№ 922/4826/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/4826/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Кролевець О. А., Мамалуя О. О.,

за участю секретаря судового засідання Москалика О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Горбачова Сергія Вікторовича

на рішення Господарського суду Харківської області

у складі судді Буракової А. М.,

від 18 березня 2023 року

та на постанову Східного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Стойки О. В., Істоміної О. А. , Попкова Д. О.,

від 20 травня 2024 року

у справі за позовом Фізичної особи-підприємця Горбачова Сергія Вікторовича,

до Харківського національного університету внутрішніх справ,

про визнання припиненим зобов`язання,

за участю представників:

від позивача: не з`явилися

від відповідача: не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У грудні 2023 року Фізична особа-підприємець Горбачов Сергій Вікторович звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківського національного університету внутрішніх справ про визнання припиненим господарського зобов`язання Фізичної особи-підприємця Горбачова Сергія Вікторовича перед Харківським національним університетом внутрішніх справ, яке виникло на підставі договору зберігання № 62 від 11 серпня 2021 року з урахуванням додаткових угод № 1 від 11 листопада 2021 року, № 2 від 01 грудня 2021 року та № 3 від 28 грудня 2021 року щодо повернення зі зберігання або оплати вартості товару (паливних матеріалів), а саме: на суму 240 019,29 грн - внаслідок здійсненого належного виконання, а на суму 1 226 549,80 грн - внаслідок неможливості його виконання з незалежних від сторін причин.

Позовні вимоги мотивовані тим, що зобов`язання позивача перед відповідачем за укладеним між ними договором зберігання № 62 від 11 серпня 2021 року щодо повернення зі зберігання або оплати вартості товару (паливних матеріалів) є припиненими, а саме:

- зобов`язання щодо повернення паливних гранул у кількості 46,825 тон на суму 240 019,29 грн є припиненим відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України внаслідок його належного виконання, що підтверджується накладними № 243-17 від 14 лютого 2022 року та № 243-18 від 23 лютого 2022 року,

- зобов`язання щодо повернення решти товару на суму 1 226 549,80 грн є припиненим відповідно до частини першої статті 607 Цивільного кодексу України внаслідок неможливості його виконання у зв`язку з обставинами, за які жодна із сторін не відповідає, а саме: у зв`язку зі знищенням після початку повномасштабного військового вторгнення російської федерації на територію України залишків товару на складі позивача, що знаходився в місті Бахмут, яке перебуває в зоні активних бойових дій та під контролем збройних формувань країни-агресора.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

23 липня 2021 року між Харківським національним університетом внутрішніх справ (замовник) та фізичною особою - підприємцем Горбачовим Сергієм Вікторовичем (учасник) був укладений договір № 243 про закупівлю товарів за державні кошти, а саме: гранул паливних (ЄЗС ДК 021:2015 0911 0000-3 - тверде паливо) у кількості 230 тон на суму 1 007 400,00 грн.

Додатковою угодою № 1 від 22 жовтня 2021 року до договору про закупівлю товарів за державні кошти № 243 від 23 липня 2021 року були внесені зміни щодо кількості та вартості товару, а саме: була зменшена кількість товару з 230 тон до 223,445 тон. Ціна договору за додатковою угодою № 1 від 22 жовтня 2021 року становила 1 007 354,01 грн.

29 листопада 2021 року між Харківським національним університетом внутрішніх справ (замовник) та фізичною особою - підприємцем Горбачовим Сергієм Вікторовичем (учасник) був укладений договір № 498 про закупівлю товарів за державні кошти, а саме: гранул паливних (ЄЗС ДК 021:2015 0911 0000-3-тверде паливо) у кількості 303 тон на суму 1 559 840,97 грн.

Додатковою угодою № 1 від 22 грудня 2021 року до договору про закупівлю товарів за державні кошти № 498 від 29 листопада 2021 року були внесені зміни щодо кількості товару, а саме: була зменшена кількість товару з 303 тон до 277,3995 тон.

11 серпня 2021 року між фізичною особою - підприємцем Горбачовим Сергієм Вікторовичем (зберігач) та Харківським національним університетом внутрішніх справ (поклажодавець) був укладений договір зберігання № 62 (надалі - договір зберігання), за яким Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання з 11 серпня 2021 року по 31 грудня 2022 року гранули паливні у кількості 158 тон.

Згідно з підпунктами 2.1.1., 2.1.2., 2.1.3. пункту 2.1. договору зберігання Зберігач приймає товар на зберігання, забезпечує повне збереження товару, а після закінчення зберігання повертає Поклажодавцю той самий товар (для індивідуально-визначених речей) або рівну кількість речей того самого роду і якості (для речей, визначених родовими ознаками), забезпечує наявність пристосованих для зберігання товару приміщень, що охороняється, виключає доступ сторонніх осіб до товару.

У підпунктах 2.1.7., 2.1.8. пункту 2.1. договору встановлений обов`язок Зберігача повернути товар Поклажодавцю повністю або частково відповідно до вимоги останнього не пізніше 14 днів з дня отримання такої вимоги та обов`язок повернути товар повністю після припинення Договору.

Згідно з пунктом 5.1. договору зберігання договір діє з моменту підписання до 31 грудня 2022 року.

У подальшому між фізичною особою - підприємцем Горбачовим Сергієм Вікторовичем та Харківським національним університетом внутрішніх справ були укладені додаткові угоди № 1 від 11 листопада 2021 року, № 2 від 01 грудня 2021 року та № 3 від 28 грудня 2021 року до договору зберігання, за якими до договору зберігання були внесені зміни щодо кількості переданого на відповідальне зберігання товару.

На виконання договору зберігання між фізичною особою - підприємцем Горбачовим Сергієм Вікторовичем та Харківським національним університетом внутрішніх справ були складені накладні-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, а саме:

- від 28 вересня 2021 року щодо відпуску (внутрішнього переміщення) гранул паливних у кількості 158 тон;

- від 13 листопада 2021 року щодо відпуску (внутрішнього переміщення) паливної деревини у кількості 7,50 скл.м. та деревного вугілля у кількості 0,40 тон.

- від 15 листопада 2021 року щодо відпуску (внутрішнього переміщення) гранул паливних у кількості 65,445 тон;

- від 28 грудня 2021 року щодо відпуску (внутрішнього переміщення) гранул паливних на загальну кількість 277,399 тон.

Усього Поклажодавець передав, а Зберігач прийняв на відповідальне гранули паливні у загальній кількості 500,8445 тон, паливну деревину у кількості 7,50 скл.м. та деревне вугілля у кількості 0,40 тон.

На підставі видаткових накладних: від 05 листопада 2021 року № 1641.11-1-1к, від 12 листопада 2021 року № 243-2, від 16 листопада 2021 року № 243-3, від 17 листопада 2021 року № 243-4, від 22 листопада 2021 року № 243-5, від 26 листопада 2021 року № 243-6, від 06 грудня 2021 року № 243-7, від 20 грудня 2021 року № 243-9, від 22 грудня 2021 року № 243-10, від 24 грудня 2021 року № 243-11, від 28 грудня 2021 року № 243-12, від 29 грудня 2021 року № 243-13, від 06 січня 2022 року № 243-14, від 12 січня 2022 року № 243-15, від 25 січня 2022 року № 243-16, від 02 серпня 2022 року № 12, від 03 серпня 2022 року № 13 та від 04 серпня 2022 року № 14 Харківський національний університет внутрішніх справ фактично отримав зі зберігання за договором паливні гранули в кількості 231,22 тон.

Згідно з довідкою відділу фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Харківського національного університету внутрішніх справ № 4/613-д від 23 жовтня 2023 року залишок паливних матеріалів, які Зберігач за договором зберігання не повернув Поклажодавцю станом на 19 жовтня 2023 року - склав 270,024 тон паливних гранул і вугілля та 7,5 складометрів паливної деревини на суму 1 465 484,28 грн.

У грудні 2023 року фізична особа-підприємець Горбачов Сергій Вікторович звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківського національного університету внутрішніх справ про визнання припиненим господарського зобов`язання, що виникло на підставі договору зберігання № 62 від 11 серпня 2021 року з урахуванням додаткових угод до нього щодо повернення зі зберігання або оплати вартості товару на суму 240 019,29 грн внаслідок здійсненого належного виконання цього зобов`язання та на суму 1 226 549,80 грн внаслідок неможливості його виконання з незалежних від сторін причин.

Позовні вимоги мотивовані тим, що зазначені зобов`язання позивача перед відповідачем є припиненими відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України внаслідок належного виконання та відповідно до частини першої статті 607 Цивільного кодексу України внаслідок неможливості виконання у зв`язку з обставинами, за які жодна із сторін не відповідає.

3. Короткий зміст оскаржуваних рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів, мотиви їх ухвалення.

Господарський суд Харківської області рішенням від 18 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 20 травня 2024 року, відмовив у задоволенні позову повністю.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не довів обставин, якими він обґрунтував свої позовні вимоги, а саме:

- не довів обставин виконання ним зобов`язання щодо повернення зі зберігання паливних гранул у кількості 46,825 тон на суму 240 019,29 грн за накладними № 243-17 від 14 лютого 2022 року та № 243-18 від 23 лютого 2022 року, оскільки ці видаткові накладні не підписані представниками відповідача, не містять відбитку печатки відповідача та в матеріалах справи відсутні докази визнання відповідачем факту одержання товару за цими накладними, з огляду на що суди дійшли висновку про те, що ці видаткові накладні не свідчать про отримання відповідачем від позивача товару за договором зберігання у кількості 46,825 тон на суму 240 019,29 грн;

- не довів настання обставин фактичного знищення решти товару на суму 1 226 549,80 грн, що викликали неможливість виконання передбаченого договором зберігання обов`язку позивача повернути поклажодавцю цей товар, оскільки не довів того, що зазначені ним у позові обставини були форс-мажорними саме для договору зберігання № 62 від 11 серпня 2021 року, не надав доказів повідомлення відповідача про наявність форс-мажорних обставин за договором зберігання, не довів обставин того, що переданий йому відповідачем на зберігання товар знаходився саме у місті Бахмут та був знищений саме внаслідок бойових дій, тобто з незалежних від сторін причин.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі позивач - фізична особа-підприємець Горбачов Сергій Вікторович просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 18 березня 2024 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 20 травня 2024 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Як на підстави касаційного оскарження судових рішень позивач послався на пункти 3 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суди попередніх інстанцій:

- неправильно застосували статті 607 та 936 Цивільного кодексу України, статтю 79 Господарського процесуального кодексу України. При цьому скаржник послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм права в контексті визначення юридичних наслідків загибелі товару внаслідок неочікуваних сторонами широкомасштабних бойових дій, в умовах коли товар зберігався на складі, який потрапив в зону активних бойових дій, а потім в зону окупації, при цьому місце зберігання товару в укладеному договорі сторонами не визначалось;

- порушили статтю 86 Господарського процесуального кодексу України, оскільки, надаючи оцінку доказам щодо виконання чи не виконання позивачем договірного зобов`язання з повернення зі зберігання гранул паливних у кількості 46,825 т на суму 240 019,29 грн проігнорували однотипний характер групи доказів в сукупності (видаткові накладні без підпису з боку відповідача), проявили дискримінаційний підхід до наданих сторонами доказів, надали перевагу наданій відповідачем суду довідці № 4/613-д від 23 жовтня 2023 року, що була складена в односторонньому порядку відповідачем та не є первинним документом бухгалтерського обліку, а є по суті внутрішньо-організаційним документом відповідача, який не має наперед встановленого доказового значення, та не взяли до уваги надану позивачем як доказ у справі картку складського обліку позивача, яка є таким самим внутрішньо-організаційним документом, як і довідка відповідача;

- порушили статтю 79 Господарського процесуального кодексу України, оскільки проігнорували сукупність обставин у взаємному зв`язку, а саме: обставини того, що в розпорядженні відповідача наявна більшість видаткових накладних, отриманих від позивача з його підписом, в той час як у розпорядженні позивача відсутні вказані накладні з підписом відповідача з причин недобросовісності останнього, а також обставини того, що відповідач на стадії розгляду справи в суді першої інстанції не надавав відзив на позов та не спростовував факт отримання товару за накладними № 243-17 від 14 лютого 2022 року та № 243-18 від 23 лютого 2022 року;

- не обґрунтували свій висновок про те, що надані позивачем докази неможливості виконання договірного зобов`язання у зв`язку з обставинами, за які жодна із сторін не відповідає, не підтверджують позовних вимог.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач відзив на касаційну скаргу не надав.

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та господарського суду апеляційної інстанцій.

Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами попередніх інстанцій, дослідивши правильність застосування та дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з частиною першою статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, сьомою статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За змістом частини першої та пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина перша статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 202 Господарського кодексу України ту у статті 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання (господарське зобов`язання) припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Крім того, за змістом положень частини першої статті 202 Господарського кодексу України та статті 607 Цивільного кодексу України зобов`язання (господарське зобов`язання) припиняється неможливістю його виконання.

Як встановили суди попередніх інстанцій у цій справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли між сторонами у цій справі на підставі укладеного між ними договору зберігання № 62 від 11 серпня 2021 року, який передбачав обов`язок позивача як Зберігача забезпечити відповідальне зберігання переданого йому відповідачем товару - гранул паливних та повернути відповідачу як Поклажодавцю товар зі зберігання після закінчення зберігання, після припинення договору за вимогою Поклажодавця.

Звертаючись з позовом у цій справі, позивач як на підставу припинення його зобов`язань за договором зберігання послався на те, що зобов`язання з повернення паливних гранул у кількості 46,825 тон на суму 240 019,29 грн були ним виконані за накладними № 243-17 від 14 лютого 2022 року та № 243-18 від 23 лютого 2022 року, та є припиненими відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України, а зобов`язання з повернення зі зберігання решти товару на суму 1 226 549,80 грн неможливо виконати у зв`язку з обставинами, за які жодна із сторін не відповідає, а саме: у зв`язку зі знищенням після початку повномасштабного військового вторгнення російської федерації на територію України залишків товару на складі позивача, що знаходився в місті Бахмут, яке перебуває в зоні активних бойових дій та під контролем збройних формувань країни-агресора, що свідчить про припинення цього зобов`язання відповідно до частини першої статті 607 Цивільного кодексу України.

Дослідивши наявні в матеріалах справи накладні № 243-17 від 14 лютого 2022 року та № 243-18 від 23 лютого 2022 року, суди попередніх інстанцій встановили, що ці накладні не підписані представниками відповідача, не містять відбитку печатки відповідача.

Встановивши ці обставини та врахувавши те, що в матеріалах справи відсутні інші докази повернення позивачем відповідачу паливних гранул у кількості 46,825 тон на суму 240 019,29 грн зі зберігання, а також відсутні докази визнання відповідачем факту виконання позивачем цього зобов`язання, суди дійшли правильного висновку про те, що надані позивачем суду накладні № 243-17 від 14 лютого 2022 року та № 243-18 від 23 лютого 2022 року не є доказами виконання позивачем зобов`язання за договором зберігання з повернення паливних гранул у кількості 46,825 тон на суму 240 019,29 грн, з огляду на що правильно та обґрунтовано відмовили у задоволенні позову в цій частині.

Позивач у касаційній скарзі посилається на те, що суди попередніх інстанцій надали перевагу наданим відповідачем доказам та не взяли до уваги докази позивача, зокрема картку складського обліку позивача, проігнорували обставини того, що в розпорядженні відповідача наявна більшість видаткових накладних, отриманих від позивача з його підписом, в той час як у розпорядженні позивача відсутні вказані накладні з підписом відповідача з причин недобросовісності останнього, а також обставини того, що відповідач на стадії розгляду справи в суді першої інстанції не надавав відзив на позов та не спростовував факт отримання паливної гранули за накладними № 243-17 від 14 лютого 2022 року та № 243-18 від 23 лютого 2022 року.

Однак, Верховний Суд не бере до уваги ці посилання скаржника, оскільки зазначені доводи скаржника зводяться до встановлення обставин справи, оцінки, переоцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.

Крім того, зазначені доводи скаржника зводяться до підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Отже, Верховний Суд зазначає про те, що умовою застосування пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Проте, скаржник, посилаючись на недослідження судами попередніх інстанцій доказів в частині позовних вимог, що стосуються припинення договореного зобов`язання з підстави, передбаченої статтею 599 Цивільного кодексу України, не зазначає в касаційній скарзі про неправильне застосування судами цієї норми закону та не посилається на жодну підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, в обґрунтування неправильного застосування судами статті 599 Цивільного кодексу України. Тобто доводи скаржника, наведені в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 та пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, не знаходяться в обов`язковому взаємозв`язку з іншими підставами касаційного оскарження.

З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованою.

Крім того, позивач заявив вимогу про припинення зобов`язання з повернення зі зберігання решти товару на суму 1 226 549,80 грн на підставі частини першої статті 607 Цивільного кодексу України у зв`язку з неможливістю його виконання.

Відповідно до частини першої статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. (частини перша та друга статті 949 Цивільного кодексу України).

Отже, за договором зберігання у зберігача існує обов`язок повернути поклажодавцю передану йому поклажодавцем річ.

Згідно з частиною першою та другою статті 205 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється неможливістю виконання у разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає, якщо інше не передбачено законом.

У разі неможливості виконання зобов`язання повністю або частково зобов`язана сторона з метою запобігання невигідним для сторін майновим та іншим наслідкам повинна негайно повідомити про це управнену сторону, яка має вжити необхідних заходів щодо зменшення зазначених наслідків. Таке повідомлення не звільняє зобов`язану сторону від відповідальності за невиконання зобов`язання відповідно до вимог закону.

Відповідно до статті 607 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає.

Обставини, які викликають неможливість виконання, можуть бути як юридичними (заборона певної діяльності), так і фактичними (загибель індивідуально визначеної речі, яка мала б бути об`єктом виконання). Головна умова полягає в тому, що за такі обставини не буде відповідати жодна із сторін зобов`язання.

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 11 жовтня 2019 року у справі № 910/3319/18).

Як встановили суди попередніх інстанцій в обґрунтування вимоги про припинення зобов`язання з повернення зі зберігання решти товару на суму 1 226 549,80 грн у зв`язку з неможливістю його виконання позивач послався на обставини того, що переданий йому відповідачем на зберігання товар зберігався в орендованому ним складському приміщенні у місті Бахмут і залишки товару після початку повномасштабного військового вторгнення російської федерації на територію України були знищені внаслідок бойових дій, що велися та ведуться в місті Бахмут, яке перебуває під контролем збройних формувань країни-агресора, що унеможливлює виконання позивачем цього зобов`язання.

Дослідивши зазначені доводи позивача, суди попередніх інстанцій встановили, що ні в укладеному між сторонами у справі договорі зберігання, ні у додаткових угодах до нього, ні у накладних-вимогах на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів сторони не визначили місце зберігання товару, а у реквізитах сторін договору місцезнаходженням позивача зазначене місто Харків.

Жодних доказів зберігання позивачем переданого йому відповідачем товару у складських приміщеннях у місті Бахмут матеріали справи не містять.

Суди попередніх інстанцій, встановили, що позивач на підтвердження знаходження переданого йому відповідачем на зберігання товару саме у місті Бахмут надав договір оренди приміщення № 2021/07 від 20 липня 2021 року, акт прийому-передачі приміщення № 1 від 20 липня 2021 року, витяг з державного реєстру речових прав щодо орендованого приміщення, картку складського обліку матеріалів, лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року та роздруківку сторінки "БАХМУТ" електронного ресурсу "ВІКІПЕДІЯ".

Дослідивши зазначені докази, суди попередніх інстанцій встановили, що із цих доказів неможливо встановити, що у орендованому позивачем приміщенні у місті Бахмут знаходився саме товар, переданий йому відповідачем на зберігання, а також те, що цей товар був знищений саме внаслідок бойових дій, тобто з незалежних від відповідача причин.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій на підставі дослідження та оцінки наявних матеріалах справи доказів дійшли правильного висновку про те, що позивач не довів обставин фактичного знищення решти товару на суму 1 226 549,80 грн, тобто не довів настання обставин, що викликали неможливість виконання позивачем як зберігачем передбаченого договором зберігання обов`язку повернути поклажодавцю переданий на зберігання товар.

Твердження позивача у касаційній скарзі про те, що суди попередніх інстанцій не обґрунтували зазначений висновок є безпідставними та спростовуються змістом оскаржуваних рішення та постанови, з яких вбачається, що ці висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на застосуванні судами норм матеріального права, зокрема і статті 205 Господарського кодексу, статей 607 936 Цивільного кодексу України, що регулюють спірні правовідносини, на дослідженні та аналізі судами наданих сторонами доказів у відповідності до норм процесуального права, до правил доказування у господарському процесі, у тому числі з урахуванням судами передбачених Господарським процесуальним кодексом України стандартів доказування (належність, допустимість, достовірність та вірогідність доказів).

Як вбачається з касаційної скарги позивач не заперечує факту того, що сторони в договорі зберігання не визначили місце зберігання товару, однак, посилається на порушення судами попередніх інстанцій положень статті 79 Господарського процесуального кодексу України та передбаченого цією нормою такого стандарту доказування, як вірогідність доказів. При цьому, в обґрунтування цих тверджень скаржник посилається на те, що висновки судів попередніх інстанцій про недоведеність фактів знищення товару і знищення саме внаслідок активних бойових дій встановлюють для позивача в умовах триваючої війни, недосяжний поріг доказування.

Верховний Суд не бере до уваги ці доводи скаржника, оскільки, як вбачається з оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції при оцінці наявних у матеріалах справи доказів керувався усіма стандартами доказування, зокрема і стандартом вірогідності доказів, і суд касаційної інстанції не вбачає допущених судом апеляційної інстанції порушень при застосування цього стандарту доказування. Крім того, зазначеними доводами скаржник прагне домогтися встановлення судами факту щодо місця зберігання товару, які не підтверджені жодними доказами, що суперечить правилам доказування в господарському процесі, вимогам щодо обґрунтованості судового рішення, передбаченим у частині п`ятій статті 236 Господарського процесуального кодексу України, та принципу змагальності сторін, закріпленому у статті 13 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, позивач у касаційній скарзі в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, послався на відсутність висновку Верховного Суду та необхідність його формування щодо застосування статей 607 та 936 Цивільного кодексу України, статті 79 Господарського процесуального кодексу України в контексті визначення юридичних наслідків загибелі товару внаслідок неочікуваних сторонами широкомасштабних бойових дій, в умовах коли товар зберігався на складі, який потрапив в зону активних бойових дій, а потім в зону окупації, при цьому місце зберігання товару в укладеному договорі сторонами не визначалось.

Однак, Верховний Суд зазначає про те, що ці наведені позивачем у касаційній скарзі доводи є необґрунтованими, оскільки фактично позивач лише окреслює свою позицію щодо правовідносин, що склалися між учасниками спору, та просить сформувати висновок Верховного Суду щодо фактичних обставин справи, а не правовий висновок щодо застосування норм права.

Крім того, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права суди першої та (або) апеляційної інстанцій застосували неправильно, обґрунтувати, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Однак, як вбачається, позивач у касаційній скарзі наводить лише перелік положень статей 607 та 936 Цивільного кодексу України, статті 79 Господарського процесуального кодексу України, щодо яких на його думку відсутній висновок Верховного Суду, проте, не зазначає, яким чином, на його думку, положення цих правових норм мають бути застосовані у спірних правовідносинах, які існують спірні питання при застосуванні цих норм права у подібних до цієї справи правовідносинах, не обґрунтовує необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування цих норм для правильного вирішення спору у подібних правовідносинах. Наведене виключає можливість здійснення формування Верховним Судом висновків щодо застосування зазначених норм права та свідчить про необґрунтованість визначеної позивачем у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених обставин справи та до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на те, що доводи позивача у касаційній скарзі про неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права при ухваленні оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду Харківської області від 18 березня 2024 року та постанови Східного апеляційного господарського суду від 20 травня 2024 року у справі № 922/4826/23 та залишає касаційну скаргу відповідача без задоволення.

9. Судові витрати.

Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, cуд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Горбачова Сергія Вікторовича залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Харківської області від 18 березня 2024 року та постанови Східного апеляційного господарського суду від 20 травня 2024 року у справі № 922/4826/23 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Кролевець

О. Мамалуй