ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 921/780/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Бенедисюка І.М. і Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання - Шевчик О.Ю.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Динеро-Капітал",
представник позивача - Бігдан О.А., адвокат (ордер від 21.12.2020 № 1034243),
відповідач-1 - Ліквідаційна комісія Сектору культури Збаразької районної державної адміністрації в особі Збаразької районної державної адміністрації,
представник відповідача-1 - не з`явився,
відповідач-2 - Збаразька районна державна адміністрація,
представник відповідача-2 - не з`явився,
третя особа - Державний реєстратор Відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та державної реєстрації Збаразької районної державної адміністрації Куницька О.А.,
представник третьої особи - не з`явився,
розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Динеро-Капітал",
на рішення господарського суду Тернопільської області від 15.07.2020 (головуючий суддя Руденко О.В.)
та постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.11.2020 (головуючий Бойко С.М., судді: Бонк Т.Б. і Якімець Г.Г.)
у справі № 921/780/19
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Динеро-Капітал" (далі - Товариство)
до: 1) Ліквідаційної комісії Сектору культури Збаразької районної державної адміністрації (далі - Комісія) в особі Збаразької районної державної адміністрації;
2) Збаразької районної державної адміністрації (далі - Адміністрація),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Державний реєстратор Відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та державної реєстрації Збаразької районної державної адміністрації Куницька О.А. (далі - Реєстратор),
про визнання незаконними дії ліквідаційної комісії Сектору культури Збаразької державної адміністрації з не складення проміжного ліквідаційного балансу, складення недостовірного ліквідаційного балансу та подання недостовірних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; визнання незаконною бездіяльності Збаразької районної державної адміністрації з незатвердження проміжного ліквідаційного балансу, ліквідаційного балансу Сектору культури Збаразької районної державної адміністрації, що призвело до подання недостовірних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; скасування внесеного державним реєстратором Відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та державної реєстрації Збаразької районної державної адміністрації Куницькою О.А. запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 11.07.2018 № 16421110005001113 про державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті ліквідації.
За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Товариство звернулось до господарського суду Тернопільської області з позовом до Комісії та Адміністрації за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Реєстратора про:
- визнання незаконними дій Комісії з не складення проміжного ліквідаційного балансу, складення недостовірного ліквідаційного балансу та подання недостовірних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;
- визнання незаконною бездіяльності Адміністрації з не затвердження проміжного ліквідаційного балансу, ліквідаційного балансу Сектору культури Збаразької районної державної адміністрації, що призвело до подання недостовірних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;
- скасування внесеного Реєстратором запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 11.07.2018 № 16421110005001113 про державну реєстрацію припинення юридичної особи у результаті ліквідації.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Комісія безпідставно не внесла до ліквідаційного балансу кредиторські вимоги Товариства до Сектору культури Адміністрації у розмірі 153 570,00 грн, які підтверджені рішенням господарського суду Тернопільської області від 28.03.2018 у справі № 921/728/17-г/14, а тому подала до органу державної реєстрації недостовірні дані про відсутність кредиторської заборгованості. Унаслідок чого до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення Сектору культури Адміністрації в результаті ліквідації без погашення вимог Товариства.
Рішенням господарського суду Тернопільської області від 15.07.2020, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 18.11.2020 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 07.12.2020), у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що:
- у силу частин першої, третьої статті 96 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) Сектор культури Адміністрації самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, натомість її учасник (засновник) за цими зобов`язаннями не відповідає. Тобто Адміністрація є неналежним відповідачем у даній справі;
- відповідно до частини четвертої статті 105 ЦК України Комісія в особі Адміністрації також є неналежним відповідачем, оскільки у спірних правовідносинах, Комісія діяла від імені окремої юридичної особи - Сектору культури, а не від імені районної державної адміністрації;
- Товариством невірно обрано спосіб захисту його порушеного права.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог до Комісії та Адміністрації, Товариство звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою (з урахуванням заяви про усунення недоліків), в якій, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині та в цій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги до Комісії та Адміністрації задовольнити у повному обсязі. В частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування внесеного Реєстратором запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису від 11.07.2018 № 16421110005001113 про державну реєстрацію припинення юридичної особи у результаті ліквідації, рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку не оскаржуються.
Касаційна скарга обґрунтована відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування приписів статей 105 110 111 ЦК України у подібних правовідносинах, а саме стосовно права кредитора:
- на пред`явлення вимог до Комісії юридичної особи в особі її єдиного засновника;
- на пред`явлення вимоги до єдиного засновника юридичної особи щодо невиконання засновником обов`язку з контролю за діями Комісії.
Від учасників судового процесу відзиви на касаційну скаргу не надходили.
Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 06.04.2021 № 29.3-02/738 у зв`язку з відпусткою судді Львова Б.Ю. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 921/780/19, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакової І.В. (головуючий), Бенедисюка І.М. і Малашенкової Т.М.,
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника Товариства, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що розпорядженням голови Адміністрації від 10.04.2017 № 196-од, з урахуванням змін, внесених розпорядженнями від 02.06.2017 № 298-од та від 15.06.2017 № 310-од, прийнято рішення, зокрема, про ліквідацію сектора культури Адміністрації.
