№ 922/2154/22 (922/3791/23)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/2154/22 (922/3791/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Огороднік К.М., Пєсков В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

позивача - не з`явився,

відповідача-1 - не з`явився,

відповідача-2 - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 (колегія суддів у складі: Лакіза В.В. - головуючий, Бородіна Л.І., Здоровко Л.М.)

та рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2023 (суддя Усатий В.О.)

у справі №922/2154/22(922/3791/23)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж"; 2) Фізичної особи-підприємця Супруненка Андрія Володимировича

про визнання недійсними договорів,

в межах справи №922/2154/22

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж"

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

Хід розгляду справи

1. У провадженні Господарського суду Харківської області знаходиться справа №922/2154/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" (далі - ТОВ "Агрофірма Престиж").

2. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.07.2023 відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ "Агрофірма Престиж"; визнано вимоги ініціюючого кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (далі - ТОВ "Суффле Агро Україна") до ТОВ "Агрофірма Престиж" у розмірі 38521227,00 грн основного боргу, а також 24810,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання до суду заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство, 60300,00 грн витрат зі сплати винагороди арбітражному керуючому; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном ТОВ "Агрофірма Престиж"; призначено розпорядником майна ТОВ "Агрофірма Престиж" арбітражного керуючого Сиволобова М.М. та ін.

3. 09.08.2023 до Господарського суду Харківської області у справі про банкрутство №922/2154/22 надійшла заява ФОП Супруненко А.В. з грошовими вимогами до боржника. У заяві ФОП Супруненко А.В. просить суд визнати грошові вимоги ФОП Супруненко А.В. до боржника у загальному розмірі 48996782,84 грн та включити їх до реєстру вимог кредиторів у відповідній черговості. В заяві з кредиторськими вимогами ФОП Супруненко А.В. зазначив, що заявлені вимоги виникли на підставі договорів про надання посередницьких послуг, укладених з боржником, а саме: №02/04-18 за яким борг складає 10545829,95 грн; №01/02-19 за яким борг складає 12085203,84 грн; №01/02-20 за яким борг складає 14850208,06 грн; №01/02-21 за яким борг складає 11510172,99 грн.

Стислий виклад позовних вимог

4. У серпні ТОВ "Суффле Агро Україна" звернулося до Господарського суду Харківської області в межах справи банкрутство №922/2154/22 з позовною заявою до ТОВ "Агрофірма Престиж"; фізичної особи-підприємця Супруненка А.В. (далі - ФОП Супруненко А.В.) про:

- визнання недійсним договору про надання посередницьких послуг №02/04-18 від 02.04.2018, укладеного між ТОВ "Агрофірма Престиж" та ФОП Супруненком А.В. (далі - Договір №02/04-18);

- визнання недійсним договору про надання посередницьких послуг №01/02-19 від 01.02.2019, укладеного між ТОВ "Агрофірма Престиж" та ФОП Супруненком А.В. (далі - Договір №01/02-19);

- визнання недійсним договору про надання посередницьких послуг №01/02-20 від 01.02.2020, укладеного між ТОВ "Агрофірма Престиж" та ФОП Супруненком А.В. (далі - Договір №01/02-20).

5. Обґрунтовуючи наявність порушеного права, ТОВ "Суффле Агро Україна" вказує на те, що він є ініціюючим кредитором боржника і, крім того, заявив ще додаткові грошові вимоги до боржника. При цьому, вимоги ФОП Супруненко А.В. до боржника ґрунтуються на оспорюваних договорах. Позивач зауважує, що визнання вимог ФОП Супруненко А.В. до боржника вплине на права ТОВ "Суффле Агро Україна" (позивача), що полягає у такому: право голосу на зборах чи комітеті кредиторів; розподілу ліквідаційної маси між кредиторами.

6. Мотивуючи заявлені вимоги, ТОВ "Суффле Агро Україна" вказує на те, що оспорювані Договори укладені із пов`язаною із боржником особою (його співзасновником - заінтересованою особою щодо боржника) та є фраудаторними (не направлені на досягнення реальної мети, зазначеної в Договорах), оскільки мали іншу, ніж зазначена в Договорах, приховану мету.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

7. 02.04.2018, 01.02.2019 та 01.02.2020 між ФОП Супруненком А.В. (виконавець) та ТОВ "Агрофірма Престиж" (замовник) укладено Договори №02/04-18, №01/02-19 та 01/02-20 відповідно.

8. Цими Договорами регулюються правовідносини щодо надання виконавцем послуг замовникові при здійсненні останнім підприємницької діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок замовника (п. 1.1 Договорів). Замовник дає завдання, а виконавець зобов`язується надавати замовникові такі посередницькі послуги (далі - послуги): пошук та залучення контракту з клієнтом, результатом яких є укладення між замовником та будь-яким підприємством України (далі - клієнт) договорів на надання послуг з оренди с/г обладнання, супроводження та оформлення згідно контракту замовника, укладання договорів на виконання інших видів сільськогосподарських послуг (п. 1.2 Договорів). За цими Договорами виконавець діє в межах території Харківської області як посередник в сфері закупівлі та продажу товарів та послуг (п. 1.3 Договорів). Підтвердженням надання послуг за цими Договорами є акт, який складається сторонами (п. 1.4 Договорів).

9. Обов`язками замовника з наведеними Договорами є: Оплатити послуги виконавця у розмірі, в порядку та в строки, визначені в Договорах. Надавати виконавцеві інформацію, необхідну для надання послуг (пункти 2.1, 2.2 Договорів).

10. Відповідно до п. 4.1 Договорів оплата наданих послуг здійснюється в кожному випадку після укладення окремого договору на виконання послуг між замовником та знайденим виконавцем клієнтом, згідно з п. 4 шляхом перерахування грошей на поточний рахунок.

11. Згідно з п. 4.2 Договорів за якісне виконання роботи, передбаченої цими Договорами, замовник сплачує виконавцю винагороду у 25% (Договір №02/04-18), у 50% (Договір №01/02-19 та Договір №01/02-20) відношенню від вартості укладених Договорів замовника і клієнта, кількість якої вказана в актах виконаних робіт.

12. Відповідно до п. 7.2 Договорів строк Договорів починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7.1 цих Договорів, та закінчується 31.12.2021.

13. Звертаючись з грошовими вимогами до боржника, ФОП Супруненко А.В. вказує у заяві з грошовими вимогами, що за Договором №02/04-18 надано посередницькі послуги ТОВ "Агрофірма Престиж" на загальну суму 14985329,95 грн. При цьому, ФОП Супруненко А.В. зазначає, що боржник частково розрахувався за отримані посередницькі послуги в сумі 4439500,00 грн, несплаченою залишилась заборгованість у розмірі 10545829,95 грн.

14. Також ФОП Супруненко А.В. у заяві з грошовими вимогами до боржника вказує, що за Договором №01/02-19 надано посередницькі послуги ТОВ "Агрофірма Престиж" на загальну суму 12085203,84 грн, а за Договором №01/02-20 на суму 14850208,06 грн, однак боржник не розрахувався за отримані за цими Договорами послуги.

Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

15. Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.12.2023 позов задоволено. Визнано недійними Договір №02/04-18, Договір №01/02-19; Договір №01/02-20. Здійснено розподіл судового збору.

16. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2023 залишено без змін.

17. Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди виходили з того, що оспорювані правочини не були спрямовані на реальне досягнення ділової мети, зазначеної в цих Договорах; відповідачами під час підписання оспорюваних правочинів переслідувалась інша прихована мета; сторонами оспорюваних правочинів не було дотримано принципів доброчесності та порядності, тобто вони суперечать загальним засадам та принципам цивільного та господарського законодавства.

Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

18. ТОВ "Агрофірма Престиж" (далі - скаржник) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2023, постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2024, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

19. У касаційній скарзі скаржник зазначає обставини, передбачені п. 1, п. 4 ч. 2 ст. 287, п. 3 ч. 3 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

20. Так, скаржник вказує, що господарські суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не врахували висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 05.09.2019 у справі №638/2304/17, від 25.06.2020 у справі №904/2922/18, від 07.04.2021 у справі №910/1255/20, від 21.04.2021 у справі №904/5480/19, від 29.06.2021 у справі №916/2040/20 щодо відсутності підстав для задоволення позову у справах про визнання недійсними правочинів, у випадку недоведеності позивачем порушення його прав оспорюваними правочинами (застосування приписів ст.ст. 16 203 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)); висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 07.09.2023 у справі №910/16579/20, від 02.06.2021 у справі №904/7905/16 щодо фраундаторності правочину; висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, від 16.02.2021 у справі №363/3125/7 щодо обов`язку саме позивача довести порушення його прав оспорюваними правочинами.

21. Скаржник вважає, що господарські суди неправильно застосували норми матеріального права: ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), ст.ст. 15 16 215 ЦК України та норми процесуального права: п. 5 ч. 3 ст. 2 ГПК України, ст.ст. 14 74 79 236 ГПК України.

22. Також скаржник вказує, що господарські суди попередніх інстанцій встановили обставини справи за відсутності належних доказів, при цьому судами було проігноровано подані скаржником докази на підтвердження своїх заперечень.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

23. До Верховного Суду від ТОВ "Суффле Агро Україна" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ТОВ "Суффле Агро Україна" із посиланням на правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

24. ТОВ "Суффле Агро Україна" зазначає, що ця справа розглядається в рамках справи про банкрутство, в якій позивач є ініціюючим кредитором та подав заяву із додатковими грошовими вимогами до боржника, а вимоги Супруненка А.В. за оспорюваними Договорами є саме грошовими вимогами у справі про банкрутство, вони можуть в подальшому впливати на права та інтереси позивача (як в частині права голосу на зборах чи в комітеті кредиторів, так і в частині частки від ліквідаційної маси банкрута), а тому позивач є заінтересованою особою в цій справі, а оспорювані Договори містять всі ознаки фраудаторних.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

25. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду позовних вимог про визнання недійсними оспорюваних Договорів щодо надання посередницьких послуг за позовом кредитора боржника.

26. Як зазначено позивачем у позові, підставою для визнання недійсними оспорюваних Договорів є недотримання сторонами договорів положень ст.ст. 3 16 203 215 ЦК України, ст. 42 КУзПБ, оскільки Договори укладені із пов`язаною із боржником особою (його співзасновником - заінтересованою особою щодо боржника) та є фрудаторними (не направлені на досягнення реальної мети, зазначеної в договорах), оскільки оспорювані правочини мали іншу, ніж зазначена в цих Договорах, приховану мету. Обґрунтовуючи наявність порушеного права, позивач вказує на те, що він є ініціюючим кредитором боржника і визнання вимог ФОП Супруненко А.В. за оспорюваними Договорами до боржника вплине на права ТОВ "Суффле Агро Україна", що полягає у такому: право голосу на зборах чи комітеті кредиторів; розподілу ліквідаційної маси між кредиторами.

27. Верховний Суд зауважує, що інститут визнання недійсними правочинів боржника у справі про банкрутство врегульований ст. 42 КУзПБ.

28. Відповідно до ч. 1 ст. 42 КУзПБ (в редакції, чинній на момент відкриття провадження у справі про банкрутство) господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів.

29. Позивач оспорює правочини, датами укладення яких є: 02.04.2018, 02.02.2019 та 01.02.2020.

30. Однак, провадження у справі про банкрутство ТОВ "Агрофірма Престиж" відкрито 18.07.2023.

31. Тобто, оспорювані позивачем правочини датовані раніше трьох річного "підозрілого періоду", визначеного ст. 42 КУзПБ.

32. Питання можливості оспорювання правочинів боржника, укладених поза межами "підозрілого періоду", встановленого ст. 42 КУзПБ, неодноразово було предметом розгляду Верховного Суду.

33. У цьому зв`язку Верховний Суд вже неодноразово виснував, що укладення боржником договору поза межами "підозрілого періоду", визначеного відповідно до ст. 42 КУзПБ, не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України ГК України чи інших законів (висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц; Верховного Суду у постанові від 20.02.2020 у справі №922/719/16; Верховного Суду у постанові від 28.09.2021 у справі №21/89б(913/45/20) та інших).

34. Отже, господарський суд апеляційної інстанції цілком обґрунтовано зазначив, що підставою недійсності оспорюваних правочинів, крім спеціальних вимог - ст. 42 КУзПБ, можуть бути і загальні норми ЦК України ГК України чи інших законів.

35. Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

36. Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору.

37. Велика Палата Верховного Суду у наведеній справі зазначила, що позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає визнання правочину недійсним.

38. Тобто кредитор як особа, в якої наявний інтерес у справі про банкрутство - збільшення ліквідаційної маси боржника та задоволення за рахунок неї його грошових вимог до боржника, має право на звернення до суду з заявою про визнання недійсним правочину боржника, який було вчинено до відкриття провадження у справі про банкрутство боржника з підстав, передбачених нормами ЦК України ГК України чи інших законів (подібний за змістом висновок щодо права кредитора на оскарження правочину боржника викладений у постанові Верховного Суду від 27.10.2022 у справі №904/1907/15).

39. У цьому зв`язку протилежні доводи скаржника про те, що господарські суди дійшли помилкового висновку щодо наявності в позивача/кредитора права самостійно звертатися із цим позовом до суду в межах справи про банкрутство та щодо недоведення позивачем порушення його прав оспорюваними правочинами Верховний Суд відхиляє.

40. Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника про неврахування господарським судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №638/2304/17, від 25.06.2020 у справі №904/2922/18, від 07.04.2021 у справі №910/1255/20, від 21.04.2021 у справі №904/5480/19, від 29.06.2021 у справі №916/2040/20 щодо відсутності підстав для задоволення позову у справах про визнання недійсними правочинів, у випадку недоведеності позивачем порушення його прав оспорюваними правочинами.

41. Оцінюючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при визнанні недійсними оспорюваних Договорів, Верховний Суд вважає за необхідне врахувати правову позицію, викладену в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19).

42. Так, у наведеній постанові від 24.11.2021 предметом судового розгляду був позов не сторони правочину в межах справи про банкрутство про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, який обґрунтовано, зокрема, вчиненням боржником до відкриття провадження у справі про його банкрутство фраудаторного правочину.

43. Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/2030/19(905/2445/19) щодо суті позовних вимог дійшла таких висновків:

44. Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

45. Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

46. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

47. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).

48. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

49. Слід звернути увагу, у контексті цього спору, на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16: "Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора".

50. Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19(905/1646/17), від 28.07.2022 у справі №902/1023/19(902/1243/20)).

51. Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №904/7905/16 дійшла висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до ст. 7 КУзПБ на підставі п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин 3, 6 ст. 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину лише на підставі ст. 234 ЦК України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

52. Водночас, категорія фраудаторності у галузі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами, зважаючи, що ч. 2 ст. 96 ЦК України вимагає, щоби юридична особа відповідала за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Тобто, боржник має усвідомлювати повне виконання свого обов`язку перед кредитором. У зв`язку з цим можна розмежувати також критерії фраудаторності: об`єктивний - коли вчиняється правочин цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку за наявності існуючої вже заборгованості; суб`єктивний - усвідомлення боржником появи боргу в результаті укладення правочину, що повинно аналізуватися через призму економічної мети договору, сумлінність та добросовісність дій боржника, які мають бути спрямовані на погашення боргу, а не навпаки, на неможливість виконання зобов`язання.

53. Господарські суди встановили, що:

- у пунктах 1.2 Договорів №02/04-18; №01/02-19; №01/02-20 передбачено, що замовник дає завдання, а виконавець зобов`язується надавати замовникові такі посередницькі послуги: пошук та залучення контракту з клієнтом, результатом яких є укладення між замовником та будь-яким іншим підприємством України договорів, однак відповідачами не доведено надання таких завдань замовником - ТОВ "Агрофірма Престиж" ФОП Супруненко А.В. як виконавцю оспорюваних Договорів;

- у пунктах 4.2 Договорів №02/04-18; №01/02-19; №01/02-20 передбачено, що за якісне виконання роботи, передбаченої цими Договорами, замовник сплачує виконавцю винагороду у 25%; 50%; 50% (відповідно) по відношенню від вартості укладеного договору замовника і клієнта, кількість якої вказана в актах виконаних робіт, однак доказів укладення та підписання таких договорів, від вартості яких розраховувалась та зазначалась винагорода в актах виконаних робіт, відповідачами не надано;

- відповідачами не надано доказів реального виконання оспорюваних Договорів (пошуку відповідних контрагентів та укладення боржником з такими контрагентами відповідних договорів). Доказів укладення договорів, номери яких зазначені в актах виконаних робіт матеріали справи також не містять;

- відповідачами не надано пояснень щодо того, яким чином за відсутності доказів укладення боржником відповідних контрактів (з чітко визначеними контрагентами (пошук яких був предметом оспорюваних договорів про надання послуг) та вартостями таких контрактів могла бути розрахована сума винагороди виконавця за договорами з надання послуг ФОП Супруненко А.В.;

- стверджуючи про заборгованість за оспорюваними договорами більше ніж 37 млн. грн ФОП Супруненко А.В. понад 5 років не вчиняв дій, направлених на стягнення цієї заборгованості і тільки після відкриття провадження у справі про банкрутство звернувся із заявою з грошовими вимогами до боржника, які складаються із цієї заборгованості;

- ФОП Супруненко А.В. є заінтересованою щодо боржника (пов`язаною із боржником) особою, оскільки учасником ТОВ "Агрофірма Престиж" із часткою 70% є ТОВ "Агродар-Груп Україна", а кінцевими бенефіціарними власниками із частками по 35% відповідно є Супруненко А.В. та ОСОБА_2 ;

- заборгованість боржника перед ТОВ "Суффле Агро Україна" виникла на підставі фінансування ТОВ "Суффле Агро Україна" посівних компаній ТОВ "Агрофірма Престиж" у 2020-2021 році за договором поставки №1300031568 від 01.01.2020, в рамках якого боржнику поставлено товарів на суму понад 95 млн грн. Зазначена угода є реальною та неодноразово досліджувалась господарськими судами всіх інстанцій;

- боржник розрахувався з ТОВ "Суффле Агро Україна" лише частково. Крім іншого, зобов`язання боржника перед ТОВ "Суффле Агро Україна" підтверджені фінансовими аграрними розписками, що встановлено в ухвалі про відкриття провадження у справі про банкрутство від 18.07.2023 у справі №922/2154/22;

- в добровільному порядку боржник не вчинив дій з погашення заборгованості перед ТОВ "Суффле Агро Україна" і останній був змушений звернутись за захистом свого порушеного права до господарського суду із заявою про відкриття справи про банкрутство ще у 2022 році. При цьому, боржник заперечував безспірність вимог ТОВ "Суффле Агро Україна", внаслідок чого провадження у справі про банкрутство було відкрито лише у 2023 році;

- незважаючи на те, що оспорювані Договори датовані 2018, 2019, 2020 роками, однак часткова оплата за Договором №02/04-18 була здійснена протягом вересня 2020 року - листопада 2021 року, тобто після та під час наявності у боржника заборгованості та зобов`язань перед ТОВ "Суффле Агро Україна";

- про наявність зобов`язань та заборгованості перед ТОВ "Суффле Агро Україна" боржник був достеменно обізнаний. Крім того, такі оплати здійснені на користь зацікавленої щодо боржника особи (його бенефіціара);

- строк дії оспорюваних Договорів охоплюється часом, коли боржник мав зобов`язання перед позивачем (ТОВ "Суффле Агро Україна");

- заборгованість за оспорюваними Договорами входить до складу заявлених ФОП Супруненко А.В. грошових вимог до боржника у справі №922/2154/22, в якій ТОВ "Суффле Агро Україна" є ініціюючим кредитором.

54. Отже, Верховний Суд погоджується з висновками обох судових інстанцій про те, що наведені вище обставини в їх сукупності дозволяють дійти висновку про те, що оспорювані правочини не були спрямовані на реальне отримання послуг за такими договорами, а також дають підставні сумніви у їх реальному виконанні. Встановлені господарськими судами обставини дають підстави для висновку про наявність іншої прихованої мети у вчиненні таких правочинів: штучно збільшити кредиторську заборгованість у боржника, чим змінити пропорційність розподілу ліквідаційної маси та ввести до складу кредиторів пов`язану з боржником особу із значною часткою в реєстрі кредиторів та, відповідно, перевагою у кількості голосів.

55. Відповідно до ст. 1 КУзПБ заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими; для цілей цього Кодексу заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого чи кредиторів визнаються особи в такому самому переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника.

56. З огляду на викладене, ФОП Супруненко А.В. є заінтересованою особою щодо боржника, оскільки, як встановив господарський суд апеляційної інстанції, відповідна інформація міститься в Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

57. Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

58. Згідно з ч. 1 ст. 11 зазначеного вище Закону відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними (крім реєстраційних номерів облікових карток платників податків та паспортних даних) та у випадках, передбачених цим Законом, за їх надання стягується плата.

59. У цьому зв`язку Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про те, що судом було встановлено обставини пов`язаності осіб на підставі недопустимих доказів.

60. При цьому, Східний апеляційний господарський суд правильно зазначив, що оскільки до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення ст. 42 КУзПБ, а загальні норми цивільного законодавства не передбачають такої підстави для визнання правочинів недійсними, як укладення їх із заінтересованою особою, однак оспорювані Договори визнані недійсними з підстав доведеності їх фраудаторності (мали приховану мету) та невідповідності загальним засадам цивільного, господарського законодавства, звичаям ділового обороту та недотримання принципів добросовісності, а не з підстав їх укладення з заінтересованою особою.

61. Верховний Суд погоджується з висновками обох судових інстанцій про те, що з урахуванням встановлених у справі обставин, заявлення ФОП Супруненко А.В. грошових вимог на підставі оспорюваних позивачем Договорів, надає позивачу право на оспорення цих Договорів на підставі загальних засад цивільного та господарського законодавства, а такий позов направлений на захист порушеного права на отримання справедливого задоволення своїх кредиторських вимог та є ефективним способом захисту такого права позивача.

62. Верховний Суд зауважує, що визначальну роль у процедурі банкрутства відіграє дотримання принципу конкурсного імунітету кредиторів, який спрямований на попередження та усунення будь-яких переваг одних кредиторів на шкоду інших. Важливе значення у дотримані цього принципу має формування конкурсної маси, її реалізації та задоволення вимог кредиторів в установленій законом черговості.

63. Беручи до уваги наведене, суди першої та апеляційної інстанцій цілком обґрунтовано дійшли висновку про наявність підстав для визнання оспорюваних Договорів недійсними, оскільки під час їх укладення відповідачі діяли недобросовісно та без реальних наслідків щодо отримання послуг за такими договорами.

64. Із цього приводу слід зауважити, що добросовісність та розумність як принципи цивільного обороту (ст. 3 ЦК України) мають лежати в основі дій/бездіяльності всіх учасників обороту. При цьому діяльність у підприємницькій сфері має бути, за загальним правилом, спрямована на отримання правомірного прибутку учасниками господарських відносин. Усі учасники господарських відносин повинні ухилятися від здійснення дій, що очевидно спрямовані на іншу мету, зокрема, виведення активів вже неплатоспроможного учасника господарського обороту. Таке виведення активів може здійснюватися шляхом безпосереднього очевидно нееквівалентного продажу/обміну майна особи, при якому здійснюється несправедливе зменшення майна особи як основи господарювання, так і шляхом набуття обов`язків шляхом укладення договору поруки за боргами третіх осіб, які є формально самостійними учасниками господарського обороту.

65. Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

66. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

67. Проаналізувавши висновки, які викладені у наведених скаржником постановах Верховного Суду в частині наявності підстав для скасування оскаржених судових рішень щодо задоволення позову, які, за твердженням скаржників не були враховані апеляційним господарським судом, Верховний Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на те, що суд ухвалив оскаржувану постанову без урахування таких висновків, оскільки зміст оскаржуваної постанови не суперечить висновкам, на які посилаються скаржники, водночас у постанові враховано специфіку процедури банкрутства боржника, передбачену спеціальним законодавством щодо банкрутства та роль в ній кредитора банкрута.

68. Крім того, з урахуванням вимог ст. 300 ГПК України, твердження скаржника у касаційній скарзі про неповноту дослідження обставин та ненадання оцінки іншим доказам у справі, відхиляються Верховним Судом, оскільки доводи касаційної скарги не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій про те, що оспорювані Договори містять ознаки фраудаторного договору, а їх наслідки спрямовані на завдання шкоди кредитору боржника.

69. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги про неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних постанови та рішення, як і аргументи про неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування таких норм, не знайшли свого підтвердження за під час касаційного перегляду справи.

70. У контексті вказаної практики Верховний Суд вважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

71. Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

72. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення господарської суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, - без змін.

Судові витрати

73. У зв`язку з тим, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 та рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2023 у справі №922/2154/22(922/3791/23) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Картере

Судді К. Огороднік

В. Пєсков