України "Про теплопостачання", тому обґрунтованим є висновок суду, що пункт 3.1.3 договору має бути включений саме у редакції позивача.

5.19. Доводи скаржника про те, що апеляційний суд не застосував положення пунктів 5.2.7, 6.3.72, 6.3.75, 7.2.27, 7.2.30 Правил технічної експлуатації теплових установок та мереж, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України № 71 від 14.02.2007, внаслідок чого було викладено пункти 3.1.13, 3.2.5, 3.2.9, 3.2.11 договору № 89 у редакції позивача та безпідставно покладено на відповідача обов`язки щодо експлуатації теплових мереж, не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5.2.7 Правил технічної експлуатації теплових установок і мереж, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України 14.02.2007 № 71, (далі - Правила № 71) керівники суб`єктів господарювання, особи, відповідальні за загальний стан теплового господарства та технічний стан і безпечну експлуатацію теплових установок і мереж, повинні забезпечити: технічно справний стан теплових установок і мереж, іншого устаткування, яке належить до теплового господарства суб`єкта господарювання; експлуатацію та обслуговування теплових установок і мереж відповідно до вимог цих Правил, вимог нормативно-правових актів з охорони праці, промислової безпеки, користування тепловою енергією

та пожежної та техногенної безпеки, інших НД; недопущення неефективного використання та необґрунтованих втрат теплової енергії; впровадження енергоощадної техніки і технологій; розроблення та впровадження прогресивних норм витрати теплової енергії, систематичне зниження фактичних питомих витрат тепла; дотримання встановлених договором про користування тепловою енергією гідравлічних і теплових режимів, норм якості та кількості конденсату, що повертається до джерела теплопостачання; організацію обліку виробництва і витрат теплової енергії за допомогою приладів обліку, впровадження автоматизованих систем і приладів контролю гідравлічних і теплових режимів; організацію навчання, інструктажу і перевірки знань цих Правил, НД з питань охорони праці, пожежної та екологічної безпеки персоналу, який обслуговує теплові установки та мережі; розроблення теплового і пароконденсатного балансів та їхній аналіз; розроблення разом з теплопостачальною організацією та виконання графіків обмеження теплоспоживання і вимкнення тепловикористовувальних установок у разі нестачі теплової енергіїі потужності в енергосистемах і джерелах теплопостачання організацій, що постачають теплову енергію; використання вторинних теплових енергетичних ресурсів; виконання у встановлені терміни приписів представників Держенергонагляду згідно з постановою Кабінету Міністрів України N 929 та своєчасного інформування щодо ходу виконання приписів, а також виконання вимог теплопостачальної організації згідно з договором; своєчасне розслідування відмов у роботі теплових установок та мереж, а також нещасних випадків, пов`язаних із їхньою експлуатацією.

Згідно з пунктом 6.3.72 Правил № 71 у процесі експлуатації теплових мереж необхідно: підтримувати у справному стані все устатковання, будівельні та інші конструкції, здійснюючи їх своєчасний огляд і профілактичний ремонт; спостерігати за роботою компенсаторів, опор, арматури, дренажів, ЗВТ та інших елементів устатковання, своєчасно усуваючи всі помічені дефекти і нещільності; запобігати втратам тепла шляхом своєчасного відімкнення ділянок мережі, які на даний час не працюють; відводити воду, що накопичується в каналах і камерах, своєчасно виявляти та відновлювати пошкоджену ізоляцію; відводити своєчасно повітря з теплопроводів через повітряники, не допускати всмоктування повітря в мережу, підтримуючи необхідний надлишковий тиск у всіх точках мережі і системах споживання; дотримуватись вимог щодо охорони праці та пожежної та техногенної безпеки.

У разі витікання (втрати) теплоносія необхідно вжити невідкладних заходів для виявлення місця витоку і усунення дефектів. Підвищений витік води з теплової мережі визначається для ДТ за збільшенням витрати підживлювальної води за постійного температурного режиму, а для споживача - за різницею показів витратомірів на подавальному та зворотному трубопроводах теплової мережі (пункт 6.3.75 Правил № 71).

Отже, зазначеними правилами покладено на обидві сторони обов`язки щодо підтримання у належному стані обладнання та споруд, за допомогою яких здійснюється транспортування теплової енергії.

Суд першої інстанції вирішив включити до тексту договору № 89 запропонований відповідачем пункт 3.1.13, проте викласти його у редакції, погодженій з позивачем: "3.1.9 Підтримувати в належному стані обладнання та споруди, за допомогою яких здійснюється надання послуг з транспортування теплової енергії, у тому числі ЦТП та теплові мережі відповідно до вимог пункту 6.3. Правил технічної експлуатації теплових установок та мереж".

З цими висновками обґрунтовано погодився і суд апеляційної інстанції, оскільки Правила технічної експлуатації теплових установок та мереж прийняті з метою дотримання єдиних положень і вимог щодо організації експлуатації теплового устаткування та мереж, виконання яких забезпечує надійну, безпечну та ефективну роботу цього теплового устаткування та мереж.

Відповідно до пункту 7.2.27 Правил № 71, кожна магістраль теплової водяної мережі від ДТ (джерела теплопостачання) обладнується розрахунковими приладами обліку теплової енергії: теплолічильниками, витратоміри (лічильники) яких встановлені на подавальному і зворотному трубопроводах, а термометри - у подавальному трубопроводі і трубопроводі холодного водопостачання та в зворотному трубопроводі і трубопроводі холодного водопостачання відповідно.

Згідно з пунктом 7.2.28 Правил № 71 кількість теплової енергії, відпущеної ДТ (джерелом теплопостачання) за звітний період, визначається як сума теплової енергії, що визначена за показами теплолічильників по кожній магістралі.

Допуск до експлуатації вузла обліку ДТ здійснюється за участю представників теплопостачальної організації, ДТ та ЦОВМ, про що складається відповідний акт. (пункт 7.2.30 Правил № 71). Тобто, відповідач зобов`язаний забезпечувати облік відпуску теплової енергії на кожному тепловому виводі з джерела теплопостачання.

Отже, пункт 3.2.5 підлягав включення до Договору № 89 у редакції позивача, оскільки не суперечив зазначеним Правилам № 71, і з огляду на те, що в редакції відповідача пункт 3.2.9 Договору № 89 передбачав перевірку лише одного вузла обліку, на відміну від редакції позивача, яка передбачала перевірку готовності всіх вузлів обліку, обґрунтованим є висновок про прийняття судами редакції позивача.

5.20. Скаржник зазначає, що суд помилково не застосував положення статті 19 Закону України "Про теплопостачання" та пункт 3.1 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами, затверджених постановою НКРЕКП від 22.03.2017 № 308, внаслідок чого пункт 2.3 договору № 89 в редакції відповідача був відхилений та прийнятий у редакції позивача.

Як установлено судом апеляційної інстанції, пункт 2.3 Договору № 89 в редакції протоколу розбіжностей відповідача має наступний зміст: "2.3. Послуги за Договором надаються Теплотранспортуючою організацією протягом строку дії Договору.

2.3.1. У період опалювального сезону - для потреб централізованого опалення та гарячого водопостачання з дати початку опалювального сезону й до дати закінчення опалювального сезону. Дати початку та закінчення опалювального сезону відповідного календарного року визначаються уповноваженим органом державної влади та/або органу місцевого самоврядування у відповідності до умов чинного законодавства.

2.3.2. Поза часовими межами опалювального сезону безперервно протягом календарного року - для потреб гарячого водопостачання, крім випадків, коли Сторони шляхом укладання додаткової угоди до Договору та/або окремої угоди дійшли згоди про інше".

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив про неможливість включення до умов Договору пункту 2.3, оскільки сторони не домовлялись про надання послуг з транспортування теплової енергії в період між опалювальними сезонами. Договір № 89 розроблено виключно для надання послуг в опалювальний сезон (пункт 1.1), оскільки після закінчення опалювального сезону відповідач не виробляє теплову енергію, яку необхідно було б транспортувати споживачам.

Згідно з пунктом 3.1 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами, затверджених постановою НКРЕКП від 22.03.2017 № 308, суб`єкти господарювання, що здійснюють господарську діяльність з виробництва теплової енергії, повинні дотримуватися вимог законів України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", "Про теплопостачання", інших актів законодавства, якими регулюється діяльність у сфері природних монополій та у сфері теплопостачання.

Основні принципи діяльності господарювання у сфері теплопостачання визначені статтею 19 Закону України "Про теплопостачання".

Відповідно до частин 4, 5 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу. У разі якщо така організація не є теплотранспортуючою, то теплотранспортуюча організація не має права відмовити теплогенеруючій організації у транспортуванні теплової енергії, якщо це дозволяють технічні можливості системи. Теплотранспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі.

Оскільки суди установили, що сторони не домовлялись про надання послуг з транспортування теплової енергії в період між опалювальними сезонами і Договір № 89 розроблено виключно для надання послуг в опалювальний сезон (пункт 1.1), після закінчення опалювального сезону відповідач не виробляє теплову енергію, яку необхідно було б транспортувати споживачам, тому пункт 2.3 Договору № 89 у редакції відповідача обґрунтовано був відхилений.

5.21. Скаржник посилається на неврахування судами статті 3 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" та розділ 4 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами, затверджених постановою НКРЕКП від 22.03.2017 № 308 відносно обов`язку позивача забезпечити наявність приладів обліку у точках надходження та відпуску теплової енергії з теплової мережі ліцензіата, наслідком чого стало затвердження пунктів 2.3, 2.5, 3.1.7, 3.2.5 Договору № 89 у редакції позивача.

