10.08.2025

№ 921/426/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2025 року

м. Київ

cправа № 921/426/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.05.2025 (головуючий суддя Скрипчук О. С., судді Кравчук Н. М., Матущак О. І.)

у справі № 921/426/24

за позовом керівника Тернопільської окружної прокуратури

до 1) Тернопільської міської ради і 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" Ресторан,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета послуг на стороні позивача - Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області,

про визнання недійсними додаткових угод та зобов`язання вчинити дії,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог та заяви про забезпечення позову

1. Керівник Тернопільської окружної прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом в інтересах держави до Тернопільської міської ради (далі - Відповідач-1, Рада) і Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" Ресторан (далі - Відповідач-2, Товариство), в якому просить:

- визнати недійсною додаткову угоду до договору про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди (біля ресторану "Файне місто"), зареєстрованого в Книзі реєстрації договорів сервітутного користування за №968, укладену 25.03.2024 між Радою і Товариством, якою продовжено строк дії цього договору до 31.10.2024;

- визнати недійсною додаткову угоду до договору про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди, зареєстрованого в Книзі реєстрації договорів сервітутного користування за №969 (біля бару "Клуб Файного міста"), укладену 25.03.2024 між Радою і Товариством, якою продовжено строк дії цього договору до 31.10.2024;

- визнати недійсною додаткову угоду до договору про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди (біля ресторану "Файне місто"), зареєстрованого в Книзі реєстрації договорів сервітутного користування за №968, укладену 07.10.2024 між Радою і Товариством, якою визначено строк дії цього договору з 01.11.2024 до 31.03.2025;

- визнати недійсною додаткову угоду до договору про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди, зареєстрованого в Книзі реєстрації договорів сервітутного користування за №969 (біля бару "Клуб Файного міста"), укладену 07.10.2024 між Радою і Товариством, якою визначено строк дії цього договору з 01.11.2024 ДО 31.03.2025;

- зобов`язати Товариство звільнити земельну ділянку, зайняту тимчасовою спорудою, площею 0,0080 га, розміщеною в межах території пам`ятки архітектури місцевого значення, за адресою: м. Тернопіль, вул. Т. Шевченка, 23, шляхом знесення (демонтажу) тимчасової споруди біля ресторану "Файне місто";

2. Позовні вимоги аргументовані незаконністю розміщення тимчасових споруд Відповідачем-2. На думку Прокурора договори про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди біля ресторану "Файне місто" та біля бару "Клуб файного міста", додаткові угоди до них від 25.03.2024 укладено з порушенням вимог чинного законодавства.

3. 20.03.2025 Прокурор подав заяву про вжиття заходів забезпечення позову у цій справі шляхом:

1) накладення арешту шляхом заборони розпорядження та вчинення дій, у тому числі реєстраційних, на земельні ділянки, за адресою: м. Тернопіль, вул. Т. Шевченка, 23, зайняті тимчасовими спорудами біля ресторану "Файне місто" та біля бару "Клуб Файного міста";

2) заборони Раді і Товариству укладати додаткові угоди до договору про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди (біля ресторану "Файне місто"), зареєстрованого в Книзі реєстрації договорів сервітутного користування за № 968 та інші цивільно-правові угоди щодо земельної ділянки, за адресою: м. Тернопіль, вул. Т. Шевченка, 23, зайняту тимчасовою спорудою біля ресторану "Файне місто";

3) заборони Раді і Товариству укладати додаткові угоди до договору про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди (біля бару "Клуб Файного міста"), зареєстрованого в Книзі реєстрації договорів сервітутного користування за № 968 та інші цивільно-правові угоди щодо земельної ділянки, за адресою: м. Тернопіль, вул. Т. Шевченка, 23, зайняту тимчасовою спорудою біля бару "Клуб Файного міста".

4. Необхідність вжиття заходів забезпечення позову Прокурор обґрунтовує отриманою з матеріалів кримінального провадження №42023212050000035 інформацією, що слугувала підставою для подання 18.12.2024 заяви про зміну предмету позову, котра свідчить про факт укладення 07.10.2024 Відповідачами додаткових угод до договорів про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасових споруд біля ресторану "Файне місто" та бару "Клуб Файного міста". Додатковими угодами від 07.10.2024 внесено зміни та продовжено термін дії договорів про встановлення сервітуту №№ 968, 968 на строк з 01.11.2024 до 31.03.2025. Визначено, що після закінчення строку дії договорів, сервітуарій (Відповідач-2) має переважне право на їх поновлення.

5. Прокурор зазначає, що за отриманою інформацією від Ради (лист від 19.03.2025 №7696-Ю/2025) встановлено, що 18.02.2025 на засіданні Комісії з організації та розміщення сезонних об`єктів сфери торгівлі, послуг, відпочинку та розваг на території Тернопільської міської територіальної громади (крім парків) розглянуто звернення Товариства та погоджено розміщення та облаштування на літній період торгових майданчиків біля ресторану "Файне місто" та бару "Клуб Файного міста" за адресою: бульвар Тараса Шевченка, 23. На даний час інформація щодо реєстрації додаткових угод до договорів про встановлення особистих строкових сервітутів для розміщення даних тимчасових споруд щодо продовження терміну сервітутів після 31.03.2025 у виконавчих органах Ради відсутня.

6. Прокурор зауважує, що строк дії оскаржуваних додаткових угод спливає 31.03.2025, Товариство отримало погодження Комісії на розміщення тимчасових споруд на літній сезон 2025 року, тому існує реальна можливість продовження після 31.03.2025 строку дії оспорюваних правочинів щодо земельних ділянок. З урахуванням наведених обставин, Прокурор вважає, що укладення нових додаткових угод Відповідачами унеможливить захист прав та інтересів територіальної громади і держави за даним позовом та значно ускладнить його судовий розгляд, а також зумовить необхідність пред`явлення нових позовів до Відповідачів в інтересах держави та територіальної громади з метою захисту прав на спірні земельні ділянки чи необхідність доповнення позову новими вимогами.

Короткий зміст судових рішень

7. Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 24.03.2025 заяву Прокурора про вжиття заходів забезпечення позову задоволено частково. Заборонено Раді і Товариству укладати додаткові угоди до договору про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди (біля ресторану "Файне місто"), зареєстрованого в Книзі реєстрації договорів сервітутного користування за №968 щодо земельної ділянки за адресою: м. Тернопіль, вул. Т. Шевченка, 23, зайнятої тимчасовою спорудою біля ресторану "Файне місто". Заборонено Раді і Товариству укладати додаткові угоди до договору про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди (біля бару "Клуб Файного міста"), зареєстрованого в Книзі реєстрації договорів сервітутного користування за №969 щодо земельної ділянки за адресою: м. Тернопіль, вул. Т. Шевченка, 23, зайнятої тимчасовою спорудою біля бару "Клуб Файного міста". В іншій частині заяви про забезпечення позову відмовлено.

7.1. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що в межах заявлених прокуратурою вимог у цій справі розглядається спір щодо встановлення законності укладених відповідачами додаткових договорів, якими продовжено строк дії сервітуту Відповідачем-2 земельними ділянками комунальної власності, наданими Радою для розміщення об`єктів сфери торгівлі (торгового майданчика), біля бару "Клуб Файного міста" та розміщення сезонного об`єкту сфери торгівлі (торгового майданчика) біля ресторану "Файне місто", площею 0,0080 га кожна, а також заявлено вимогу про усунення перешкод в користуванні спірними земельними ділянками, що знаходяться під цими об`єктами шляхом їх знесення (демонтажу). Отже, предметом позову є встановлення наявності / відсутності правових підстав у Відповідача-2 на встановлення тимчасових споруд (як стверджує Прокурор) на земельній ділянці по вул. Шевченка, 23 в м. Тернополі відповідно до укладених додаткових угод.

