№ 925/400/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 925/400/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Баранець О.М.,

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепловозоремонтний завод "Укртрансдизель"

на рішення Господарського суду Черкаської області

(суддя - Довгань К.І.)

від 27.10.2023

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді: Сулім В.В., Гаврилюк О.М.)

від 25.04.2024

у справі № 925/400/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Олександрійський цукровий завод"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепловозоремонтний завод "Укртрансдизель"

про стягнення збитків у сумі 3 660 652,17 грн,

за участю представників учасників справи:

позивача - Іванова І.А.,

відповідача - Марченко В.А., Чередниченко Д.О.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Олександрійський цукровий завод" (далі -ТОВ "Олександрійський цукровий завод", позивач) звернулося до суду з позовом (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансдизель» (нова назва - Товариство з обмеженою відповідальністю «Тепловозоремонтний завод «Укртрансдизель»; далі - ТОВ «Укртрансдизель», відповідач, скаржник) про стягнення збитків у сумі 3 660 652,17 грн, а саме:

- вартості капітального ремонту тепловоза серії з урахуванням витрат на запчастини, комплектуючі, сировину та матеріали в сумі 1 561 700,00 грн;

- витрат на проведення експертного дослідження Дніпровським національним університетом залізничного транспорту імені академіка В.Лазаря в сумі 49 692,00 грн;

- витрат на проведення дослідження експертами Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно правова консалтингова компанія «Юрекс» у сумі 17 200, грн;

- амортизації, нарахованої за період вимушеного невиробничого простою тепловозу, у сумі 28 523,18 грн;

- витрат на подавання та збирання вагонів у сумі 559 916,05 грн;

- упущеної вигоди в сумі 1 443 620,94 грн.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на оплату судової експертизи в сумі 25 741,50 грн.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем прийнятих на себе за договором про надання послуг обов`язків щодо гарантійного ремонту тепловозу після виходу з ладу дизеля вказаного тепловозу, капітальний ремонт якого був виконаний відповідачем за умовами вказаного договору.

На підтвердження факту недоліків у виконаних відповідачем за спірним договором роботах з капітального ремонту тепловоза, які призвели до поломки тепловоза під час гарантійного терміну, позивач долучив до матеріалів справи звіт про оцінку транспортного засобу, складений експертами Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно правова консалтингова компанія «Юрекс» (далі також - ТОВ «КПКК «Юрекс») та висновок експерта, складений судовим експертом Болжеларським Я.В. за результатами проведення експертного дослідження технічного стану дизеля.

2. Короткий зміст судових рішень, ухвалених за результатом розгляду справи по суті спору

2.1. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 24.02.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022, у справі №925/400/21, у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

2.2. Постановою Верховного Суду від 16.03.2023 рішення Господарського суду Черкаської області від 24.02.2022 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 у справі №925/400/21 скасовані, а справа направлена на новий розгляд до Господарського суду Черкаської області.

2.3. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 27.10.2023 у справі №925/400/21 позов задоволено у повному обсязі. Стягнуто з ТОВ "Укртрансдизель" на користь ТОВ "Олександрійський цукровий завод" - 3 660 652,17 грн збитків; 54909,78 грн витрат по сплаті судового збору та 25 741,50 грн витрат на оплату проведеної судової експертизи.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до переконання, що заявлені вимоги (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) є обґрунтованими, доведеними і такими, що підлягають до задоволення.

2.4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 у справі №925/400/21 рішення Господарського суду Черкаської області від 27.10.2023 скасовано частково, викладено резолютивну частину в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тепловозоремонтний завод «Укртрансдизель» (код ЄДРПОУ: 33819678; вул. Пушкіна,2/а, м. Христинівка, Черкаська область, 20000) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Олександрійський цукровий Завод» (код ЄДРПОУ: 00372109; вул. Центральна,15, смт. Приютівка, Олександрійский район, Кіровоградська область, 28020) - 2 217 031 (два мільйони двісті сімнадцять тисяч тридцять одну) грн 23 коп. збитків; 33 255 (тридцять три тисячі двісті п`ятдесят п`ять) грн 47 коп. витрат по сплаті судового збору та 25 741 (двадцять п`ять тисяч сімсот сорок одна) грн 50 коп. витрат на оплату проведеної судової експертизи.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.»

Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність та недоведеність позовних вимог у частині стягнення з відповідача на користь позивача 1 443 620,94 грн упущеної вигоди, у зв`язку із чим у цій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ТОВ "Укртрансдизель" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 27.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 у справі №925/400/21 в частині задоволених позовних вимог і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків у повному обсязі, не передаючи справу на новий розгляд.

3.2. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі ТОВ "Укртрансдизель" із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), відзначає, що судами попередніх інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 19.05.2020 у справі №922/4206/19, від 22.06.2021 у справі №334/3161/17 (щодо застосування статей 15 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України)); від 19.06.2019 у справі №910/4055/18, від 16.04.2019 у справі №925/2301/14, від 27.05.2021 у справі №910/702/17, від 25.02.2020 у справі №910/11573/18 (щодо застосування статей 13, 69, 76, 86, 98, 101, 104, частини п`ятої статті 236 269 ГПК України); від 01.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі 917/2101/17 (щодо застосування пункту 1 частини другої статті 22, пункту 1 статті 611 ЦК України, статей 224 225 ГК України).

3.3. Крім того, підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування:

- частини третьої статті 858 ЦК України;

- нормативного регулювання правил технічного обслуговування електровозів і тепловозів в експлуатації підприємства, яке експлуатує під`їзні колії за договорами з АТ "Укрзалізниця".

3.4. Також підставою касаційного оскарження відповідач визначає пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, а саме: пункти 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України.

3.5. Так, касатор зазначає, що господарські суди порушили норми процесуального права, оскільки:

- прийняли як належний і допустимий доказ Експертний висновок, складений судовим експертом Болжеларським Я.В.;

- прийняли як належний доказ протокол огляду та звіт про оцінку транспортного засобу, складений експертами ТОВ «КПКК «Юрекс»;

- не застосували до спірних правовідносин Інструкцію з технічного обслуговування електровозів і тепловозів в експлуатації ЦТ-0056 та журналу ТУ-152;

- визнали неналежним доказом Консультативний висновок невідповідності Експертного висновку №3/20.

Крім того, відповідач наголошує, що судом першої інстанції невірно застосовано норми частини третьої статті 858 ЦК України, адже матеріали справи не містять доказів відмови позивача від договору підряду, а позивач у порушення пункту 6.4 договору не повідомляв відповідача про рішення здійснити капітальний ремонт під час розгляду справи.

Щодо способу захисту скаржник відзначає, що позовні вимоги позивача мали б стосуватись саме зобов`язань відповідача виконати умови договору в частині дотримання гарантійних зобов`язань або позивач мав повідомити відповідача в порядку пункту 6.4 договору про проведення ремонтних робіт іншими третіми особами, провести відповідний ремонт, а потім звернутись до суду з позовом про розірвання договору та відшкодування збитків, посилаючись на положення частини третьої статті 858 ЦК України. Разом з тим, судом апеляційної інстанції не надано оцінки доводам апелянта у цій частині.

Також ТОВ "Укртрансдизель" відзначає, що судами попередніх інстанцій помилково застосовано пункт 1 частини другої статті 22 ЦК України, адже необґрунтовано віднесено до суми збитків відшкодування витрат на проведення експертного дослідження, витрат на проведення експертизи, амортизаційних витрат та вартість відновлювального ремонту тепловоза. Крім того, скаржник зазначає про необґрунтованість розрахунку витрат на подавання та збирання вагонів.

3.6. ТОВ «Олександрійський цукровий Завод» 24.06.2024 (згідно з поштовими відмітками на конверті) подало до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, та мотиви, з яких виходили суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень

4.1. Між відповідачем (далі - виконавець) та позивачем (далі - замовник) 10.02.2020 укладений договір про надання послуг №1/100220 (далі - Договір), відповідно до умов якого відповідач зобов`язався протягом визначеного в договорі строку, власними силами, на свій ризик якісно надати за плату наступні послуги: провести ремонт (визначеному в додатку №1, який являється невід`ємною частиною договору) (надалі іменується послуги або робота) Тепловоза серії ТГМ-4А №1885 (далі - тепловоз), а позивач зобов`язався оплатити надані послуги відповідно до умов договору.

Згідно з пунктом 2.1 Договору загальна сума договору складається з вартості робіт комплектуючих матеріалів та запасних частин виконавця та становить 1 561 700,00 грн в тому числі ПДВ 20% - 260 283,33 грн.

Згідно з умовами Договору:

4.2.4. Замовник має право вимагати відшкодування завданих йому збитків, які виникли внаслідок порушення виконавцем умов договору.

4.3. Виконавець зобов`язаний:

4.3.5. Забезпечити якість послуг, що надаються, відповідно до Правил поточного та капітального ремонту тепловозів серії ТГМ-4, згідно з об`ємом, визначеному в додатку №1 до Договору.

5.3. Роботи виконуються з комплектуючих матерiалiв та запасниих частин виконавця. Роботи виконуються засобами та з використанням обладнання виконавця.

5.9. Після перевірки результатів наданих послуг (проведення Робіт) та при відсутності зауважень та заперечень щодо повноти та якості виконання робіт з боку представника заявника, сторонами підписується Акт приймання-передачі наданих послуг в 2-х примірниках та Акт приймання-передачі тепловоза з ремонту в 2-х примірниках.

5.11. У разі, якщо під час приймання результатів наданих послуг представником замовника буде виявлено недоліки у роботах та/або якість робіт не буде відповідати умовам договору, чинним в Україні ДСТУ, ГОСТ та іншим нормативним документам, затвердженим для таких видів послуг (або вимогам, яким такі послуги звичайно повинні відповідати), замовник має право відмовитися від підписання акту приймання-передачі наданих послуг та скласти акт із вказівкою недоліків і строків їх усунення. Зазначений акт складається у двох примірниках та надається на погодження виконавцеві, який у разі згоди зі змістом цього акту підписує його, скріплює печаткою та за власний рахунок і власними силами усуває всі недоліки у визначений цим актом строк, але в будь-якому випадку в термін, що не перевищує 10 (десяти) календарних днів з дати складення акту. У разі незгоди виконавця із змістом цього акту сторони залучають представника незалежної компетентної організації для проведення експертизи з метою вирішення спору. Результат експертизи буде являтись остаточним для обох сторін при вирішенні спору. Проведення експертизи відшкодовується за рахунок винної сторони.

6.1. Гарантійний термін на результат Послуг, що надається за цим договором складає 12 місяців з дати підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг.

6.2. Гарантiя не розповсюджується на випадки, коли буде встановлено факт не дотримання замовником положень Інструкції з експлуатації вузлів Тепловоза та їх технічного обслуговування, в тому числі використання неякісних паливно-мастильних матеріалів.

6.3. У разі виявлення протягом гарантійного строку недоліків у результаті наданих послуг з вини виконавця, замовник протягом п`яти календарних днів після їх виявлення зобов`язаний повідомити про це виконавця і запросити його для складання двохстороннього акта про порядок і строки усунення виявлених недоліків.

6.4. Виконавець зобов`язаний за свій рахунок усунути недоліки та наслідки, що виникли з його вини, в строки та в порядку, визначеному в акті про порядок і строки усунення виявлених недоліків, але в будь-якому випадку в термін, що не перевищує десяти календарних днів з дати складання акта. Якщо виконавець не забезпечить виконання цієї вимоги чи буде порушувати строки її виконання, замовник має право прийняти рішення, попередньо повідомивши про нього виконавця, про усунення недоліків (дефектів) власними силами або із залученням третіх осіб із відшкодуванням усіх витрат та збитків за рахунок виконавця.

7.6. За невиконання або неналежне виконання умов цього договору винна сторона відшкодовує причинені таким невиконанням або неналежним виконанням збитки у порядку та у розмірах передбачених чинним законодавством та цим договором.

Додатком №1 до Договору №1/100220 від 10.02.2020 визначено технічне завдання на роботи тепловозу ТГМ-4А №1885, в тому числі провести капiтальний ремонт дизеля 6ЧН21/21 в об`ємі КР-1.

4.2. За ремонт тепловозу позивачем були перераховані відповідачу грошові кошти, що підтверджується платіжними дорученнями:

- від 11.02.2020 №394 на суму 780 850,00 грн,

- від 03.04.2020 №1113 на суму 468 510,00 грн,

- від 19.05.2020 №1574 на суму 50 000,00 грн,

- від 05.06.2020 №1838 на суму 50 000,00 грн,

- від 11.06.2020 №1853 на суму 50 000,00 грн,

- від 26.06.2020 №2121 на суму 50000,00 грн.

4.3. Сторонами 24.04.2020 складений та підписаний акт прийому в експлуатацію тепловоза ТГМ 4А №1885 після ремонту згідно з Договором від 10.02.2020 №1/100220.

4.4. Позивач 19.08.2020 через засоби електронної пошти надіслав відповідачу лист за №58 про виявлення в період гарантійного терміну постороннього стуку дизеля та проханням прибути на виявлення поломки тепловоза ТГМ-4А.

4.5. Головним інженером відповідача ОСОБА_1 27.08.2020 директору ТОВ «Укртрансдизель» наданий "Звіт про відрядження на проведення огляду тепловоза ТГМ4А №1885 власності ТОВ «Олександрійський цукровий завод» за 25-26.08.2020, з якого вбачається, що ремонтною групою відповідача у складі головного інженера ОСОБА_1, заступника директора з РРС ОСОБА_11 та в.о. майстра електроцеху ОСОБА_2 проведено роботи по виявленню причин виходу з ладу дизеля Тепловоза.

За висновками цього звіту вихід з ладу дизеля стався внаслідок відсутності необхідного рівня води, його перегріву під час роботи, руху тепловоза замість повної зупинки дизеля після виявлення несправності і наступних наслідків такого руху заклинювання форсунок, розрідження масла паливом, руйнування вкладишів шатуна.

4.6. У м. Христинівка (за місцезнаходженням відповідача) комісією у складі представників позивача (ОСОБА_7, ОСОБА_8) та відповідача ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) 27.08.2020 складений та підписаний Акт про проведення контролю роботи форсунок тепловоза власності ТОВ "Олександрійський ЦЗ" ТГМ-4 №1885 та проведення лабораторних аналізів мастила М14В2 на предмет придатності до експлуатації, згідно з яким із шести форсунок чотири виявилися розрегульованими та потребують ТО-3, мастило М14В2 не відповідає нормам для його використання через надлишкове попадання дизельного палива в картер дизеля.

4.7. Позивач 03.09.2020 звернувся з листом №507 до ТОВ «ЕПКК «Юрекс» з проханням оглянути тепловоз ТГМ 4А №1885 та встановити причину виходу з ладу дизеля 6ЧН21/21.

Між позивачем та ТОВ «Експертно правова консалтингова компанія «Юрекс» 03.09.2020 укладено договір №439/20 на проведення робіт з незалежної експертизи, відповідно до пункту 1.1 якого предметом є визначення виконавцем причин виходу з ладу дизеля 6ЧН21/21, який встановлено на тепловозі ТГМ 4А №1885 на підставі листа від 03.09.2020.

4.8. Представники відповідача 07.09.2020 повторно прибули до позивача за місцем знаходження тепловоза та за участю представників сторін і працівників ТОВ «ЕПКК «Юрекс» оглянули розібраний дизель Тепловоза, однак двосторонній Акт про порядок і строки усунення виявлених недоліків сторонами складено не було. Представники сторін у судовому засіданні підтверджують обставини явки представників відповідача та огляду розібраних деталей дизеля тепловоза, однак звинувачують одна одну у непідписанні акта за результатами огляду дизеля.

4.9. Відповідачем (у смт. Приютівка Олександрійського району по вул. Жовтнева, 15 ) 07.09.2020 передано позивачу (зареєстровано останнім як вхідну кореспонденцію 07.09.2020 за №07-09-20/3) складені рукописним текстом і підписані представниками відповідача в односторонньому порядку супровідний лист та доданий до нього Акт огляду тепловоза ТГМ 4А №1885 власності ТОВ «Олександрійський цукровий завод».

Із вказаного Акта вбачається, що у огляді приймали участь: від відповідача головний інженер ОСОБА_1, заступника директора з РРС ОСОБА_11 та в.о. майстра електроцеху ОСОБА_2 ; від позивача ОСОБА_5 , начальник залізничного цеху ОСОБА_6 , машиністи тепловозу ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , ОСОБА_9 . Представники позивача від підпису відмовились.

Також, відповідачем 07.09.2020 складено Акт повторного взяття проб мастила М14В2 з тепловозу ТГМ 4а №1885 для проведення лабораторного аналізу із змісту якого вбачається, що представники відповідача підписувати його відмовились. Вказаний акт також було відповідачем надано позивачу та зареєстровано останнім як вхідну кореспонденцію 07.09.2020 за №07-09-20/3.

4.10. За наслідками зустрічі, яка відбулась 07.09.2020, позивачем складено протокол огляду колісного транспортного засобу з фототаблицею, який не підписаний представниками відповідача.

У складанні вище вказаного протоколу приймали участь експерти ТОВ «Експертно правова консалтингова компанія «Юрекс» ( ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 ), представник позивача (начальник залізничного цеху ОСОБА_6) та представники відповідача (заступник директора по РРС ОСОБА_11 та головний інженер ОСОБА_1). Проте, як встановлено вище, підписи представників відповідача на вказаному протоколі відсутні.

У протоколі вказано, що оглядом дизеля на тепловозі встановлено, що:

- на ньому відсутня гільза четвертого циліндра;

- біля тепловоза виявлені складені п`ять поршнів з шатунами та п`ять головок двигуна тепловоза і також одну гільзу четвертого циліндра з поздовжніми глибокими подряпинами:

- поршнi двигуна мають значнi застарiлi нашарування горiлого масла (нагари);

- на поршні гільзи першого циліндра задiри, поздовжнi глибокi подряпини, а також менш значні на другому та третьому;

- на шатунних вкладишах сліди перегріву;

- вкладиш першого циліндра зруйнований;

- на колiнчатому валi зношена перша шатунна шийка;

- на внутрiшнiй поверхні картера, пiд першим, другим та третім циліндрах, а також в фiльтрi грубого очищення масла шатунного вкладиша першого циліндра;

- прослаблене посадочне гніздо гільзи четвертого циліндра. Воно пошкоджене корозією, не притерте, має залишки герметика;

- мокрий впускний колектор;

- в головці третього циліндра виявлено тріщини, в головці другого - слід від удару поршня;

- палець в поршні другого циліндра прослаблений і повертається в поршні;

- паливний трубопровід не герметичний, що призводить до завоздушення паливної системи;

- сліди «перегріву» двигуна на гільзах та поршнях не виявлено.

Цим же протоколом також встановлено, що згідно з Актом про проведення контролю роботи форсунок тепловозу власності ТОВ «Олександрійський ЦЗ» ТГМ4А №1885 та проведення лабораторних аналізів мастила M14B2 на предмет придатності до експлуатації від 27.08.2020 масло М14В2, яке використовувалося при експлуатації, не відповідає нормам для його використання, через надлишкове попадання дизельного палива в картер дизеля.

4.11. Членами ремонтної бригади відповідача у складі: головний інженер ОСОБА_1, заступник директора з РРС ОСОБА_11 та в.о. майстра електроцеху ОСОБА_2 08.09.2020 складено доповідну записку про відрядження ТОВ «Олександрійський цукровий завод» для огляду тепловоза ТГМ-4А №1885 на вимогу листа позивача (Замовника) від 03.09.20209 №508, з якої вбачається, що:

- 07.09.2020 ремонтна бригада відповідача прибула на територію позивача на вказаний у листі час о 10:00 год. для огляду тепловозу та встановлення явних причин виходу з ладу дизеля в присутності експертів;

- особи, які були представлені експертами на надали ніяких документів щодо їх повноважень, при огляді дизеля тепловоза поводили себе некоректно, зверхньо та постійно погрожували тим, що нам прийдеться відновлювати дизель за власний рахунок, фактичної дискусії і професійного підходу не виявили, ніяких замірів окрім візуального огляду не робили. На вимогу комісії скласти трьохсторонній акт огляду в присутності представників відповідача вказали відмовою. Відмовились скласти акт відповідального збереження вузлів, які можуть слугувати предметом вивчення при врегулюванні спору;

- з огляду на вказані обставини представники відповідача вимушені були скласти такий акт в односторонньому порядку та зареєстрували його у позивача.

4.12. З листом від 16.09.2020 № 537 позивач направив відповідачу для підписання і повернення протокол огляду колісного транспортного засобу від 07.09.2020.

Листом від 18.09.2020 №1/180920 відповідач надав письмову відповідь позивачу, в якій не погодився з викладеним та перелічив усі невідповідності у складеному ТОВ «Експертно правова консалтингова компанія «Юрекс» та позивачем протоколі огляду колісного транспортного засобу; надав заперечення; висловив готовність підписати протокол з урахуванням викладених заперечень; поставив позивачу до відома порушення ним пунктів 6.2 і 6.3 Договору, у зв`язку з чим відповідач мав повне право на зняття гарантійних зобов`язань в повному обсязі.

4.13. ТОВ «Експертно правова консалтингова компанія «Юрекс» 24.09.2020 складено звіт №458/20 про оцінку транспортного засобу (далі - Звіт про оцінку), яким встановлено, що капітальний ремонт дизеля в об`ємі КР-1 проведений неякісно, а пошкодження дизеля тепловозу відбулися в результаті несправних дизельних форсунок, які призвели до розрідження моторного мастила, що, в свою чергу призвело до «масляного голодування» в разі чого вкладиш шатуна першого циліндра почав затирати і руйнуватись, поршень першого циліндра почав стукати по головці, а стружка від вкладиша почала подати в масло та між колінчатим валом і вкладишем, почались задіри колінчатого валу, гільз та інше.

4.14. Позивач направив на адресу відповідача претензію від 06.10.2020 вих.№ 576, в якій з посиланням на пункт 6.4 Договору просив безоплатно усунути недоліки у виконаній роботі у строк, що не перевищує 10 календарних днів, а у разі неможливості усунути вказані недоліки просив розірвати Договір та повернути кошти.

Відповідач направив позивачу відповідь на претензію від 26.10.2020 вих.№ 1/261020, у якій повідомив, що звіт ТОВ «Експертно правова консалтингова компанія «Юрекс» №458/20 від 24.09.2020 не є висновком експерта; висновки у цьому звіті є сумнівні з точки зору їх компетентності. У відповіді відповідач також вказував, що у звіті не враховані вимоги нормативних актів (перелічено) та ним було попередньо висловлено власну позицію стосовно причин виходу з ладу дизеля, а тому претензія залишена без задоволення.

4.15. Позивач 22.10.2020 як замовник та Дніпровський національний університет залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна як виконавець уклали договір на виконання роботи №892.20/лф, відповідно до умов якого погодили, що замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання на виконання роботи замовника: Проведення експертного дослідження технічного стану дизеля 211ДЗ №6164 (код за ДК021:2015-71319000-7 Експертні послуги), з оформленням висновку експертів, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити належним чином проведені виконавцем роботи за даним договором.

Згідно з пунктом 2.2 цього договору (№892.20/лф від 22.10.2020) вартість роботи становила 49 962,00 грн.

Зазначену суму позивач перерахував Дніпровському національному університету залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна згідно з платіжних доручень від 23.10.2020 № 3810 та від 29.01.2021 № 348.

Листом від 17.11.2020 вих.№ 662 позивач повідомив відповідача про необхідність з`явитися 23.11.2020 до позивача для вирішення питання про якість ремонту ТГМ-4А в об`ємі КР-1 та виходу з ладу двигуна 6ЧН21/21 з участю експертів з відповідними сертифікатами в галузі залізничного транспорту.

Позивач 18.11.2020 на електронну адресу відповідача направив повідомлення про проведення 23.11.2020 експертизи за участю кваліфікованих фахівців в залізничній галузі, що не оспорюється відповідачем.

За результатами проведення експертного дослідження технічного стану дизеля 211Д3 №6164 судовим експертом Болжеларським Я.В. 30.12.2020 складений Висновок експерта за №3/20 (далі - Експертний висновок).

Так, з Експертного висновку вбачається, що:

- листом від 19.10.2019 №618 (надійшов на адресу Львівської філії Дніпровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна 21.10.2019) позивач просив про виконання експертного дослідження технічного стану Дизеля Тепловоза;

- між Дніпровським національним університетом залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна та позивачем 22.10.2020 укладено договір №892.20/ЛФ на проведення експертного дослідження технічного стану дизеля Тепловоза;

- 23.11.2020 позивачем надано доступ до об`єкта дослідження;

- з листом позивача від 23.11.2020 № 667 (надійшов на адресу Львівської філії Дніпровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна 25.11.2019) направлено матеріали в кількості 27 аркушів, які були отримані від відповідача;

- вихідні дані отримані з матеріалів, які надані на дослідження, технічної та довідкової літератури та при огляді Дизеля, проведеного 23.11.2020;

- виконання експертного дослідження доручено директору Львівської філії Дніпровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна, науковому керівнику НДІ Ризиків і безпеки на транспорті, кандидату технічних наук Болжеларському Я.В., який має повну вищу технічну освіту за спеціальністю «Рухомий склад та спеціальна техніка залізничного транспорту» і кваліфікацію судового експерта з правом виконання судових експертиз і експертних досліджень за спеціальностями 10.11 «Дослідження обставин залізнично-транспортної пригоди, 10.12 Дослідження технічного стану рухомого складу залізничного транспорту» (свідоцтво № 1205 видане ЦЕКК Міністерства юстиції України 29.02.2008 дійсне безстроково), стаж експертної роботи з 2005 року.

На вирішення експертного дослідження були поставлені наступні питання:

1. У якому технічному стані знаходиться дизель тепловоза на момент огляду його експертами i чи відповідає цей стан вимогам відповідних нормативних документів?

2. У якому технічному стані знаходився дизель тепловоза на момент передачі його позивачу після проведення капітального ремонту i чи відповідає цей стан вимогам відповідних Нормативних документів?

3. Чи відповідали дії працівників відповідача вимогам нормативних документів при проведенні капітального ремонту дизеля тепловоза? Якщо нi, то у чому саме проявилась дана невідповідність?

4. Яка безпосередня технічна причина та яка послідовність проміжних технічних причин, що призвели до виходу з ладу дизеля тепловоза?

5. Чи можливо відновлення справного стану дизеля тепловоза? Якщо так, то який об`єм ремонтних робіт необхідно при цьому виконати?

6. Чи зобов`язаний позивач виконувати правила технічного обслуговування та експлуатації в період гарантійного терміну? Якщо так, то які i коли? Якщо ні то чим це регламентується?

7. Чи повинен машиніст тепловоза в ході експлуатації контролювати роботу усіх систем роботи тепловоза, слідкувати за рівнем охолоджувальної рідини, мастила i т.д., та які дії машиніста в разі виникнення проблеми в роботі дизеля або інших систем та агрегатів тепловоза?

8. За яких обставин на Вашу думку в даній ситуації шатунна шийка колінчастого валу №93 могла вийти з ремонтного розміру P1 (градації) діаметр 133.85 за розмір нижчий максимально допустимого 132.3, а також причина утворення тріщини кришки ІІІ-го циліндра i приварки циліндрової кришки IV-го циліндра до втулки циліндра. При цьому згідно аналізу мастила наявність води відсутня, а зауважень щодо тиску мастила не було. Олива розріджена дизельним паливом?

9. Чи можливо зробити повноцінний експертний висновок, якщо об`єкт дослідження (а саме Дизель) знаходиться не невідповідальному збережені в незацікавленої сторонньої організації, а заміри після виходу з ладу дизеля в присутності ТОВ «Експертно правова консалтингова компанія «Юрекс» не проводились в зв`язку з їх відмовою?

На вказані питання Експертний висновок містить наступні відповіді:

1. Дизель тепловоза на момент огляду його експертом знаходився в несправному непрацездатному стані. Ознаками несправного непрацездатного стану на моменту огляду експертом є: пошкодження днища поршня, днища кришки та тріщина (відмова) кришки третього циліндра; руйнування (відмова) шатунного вкладиша першого циліндра; пошкодження шатунної шийка колінчатого валу першого циліндра; відмова чотирьох з шести форсунок;

2. Дизель тепловоза на момент передачі його позивачу після проведення капітального ремонту перебував у несправному частково працездатному стані. Ознаками такого стану на момент його передачі позивачу є: ознаки наявності стороннього предмету у порожнині третього циліндру; застосування різнотипних форсунок та головок циліндрів; застосування деталей, які були у використанні без повторного нанесення маркування; незабезпечення дотримання встановлених ГОСТ 24790-81 та ГОСТ 10150-88 міжремонтних періодів та напрацювань.

3. Дії працівників відповідача при проведенні капітального ремонту не відповідали вимогам нормативних документів ознаками вказаної невідповідності є те, що на момент передачі дизеля позивачу після проведення капітального ремонту дизель перебував у несправному частково працездатному стані, у ньому були несправності та дефектні деталі, які виникли (були поставлені) при проведенні капітального ремонту, що призвело до незабезпечення дотримання встановлених ГОСТ 24790-81 та ГОСТ 10150-88 міжремонтних періодів та напрацювань, неодноразових відмов дизеля і, відповідно, необхідності неодноразового відновлення працездатного стану дизеля протягом перших 27-ми годин роботи, а у подальшому до повної відмови дизеля;

4. Безпосередньою технічною причиною виходу з дизеля тепловоза стала відмова шатунного підшипника першого циліндра. До безпосередньої технічної причини призвели наступні причини посередники: застосування вкладишів невідомого походження з алюмінієвим (візуально) антифрикційним покриттям; незабезпечення необхідного натягу та прилягання вкладишів при їх встановленні; незабезпечення дотримання встановлених ГОСТ 24790-81 та ГОСТ 10150-88 міжремонтних періодів та напрацювань при проведенні його капітального ремонту відповідачем;

5. Відновлення справного стану дизель тепловоза можливе шляхом проведення його капітального ремонту при умові, що остов дизеля не має ознак граничного стану (тріщин пошкоджень та деформацій які не усуваються при проведенні капітальних ремонтів);

6. Питання у даній редакції є правовим питанням, вирішення якого виходить за межі компетенції експерта;

7. В ході експлуатації машиніст повинен контролювати: роботу масляної системи шляхом контрою за тиском та температурою масла; роботу водяної системи шляхом контрою температури та рівня води у системі; роботу гальмівної системи шляхом контролю тисків повітря; роботу системи випуску шляхом візуального спостереження за димністю випускних газів; роботу дизеля на слух, а саме ритмічність його роботи, відсутність ненормальних стуків і шуму; частоту обертання дизеля на позиціях контролера машиніста. Дії машиніста в разі виникнення проблеми в роботі дизеля або інших систем та агрегатів тепловоза залежать від суті проблеми, що виникла і у даному випадку експертним шляхом встановлені бути не можуть.

8. Шатунна шийка колінчастого валу №93 вийшла з ремонтного розміру P1 (градації) діаметр 133.85 за розмір нижчий максимально допустимого 132.3 внаслідок встановлення при капітальному ремонті дизеля відповідачем шатунних вкладишів невідомого походження з антифрикційним матеріалом який візуально визначається як алюміній і характеризується прискореним зносом як антифрикційного покриття так і поверхні шийки. Причиною утворення тріщини кришки ІІІ-го циліндра є ударні навантаження від стороннього предмету, який знаходився у порожнині даного циліндра. Причину приварки циліндрової кришки IV-го циліндра до втулки циліндра достовірно встановити неможливо, однією з ймовірних причин є застосування при капітальному ремонті дизеля різнотипних кришок циліндрів.

9. Питання щодо повноцінності експертного висновку і можливості його надання виходить за межі компетенції експерта.

4.16. Позивач 11.02.2021 звернувся до відповідача з претензією за вих.№ 11-2 про безоплатне усунення недоліків у виконаній роботі строк, що не перевищує 10 календарних днів, а у разі неможливості якісного усунення недоліків розірвати Договір та повернути кошти. До цієї претензії позивачем було додано Звіт про оцінку та Експертний висновок.

Відповідач 05.03.2021 надіслав позивачу лист/повідомлення (вих.№ 1/050231) про отримання ним 19.02.2021 претензії вих.№ 11-2 від 11.02.2021 та повідомив, що до претензії не були додані копії додатків до Звіту про оцінку і до Експертного висновку та про зупинення розгляду претензії до отримання вказаних документів.

4.17. З огляду на вказані обставини, позивач звернувся до суду з цим позовом та просив стягнути з відповідача збитки в сумі 3 660 652,17 грн, які складаються з: вартості капітального ремонту тепловоза в сумі 1 561 700,00 грн; витрат на проведення експертного дослідження Дніпровським національним університетом залізничного транспорту імені академіка В. Лазаря в сумі 49 692,00 грн; витрат на проведення дослідження експертами ТОВ «Експертно правова консалтингова компанія «Юрекс» в сумі 17 200, грн; нарахованої за період вимушеного невиробничого простою тепловозу амортизації в сумі 28 523,18 грн; витрат на подавання та збирання вагонів в сумі 559 916,05 грн та упущеної вигоди в сумі 1 443 620,94 грн.

4.17.1. На підтвердженні суми нарахованої за період вимушеного невиробничого простою тепловозу амортизації (28 523,18 грн) позивачем надано довідку про нарахування амортизації тепловоза ТГМ4 зав.№ 1885 750л.с.

Розмір витрат на подавання та збирання вагонів в сумі 559 916,05 грн позивач підтверджує, дослідженими в судовому засіданні, укладеним з регіональною філією Одеська залізниця Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» договором про експлуатацію під`їзної колії ТОВ «Олександрійський цукровий завод» від 01.01.2017, відомостями плати за користування вагонами, відомостями плати за подання, збирання вагонів та маневрову роботу, реєстрами перечнів, накопичувальними картками, переліками, платіжними дорученнями.

Розмір упущеної вигоди в сумі 1 443 620,94 грн позивач підтверджує укладеним з ТОВ «Агроальянос ЛТД» договором надання послуг від 02.01.2020 №048/2020-ЗАЛ, заявками до вказаного договору та листами позивача щодо неможливості виконати надані заявки.

Вартість капітального ремонту Тепловоза в сумі 1 561 700,00 грн позивач підтверджує укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНЕРТ 1520» договором підряду від 21.10.2021 № 67, платіжними дорученнями від 09.11.2021 № 4557 та від 30.11.2021 № 4905, а також актом наданих послуг від 26.11.2021 № 90.

4.18. Відповідно до пояснень, наданих судовим експертом Болжеларським Я.В. на запитання учасників справи вбачається, що:

- експертизу проведено відповідно до вимог нормативних актів Міністерства юстиції України;

- для проведення експертизи всі документи і деталі дані були надані позивачем;

- на тепловозі були поставлені старі деталі, різнотипні форсунки, різнотипні кришки циліндрів, клапани зі старим маркуванням; клапани поставлені не на те місце, виявлено сторонній предмет в одному з циліндрів, що залишив подряпини;

- потреба витребувати у замовника журналу ТУ-152 була відсутня, оскільки у процесі капітального ремонту мав бути повністю відновлений ресурс спірного тепловозу, та оскільки машиніст не міг виявити і відобразити в ньому ті пошкодження, які виявлені експертом;

- карта замірів ним не перевірялась, оскільки в цьому не було потреби - були надані вихідні дані і цього було достатньо, перемірювання не дало б того самого результату, спірний тепловоз працював і деталі зношувалися;

- для проведення експертизи достатньо було візуальних ознак та порівняння пошкоджень, які наявні на знятих і не знятих деталях дизеля;

- виявлені візуально пошкодження відповідали тим описам, які містилися у наданих позивачем документах, зокрема в протоколі від 07.09.2020 та в звіті про оцінку тепловозу - в них вказані однакові пошкодження;

- при капітальному ремонті відповідачем на деталі маркування не наносилось;

- дизель на момент проведення експертизи вже був розібраним і знаходився в закритому приміщенні;

- у висновку експерта при описі предмету дослідження допущено описку ( 4Б, а не ТГМ-4А);

- вибір методики є прерогативою експерта, він сам є автором методик, при проведенні експертизи спеціальна методика ним не використовувалась і не є обов`язковою, при проведенні експертизи використовував загальні принципи проведення експертизи (пункт 9 постанови Пленуму ВС №8);

- замовником йому було надано калькуляцію, у якій були зазначено, які деталі були новими, а які були у використанні (б/у);

- про те, який поршень з якого циліндра, йому вказав замовник, що він візуально по зовнішньому огляду визначив співпадання місцезнаходження і про те, що по іншому воно стояти не могло;

- візуально визначив нанесення на деталь алюмінію;

- масло в паливі з`явилось внаслідок установки форсунок різних типів, які не відходили свій ресурс.

4.19. У матеріалах справи міститься частково задоволене клопотання позивача про призначення судової інженерно-транспортної експертизи, яку було призначено та доручено її проведення Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз, на вирішення якої були поставлені наступні питання:

- який перелік робіт необхідно виконати для відновлення справного стану дизелю 211ДЗ №6164 тепловозу ТГМ4А №1885?;

- яка вартість відновлювального ремонту дизелю 211ДЗ №6164 тепловозу ТГМ4А №1885 з урахуванням вартості робіт та витрат на запчастини, комплектуючі, сировину та матеріали?

За результатами проведення вказаної експертизи судовим експертом Кузишин А.Я. складений Висновок експерта за результатами проведення судової залізнично-транспортної експертизи у справі №925/400/21 від 09.09.2021 №2701, в якому експерт вказав:

1. Для відновлення справного стану дизелю 211ДЗ №6164 тепловозу ТГМ4А №1885 (окрім колінчатого валу) необхідно виконати увесь перелік робіт, що передбачений пунктами 8.1.1-8.1.4 Руководства (4), у тому числі, для відновлення справного стану втулок, поршнів, кришок циліндрів дизеля 211ДЗ №6164 необхідно виконати роботи, перелік яких наведено у Табл.1. Окремо підлягає дефектації колінчатий вал дизеля 211ДЗ №6164, результатом якої можуть бути наступні шляхи відновлення його справного стану: шліфування (можливість отримання наступних ремонтних градацій) або заміна (при наявності тріщин та неможливості подальшого відновлення);

2. Встановлення вартості відновлювального ремонту дизелю 211ДЗ №6164 тепловозу ТГМ4А №1885 з урахуванням вартості робіт та витрат на запчастини, комплектуючі, сировину та матеріали виходить за межі компетенції судового експерта.

4.20. Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, виходив з такого:

- твердження відповідача на невідповідність Експертного висновку вимогам закону є помилковими;

- Консультативний висновок спеціаліста від 09.06.2023, наданий позивачем, не відповідає вимогам законодавства. Так, згідно вступної частини даного висновку, його завданням є проведення рецензування висновку експерта №3/20. В той же час, як зазначено у консультативному висновку, така рецензія підготовлена спеціалістом, що не має відповідної кваліфікації у галузі залізничного транспорту, так як перелічені у консультативному висновку кваліфікації спеціаліста не містять навіть наближеної до потрібної у даному випадку за змістом кваліфікації. Суд вважає, що зазначений консультативний висновок є неналежним доказом;

- клопотання про проведення повторної експертизи відповідачем у справі заявлено не було;

- посилання відповідача на Інструкцію з технічного обслуговування електровозів і тепловозів в експлуатації ЦТ-0056 (далі - Інструкція ЦТ-0056) та на Керівництво з експлуатації та обслуговування тепловозів ТГМ-4 та ТГМ4А є недоцільним, оскільки ці джерела не вказані у Договорі, і жодним пунктом Договору не передбачено, що у випадку недотримання вимог даних джерел, гарантії якості на проведену роботу не розповсюджуються;

- крім того, дія Інструкції ЦТ-0056 розповсюджується тільки на локомотиви (електровози та тепловози), які перебувають у власності АТ «Укрзалізниця» і не розповсюджує свою дію на локомотиви, що перебувають у власності інших осіб. Відтак, оскільки підприємство позивача не провадить діяльність у сфері залізничного транспорту, то воно не відноситься до підприємств залізничного транспорту, тобто у контексті Закону «Про залізничний транспорт України» та Інструкції ЦТ-0056 тепловоз, що належить позивачеві, не підпадає під дію вказаної Інструкції;

- прийняття позивачем виконаної роботи відповідачем не заперечується, а зазначення у пункті 6.1 Договору саме Акта приймання-передачі наданих послуг у контексті початку перебігу гарантійного терміну, обумовлено тільки необхідністю визначення моменту передачі виконаної роботи позивачеві. При цьому, пунктом 5.12 Договору встановлено, що факт прийняття виконаної роботи може підтверджуватися як Актом приймання-передачі наданих послуг, так і Актом приймання-передачі Тепловозу;

- з моменту підписання акта приймання-передавання послуг на виконанні/наданні послуги (ремонт Дизеля), тобто з квітня 2020 року, почала діяла гарантія відповідача на такі послуги;

- факт невизнання відповідачем початку перебігу гарантійного терміну не був відображений у відзиві на позов;

- оскільки відповідачем надані гарантії позивачу щодо якості товару, то саме відповідач має відповідати за його недоліки, якщо він не доведе, що вони виникли внаслідок порушення позивачем (покупцем) правил експлуатації або зберігання товару;

- у випадку встановлення недоліків товару, на який надана гарантія щодо якості (встановлено гарантійний строк експлуатації), існує презумпція вини постачальника (виробника). Для звільнення себе від відповідальності саме постачальник (виробник) повинен довести, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу;

- недоліки у виконаній роботі відповідача були виявлені під час гарантійного терміну. Таким чином, саме на підрядника в даному випадку покладено обов`язок довести, що такі недоліки виникли внаслідок порушення замовником правил експлуатації або зберігання товару;

- твердження відповідач про те, що позивачем використовувалися неякісні паливно-мастильні матеріали, що є підставою для нерозповсюдження гарантійного терміну, суд оцінює критично, оскільки з Експертного висновку (арк. 19) вбачається, що дизельне масло було забруднене паливом внаслідок неякісного регулювання форсунок і як виявилось при експертизі - постановкою різнотипних форсунок. Розрегулювання форсунок, встановлених відповідачем при проведені капітального ремонту, це зазначено як основна причина забруднення масла. З Експертного висновку вбачається, що саме проведення неякісного ремонту, а не порушення позивачем правил експлуатації тепловозу, стало причиною його поломки;

- оскільки постачальник гарантував якість і надійність переданих послуг протягом гарантійного строку (12 місяців з моменту передання послуги) (пункти 6.1, 6.2 Договору), а покупець під час експлуатації Тепловоза (після здійснення капітального ремонту) звернувся до виконавця з претензією про істотні недоліки якості наданих послуг, то суд вважає, що виконавець (підрядник) на протязі дії гарантійного строку повинен усунути виявлені покупцем дефекти (недоліки) товару;

- відмова відповідача безоплатно усунути недоліки у його роботі, виявлені протягом гарантійного строку, є необґрунтованою;

- відповідач звертав увагу суду на неналежність такого доказу, як Протокол від 7 вересня 2023 року, який трактується позивачем як двосторонній Акт в розумінні пункту 6.3 Договору. Проте, суд враховує, що відповідач, відмовляючись підписувати такий протокол, не був позбавлений можливості внести до нього свої письмові зауваження/заперечення у день отримання такого протоколу для підпису;

- амортизаційні збитки - це сума, на об`єкт (тепловоз) амортизації за період, протягом якого він не експлуатувався через технічно несправний стан (вимушений невиробничий простій тепловозу: з 23.08.2020 по 28.02.2021 - сім місяців) з вини відповідача, що є прямими витратами;

- досліджений судом розрахунок витрат на подачу вагонів, викладений позивачем у таблицях, які містяться в матеріалах справи, суд вважає обґрунтованим. Зазначені таблиці містять відомості, де зазначені: дата; кількість вагонів; назва вантажу та сума витрат з ПДВ (грн);

- до витрат, які позивач має зробити, відноситься загальна вартість відновлювального (поточного) ремонту тепловозу з урахуванням витрат на запчастини, комплектуючі, сировину та матеріали;

- враховуючи те, що відповідач відмовляється усунути недоліки своєї роботи, позивач вправі відмовитися від договору та здійснити капітальний ремонт власними силами (із залученням відповідних спеціалістів). При цьому витрати на проведення такого капітального ремонту мають відноситися до збитків позивача, оскільки у випадку належного виконання відповідачем умов договору підряду та проведення якісного ремонту, тепловоз знаходився б у справному стані, і ремонту та витрат коштів на нього, не потребував би;

- визначення вартості капітального ремонту Тепловоза позивач вказав суму, сплачену відповідачеві згідно з договором підряду, як таку, що включала в собівартість робіт, матеріалів та обладнання, необхідних для капітального ремонту та є економічно обґрунтованою для відповідача. Отже, до витрат, які позивач має понести належить загальна вартість відновлювального (поточного) ремонту тепловозу в сумі 1 561 700 грн;

- за період з 19.08.2020 по 19.10.2021 упущена вигода від невиконання договору на перевезення вантажу всього становить 1 443 620,94 грн (497 030,07 грн + 946 590,87 грн).

4.21. Суд апеляційної інстанції, частково скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з такого:

- колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1 443 620,94 грн упущеної вигоди;

- наявність договірних відносин позивача з ТОВ «Агроальянс ЛТД» та заявок на перевезення вантажу не може бути беззаперечним доказом того, що позивачем належним чином були б виконані свої договірні зобов`язання за договором №048/20203АЛ про надання послуг;

- розрахунок збитків у вигляді упущеної вигоди не містить детального розрахунку витрат самого позивача, які останній би поніс при виконанні своїх договірних зобов`язань;

- засновниками ТОВ «Агроальянс ЛТД» виступають особи, інші юридичні особи, місцезнаходження яких збігається з місцезнаходженням позивача, кінцевим бенефіціарним власником є одна і та ж фізична особа;

- колегія суддів зазначає про безпідставність та недоведеність позовних вимог у частині стягнення з відповідача на користь позивача 1 443 620,94 грн упущеної вигоди, у зв`язку із чим у цій частині в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

5. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань

5.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №925/400/21 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.

Ухвалою Верховного Суду від 11.06.2024 відкрито касаційне провадження у справі №925/400/21 за касаційною скаргою ТОВ «Укртрансдизель» на рішення Господарського суду Черкаської області від 27.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 у справі №925/400/21.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №925/400/21 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Баранець О.М.

5.2. Об`єктом касаційного оскарження є рішення Господарського суду Черкаської області від 27.10.2023 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 у справі №925/400/21 в частині задоволених позовних вимог.

При цьому колегія суддів відзначає, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 у справі №925/400/21 в частині часткового скасування рішення Господарського суду Черкаської області від 27.10.2023 щодо позовних вимог про стягнення 1 443 620,94 грн упущеної вигоди (відмовлено у задоволенні позову у цій частині) жодною із сторін до суду касаційної інстанції не оскаржується, а відтак, у цій частині Судом не переглядається.

5.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

6.1. Дослідивши наведене у касаційній скарзі, у межах доводів та підстав касаційного оскарження, Верховний Суд відзначає таке.

6.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

6.3. Так, касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 19.05.2020 у справі №922/4206/19, від 22.06.2021 у справі №334/3161/17 (щодо застосування статей 15 16 ЦК України, статті 20 ГК України); від 19.06.2019 у справі №910/4055/18, від 16.04.2019 у справі №925/2301/14, від 27.05.2021 у справі №910/702/17, від 25.02.2020 у справі №910/11573/18 (щодо застосування статей 13, 69, 76, 86, 98, 101, 104, частини п`ятої статті 236 269 ГПК України); від 01.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі 917/2101/17 (щодо тягаря доказування сторонами розміру збитків).

Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

6.4. Крім того, касаційне провадження у цій справі відкрито і на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Так, скаржник відзначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини третьої статті 858 ЦК України та щодо нормативного регулювання правил технічного обслуговування електровозів і тепловозів в експлуатації підприємства, яке експлуатує під`їзні колії за договорами з АТ "Укрзалізниця".

Отже, у разі оскарження судових рішень на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

6.5. Також підставою касаційного оскарження відповідач визначає пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, а саме: пункти 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України.

6.6. Оцінюючи доводи та мотиви касаційної скарги у контексті наведених скаржником підстав касаційного оскарження, колегія суддів відзначає, що фактично підставою для звернення до Верховного Суду стало питання:

- належного/неналежного способу захисту, обраного позивачем;

- щодо належних/неналежних та допустимих/недопустимих доказів у справі;

- щодо тягаря доказування сторонами розміру збитків;

- щодо наявності/відсутності підстав для стягнення збитків у спірних правовідносинах.

6.7. Щодо належного/неналежного способу захисту

6.7.1. Так, скаржник вважає, що позивачем у даній справі обрано неналежний/неефективний спосіб захисту, що господарськими судами безпідставно не було враховано. При цьому відповідач посилається на такі правові висновки:

- у справі № 910/3907/18, де предметом спору було визнання недійсними електронних торгів та їх результатів, Велика Палата Верховного Суду відзначила, що спори про визнання недійсними електронних торгів з продажу Агентством активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та укладених на їх підставі договорів купівлі-продажу відповідних активів мають розглядатися як спори, пов`язані з порушенням цивільних прав власників цих активів, а тому є приватноправовими й підлягають розгляду за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін;

- у справі №922/4206/19, де предметом спору було визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, Велика Палата Верховного Суду відзначила, що у податкових відносинах контролюючі органи уповноважені владно керувати поведінкою платника податку, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи контролюючих органів. Податкові відносини не засновані на юридичній рівності та вільному волевиявленні. Натомість спір, що виникає у податкових відносинах, відповідає критеріям належності спору до юрисдикції адміністративного суду. Обраний позивачем спосіб захисту прав шляхом подання позову про визнання протиправними дій відповідача щодо несплати ПДФО та про зобов`язання відповідача сплачувати ПДФО до місцевого бюджету сам собою не призводить до ефективного відновлення порушеного права. Натомість належним способом захисту є звернення контролюючого органу до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини. Таке право контролюючого органу закріплено підпунктом 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України.

- у справі №334/3161/17, де предметом спору було визнання свідоцтва про право власності (правочину) недійсним, Велика Палата Верховного Суду відступила від власного правового висновку щодо моменту виникнення права власності на нерухоме майно, придбане до 1 січня 2013 року, визначивши, що особа, яка до 1 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності. Визнання недійсним свідоцтва про право власності третьої особи на нерухоме майно, відчужене їй особою, яка на момент відчуження не була та не могла бути його власником, є неналежним способом захисту прав особи, яка вважає себе власником такого майна. У такому разі позивач вправі скористатися передбаченими законодавством зобов`язально-правовими способами захисту права власності.

6.7.2. Колегія суддів, оцінюючи правовідносини у справах №910/3907/18, №922/4206/19, №334/3161/17 зі справою, що переглядається, на предмет подібності, відзначає, що на відмінну від справ, на які посилається скаржник, предметом спору у справі №925/400/21, яка переглядається, є стягнення збитків, понесених у зв`язку з невиконанням відповідачем прийнятих на себе за договором про надання послуг обов`язків щодо гарантійного ремонту тепловозу після виходу з ладу дизеля вказаного тепловозу, капітальний ремонт якого був виконаний відповідачем за умовами вказаного договору.

За таких обставин, проаналізувавши висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 19.05.2020 у справі №922/4206/19, від 22.06.2021 у справі №334/3161/17 (щодо застосування статей 15 16 ЦК України, статті 20 ГК України), колегія суддів дійшла висновку, що останні ухваленні за неподібних правовідносин зі справою, що переглядається, адже суттєво відрізняється за предметами і підставами позову, способом захисту, а тому застосування норм права наведених скаржником за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення релевантними до обставин цієї справи.

6.7.3. При цьому Суд відзначає таке.

6.7.4. Стаття 2 ГПК України визначає, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ГПК України).

Відповідно до статей 15 16 ЦК України та статті 20 ГК України кожна особа чи суб`єкт господарювання має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного та господарського законодавства.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалися Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" ("Kudla v. Poland", заява № 30210/96, § 158), 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України" ("Garnaga v. Ukraine", заява № 20390/07, § 29).

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. ЄСПЛ у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" ("Chahal v. the United Kingdom", заява № 22414/93, § 145) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Засіб захисту, що вимагається законом або договором, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення ЄСПЛ від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02, § 75)).

Отже, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Суд констатує, що ефективність позовних вимог має оцінюватися, виходячи з конкретних обставин справи, залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересів позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

6.7.5. Так, у справі, що розглядається, як уже неодноразово відзначалось, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення збитків.

Суди попередніх інстанцій через призму норм статей 15 16 ЦК України та статті 20 ГК України дійшли висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, господарські суди вказали, що оскільки постачальник гарантував якість і надійність переданих послуг протягом гарантійного строку (12 місяців з моменту передання послуги, пункти 6.1, 6.2 Договору), а покупець під час експлуатації тепловоза (після здійснення капітального ремонту) звернувся до виконавця з претензією про істотні недоліки якості наданих послуг, а відтак виконавець (підрядник) на протязі дії гарантійного строку повинен був усунути виявлені покупцем дефекти (недоліки) товару. За таких обставин, відмова відповідача/виконавця/підрядника безоплатно усунути недоліки у його роботі, виявлені протягом гарантійного строку, є необґрунтованою.

Отже, враховуючи, що відповідач відмовився усунути недоліки своєї роботи, суди дійшли висновку, що позивач вправі був здійснити капітальний ремонт власними силами (із залученням відповідних спеціалістів). При цьому витрати на проведення такого капітального ремонту мають відноситися до збитків позивача, оскільки якби у випадку належного виконання відповідачем умов договору підряду та проведення якісного ремонту, то тепловоз знаходився б у справному стані, і ремонту та витрат коштів на нього, не потребував би.

6.7.6. З огляду на наведене Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли на правильному застосуванні статей 15 16 ЦК України та статті 20 ГК України висновку, що обраний позивачем спосіб захисту відповідає закону.

Колегія суддів відхиляє посилання скаржника щодо того, що позивач спочатку мав би звернутись з позовом про зобов`язання відповідача виконати умови договору в частині дотримання гарантійних зобов`язань, а потім вже звернутись з позовом про розірвання договору та відшкодування збитків, посилаючись на положення частини третьої статті 858 ЦК України, як необґрунтовані, а також такі, що не відповідають наведеному вище нормативно-правовому регулюванню, зокрема принципу ефективності способу захисту порушеного права, принципу процесуальної економії. При цьому Суд ураховує, окрім іншого, що відповідач за неодноразовим зверненням позивача щодо безоплатного усунення недоліків у виконаній роботі (настання гарантійного випадку) ухилявся від виконання гарантійних зобов`язань.

У контексті наведеного, ураховуючи встановлені судами обставини справи (зокрема, ухилення відповідача від виконання гарантійних зобов`язань, тривалість спору, час/дату здійснення ремонту тепловоза власними силами, тощо) з огляду на положення статей 15 16 ЦК України та статті 20 ГК України, а також принципи виконання господарських зобов`язань, серед яких належність, справедливість, добросовісність та розумність, колегія суддів критично оцінює посилання відповідача на те, що позивач мав право звернутись до суду з позовом про стягнення збитків лише після повідомлення позивача про проведення ремонтних робіт іншими третіми особами та проведення такого ремонту.

Отже, доводи касаційної скарги у цій частині не знайшли свого підтвердження.

6.8. Щодо належних/неналежних та допустимих/недопустимих доказів у справі

6.8.1. Скаржник у поданій касаційній скарзі відзначає, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення на підставі неналежних та недопустимих доказів, а саме: протоколу огляду, звіту про оцінку транспортного засобу та експертного висновку. При цьому скаржник посилається на такі правові висновки:

- у справі №910/4055/18, де розглядався спір про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, Верховний Суд погодився з висновком апеляційного господарського суду, що позивач обґрунтував позовні вимоги належними, проте недопустимими (належним чином не засвідченими, а саме не містять відмітки про посвідчення копій відповідно до Національного стандарту України "Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації") письмовими доказами (акт №17-0105-07 від 30.11.2017, вказівка №17-0086-07 від 30.11.2017);

- у справі №925/2301/14, де розглядався спір про стягнення коштів за виконанні роботи за договором підряду, Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, дійшов висновку, що судами вирішено спір на підставі недопустимих доказів у справі, наданими підприємством в обґрунтування позовних вимог, оскільки подані підприємством копії документів не відповідають пункту 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 № 55 "ДСТУ 4163-2003;

- у справі №910/702/17, де розглядався спір про визнання рішення Антимонопольного комітету України частково недійсним, Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, відзначив, що суди попередніх судових інстанцій безпідставно не надали оцінки висновку експертів «Дослідження ринку роздрібної торгівлі світлими нафтопродуктами через мережу автозаправних станцій в період з січня 2013 року по січень 2016 року», який складений експертами державного підприємства «Укрпромзовнішекспертиза» на замовлення товариства, не врахувавши при цьому, що в силу закону такий висновок може бути наданий також й іншим (фахівцем) експертом з відповідної галузі знань, а не лише судовим експертом чи державною спеціалізованою установою;

- у справі №910/11573/18, де розглядався спір про визнання недійсним патенту на корисну модель та зобов`язання вчинити дії, Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, відзначив, що суди попередніх інстанцій у вирішенні спору як не підтвердили, так і не спростували відповідності здійсненої перевірки формули винаходу кожного з експертних висновків у справі при вирішенні питання щодо наявності/відсутності новизни корисної моделі, визначеному порядку; змісту експертних висновків не дослідили та по суті такі висновки не оцінили. У зв`язку з чим знайшли своє підтвердження доводи скаржника про те, що судами попередніх інстанцій у судових рішеннях зі справи зміст, зокрема, висновку від 22.05.2019 № 073/9, який складений за результатами комісійної судової експертизи не досліджувався, аналіз його суті не здійснювався.

6.8.2. У контексті наведеного, колегія суддів відзначає, що у справі, що переглядається, позивач на підтвердження своїх вимог надав суду:

- протокол огляду колісного транспортного засобу з фототаблицею;

- звіт про оцінку транспортного засобу, складений експертами ТОВ «КПКК «Юрекс»; - висновок експерта, складений судовим експертом Болжеларським Я.В. за результатами проведення експертного дослідження технічного стану дизеля.

Крім того, під час проведення судового розгляду у справі призначалась судова залізнично-транспортна експертиза, за результатами проведення якої судовим експертом Кузишин А.Я. складений Висновок експерта від 09.09.2021 №2701.

На підставі наявних у матеріалах справи доказів, суди попередніх інстанцій з огляду на положення статей 76-79 ГПК України, дійшли висновку, що саме проведення неякісного ремонту, а не порушення позивачем правил експлуатації тепловозу, стало причиною його поломки.

При цьому господарські суди відхилили твердження відповідача про невідповідність Експертного висновку вимогам закону та про неналежність протоколу огляду від 07.09.2020 як необґрунтовані. А Консультативний висновок спеціаліста від 09.06.2023, наданий позивачем, визнаний судом як неналежний доказ, оскільки такий не відповідає вимогам законодавства (перелічені у консультативному висновку кваліфікації спеціаліста не містять навіть наближеної до потрібної у даному випадку за змістом кваліфікації).

6.8.3. Отже, проаналізувавши зміст постанов у справах №910/4055/18, №925/2301/14, №910/702/17, №910/11573/18, на які посилається скаржник, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за наведеними правовими ознаками зі справою, що розглядається, адже останні суттєво відрізняються за предметами, підставами позовів, за доводами і доказами, наданими сторонами, предметом їх доказування, а також фактично-доказовою базою (встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими в них доказами), і тому застосування норм права наведених скаржником за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення релевантними до обставин цієї справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №910/4055/18, від 16.04.2019 у справі №925/2301/14, від 27.05.2021 у справі №910/702/17, від 25.02.2020 у справі №910/11573/18, адже Судом встановлено, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

6.8.4. Оцінюючи доводи касаційної скарги у цій частині, колегія суддів вважає за необхідне відзначити і таке.

6.8.5. Так, особливість висновку експерта полягає в тому, що предметом його дослідження є обставини, встановлення яких потребує наявності спеціальних знань (частина друга статті 98 ГПК України). Отже, висновок експерта дозволяє встановити певні специфічні обставини, які не можуть бути встановлені іншими доказами (засобами доказування).

Поряд з цим Суд відзначає, що висновок експерта є одним із джерел одержання доказів, спростувати який іншими доказами, без проведення інших спеціальних досліджень (додаткової, повторної експертизи, тощо) досить непросто. Висновок експерта є доволі специфічним видом доказів, при його оцінці необхідно враховувати, що на відміну від інших доказів, він з`являться тоді, коли спірні відносини вже виникли, і вирішити їх у добровільному порядку неможливо, а тому саме висновок експерта може виступати тим об`єктивним критерієм, який допоможе встановити фактичні обставини спору.

Згідно з приписами частини першої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.

Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону або докази, які не можуть підтверджувати ті обставини, які в силу приписів законодавства мають підтверджуватись лише певними засобами доказування. При цьому тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.

Колегія суддів зазначає, що у разі посилання на встановлення судами обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, скаржник повинен вказати, який із доказів, на його думку, є недопустимим, та обґрунтувати таке твердження, а також зазначити, які обставини встановлено на підставі цього доказу, чому вони є суттєвими або як вони вплинуть на прийняття оскаржуваного рішення.

Саме лише посилання скаржника на те, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів без належного обґрунтування, не можуть ставити під сумнів судове рішення, прийняте відповідно до вимог статті 236 ГПК України.

Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі №922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі №916/1168/17, від 16.03.2021 у справі №905/1232/19.

Так, у силу приписів статті 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 ГПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору вірогідності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

6.8.6. Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень суди попередніх інстанцій надали оцінку наявним в матеріалах справи доказам, зокрема протоколу огляду колісного транспортного засобу, звіту про оцінку транспортного засобу, Експертного висновку, Висновку експерта за результатом проведення судової залізнично-транспортної експертизи разом з іншими доказами у справі за правилами, встановленими ГПК України.

Поряд з тим скаржник, узагальнено посилаючись на прийняття оскаржуваних рішень на підставі неналежних та недопустимих доказів, не доводить наявності встановлених законом обставин, які би зумовлювали визнання таких доказів неналежними (вказані докази місять обставини, які не входять в предмет доказування) та недопустимими (зокрема, що доказ отриманий внаслідок порушення закону/причини поломки тепловоза має підтверджуватись іншими засобами доказування/тощо). Отже, такі доводи не можна визнати аргументованими.

Колегія суддів відзначає, що наведені у касаційній скарзі мотиви у цій частині фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для відмови у позові. Однак Верховний Суд зауважує, що відповідно до приписів частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У свою чергу, якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів відхиляє посилання скаржника про порушення судами попередніх інстанцій статей 13, 69, 76, 86, 98, 101, 104, частини п`ятої статті 236 269 ГПК України, адже скаржником не доведено, а Судом не встановлено під час перегляду оскаржуваних судових рішень порушення господарськими судами норм процесуального права.

Відтак доводи касаційної скарги відповідача про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права відхиляються Судом, підстави для скасування оскаржуваних судових рішень з наведених міркувань відсутні.

Отже, підстави касаційного оскарження у цій частині, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а також пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України (пунктом 4 частини третьої статті 310 ГПК України), наведені відповідачем у касаційній скарзі, не отримали свого підтвердження.

6.9. Щодо тягаря доказування сторонами розміру збитків

6.9.1. Скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій невраховано правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 01.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі 917/2101/17, щодо тягаря доказування сторонами розміру збитків.

З огляду на наведене Суд відзначає, що:

- у справі №910/18036/17 предметом спору було зобов`язання вчинити дії (зняти арешту з банківських рахунків та закрити їх) та визнання договору банківського рахунку припиненим;

- у справі №917/1307/18 предметом спору було зобов`язання здійснити поставку товару і стягнення неустойки. Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, зазначив, що згідно з принципом змагальності саме позивач має довести, коли було укладено договір, а перекладення цього обов`язку на відповідача нівелює застосування принципу змагальності;

- у справі №902/761/18 предметом спору було стягнення збитків (упущеної вигоди, орендної плати, зобов`язання зі сплати земельного податку). При цьому позовні вимоги мотивовані тим, що земельні ділянки позивача без достатніх правових підстав оброблялися відповідачем, у зв`язку із чим позивач був позбавлений можливості посіяти та реалізувати врожай соняшника, що завдало йому збитків у виді неодержаного доходу у розмірі експертної вартості врожаю соняшника, а також у спірний період позивач поніс витрати зі сплати орендної плати власникам земельних ділянок та земельного податку. Суди попередніх інстанцій позов задовольнити частково, а саме щодо стягнення відшкодування земельного податку. В іншій частині судові рішення мотивовані тим, що попри встановлений факт протиправного, без правовстановлюючих документів, використання відповідачем орендованих позивачем земельних ділянок шляхом посіву озимого ріпаку, позивач не довів належними та допустимими доказами реальність упущеної вигоди, що неодержані доходи не є абстрактними і могли бути реально отримані ним на ту суму, яка заявлена в позові. Верховний Суд рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін;

- у справі 917/2101/17, де предметом спору було визнання недійсним правочину щодо переходу права власності, Верховний Суд відзначив, що іпотекодержатель набуває у власність предмет іпотеки за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. При цьому саме особа, яка стверджує про порушення з боку іпотекодержателя своїх прав іпотекодавця та умов Іпотечного договору, має довести невідповідність визначеної іпотекодержателем вартості іпотечного майна його реальній ринковій вартості, зокрема внаслідок того, що оцінювач не здійснював огляд об`єкта оцінки.

При цьому колегія суддів відзначає, що у наведених вище справах Верховний Суд не наводив жодних правових висновків щодо тягаря доказування сторонами розміру збитків, передбачених статтею 22 858 859 678 679 ЦК України, статтями 224 225 ГК України.

6.9.2. Отже, проаналізувавши зміст постанов у справах №910/18036/17, №917/1307/18, №902/761/18, 917/2101/17, на які посилається скаржник, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за наведеними правовими ознаками зі справою, що розглядається, адже останні суттєво відрізняються за предметами, підставами позовів, способом захисту, за доводами і доказами, наданими сторонами, предметом їх доказування, а тому застосування норм права наведених скаржником за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення релевантними до обставин цієї справи.

6.9.3. Оцінюючи доводи касаційної скарги у цій частині, колегія суддів відзначає таке.

6.9.4. Як встановлено судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, позивач звернувся з позовом до відповідача як підрядника (виконавця робіт з капітального ремонту тепловоза) про стягнення збитків, понесених у зв`язку з неусуненням відповідачем істотних недоліків якості наданих послуг (ремонту тепловоза), що виникли під час дії гарантійного строку.

Так, відповідно до частин першої-другої статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Статтею 857 ЦК України визначено, що робота, виконана підрядником, має відповідати умовам договору підряду, а в разі їх відсутності або неповноти - вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру. Виконана робота має відповідати якості, визначеній у договорі підряду, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовникові. Результат роботи в межах розумного строку має бути придатним для використання відповідно до договору підряду або для звичайного використання роботи такого характеру.

Згідно зі статтею 858 ЦК України, якщо робота виконана підрядником з відступами від умов договору підряду, які погіршили роботу, або з іншими недоліками, які роблять її непридатною для використання відповідно до договору або для звичайного використання роботи такого характеру, замовник має право, якщо інше не встановлено договором або законом, за своїм вибором вимагати від підрядника:

1) безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк;

2) пропорційного зменшення ціни роботи;

3) відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, якщо право замовника усувати їх встановлено договором.

Підрядник має право замість усунення недоліків роботи, за які він відповідає, безоплатно виконати роботу заново з відшкодуванням замовникові збитків, завданих простроченням виконання. У цьому разі замовник зобов`язаний повернути раніше передану йому роботу підрядникові, якщо за характером роботи таке повернення можливе.

Якщо відступи у роботі від умов договору підряду або інші недоліки у роботі є істотними та такими, що не можуть бути усунені, або не були усунені у встановлений замовником розумний строк, замовник має право відмовитися від договору та вимагати відшкодування збитків.

Умова договору підряду про звільнення підрядника від відповідальності за певні недоліки роботи не звільняє його від відповідальності за недоліки, які виникли внаслідок умисних дій або бездіяльності підрядника.

Як вбачається зі статті 859 ЦК України, якщо договором або законом передбачено надання підрядником замовникові гарантії якості роботи, підрядник зобов`язаний передати замовникові результат роботи, який має відповідати вимогам статті 857 цього Кодексу протягом усього гарантійного строку. Гарантія якості роботи поширюється на все, що становить результат роботи, якщо інше не встановлено договором підряду.

6.9.5. Господарськими судами встановлено, що з моменту підписання акта приймання-передавання послуг на виконанні/наданні послуги (ремонт дизеля), тобто з квітня 2020 року, почала діяла гарантія відповідача на такі послуги (12 місяців з моменту передання послуги) (пункти 6.1, 6.2 Договору).

Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскільки недоліки у виконаній роботі відповідача були виявлені під час гарантійного терміну, отже, саме на підрядника в даному випадку покладено обов`язок довести, що такі недоліки виникли внаслідок порушення замовником правил експлуатації або зберігання товару.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій відзначили, що відповідачем не доведено, що вихід із ладу тепловоза стався з вини позивача (порушення замовником правил експлуатації тепловозу), натомість судами встановлено, що саме проведення неякісного ремонту стало причиною його поломки. Крім того, судами відхилено доводи відповідача, що позивачем використовувалися неякісні паливно-мастильні матеріали, що є підставою для нерозповсюдження гарантійного терміну, адже як вбачається з Експертного висновку (арк. 19) дизельне масло було забруднене паливом внаслідок неякісного регулювання форсунок і як виявилось при експертизі - постановкою різнотипних форсунок. Саме розрегулювання форсунок, встановлених відповідачем при проведені капітального ремонту, стало основною причиною забруднення масла.

6.9.6. Так, колегія суддів відзначає, що в силу приписів частини п`ятої статті 858 ЦК України, з огляду на особливості виконання таких робіт як капітальний ремонт речі з встановленням/заміною запчастин/деталей підрядника, на дані правовідносини також розповсюджується дія статей 678 679 ЦК України.

Відповідно до частин першої-другої статті 678 ЦК України покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором:

1) пропорційного зменшення ціни;

2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;

3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з`явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором:

1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми;

2) вимагати заміни товару.

Згідно зі статтею 679 ЦК України продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту. Якщо продавцем надані гарантії щодо якості товару, продавець відповідає за його недоліки, якщо він не доведе, що вони виникли після його передання покупцеві внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що у випадку встановлення недоліків товару, на який надана гарантія щодо якості (встановлено гарантійний строк експлуатації), існує презумпція вини постачальника (виробника). У такому випадку для звільнення себе від відповідальності саме постачальник (виробник) повинен довести, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.12.2019 у справі № 904/5002/18, від 06.12.2022 у справі №925/1429/21 тощо.

Отже, ураховуючи нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, сталу та послідовну практику Верховного Суду щодо застосування статей 859 678 679 ЦК України, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли заснованого на законі висновку, що у спірних правовідносин саме на відповідача як виконавця (постачальника/виробника) капітального ремонту тепловозу покладено обов`язок доведення, що дефекти в роботі тепловоза виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу.

Доводи касаційної скарги наведених висновків не спростовують. При цьому Суд в силу приписів статті 300 ГПК України не вдається до переоцінки доказів (зокрема щодо причин поломки тепловоза), адже встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80 86 300 ГПК України.

6.9.7. Отже, такі доводи касаційної скарги також не знайшли свого підтвердження.

6.10. Щодо наявності/відсутності підстав для стягнення збитків у спірних правовідносинах

6.10.1. Так, ТОВ "Укртрансдизель" відзначає, що судами попередніх інстанцій необґрунтовано застосовано частини третю статті 858 ЦК України та пункт 1 частини другої статті 22 ЦК України (необґрунтовано віднесено до суми збитків відшкодування витрат на проведення експертного дослідження, витрат на проведення експертизи, амортизаційних витрат та вартість відновлювального ремонту тепловоза). Крім того, скаржник зазначає про необґрунтованість розрахунку витрат на подавання та збирання вагонів.

Колегія суддів відзначає, що відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Відповідно до частин другої та третьої статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.

За змістом частини першої статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Тобто норма прямо визначає обов`язок винної сторони відшкодувати збитки добросовісної сторони, завдані порушенням зобов`язання.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (частина друга статті 224 ГК України).

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (частина перша статті 225 ГК України).

Отже, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує його інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також неодержаних особою доходів, які б вона одержала при умові правомірної поведінки особи.

6.10.2. Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, з огляду на положення статей 22 858 859 ЦК України та статей 224 225 ГК України дійшли висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог у цій частині (відшкодування витрат на проведення експертного дослідження, витрат на проведення експертизи, амортизаційних витрат та вартість відновлювального ремонту тепловоза, витрат на подавання та збирання вагонів).

Натомість, доводи касаційної скарги у цій частині не спростовують наведених висновків судів попередніх інстанцій та фактично зводяться до заперечень обставин, встановлених судами, що не може бути належним обґрунтуванням для висновку, що стягнення понесених позивачем у даній справі витрат (збитків) суперечить закону.

Відтак, касаційна скарга у цій частині також не знайшла свого підтвердження.

6.11. Щодо підстав касаційного оскарження

6.11.1. Отже, враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 19.05.2020 у справі №922/4206/19, від 22.06.2021 у справі №334/3161/17; від 19.06.2019 у справі №910/4055/18, від 16.04.2019 у справі №925/2301/14, від 27.05.2021 у справі №910/702/17, від 25.02.2020 у справі №910/11573/18; від 01.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі 917/2101/17, адже Судом встановлено, що висновки, які викладені у наведених постановах Верховного Суду стосуються правовідносин, які не є подібними до спірних правовідносин.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №925/400/21 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

6.11.2. Колегія суддів, ураховуючи наведене у цій постанові через призму встановлених обставин справи та мотивів з яких виходили суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень, дійшла висновку, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, також не знайшла свого підтвердження, адже Судом не встановленого порушення судами попередніх інстанцій порушення норм матеріального/процесуального права.

При цьому Суд відхиляє посилання скаржника на Інструкцію з технічного обслуговування електровозів і тепловозів в експлуатації ЦТ-0056, адже як встановлено судами попередніх інстанцій у спірних правовідносинах настав гарантійний випадок відповідно до умов Договору, у той час як жодним пунктом спірного Договору не передбачено, що у випадку недотримання вимог даної Інструкції позивачем гарантії якості на проведену роботу не розповсюджуються.

Отже, зазначене в сукупності свідчить про відсутність правових підстав для скасування ухвалених судових рішень з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, а касаційна скарга з наведеної підстави оскарження підлягає залишенню без задоволення.

6.11.3. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України

Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Відхиляючи доводи позивача щодо неповноти з`ясування судом обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції акцентує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "суду факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постановах від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, від 20.05.2021 у справі №905/1751/19, від 02.12.2021 у справі №922/3363/20, від 16.12.2021 у справі №910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі №922/2447/21 тощо.

Проте, як уже зазначалося, під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстав касаційного оскарження, визначених у пункті 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено необґрунтованість підстав касаційного оскарження у цій частині.

За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про наявність підстав для скасування судових рішень на підставі пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України.

У свою чергу, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини третьої статті 310 ГПК України, не отримали свого підтвердження з огляду на мотиви даної постанови, що наведені вище.

Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України (пунктами 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України), наведена скаржником у касаційній скарзі, не підтвердились. Вказані доводи не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки такі аргументи фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлених ним обставин справи. При цьому суд касаційної інстанції не має права додатково встановлювати обставини справи та перевіряти докази.

Відтак доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права відхиляються Судом.

6.12. З урахуванням вищенаведеного, доводи касаційної скарги у своїй сукупності не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає можливість скасування оскаржуваних судових рішень, ухвалених по суті позовних вимог, з цих підстав.

Суд бере до уваги та вважає частково прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, у тій частині, в якій вони не суперечать мотивам цієї Постанови.

Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

6.13. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини №41984/98 від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", №24465/04 від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", №3236/03 від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 6 цієї Постанови.

7.2. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.3. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою у справі з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 3, 4 цієї статті, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як таку, що ухвалена із додержанням норм права.

8. Судові витрати

8.1. Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційне провадження за касаційною скаргою в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу залишає без задоволення, а судові рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 129 296 300 308 309 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепловозоремонтний завод "Укртрансдизель" на рішення Господарського суду Черкаської області від 27.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 у справі №925/400/21 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепловозоремонтний завод "Укртрансдизель" на рішення Господарського суду Черкаської області від 27.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 у справі №925/400/21 з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 у справі №925/400/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Студенець

Судді С. Бакуліна

О. Баранець