Статтею 3 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" врегульовано порядок оснащення будівель вузлами комерційного обліку.

Відповідно до частини 1 статті 3 "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" оснащення будівель вузлами комерційного обліку та обладнанням інженерних систем для забезпечення такого обліку здійснюється відповідно до проектної документації з дотриманням будівельних норм і правил у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Оператор зовнішніх інженерних мереж не менш як за два місяці до встановлення вузлів комерційного обліку повідомляє власників (співвласників) будівлі про намір встановити такий вузол, вартість такого встановлення, розмір та порядок сплати передбаченого цим Законом внеску за встановлення вузла комерційного обліку. Порядок такого інформування визначається Кабінетом Міністрів України.

Отже, оснащення будівлі вузлами комерційного обліку здійснює оператор зовнішніх інженерних мереж, а не теплотранспортуюча організація.

Постановою НКРЕКП від 22.03.2017 № 308 затверджено Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з виробництва теплової енергії. Водночас Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами були затверджені постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, 10.08.2012 № 277 і станом на момент виникнення спірних правовідносин втратили чинність згідно з постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 31.05.2017 року № 725.

Зазначені скаржником пункти 2.3, 3.1.7 Договору № 89 визначають умови реалізації договору та зобов`язання позивача перед початком опалювального сезону надавати відповідачеві копії актів перевірки готовності теплових мереж до роботи в опалювальний період. Пункт 3.2.5 визначає обов`язок відповідача забезпечити облік відпуску теплової енергії в мережі теплотранспортуючої організації та облік теплової енергії, реалізованої своїм споживачам. Пункт 2.5 Договору № 89, запропонований відповідачем, як уже було зазначено, не був включений до Договору № 89.

Відповідно до пункту 7.2.27 Правил технічної експлуатації теплових установок і мереж, кожна магістраль теплової водяної мережі від ДТ (джерела теплопостачання) обладнується розрахунковим приладом обліку, кількість теплової енергії, відпущена з ДТ за звітний період, визначається як сума теплової енергії, що визначена за показами теплолічильників по кожній магістралі (пункт 7.2.28 Правил). Згідно з п.п.10 пункту 32 Ліцензійних умов господарської діяльності з виробництва теплової енергії відповідач зобов`язаний забезпечити облік теплової енергії, що відпускається з генеруючих джерел, з використанням приладів обліку.

Суди установили, що відповідач має два теплові виводи з генеруючих джерел, які приєднані до теплових мереж позивача, що оснащені приладами обліку (перший тепловий вивід котельні був обладнаний вузлом обліку теплової енергії 21.08.2018).

З огляду на викладене, доводи скаржника про те, що позивач зобов`язаний забезпечити наявність приладів обліку у точках надходження та відпуску теплової енергії з теплової мережі ліцензіата, тому умови, викладені ним у протоколі розбіжностей від 27.12.2017 у пунктах 2.5.1, 2.5.2, 3.1.7 необґрунтовано відхилені судами, не відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам, у зв`язку з чим правомірно не були включені судами до Договору № 89.

5.22. Посилання скаржника на неврахування судами статті 924 Цивільного кодексу України, яка визначає відповідальність перевізника за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти, є безпідставним з огляду на те, що, як уже зазначалося, на спірні правовідносини не поширюються норми, якими врегульовано перевезення.

5.23. Скаржник вважає, що суди помилково застосували до правовідносин пункти 1.3 та 2.1 Правил організації звітності, що подається суб`єктами господарювання у сферах теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затверджених постановою НКРЕКП від 31.05.2017 № 717 (далі - Правила № 717), внаслідок чого розділ 4 Договору № 89 було викладено у редакції позивача. Проте, на думку скаржника, положення зазначених Правил не може бути застосовано до відповідача, оскільки останній не є ліцензіатом НКРЕКП та не зобов`язаний складати та подавати передбачену правилами звітність.

Відповідно до пункту 1.3 Правил № 717 (у редакції від 31.05.2017) ці Правила поширюються на суб`єктів господарювання, які здійснюють господарську діяльність у сфері теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, що підлягає державному регулюванню НКРЕКП (далі - ліцензіати).

Подання до НКРЕКП форм звітності відповідно до цих Правил здійснюється з метою перевірки та аналізу ліцензованої діяльності ліцензіата, виявлення порушень ліцензійних умов та їх усунення, а також для врахування звітних даних при встановленні або перегляді тарифів (пункт 1.4 Правил № 717).

Ліцензіати зобов`язані подавати до НКРЕКП форми звітності, наведені в додатках 1 - 13 до цих Правил (пункт 1.5 Правил № 717).

Згідно з пунктом 2.1 Правил № 717 усі показники звітів мають ґрунтуватися на достовірних даних первинного (бухгалтерського) обліку, що забезпечує можливість порівняння і контролю даних.

Отже, Правила № 717 організації звітності поширюються на суб`єктів господарювання у сферах теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення та визначають порядок складання та подання форм звітності показників такими суб`єктами.

Так, суди установили, що пункт 4.6. Договору № 89 у редакції позивача: " 4.6. Сторони для визначення обсягів теплової енергії, що транспортується тепловими мережами Теплотранспоруючої організації, керуються даними Звіту про транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами Форма 2 - НКРЕКП-тепло (місячна) (Додаток 2 Правил організації звітності, що подається до НКРЕКП) (далі - Форма №2 - НКРЕКП-тепло (місячна))".

Пункт 4.6. Договору № 89 у редакції протоколу розбіжностей відповідача: "4.6. Сторони домовилися, що обсяг Теплової енергії, що транспортується тепловими мережами Теплотранспортуючої організації за календарний місяць, підтверджується Актом приймання-передачі теплової енергії та теплоносія (Додаток 5 до Договору)".

Оскільки, як вже було зазначено, Правила № 717 зобов`язують суб`єктів господарювання у сферах теплопостачання визначати обсяги теплової енергії, що транспортується тепловими мережами на підставі Звіту Форми 2 НКРЕКП-тепло (місячна), то пункт 4.6 Договору № 89 у редакції позивача відповідав визначеним положенням нормативно-правового акта, тому правомірно був залишений судами саме у редакції позивача.

5.24. Скаржник вважає, що суди помилково застосували положення статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", визнавши обґрунтованим встановлення в пункті 5.3 Договору № 89 максимального розміру пені, встановленого законодавством, оскільки, на думку скаржника, означене нівелює можливість встановлення у договорі максимального розміру пені, меншого ніж подвійна облікова ставка Національного банку України.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Суди установили, що пункт 5.3 Договору №89 в редакції позивача: "5.3. У разі невиконання своїх грошових зобов`язань Теплогенеруюча організація зобов`язана сплатити Теплотранспортуючій організації пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми заборгованості за кожен день прострочення".

Пункт 5.3. Договору № 89 в редакції протоколу розбіжностей відповідача: "5.3. У разі невиконання своїх грошових зобов`язань Теплогенеруюча організація зобов`язана сплатити Теплотранспортуючій організації пеню у розмірі 0,05% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше ніж 5% від суми заборгованості".

Оскільки пункт 5.3 Договору № 89 в редакції позивача ґрунтувався на нормах статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" і скаржник не обґрунтував з посиланням на положення чинного законодавства інший розмір неустойки, посилання відповідача лише на право сторін встановлювати пеню у меншому розмірі за подвійну облікову ставку Національного банку України, не спростовує правильності висновків судів про включення пункту 5.3 Договору № 89 саме у редакції позивача.

5.25. Суд відхиляє доводи скаржника про необхідність врахування при розгляді цієї справи висновків, викладених у постанові Касаційного господарського суду від 16.07.2020 у справі № 920/206/19, оскільки предметом позовів у справі № 920/206/19 було стягнення суми основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат за договором про транспортування природного газу магістральними трубопроводами та визнання договору про транспортування природного газу магістральними трубопроводами частково недійсним, тоді як у цій справі № 920/50/18 предметом позову є визнання укладеним договору про надання послуг транспортування теплової енергії в редакції позивача.

5.26. Аргументи скаржника щодо неправильного застосування судами статей 181 Господарського кодексу України та порушення вимог статей 238 та 244 Господарського процесуального кодексу України не можуть слугувати підставою для скасування судових рішень, ухвалених у справі з огляду на таке. Як убачається зі змісту рішення Господарського суду Сумської області від 17.04.2019 у справі №920/50/18, залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2020, судом були розглянуті доводи відповідача щодо викладення додатків № 1, №3 та №5 до Договору у запропонованій ним у протоколі розбіжностей редакції, відхилено їх та визнано укладеним Договір №89 з додатками №№1, 3, 5 в редакції позивача.

5.27. Решта доводів у касаційній скарзі АТ "Сумське машинобудівне НВО" викладено без урахування вимог статей 287 290 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не містять чіткого визначення, щодо застосування якої саме норми права відсутній висновок Верховного Суду. За таких обставин, колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги позивача на предмет законності судових рішень виключно в межах, які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом на результат вирішення спору не впливають та зводяться до переоцінки доказів та вимог про встановлення інших обставин справи, що виходить за межі повноважень Верховного Суду.

5.28. Наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду, оскільки вони ґрунтуються на власному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що постанова і рішення господарських судів попередніх інстанцій у цій справі ухвалені із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування не має.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2020 і рішення Господарського суду Сумської області від 17.04.2019 у справі № 920/50/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді В. А. Зуєв

Ю. Я. Чумак