7.2. Суд першої інстанції зазначив, що у цій справі такий захід забезпечення позову як накладення арешту на земельні ділянки, не узгоджується з предметом та підставами позову.

7.3. Окрім того, Прокурор жодним чином не обґрунтував, враховуючи, що предметом позову в справі є вимоги немайнового характеру про визнання недійсними правочинів, яким чином незабезпечення позову в обраний спосіб ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду.

7.4. Разом з тим, врахувавши, що після відкриття судом провадження у справі Відповідачами вчинялися дії щодо продовження строку дії сервітуту для розміщення сезонних об`єктів сфери торгівлі (торгового майданчика) біля ресторану "Файне місто" та біля бару "Клуб Файного міста"; з наданих суду пояснень представника Відповідача-2 вбачається, що Товариство й надалі має намір здійснювати підприємницьку діяльність у вказаних об`єктах торгівлі та продовжити строк дії особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасових споруд; додатково з наданої в листі інформації вбачається, що 26.09.2024 на засіданні Комісії з організації та розміщення сезонних об`єктів сфери торгівлі, послуг, відпочинку та розваг на території Тернопільської міської територіальної громади (крім парків) розглянуто звернення Товариства та погоджено розміщення та облаштування торгових майданчиків біля ресторану "Файне місто" та біля бару "Клуб Файного міста" за адресою: бульвар Тараса Шевченка, 23 (протокол комісії № 11 міститься в матеріалах справи), місцевий суд дійшов висновку, що наведені в сукупності обставини свідчать про продовження в майбутньому сервітуту спірних земельних ділянок та облаштування на літній сезон торгових майданчиків біля ресторану "Файне місто" та біля бару "Клуб Файного міста".

7.5. За наведеного, суд вважав доведеними фактичні обставини, з якими пов`язано застосування заявленого прокуратурою заходу забезпечення позову, а саме вчинення Відповідачами дій, спрямованих на продовження терміну дії договорів особистого строкового сервітуту, законність розташування та використання земельної ділянки згідно з яких, є предметом цього спору.

8. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.05.2025 ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 24.03.2025 скасовано, відмовлено у задоволенні заяви Позивача про вжиття заходів забезпечення позову.

8.1. Апеляційний суд вказав, що правовою підставою користування земельними ділянками під тимчасовими спорудами - літніми майданчиками біля ресторану "Файне місто" та бару "Клуб Файного міста" є договори про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди, які зареєстровані в Книзі реєстрації договорів сервітутного користування від 12.04.2017 №968 та від 12.04.2017 №969.

8.2. Додатковими угодами від 07.10.2024 сторонами погоджено внести зміни у відповідні договори про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди та п.2.2. розділу 2 викласти в такій редакції: "Договір укладено терміном з 01 листопада 2024 року до 31 березня 2025 року".

8.3. Відтак, застосувавши захід забезпечення позову у вигляді заборони Раді і Товариству в подальшому укладати додаткові угоди до договорів про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди та інші цивільно-правові угоди щодо земельної ділянки, за адресою: м. Тернопіль, вул. Т. Шевченка, 23 суд фактично позбавив Товариство можливості користуватися земельною ділянкою для розміщення тимчасових споруд.

8.4. У той же час, встановлення такої заборони фактично обмежить Раду, як орган місцевого самоврядування у вирішенні відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, окрім того призводить до втручання суду в договірні відносини сторін, що є складовою господарської діяльності, блокує її, свідчить про неспівмірність такого заходу забезпечення позову та порушує збалансованість інтересів сторін договору.

8.5. Апеляційний суд також наголосив, що позов не може бути забезпечений таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.

8.6. Враховуючи неможливість продовження договорів про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди в силу застосовних заходів забезпечення позову та відсутність правової підстави для користування земельною ділянкою починаючи з 01.04.2025, фактично має наслідком звільнення земельних ділянок шляхом демонтажу тимчасових споруд та повернення їх власнику, що за висновку суду апеляційної інстанції фактично свідчить про задоволення заявлених Прокурором позовних вимог.

