№ 925/577/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2022 року

м. Київ

cправа № 925/577/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Бакуліна С.В., Губенко Н.М.,

за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.,

за участю представників:

позивача - не з`явився,

відповідача - Пилипенко Р.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Строй Груп»

на рішення Господарського суду Черкаської області

(суддя - Скиба Г.М.)

від 11.08.2021,

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Тарасенко К.В., судді - Іоннікова І.А., Чорногуз М.Г.)

від 24.11.2021,

та касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісагро-Умань»,

на постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Тарасенко К.В., судді - Іоннікова І.А., Чорногуз М.Г.)

від 24.11.2021,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісагро-Умань»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Строй Груп»

про стягнення 2 250 292,50 грн

В С Т А Н О В И В:

у квітні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Сервісагро-Умань» звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 2 250 292,50 грн, з яких 1 875 292, 50 грн - пеня, 375 000,00 грн - штраф.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 02/19 від 11.04.2019, внаслідок чого до нього необхідно застосувати відповідальність у вигляді стягнення штрафних санкцій відповідно до п. 12.1 договору, ст. 549 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 11.08.2021 позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Нова Строй Груп» на користь ТОВ «Сервісагро-Умань» 923 355,04 грн пені, 375 000,00 грн штрафу, 19 475,32 грн судового збору.

В решті позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду Черкаської області від 02.09.2021 заяву позивача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу задоволено.

Стягнуто з ТОВ «Нова Строй Груп» на користь ТОВ «Сервісагро-Умань» 24 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2021 рішення Господарського суду Черкаської області від 11.08.2021 в частині стягнення пені скасовано.

Прийнято в цій частині нове рішення, яким стягнуто з ТОВ «Нова Строй Груп» на користь ТОВ «Сервісагро-Умань» пеню в сумі 9 836,07 грн.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення 375 000,00 грн штрафу залишено без змін.

12.02.2022 ТОВ «Сервісагро-Умань» подало касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2021, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині стягнення пені та залишити в силі в цій частині рішення Господарського суду Черкаської області від 11.08.2021.

Підставами для часткового скасування постанови апеляційного господарського суду зазначає п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та стверджує, що судом апеляційної інстанції не враховано висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17. Посилається на помилковість застосування до спірних правовідносин висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 200/11343/14-ц. Стверджує, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а оскільки представник відповідача, належним чином повідомлений про дату і час судового засідання, у нього не з`явився без об`єктивних причин, суд першої інстанції правомірно прийняв судове рішення за наявними у матеріалах справи документами. Зазначає, що заява про відкладення розгляду справи відповідача суперечить ст. ст. 42 170 202 ГПК України, а також, що представник відповідача не був позбавлений можливості звернутись до суду першої інстанції із заявою про застосування позовної давності в процесуальний спосіб.

27.05.2022 ТОВ «Нова Строй Груп» звернулося з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Черкаської області від 11.08.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2021, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

На виконання вимог п. 5 ч. 2 ст. 290 ГПК України посилається на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та зазначає, що судами попередніх інстанції не враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме: ст. 2, ч. 5 ст. 236 ГПК України без врахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 918/537/18; ст. ст. 525 538 611 ЦК України без врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 910/123/17, від 20.12.2018 у справі № 911/105/18; ст. ст. 263-265 ЦК України без урахування висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19. Зазначає, що внаслідок прострочення зобов`язання замовника (затримка у виконанні обов`язків з оплати вартості робіт) згідно з договором та графіком фінансування, роботи були завершені лише 31.12.2019. Вважає, що суд апеляційної інстанції не в повній мірі з`ясував всі обставини справи, не встановив послідовність правовідносин, які виникли між сторонами, зокрема в частині невиконання (неповного виконання) позивачем графіку платежів та не з`ясував вплив прострочення замовником платежів на своєчасність виконання підрядником будівельних робіт за умовами договору № 02/19. Вказує на безпідставність непідписання замовником акту приймання виконаних будівельних робіт на суму 9 234 821, 94 грн та невиконання належним чином своїх зобов`язань за договором, що є предметом спору у справі № 925/109/22 за позовом ТОВ «Нова Строй Груп» до ТОВ «Сервісагро-Умань» про стягнення заборгованості за виконані будівельні роботи. Також зазначає про ненадання належної оцінки електронним доказам виконання робіт, наданим відповідачем до суду в порядку ст. 96 ГПК України, що фактично є підставою касаційного оскарження, встановленою п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України. Посилається на постанову Верховного Суду України від 03.09.2014 у справі № 6-100цс14, в якій міститься висновок про можливість суду зменшити розмір штрафних санкцій відповідно до вимог ст. ст. 3 551 ЦК України, всупереч якому суди попередніх інстанцій стягнули штрафні санкції, які перевищують розмір можливих збитків позивача. Стверджує, що роботи були виконані відповідачем 31.12.2019, а позов подано до суду 27.04.2021, тобто з пропуском позовної давності (більше ніж на 16 місяців). Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 16.02.2021 у справі № 925/1017/20 позовну заяву ТОВ «Сервісагро-Умань» до ТОВ «Нова Строй Груп» про стягнення штрафних санкцій було залишено без розгляду, що не свідчить про переривання позовної давності з огляду на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши наявність зазначених у касаційних скаргах підстав касаційного оскарження судових рішень (п. 1 ч. 2 ст. 287, п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України), дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги ТОВ «Нова Строй Груп» та закриття касаційного провадження, порушеного за касаційною скаргою ТОВ «Сервісагро-Умань», з огляду на таке.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами попередніх інстанцій, 11.04.2019 між ТОВ «Сервісагро-Умань» (замовник) та ТОВ «Нова Строй Груп» (виконавець) було укладено договір № 02/19 на влаштування зовнішнього огородження та покрівлі даху з сандвіч-панелей, за умовами якого замовник доручає, а виконавець виконує власними та залученими силами третіх осіб, з власних матеріалів, зовнішнє огородження та покрівлю з сендвіч-панелей, згідно з кошторисною документацією, яка є невід`ємною частиною договору (адреса будівництва: Черкаська обл., Уманський р-н., с. Гродецьке, вул. Софіївська, 1 А).

У п. 2.1 договору сторони узгодили його ціну - 8 357 498,26 грн.

За п. п. 4.1, 4.2 договору виконавець зобов`язується використовувати отримані кошти для виконання робіт та закупівлі матеріалів згідно з умов договору та графіку фінансування. Замовник зобов`язувався виконувати сплати виконавцю згідно з графіку фінансування та після підписання актів приймання -передачі або актів виконаних робіт для відповідного виду робіт.

Відповідно до п. 9.1 договору виконавець приступає до виконання робіт після отримання передплати згідно з графіком фінансування, який є частиною договору.

Між сторонами було підписано додаток № 1 до договору № 02/19 від 11.04.2019, в якому погодили графік фінансування будівництва за договором на суму 8 357 498,26 грн: передплата на матеріали - протягом 7 днів від підписання договору - 6 500 000, 00 грн; передплата на початок робіт - протягом 14 днів від початку робіт - 500 000, 00 грн; передплата на роботи - 30 днів від початку робіт - 500 000, 00 грн; передплата на роботи - 45 днів від початку робіт - 500 000, 00 грн; остаточний розрахунок за монтаж МК - підписання акту - 357 498, 26 грн (а.с. 8, т. 1).

У додатку № 2 до договору № 02/19 від 11.04.2019 кінцевим терміном виконання робіт визначили 31.10.2019.

За п. 4.3 договору замовник має право затримати кінцевий розрахунок за роботи, виконані з недоробками та дефектами, виявленими при прийманні цих робіт, до їх усунення.

Відповідно до п. 12.1 договору при порушенні строку виконання робіт за договором виконавець сплачує замовнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від договірної ціни за кожен день прострочення, а за прострочення понад 15 днів додатково стягується штраф у розмірі 5% від суми невиконаних або недовиконаних робіт.

У матеріалах справи міститься платіжне доручення № 438 від 17.04.2019 про перерахування позивачем відповідачу 6 500 000, 00 грн з призначенням платежу: «передплата за матеріали за договором підряду № 02/19 від 11.04.2019; платіжне доручення № 834 від 20.06.2019 про перерахування позивачем відповідачу 500 000, 00 грн з аналогічним призначенням платежу; платіжне доручення № 1048 від 13.08.2019 з призначенням платежу: «передплата на роботи за договором підряду № 02/19 від 11.04.2019»; платіжне доручення № 1202 від 03.10.2019, за яким позивач перерахував 400 000, 00 грн відповідачу з призначенням платежу «передплата на роботи за договором підряду № 02/19 від 11.04.2019»; платіжне доручення № 741 від 07.04.2020 про перерахування 100 000, 00 грн з призначенням платежу: «передплата на роботи за договором підряду № 02/19 від 11.04.2019»; платіжне доручення № 834 від 16.04.2020 про сплату 100 000,00 грн з призначенням платежу «передплату на роботи за договором підряду № 02/19 від 11.04.2019»; платіжне доручення № 1042 від 21.05.2020 про сплату відповідачу 50 000, 00 грн з призначенням платежу: «передплата на роботи за договором підряду № 02/19 від 11.04.2019» (а.с. 16-22, т. 1).

Також між сторонами було підписано акт звірки взаєморозрахунків, в якому зазначено про перерахування позивачем відповідачу 7 750 000,00 грн (а.с. 10, т. 1).

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач належним чином не виконав свої зобов`язання за договором № 02/19 від 11.04.2019, чим порушив його умови та вимоги ст. ст. 525 526 530 ЦК України, а тому до нього необхідно застосувати відповідальність у вигляді стягнення штрафних санкцій. Здійснивши власний перерахунок заявлених до стягнення штрафних санкцій, встановив, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 923 355,04 грн пені та 375 000,00 грн штрафу.

Апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для застосування до відповідача відповідальності у вигляді стягнення штрафу і пені. Однак, взявши до уваги висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 200/11343/14-ц, та, зазначивши, що сторона може скористатись передбаченим законом правом на подання заяви про застосування позовної давності у суд апеляційної інстанції не тільки у випадку коли її не було належним чином повідомлено про розгляд справи у суді першої інстанції і вона не з`явилась у судове засідання, а і у випадку коли учасник процесу знав про розгляд справи, проте з об`єктивних причин не зміг прийняти участь у розгляді справи та скористатись своїм правом, як відбулось в цьому випадку (представника відповідача, який належним чином був повідомлений про розгляд справи у суді першої інстанції, у судове засідання не з`явився з поважних причин), застосував заявлену відповідачем позовну давність при перегляді рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Встановивши вказане, керуючись ч. 3 ст. 549, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 9 836,07 грн пені. В частині вирішення позову про стягнення штрафу погодився з місцевим господарським судом про його стягнення у сумі 375 000,00 грн.

Вирішуючи спір, господарські суди обох інстанцій не взяли до уваги наданий відповідачем акт приймання- виконаних робіт, з огляду на те, що він направлявся на адресу позивача: м. Умань, пров. Чкалова, 2 Б, яка не є юридичною адресою позивача чи адресою розміщення його об`єктів.

Верховний Суд вважає висновки господарських судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на таке.

Згідно із ч. 1 ст. 509, ст. 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Правовідносини, які виникають між сторонами на підставі зобов`язання, безпосередньо складаються із двох частин: 1) обов`язку вчинити певну дію; 2) права вимагати вчинення цієї дії.

Зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін та погоджених ними умов, у яких закріплюються їх права і обов`язки, що складають зміст договірного зобов`язання (ч. 1 ст. 628 ЦК України). При цьому зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч. 3 ст. 509 ЦК України, п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов`язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов`язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Певними особливостями наділене виконання зобов`язання за двостороннім договором, оскільки передбачає зустрічне виконання.

Правилами зустрічного виконання зобов`язання встановлені ст. 538 ЦК України.

За ст. 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Частиною 2 ст. 613 ЦК України встановлено, якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Таким чином, виконання зобов`язання боржником може бути відстрочене на час прострочення кредитора, якщо останній не вчинив дій, необхідних для виконання. Тобто, в такому випадку боржник не буде вважатися таким, що прострочив, та не буде нести за це відповідальність до моменту вчинення кредитором передбачених договором, необхідних дій.

З ч. 2 ст. 11 ЦК України вбачається, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори, що укладаються між суб`єктами цивільних правовідносин, до яких законодавцем віднесено договір підряду.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу (ч. 1 ст. 837 ЦК України).

Договір підряду складається з двох взаємопов`язаних між собою зобов`язань: 1) правовідношення, в якому виконавець має надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов`язку; 2) правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 914/3132/20, у п. 51 постанови Верховного Суду від 02.06.2022 у справі № 911/2320/20).

Частиною 2 ст. 837 ЦК України встановлено, що договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду (ч. 1 ст. 846 ЦК України).

З аналізу ч. 1 ст. 530, ч. 1 ст. 846 ЦК України вбачається, що підрядник зобов`язаний виконати підрядні роботи за завданням замовника у строк (термін), встановлений у договорі підряду, з урахуванням строків (термінів) виконання окремих етапів робіт, якщо такі визначено у договорі підряду.

Закріплене у ЦК України визначення договору підряду дає підстави для висновку, що це консенсуальний, двосторонній та оплатний договір (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц).

Відповідно до ч. 1 ст. 850, ст. 851 ЦК України замовник зобов`язаний сприяти підрядникові у виконанні роботи у випадках, в обсязі та в порядку, встановлених договором підряду. Підрядник має право не розпочинати роботу, а розпочату роботу зупинити, якщо замовник не надав матеріалу, устаткування або річ, що підлягає переробці, і цим створив неможливість виконання договору підрядником.

Якщо замовник не сплатив встановленої ціни роботи або іншої суми, належної підрядникові у зв`язку з виконанням договору підряду, підрядник має право притримати результат роботи, а також устаткування, залишок невикористаного матеріалу та інше майно замовника, що є у підрядника (ч. 1 ст. 856 ЦК України).

Статті 851 та 856 ЦК України, які визначають для підрядника окремі наслідки невиконання замовником зобов`язань за договором підряду, стосуються виняткових випадків. Однак такими випадками не обмежується прострочення кредитора за договором підряду в розумінні ст. 613 ЦК України, оскільки сторонам в договорі не заборонено передбачити такі умови, які не відповідатимуть випадкам, визначеним ст. ст. 851 856 ЦК України (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 910/9397/20).

Оскільки договір підряду має двосторонній характер, тобто певні обов`язки покладаються як на одну, так і на іншу сторону, то у такому зобов`язанні кожна зі сторін одночасно є боржником та кредитором. З точки зору виконання такі зобов`язання є зустрічними, оскільки виконання свого обов`язку однією із сторін обумовлюється виконанням другою стороною свого обов`язку. Виконання зустрічних зобов`язань передбачає виконання кожною із сторін свого обов`язку у порядку, встановленому в даному випадку договором підряду. Якщо ж одна із сторін зобов`язання не виконує свого обов`язку у порядку і строки, встановлені договором, то відповідно друга сторона має право або зупинити виконання свого обов`язку, або відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Виконання підрядником своїх зобов`язань за договором (навіть у випадку невиконання зобов`язань замовником) не може свідчити, що він погодився з простроченням попередньої оплати замовником. Виконання робіт без попередньої оплати не є вчиненням конклюдентних дій, які призвели до фактичної зміни умов договору, зокрема щодо порядку розрахунків, оскільки підрядник скористався своїм законним правом у зустрічному зобов`язанні (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20.12.2018 у справі № 911/105/18, на який посилається відповідач в обґрунтування підстави касаційного оскарження, встановлену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України).

У постанові від 28.05.2020 у справі № 910/6217/19 Верховний Суд зазначив, що при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів підряду як зі сторони замовника, так і підрядника, суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами підрядного зобов`язання діям на його виконання у їх сукупності.

Застосовуючи до відповідача відповідальність у вигляді стягнення штрафних санкцій відповідно до пп. 12.1 договору, ст. 549 ЦК України, господарські суди попередніх інстанцій не дали належної оцінки наявним у матеріалах справи документам відповідно до вимог ст. 86 ГПК України; не звернули увагу на те, що укладений між сторонами договір є двостороннім і, що виконання однією із сторін свого обов`язку (виконавцем) обумовлюється виконанням другою свого (замовником); не застосували вимог ст. 538 ЦК України про зустрічне виконання зобов`язання, на необхідність чого вказав Верховний Суд у п. 5.2.4 постанови від 20.12.2018 у справі № 911/105/18, на яку ТОВ «Нова Строй Груп» посилається у касаційній скарзі; не встановили яким чином пов`язується строк виконання робіт згідно з умовами укладеного сторонами договору (п. 9.1 договору): з отриманням відповідачем попередньої оплати чи роботи мали виконуватись відповідачем згідно з графіком; не звернули уваги на те, що матеріали справи містять додаток № 1 до договору, в якому погоджено виконання робіт залежно від їх передплат замовником; не встановили чи здійснив замовник всю передплату у сумі 500 000, 00 грн на роботи, які підрядник мав здійснити на 45 день від початку робіт, як було погоджено у додатку № 1 до договору № 02/19 від 11.04.2019 з урахуванням того, що згідно з платіжними дорученнями № 741 від 07.04.2020, № 834 від 16.04.2020 позивач перерахував відповідачу 200 000, 00 грн, а за платіжним дорученням № 1042 від 21.05.2020 - 50 000,00 грн, тобто сплатив 250 000, 00 грн, а не 500 000, 00 грн. Не дали оцінку п. 4.3 договору, відповідно до якого замовник вправі затримати кінцевий розрахунок за роботи, виконані з недоробками чи дефектами (у додатку № 1 до договору сторони зазначили, що остаточний розрахунок за монтаж МК у сумі 357 498,26 грн здійснюється під час підписання акту), а не затримувати передплату у сумі 500 000, 00 грн на роботи, які підрядник мав здійснити на 45 день від початку робіт. Не дослідили чи не відбулось прострочення замовника в розумінні ст. 613 ЦК України, що мало наслідком унеможливлення виконання ТОВ «Нова Строй Груп» робіт за договором та чи скористався останній правом на зупинення виконання своїх обов`язків за договором у зв`язку з простроченням замовника (вказане відповідає висновку, викладеному у п. 25 постанови Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 910/123/17, на який посилається ТОВ «Нова Строй Груп» в обґрунтування п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України).

Отже, висновки судів попередніх інстанцій про прострочення підрядником виконання своїх обов`язків та застосування до нього відповідальності у вигляді стягнення штрафних санкцій є передчасними, зроблені судами без належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13.02.2018 у справі № 910/123/17, від 20.12.2018 у справі № 911/105/18, на які ТОВ «Нова Строй Груп» посилається в касаційній скарзі.

Також суди попередніх інстанцій не прийняли до уваги акт приймання -передачі від 2020 року з огляду на те, що він направлявся на адресу: м. Умань, пров. Чкалова, 2 Б, яка не є юридичною чи фактичною адресою позивача.

Як вбачається із матеріалів справи, 14.04.2020 підрядник направляв замовнику акт приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2020 року, довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрат, підсумкову відомість ресурсів на адресу: 20304, м. Умань, пров. Чкалова, 2 Б і 16.04.2020 ці документи були отримані ОСОБА_1, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 80-81, т. 1).

При цьому, матеріали справи містяться документи, в яких ОСОБА_1, який є менеджером по будівництву ТОВ «Сервісагро-Умань», діяв від імені ТОВ «Сервісагро-Умань» та підписував акти обстеження виконання будівельних робіт (а.с. 12, т. 1).

Отже, господарські суди, в порушення вимог ст. ст. 86 236 ГПК України, не дослідили чи узгоджували сторони іншу адресу для кореспонденції, ніж юридична адреса позивача, хто отримав документи, які відповідач направляв позивачу на адресу: 20304, м. Умань, пров. Чкалова, 2 Б 14.04.2020 і чи був ОСОБА_1, який отримав вказані документи, про що зазначено в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, уповноважений на їх отримання від імені ТОВ «Сервісагро-Умань».

Також господарськими судами при вирішені спору не враховано такого.

За ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За ч. 2 ст. 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Завдання неустойки - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки.

Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (подібний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У постанові Верховного Суду України від 03.09.2014 у справі 6-100цс14, на яку відповідач посилається в обґрунтування п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, міститься висновок, що ч. 3 ст. 551 ЦК України, з урахуванням положень ст. 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови якщо її розмір значно перевищує розмір збитків.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені, штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені, штрафу.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у п. 67 постанови касаційного господарського суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).

Верховний Суд у постанові від 04.04.2018 у справі № 367/7401/14-ц дійшов висновку, що у вказаній статті не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність однієї з них.

Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

Конституцій суд України у рішенні від 11.07.2013 у справі № 7-рп/2013 зазначив, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. ч. 1, 2 ст. 627 Кодексу засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

З урахуванням вищевикладеного, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру.

Стягуючи з відповідача штрафні санкції, ні суд першої інстанції (дійшов висновку про правомірність їх стягнення у сумі 1 298 355,04 грн, з яких 923 355, 04 грн - пеня, 375 000,00 грн - штраф), ні апеляційний господарський суд (стягнув 9 836,07 грн пені, 375 000,00 грн штрафу) не врахували висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 03.09.2014 у справі № 6-100цс14, на яку ТОВ «Нова Строй Груп» посилається в обґрунтування п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не вирішили питання зменшення заявлених позивачем штрафних санкцій відповідно до вимог ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України.

Судом апеляційної інстанції при застосуванні позовної давності щодо стягнення пені не було враховано такого.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості) встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (зокрема, до вимоги про стягнення пені) - тривалістю в один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Тлумачення ч. 3 ст. 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі, позовна давність судом не застосовується.

Тобто цією нормою встановлені суб`єктивні межі застосування позовної давності, а саме передбачені випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв`язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі.

Отже, позовна давність, як загальна, так і спеціальна є диспозитивною, а не імперативною в застосуванні.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із наступними змінами і доповненнями) установлено з 12.03.2020 до 31.10.2020 на всій території України карантин.

Законом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, п. 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Як встановлено судом апеляційної інстанцій, датою звернення позивача із цим позовом до суду є 28.04.2021, а період нарахування позивачем до стягнення пені становить з 31.10.2019 до 28.04.2021.

Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що обґрунтованими є вимоги про стягнення пені в сумі 923 355,04 грн за період з 01.11.2019 до 30.04.2020. При цьому, застосувавши заявлену відповідачем позовну давність, зазначив про пропуск позивачем позовної давності за період з 01.11.2019 по 27.04.2020 і що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 9 836,07 грн пені за період з 28.04.2020 по 30.04.2020.

Однак, судом апеляційної інстанції не було враховано, що згідно з вказаним Законом № 540-IX строки, визначені ст. ст. 257 258 ЦК України (зокрема, щодо стягнення пені), продовжуються на строк дії карантину, який встановлюється постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 (із наступними змінами і доповненнями) та дійшов передчасного висновку про пропуск позивачем позовної давності щодо стягнення пені за період з 01.11.2019 до 27.04.2020.

З урахуванням вище вказаного, касаційну скаргу ТОВ «Нова Строй Груп» необхідно задовольнити частково, скасувавши рішення Господарського суду Черкаської області від 11.08.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2021, а справу - направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, належним чином дослідити наявні у матеріалах справи докази відповідно до вимог ст. 86 ГПК України - договір 02/19 від 11.04.2019, додатки № 1, № 2 до договору, платіжні доручення, встановити з чим пов`язується строк виконання робіт згідно з умовами укладеного сторонами договору (п. 9.1 договору), дослідити чи не відбулось прострочення позивачем виконання свого обов`язку із сплати передплати на роботи, зокрема у сумі 500 000, 00 грн (45 днів від початку робіт) та чи скористався відповідач своїм правом на зупинення виконання свого обов`язку відповідно до вимог ст. ст. 538 856 ЦК України; в залежності від встановленого вирішити питання щодо наявності чи відсутності прострочення виконання відповідачем свого обов`язку за договором. Надати оцінку наявному в матеріалах справи рекомендованому повідомленню про вручення поштового відправлення, яким підтверджується направлення відповідачем позивачу на адресу: 20304, м. Умань, пров. Чкалова, 2 Б акту приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2020 року і дослідити чи був ОСОБА_1 уповноважений на їх отримання від імені ТОВ «Сервісагро-Умань». Дійшовши висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій, здійснити їх правильних перерахунок і якщо розмір штрафних санкцій буде неспівмірним з вчиненим порушення, обговорити питання щодо застосування до спірних правовідносин ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України. Відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, з дотриманням принципів, закріплених в ст. ст. 2 11 ГПК України, з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права прийняти рішення, яке відповідає ст. ст. 236 -238 ГПК України.

З огляду на скасування рішення Господарського суду Черкаської області від 11.08.2021 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2021 підлягає скасуванню і додаткове рішення від 02.09.2021, яким було стягнуто з відповідача на користь позивача 24 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Щодо касаційної скарги ТОВ «Сервісагро-Умань», необхідно зазначити таке.

Позивач вважає неправильним висновок суду апеляційної інстанції про можливість застосувати позовну давність до спірних правовідносин на стадії апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції у випадку незаявлення про її застосування до місцевого господарського суду. Зазначає, що прийняття апеляційним господарським судом до розгляду вказаної заяви відповідача відбулось без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17 (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України).

Щодо посилань на вказані постанови Верховного Суду, необхідно зазначити таке.

У постанові від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19, за позовом АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» до Токмацької міської ради, ТОВ «Придніпровська Біотес», Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області в особі Міськрайонного управління у Токмацькому районі та м. Токмаку, про скасування запису про право власності, витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, зобов`язання внести зміни до автоматизованої системи державного земельного кадастру, встановлено таке:

- крім клопотання про зупинення провадження у справі, позивачем до апеляційного господарського суду подавалося також і клопотання про долучення додаткових доказів, а саме: матеріалів геодезичних вишукувань та перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість), які виконані сертифікованим інженер-геодезистом Нестеренко С.Я., в прийнятті яких апеляційний суд необґрунтовано відмовив, на думку скаржника;

- обґрунтовуючи неможливість подання матеріалів геодезичних вишукувань та перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) до суду першої інстанції, позивач зазначив, що 11.02.2020 в судовому засіданні місцевого господарського суду його представник заявив клопотання про відкладення розгляду справи для виготовлення витребуваної експертом документації, а також клопотання про виклик експерта в судове засідання для надання роз`яснень щодо витребуваних документів, а саме відносно доцільності виготовлення загальної геодезичної зйомки та можливості обмежитись саме ділянкою де виявлено перетинання; після відмови господарського суду першої інстанції в задоволенні перелічених клопотань позивач замовив комплекс топографо-геодезичних робіт щодо відновлення зовнішніх меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) регіональної філії «Придніпровська залізниця»;

- враховуючи обсяг робіт, а саме те, що обстежувана земельна ділянка розташована уздовж залізничної колії на відрізку 88-89 км.; введені в країні обмеження відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширення на території України короновірусу COVID-19», з подальшим подовженням, ускладнили виконання замовлених робіт та їх виконання потребувало більше часу, ніж за стабільної роботи (скаржник вважає, що не надав матеріали геодезичних вишукувань до суду першої інстанції з об`єктивних причин, які від нього не залежали);

- апеляційний суд з`ясував, що з наданих позивачем матеріалів геодезичних вишукувань та перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) неможливо встановити коли заявник звернувся до інженера-геодезиста Нестеренко С.Я., однак із пояснювальної записки спеціаліста вбачається, що комплекс робіт виконано у червні 2020 року, тобто через два місяці після винесення рішення суду першої інстанції;

- ГПК України допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона, однак неприйнятною є ситуація, коли суд першої інстанції відмовив у позові, а заявник апеляційної скарги просить долучити до апеляційної скарги матеріали дослідження (висновок), який виготовлено на його замовлення після вирішення справи судом першої інстанції;

-виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції саме в суді першої інстанції, однак під час розгляду справи місцевим господарським судом позивач не повідомляв суд про неможливість надання матеріалів геодезичних вишукувань та перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість), а тому у діях суду апеляційної інстанції відсутні жодні порушення норм ГПК України при відмові у задоволенні клопотання позивача про долучення додаткових доказів.

Також скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, за позовом Одеської митниці ДФС до ТОВ «МСК - ІВТ - Термінал» про стягнення 32 694 679, 39 грн збитків, які становлять вартість втраченого майна за договорами відповідального зберігання № 185 від 30.07.2015, № 52 від 02.03.2016. У справі № 916/3130/17 суд касаційної інстанції зазначив, що позивач, стверджуючи про порушення судом апеляційної інстанції ст. ст. 80 269 ГПК України, посилається на докази, які датовані вже після прийняття рішення судом першої інстанції, тобто докази, яких взагалі не існувало навіть на момент розгляду спору по суті судом першої інстанції.

Верховний Суд у справі № 916/3130/17 зазначив, що така обставина (тобто відсутність доказів як таких) взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України не залежно від причин неподання позивачем таких доказів. Допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. На думку касаційного господарського суду, недотримання норм процесуального права мало місце саме з боку позивача, який не виконав покладеного на нього п. 4 ч. 1 ст. 42 ГПК України обов`язку з подання доказів у встановленому процесуальним законодавством порядку та доведення таким чином підставності заявленого позову в суді першої інстанції, а в касаційній скарзі за допомогою маніпулювання процесуальними нормами намагається перекласти відповідальність на наслідки невчинення ним процесуальних дій на суд апеляційної інстанції та з метою отримання іншого рішення у справі переконати Верховний Суд у тому, що порушення норм процесуального права внаслідок неприйняття доказів допущені саме судом апеляційної інстанції.

Отже, в обох постановах Верховного Суду, на які посилався скаржник ТОВ «Сервісагро-Умань» в обґрунтування п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, досліджувалось питання можливості прийняття нового доказу, поданого позивачем на стадії апеляційного перегляду рішення місцевого господарського суду, який не існував при розгляді справи судом першої інстанції - матеріалів геодезичних вишукувань та перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) - справа № 908/1908/19 та доказів на підтвердження факту заподіяння збитків (справа № 916/3130/17).

Водночас, у справі, яка переглядається, спірним питанням є застосування судом апеляційної інстанції позовної давності за заявою відповідача у випадку незаявлення про її застосування в суді першої інстанції (представник відповідача у судове засідання у суд першої інстанції не з`явився, однак подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи та зазначав причини своєї неявки, які судами обох інстанції оцінені по-різному - суд першої інстанції встановив їх неповажними, а апеляційний господарський суд - поважними).

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За ч. 3 ст. 74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

З аналізу статей 80 269 ГПК України вбачається, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі, апеляційною інстанцією) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

Отже, докази - це будь-які дані, отримані у процесуально передбаченому порядку, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, які мають значення для вирішення справи. Докази є інститутом процесуального права і їх види, порядок і строк подачі врегульовано главою 5 ГПК України «докази та доказування».

Натомість, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу (ст. 256 ЦК України). Протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого цивільного права чи інтересу судом.

Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

З огляду на вказане, заяву про сплив позовної давності може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання - письмового чи усного, що відповідає вимогам наведеної статті процесуального законодавства (подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 10.06.2021 у справі № 922/3121/19, від 09.04.2019 у справі № 912/1104/18, від 20.09.2019 у справі № 904/4342/18, від 26.06.2018 у справі № 522/15385/14-ц).

Отже, позовна давність, із застосуванням якої на стадії апеляційного перегляду рішення суду не погоджується позивач у цій справі, на відміну від доказів, не є інститутом процесуального права (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17), а на неї поширюється розділ V ЦК України «строки та терміни. Позовна давність», тобто є інститутом матеріального права.

Оформлення її окремим клопотанням не перетворює її на докази, встановлені ст. 73 ГПК України, спір щодо прийняття яких існував у постановах Верховного Суду, наведених скаржником ТОВ «Сервісагро-Умань».

З огляду на те, що у справах № 908/1908/19, № 916/3130/17, на які скаржник ТОВ «Сервісагро-Умань» посилається в обґрунтування підстави касаційного оскарження, встановлену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, вирішувалось питання можливості прийняття поданих позивачем доказів на стадії апеляційного перегляду, які не існували на момент винесення рішення судом першої інстанції, а у справі, яка переглядалась - спірним є питання застосування судом апеляційної інстанції позовної давності, яка не заявлялась у суді першої інстанції (у випадку нез`явлення відповідача у суд першої інстанції, за наявності його клопотання про відкладення розгляду справи з причин, які апеляційний господарський суд визнав поважними), то у цих справах і справі, яка переглядається, надавалась оцінка різним інститутам - доказам (процесуальне право) та позовній давності (матеріальне право), судові рішення приймались за інших фактичних обставин справи, із застосуванням різних норм права, що свідчить, що правовідносини у вказаних скаржником справах і справі, яка переглядається, не є подібними.

Щодо посилання скаржника ТОВ «Сервісагро-Умань» на помилковість застосування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 200/11343/14-ц до спірних правовідносин, необхідно зазначити що у справі № 200/11343/14-ц, серед іншого, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася у суд першої інстанції.

Проте, ч. 2 ст. 287 ГПК України, яка визначає підстави касаційного оскарження, не містить такої підстави касаційного оскарження як безпідставність врахування висновку суду касаційної інстанції.

Безпідставним є посилання позивача і на ч. 2 ст. 372 ЦПК України, адже Цивільний процесуальний кодекс встановлює порядок здійснення цивільного судочинства, а не господарського. Судове рішення господарського суду може бути скасоване з підстав передбачених нормами ГПК України, а не ЦПК України, на які помилково посилається позивач у касаційній скарзі.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником ТОВ «Сервісагро-Умань» підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, аналіз висновків, зроблених у постанові суду апеляційної інстанції, яка оскаржується, не свідчить про її невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, і ці висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням різних фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними, колегія суддів дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «Сервісагро-Умань» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2021 у справі № 925/577/21.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження, порушеного за касаційною скаргою ТОВ «Сервісагро-Умань» відповідно до приписів ст. 296 ГПК України, судові витрати за розгляд цієї касаційної скарги покладаються на скаржника ТОВ «Сервісагро-Умань» (подібний висновок міститься в ухвалі Верховного Суду від 09.06.2021 у справі № 910/6550/20).

Відповідно до п. 14 ст. 129 ГПК України суд касаційної інстанції не здійснює розподіл судових витрат за розгляд касаційної скарги ТОВ «Нова Строй Груп».

Керуючись ст. ст. 296 300 301 308 310 314 315 316 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

закрити касаційне провадження, порушене за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісагро-Умань» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 листопада 2021 року у справі № 925/577/21.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Строй Груп» задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Черкаської області від 11 серпня 2021 року, додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 02 вересня 2021 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 листопада 2021 року у справі № 925/577/21 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді С. Бакуліна

Н. Губенко