№ 932/14855/19

Постанова

Іменем України

21 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 932/14855/19

провадження № 61-17804св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

позивач - Департамент патрульної поліції Національної поліції України,

відповідач - ОСОБА_1 ,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на ухвалу Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 14 травня 2021 року у складі судді Цитульського В. І. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У жовтні 2019 року Департамент патрульної поліції Національної поліції України (далі - Департамент патрульної поліції) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, посилаючись на те, що наказом Департаменту патрульної поліції від 21 січня 2016 року № 9 о/с ОСОБА_1 було призначено на посаду інспектора патрульної поліції в місті Дніпропетровську, а в подальшому переведено на посаду інспектора Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області. 23 вересня 2018 року екіпаж патрульної поліції, у складі якого перебував ОСОБА_1 , заступив на патрулювання на службовому автомобілі «Toyota Prius», реєстраційний номер НОМЕР_1 . 24 вересня 2018 року приблизно о 05 год. 20 хв. на проспекті Б. Хмельницького, 164-а в місті Дніпрі з вини відповідача, який керував вищезгаданим автомобілем, сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), внаслідок якої транспортний засіб зазнав механічний пошкоджень. Постановою Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 24 жовтня 2018 року у справі № 200/16002/18 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Згідно з висновком експертного дослідження від 10 червня 2019 року № 22/12.2/5 вартість матеріального збитку, завданого Департаменту патрульної поліції внаслідок ДТП, в якій було пошкоджено службовий автомобіль, становить 63 835,90 грн. Враховуючи викладене, Департамент патрульної поліції просив стягнути із ОСОБА_1 на свою користь 63 835,90 грн на відшкодування майнової шкоди.

Ухвалою Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 22 жовтня 2019 року відкрито провадження в цій справі.

Ухвалою Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 14 травня 2021 року закрито провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Роз`яснено Департаменту патрульної поліції його право звернутися до суду з цим позовом в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що оскільки спірні правовідносини щодо відшкодування шкоди/збитків виникли між суб`єктом владних повноважень та особою, яка перебуває на посаді публічної служби, то ця справа підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишено без задоволення, а ухвалу Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 14 травня 2021 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відповідач, перебуваючи на посаді, яка відноситься до публічної служби, завдав шкоду державі в особі Департаменту патрульної поліції шляхом пошкодження майна в період здійснення ним повноважень, пов`язаних з виконанням його службових обов`язків. У випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом обов`язково постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. В рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України, якою охоплюються питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Таким чином, висновок місцевого суду про закриття провадження у справі з підстав того, що спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, є правильним.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У листопаді 2021 року Департамент патрульної поліції подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 14 травня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник вказав, що при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Правовідносини між сторонами в цій справі не стосуються безпосередньо прийняття, проходження чи звільнення відповідача з публічної служби, не спрямовані на захист прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку суб`єкта владних повноважень й не стосуються оскарження дій останнього, а виникли з деліктного зобов`язання - внаслідок заподіяння шкоди. З огляду на зазначене за своїм суб`єктним складом, предметом спору, обраним позивачем способом захисту порушених прав та характером спірних правовідносин спір є приватноправовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. В цьому випадку той факт, що майнової шкоди завдано позивачеві - суб`єкту владних повноважень - під час проходження відповідачем служби, не змінює правової природи спірних відносин і не перетворює цей спір на публічно-правовий. Співробітник поліції, який керує службовим транспортним засобом і вчиняє ДТП, навіть під час виконання ним його службових обов`язків, вчиняє цивільний делікт не під час здійснення адміністративно-владних повноважень, а допускаючи порушення принципу генерального делікту, тобто загальної заборони завдання шкоди особі, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 15 квітня 2020 року у справі № 203/3237/16.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська.

01 грудня 2021 року справа № 932/14855/19 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо закриття провадження у справі.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Статтею 7 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації.

Поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (стаття 8 Закону України «Про Національну поліцію»).

Відповідно до статті 17 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень (частина перша статті 59 Закону України «Про Національну поліцію»).

У пункті 1 Розділу ІІІ Порядку використання і зберігання транспортних засобів Національної поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 вересня 2017 року № 757, зазначено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04 червня 2003 року № 848 «Про впорядкування використання легкових автомобілів бюджетними установами та організаціями» всі транспортні засоби органів поліції використовуються виключно в службових цілях, для забезпечення оперативної і господарської діяльності в межах установлених лімітів та передбачених у їх кошторисах асигнувань.

Патрульна служба відповідно до покладених на неї завдань здійснює, зокрема цілодобове патрулювання території обслуговування з метою забезпечення належної охорони громадського порядку, громадської безпеки та контролю за дотриманням правил дорожнього руху, забезпечення його безпеки. У разі необхідності здійснює регулювання дорожнього руху (підпункт 1 пункту 1 Розділу ІІІ Положення про патрульну службу Міністерства внутрішніх справ, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України02 липня 2015 року № 796).

Згідно зі статтею 19 Закону України «Про Національну поліцію» у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом. Держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.

Судами встановлено, що наказом Департаменту патрульної поліції від 21 січня 2016 року № 9 о/с ОСОБА_1 було призначено на посаду інспектора патрульної поліції в місті Дніпропетровську, а в подальшому переведено на посаду інспектора Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області.

23 вересня 2018 року екіпаж патрульної поліції, у складі якого перебував ОСОБА_1 , заступив на патрулювання на службовому автомобілі «Toyota Prius», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

24 вересня 2018 року приблизно о 05 год. 20 хв. на проспекті Б. Хмельницького, 164-а в місті Дніпрі ОСОБА_1 , керуючи під час несення служби вищезгаданим автомобілем, здійснив наїзд на електроопору № 378, внаслідок чого транспортний засіб зазнав механічний пошкоджень.

Постановою Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 24 жовтня 2018 року у справі № 200/16002/18 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП (порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів).

Згідно з висновком експертного дослідження від 10 червня 2019 року № 22/12.2/5 вартість матеріального збитку, завданого Департаменту патрульної поліції внаслідок ДТП, в якій було пошкоджено службовий автомобіль, становить 63 835,90 грн.

Звертаючись до суду з цим позовом, Департамент патрульної поліції просив стягнути з відповідача 63 835,90 грн на відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП під час виконання ОСОБА_1 службових обов`язків, а саме здійснення патрулювання на службовому автомобілі (несення публічної служби).

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду (пункти 1, 2, 8 частини першої статті 4 КАС України).

За правилами пункту 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Таким чином, у справі, яка переглядається, відповідач, перебуваючи на посаді, що відноситься до публічної служби, завдав шкоду державі в особі Департаменту патрульної поліції шляхом пошкодження майна (транспортного засобу) в період здійснення ним повноважень, пов`язаних з виконанням його службових обов`язків.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК Україна майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У випадку вирішення спору щодо зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи.

Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.

Подібні спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.

Вказані правові висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16 (провадження № 11-892апп18), від 22 січня 2020 рокуу справі № 813/1045/18 (провадження № 11-574апп19), а також - Верховним Судом в постановах від 30 вересня 2020 року у справі № 204/2763/18 (провадження № 61-6497св19), від 15 жовтня 2020 року у справі № 320/8119/17 (провадження № 61-2135св20), від 18 листопада 2020 року у справі № 756/12568/18 (провадження № 61-3646св20).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що спір з приводу відшкодування органу державної влади шкоди, завданої відповідачем шляхом пошкодження службового автомобіля під час здійснення патрулювання, тобто під час виконання службових обов`язків (несення публічної служби), є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.

Зазначене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним, зокрема в постановах від 25 листопада 2020 року у справі № 202/124/19 (провадження № 61-7056св20), від 09 грудня 2020 року у справі № 204/824/18 (провадження № 61-3383св19), від 14 грудня 2020 року у справі № 750/13126/19 (провадження № 61-10483св20), від 25 січня 2021 року у справі № 727/7203/18 (провадження № 61-7722св19), від 18 серпня 2021 року у справі № 205/4241/18 (провадження № 61-308св20), в яких спірні правовідносини були аналогічними (Департамент патрульної поліції пред`явив позови до працівників патрульної служби (поліції) про відшкодування завданої ними шкоди, спричиненої пошкодженням службового транспортного засобу під час ДТП) і суди попередніх інстанцій або ж сам Верховний Суд вказали на необхідність вирішення таких справ у порядку адміністративного судочинства.

Посилання заявника на висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 15 квітня 2020 року у справі № 203/3237/16 (провадження № 61-10121св19), згідно з яким співробітник поліції, який керує службовим транспортним засобом і вчиняє ДТП, навіть під час виконання ним його службових обов`язків, вчиняє цивільний делікт не під час здійснення адміністративно-владних повноважень, а допускаючи порушення принципу генерального делікту, тобто загальної заборони пошкодження та знищення майна будь-якої особи, не можуть свідчити про недотримання судами попередніх інстанцій правил предметної юрисдикції, оскільки у справі № 203/3237/16 вирішувалося питання про відшкодування шкоди, завданої потерпілій особі внаслідок ДТП, а в цій справі органом державної влади заявлені вимоги про відшкодування шкоди до свого працівника - поліцейського, який проходить службу в органах поліції.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми процесуального права щодо визначення судової юрисдикції цієї справи.

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України залишити без задоволення.

Ухвалу Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 14 травня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко