№ 922/748/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2020 року

м. Київ

Справа № 922/748/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Мачульський Г. М., Могил С. К.

за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.10.2019 (головуючий суддя Слободін М. М., судді Сіверін В. І., Терещенко О. І.)

у справі № 922/748/19

за позовом Харківської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мако-С"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1

про стягнення 1 413 565,12 грн

про визнання недійсним нікчемного правочину,

(у судовому засіданні взяв участь представник відповідача Гулькін Ю. П.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2019 року Харківська міська рада (далі - позивач, Рада) звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мако-С" (далі - відповідач, ТОВ "Мако-С") про стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати у сумі 1 413 565,12 грн, витрати зі сплати судового збору у сумі 21 203,48 грн.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ті обставини, що ТОВ "Мако-С", набувши право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху №18-:-24, 36-:-42, II, III, VI, VII площею 381,6 кв.м та нежитлові приміщення 1-го поверху № 1,1б,2-:-12,12а,13,13в,14,28-:-35, V, VІ в нежитловій будівлі літ. "А-1" площею 349,9 кв.м по АДРЕСА_1, розташовані на земельній ділянці комунальної власності, належним чином у встановленому порядку не оформило правовідносини щодо користування земельною ділянкою за кадастровим номером 6310137500:10:002:0043.

Короткий зміст судових рішень

3. Рішенням Господарського суду Харківської області від 23.07.2019 у задоволенні позову відмовлено повністю.

3.1. Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у період, за який пред`явлено позовні вимоги (з 01.06.2016 по 28.02.2019), був власником нежитлових приміщень 1-го поверху № 18-:-24, 36-:-42, II, III, VI, VII площею 381,6 кв.м та нежитлових приміщень 1-го поверху № 1, 16, 2-:-12, 12а, 13, 13а, 14, 28-:-35, V, VI в нежитловій будівлі літ. «А-1», площею 343,9 кв.м по АДРЕСА_1, проте матеріали справи не містять доказів належного оформлення власником права користування земельною ділянкою кадастровий номер 6310137500:10:002:0043, зокрема укладення відповідних договорів оренди з Радою та державної реєстрації такого права.

3.2. Разом з тим, місцевий господарський суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження використання земельної ділянки із визначеним цільовим призначенням як землі комерційного використання, з витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 28.02.2019 № 533/0/45-19 вбачається, що у відомостях Державного земельного кадастру відсутній код Класифікації видів цільового призначення земель, відтак позивач не довів застосування при розрахунку розміру орендної плати ставку річної орендної плати за земельну ділянку на рівні 8 %, що свідчить про недоведеність правомірності здійснення розрахунку заявленої до стягнення суми.

4. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 16.10.2019 рішення Господарського суду Харківської області від 23.07.2019 у справі № 922/748/19 скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "Мако-С" на користь Ради 1 413 565,12 грн.

4.1. Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний господарський суд, в межах наданої процесуальним законом компетенції, здійснив перевірку розрахунку заявленої до стягнення суми і дійшов висновку про її обґрунтованість.

4.2. Так суд апеляційної інстанції дослідив, що основою для визначення орендної плати за користування земельною ділянкою є нормативна грошова оцінка одного квадратного метра земельної ділянки площею 1 570 кв.м по АДРЕСА_1 визначена відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку цієї земельної ділянки, а також поточна базова ставка орендної плати, визначена у відповідності з "Положенням про порядок визначення розміру орендної плати при укладенні договорів оренди землі в місті Харкові", затвердженим рішенням 19 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 27.02.2008 № 41/08 (далі - Положення).

4.3. Апеляційний господарський суд відхилив доводи відповідача стосовно того, що до спірної земельної ділянки повинна застосовуватися річна ставка орендної плати на рівні 3 % від грошової оцінки землі, оскільки матеріали справи не містять, а відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 (кадастровий номер: 6310137500:10:002:0043) відноситься до земель, для яких встановлено особливий режим розрахунку орендної плати, зокрема, 3 % (організація ринкової торгівлі (ринки, торговельні майданчики, торговельно-побутові комплекси), зокрема, відповідну інформацію від уповноваженого на те органу.

4.4. Окрім того, апеляційний господарський суд зазначив, що підпункт 14 пункту 4.1 Положення, який запроваджував ставку річної орендної плати (відсоток від нормативної грошової оцінки) для земельних ділянок, які використовуються для організації ринкової торгівлі (ринки, торговельні майданчики, торговельно-побутові комплекси) діяв строком до 01.01.2011, а отже вказаний підпункт Положення не може бути застосований у спірних правовідносинах.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. ОСОБА_1 (далі - третя особа, скаржник, ОСОБА_1 ) подав касаційну скаргу на постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.10.2019, в якій просить рішення Господарського суду Харківської від 23.07.2019 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.10.2019 скасувати, а позов - залишити без розгляду, або скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.10.2019, рішення Господарського суду Харківської від 23.07.2019 - залишити в силі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

6. Скаржник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статей 389 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), на недоведеність обставин, що ТОВ "Мако-С" безпідставно зберегло кошти, в розмірі орендної плати, які нібито не отримала Рада за користування спірною земельною ділянкою, а також, що ТОВ "Мако-С" нібито не є недобросовісним набувачем безпідставно збережених коштів.

7. Суди неправильно застосували приписи статті 22 ЦК України, статті 157 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) і встановили, що застосований порядок визначення та відшкодування збитків власниками землі і землекористувачами був встановлений Кабінетом Міністрів України.

8. Суди неправильно застосували приписи статей 120 206 ЗК України, підпунктів 14.1.72, 14.1.136, 14.1.147 статті 14, пункту 287,8 статті 287 Податкового кодексу України (далі - ПК України) з огляду на те, що ТОВ "Мако-С" не є орендарем спірної земельної ділянки та платником орендної плати, оскільки Рада ухилилася від укладення договору оренди земельної ділянки. Також скаржник зазначає, що є власником нежитлових приміщень в будівлі, а орендна плата для власників нежитлових приміщень законом не передбачена.

9. Суди не застосували положення підпунктів 286.1, 286.2, 286.6 статті 286, підпункту 288.1, 288.2, 288.4 статті 288, підпункту 297.1 статті 297, 288.5.1, 288.7 статті 288 ПК України, статей 21, 24 Закону України "Про оренду землі", статті 530 ЦК України.

10. Скаржник зазначає, що до спірних правовідносин слід було застосувати положення пункту 7 Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 № 963, а також зазначає на безпідставність стягнення апеляційним господарським судом заявленої суми на бюджетний рахунок за кодом бюджетної класифікації 24062200.

11. Скаржник посилається на наявність іншого орендаря спільної земельної ділянки - СПДФО Шуліка О. Б., який сплачує орендну плату за спірну земельну ділянку і договір оренди з яким діє до 01.09.2030, що виключає можливість застосування норм статті 1212 ЦК України до спірних правовідносин.

12. Скаржник посилається на невірно визначений позивачем розмір позовних вимог, а також на наявність переплати за орендну плату в сумі 175 019,37 грн на що суд апеляційної інстанції не звернув уваги.

13. Скаржник посилається на порушення апеляційним господарським судом принципів рівності, змагальності сторін та пропорційності судочинства, а також на неповне встановлення обставин справи, зокрема щодо наявності іншого нерухомого майна - нежитлової будівлі літ. "А-3" площею 1 064,9 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 яка належить на праві господарського відання Комунальному господарському підприємству "Харківгорліфт", те що право власності у ТОВ "Мако-С" на нерухоме майно виникло 22.02.2017, а також обставин щодо наявності у попереднього власника права користування земельною ділянкою.

14. Скаржник зазначає про порушення юрисдикції при розгляді цієї справи, з тих підстав, що позивач і відповідач не пов`язані господарськими зобов`язаннями, а системний аналіз статей 4 19 283 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 14 ПК України, рішення Конституційного Суду України від 01.04.2010 № 10-рп/2010, на думку скаржника, дає підстави дійти висновку, що спори щодо стягнення обов`язкових платежів, у тому числі плати за землю, слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.

14.1. Скаржник посилається на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 913/939/17 і зазначає, що вони мають бути застосовані до правовідносин у цій справі (№ 922/748/19).

15. Скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій приписів частини четвертої статті 56, частини першої статті 58 і частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) і зазначає, що особа, яка підписала позов та апеляційну скаргу, не є ані керівником органу місцевого самоврядування, ані адвокатом, ані законним представником.

16. 27.01.2020 від скаржника надійшов документ під назвою «Касаційна скарга про передачу касаційної скарги на розгляд палати або Великої палати Верховного Суду», відповідно до прохальної частини якого скаржник просить передати справу № 922/748/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду (аналогічне клопотання міститься у тексті касаційної скарги). Обґрунтування вказаної заяви є аналогічним доводам скаржника щодо порушення судами предметної юрисдикції, викладеним у касаційній скарзі (пункт 14 цієї постанови) і містить посилання на положення частини першої статті 302 ГПК України.

Позиція інших учасників справи

17. Рада подала відзив на касаційну скаргу, проте підписант цього відзиву належним чином не підтвердив наявності у себе повноважень на представництво Ради у Верховному Суді у цій справі.

18. Відповідач не надав відзив на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.

19. 27.01.2020 від відповідача надійшов документ під назвою «Клопотання щодо розгляду касаційної скарги на постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.10.2019», в якому міститься клопотання про передачу справи № 922/748/19 на розгляд палати або Великої Палати Верховного Суду на підставі частин четвертої, п`ятої статті 302 ГПК України.

19.1. У вказаному клопотанні відповідач зазначає таке:

- предметом розгляду цієї справи, з урахуванням положень статті 1212 ЦК України, є вимоги про зобов`язання повернути майно - кошти (віндикація), а не стягнення. Разом з тим, спеціальною нормою, яка регулює порядок витребування грошей і цінних паперів є стаття 389 ЦК України, яка є спеціальною по відношенню до статті 1212 ЦК України, а тому має пріоритет у застосуванні. Таким чином, скаржник зазначає, що гроші не можуть бути витребувані у добросовісного набувача;

- наявна виключна правова проблема щодо поширення вимог статті 530 ЦК України на кондикційні зобов`язання. Скаржник посилається на відсутність у матеріалах справи вимоги Ради про сплату відповідачем боргу.

19.2. Також відповідач посилається на порушення предметної юрисдикції, норм процесуального права щодо повноважень представника на подання апеляційної скарги, а також наявність суттєвих відмінностей у обставинах справи, що дає підстави для відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що по суті є аналогічними доводами, викладеним у касаційній скарзі.

20. 28.01.2020 від відповідача надійшло аналогічне по суті клопотання («Клопотання щодо розгляду касаційної скарги на постанову САГС від 16.10.2019») з обґрунтуванням підстав передачі справи № 922/748/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

21. 05.02.2020 від відповідача надійшов документ під назвою «Обґрунтування клопотання про передачу справи на розгляд ВП ВС» стосовно наявності виключної правової проблеми щодо представництва органу місцевого самоврядування у цій справі.

Відповідач зазначає, що з урахуванням положень частини четвертої статті 56, частини першої статті 58 ГПК України, пункту 11 статті 16-1 Перехідних положень Конституції України починаючи з 15.12.2017 і до 01.01.2020 року територіальна громада може брати участь у розгляді справи через орган місцевого самоврядування, від імені якого діє тільки керівник. Представництво органу місцевого самоврядування працівником на підставі довіреності після внесення змін до Конституції України діяло з 30.09.2016 до 15.12.2017, після чого норми ГПК України вже не передбачали такої можливості.

22. 25.02.2020 від відповідача надійшов аналогічний за змістом до поданого 05.02.2020 документ, а також ще один під назвою «Обґрунтування клопотання про передачу справи на розгляд ВП ВС» з доводами щодо практики застосування Верховним Судом норм статей 389 і 530 ЦК України у подібній категорії справ.

Рух касаційної скарги

23. 20.12.2019 Марченко А. П . надіслав безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.10.2019 у справі № 922/748/19.

23.1. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 24.12.2019 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.

23.2. Розпорядженням заступника керівника апарату-керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 24.01.2020 № 29.3-02/161 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 922/748/19 у зв`язку з відпусткою судді Могила С. К.

23.3. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 24.01.2020 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Мачульський Г. М.

23.4. Розпорядженням заступника керівника апарату-керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 21.02.2020 № 29.3-02/308 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 922/748/19 у зв`язку з відпусткою судді Волковицької Н. О.

23.5. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 21.02.2020 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Мачульський Г. М., Могил С. К.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

24. 04.03.2019 Департамент територіального контролю Харківської міської ради здійснив обстеження земельної ділянки та встановив, що сформована земельна ділянка (кадастровий номер: 6310137500:10:002:0043) по АДРЕСА_1 використовується ТОВ "Мако-С" для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "А-1". Згідно з технічними паспортами від 13.02.2017 вказані приміщення мають статус приміщень торгівельного призначення та кафе. Згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, наданого Відділом у м. Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській області площа земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:10:002:0043 складає 0,157 га. За результатами обстеження складено акт обстеження земельної ділянки.

25. Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 04.03.2019 № 158384982 право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху № 18-:-24, 36-:-42, II, III, VI, VII площею 381,6 кв.м та нежитлові приміщення 1-го поверху № 1, 16, 2-:-12, 12а, 13, 13а, 14, 28-:-35, V, VI в нежитловій будівлі літ. "А-1", площею 343,9 кв.м по АДРЕСА_1 зареєстроване за ТОВ "Мако-С" на підставі свідоцтва про право власності від 04.04.2013 № 2005741, висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна від 15.02.2017 № 1090062. Речові права на земельну ділянку по АДРЕСА_1 не зареєстровані.

26. Таким чином, єдиним власником нежитлових приміщень в нежитловій будівлі літ. "А-1", та, відповідно усієї будівлі літ. "А-1" в цілому, та фактичним користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:10:002:0043 у заявлений у позові період, є ТОВ "Мако-С". Інформація про державну реєстрацію речових прав на вказане нерухоме майно за іншими юридичними або фізичними особами у заявлений у позові період у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня.

27. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 04.03.2019 № 158384982 та інформації від 08.07.2019 № 173026638 дата державної реєстрації земельної ділянки (кадастровий номер 6310137500:10:002:0043) площею 0,157 га 03.10.2003. Цільове призначення: землі житлової та громадської забудови до 31.12.2005 (але не пізніше початку реконструкції району) для експлуатації та обслуговування павільйону магазину з прибудовою. Таким чином, земельна ділянка площею 0,157 га по АДРЕСА_1 є об`єктом цивільних прав у розумінні статті 79-1 ЗК України, вона є сформованою, їй присвоєно кадастровий номер 6310137500:10:002:0043 та інформацію про неї внесено до Державного земельного кадастра 03.10.2003.

28. Звертаючись з позовом, Рада зазначає, що за відсутності зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав та з урахуванням статей 12, 80, 83 ЗК України земельна ділянка (кадастровий номер 6310137500:10:002:0043) площею 1570 м.кв перебуває у власності територіальної громади міста Харкова. Відповідач, набувши право власності на об`єкт нерухомості, розташований на земельній ділянці комунальної форми власності, належним чином не оформив правовідносини щодо користування земельною ділянкою та у період з 01.03.2016 по 28.02.2019 не сплачував за користування вказаною земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі. Розмір безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі статей 1212, 1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою розрахований міською радою у сумі 1 413 565,12 грн, виходячи з розміру орендної плати за таку земельну ділянку.

29. При здійсненні розрахунків Рада керувалася Порядком нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого Наказом Мінагрополітики від 25.11.2016 № 489 "Про затвердження Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів", рішеннями Харківської міської ради від 27.02.2008 № 41/08 "Про затвердження Положення про порядок визначення розмірів орендної плати при укладенні договорові оренди землі у м. Харкові" (далі - Положення), та від 03.07.2013 № 1209/13 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013".

30. Розрахунок здійснено уповноваженими особами Департамента територіального контролю Харківської міської ради на підставі наказу директора Департамента від 26.02.2018 № 12, яким у додатку № 2 затверджена типова форма розрахунку плати за землю у зв`язку з безпідставним збереженням коштів, які повинні були надійти до бюджету міста як орендна плата.

31. Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилався зокрема на наявність іншого орендаря спірної земельної ділянки, який регулярно, належним чином та у повному обсязі сплачує орендну плату за земельну ділянку.

32. Суди встановили, що земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 була передана в оренду СПДФО Шуліка О. Б. за договором оренди від 06.08.2003. Земельна ділянка була надана в оренду строком до 31.12.2005. Відповідно до пункту 4.2 вказаного договору, його дія припиняється у разі закінчення терміну, на який його було укладено.

33. Згідно з наданою відповідачем копією витягу з додатку 2 до рішення ХІ сесії Харківської міської ради IV скликання «Про припинення та надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» від 28.09.2005 №180/05, СПДФО Шуліка О. Б. надано в оренду та у постійне користування земельну ділянку площею 0,1570 га по АДРЕСА_1 в межах, які визначені договором оренди земельної ділянки, реєстраційний №7564/03 від 29.09.2003 для експлуатації та обслуговування нежитлових приміщень (павільйон-магазин з прибудовою). Договір оренди землі, реєстраційний №7564/03 від 06.08.2003 вважати таким, що припиняє свою дію з дня державної реєстрації нового договору оренди землі з СПДФО Шуліка О.Б .

34. Докази укладення нового договору оренди землі з СПДФО Шуліка О. Б. у матеріалах справи відсутні. В свою чергу, договір оренди землі від 06.08.2003 припинив свою дію в силу пункту 4.2 його умов у зв`язку із закінченням терміну, на який його було укладено, тобто до 31.12.2005, що підтверджується також листом Головного управління держгеокадастру у Харківській області від 22.07.2019 №1845/116-19.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

35. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

36. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

37. З урахуванням визначених меж розгляду справи судом касаційної інстанції, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про неправильну оцінку судом апеляційної інстанції доказів, наявних у справі, необхідність надання повторної оцінки доказам та повторного встановлення фактичних обставин справи.

Щодо суті касаційної скарги

38. Відповідно до положень статті 80 ЗК України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

39. У відповідності до статей 122 123 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

40. В силу положень статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

41. Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

42. Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

43. З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

44. Відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

45. Частина перша статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 ЗК України).

46. В силу статті 125 ЗК України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

47. Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі статей 1212 1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщений.

48. Суди попередніх інстанцій установили, що відповідач є єдиним власником нерухомого майна, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Матеріали справи не містять доказів належного оформлення власником будівлі права користування земельною ділянкою, зокрема, укладення відповідного договору оренди з Радою та державної реєстрації такого права.

49. Колегія суддів зазначає, що зі змісту глави 15, статей 120 125 ЗК України та з урахуванням положень статті 1212 ЦК України до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 і № 922/5468/14, що було вірно враховано судами попередніх інстанцій.

50. Вказаним спростовуються доводи скаржника про необхідність застосування до спірних правовідносин норм чинного законодавства щодо відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок.

51. Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (пункт 82) фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

52. Скаржник і відповідач не обґрунтували, яким чином до спірних правовідносин відносяться обставини щодо добросовісного набуття відповідачем грошових коштів від контрагентів у результаті здійснення ним господарської діяльності, а відтак і підстав для застосування до спірних правовідносин приписів статті 389 ЦК України, оскільки позовні вимоги у справі № 922/748/19 пред`явлені щодо стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати, які фактичний користувач зобов`язаний повернути на підставі частини першої статті 1212 ЦК України, а не про витребування грошей від добросовісного набувача.

Окрім цього, у постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі № 6-3090цс15 міститься такий висновок:

«Згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондиційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондиційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондиційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов:

1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Узагальнюючи викладе, можна дійти висновку про те, що кондиція - позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондиційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно».

Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від зазначених висновків, до яких Верховний Суд України дійшов під час розгляду питання щодо неоднакового застосування статті 1212 ЦК України саме у контексті співвідношення цієї статті з положеннями норм ЦК України, які містяться у главі 29 ("Захист права власності").

53. Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц сформовано правовий висновок стосовно того, за правилами якого судочинства (цивільного чи господарського) слід розглядати вказану справу, правовідносини у якій також стосуються користування земельною ділянкою без укладення договору оренди (що виключає можливість передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі пункту 3 частини шостої статті 302 ГПК України (в редакції зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 02.10.2019 N 142-IX)).

54. Посилаючись на положення статей 4 19 283 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 14 ПК України, рішення Конституційного Суду України від 01.04.2010 № 10-рп/2010т скаржник і відповідач не обґрунтовують на підставі яких саме норм законодавства Рада у спірних правовідносинах виступає як суб`єкт владних повноважень, а також не обґрунтовують у чому полягає відмінність правовідносин у цій справі (№ 922/748/49) від правовідносин у справі № 629/4628/16-ц щодо стягнення коштів за фактичне використання відповідачем земельної ділянки без оформлення договірних відносин з власником, а тому колегія суддів не вбачає підстав для передачі справи № 922/748/49 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення предметної юрисдикції.

55. Як зазначалось вище, об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

56. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (частина перша статті 21 Закону України "Про оренду землі").

57. Визначення земельної ділянки наведено в частині першої статті 79 ЗК України, відповідно до положень якої земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

58. Як встановлено приписами частин першої, третьої, четвертої, дев`ятої статті 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

59. Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду землі" об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

60. Суди правильно зазначили, що при вирішенні даного спору, слід перевірити, з урахуванням наданих позивачем доказів, чи є земельна ділянка, за користування якою позивач просить стягнути збережені кошти (в розмірі орендної плати), сформованим об`єктом цивільних прав, а також обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів)) основою для визначення розміру якої для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка, оформлена як витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

61. Перевіряючи обґрунтованість розрахунку позовних вимог, заявлених позивачем саме як орендна плата за користування земельною ділянкою відповідачем, апеляційний господарський суд, з урахуванням встановлених обставин (пункт 26 цієї постанови), виходив з того, що відсутність у відомостях Державного земельного кадастру коду Класифікації видів цільового призначення земель для земельної ділянки впливає на коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки при визначенні нормативно грошової оцінки кадастрового метра земельної ділянки, а також дослідивши розмір поточної базової ставки орендної плати, застосованої позивачем відповідно до вимог пункту 2.5 Положення, дійшов висновку про обґрунтованість розрахунку позивача.

62. Розрахунок заявленої до стягнення суми був предметом детального дослідження судом апеляційної інстанції (з урахуванням доказів використання спірної земельної ділянки у комерційних цілях), у результаті чого апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що розрахунок відповідає вимогам чинного законодавства. Переоцінка вказаних обставин не входить до повноважень суду касаційної інстанції в силу вимог статті 300 ГПК України.

63. Доводи скаржника про необхідність застосування при визначенні розміру орендної плати відповідачу ставки річної орендної плати на рівні 3 % від нормативної грошової оцінки на підставі підпункту 14 пункту 4.1 Положення належним чином спростовані судом апеляційної інстанції (пункти 4.4, 4.3 цієї постанови).

64. Суди попередніх інстанцій не встановили обставин щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положень Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 № 963, а тому доводи скаржника, викладені у пункті 10 цієї постанови, колегія суддів визнає необґрунтованими.

65. Доводи скаржника про сплату ФОП Шуліка О. Б. орендної плати за земельну ділянку площею 1570 кв.м (кадастровий номер 6310137500:10:002:0043) були відхилені судами першої і апеляційної інстанцій, які виходили з того, що відповідачем не надано достатніх та достовірних доказів наявності підстав здійснення таких платежів саме ФОП Шуліка О. Б., а також обсягу здійснених платежів, а відтак суди дійшли висновку, що сплачені ФОП Шуліка О. Б. грошові кошти не припиняють зобов`язання відповідача виконанням.

66. Колегія суддів зазначає про суперечливість доводів скаржника стосовно того, що Рада ухилилася від укладення з ТОВ "Мако-С" договору оренди земельної ділянки, а також, що ТОВ "Мако-С" не є власником усієї будівлі за адресою: АДРЕСА_1, а тому не повинно сплачувати орендну плату за користування земельною ділянкою.

67. Разом з тим, доводи скаржника про наявність інших власників нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 виникнення у ТОВ "Мако-С" права власності на нерухоме майно, а також факту користування відповідачем спірною земельною ділянкою як власником нерухомого майна, розташовано на ній спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи.

68. Колегія суддів не вбачає неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм статті 120 ЗК України, оскільки суди встановили, що відповідач є єдиним власником нерухомого майна на підставі свідоцтва про право власності від 04.04.2013 № 2005741, висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна від 15.02.2017 № 1090062 і користується спірною земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, у той час як скаржник, посилаючись на неправильне застосування норми статті 120 ЗК України, заперечує ті обставини, що він є власником нерухомого майна, землекористувачем та платником плати за землю, що як уже зазначено, спростовується встановленими обставинами справи.

69. Актами цивільного законодавства не визначений обов`язок боржника виконати кондикційні зобов`язання тільки після пред`явлення вимоги кредитором, а тому Суд відхиляє доводи скаржника і відповідача про відсутність вимоги Ради про сплату коштів, а також неправильне застосування судом апеляційної інстанції приписів статті 530 ЦК України.

Положення статті 1212 ЦК України не визначають строк, в межах якого таке повернення має бути здійснене, і до настання якого, вимога про таке повернення не підлягає задоволенню. Це зумовлено природою правовідносин з набуття/збереження/знаходження майна без достатньої правової підстави та вказує на необхідність негайного повернення майна. Особливості правового регулювання кондикційних зобов`язань виключають існування строку для належного/непростроченого виконання таких зобов`язань у розумінні статті 530 ЦК України.

70. Колегія суддів не приймає посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 913/939/17, оскільки правовідносини, з яких виник спір у справі № 913/939/17, та встановлені під час розгляду цієї справи фактичні обставини не є подібними до правовідносин та обставин у справі № 922/748/19 (у справі № 913/939/17 Верховний Суд, враховуючи встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини щодо передачі майна від відповідача до іншої особи, погодився з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав вважати, що саме Відповідач використовує земельну ділянку, що знаходиться за вказаною адресою, не сплачуючи орендну плату, тобто безпідставно зберігає у себе майно - орендну плату, яку мав би сплачувати за користування цією земельною ділянкою).

71. Щодо доводів скаржника і відповідача про порушення судом апеляційної інстанції приписів частини четвертої статті 56, частини першої статті 58 ГПК України і наявності виключної правової проблеми щодо представництва органу місцевого самоврядування у цій справі, колегія суддів зазначає таке.

72. Відповідно до частини четвертої статті 56 ГПК України (в редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.

73. Частиною першою статті 58 ГПК України передбачено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

74. Згідно з пунктом 20 частини першої Перехідних положень ГПК України положення цього Кодексу застосовуються з урахуванням підпункту 11 пункту 16 1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України.

75. Відповідно до підпункту 11 пункту 16-1 розділу XV «Перехідних положень» Конституції України, з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 01 січня 2020 року.

76. З матеріалів справи вбачається, що позов та апеляційна скарга на рішення Господарського суду Харківської області у цій справі подані представником Ради на підставі довіреності.

77. Разом з тим, з наведених норм законодавства вбачається, що обмеження щодо представництва органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами запроваджуються з 01.01.2020.

78. Враховуючи наведені норми законодавства, а також те, що позов та апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подані представником органу місцевого самоврядування на підставі довіреності до 01.01.2020 колегія суддів не вбачає порушення судами попередніх інстанцій приписів частини четвертої статті 56, частини першої статті 58 ГПК України, а також підстав для залишення позову без розгляду (як і скасування з цієї підстави вже скасованого апеляційним господарським судом рішення суду першої інстанції) та наявності виключної правової проблеми щодо представництва органу місцевого самоврядування у цій справі.

79. Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав передбачених частинами четвертою, п`ятою статті 302 ГПК України для передачі справи № 922/748/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

80. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків суду апеляційної інстанції та не довів неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого ним судового рішення у справі.

81. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного господарських суду - без змін як таку, що відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права.

Розподіл судових витрат

82. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржуване судове рішення, відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.10.2019 у справі № 922/748/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Г. М. Мачульський

С. К. Могил