№ 922/2773/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2022 року

м. Київ

cправа № 922/2773/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Сухового В. Г.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Акціонерного товариства «Харківобленерго» - Саніна А. О.,

Міністерства енергетики України - Іжаківського А. О.,

Солоницівської селищної ради - не з`явився,

Фонду державного майна України -не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Харківобленерго»

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.02.2022 (у складі колегії суддів: Здоровко Л. М. (головуючий), Бородіна Л. І., Лакіза В. В.)

у справі № 922/2773/21

за позовом Акціонерного товариства «Харківобленерго»

до Міністерства енергетики України, Солоницівської селищної ради,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонду державного майна України,

про визнання права власності, визнання недійсним свідоцтва та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2021 року Акціонерне товариство «Харківобленерго» (далі - АТ «Харківобленерго») звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Міністерства енергетики України та Солоницівської селищної ради, в якій просило:

- визнати право власності АТ «Харківобленерго» на об`єкт нерухомого майна - Приміщення ЧЕМ ПС 35/6 кв «Куряж», загальною площею 32, 90 кв. м (реєстраційний номер майна: 26199196), що знаходиться за адресою: вул. Бєлгородська, 2-Б, селище Солоницівка, Дергачівський район, Харківська область;

- визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Солоницівської селищної ради від 09.12.2008 № 646 «Про оформлення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться в смт Солоницівка по вул. Бєлгородська, 2б» (далі - рішення виконавчого комітету Солоницівської селищної ради від 09.12.2008 № 646);

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САВ № 973937 від 22.01.2009, видане виконавчим комітетом Солоницівської селищної ради на об`єкт нерухомого майна - приміщення ЧЕМ ПС 35/6 кв «Куряж», загальною площею 32, 90 кв. м (реєстраційний номер майна: 26199196), що знаходиться за адресою: вул. Бєлгородська, 2-Б, смт Солоницівка, Дергачівський район, Харківська область на підставі рішення виконавчого комітету Солоницівської селищної ради від 09.12.2008 № 646;

- скасувати рішення державного реєстратора від 27.01.2009, винесене на підставі рішення виконавчого комітету Солоницівської селищної ради від 09.12.2008 № 646, про державну реєстрацію права власності за державою Україна в особі Міністерства енергетики та електрифікації України на об`єкт нерухомого майна - приміщення ЧЕМ ПС 35/6 кв «Куряж», загальною площею 32, 90 кв. м (реєстраційний номер майна: 26199196), що знаходиться за адресою: вул. Бєлгородська, 2-Б, смт Солоницівка, Дергачівський район, Харківська область.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач як правонаступник державного підприємства в результаті корпоратизації є власником та балансоутримувачем трансформаторної підстанції ПС 35/6 кв «Куряж», користується нею, здійснює ремонт та її поточне обслуговування. Однак, на підставі рішення виконавчого комітету Солоницівської селищної ради від 09.12.2008 № 646 вказану нежитлову будівлю було зареєстровано за Державою Україна в особі Міністерства енергетики та електрифікації України та видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія САВ № 973937 від 22.01.2009. Позивач зазначає про відсутність підстав для виникнення права власності та реєстрації спірного нерухомого майна за Державою Україна в особі Міністерства енергетики та електрифікації України.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 31.08.2021 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд державного майна України.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 18.11.2021 позовні вимоги задоволено повністю.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що нежитлова будівля трансформаторної підстанції ПС 35/6 кв «Куряж», була активами виробничо-енергетичного об`єднання «Харківенерго», відповідно до пункту 15 Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.1993 № 508, державне підприємство, правонаступником якого є позивач, стало його власником з моменту державної реєстрації.

Щодо застосування позовної давності суд дійшов висновку, що АТ «Харківобленерго» строк позовної давності пропущено не було.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 08.02.2022 рішення Господарського суду Харківської області від 18.11.2021 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання права власності, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту належності йому на праві власності спірного нерухомого майна. Крім того, апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки інші вимоги є похідними від вимог про визнання права власності, тому ці вимоги також задоволенню не підлягають. Враховуючи відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, судом апеляційної інстанції позовну давність застосовано не було.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, у липні 2022 року АТ «Харківобленерго» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.02.2022, а рішення Господарського суду Харківської області від 18.11.2021 залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.09.2022 відкрито касаційне провадження у справі № 922/2773/21 за касаційною скаргою АТ «Харківобленерго`на постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.02.2022 з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 21.09.2022.

Міністерство енергетики України у відзиві на касаційну скаргу зазначає про привільне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Солоницівська селищна рада, Фонд державного майна України не скористалися своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.09.2022 у судовому засіданні у справі № 922/2773/21 за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Харківобленерго» оголошено перерву до 12.10.2022.

Солоницівська селищна рада та Фонд державного майна України в судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення зазначеним учасникам справи ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, висновки Європейського суду з прав людини у справі «В`ячеслав Корчагін проти Росії», також те, що зазначені учасники справи не зверталися до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників зазначених учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників АТ «Харківобленерго», Міністерства енергетики України, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 №2545-XII «Про Державну програму приватизації» було затверджено Державну програму приватизації майна державних підприємств, відповідно до якої одним з етапів приватизації підприємств-монополістів передбачено їх корпоратизацію, тобто перетворення у відкриті акціонерні товариства, сто відсотків акцій яких належить державі (пункти 2.13-2.14).

Відповідно до пункту 15 Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.1993 № 508, з моменту державної реєстрації відкритого акціонерного товариства активи і пасиви підприємства, структурного підрозділу (одиниці) переходять до відкритого акціонерного товариства. Акціонерне товариство стає правонаступником прав і обов`язків корпоратизованого підприємства.

Судами установлено, що станом на 01.07.1995 підстанцію ПС 35/6 кв «Куряж» (місцезнаходження: вул. Бєлгородська, 2б , селище Солоницівка, Дергачівський район, Харківська область) було включено до переліку інвентаризаційного опису № 4 під номером 286.

Наказом Міністерства енергетики та електрифікації України від 22.08.1995 № 163 «Про створення Державної акціонерної енергопостачальної компанії «Харківобленерго», згідно з Указом Президента України від 04.04.1995 № 282/95 «Про структурну перебудову в електороенергетичному комплексі України» та наказом Міністерства економіки України від 17.05.1995 № 75 «Про внесення змін та доповнень до переліків підприємств, що підлягають корпоратизації та графіків її проведення», затверджено акт оцінки цілісного майнового комплексу виробничого-енергетичного об`єднання «Харківенерго» (пункт 1), на базі виробничого-енергетичного об`єднання «Харківенерго» засновано Державну акціонерну енергопостачальну компанію «Харківобленерго» та затверджено її статут (пункт 2).

Відповідно до пункту 6 цього наказу Державна акціонерна енергопостачальна компанія «Харківобленерго» вважається правонаступником виробничого-енергетичного об`єднання «Харківенерго» щодо структурних одиниць, розташованих на території Харківської області, і які увійшли до складу компанії.

Наказом Фонду державного майна України від 22.07.1998 № 1450 «Про затвердження Порядку підтвердження права власності на нерухоме майно» затверджено Порядок підтвердження права власності на нерухоме майно, яким визначено перелік документів, підтверджуючих право власності акціонерних товариств, які створені в процесі перетворення державних підприємств.

Відповідно до пункту 2.2 цього наказу, підтвердженням права власності на нерухоме майно відкритого акціонерного товариства, створеного у процесі приватизації (перетвореного з державного підприємства), або осіб, які відповідно до законодавства України є правонаступниками відкритого акціонерного товариства, до набуття чинності цим Порядком, є Перелік нерухомого майна, переданого у власність відкритому акціонерному товариству.

Наказом Міністерства палива та енергетики України від 23.11.2001, на виконання наказу Міністерства енергетики та електрифікації України від 22.08.1995 № 163 «Про створення Державної акціонерної енергопостачальної компанії «Харківобленерго», затверджено перелік нерухомого майна, переданого до статутного фонду Державної акціонерної компанії «Харківобленерго».

Судами установлено, що 14.03.2000 рішенням загальних зборів акціонерів Державну акціонерну енергопостачальну компанію «Харківобленерго» було перейменовано в Акціонерну компанію «Харківобленерго» (далі - АК «Харківобленерго»).

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 086160 АК «Харківобленерго» зареєстровано як юридичну особу в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців 22.03.2000.

Відповідно до Статуту АТ «Харківобленерго» у новій редакції, затвердженого позачерговими загальними зборами АТ «Харківобленерго» 06.12.2019 (протокол № 29 від 06.12.2019), АТ «Харківобленерго» є юридичною особою із новим найменуванням, у результаті проведення державної реєстрації змін до Статуту АК «Харківобленерго» у відповідності до Закону України «Про акціонерні товариства». АК «Харківобленерго» було новим найменуванням Державної акціонерної енергопостачальної компанії «Харківобленерго», створеної в порядку, передбаченому Указом Президента України від 04.04.1995 № 282/95 «Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України», на підставі наказу Міністерства енергетики та електрифікації України від 22.08.1995 № 163. АК «Харківобленерго» є правонаступником усіх прав та обов`язків Державної акціонерної енергопостачальної компанії «Харківобленерго».

Судами також установлено, що АТ «Харківобленерго» є балансоутримувачем трансформаторної підстанції ПС 35/6 кв «Куряж» (місцезнаходження: вул. Бєлгородська, 2б, смт Солоницівка, Дергачівський район, Харківська область), користується нею, здійснює ремонт та поточне обслуговування, що підтверджується: довідкою про балансову належність об`єкта основних засобів виробництва; актами результатів загального періодичного огляду будівельних конструкцій від 29.11.2011 № 11, від 04.07.2006 № 15; Державним актом на право постійного користування землею ІІ-ХР № 0020080; актами приймання-передачі від 01.02.2012, від 19.11.2014; актами на техобслуговування (приміщення ЧЕМ ПС «Куряж» 35/6 інв. № 00848661/01) від 24.01.2019 № 850/589/21, від 22.12.2018 № 850/58926; дефектним актом на ремонт огорожі ПС 35/6 кв «Куряж» від 02.07.2019, дефектним актом на ремонт «іншої частини» ПС 35/6 кв «Куряж» від 17.10.2010; обсягами ремонтних робіт на ремонт покрівлі; журналом контролю стану первинних засобів пожежогасіння 53-В/10-82; журналом контролю стану первинних засобів пожежогасіння ПС 35/6 кв «Куряж»; податковими деклараціями з плати за землю, податковими розрахунками земельного податку.

Також судами установлено, що станом на 31.03.2021 ПС 35/6 кв «Куряж», яка розташована за адресою: вул. Бєлгородська, 2б, смт Солоницівка, Дергачівський район, Харківська область, обліковується на балансі АК «Харківобленерго» як:

- «Приміщення ЧЕМ ПС Куряж 35/6» (інв. № 00848661/01);

- «Трансформатор ТМ/152983 ПС 35/6 кв Куряж» (інв. № 00827660/01);

- «Інша частина ПС 35/6 кв Куряж» (інв. № 00852655);

- «Огорожа на ПС 35/6 кв Куряж» (інв. № 00852655).

Разом з цим, як установлено судами попередніх інстанцій, відповідно до рішення виконавчого комітету Солоницівської селищної ради від 09.12.2008 № 646, виконавчий комітет розглянувши заяву АК «Харківобленерго» про оформлення права власності на нерухоме майно, розташоване в смт Солоницівка по вул. Бєлгородській, 2б, встановив, що згідно з свідоцтвом про державну реєстрацію від 18.09.1995, довідкою з Єдиного державного реєстру від 10.08.2007, Статутом підприємства, затвердженим загальними зборами акціонерів АК «Харківобленерго» від 17.04.2008 (протокол № 15), приміщення ЧЕМ ПС 35/6 кв «Куряж», розташоване в смт Солоницівка по вул. Бєлгородська, 2б, належить в цілому Державі Україна в особі Міністерства енергетики та електрифікації України. Враховуючи викладене, виконавчий комітет Солоницівської селищної ради, на підставі Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5, керуючись статтею 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», вирішив оформити право державної власності на Приміщення ЧЕМ ПС 35/6 кв «Куряж» в смт Солоницівка по вул. Бєлгородській, 2б на ім`я Держави Україна в особі Міністерства енергетики та електрифікації України.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 22.01.2009, виданого виконавчим комітетом Солоницівської селищної ради на підставі рішення виконавчого комітету Солоницівської селищної ради від 09.12.2008 № 646, нежитлова будівля (приміщення ЧЕМ ПС 35/6 кв «Куряж», загальна площа 32,90 кв. м), розташована за адресою: вул. Бєлгородська, 2б, смт Солоницівка, Дергачівський район, Харківська область, належить на праві власності Державі Україна в особі Міністерства енергетики та електрифікації України.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (інформаційна довідка 262971207 від 24.06.2021) право власності на нежитлову будівлю - Приміщення ЧЕМ ПС 35/6 кв «Куряж», загальна площа 32, 90 кв. м (реєстраційний номер майна: 26199196), за адресою: вул. Бєлгородська, 2б, смт Солоницівка, Дергачівський район, Харківська область, зареєстроване за Державою Україна в особі Міністерства енергетики та електрифікації України.

У справі, що розглядається, АТ «Харківобленерго» звернулося до суду з позовом про визнання права власності АТ «Харківобленерго» на об`єкт нерухомого майна - приміщення ЧЕМ ПС 35/6 кв «Куряж», визнання протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Солоницівської селищної ради від 09.12.2008 № 646, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САВ № 973937 від 22.01.2009 та скасування рішення державного реєстратора від 27.01.2009, обґрунтовуючи його порушенням права власності АТ «Харківобленерго» на спірне нерухоме майно внаслідок визнання та реєстрації права власності на це майно за іншою особою - Державою Україна в особі Міністерства енергетики та електрифікації України.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2).

Право на звернення до господарського суду в установленому ГПК України порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (частина 1 статті 4 ГПК України).

З огляду на положення статті 4 ГПК України, статей 15 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення.

Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачами з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

За змістом статей 13 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 ЦК України).

За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України, необхідно враховувати, що за змістом цієї норми судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його (така правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 22.05.2018 у справі № 923/1283/16).

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Крім того, визнання в судовому порядку права власності на річ, за загальним правилом статті 392 ЦК України, є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення.

Відповідно до статті 4 Цивільного кодексу Української РСР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), цивільні права і обов`язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов`язки.

Відповідно до цього цивільні права і обов`язки виникають: з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; з адміністративних актів, у тому числі для державних, кооперативних та інших громадських організацій - з актів планування; в результаті відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва; внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав; внаслідок інших дій громадян і організацій; внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання цивільно-правових наслідків.

Згідно зі статтею 1 Указу Президента України «Про корпоратизацію підприємств» від 15.06.2003 № 210/93 корпоратизація це перетворення державних підприємств, закритих акціонерних товариств, більш ніж 75% статутного фонду яких перебуває в державній власності, а також виробничих і науково-виробничих об`єднань, підприємств, правовий статус яких раніше не був приведений у відповідність із чинним законодавством, у відкриті акціонерні товариства.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про власність» (у редакції, чинній на час корпоратизації) право колективної власності виникає на підставі, зокрема, перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства.

Згідно з статтею 12 Закону України «Про господарські товариства» (у редакції, чинній на час корпоратизації) товариство є власником, зокрема, майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність.

За змістом пунктів 15, 16 Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.1993 № 508 (у редакції, чинній на час корпоратизації), з моменту державної реєстрації відкритого акціонерного товариства активи і пасиви підприємства, структурного підрозділу (одиниці) переходять до відкритого акціонерного товариства. Розмір статутного фонду відкритих акціонерних товариств, створених відповідно до цього Положення, визначається за діючою Методикою оцінки вартості об`єктів приватизації та оренди.

Зазначені норми у подібних правовідносинах слід застосовувати таким чином: внаслідок корпоратизації товариства все майно, включене до статутного фонду останнього, стає власністю новостворюваного товариства, яке утворюється внаслідок корпоратизації.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1898/18.

Як установлено судами попередніх інстанцій, підстанцію ПС 35/6 кв «Куряж» (місцезнаходження: вул. Бєлгородська, 2б, селище Солоницівка, Дергачівський район, Харківська область) було включено до переліку інвентаризаційного опису № 4 під номером 286.

Однак, інвентаризаційний опис свідчить лише про фактичну наявність майна на балансі підприємства.

Поняття «переходу права власності» та «передачі майна на баланс» мають різну юридичну природу за своєю суттю. Факт перебування майна на балансі підприємства не може вважатися підтвердженням права власності на це майно, а є лише формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та не свідчить про знаходження майна у власності підприємства (аналогійна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.08.2018 у справі № 924/1020/17, від 11.06.2019 у справі № 918/1400/14).

Судом першої інстанції встановлено, що наказом Міністерства енергетики та електрифікації України від 22.08.1995 № 163 «Про створення Державної акціонерної енергопостачальної компанії «Харківобленерго» затверджено акт оцінки цілісного майнового комплексу виробничого-енергетичного об`єднання «Харківенерго», в подальшому із змінами, та засновано на його базі Державну акціонерну енергопостачальну компанію «Харківобленерго».

Разом з цим, позивачем не надано суду доказів включення спірного нерухомого майна до акту оцінки цілісного майнового комплексу виробничого-енергетичного об`єднання «Харківенерго», складенню та затвердженню якого мала передувати інвентаризація.

Як установлено судом апеляційної інстанції, наказом Міністерства палива та енергетики України від 12.08.2003 № 425 «Про затвердження переліку нерухомого майна АК «Харківобленерго» затверджено перелік нерухомого майна, яке передане до статутного фонду та у власність АК «Харківобленерго» (перейменованої з Державної акціонерної енергопостачальної компанії у акціонерну компанію рішенням загальних зборів від 14.03.2000, протокол № 4). Однак, доказів наявності у цьому Переліку саме спірного нерухомого майна - Приміщення ЧЕМ ПС 35/6 кв «Куряж», позивачем не надано.

Крім того, колегія суддів зауважує, що у поданій касаційній скарзі сам скаржник зазначає про відсутність спірного нерухомого майна - Приміщення ЧЕМ ПС 35/6 кв «Куряж» у зазначеному Переліку, затвердженому наказом Міністерства палива та енергетики України від 12.08.2003 № 425, через що він (позивач) не надав цей Перелік як доказ суду та що стало однією із підстав для звернення позивача до суду із позовом про визнання права власності.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Отже, у справі, що розглядається, АТ «Харківобленерго» не надано суду доказів на підтвердження обставин набуття ним права власності на спірне нерухоме майно та внесення його до статутного фонду корпоратизованого підприємства, правонаступником якого є позивач.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог в частині визнання права власності АТ «Харківобленерго» на об`єкт нерухомого майна - Приміщення ЧЕМ ПС 35/6 кв «Куряж», загальною площею 32, 90 кв. м (реєстраційний номер майна: 26199196), що знаходиться за адресою: вул. Бєлгородська, 2-Б, смт Солоницівка, Дергачівський район, Харківська область у зв`язку з відсутністю правових підстав для її задоволення.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Солоницівської селищної ради від 09.12.2008 № 646, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія САВ № 973937 від 22.01.2009 та скасування рішення державного реєстратора від 27.01.2009, оскільки ці вимоги є похідними від вимоги про витребування спірного нерухомого майна, у задоволенні якої судом відмовлено.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, Міністерством енергетики України заявлено про застосування позовної давності.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина 3). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справа № 911/3681/17, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16.

Судами установлено, що рішення виконавчого комітету Солоницівської селищної ради від 09.12.2008 № 646 прийнято за результатами розгляду саме заяви АК «Харківобленерго».

Отже, позивач, звертаючись до Солоницівської селищної ради щодо вирішення питання про оформлення права власності на спірне нерухоме майно за ним, ще з 2008 року міг бути обізнаний про реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за Державою Україна в особі Міністерства енергетики та електрифікації України.

Разом з тим, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц).

З огляду викладене та відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, судом апеляційної інстанції правомірно не було застосовано позовну давність у спірних правовідносинах.

У поданій касаційній скарзі, АТ «Харківобленерго», обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, вказало, що судом апеляційної інстанції при вирішенні справи в оскаржуваному судовому рішенні неправильно застосовано норми статті 21 Закону України «Про власність», статті 12 Закону України «Про господарські товариства», пунктів 15, 16 Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.1993 № 508, пункту 9 розділу ІІ, пунктів 11, 20 розділу ІІІ Методики оцінки вартості об`єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.1995 № 36, статей 2, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пунктів 1.1, 1.4, 1.5 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності на нерухоме майно та додатку 1 до нього, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5, статті 328 ЦК України та не враховано висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, у постановах Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1898/18, від 14.06.2022 у справі № 910/9381/20, від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15.

Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Так, посилання скаржник на постанови Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1898/18, від 14.06.2022 у справі № 910/9381/20 не приймається судом до уваги, оскільки висновки апеляційного суду у справі № 922/2773/21, що розглядається, не суперечать висновкам, викладеним у цих постановах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

Крім того, колегія суддів вважає безпідставним посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду, викладених у постанові від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15 оскільки аналіз висновків, зроблених у оскаржуваному судовому рішенні у справі № 922/2773/21, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, з огляду на відмінність обставин, змісту та правового регулювання спірних правовідносин у зазначених справах.

За змістом касаційної скарги, підставою оскарження рішень судів попередніх інстанцій є також приписи пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, згідно з якими підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Водночас Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену скаржником підставу касаційного оскарження судових рішень, оскільки ця норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Проте скаржник у касаційній скарзі не зазначає щодо яких саме норм у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду. Зазначені обставини свідчать про відсутність у Верховного Суду підстав для формування висновку у цій справі.

Зважаючи на викладене, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

При цьому посилання АТ «Харківобленерго» у касаційній скарзі на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не заслуговують на увагу, оскільки з огляду на відсутність доказів набуття позивачем права власності на спірне нерухоме майно не вбачається втручання держави в його майнові права.

Інші доводи скаржника не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції інстанцій та зводяться до переоцінки наявних у матеріалах справи доказів, що виходить за межі повноважень Верховного Суду.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення не знайшли підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Харківобленерго» залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.02.2022 у справі № 922/2773/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: В. А. Зуєв

В. Г. Суховий