14.07.2025

№ 922/4313/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2025 року

м. Київ

cправа № 922/4313/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" та приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Щербакова Ігоря Миколайовича

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2025 (судді: Гетьман Р. А. - головуючий, Склярук О. І., Хачатрян В. С.) та ухвалу Господарського суду Харківської області від 12.07.2024 (суддя Калантай М. В.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"

до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Харківміськгаз"

про стягнення 12 798 843,98 грн,

особа, дії якої оскаржуються - приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Щербаков Ігор Миколайович

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст судових рішень у справі та скарги на дії приватного виконавця

1.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 19.01.2024 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (далі - ТОВ "Оператор газотранспортної системи України"), стягнуто з Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Харківміськгаз" (далі - АТ "Харківміськгаз") 9 407 846,70 грн основної заборгованості, 272 410,98 грн 3% річних, 2 054 690,88 грн пені, 1 063 895,42 грн інфляційних втрат, 191 982,66 грн судового збору.

1.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 рішення Господарського суду Харківської області від 19.01.2024 залишено без змін.

1.3. 02.02.2024 АТ "Харківміськгаз" подало до суду скаргу на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова І. М. (далі - приватний виконавець), в якій просило:

- визнати неправомірними дії приватного виконавця щодо винесення постанов про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 (далі - виконавче провадження), про арешт коштів від 24.06.2024, про арешт майна від 24.06.2024, про зупинення вчинення виконавчих дій від 24.06.2024;

- визнати протиправними та скасувати постанови приватного виконавця від 24.06.2024 про відкриття виконавчого провадження; від 24.06.2024 про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні; від 24.06.2024 про арешт майна боржника у виконавчому провадженні; від 24.06.2024 про зупинення вчинення виконавчих дій;

- зобов`язати приватного виконавця повернути стягувачу наказ господарського суду Харківської області від 14.06.2024 про стягнення заборгованості у справі № 922/4313/23.

Обґрунтовуючи скаргу АТ "Харківміськгаз" вказувало на те, що приватний виконавець протиправно відкрив виконавче провадження не за місцем реєстрації позивача, а у виконавчому окрузі міста Києва, де позивач не зареєстрований та не має майна. У той же час, заявник стверджував, що виконання судового рішення у даній справі відповідно до статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" віднесено до компетенції державної виконавчої служби.

2. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

2.1. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.07.2024 скаргу АТ "Оператор газорозподільної системи "Харківміськгаз" на дії приватного виконавця задоволено частково, а саме:

- визнано неправомірними дії приватного виконавця щодо винесення постанов від 24.06.2024 про відкриття виконавчого провадження; від 24.06.2024 про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні; від 24.06.2024 про арешт майна боржника у виконавчому провадженні; від 24.06.2024 про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні;

- зобов`язано приватного виконавця повернути стягувачу наказ Господарського суду Харківської області від 14.06.2024 про стягнення заборгованості у справі № 922/4313/23.

2.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2025 ухвалу Господарського суду Харківської області від 12.07.2024 залишено без змін.

2.3. Суди попередніх інстанцій виходили з неможливості здійснення приватним виконавцем примусового виконання рішень щодо АТ "Харківміськгаз", у тому числі відсутність підстав для відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1, винесення постанов про арешт коштів боржника від 24.06.2024, про арешт майна боржника від 24.06.2024, про зупинення вчинення виконавчих дій від 24.06.2024, та звернули увагу на те, що пункт 2 частини 2 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" не має будь-якої вказівки на те, що частка держави в розмірі більш, ніж 25% статутного капіталу, має належати їй лише на праві власності, а тому вказана норма може бути поширена, у тому числі, й на випадки тимчасового здійснення Національним агентством, як органом центральним виконавчої влади діяльності з управління корпоративними правами відповідної юридичної особи.

Суди дійшли висновку, що оскільки наказ Господарського суду Харківської області від 14.06.2024 у справі № 922/4313/23 пред`явлено стягувачем до приватного виконавця з порушенням підвідомчості, є необхідним зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова І. М. повернути стягувачу наказ без прийняття до виконання.

3. Короткий зміст касаційних скарг

3.1. Не погоджуючись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2025 та ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.07.2024, приватний виконавець у касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні скарги АТ "Харківміськгаз", вказуючи, зокрема, на те, що положеннями Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" не передбачено, що внаслідок передачі арештованого майна в управління Національному агентству відбувається припинення права власності на таке майно у власника і виникнення такого права у Національного агентства. Наразі Національне агентство управляє "чужим" майном, а не здійснює стосовно нього правомочності власника, тобто держави.

Заявник касаційної скарги зазначає, що накладення арешту на корпоративні права особи з їх наступною передачею в управління Національному агентству, не спричиняє припинення права власності на таке майно у його власника, а також виникнення відповідного права у Національного агентства.

У зв`язку з цим управління таким майном Національним агентством не призводить до виникнення або збільшення обсягу корпоративних прав держави у статутному капіталі юридичної особи корпоративні права відносно якої передані в управління Національному агентству або третій особі.

Враховуючи викладене, на думку скаржника, законодавчо доведено та нормативно обґрунтовано, що держава в особі Національного агентства не стає власником арештованих активів, внаслідок передачі відповідного майна в управління Національному агентству, отже обмеження встановлене пунктом 2 частини 2 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" на виконання рішень за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 %, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету не діє у цьому випадку.

Також представник приватного виконавця просить стягнути з АТ "Харківміськгаз" судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 120 000,00 грн.

3.2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" також не погоджуючись з постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2025 та ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.07.2024 у касаційній скарзі просить їх скасувати та відмовити у задоволенні скарги, з підстав аналогічних тим, що викладені у касаційній скарзі приватного виконавця.

3.3. АТ "Харківміськгаз", заперечуючи проти задоволення касаційних скарг, просить залишити судові рішення у справі без змін, вказуючи на те, що судами попередніх інстанцій зважаючи на вимоги статті 1 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" (управління активами, що здійснюється Національним агентством, включає діяльність із володіння, користування та розпорядження ними), правомірно зроблено висновок про наявність підстав для ототожнення таких правовідносин зі змістом права власності.

3.4. Згідно з ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.04.2025, за клопотанням заявників касаційних скарг, зупинено провадження у справі № 922/4313/23 до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 903/421/24, яке було поновлено ухвалою від 02.06.2025.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Переглянувши оскаржені у справі судові рішення, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування судами норм права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід задовольнити частково з огляду на таке.

4.2. Як свідчать матеріали справи та встановлено судами, 14.06.2024 на виконання рішення Господарського суду Харківської області від 19.01.2024 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 у справі № 922/4313/23 про стягнення з АТ "Харківміськгаз" на користь ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" грошових коштів, Господарським судом Харківської області видано відповідний наказ.

ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" (стягувач) звернувся до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова І. М. із заявою про відкриття виконавчого провадження з виконання рішення Господарського суду Харківської області від 19.01.2024 у справі № 922/4313/23 згідно з наказом від 14.06.2024.

4.3. Відповідно до частини 1 статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Наказ, судовий наказ, ухвала суду мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом (частини 1, 3 статті 327 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 339 зазначеного Кодексу сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання, пов`язані з примусовим виконанням судових рішень і рішень інших органів, врегульовані Законом України "Про виконавче провадження", який є спеціальним законом та яким державний та приватний виконавці керуються при примусовому виконанні рішень суду та інших органів (посадових осіб).

За змістом частини 1 статті 5 зазначеного Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

У пункті 1 частини 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено обов`язок виконавця здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Частиною 3 статті 18 цього Закону закріплено достатньо широкий перелік прав, якими наділений виконавець під час здійснення виконавчого провадження, зокрема, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Згідно з пунктом 1 частини 1статті 26 вказаного Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

4.4. 24.06.2024 приватним виконавцем виконавчого округа міста Києва Щербаковим І. М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з виконання наказу у справі № 922/4313/23 від 14.06.2024, в межах якого приватним виконавцем винесено постанови про арешт коштів боржника від 24.06.2024, про арешт майна боржника від 24.06.2024, про зупинення вчинення виконавчих дій від 24.06.2024.

4.5. АТ "Харківміськгаз" (боржник) не погоджуючись з діями приватного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження з посиланням на те, що приватний виконавець протиправно відкрив виконавче провадження не за місцем реєстрації позивача, а у виконавчому окрузі міста Києва, де позивач не зареєстрований та не має майна, у той час як, на думку заявника, виконання судового рішення у даній справі відповідно до статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" віднесено до компетенції державної виконавчої служби, звернувся до суду зі скаргою на дії приватного виконавця.

4.6. У пунктах 8.39-8.45 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.05.2025 у справі № 903/421/24 зазначено таке:

"8.39. Відповідно до частин першої, другої, абзацу першого частини третьої статті 21 Закону України №772-VIII управління рухомим та нерухомим майном, цінними паперами, майновими та іншими правами здійснює АРМА шляхом реалізації відповідних активів або передачі їх в управління.

8.39.1. Активи, зазначені у частині першій цієї статті, прийняті АРМА в управління, підлягають оцінці, яка здійснюється визначеними за результатами конкурсу суб`єктами оціночної діяльності, та передачі в управління визначеним за результатами конкурсу юридичним особам або фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому законодавством про державні (публічні) закупівлі.

8.39.2. Управління активами здійснюється на підставі договору, укладеного відповідно до глави 70 ЦК України з урахуванням особливостей, визначених Законом України №772-VIII.

8.39.3. Управління активами, зазначеними у частині першій цієї статті, здійснюється на умовах ефективності, а також збереження (за можливості - збільшення) їх економічної вартості. Управитель має право на плату (винагороду), а також на відшкодування необхідних витрат, зроблених ним у зв`язку з управлінням активами, що відраховуються безпосередньо з доходів від використання прийнятих в управління активів. Управитель не має права відчужувати активи, прийняті ним в управління.

8.40. Отже, аналіз статей 317 1033 ЦК України та пункту 4 частини першої статті 1 Закону України №772-VIII свідчить, що право власності, право довірчої власності, а також управління активами включає так звану "тріаду" правомочностей власника.

8.41. Проте наявність однакових правомочностей не дозволяє ототожнювати зазначені правові інститути, оскільки право власності - це класичний інститут приватного права, у межах якого особа має повне, самостійне і незалежне право розпоряджатися майном у власних інтересах, а право довірчої власності (управління майном) - також належить до приватноправової сфери, але передбачає фідуціарний характер відносин: управитель володіє, користується і розпоряджається майном не для себе, а в інтересах іншої особи, тобто установника управління. Натомість управління активами відповідно до Закону №772-VIII є правовим механізмом, що застосовується у кримінальному провадженні та у позовному провадженні у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави із встановленням заборони користуватися такими активами.

8.42. Об`єднана палата висновує, що управління арештованим майном АРМА має характер строкового повноваження спеціального призначення, яке виникає на підставі судового рішення або згоди власника. Воно має ознаки тимчасовості (діє до моменту скасування арешту або завершення провадження) та цільового характеру (служить для збереження майна). При цьому управитель відповідно до частини третьої статті 21 Закону України №772-VIII не має права відчужувати активи, прийняті ним в управління.

8.43. Отже, власник активу зберігає право власності навіть у випадку передачі майна в управління АРМА. Управління не змінює титулу власності - воно лише обмежує реалізацію окремих правомочностей, як-от користування чи розпорядження, і лише на час дії арешту. Це узгоджується зі статтею 41 Конституції України та статтею 1 Протоколу №1 до Європейської конвенції з прав людини, які гарантують непорушність права власності та передбачають, що позбавлення цього права можливе лише за законом, в інтересах суспільства та з дотриманням принципу пропорційності.

8.44. Чітке розмежування між правом власності та управлінням майном у межах КПК України та Закону України №772-VIII є необхідною умовою дотримання конституційного принципу недоторканності власності та забезпечення балансу між публічним інтересом і захистом прав особи. Це також узгоджується з положеннями статті 1 Протоколу № 1 до Європейської конвенції з прав людини щодо втручання у мирне володіння майном.

8.45. Отже, управління активами, переданими відповідно до статті 100 КПК України та положень Закону України №772-VIII, не є тотожним або рівнозначним за правовим змістом праву власності, передбаченому статтями 316 та 317 ЦК України".

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 903/421/24 вказав на те, що з урахуванням викладених у цій постанові правових висновків (див 8.37- 8.45 цієї постанови), об`єднана палата вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 19.12.2024 у справі № 903/62/23, про те що зміст управління активами є тотожним змісту права власності, наведеному у статті 317 Цивільного кодексу України (власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном) (пункт 8.46 постанови від 16.05.2025).

4.7. За змістом статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У частині 1 статті 5 вказаного Закону закріплено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно з частиною 1 статті 14 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець є одним з учасників виконавчого провадження. Державний виконавець є суб`єктом виконавчих процесуальних правовідносин, статус якого характеризується владними повноваженнями.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.

При цьому з 05.10.2016 введено в дію Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", яким запроваджено інститут приватної виконавчої діяльності.

Так, приватний виконавець - це суб`єкт незалежної професійної діяльності, уповноважений державою на здійснення діяльності з примусового виконання рішень під наглядом Міністерства юстиції України та у порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" приватний виконавець не має права здійснювати примусове виконання рішень, за якими боржником є юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків.

4.8. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 903/421/24 у пункті 8.68 постанови від 16.05.2025 вказала таке:

"8.68. Оскільки об`єднана палата у цій справі відступила від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 19.12.2024 у справі № 903/62/23, про те що зміст управління активами є тотожним змісту права власності, наведеному у статті 317 ЦК України (власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном) (див. пункт 8.46 цієї постанови), висновки суду апеляційної інстанції, що приватний виконавець не мав права відкривати виконавче провадження та здійснювати виконавчих дій щодо майна боржника, оскільки частка держави у його статутному капіталі з урахуванням її перебування в управлінні АРМА, складає понад 25%, не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, зокрема положень статей 1, 5 та 18 Закону України "Про виконавче провадження", які не містять обмежень щодо примусового виконання рішення у разі тимчасового управління активами без зміни форми власності, оскільки управління активами, здійснюване АРМА, не змінює титулу власності та не перетворює активи на державну власність, а тому саме перебування частки у статутному капіталі товариства в управлінні АРМА не може бути підставою для заборони приватному виконавцеві здійснювати примусове виконання судового рішення".

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 903/421/24 дійшов висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду (який виходив з того, що приватний виконавець не мав права відкривати виконавче провадження та здійснювати виконавчі дії щодо майна боржника, оскільки частка держави у його статутному капіталі з урахуванням її перебування в управлінні Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі -АРМА), складає понад 25 %) прийнята з порушенням норм матеріального права, а тому її слід скасувати.

4.9. Ураховуючи положення чинного законодавства та правову позицію Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладену у постанові від 16.05.2025 у справі № 903/421/24, правовідносини в якій є подібними, колегія суддів вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій у справі, яка розглядається, про наявність підстав для задоволення скарги боржника на дії приватного виконавця, з посиланням на те, що пункт 2 частини 2 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" не має будь-якої вказівки на те, що частка держави в розмірі більш, ніж 25% статутного капіталу, має належати їй лише на праві власності, а тому вказана норма може бути поширена, у тому числі, й на випадки тимчасового здійснення Національним агентством, як органом центральним виконавчої влади діяльності з управління корпоративними правами відповідної юридичної особи, що унеможливлює здійснення приватним виконавцем примусового виконання рішень щодо АТ "Харківміськгаз".

4.10. Водночас, як свідчать матеріали справи у скарзі на дії приватного виконавця АТ "Харківміськгаз" також акцентувало увагу на тому, що приватний виконавець протиправно відкрив виконавче провадження не за місцем реєстрації позивача, а у виконавчому окрузі міста Києва, де позивач не зареєстрований та не має майна.

Суд першої інстанції, ухвалу якого залишено без змін після апеляційного перегляду, вказав на те, що у зв`язку із непідвідомчістю виконання наказу Господарського суду Харківської області від 14.06.2024 у справі № 922/4313/23 приватному виконавцю, суд не розглядає доводи скарги в частині порушення правил щодо місця виконання та часткового зупинення виконавчих дій згідно з постановою від 24.06.2024 у виконавчому провадженні НОМЕР_1.

У статті 232 Господарського процесуального кодексу України наведений перелік видів судових рішень, одним з яких є ухвали.

У мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргуме6нт очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику (пункт 5 частини 4 статті 238 вказаного Кодексу).

Законом "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) державними виконавцями органів державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3).

Пункт 6 частини 1 статті 4 Закону "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" та пункт 4 частини 1 статті 2 Закону "Про виконавче провадження" встановлюють принцип (засаду) диспозитивності виконавчого провадження та визначають його обов`язковість при здійсненні виконавчого провадження органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями.

Зазначені положення законодавства надають стягувачу право на власний розсуд обрати орган, що буде здійснювати примусове виконання, обираючи при цьому між державною виконавчою службою та приватними виконавцями, проте з урахуванням передбачених законом обмежень.

У частині 1 статті 27 Закону "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" та частині 2 статті 24 Закону "Про виконавче провадження" також передбачено право фізичних або юридичних осіб вільно обирати приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначених Законом "Про виконавче провадження".

Стаття 24 Закону "Про виконавче провадження" визначає місце відкриття виконавчого провадження та у частині 2 вказаної норми передбачено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

4.11. Проте суди попередніх інстанцій помилково дійшовши висновку про те, що у зв`язку із непідвідомчістю виконання наказу суду у справі приватному виконавцю, не підлягають розгляду доводи скарги в частині порушення правил щодо місця виконання та часткового зупинення виконавчих дій у виконавчому провадженні НОМЕР_1, вказані положення законодавства не взяли до уваги, не встановили обставини щодо наявності/відсутності підстав у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова І. М. приймати на виконання судовий наказ, виданий Господарським судом Харківської області щодо стягнення з АТ "Харківміськгаз" грошових коштів, зокрема обставин щодо місцезнаходження боржника або його майна.

Суди попередніх інстанцій не надали мотивованої оцінки всім аргументам, наведеним учасниками справи, не дослідили всіх доказів та доводів сторін в їх сукупності, не визначилися з характером спірних правовідносин, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до положень статті 300 вказаного Кодексу переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина 4 статті 30 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до положень частини 3 статті 304 Господарського процесуального кодексу України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 зазначеного кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

З урахуванням положень законодавства, правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі від 16.05.2025 у справі № 903/421/24, а також нездійснення судами всіх доводів скарги на дії приватного виконавця, судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими та підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час розгляду якої суду належить урахувати викладене, дати відповідну правову оцінку доказам, доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.

6. Судові витрати

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України), а клопотання представника приватного виконавця про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у Верховного Суді не підлягає розгляду.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" та приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Щербакова Ігоря Миколайовича задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2025 та ухвалу Господарського суду Харківської області від 12.07.2024 у справі № 922/4313/23 скасувати, справу передати на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак