ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 922/597/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Зуєва В. А.,
секретар судового засідання - Грузицька І. В.,
за участю представників:
прокуратури - Скрипка М. В.,
позивача - не з`явилися,
відповідача - не з`явилися,
третьої особи - не з`явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.09.2019 (судді: Гетьман Р. А., Россолов В. В., Хачатрян В. С.) і рішення Господарського суду Харківської області від 27.05.2019 (суддя Аюпова Р. М.) у справі
за позовом першого заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Нововодолазької селищної ради
до Фермерського господарства "Носовський" та Головного управління Держгеокадастру у Харківській області
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - фізична особа ОСОБА_1
про визнання недійсними договорів, повернення ділянок,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. У березні 2019 року перший заступник керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Нововодолазької селищної ради звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Фермерського господарства "Носовський" (далі - ФГ "Носовський") і Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру) про:
- визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держземагенства (правонаступником якого є позивач) від 19.08.2014 № 1934-СГ про затвердження документації із землеустрою та надання в оренду земельної ділянки ОСОБА_1 (далі - наказ від 19.08.2014, оспорюваний наказ);
- визнання недійсним договору оренди земельних ділянок від 27.08.2014, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17.12.2014 за № 81 16165 і № 8117679, скасування його державної реєстрації;
- зобов`язання ОСОБА_1 передати земельні ділянки (кадастровий номер 6324284700:01:000:0845 площею 21,2460 га; кадастровий номер 6324284700:01:000:0846 площею 35,4159) Нововодолазькій селищній раді за актом приймання-передачі.
1.2. Позовні вимоги із посиланням на положення статей 116 118 121 123 134 152 Земельного кодексу України, статей 203 215 216 256 261 Цивільного кодексу України та Закону України "Про оренду землі" обґрунтовані тим, що згідно з наказом від 19.08.2014 ОСОБА_1 надано в оренду дві земельні ділянки державної форми власності сільськогосподарського призначення, загальною площею 56,6619 га для ведення фермерського господарства.
Водночас прокурор наголошує, що згідно з даних Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ОСОБА_1 з 20.12.2012 є засновником ФГ "Носовський", якому на момент видання оспорюваного наказу в користування вже були надані земельні ділянки для ведення фермерського господарства.
Прокурор наголосив, що оскільки ОСОБА_1 створив ФГ "Носовський" 20.12.2012, тобто до звернення до ГУ Держземагенства для отримання в оренду спірних земельних ділянок і видачі наказу від 19.08.2014, можна дійти висновку, що ОСОБА_1 отримав земельні ділянки як громадянин, а не як юридична особа (фермерське господарство), з метою розширення раніше створеного ним фермерського господарства без проведення земельних торгів.
Отже, прокурор вважає, що з урахуванням наведених обставин і згідно з положеннями статей 203 215 216 Цивільного кодексу України та статті 152 Земельного кодексу України, договір оренди спірних земельних ділянок підлягає визнанню недійсним із застосуванням наслідки недійсності правочину.
1.2.1. Обґрунтовуючи підстави звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Нововодолазької селищної ради прокурор на підставі статті 1311 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" акцентував, що у січні 2017 року об`єднано територіальну громаду та створено Нововодолазьку селищну раду, а згідно з наказом ГУ Держгеокадастру від 06.06.2018 № 4105-СГ спірні земельні ділянки (кадастрові номери 6324284700:01:000:0845 та 6324284700:01:000:0846) передані у комунальну власність Нововодолазької селищної об`єднаної територіальної громади на території Нововодолазького району Харківської області.
Оскільки спірні земельні ділянки розташовані на території колишньої Сосонівської сільської ради, яка увійшла до об`єднаної територіальної громади, а саме Нововодолазької селищної ради, розпорядником цих земельних ділянок та отримувачем орендної плати за користування ними є саме Нововодолазька селищна рада, фінансові інтереси якої порушено.
1.2.2. Прокурор також подав до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, в якій просив визнати поважною причини пропуску позовної давності, посилаючись на положення статей 256 257 261 Цивільного кодексу України, статей 119 127 Господарського процесуального кодексу України, наголошуючи, що про незаконність оскаржуваного наказу Нововодолазькій селищній раді стало відомо з моменту направлення листа про представництво її інтересів прокуратурою, оскільки зазначені у позовній заяві порушення земельного законодавства виявлені шляхом отримання інформації Південної об`єднаної державної податкової інспекції Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - Південна ОДПІ ДФС) та з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.
Порушення інтересів Нововодолазької селищної ради розпочалося з 2017 року, а саме часу створення Нововодолазьської селищної об`єднаної територіальної громади, до складу якої увійшла Сосонівська сільська рада, на території якої розташовані спірні земельні ділянки.
1.3. У відзиві на позовну заяву ГУ Держгеокадастру, заперечуючи проти її задоволення, зазначило, що порядок надання земельних ділянок у користування із земель державної та комунальної власності врегульовано статтею 123 Земельного кодексу України, а за змістом частини 2 статті 134 цього Кодексу (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не підлягали продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про надання в оренду терміном на 49 років спірних земельних ділянок, ГУ Держгеокадастру видало наказ від 19.08.2014 № 1934-СГ, згідно з яким земельні ділянки були надані в оренду громадянинові ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства.
Оспорюваний наказ та укладений на його підстав договір оренди землі, на переконання ГУ Держгеокадастру, відповідають вимогам земельного законодавства, підстав для визнання їх недійсними немає.
1.4. ФГ "Носовський" у відзиві на позовну заяву просить відмовити у її задоволенні, наголошуючи про пропуск позовної давності.
ФГ "Носовський" акцентує також на недоведенні прокурором порушення прав позивача, а також про наявність відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" підстав для представництва прокурором інтересів держави у цьому випадку.
1.5. Згідно з ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.03.2019, зокрема, залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 .
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 27.05.2019, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.09.2019, у позові відмовлено.
Судові рішення аргументовано правомірністю вимог прокурора при зверненні до господарського суду з позовом, оскільки згідно з положеннями чинного законодавства фермерське господарство, після його державної реєстрації, має право на отримання земельної ділянки виключно як юридична особа. Після створення 20.12.2012 ФГ "Носовський", громадянин ОСОБА_1 отримав земельні ділянки для розширення земель фермерського господарства поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.
Водночас суди попередніх інстанцій установили, що починаючи з серпня 2014 року органи прокуратури, як єдина централізована система, відповідно положень Закону України "Про прокуратуру" могли дізнатись про відповідні порушення, у межах встановленого законом строку позовної давності. Проте жодних доводів щодо неможливості довідатися про такі порушення прокурор не навів, у зв`язку з чим суди дійшли висновку про відмову у задоволенні позову через пропуск строку позовної давності.
При цьому, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, визнав неповажними зазначені прокурором причини пропуску позовної давності, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні заяви прокурора про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Харківської області від 27.05.2019 і постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.09.2019, прокурор у касаційній скарзі просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги неправильним застосуванням судами норм процесуального права, а саме статей 53 86 Господарського процесуального кодексу України, положень статті 1311 Конституції України, статей 2, 10, 33, 62 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 260 267 Цивільного кодексу України, неправильним тлумачення судами статті 23 Закону України "Про прокуратуру", а також неповним з`ясуванням судами всіх обставин справи.
Прокурор наголошує, що за змістом статті 261 Цивільного кодексу України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої особи права на позов, тобто можливості реалізувати своє право у примусовому порядку через суд.
Так, прокурор зазначає, що Нововодолазька селищна рада (позивач у справі) як розпорядник землями комунальної власності набула відповідне право на спірні земельні ділянки у 2018 році. Проте суди не надали належної оцінки доводам прокурора про причини відсутності інформації про оспорювані наказ і договір у позивача, не дослідили і не врахували, що орган місцевого самоврядування, в інтересах якого прокурор заявив позов, не є стороною спірного договору, а як юридичну особу Нововодолазьку селищну раду створено у 2017 році. Оскільки оспорюваний наказ ГУ Держземагенства видано 19.08.2014, а договір укладено 27.08.2014, Нововодолазька селищна рада не була його стороною (орендодавцем) та не існувала як юридична особа, а тому не могла знати про наявність порушень своїх прав.
Отже прокурор вважає, що моментом з якого позивачеві стало відомо про порушення вимог законодавства, які тягнуть за собою правові наслідки у виді визнання недійсним оспорюваного наказу та спірного договору оренди через недодержання в момент його вчинення вимог діючого законодавства, є час з якого прокуратурою виявлено ці порушення. Висновок судів про початок позовної давності у спірних правовідносинах із серпня 2014 року через можливість обізнаності прокурора про порушення є необґрунтованим.
3.2. Учасники справи не скористалися правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
4.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.11.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора на постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.09.2019 і рішення Господарського суду Харківської області від 27.05.2019 у справі № 922/597/19, яке зупинялося згідно з ухвалою від 10.12.2019 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18.
Ухвалою від 17.08.2020 у зв`язку з усуненням обставин, що викликали зупинення, провадження у справі поновлено.
4.2. Заслухавши суддю-доповідача, присутнього у судовому засіданні представника прокуратури, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
4.3. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога прокурора в інтересах держави в особі Нововодолазької селищної ради про визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держземагенства від 19.08.2014, визнання недійсним договору оренди земельних ділянок від 27.08.2014, укладеного між ГУ Держземагенства та ОСОБА_1 із зобов`язанням ОСОБА_1 передати спірні земельні ділянки Нововодолазькій селищній раді за актом приймання-передачі, у зв`язку із порушенням процедури передачі земельних ділянок в оренду для розширення фермерського господарства без проведення земельних торгів, що порушує права позивача, якому спірні земельні ділянки передано у комунальну власність.
4.4. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, згідно з розпорядженням Нововодолазької районної державної адміністрації від 18.12.2012 № 779 на підставі клопотання громадянина ОСОБА_1 йому надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства площами 21,2460 та 35,4159 га, розташованих на території Сосонівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області.
Згідно з наказом ГУ Держземагенства від 19.08.2014 № 1934-СГ ОСОБА_1 надано в оренду дві земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 56,6619 га (21,2460 га та 35,4159 га), кадастрові номери 6324284700:01:000:0845 та 6324284700:01:000:0846 для ведення фермерського господарства, розташовані за межами населених пунктів на території Сосонівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області строком на 49 років.
27.08.2014 на виконання зазначеного наказу між ГУ Держземагенства та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельних ділянок (кадастровий номер 6324284700:01:000:0845 площею 21,2460 га та з кадастровим номером 6324284700:01:000:0846 площею 35,4159 га), за умовами якого строком на 49 років ОСОБА_1 передано земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства.
Разом з цим, як свідчать матеріали справи та установили суди, згідно з інформацією з Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ОСОБА_1 з 20.12.2012 є засновником ФГ "Носовський", у користуванні якого на час видання оспорюваного наказу від 19.08.2014 та укладення спірного договору перебували земельні ділянки, надані для ведення фермерського господарства, отримані на пільгових умовах поза процедурою земельних торгів. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у грудні 2013 року між ГУ Держземагенства та ОСОБА_1 укладено та зареєстровано договори оренди земельних ділянок, наданих у користування для ведення фермерського господарства.
4.5. Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.
У статті 2 цього Закону закріплено, що відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.
Закон України "Про фермерське господарство" є спеціальним нормативно-правовим актом у таких правовідносинах (пункт 5.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.01.2020 у справі № 922/1974/19).
За змістом частини 1 статті 5, частини 1 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" (у редакції, ка діяла на час створення ФГ "Носовський" - 20.12.2012 і на час видання оскаржуваного наказу) право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.
Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону).
Тобто можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства (пункти 5.15, 5.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.01.2020 у справі № 922/1974/19).
У пунктах 5.17, 5.18 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду зазначено, що зі змісту положень статті 12 Закону України "Про фермерське господарство" вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства. З комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 цього Закону можна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство мало бути зареєстроване в установленому законом порядку і з дати реєстрації набути статусу юридичної особи. З цього часу землекористувачем земельної ділянки є фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.
Практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/29/17-ц, 16.01.2019 у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі № 628/776/18, від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).
4.6. При цьому, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 03.04.2019 у справі № 621/2501/18 зазначено, що після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, а не як громадянин з метою створення фермерського господарства в порядку, визначеному законом, на конкурентних основах.
4.7. Ураховуючи положення чинного законодавства, викладені у постановах, зокрема, Великої Палати Верховного Суду правові висновки та з огляду на установлені судами обставини щодо створення ОСОБА_1 ФГ "Носовський" 20.12.2012 з укладенням та реєстрацією договорів оренди землі для ведення фермерського господарства у грудні 2013 року, суди дійшли правильного висновку, що спірні земельні ділянки включено до складу земель вже створеного фермерського господарства та надані згідно з оспорюваним наказом громадянинові ОСОБА_1 поза процедурою земельних торгів, отже з порушенням норм чинного законодавства.
4.8. Водночас, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності про застосування якої заявлено відповідачем (ФГ "Носовський"), за відсутності встановлених поважних причин пропуску позовної давності, установивши, що починаючи з серпня 2014 року органи прокуратури як єдина централізована система відповідно до статті 121 Конституції України та статті 6 Закону України "Про прокуратуру" (у відповідній редакції) могли дізнатись про відповідні порушення у межах встановленого законом строку позовної давності, однак жодних доводів щодо неможливості довідатися про таке порушення прокурор не навів.
