№ 922/4294/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2021 року

м. Київ

Справа № 922/4294/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

помічник судді, який за дорученням судді здійснює повноваження секретаря судового засідання, - Крицька О. О.,

за участю представників сторін за первісним позовом:

позивача - не з`явилися,

відповідача - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКСІМА-РОСТ"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.10.2020 (судді: Шутенко І. А. - головуючий, Россолов В. В., Хачатрян В. С.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКСІМА-РОСТ"

до Державного підприємства "Дослідне господарство "Пантелеймонівське" Інституту рослинництва ім. В. Я. Юр`єва Національної академії аграрних наук України

про стягнення 1 968 087,22 грн,

за зустрічним позовом Державного підприємства "Дослідне господарство "Пантелеймонівське" Інституту рослинництва ім. В. Я. Юр`єва Національної академії аграрних наук України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКСІМА-РОСТ"

про визнання договору недійсним,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "МАКСІМА-РОСТ" (далі - ТОВ "МАКСІМА-РОСТ") звернулося до Господарського суд Харківської області з позовом до Державного підприємства "Дослідне господарство "Пантелеймонівське" Інституту рослинництва ім. В. Я. Юр`єва Національної академії аграрних наук України (далі - ДП "Дослідне господарство "Пантелеймонівське") про стягнення 1 968 087,22 грн, з яких: 975 385,40 грн - заборгованості, 17 316,42 грн - 36 % річних, 975 385,40 грн - штрафу.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки засобів захисту рослин від 10.04.2019 № 10/04 (далі - договір від 10.04.2019) в частині повної та своєчасної оплати вартості отриманого товару.

1.2. Водночас до Господарського суду Харківської області із зустрічним позовом до ТОВ "МАКСІМА-РОСТ" звернулося ДП "Дослідне господарство "Пантелеймонівське", яке просило відмовити ТОВ "МАКСІМА-РОСТ" у задоволенні первісного позову; визнати недійсним договір від 10.04.2019; визнати доведеним факт відсутності постачання з боку ТОВ "МАКСІМА-РОСТ" на користь ДП "Дослідне господарство "Пантелеймонівське" засобів захисту рослин, а саме: АВАТАР, ШТЕФАЗОН, ШТЕФ-ПРОТРУЙНИК.

На обґрунтування зустрічного позову підприємство послалося на те, що оспорюваний договір укладено за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності в особи, яка підписала договір з боку покупця, а саме директора Губанова С. Б. Водночас позивач за зустрічним позовом наголосив на відсутності факту поставки та передачі товару покупцеві, товаросупровідних документів щодо якості, а також узгодженої сторонами специфікації товарів, що підлягають поставці.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 17.08.2020 (суддя Шарко Л. В.) первісний позов ТОВ "МАКСІМА-РОСТ" до ДП "Дослідне господарство "Пантелеймонівське" задоволено повністю. Стягнуто з ДП "Дослідне господарство "Пантелеймонівське" на користь ТОВ "МАКСІМА-РОСТ" 975 385,40 грн - заборгованості, 17 316,42 грн - 36 % річних; 975 385,40 грн - штрафу. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Аргументуючи судове рішення в частині задоволення вимог первісного позову, господарський суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач за первісним позовом несвоєчасно і не у повному обсязі оплатив вартість отриманого товару за договором від 10.04.2019, отже, за ним залишається заборгованість у заявленій до стягнення сумі. Зважаючи на прострочення оплати, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення окрім заявленої заборгованості також спірних сум 36 % річних і штрафу.

Водночас, відмовляючи у зустрічному позові, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем за зустрічним позовом наявності обставин, з якими закон у наведеному випадку пов`язує можливість визнання недійсним оспорюваного договору в судовому порядку. Суд установив, що директор ДП "Дослідне господарство "Пантелеймонівське" ОСОБА_1 був уповноважений на укладення спірного правочину, крім того, сторони вчинили дії на його виконання.

2.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.10.2020 (судді: Шутенко І. А. - головуючий, Россолов В. В., Хачатрян В. С.) рішення Господарського суду Харківської області від 17.08.2020 скасовано у частині стягнення з ДП "Дослідне господарство "Пантелеймонівське" на користь ТОВ "МАКСІМА-РОСТ" 877 846,86 грн штрафу та прийнято в цій частині нове рішення - про стягнення з ДП "Дослідне господарство "Пантелеймонівське" на користь ТОВ "МАКСІМА-РОСТ" штрафу у сумі 97 538,54 грн. У стягненні 877 846,86 грн штрафу суд відмовив. У решті рішення суду першої інстанції залишив без змін із тих самих підстав.

Скасовуючи судове рішення в частині стягнення штрафу за вимогами первісного позову та зменшуючи його розмір до 97 538,54 грн зі стягненням цієї суми на користь позивача за первісним позовом, суд апеляційної інстанції врахував вимоги частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, зважив на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, очевидну неспівмірність між заявленими до стягнення сумами санкцій у виді штрафу, стягнення разом із цим із відповідача за первісним позовом 36 % річних, а також взяв до уваги те, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, та дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним критеріям, буде зменшення розміру штрафу, що підлягає стягненню з відповідача за первісним позовом, до 97 538,54 грн.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. ТОВ "МАКСІМА-РОСТ", не погоджуючись з ухваленою у справі постановою, подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.10.2020, а рішення Господарського суду Харківської області від 17.08.2020 у цій справі залишити без змін.

Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, фактично вийшов за межі вимог апеляційної скарги із подальшим неправильним наданням оцінки обставинам справи. ТОВ "МАКСІМА-РОСТ" наголошує на тому, що оскаржену постанову ухвалено без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.07.2020 у справі № 916/3919/20, від 19.09.2019 у справі № 904/577/18, при неправильному застосуванні положень статті 233 Господарського процесуального кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України. Зокрема, скаржник акцентує увагу на тому, що відповідач за зустрічним позовом не звертався до суду з клопотанням про зменшення розміру штрафу; апеляційний господарський суд не обґрунтував зменшення розміру штрафу з посиланням на відповідні докази та допустив неповноту судового дослідження.

3.2. Від ДП "Дослідне господарство "Пантелеймонівське" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому підприємство посилається на необґрунтованість наведених у касаційній скарзі доводів і правомірність висновків господарських судів попередніх інстанцій, викладених в оскаржених судових рішеннях.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що правових підстав для задоволення касаційної скарги немає.

4.2. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 10.04.2019 між ТОВ "МАКСІМА-РОСТ" - постачальником і ДП "Дослідне господарство "Пантелеймонівське" - покупцем було укладено договір поставки засобів захисту рослин № 10/04, за умовами якого постачальник у порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов`язується поставити та передати у власність у зумовлені цим договором строки засоби захисту рослин, а покупець, у свою чергу, прийняти товар та своєчасно оплатити його вартість на умовах договору.

Найменування товару, його кількість, ціна за одиницю та загальна вартість поставленого товару зазначаються у видаткових накладних, які є невід`ємною частиною цього договору (пункт 1. 2 договору від 10.04.2019).

У пункті 2.2 цього договору визначено, що орієнтовна сума договору становить 500 000,00 грн; якщо вартість усіх поставок товару за цим договором перевищуватиме або буде меншою від орієнтовної суми договору, то вважається, що загальна ціна договору узгоджена сторонами шляхом підписання видаткових накладних, за якими фактично поставлено та прийнято товар протягом строку дії договору.

Ціна за одиницю товару, кількість та асортимент товару узгоджується сторонами у видаткових накладних, які є невід`ємною частиною цього договору (пункт 2.3 договору від 10.04.2019).

За змістом пунктів 3.3, 3.4 зазначеного договору передбачено, що повна оплата поставленого товару повинна бути здійснена покупцем не пізніше 31.10.2019 ("остаточна дата розрахунку"). Датою оплати товару вважається дата надходження грошових коштів на поточний банківській рахунок постачальника.

У розділі 4 спірного договору сторони узгодили та встановили строки та умови поставки. Так, згідно з пунктом 4.1 договору постачальник поставляє товар шляхом одноразової поставки товару або поставки товару партіями відповідно до видаткових накладних.

Доказом факту поставки товару є оформлені належним чином документи - видаткова накладна, товарно-транспортна накладна. Довіреність оформляється і підписується на усну вимогу будь-якої зі сторін цього договору (пункт 4.2 договору).

Поставка товару здійснюється зі складу постачальника на склад покупця або на умовах самовивозу товару за домовленістю сторін (пункт 4.3 договору від 10.04.2019).

Строк поставки встановлений сторонами у пункті 4.5 зазначеного договору - до 31.10.2019.

Згідно з пунктом 4.6 договору товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем за кількістю та якістю з моменту підписання уповноваженими представниками обох сторін видаткових накладних.

Кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, узгоджується сторонами у видаткових накладних, які є його невід`ємною частиною (пункт 5.1 договору).

У пунктах 5.2, 5.3 договору сторони передбачили, що приймання товару за кількістю та якістю проводиться покупцем в момент одержання його від постачальника. Покупець зобов`язаний перевірити кількість товару, його вагу, комплектність, цілісність тари, а також відсутність ознак пошкодження чи псування товару, та у разі їх виявлення, покупець має письмово негайно, до закінчення приймання, повідомити про це постачальника. За відсутності такої заяви товар вважається прийнятим покупцем за кількістю та якістю. Претензії за якістю товару приймаються упродовж 2 календарних днів з моменту (дати) поставки на підставі документів, що підтверджують невідповідність якості товару стандарту, виданого незалежним експертним органом і підписаним представниками сторін.

Покупець приймає товар за якістю та кількістю відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 № П-7), та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затвердженого постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 № П-6 (пункт 5.4 договору).

Водночас у пункті 6.2 цього договору сторони визначили, що у разі порушення термінів оплати за цим договором, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент виникнення та існування заборгованості через прострочення оплати, від загальної суми платежу, що не здійснений своєчасно (заборгованості) за кожен день прострочення; при порушенні термінів оплати більше ніж 10 календарних днів покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 100 % від суми поставленого товару.

Відповідно до пункту 6.5 договору якщо покупець не виконав зобов`язань з оплати отриманого товару згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України він сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості та інших штрафних санкцій, 36 % річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.10.2019. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення його умов: несвоєчасне, неповне, неналежне (усупереч положенням договору) виконання взятих на себе зобов`язань за цим договором, якщо такі порушення були допущені під час його дії (пункт 10.1 договору).

4.3. Під час вирішення спору попередні судові інстанції установили, що ТОВ "МАКСІМА-РОСТ" у повному обсязі виконало свої зобов`язання за договором від 10.04.2019, здійснивши поставку ДП "Дослідне господарство "Пантелеймонівське" товару на загальну суму 1 124 805,24 грн, що підтверджується належним чином оформленими наявними у матеріалах справи видатковими накладними, підписаними сторонами без зауважень та скріпленими їх печатками, а саме від 18.04.2019 № РН-0000005 на суму 199 916,64 грн з ПДВ, від 14.05.2019 № РН-0000007 на суму 481 650,00 грн з ПДВ, від 06.06.2019 № РН-0000012 на суму 303 240,00 грн з ПДВ, від 30.08.2019 № РН-0000033 на суму 139 998,60 грн з ПДВ), генеральним дорученням від 10.04.2019 № 150/1, товарно-транспортними накладними, а саме: від 18.04.2019 № РН-0000005 на суму 199 916,64 грн, від 14.05.2019 № РН-0000007 на суму 481 650,00 грн, від 06.06.2019 № РН-0000012 на суму 303 240,00 грн, від 30.08.2019 № РН-0000033 на суму 139 998,60 грн. Крім того, у матеріалах справи наявні податкові накладні на підтвердження здійснення господарських операцій із постачання товару.

Суди також установили, що покупець, отримавши товар, повернув частину товару, а саме на суму 49 419,84 грн, що підтверджується накладними на повернення товару від 07.10.2019 № 15 на суму 9 519,84 грн, від 07.10.2019 № 10 на суму 39 900,00 грн, товарно-транспортними накладними від 07.10.2019 № ПП-10 на суму 39 900,00 грн, від 07.10.2019 № ПП-15 на суму 9 519,84 грн і коригуваннями кількісних і вартісних показників до податкових накладних.

Постачальник виставив покупцеві рахунки-фактури на оплату товару, а саме від 18.04.2019 № СФ-0000008 на суму 199 916,64 грн, від 14.05.2019 № СФ-0000010 на суму 481 650,00 грн, від 06.06.2019 № СФ-0000014 на суму 303 240,00 грн, від 30.08.2019 № СФ-0000036 на суму 139 998,60 грн.

Господарські суди попередніх інстанцій також установили, що ДП "Дослідне господарство "Пантелеймонівське" лише частково оплатило вартість отриманого за спірним договором товару, а саме 100 000,00 грн згідно з платіжним дорученням від 13.09.2019 № 643 (в призначенні платежу зазначено "часткова оплата зг. рах. № СФ-0000008 від 18.04.19 р. в т. ч. ПДВ 20 % - 166 66,67 грн"), отже, за дослідним господарством залишається заборгованість за отриманий товар за договором від 10.04.2019 у сумі 975 385,40 грн.

Поза тим, попередні судові інстанції установили, що спірний договір поставки від 10.04.2019 від імені ДП "Дослідне господарство "Пантелеймонівське" підписано директором Губановим С. Б., підпис скріплено печаткою підприємства; відповідно до даних реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 28.03.2019 директором підприємства та підписантом є Губанов С. Б.; повноваження директора Губанова С. Б. на підписання договорів від імені та в інтересах ДП "Дослідне господарство "Пантелеймонівське" підтверджується також наданим відповідачем статутом підприємства, затвердженим 12.03.2018.

4.4. За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (стаття 712 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Статтею 692 Цивільного кодексу України унормовано, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до частини 1 статті 530 цього Кодексу якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтями 610 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

4.5. Неналежне виконання покупцем - ДП "Дослідне господарство "Пантелеймонівське" своїх зобов`язань щодо повної та своєчасної оплати вартості отриманих засобів захисту рослин за договором від 10.04.2019 стало підставою для звернення ТОВ "МАКСІМА-РОСТ" із первісним позовом у цій справі.

4.6. Як уже зазначалося, ДП "Дослідне господарство "Пантелеймонівське", у свою чергу, звернулося до суду із зустрічним позовом до ТОВ "МАКСІМА-РОСТ" про визнання недійсним договору від 10.04.2019, укладеного між сторонами у справі.

4.7. Ухвалюючи постанову у справі, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції щодо неналежного виконання відповідачем за первісним позовом зобов`язань за спірним договором поставки засобів захисту рослин в частині своєчасної і повної оплати їх вартості та дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог первісного позову у частині стягнення з відповідача за первісним позовом 975 385,40 грн заборгованості, 17 316,42 грн - 36 % річних, тобто у заявлених позивачем за первісним позовом сумах, і 97 538,54 грн - штрафу.

Зменшуючи до 97 538,54 грн розмір штрафу, суд апеляційної інстанції виходив із наявності обставин, за яких можливе таке зменшення, та керувався положеннями частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України. Водночас суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення вимог зустрічного позову.

4.8. Як свідчить зміст касаційної скарги, ТОВ "МАКСІМА-РОСТ" не погоджується з постановою суду апеляційної інстанції лише в частині зменшення судом розміру штрафу.

4.9. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.

4.10. Як свідчить зміст касаційної скарги, її подано на підставі пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за змістом яких підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Верховний Суд, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Стосовно посилань скаржника у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції під час ухвалення постанови у справі не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19.09.2019 у справі № 904/5770/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19 (скаржник помилково зазначає № 916/3919/20) щодо застосування статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України, колегія суддів зазначає таке.

У частині 1 статті 230 Господарського кодексу України унормовано, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у виді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно із частиною 4 статті 231 зазначеного Кодексу розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Водночас за змістом частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

Так, зокрема, неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Разом із тим, як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 у справі № 7-рп/2013, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором

Конституційний Суд України зауважив, що захист від цих зловживань має базуватись на положеннях законодавства, зокрема частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. За практикою судів загальної юрисдикції України істотними обставинами в розумінні зазначених положень Кодексу вважаються, зокрема, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов`язання).

Як уже зазначалося, сторони у пункті 6.2 договору від 10.04.2019 передбачили відповідальність покупця за порушення строків оплати за цим договором у виді пені (у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент виникнення та існування заборгованості через прострочення оплати, від загальної суми платежу, що нездійснений своєчасно (заборгованості) за кожен день прострочення), а також додатково штрафу у розмірі 100 % від суми поставленого товару у разі порушення термінів оплати більше ніж 10 календарних днів.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно із частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів для виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Відповідно до вимог статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи, зокрема, завдання господарського судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору, ціни позову (стаття 15 Господарського процесуального кодексу України).

Апеляційний господарський суд у цій справі з урахуванням наведених положень законодавства дійшов висновку про зменшення розміру штрафу, зазначивши в оскарженій постанові мотиви та обґрунтування такого зменшення.

Так, зменшуючи розмір штрафу до 97 538,54 грн, апеляційний господарський суд установив, що позивач за первісним позовом заявив до стягнення штраф у розмірі 100 % заборгованості за договором поставки, що становить 975 385,40 грн, утім матеріали справи не містять доказів про понесення позивачем за первісним позовом збитків у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем за первісним позовом умов договору щодо своєчасної оплати за поставлений товар. Суд зазначив, що умови укладеного договору в частині застосування штрафних санкцій містять вагомий дисбаланс між розміром штрафних санкцій (100 % від вартості поставленого товару) та суті зобов`язання з огляду на відсутність співмірних штрафним санкціям негативних наслідків, спричинених позивачу за первісним позовом таким простроченням; встановлення такого значного розміру штрафу не сумісне з принципом розумності, справедливості та має не компенсаційний характер, а є додатковим надходженням (прибутком) для позивача за первісним позовом, які б воно не отримало за умови належного виконання відповідачем за первісним позовом умов договору; покладення на відповідача за первісним позовом штрафу у заявленій до стягнення сумі може стати непомірним тягарем для відповідача, крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем за первісним позовом умов договору поставки від 10.04.2019 з нього судом стягнуто на користь позивача за первісним позовом 36 % річних, що також компенсує можливі негативні наслідки для кредитора. Зменшення розміру пені є правом суду, яке, зважаючи на встановлені судом обставини і матеріали справи, а також положення зазначених норм законодавства, і було ним реалізовано у справі № 922/4294/19, що розглядається Верховним Судом.

Водночас правові висновки щодо права суду зменшити розмір неустойки (які у зазначеній частині є актуальними) викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 761/26293/16-ц. Велика Палата Верховного Суду наголосила, що положення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України з урахуванням наведених норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків. Отже, висновок суду про стягнення з відповідача на користь позивачки пені у розмірі, що більше ніж удвічі перевищує суму простроченого зобов`язання, не можна вважати таким, який би відповідав завданню цивільного судочинства - справедливому розгляду і вирішенню справи. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважала за можливе зменшити розмір неустойки до 100 000,00 грн, що відповідатиме принципу пропорційності у цивільному судочинстві.

Стосовно справи № 904/5770/18, на яку скаржник посилається у касаційній скарзі, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій у справі № 904/5770/18, зокрема, визнав безпідставними доводи скаржника про те, що господарським судом не було зменшено розмір штрафних санкцій, наголосивши, що зі змісту частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України випливає, що зменшення неустойки є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань; таке зменшення не є обов`язком суду. Тобто у справі № 904/5770/18, на відміну від справи № 922/4294/19, було відмовлено у зменшенні штрафу за встановлення судами відсутності обставин для такого зменшення. Правовий висновок у справі № 904/5770/18 не доводить неоднакового застосування судом одних і тих самих норм права, а свідчить лише про наявність у справі № 904/5770/18 і в справі № 922/4294/19 різних істотних обставин, залежно від яких і були постановлені відповідні судові рішення, що, у свою чергу, унеможливлює висновок про подібність правовідносин у цих справах.

З цих же підстав (неподібності правовідносин) колегія суддів не може взяти до уваги і посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 09.07.2020 у справі № 916/39/19 (скаржник помилково зазначає № 916/3919/20).

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "МАКСІМА-РОСТ" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.10.2020 у справі № 922/4294/19, відкритого у частині підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

4.11. Як свідчить зміст касаційної скарги, скаржник у касаційній скарзі посилався на те, що така касаційна скарга подається на підставі пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Водночас він зауважував, що касаційна скарга подана з підстав, передбачених частиною 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд апеляційної інстанції прийняв оскаржену у справі постанову без дотримання вимог статей 7, 73, 74, 76, 86, 236 цього Кодексу щодо ухвалення судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду у судовому процесі всіх обставин справи в сукупності, керуючись законом.

Стосовно наведених посилань скаржника у касаційній скарзі колегія суддів зазначає наступне.

За змістом пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Відповідно до частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу, або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

За змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Проте, як уже зазначалося, підстава касаційного оскарження, наведена скаржником у касаційній скарзі (пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України), у цьому випадку не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, у зв`язку з чим такі доводи як неповне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів не можуть братися до уваги судом касаційної інстанції.

Крім того, саме тільки посилання скаржника на те, що господарський суд не в повному обсязі дослідив докази та не з`ясував дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судове рішення. До того ж доводи касаційної скарги, які стосуються з`ясування обставин, вже встановлених судом апеляційної інстанції, та переоцінки вже оцінених ним доказів у справі, не можуть бути враховані судом касаційної інстанції з огляду на положення частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас подана касаційна скарга не містить аргументів щодо того, що суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (пункт 2 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України); або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України); або ж суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України), тому вони не можуть розглядатися як підстави для скасування оскарженого у цій справі судового рішення, а у суду касаційної інстанції, у свою чергу, відсутні підстави для виходу за межі вимог касаційної скарги.

Отже, зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскарженої у справі постанови із цієї підстави.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

У частині 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.2. Оскільки викладені у касаційній скарзі доводи про порушення судами попередніх інстанцій вимог законодавства під час ухвалення оскаржуваної постанови не отримали підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції в межах наведених у касаційній скарзі доводів, зазначає, що касаційне провадження у справі № 922/4294/19 за касаційною скаргою ТОВ "МАКСІМА-РОСТ", відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а касаційну скаргу ТОВ "МАКСІМА-РОСТ" в частині підстави, передбаченої у пункті 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.10.2020 у справі № 922/4294/19 залишити без змін.

Керуючись статтями 296 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційне провадження у справі № 922/4294/19 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКСІМА-РОСТ", відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКСІМА-РОСТ" в частині підстави, передбаченої у пункті 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.10.2020 у справі № 922/4294/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак