№ 924/896/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 924/896/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Пількова К.М. Краснова Є.В.

секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Хмельницької міської ради

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.04.2019 (колегія суддів у складі: головуючий Крейбух О.Г., Демидюк О.О., Юрчук М.І.)

за позовом заступника військового прокурора Хмельницького гарнізону Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький

до 1. Виконавчого комітету Хмельницької міської ради Хмельницької області

2. Хмельницької міської ради

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача

1. Кабінет Міністрів України

2. Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Фізична особа-підприємець Гук Євген Вікторович

про визнання незаконними та скасування рішень

за участю: прокурора: Грищенко М.А. (посвідчення)

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Заступник військового прокурора Хмельницького гарнізону Західного регіону України (далі-прокурор) звернувся у суд з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі-позивач-1), Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький (далі-позивач-2) до виконавчого комітету Хмельницької міської ради (далі-відповідач-1), Хмельницької міської ради (далі-відповідач-2), згідно якого просив:

- визнати незаконним та скасувати рішення відповідача-1 від 23.05.2002 № 394 в частині надання дозволу приватному підприємцю Гуку В.Л. на будівництво крамниці по торгівлі змішаними товарами та розширенням існуючого кафе в м.Хмельницькому по вул.Ціолковського, 19/1, площею 600 кв.м;

- визнати незаконним та скасувати рішення відповідача-2 від 12.06.2013 № 32 в частині надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, площею 1022 кв.м, яка розташована за адресою: м.Хмельницький, вул.Ціолковського, 19/1;

- визнати незаконним та скасувати рішення відповідача-2 від 30.10.2013 № 53 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 1022 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні рішення відповідачів прийняті з порушенням вимог законодавства, оскільки позивач-1 не давав дозволу на вилучення частини земельної ділянки військового містечка № 24 з постійного користування позивача-2, у зв`язку з чим спірна земельна ділянка незаконно вибула з власності держави в особі позивача-1 та користування позивача-2.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 12.03.2018 (колегія суддів у складі: головуючий Танасюк О.Є., судді Виноградова В.В., Муха М.Є.), в позові відмовлено.

2.2. Свій висновок суд першої інстанції мотивував тим, що спірні рішення №№ 394, 32 були прийняті відповідачами з порушенням вимог законодавства, але підставою для відмови в позові у цій частині є сплив строку позовної давності, на застосуванні якого наполягали відповідачі. Відмовляючи у задоволені позову в частині спірного рішення № 53, суд послався на те, що воно є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, оскільки вичерпало свою дію внаслідок його виконання шляхом укладення договору оренди землі від 17.12.2013 між відповідачем-2 та ОСОБА_1 , у зв`язку з чим такі вимоги прокурора не виконують функції захисту прав відповідної особи.

2.3. Оскарженою постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.04.2019, вказане рішення суду скасовано в частині відмови у задоволені позову про визнання незаконним та скасування рішення відповідача-2 № 53 та в цій частині прийнято нове рішення, яким позов задоволено, в іншій частині зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

2.4. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції у відповідній частині та приймаючи в цій же частині нове, виходив з того, що спірне рішення № 53 прийнято незаконно, оскільки питання щодо надання земельної ділянки в оренду з позивачем-1 не погоджувалось і відповідна згода не надавалась, та вказане рішення може оспорюватися з точки зору законності, що узгоджується з правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду. В іншій частині апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають вимогам законодавства.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та позиція інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі заявник просить скасувати вказану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

3.2. В обґрунтування касаційної скарги відповідач-2 посилався на те, що постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. Заявник касаційної скарги вважає, що позовні вимоги про визнання незаконним та скасування спірного рішення № 53, які були задоволені апеляційним судом, не є ефективним способом захисту прав позивача згідно практики Європейського Суду з прав людини, оскільки не створює жодних наслідків для їх відновлення. Зазначає, що прийняття рішення № 53 було зумовлено наявністю на земельній ділянці об`єкта нерухомості, який належить на праві власності громадянину ОСОБА_1 (далі-третя особа), у зв`язку з чим до третьої особи, як набувача перейшло право користування на земельну ділянку. При цьому заявник вказує на те, що суд апеляційної інстанції не дослідив наявність підстав представництва прокурором інтересів держави, оскільки у позовній заяві не зазначено причин, за якими позивач не може самостійно звернутися з позовом до суду за захистом своїх прав. Апеляційним судом не дано оцінки даним, викладеним у листі позивача-2 від 18.12.2015, який був долучений на стадії апеляційного розгляду, згідно якого причиною не вжиття судового захисту порушених прав позивача-2, є відсутність державного фінансування для сплати судового збору.

3.3. Частиною другою статті 165 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що відзив підписується відповідачем або його представником.

3.4. Відзив позивача-2 на касаційну скаргу не містить підпису відповідної особи, що підтверджується актом Верховного Суду від 29.10.2019 № 29.1-09/337, тому не може бути розглянутий.

4. Мотивувальна частина

4.1.Суди встановили, що 23.12.1975 виконавчим комітетом Хмельницької районної ради депутатів трудящих прийнято рішення № 277-В "Про затвердження акту на право користування землею Хмельницької КЕЧі району ПрикВО Хмельницької області".

4.2. 23.12.1975 Хмельницькій КЕЧі району ПрикВО видано акт на право користування землею, загальною площею 2487,6 га.

4.3. Згідно з витягом з директиви Міністра оборони України від 10.01.2005 № Д-322/1/010 Хмельницькій КЕЧі району ПрикВО переформовано в позивача-2, за яким обліковується земельна ділянка площею 69,42 га у військовому містечку № 24, що знаходиться у м.Хмельницькому, мікрорайон Раково.

4.4. 23.05.2002 відповідачем-1 прийнято рішення № 394, яким зокрема надано приватному підприємцю Гуку В.Л. дозвіл на будівництво крамниці по торгівлі змішаними товарами та розширенням існуючого кафе в АДРЕСА_1 , площею 0,06 га.

4.5. Управлінням житлово-комунального господарства м.Хмельницького ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на крамницю по торгівлі змішаними товарами та розширене існуюче кафе, загальною площею 510,4 кв.м, що знаходиться в АДРЕСА_1 , яке відповідно договору дарування ОСОБА_2 подарено ОСОБА_1 .

4.6. 12.06.2013 відповідачем-2 прийнято рішення № 32, яким надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, площею 1022 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

4.7. 30.10.2013 відповідачем-2 прийнято рішення № 53 (далі-Рішення), згідно якого затверджено ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1022 кв.м, кадастровий номер 6810100000:24:003:0036, та передачі її в оренду, строком на 10 років, для обслуговування крамниці по торгівлі змішаними товарами та розширення існуючого кафе, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

4.8. Позиачем-2 було проведено обстеження земель у військовому містечку № 24, за результатами якого складено акт від 03.11.2015, яким встановлено, що дозвіл на відчуження земельної ділянки площею 0,0822 га військового містечка № 24, позивачем-2 не надавався та будівництво на земельній ділянці площею 1022 кв.м здійснене без погодження з позивачем-1.

4.9. 18.11.2015 позивач-2 звернувся з відповідним листом до прокурора та повідомив, що з 09.11.2015 на території військового містечка № 24 по вул Ціолковського 19 у м.Хмельницький на земельній ділянці, яка належить до земель оборони здійснюється самовільне будівництво та просив вжити відповідних заходів для захисту прав та інтересів держави.

4.10. 08.09.2016 прокурор повідомив позивачів про звернення до суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішень відповідачів.

4.11. Також встановлено, що згідно витягу з Державного земельного кадастру, земельна ділянка площею 1022 кв.м, кадастровий номер 6810100000:24:003:0036, зареєстрована у реєстрі 21.08.2013 та відноситься до комунальної форми власності, категорія земель: землі житлової та громадської забудови.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що за висновком судового експерта № 514/017 від 05.01.2018, складеним за результатами проведення земельно-технічної експертизи, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6810100000:24:003:0036, яка була передана Хмельницькою міською радою в оренду ОСОБА_1 , повністю накладається (знаходиться в межах) на земельну ділянку площею 2487,6 га, яка надана Хмельницькій КЕЧі у постійне користування згідно Державного акту від 1975 року.

4.12. Предметом касаційного перегляду є постанова апеляційного суду в частині задоволення позовної вимоги про скасування Рішення.

4.13. Відповідно до частин 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.14. Переглянувши судові рішення у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи, враховуючи визначені ГПК України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

4.15. Згідно частини першої статті 13 Конституції України, зокрема, земля, є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

4.16. Відповідно до частини першої статті 14 Основного Закону України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

4.17. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

4.18. Пунктом 5 статті 116 вказаного Закону унормовано, що Кабінет Міністрів України здійснює управління державною власністю відповідно до закону.

4.19. За приписами пункту "а" частини 1 статті 13 Земельного кодексу України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

4.20. Згідно статті 77 цього Кодексу, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України (ч.1). Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності (ч.2).

4.21. Статтею 1 Закону України "Про використання земель оборони" визначено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).

4.22. Частиною другою статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" передбачено, що земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.

4.23. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" належить до компетенції Кабінету Міністрів України.

4.24. Згідно із частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

4.25. Згідно з частиною десятою статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

4.26. Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він визнається недійсним у судовому порядку.

4.27. Відповідно до пункту "а" частини першої статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

4.28. Частиною третьою статті 142 наведеного Кодексу визначено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

4.29. Отже земельна ділянка, яка як встановлено апеляційним судом відносилася до земель оборони та знаходилась в управління і користуванні позивача-2 та розпорядженні позивача-1, фактично вибула із власності держави за відсутності рішення її власника про припинення права користування нею. Відтак відповідач-2 прийняв Рішення всупереч порядку, який передбачений наведеними нормами законодавства, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивачів.

4.30. Колегія суддів враховуючи наведені вище норми законодавства та встановлені апеляційним судом обставини справи, погоджується з висновком цього суду про те, що прийнявши спірне рішення та уклавши оспорювані правочини, відповідач-1 незаконно розпорядився землями державної власності, які належать до земель оборони, за відсутності доказів відмови власника від земельної ділянки.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності постанови суду апеляційної інстанції.

Посилання заявника касаційної скарги на те, що суд апеляційної інстанції не дослідив наявність підстав представництва прокурором інтересів держави є безпідставними та висновків апеляційного суду не спростовують.

Верховенство права, як основоположний принцип господарського судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.

Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

З огляду на наведене такий спосіб захисту як визнання незаконним та скасування рішення відповідача-2 узгоджується з положеннями статті 16 ЦК України та призведе до ефективного відновлення права держави на земельну ділянку, яке було порушено, що спростовує доводи відповідача-2 про неефектний спосіб захисту.

4.31. В силу частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

4.32. Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог, та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

4.33. Також колегія суддів зазначає, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено відповідними статтями процесуального закону. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, відступати від якої колегія суддів правових підстав не вбачає.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Суд апеляційної інстанції встановив, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони.

Прокурор звертаючись із позовом вказував, що повноваження з розпорядження спірною земельною ділянкою належить органу державної влади, а не місцевого самоврядування.

З огляду на вказане, подаючи позовну заяву до суду й оскаржуючи, зокрема, спірне рішення відповідача-2 № 53, прокурор самостійно обґрунтував необхідність захисту інтересів держави.

Подібну правову позицію щодо права прокурора на подачу позову викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 зі справи №487/10128/14-ц і суд касаційної інстанції у даній справі не вбачає підстав відступати від неї.

4.34. Доводи заявника, які викладені у касаційній скарзі зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував.

4.35. Згідно положень статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч.1). Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ч.2).

4.36. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин, оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови та задоволення касаційної скарги немає.

Керуючись статтями 301 308 309 315 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Хмельницької міської ради залишити без задоволення, а постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 03.04.2019 у справі Господарського суду Хмельницької області №924/896/16, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді К.М. Пільков

Є.В. Краснов