Касаційна скарга

9. Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, Прокурор звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

10. В обґрунтування своєї правової позиції скаржник вказує, що при ухвалені оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, а саме - статті 136-138 140 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та дійшов помилкового висновку про те, що Прокурор не надано належних доказів на підтвердження існування конкретних обставин, з якими пов`язується необхідність вжиття заходів забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін та наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог.

11. Прокурор зазначає, що належним чином обґрунтував наявність підстав та обставин, з якими пов`язується необхідність вжиття заходів забезпечення позову, зв`язок між конкретними заходами до забезпечення позову і предметом позовних вимог та до заяви долучив докази, які це підтверджують (лист Ради від 19.03.2025 № 7996-ю/2025). Проте, суд апеляційної інстанції безпідставно та в порушення ст. ст. 76, 79 та 86 ГПК України не надав оцінку тим обставинам, що Відповідачі вчиняли дії направлені на продовження сервітуту та стверджували про намір продовження договорів про встановлення сервітуту, що за встановлених фактичних обставин та специфіки спору, свідчить про створення перешкод для ефективного поновлення порушеного права держави та створення перешкод для виконання рішення суду в разі задоволення позову.

12. Прокурор також посилається на те, що висновок апеляційного суду про блокування вжитими заходами забезпечення позову господарської діяльності Відповідача-2 не доведений жодними доказами. Не погоджується також з висновком апеляційного суду про тотожність позовних вимог, заявлених у цій справі та заходів забезпечення позову.

13. Прокурор стверджує про те, що по суті застосовані судом першої інстанції заходи забезпечення позову відповідають вимогам процесуального законодавства, зокрема, вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом спору.

Позиція інших учасників справи

14. Товариство і Рада у відзивах повністю погоджуються з висновками суду апеляційної інстанції. Доводи касаційної скарги вважають безпідставними, необґрунтованими і таким, що направлені на переоцінку фактичних обставин справи. Просять у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувану постанову - залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

15. Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

16. Велика Палата Верховного Суду вже виснувала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20).

17. Окрім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду із заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

18. Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

19. За приписами пунктів 2, 4 частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема: 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

20. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

21. При цьому, при дослідженні наявності або відсутності підстав для забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18, від 10.11.2020 у справі №910/1200/20).

22. При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

23. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

24. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

25. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами; співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

26. Обрання належного, відповідного предмету спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору та як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20).

27. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

28. Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, а також постановах Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 912/1616/18, від 26.09.2019 у справі № 917/751/19, від 15.01.2020 у справі № 915/1912/19 та від 11.02.2021 у справі № 915/1185/20.

29. Згідно з частиною одинадцятою статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

30. Вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з`ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову, оскільки суд, який не вирішує спір по суті, у будь-якому випадку не може застосувати такий захід забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог.

31. Апеляційний суд встановив, що правовою підставою користування Відповідачем-2 земельними ділянками під тимчасовими спорудами є договори про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди від 12.04.2017 №968 та від 12.04.2017 №969, у той час як предметом оскарження в цій справі є додаткові угоди, якими Відповідачі продовжили строк дії договорів у сукупності до 31.03.2025.

32. У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.01.2025 у справі № 916/4954/23, викладено, зокрема, такий правовий висновок: "Згідно з пунктом 2 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується забороною відповідачу вчиняти певні дії.

Відповідно до частини одинадцятої статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментальних принципів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (аналогічний висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17).

Водночас статтею 204 ЦК України передбачено, що правомірність правочину презюмується.

Закріплена зазначеною статтею ЦК України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Відтак, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню."

33. Ураховуючи наведене вище, встановлені апеляційним судом обставини, а також предмет заявлених позовних вимог, Суд погоджується з висновком апеляційного господарського суду щодо неспівмірності заявлених заходів забезпечення позову щодо заборони укладати додаткові угоди до договорів про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди від 12.04.2017 №968 та від 12.04.2017 №969, оскільки це є втручанням в договірні відносини сторін щодо виконання прав та обов`язків за договорами, які не є предметом оскарження відповідно до заявлених позовних вимог.

34. У той же час, як уже було наголошено вище, обґрунтованість доводів позовної заяви Прокурора щодо неправомірності встановлених сервітутів (безвідносно до терміну їх встановлення оскаржуваними угодами) не може бути предметом оцінки на стадії розгляду заяви про забезпечення позову.

35. Окрім того, в постанові Верховного Суду від 11.10.2021 у справі № 922/1197/21 наведено висновок про те, що заборона власнику приймати рішення та здійснювати будь-які дії щодо своєї власності є крайньою мірою судового примусу і може застосовуватись у виняткових випадках. Інакше таке обмеження може призвести до істотних негативних наслідків у вигляді порушення прав та охоронюваних законом інтересів власника земельної ділянки.

36. Ураховуючи, що заявлені Прокурором заходи забезпечення позову щодо заборони укладати додаткові угоди до договорів про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди від 12.04.2017 №968 та від 12.04.2017 №969 направлені на обмеження власника у розпорядженні земельними ділянками комунальної власності, Суд погоджується з висновком апеляційного господарського суду щодо неспівмірності таких заходів.

37. Апеляційний господарський суд також встановив, що заборона Відповідачам укладати додаткові угоди до договорів про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди від 12.04.2017 №968 та від 12.04.2017 №969 та відсутність правової підстави для користування земельною ділянкою починаючи з 01.04.2025, фактично матиме наслідком звільнення земельних ділянок шляхом демонтажу тимчасових споруд та повернення їх власникові.

38. Колегія суддів вважає вірним висновок апеляційного суду про те, що враховуючи заявлені Прокурором вимоги про зобов`язання Відповідача-2 звільнити земельні ділянки, зайняті тимчасовими спорудами, заявлені заходи забезпечення позову щодо заборони Відповідачам укладати додаткові угоди до договорів про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди від 12.04.2017 № 968 та від 12.04.2017 № 969 матимуть наслідком досягненням Прокурором мети з якою він звернувся з позовом до суду без вирішенням спору по суті, що прямо суперечить ч.11 ст.137 ГПК України.

39. Доводи касаційної скарги Прокурора щодо помилковості наведених висновків апеляційного суду належним чином не обґрунтовані, оскільки скаржник не наводить жодної різниці між правовими наслідками заявлених ним позовних вимог і вжитими судом першої інстанції заходами забезпечення позову.

40. Колегія суддів також зазначає, що жодної неузгодженості із загальними висновками Верховного Суду щодо питання застосування приписів статей 136 137 ГПК України, які скаржник цитує у поданій касаційній скарзі, у даному випадку також немає, позаяк суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку заявленим заходам забезпечення позову, врахував вимоги розумності, обґрунтованості, адекватності, співмірності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, що Прокурором у поданій касаційній скарзі не спростовано, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги останнього.

41. Окрім цього, у питанні застосування приписів статей 136 137 ГПК України під час розгляду заяв про забезпечення позову, колегія суддів виходить з того, що оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову суд здійснює у кожній конкретній справі, з урахуванням поданих заявником доказів, доводів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

42. У зв`язку з цим, касаційна інстанція відхиляє безпідставні посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, від 15.01.2020 у справі № 915/1912/19, від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, від 25.09.2020 у справі № 921/40/20, від 25.08.2020 у справі № 910/13737/12, від 26.02.2019 у справі № 907/9/17, від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20, від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20, Верховного Суду України, викладених у постанові від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16, оскільки застосування судами положень статей 136 137 ГПК України у вказаних справах залежало від конкретних обставин справи та наданих заявником доказів, доводів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову, і саме цим обґрунтована відмінність судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

43. Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

44. Відповідно до частини 3 статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

45. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував висновків суду апеляційної інстанції та не довів порушення ним норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права.

46. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Прокурора залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Розподіл судових витрат

47. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржуване судове рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 304 308 309 314 315 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.05.2025 у справі № 921/426/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил