№ 922/2154/22 (922/3792/23)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/2154/22 (922/3792/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Білоус В.В., Пєсков В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

позивача - не з`явився,

відповідача-1 - не з`явився,

відповідача-2 - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 (колегія суддів у складі: Лакіза В.В. - головуючий, Бородіна Л.І., Здоровко Л.М.)

та рішення Господарського суду Харківської області від 06.12.2023 (суддя Усатий В.О.)

у справі №922/2154/22(922/3792/23)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж"; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Агродар"

про визнання недійсними договорів

в межах справи №922/2154/22

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж"

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

Хід розгляду справи

1. У провадженні Господарського суду Харківської області знаходиться справа №922/2154/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" (далі - ТОВ "Агрофірма Престиж").

2. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.07.2023 відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ "Агрофірма Престиж"; визнано вимоги ініціюючого кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (далі - ТОВ "Суффле Агро Україна") до ТОВ "Агрофірма Престиж" у розмірі 38521227,00 грн основного боргу, а також 24810,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання до суду заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство, 60300,00 грн витрат зі сплати винагороди арбітражному керуючому; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном ТОВ "Агрофірма Престиж"; призначено розпорядником майна ТОВ "Агрофірма Престиж" арбітражного керуючого Сиволобова М.М. та ін.

3. 14.08.2023 до Господарського суду Харківської області у справі про банкрутство №922/2154/22 надійшла заява ТОВ "Торговий Дім Агродар" (далі - ТОВ "ТД Агродар") з грошовими вимогами до боржника, в якій заявник просить суд визнати його грошові вимоги на загальну суму 85739829,01 грн та включити їх до реєстру вимог кредиторів у такій черговості: 5368,00 грн - вимоги першої черги, 85734461,01 грн - вимоги четвертої черги.

Стислий виклад позовних вимог

4. У серпні ТОВ "Суффле Агро Україна" звернулося до Господарського суду Харківської області в межах справи банкрутство №922/2154/22 з позовною заявою до ТОВ "Агрофірма Престиж"; ТОВ "ТД Агродар" про:

- визнання недійсним договору купівлі-продажу №31/07-5 від 31.07.2020, укладеного між ТОВ "Агрофірма Престиж" та ТОВ "ТД Агродар" (далі - Договір №31/07-5);

- визнання недійсним договору купівлі-продажу №13/11-1 від 13.11.2020, укладеного між ТОВ "Агрофірма Престиж та ТОВ "ТД Агродар" (далі - Договір №13/11-1);

- визнання недійсним договору купівлі-продажу №27/11-2 від 27.11.2020, укладеного між ТОВ "Агрофірма Престиж" та ТОВ "ТД Агродар" (далі - Договір №27/11-2).

5. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав, що спірні договори укладені в так званий "підозрілий період" та не свідчать про намір боржника щодо їх реального виконання; договори не містять жодних істотних умов щодо предмета договору та умов поставки; боржник взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони; з 2021 року другим відповідачем не здійснено жодних дій щодо стягнення з боржника заборгованості за договорами; договори укладені із другим відповідачем, який є заінтересованою особою щодо боржника; укладені договори можуть вплинути на права та інтереси ТОВ "Суффле Агро Україна", яке є заінтересованою особою як ініціюючий кредитор у справі; договори спрямовані на завдання шкоди кредитору.

6. Зважаючи на викладене, позивач вважав, що він наділений правом на визнання правочинів, укладених боржником, недійсними в порядку ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) та ст.ст. 3 13 203 215 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) як таких, що мають ознаки фраудаторних правочинів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

7. 31.07.2020, 13.11.2020 та 27.11.2020 між ТОВ "Агрофірма Престиж" (покупець) в особі в особі директора Богдановича А.В. та ТОВ "ТД Агродар" (постачальник) в особі директора Супруненко А.В. укладено Договори №31/07-5, №13/11-1 та №27/11-2 відповідно.

8. За умовами п. 1.1 Договору №31/07-5 продавець зобов`язався передати у власність покупцю, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити пшеницю (далі - товар). Кількість та ціна товару зазначені у видаткових накладних.

9. Відповідно до п. 1.1 Договору №13/11-1 продавець зобов`язується передати у власність покупцю, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію (далі - товар). Найменування, кількість та ціна товару зазначені в видаткових накладних.

10. Відповідно до п. 1.1 Договору №27/11-2 продавець зобов`язується передати у власність покупцю, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити борошно пшеничне, крупу гречану та крупу манну (далі - товар). Найменування, кількість та ціна товару зазначені в видаткових накладних.

11. За змістом п. 2.1 Договорів оплата товару здійснюється покупцем за визначеною в п. 1.1 цього договору ціною у безготівковій формі шляхом перерахування відповідних грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

12. Відповідно до п. 5.2 Договорів продавець та покупець є платниками податку на прибуток підприємств на загальних умовах.

13. Обґрунтовуючи заяву з грошовими вимогами до боржника, ТОВ "ТД Агродар" стверджує, що на виконання умов Договору №31/07-5 ним здійснено поставку боржнику пшениці 2, 3, 4 класів на загальну вартість 15403421,07 грн; на виконання умов Договору №13/11-1 ним поставлено кукурудзу без зазначення класу та 3 класу та сою на загальну вартість 14085727,44 грн, а на виконання умов Договору №27/11-2 ним поставлено крупу та борошно різних видів, класів та фасування на загальну суму 27248716,44 грн.

14. На підтвердження виконання умов оспорюваних Договорів та наявності грошових зобов`язань боржника, ТОВ "ТД Агродар" до заяви з грошовими вимогами від 14.08.2023 долучено видаткові накладні.

15. За твердженням ТОВ "ТД Агродар", боржник оплату за весь одержаний товар за Договором 31/07-5 не здійснив в повному обсязі, з огляду на що борг ТОВ "Агрофірма Престиж" перед ТОВ "ТД Агродар" за цим Договором складає 15403421,07 грн.

16. 29.06.2021 між ТОВ "ТД Агродар" та боржником було укладено угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог, за умовами якої, між іншого, частково зараховано зобов`язання ТОВ "Агрофірма Престиж" перед ТОВ "ТД Агродар" за Договором №13/11-1 на загальну суму 3060443,00 грн.

17. За твердженням ТОВ "ТД Агродар" загальна заборгованість боржника перед ТОВ "ТД Агродар" за Договором №13/11-1 складає 11025284,00 грн, а за Договором №27/11-2 - 27248716,44 грн.

Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

18. Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.12.2023 позов задоволено. Визнано недійними Договір №31/07-5, Договір №13/11-1 та Договір №27/11-2. Здійснено розподіл судового збору.

19. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 рішення Господарського суду Харківської області від 06.12.2023 залишено без змін.

20. Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди виходили з того, що оспорювані правочини мають ознаки фраудаторних правочинів, Договори укладено в "підозрілий період" та не були спрямовані на реальне досягнення ділової мети, зазначеної в цих Договорах; відповідачами під час підписання оспорюваних правочинів переслідувалась інша прихована мета; сторонами оспорюваних правочинів не було дотримано принципів доброчесності та порядності, тобто вони суперечать загальним засадам та принципам цивільного та господарського законодавства.

Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

21. ТОВ "Агрофірма Престиж" (далі - скаржник) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 06.12.2023, постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2024, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

22. У касаційній скарзі скаржник зазначає обставини, передбачені п. 1, п. 4 ч. 2 ст. 287, п. 3 ч. 3 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

23. Так, скаржник вказує, що господарські суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не врахували висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 05.09.2019 у справі №638/2304/17, від 25.06.2020 у справі №904/2922/18, від 07.04.2021 у справі №910/1255/20, від 21.04.2021 у справі №904/5480/19, від 29.06.2021 у справі №916/2040/20 щодо відсутності підстав для задоволення позову у справах про визнання недійсними правочинів, у випадку недоведеності позивачем порушення його прав оспорюваними правочинами (застосування приписів ст.ст. 16 203 215 ЦК України); висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 19.10.2021 у справі №910/2920/20(910/14218/20) щодо дії в часі положень КУзПБ (стосовно застосовування приписів ст. 42 КузПБ); висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, від 16.02.2021 у справі №363/3125/7 щодо обов`язку саме позивача довести порушення його прав оспорюваними правочинами.

24. Також скаржник вважає, що господарські суди під час розгляду справи порушили норми процесуального права, а саме: п. 5 ч. 3 ст. 2 ГПК України, ст.ст. 14 73 74 236 ГПК України.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

25. До Верховного Суду від ТОВ "Суффле Агро Україна" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ТОВ "Суффле Агро Україна" із посиланням на правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

26. ТОВ "Суффле Агро Україна" зазначає, що ця справа розглядається в рамках справи про банкрутство, в якій позивач є ініціюючим кредитором та подав заяву із кредиторськими вимогами до боржника, а вимоги ТОВ "ТД Агродар" за оспорюваними Договорами є грошовими вимогами у справі про банкрутство, вони можуть в подальшому впливати на права та інтереси позивача (як в частині права голосу на зборах чи в комітеті кредиторів, так і в частині частки від ліквідаційної маси банкрута), а тому позивач є заінтересованою особою в цій справі, а оспорювані Договори містять всі ознаки фраудаторних.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

27. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду позовних вимог про визнання недійсними оспорюваних Договорів купівлі-продажу за позовом кредитора боржника.

28. Як зазначено позивачем у позові, підставою для визнання недійсними оспорюваних Договорів є недотримання сторонами договорів положень ст.ст. 3 16 203 215 ЦК України, ст. 42 КУзПБ, оскільки Договори укладені із заінтересованою особою щодо боржника та є фрудаторними (не направлені на досягнення реальної мети, зазначеної в договорах); оспорювані правочини мали іншу, ніж зазначена в цих Договорах, приховану мету. Обґрунтовуючи наявність порушеного права, позивач вказує на те, що він є ініціюючим кредитором боржника і визнання вимог ТОВ "ТД Агродар" за оспорюваними Договорами до боржника вплине на права ТОВ "Суффле Агро Україна", що полягає у такому: право голосу на зборах чи комітеті кредиторів; розподілу ліквідаційної маси між кредиторами.

29. Верховний Суд зауважує, що інститут визнання недійсними правочинів боржника у справі про банкрутство врегульований ст. 42 КУзПБ.

30. Відповідно до ч. 1 ст. 42 КУзПБ (в редакції, чинній на момент відкриття провадження у справі про банкрутство) господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів.

31. Позивач оспорює правочини, датами укладення яких є: 31.07.2020, 13.11.2020 та 27.11.2020.

32. Провадження у справі про банкрутство ТОВ "Агрофірма Престиж" відкрито 18.07.2023.

33. Тобто, оспорювані позивачем правочини укладені в межах трьох річного "підозрілого періоду", визначеного ст. 42 КУзПБ.

34. Верховний Суд зауважує, що інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, який закріплений у ст. 42 КУзПБ, є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника.

35. Стаття 42 КУзПБ встановлює підстави, з яких правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, а також правові наслідки визнання таких правочинів недійсними.

36. Визначені наведеною нормою підстави є додатковими, специфічними підставами для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.

37. Застосування положень ст. 42 КУЗПБ та визнання згідно з наведеною нормою недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є тим засобом, який спрямований на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливого задоволення вимог кредиторів.

38. Тлумачення ст. 42 КУзПБ свідчить, що закріплені в ній підстави недійсності визначальним критерієм недійсності визначають негативні наслідки виконання боржником/прийняття ним на себе майнових зобов`язань, тобто економіко-правову оцінку дій боржника, що призвели до зменшення його активів (приховування майна) та неплатоспроможності.

39. Тобто "недійсність" за ст. 42 КУзПБ перш за все пов`язується з оцінкою дій боржника, виконання яких мало негативні наслідки для боржника у вигляді зменшення його майнових активів та неплатоспроможності, а її предметом правового регулювання є повернення у ліквідаційну масу майна боржника та унеможливлення боржником зловживаючи своїми правами вчинення дій на шкоду кредиторам.

40. При цьому Верховний Суд вже неодноразово виснував, що крім визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство на підставі ст. 42 КУзПБ, не виключається можливість звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України ГК України чи інших законів (висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц; Верховного Суду у постанові від 20.02.2020 у справі №922/719/16; Верховного Суду у постанові від 28.09.2021 у справі №21/89б(913/45/20) та інших).

41. Отже, господарський суд апеляційної інстанції цілком обґрунтовано зазначив, що підставою недійсності оспорюваних правочинів, крім спеціальних вимог - ст. 42 КУзПБ, можуть бути і загальні норми ЦК України ГК України чи інших законів.

42. Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

43. Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору.

44. Велика Палата Верховного Суду у наведеній справі зазначила, що позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає визнання правочину недійсним.

45. Отже, кредитор як особа, в якої наявний інтерес у справі про банкрутство - збільшення ліквідаційної маси боржника та задоволення за рахунок неї його грошових вимог до боржника, має право на звернення до суду з заявою про визнання недійсним правочину боржника, який було вчинено до відкриття провадження у справі про банкрутство боржника з підстав, передбачених нормами ЦК України ГК України чи інших законів (подібний за змістом висновок щодо права кредитора на оскарження правочину боржника викладений у постанові Верховного Суду від 27.10.2022 у справі №904/1907/15).

46. У цьому зв`язку протилежні доводи скаржника про те, що господарські суди дійшли помилкового висновку щодо наявності в позивача/кредитора права самостійно звертатися із цим позовом до суду в межах справи про банкрутство та щодо недоведення позивачем порушення його прав оспорюваними правочинами Верховний Суд відхиляє.

47. Висновок обох судових інстанцій про те, що заявлення ТОВ "ТД Агродар" (яке є заінтересованою щодо боржника особою) грошових вимог на підставі оспорюваних позивачем Договорів, надає позивачу як кредитору боржника право на їх оспорення на підставі загальних засад цивільного та господарського законодавства, і такий позов направлений на захист порушеного права (намагання отримати справедливе задоволення своїх вимог) та є ефективним способом захисту такого права позивача, є правильним.

48. Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника про неврахування господарським судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №638/2304/17, від 25.06.2020 у справі №904/2922/18, від 07.04.2021 у справі №910/1255/20, від 21.04.2021 у справі №904/5480/19, від 29.06.2021 у справі №916/2040/20 щодо відсутності підстав для задоволення позову у справах про визнання недійсними правочинів, у випадку недоведеності позивачем порушення його прав оспорюваними правочинами.

49. Оцінюючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при визнанні недійсними оспорюваних Договорів, Верховний Суд вважає за необхідне врахувати правову позицію, викладену в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19).

50. Так, у наведеній постанові від 24.11.2021 предметом судового розгляду був позов не сторони правочину в межах справи про банкрутство про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, який обґрунтовано, зокрема, вчиненням боржником до відкриття провадження у справі про його банкрутство фраудаторного правочину.

51. Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/2030/19(905/2445/19) щодо суті позовних вимог дійшла таких висновків:

52. Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

53. Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

54. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

55. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

56. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).

57. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

58. Слід звернути увагу, у контексті цього спору, на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16: "Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора".

59. Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19(905/1646/17), від 28.07.2022 у справі №902/1023/19(902/1243/20)).

60. Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №904/7905/16 дійшла висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до ст. 7 КУзПБ на підставі п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин 3, 6 ст. 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину лише на підставі ст. 234 ЦК України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

61. Водночас, категорія фраудаторності у галузі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами, зважаючи, що ч. 2 ст. 96 ЦК України вимагає, щоби юридична особа відповідала за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Тобто, боржник має усвідомлювати повне виконання свого обов`язку перед кредитором. У зв`язку з цим можна розмежувати також критерії фраудаторності: об`єктивний - коли вчиняється правочин цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку за наявності існуючої вже заборгованості; суб`єктивний - усвідомлення боржником появи боргу в результаті укладення правочину, що повинно аналізуватися через призму економічної мети договору, сумлінність та добросовісність дій боржника, які мають бути спрямовані на погашення боргу, а не навпаки, на неможливість виконання зобов`язання.

62. Господарські суди встановили, що:

- оспорювані правочини укладені у "підозрілий період", тобто в межах 3 років до порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Агрофірма Престиж";

- сторонами не визначено таку істотну умов договорів як ціна договору;

- на момент вчинення оспорюваних договорів у ТОВ "Агрофірма Престиж" існували грошові зобов`язання, зокрема, перед ТОВ "Суффле Агро Україна";

- боржник був обізнаний про наявність зазначених зобов`язань та про те, що строк їх виконання настав і ТОВ "Суффле Агро Україна" вимагає погашення боргу в розмірі більше ніж 38 млн. грн;

- доказів, які б мали підтвердити реальність здійснення сторонами господарських операцій, в тому числі, обставини здійснення перевезення та отримання сільськогосподарської продукції як товару за видатковими накладними, обставини та докази зберігання товару у власних складських приміщеннях або ж у інших осіб, використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які б переконливо підтверджували реальний рух товару за ланцюгом постачання та підтверджували фактичні обставини використання поставленого товару, відповідачами не надано;

- сторонами не надано доказів, які б мали підтвердити дійсність виконання господарської операції, зокрема, шляхом надання доказів складання та реєстрації в ЄРПН податкових накладних, адже із цим пов`язується виникнення у покупця права на віднесення відповідних сум ПДВ до податкового кредиту.

- ТОВ "ТД Агродар" не надано доказів того, що він дійсно мав у розпорядженні або у власності таку кількість товару, яка зазначена у видаткових накладних;

- ТОВ "Торговий Дім Агродар" не вчинив жодних дій щодо стягнення заборгованості від боржника за оспорюваними правочинами;

- ТОВ "Торговий Дім Агродар" не підтвердило належними доказами наявність у нього або права власності на зерно та знаходження його на зберіганні у власника, або наявність складського документа в разі зберігання зерна у інших осіб, що мало б наслідком підтвердити наявність у продавця предмета поставки та поставку товару, що містить ідентифікуючі властивості, як це передбачено Законом України "Про зерно та ринок зерна в Україні";

- договори не містять умов поставки, які, за звичаями ділового обороту, включають вимоги щодо того, яка зі сторін несе зобов`язання щодо транспортування товарів, коли та яким чином (автомобільним, залізничним транспортом тощо) здійснюється транспортування, а також куди, тобто яке місце є кінцевим місцем поставки;

- ТОВ "ТД Агродар" є заінтересованою особою щодо боржника.

63. Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд погоджується з висновками обох судових інстанцій про те, що оспорювані правочини не були спрямовані на реальне отримання послуг за такими договорами, а також дають підставні сумніви у їх реальному виконанні. Встановлені господарськими судами обставини дають підстави для висновку про наявність іншої прихованої мети у вчиненні таких правочинів: штучно збільшити кредиторську заборгованість у боржника, чим змінити пропорційність розподілу ліквідаційної маси та ввести до складу кредиторів пов`язану з боржником особу із значною часткою в реєстрі кредиторів та, відповідно, перевагою у кількості голосів.

64. При цьому, Східний апеляційний господарський суд встановив, що спірні Договори визнані місцевим господарським судом недійсними з підстав доведеності їх фраудаторності (мали приховану мету) та невідповідності загальним засадам цивільного, господарського законодавства, звичаям ділового обороту та недотримання принципів добросовісності, а не з підстав їх укладеності з заінтересованою особою. З такими ж висновками погодився й суд апеляційної інстанції.

65. Верховний Суд зауважує, що невідповідність оспорюваних Договорів загальним засадам цивільного, господарського законодавства, звичаям ділового обороту та недотримання принципів добросовісності є достатньою підставою для визнання їх недійними на підставі ст.ст. 3 13 203 215 ЦК України.

66. Верховний Суд зазначає, що визначальну роль у процедурі банкрутства відіграє дотримання принципу конкурсного імунітету кредиторів, який спрямований на попередження та усунення будь-яких переваг одних кредиторів на шкоду інших. Важливе значення у дотримані цього принципу має формування конкурсної маси, її реалізації та задоволення вимог кредиторів в установленій законом черговості.

67. Беручи до уваги наведене, суди першої та апеляційної інстанцій цілком обґрунтовано дійшли висновку про наявність підстав для визнання оспорюваних Договорів недійсними, оскільки під час їх укладення відповідачі діяли недобросовісно та без реальних наслідків виконання таких Договорів.

68. Із цього приводу слід зауважити, що добросовісність та розумність як принципи цивільного обороту (ст. 3 ЦК України) мають лежати в основі дій/бездіяльності всіх учасників обороту. При цьому діяльність у підприємницькій сфері має бути, за загальним правилом, спрямована на отримання правомірного прибутку учасниками господарських відносин. Усі учасники господарських відносин повинні ухилятися від здійснення дій, що очевидно спрямовані на іншу мету, зокрема, виведення активів вже неплатоспроможного учасника господарського обороту. Таке виведення активів може здійснюватися шляхом безпосереднього очевидно нееквівалентного продажу/обміну майна особи, при якому здійснюється несправедливе зменшення майна особи як основи господарювання, так і шляхом набуття обов`язків шляхом укладення договору поруки за боргами третіх осіб, які є формально самостійними учасниками господарського обороту.

69. Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

70. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

71. Проаналізувавши висновки, які викладені у наведених скаржником постановах Верховного Суду в частині наявності підстав для скасування оскаржених судових рішень щодо задоволення позову, які, за твердженням скаржників не були враховані апеляційним господарським судом, Верховний Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на те, що суд ухвалив оскаржувану постанову без урахування таких висновків, оскільки зміст оскаржуваної постанови не суперечить висновкам, на які посилаються скаржники, водночас у постанові враховано специфіку процедури банкрутства боржника, передбачену спеціальним законодавством щодо банкрутства та роль в ній кредитора банкрута.

72. При цьому, Верховний Суд відхиляє доводи скаржника, що господарські суди не врахували висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 19.10.2021 у справі №910/2920/20(910/14218/20) щодо дії в часі положень КУзПБ (застосовування різних редакцій ст. 42 КУзПБ), оскільки, як зазначалося вище та вбачається з оскаржуваних судових рішень, в цьому випадку господарські суди застосували положення ЦК України - ст.ст. 3 13 203 215 234 ЦК України, тобто використано загальні, а не спеціальні (ст. 42 КУзПБ) підстави визнання правочину недійсним, про що також було зазначено апеляційним судом.

73. Крім того, наведеним твердження скаржника також було надано оцінку господарським судом апеляційної інстанції, який встановив, що різниця між редакціями ст. 42 КУзПБ станом на липень 2020 року та станом на момент відкриття провадження у справі про банкрутство, полягає в такому:

74. "Правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: ..." (редакція, чинна станом на дату укладення спірних Договорів);

75. "Господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів з таких підстав: ..." (в редакції, станом на 18.07.2023, тобто на дату відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Агрофірма Престиж").

76. Тобто відмінність від попередньої редакції статті є в тому, що законодавець розширив права кредиторів від "завдали збитків кредиторам" до "порушили права кредиторів".

77. При цьому, Східний апеляційний господарський суд правильно зазначив, що скаржник помилково ототожнює поняття "підстави звернення із заявами про визнання недійсними правочинів, укладених боржником" з "підставами визнання правочинів недійсними".

78. Дійсно, підстави для визнання правочинів недійсними повинні існувати на момент вчинення таких правочинів. Тобто, при вирішенні питання відповідності правочину нормам закону, необхідно встановити відповідність правочину закону/нам чинному/ним на момент укладення такого правочину.

79. Разом з цим, різниця редакції ст. 42 КУзПБ, на яку посилається скаржник, не є підставою для визнання правочину недійсним та не є нормою закону, якій повинен відповідати укладений правочин, вона визначає за яких обставин кредитору надається можливість оскаржити укладені боржником правочини, а саме, якщо такі правочини порушили права кредиторів.

80. При цьому скаржник по суті трактуючи положення закону на свою користь, намагається позбавити кредитора права оскарження правочинів боржника, яке надано кредитору положеннями закону, чинного станом на момент відкриття провадження у справі про банкрутство та на момент звернення кредитора з позовом у цій справі.

81. З урахуванням вимог ст. 300 ГПК України, інші твердження скаржника у касаційній скарзі про неповноту дослідження обставин та ненадання оцінки іншим доказам у справі, відхиляються Верховним Судом, оскільки доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду, що оспорювані Договори містять ознаки фраудаторного договору, а їх наслідки спрямовані на завдання шкоди кредитору боржника.

82. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги про неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних постанови та рішення, як і аргументи про неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування таких норм, не знайшли свого підтвердження за під час касаційного перегляду справи.

83. У контексті вказаної практики Верховний Суд вважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

84. Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

85. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення господарської суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, - без змін.

Судові витрати

86. У зв`язку з тим, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 та рішення Господарського суду Харківської області від 06.12.2023 у справі №922/2154/22(922/3792/23) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Картере

Судді В. Білоус

В. Пєсков