ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 березня 2021 року
м. Київ
Справа № 924/857/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Кібенко О.Р., Стратієнко Л.В.
за участю секретаря судового засідання Коровай Л.В.,
представників учасників справи:
прокуратури - Бересток Б.П.;
позивача - не з`явився;
відповідача-1 - не з`явився;
відповідача-2 - не з`явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного малого виробничо-комерційного підприємства «Лан»
на рішення Господарського суду Хмельницької області
(суддя Заверуха С.В.)
від 18.11.2019
та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду
(головуючий - Гудак А.В., судді Олексюк Г.Є., Петухов М.Г.)
від 21.10.2020
у справі за позовом Заступника керівника Старокостянтинівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Красилівської міської ради Хмельницької області
до 1. Красилівської житлово-експлуатаційної контори,
2. Приватного малого виробничо-комерційного підприємства «Лан»
про визнання недійсним договору,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
1.1. У серпні 2019 року Заступник керівника Старокостянтинівської місцевої прокуратури в інтересах органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Красилівської міської ради (надалі - прокурор, позивач) звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Красилівської житлово-експлуатаційної контори (надалі - Красилівський ЖЕК, відповідач 1), Приватного малого виробничо-комерційного підприємства «Лан» (надалі - ПМВКП «Лан», відповідач 2), в якому просить визнати недійсним договір оптової поставки №61/18 від 02.01.2018 року, укладений між Красилівським ЖЕКом та ПМВКП «Лан».
В обґрунтування позову прокурор зазначає, що в порушення вимог статей 650 669 Цивільного кодексу України, статей 179 180 Господарського кодексу України, у договорі оптової поставки ПММ № 61/18 від 02.01.2018 року не визначено кількість товару, ціну за одиницю товару, що є предметом договору, а також не вказано загальну суму договору.
1.2. Підставою для звернення до суду з позовом в особі Красилівської міської ради Хмельницької області прокурор визначає загрозу порушень економічних інтересів держави, внаслідок укладення незаконного правочину, завдання шкоди у вигляді незаконних витрат як комунального органу, так і органу місцевого самоврядування в цілому.
1.3. Красилівська житлово-експлуатаційна контора (відповідач 1), заперечуючи у відзиві проти задоволення позову, зазначає, зокрема, що згідно з пунктом 2.2. укладеного між відповідачами договору вказано, що ціна, асортимент та кількість товару вказуються у рахунках, накладних та (або) специфікаціях, які є невід`ємними частинами цього договору. Саме у накладних, копії яких додані до матеріалів справи, вказується ціна товару та його кількість.
Також відповідач 1 зазначив, що ним ведеться робота над проектом тендерної документації для оголошення процедури закупівлі паливно-мастильних матеріалів шляхом відкритих торгів. Оскільки діяльність житлово-експлуатаційної контори неможлива без постійного постачання палива, договір поставки з приватним малим виробничо-комерційним підприємством «Лан» буде розірвано одночасно з укладанням договору з переможцем тендеру. Крім того зазначено, що заступнику керівника Старокостянтинівської місцевої прокуратури була направлена пропозиція про укладання мирової угоди, в якій зазначено, що відповідач 1 оплатить судовий збір за подання до суду позовної заяви на користь прокуратури Хмельницької області після визначення переможця за тендером.
ПМВКП «Лан» у відзиві проти задоволення позовних вимог також заперечує та вказує, зокрема, що сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору поставки (кількості товару, ціни за одиницю товару, загальної суми договору) про що свідчать накладні від 21.11.2018 та від 14.03.2019. Вважає, що прокурор не довів виключність цього випадку представляти інтереси держави в суді, які прямо передбачені законом, а також не довів (не надав докази), які збитки державі завдано укладенням спірного договору та в чому є порушення інтересів держави.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 18.11.2019, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.10.2020 у справі № 924/857/19, позов задоволено. Визнано недійсним договір оптової поставки паливно-мастильних матеріалів № 61/18 від 02.01.2018, який укладений між ПМВКП «Лан» та Красилівською житлово-експлуатаційною конторою.
2.2. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний господарський суд, дійшов таких висновків:
- за оспорюваним договором здійснено закупівлю паливно-мастильних матеріалів у 2018-2019 роках на суми, що перевищують розмір, визначений в частині 1 статті 2 Закону України «Про публічні закупівлі», а отже оспорюваний договір суперечить положенням Закону України «Про публічні закупівлі», а саме статтям 2, 3, 4, 12, пункту 1 розділу ІІ Порядку визначення предмета закупівлі, та відповідно до статей 203 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання договору недійсним;
- накладні містять інформацію про отримання/передачу товарів і як первинні бухгалтерські документи лише підтверджують саме належне виконання договірних зобов`язань, в тому числі щодо передачі товару, однак вказані накладні не є свідченням заздалегідь узгодженої між сторонами правочину кількості товару та його ціни;
- Красилівська міська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє спільні інтереси територіальної громади, у межах повноважень, визначених Конституцією України та законами, та є засновником Красилівського ЖЕКу, отже, рада є органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах;
- прокурором дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», оскільки матеріали справи містять повідомлення Заступника керівника Старокостянтинівської місцевої прокуратури про наміри звернення прокуратури з позовом до суду, що спростовує доводи про відсутність правових підстав для звернення з позовом у цій справі.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу. Підстава (підстави) відкриття касаційного провадження
3.1. 17.11.2020 ПМВКП «Лан» звернулося з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.11.2019 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.10.2020 у справі № 924/857/19, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити постанову про відмову у задоволенні позову.
Верховний Суд ухвалою від 14.12.2020 у справі № 924/857/19 залишив без руху касаційну скаргу ПМВКП «Лан» відповідно до статті 174, частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України з огляду на те, що скаржник не зазначив норми, неправильно застосовані чи порушені судами попередніх інстанцій та підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 Господарського процесуального кодексу України підстави (підстав) до касаційної скарги.
3.2. Підставою касаційного оскарження судового рішення в уточненій касаційній скарзі заявник визначив лише пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зокрема:
- застосування судами попередніх інстанцій норм статті 236 Господарського процесуального кодексу України, статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру», без урахування висновків щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18.08.2020 у справі № 914/1844/18, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.08.2019 у справі № 910/6144/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18.
3.3. У відзиві на касаційну скаргу прокурор проти її задоволення заперечує та просить рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Позиція Верховного Суду
4.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини 1 та 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).
4.2. Як вже зазначалось, касаційне провадження у справі відкрито відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
4.3. Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
4.4. Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
4.5. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
4.6. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 ; пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, пункт 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16).
4.7. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).
4.8. Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду у справах № 914/1844/18, № 910/6144/18, № 912/2529/18, на які посилався скаржник, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, з огляду на таке.
4.9. У справі № 914/1844/18 за позовом першого заступника керівника Стрийської місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі: 1) Львівської обласної державної адміністрації, 2) Стрийської районної державної адміністрації Львівської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сапфір», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Вівнянська сільська рада, про розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки, Верховний Суд залишив касаційну скаргу заступника прокурора Львівської області без задоволення, а ухвалу Господарського суду Львівської області від 19.03.2019 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.05.2019 - без змін.
4.10. Верховний Суд погодився з прийнятими судовими рішенням щодо того, що прокурор не зазначив, в чому саме полягає неможливість Львівської ОДА і Стрийської РДА звернутися із позовом про розірвання договору оренди земельної ділянки і повернення земельної ділянки Львівській ОДА, оскільки позивачі мають підстави і можливість самостійно захищати свої права, прокурор не довів неможливості реалізації такого захисту безпосередньо позивачами.
4.11. Отже, позов було залишено без розгляду у зв`язку з тим, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що Львівська ОДА і Стрийська РДА не можуть чи не бажають здійснювати захист інтересів держави та звертатися до суду з відповідним позовом до Товариства, а сама по собі обставина незвернення Львівської ОДА і Стрийської РДА з позовом протягом певного часового періоду, без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неможливість виконання позивачами функцій із захисту інтересів держави.
4.12. Тобто прокурор у справі № 914/1844/18 не дотримав обов`язкової процедури, передбаченої абзацом 3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
4.13. Також у справі № 912/2529/18 за позовом керівника Знам`янської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Східного офісу Державної аудиторської служби України та Знам`янської міської ради до Відділу освіти виконавчого комітету Знам`янської міської ради і ФОП Чабаненка В.В. про визнання недійсними результатів закупівлі, визнання договору недійсним, Верховний Суд погодився з судом апеляційної інстанції про залишення позову без розгляду.
4.14. Касаційний господарський суд зазначив, що саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є підставою для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.
4.15. Таким чином, Верховний Суд залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції про залишення позову без розгляду, оскільки прокурор не обґрунтував наявність підстав для представництва ним інтересів держави в справі № 912/2529/18 та не навів причини, які перешкоджали б захисту інтересів держави належним суб`єктом (уповноваженим державою на виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах).
4.16. У справі № 910/6144/18 Верховний Суд скасував судові рішення про задоволення позову Київської місцевої прокуратури № 5 в інтересах держави в особі Київської міської ради до ФОП Гопки Олександра Івановича та ТОВ «Топ нерухомість», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1. Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація, 2. КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва», про визнання недійсним договору, зобов`язання усунути перешкоди у користуванні майном шляхом виселення. Скасовуючи судові рішення та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд зазначив таке.
4.17. Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Для того, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який відсутній або всупереч вимог закону не здійснює захисту чи робить це неналежно.
4.18. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора з позовом до суду.
4.19. Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів статей 53 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.
4.20. Дослідження наведених обставин залишилося поза увагою судів попередніх інстанцій. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій не з`ясували, чи потребують захисту державні інтереси у цьому випадку, чи замінює прокурор у цьому судовому провадженні орган, уповноважений на виконання відповідних функцій, який не здійснює захисту або робить це неналежно. Суди також не перевірили наведені прокурором причини, які, на його думку, перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, у зв`язку з чим прокурор звернувся до суду, як і не з`ясували, чи вжито прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави.
4.21. В той як у справі, що переглядається, суди встановили, що прокурор обґрунтував наявність визначених законодавством підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, оскільки компетентний орган, якого прокурор зазначив як позивача, після отримання від прокуратури повідомлення про необхідність вжиття заходів для усунення порушень не звернувся в інтересах держави до суду з відповідним позовом.
4.22. Верховний Суд зазначає, що судові рішення у справах № 914/1844/18, № 910/6144/18, № 912/2529/18 прийняті за результатами дослідження обставин справи, які є відмінними обставинам у справі, що переглядається.
Отже, з огляду на зміст постанов Верховного Суду у справах № 914/1844/18, № 910/6144/18, № 912/2529/18, на які посилається скаржник, правові висновки, що у них викладені, не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі.
4.23. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду, на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
4.24. З огляду на те, що висновки у справах № 914/1844/18, № 910/6144/18, № 912/2529/18 та у справі, що переглядається, зроблені з урахуванням різних установлених фактичних обставин справи, що свідчить про неподібність правовідносин, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ПМВКП «Лан» на рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.11.2019 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.10.2020 у справі № 924/857/19, у частині неврахування висновків Верховного Суду у справах № 914/1844/18, № 910/6144/18, № 912/2529/18.
4.25. Щодо посилання скаржника на застосування статті 23 Закону України «Про прокуратуру» без урахування висновку щодо застосування норми у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, Верховний Суд зазначає, що у вказаній постанові суд касаційної інстанції дійшов таких висновків.
4.26. Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
4.27. Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
4.28. Відповідно до частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави; 2) необхідність їх захисту; 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
4.29. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
4.30. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
4.31. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
4.32. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
4.33. Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Відтак, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.
4.34. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічні висновки викладено у пунктах 38-40, 42, 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).
4.35. Так, Велика Палата Верховного Суду у справі № 912/2385/18 скасувала постанову суду апеляційної інстанції про залишення позову без розгляду та відправила справу для продовження розгляду, оскільки дійшла висновку про порушення норм процесуального права. Велика Палата Верховного Суду не погодилася з висновком суду апеляційної інстанції про те, що прокурор не обґрунтував наявність визначених законодавством підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, а саме те, що компетентні органи, яких прокурор зазначив як позивачів, не здійснюють своїх повноважень щодо захисту інтересів держави.
4.36. Суди попередніх інстанцій, у справі, що переглядається, встановили, що прокурор звертався до Красилівської міської ради з проханням вжити заходів до усунення порушень законодавства у діяльності Красилівського ЖЕКу при укладенні договорів на закупівлю паливно - мастильних матеріалів. Проте Красилівська міська рада листом № 2204/08-10/19 від 17.07.2019 відповіла прокурору, що жодних заходів вживати не буде.
4.37. В подальшому, Заступник керівника Старокостянтинівської місцевої прокуратури повідомив позивача про наміри звернутися з позовом до суду, що є наслідком дотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру».
4.38. Отже, суди попередніх інстанцій, встановивши обставини справи, застосували статтю 23 Закону України «Про прокуратуру» з урахуванням висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
4.39. За таких обставин, Верховний Суд здійснивши перегляд оскаржуваних рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних у цій справі судових рішень.
5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
5.1. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
5.2. Відповідно до частини 1 статті 309 зазначеного Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
5.3. Оскільки викладені у касаційній скарзі доводи про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права під час ухвалення оскаржуваного судового рішення не отримали підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено із додержанням норм процесуального та матеріального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.
5.4. Водночас, як уже зазначалося, оскільки підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у частині неврахування висновків Верховного Суду у справах № 914/1844/18, № 910/6144/18, № 912/2529/18, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі у цій частині.
6. Розподіл судових витрат
6.1. З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на заявника касаційної скарги.
Керуючись статтями 129, 300, 301, пунктом 5 частини 1 статті 296, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Закрити касаційне провадження у справі № 924/857/19 за касаційною скаргою Приватного малого виробничо-комерційного підприємства «Лан» у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України щодо неврахування висновків Верховного Суду у справах № 914/1844/18, № 910/6144/18, № 912/2529/18.
2. Касаційну скаргу Приватного малого виробничо-комерційного підприємства «Лан» в іншій частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
3. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.11.2019 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.10.2020 у справі № 924/857/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. Кондратова
Судді О. Кібенко
Л. Стратієнко