У додатку 2 до розпорядження від 10.04.2017 №196-од визначений склад комісії з припинення діяльності цієї юридичної особи. Зокрема, головою комісії призначено Головатюка Ю.П. - першого заступника голови райдержадміністрації.
Рішенням господарського суду Тернопільської області від 28.03.2018 у справі № 921/728/17-г/14 визнано кредиторські вимоги Товариства до сектора культури Адміністрації у розмірі 153 570,00 грн та зобов`язано сектор культури Адміністрації в особі Комісії включити кредиторські вимоги Товариства у розмірі 153 570,00 грн до проміжного ліквідаційного балансу сектора культури Адміністрації.
Також у вказаній справі судами встановлено, що особою відповідальною за невиконані зобов`язання перед Товариством був саме Сектор культури Адміністрації в особі Комісії.
Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Тобто обставини встановлені у справі № 921/728/17-г/14 не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.
Ухвалюючи оскаржувані рішення у даній справі № 921/780/19, суди виходили з того, що згідно з частиною першою статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
Частиною третьою статті 105 ЦК України передбачено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.
Відповідно до частини першої статті 110 ЦК України юридична особа ліквідується: за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.
У відповідних правових нормах законодавець передбачив загальний порядок ліквідації юридичної особи, дотримання якого покладено на ліквідаційну комісію, а саме: прийняття рішення про ліквідацію, оприлюднення такого рішення з метою виявлення кредиторів, встановлення строку для заявлення кредиторами своїх вимог, складання проміжного ліквідаційного балансу із включенням до нього всіх активів (майна) та пасивів (кредиторської заборгованості), розрахунок з кредиторами відповідно до проміжного ліквідаційного балансу за рахунок грошових коштів, а у разі їх недостатності - за рахунок проданого майна, складання ліквідаційного балансу, внесення запису про припинення до державного реєстру.
Згідно з частиною восьмою статті 111 ЦК України ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред`явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.
Судами встановлено відсутність доказів складання проміжного ліквідаційного балансу Комісією, та доказів надіслання вказаного документа та ліквідаційного балансу від 01.12.2017 на затвердження органу, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи, а саме Адміністрації. Тобто рішення господарського суду Тернопільської області від 28.03.2018 у справі № 921/728/17-г/14 нею (Комісією) виконане не було.
Адже, лише після складання проміжного ліквідаційного балансу, затвердженого органом, який прийняв рішення про ліквідацію, ліквідаційна комісія набуває право розраховуватись із кредиторами. У спірних правовідносинах цього виконано не було.
Частиною одинадцятою статті 111 ЦК України передбачено, що виключно після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс, забезпечує його затвердження учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, та забезпечує подання податковим органам .
Відповідно до частин першої, третьої статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.
При цьому Адміністрація у даній справі це особа, яка, на думку Товариства, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси Товариства.
Під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Тобто визначення відповідачів, предмета та підстави позову є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - це обов`язок суду, який виконується під час розгляду справи.
Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.
Близький за змістом висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц.
Згідно з частиною четвертою статті 105 ЦК України до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.
Отже, у спірних правовідносинах, Комісія діяла від імені окремої юридичної особи - Сектору культури, а не від імені районної державної адміністрації.
З урахуванням викладеного суди дійшли висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Товариство у касаційній скарзі посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування приписів статей 105 110 111 ЦК України у подібних правовідносинах, а саме стосовно права кредитора на пред`явлення вимог до Комісії юридичної особи в особі її єдиного засновника.
Верховний Суд зазначає, що ліквідаційна комісія не є юридичною особою і не може брати участі в судовому процесі, в тому числі й від імені суб`єкта господарювання, що ліквідується. Від імені останнього в суді з підстав, передбачених частиною третьою статті 56 ГПК України та частиною четвертою статті 105 ЦК України, виступають голова і члени названої комісії, ліквідатор юридичної особи. Тобто голова і члени ліквідаційної комісії, ліквідатор юридичної особи не є окремою юридичною особою, а лише наділені правом діяти від імені відповідної юридичної особи.
Близький за змістом висновок викладено Верховним Судом у постанові від 15.03.2018 у справі № 5/161/10, а суди попередніх інстанції у даній справі (№ 921/780/19) оскаржувані рішення ухвалили з дотриманням вказаного правового висновку.
Що ж до посилань Товариства у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування приписів статей 105 110 111 ЦК України у подібних правовідносинах, а саме стосовно права кредитора на пред`явлення вимоги до єдиного засновника юридичної особи щодо невиконання засновником обов`язку з контролю за діями Комісії, то Верховний Суд зазначає, що відповідно до частин першої, третьої статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом. Тобто у кожному конкретному випадку судами досліджуються правоустановчі документи на предмет наявності в них застережень щодо відповідальності учасника (засновника) та юридичної особи.
Таким чином, передчасним є формування такого висновку у даній справі, оскільки судами досліджено докази та встановлені обставині, які мають індивідуальний характер, притаманний для правовідносин, які виникли саме між сторонами справи, які є суб`єктами таких відносин.
При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами були ухвалені рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.
У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені рішення та постанову, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 129 308 309 315 ГПК України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Динеро-Капітал" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Тернопільської області від 15.07.2020 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.11.2020 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 07.12.2020) у справі № 921/780/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Т. Малашенкова