4.9. За змістом статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (пункти 7.9-7.11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16).
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (пункт 7.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16).
Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом частин 3-5 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
При цьому, згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
4.10. Як свідчать матеріали справи у заяві про поновлення пропущеного стоку звернення до суду з позовом прокурор акцентував, що інтереси Нововодолазької селищної ради (позивача у справі) порушені з 2017 року, оскільки Нововодолазька селищна об`єднана громада, до якої увійшла Сосонівська сільська рада, на території якої розташовано спірні земельні ділянки, створена у січні 2017 року, а інформації щодо наявності у користуванні ФГ "Носовський" цих земельних ділянок у Нововодолазької селищної ради не було, про порушення свого права на земельні ділянки позивач дізнався з позову прокурора, у зв`язку з чим прокурор просив суд визнати поважними причини пропуску на звернення до суду з відповідним позовом.
4.11. Частина 5 статті 267 Цивільного кодексу України допускає можливість визнання судом поважними причин пропуску позовної давності, однак не визначає переліку таких причин.
Виходячи із загальних засад цивільного (господарського) законодавства, до поважних причин пропуску позовної давності мають бути віднесені обставини, що виникли незалежно від волі особи, яка мала права відповідної вимоги, й об`єктивно унеможливили звернення цієї особи за судовим захистом упродовж позовної давності (пункти 11.3, 11.4 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц).
4.12. Як свідчать матеріали справи, згідно з наказом ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 04.06.2018 № 4105-СГ передано Нововодолазькій селищній об`єднаній територіальній громаді в особі Нововодолазької селищної ради у комунальну власність 256 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загального площею 2 449,3868 га, розташовані за межами населених пунктів Нововодолазької селищної об`єднаної територіальної громади на території Нововодолазького району Харківської області згідно з додатком до цього наказу за актом приймання-передачі земельних ділянок.
На використання земельних ділянок площею 73,5169 га встановлені обмеження. На земельних ділянках загальною площею 1418,3459 га наявні обтяження речових прав третіх осіб (том 1, а. с. 81).
4.13. Відповідно до частини 1 статті 117 Земельного кодексу України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні. На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.
4.14. У заяві про поновлення пропущеного строку звернення з позовом до суду прокурор обґрунтовував поважність пропуску строку тим, що Нововодолазька селищна рада не є володільцем або розпорядником інформації щодо наявності у ФГ "Носовський" спірних земельних ділянок у користуванні, відтак про порушення вимог законодавства довідатися не могла.
4.15. Разом з цим, як свідчать матеріали справи згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта 17.12.2014 проведено державну реєстрацію права оренди, зокрема спірних земельних ділянок (кадастрові номери 6324284700:01:000:0846 та 6324284700:01:000:0845) для ведення фермерського господарства Носовським В. П. (том 1, а. с. 35-36).
За змістом частини 1 статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на час створення Нововодолазьської селищної об`єднаної територіальної громади, до складу якої увійшла Сосонівська сільська рада, на території якої розташовані спірні земельні ділянки -січень 2017 року) Державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій.
Згідно з частинами 1, 3 статті 32 цього Закону (у редакції створення Нововодолазьської селищної об`єднаної територіальної громади та видачі ГУ Держгеокадастру наказу від 04.06.2018 № 4105-СГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність") інформація про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі прав, є відкритою, загальнодоступною та платною, крім випадків, передбачених цим Законом. Для посадових осіб, зокрема органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів прокуратури, інформація з Державного реєстру прав у зв`язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом, надається за суб`єктом права чи за об`єктом нерухомого майна в електронній формі шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру прав, за умови ідентифікації відповідної посадової особи за допомогою електронного цифрового підпису. Порядок доступу до Державного реєстру прав визначається Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених цим Законом.
4.16. Ураховуючи викладене колегія суддів вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій щодо недоведеності прокурором наявності поважних причин пропуску строку звернення з позовом (01.03.2019) про визнання незаконним і скасування наказу від 19.08.2014 № 1934-СГ, визнання недійсним договору оренди земельних ділянок від 27.08.2014 та зобов`язання відповідача передати земельні ділянки Нововодолазькій селищній раді.
5. Висновки Верховного Суду
5.1. Згідно зі статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення із касаційною скаргою - 26.09.2019) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
5.2. Згідно з частинами 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.3. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
5.4. Ураховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, підстав для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень немає.
6. Розподіл судових витрат
6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.09.2019 і рішення Господарського суду Харківської області від 27.05.2019 у справі № 922/597/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді Н. О. Багай
В. А. Зуєв