Постанова
Іменем України
21 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 953/18314/19
провадження № 61-9731св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 ,
представник позивача ОСОБА_3 ,
відповідач квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Міністерство оборони України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу квартирно-експлуатаційного відділу
м. Харкова на рішення Київського районного суду м. Харкова, у складі судді Попраса В. О., від 12 грудня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Бурлаки І. В., Яцини В. Б., від 19 травня 2020 року.
Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом
до квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова (далі КЕВ м. Харкова), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Міністерство оборони України, про зобов`язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона є військовослужбовцем та має вислугу років на військовій службі 24 роки. Вказувала, що держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом УРСР та іншими законами. Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла. Зазначала, що оскільки її вислуга років на військовій службі складає більше 20 років, вона звернулася до відповідача із заявою, в якій просила розглянути питання щодо надання їй постійного житла шляхом зняття статусу «службова» з квартири, в якій вона проживає для подальшої її приватизації. Необхідні для вирішення цього питання документи містяться в їїобліковій справі, яка знаходиться у відповідача. Проте, відповідач відмовив в задоволенні її заяви, посилаючись, в тому числі на наказ заступника Міністра оборони України від 13 березня 2019 року № 4187/з, в якому зазначається, що з метою збереження службового фонду приймати рішення щодо забезпечення військовослужбовців службовою житловою площею шляхом її виключення з числа службової за умови вислуги військовослужбовців на військовій службі не менше 25 календарних років. Оскільки стаж військової служби у ОСОБА_1 менше 25 років, підстави для розгляду питання щодо виключення житлового приміщення з числа службового відсутні, враховуючи, що розгляд зазначеного питання не є обов`язком, а виключно правом відповідача, а сам факт проживання особи в квартирі не є підставою для виключення житлового приміщення з числа службового.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд зобов`язати
КЕВ м. Харкова: здійснити відповідне клопотання перед виконавчим комітетом Харківської міської ради за встановленим порядком для виключення квартири
АДРЕСА_1 з числа службової для забезпечення позивача та її дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійним житлом; підготувати список, на підставі отриманих документів, надання житлової площі для постійного проживання, який затверджується Комісією з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями; подати до виконавчого комітету Харківської міської ради відповідні документи для видачі їй ордеру на постійну житлову площу квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Зобов`язано КЕВ м. Харкова у відповідності до вимог пунктів 3-7 розділу VІІ Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністра оборони України № 380 від 31 липня 2018 року (далі Інструкція з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями), підготувати список надання військовослужбовцю ОСОБА_1 житлової площі для постійного проживання, який разом з обліковою справою військовослужбовця ОСОБА_1 , витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1
№ 80 від 07 березня 2019 року, копією протоколу засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_1 № 3 від 05 березня 2019 року направити до Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України для узагальнення та внесення на розгляд Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей житловими приміщеннями.
У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем дотримано всі умови, що визначені Інструкцією з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України
від 31 липня 2018 року № 380 (далі Інструкція з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями), зокрема, вона є військовослужбовцем, перебуває на військовій службі, має календарну вислугу більше 20 років, є учасником бойових дій, перебуває на квартирному обліку в КЕВ м. Харкова, але постійного житла до цього часу не отримала. Районний суд зазначив, що внаслідок бездіяльності відповідача позивач фактично позбавлена можливості реалізувати свої права на житло. Відмовляючи у задоволенні позову у частині вирішення позовних вимог про зобов`язання відповідача подати до виконавчого комітету Харківської міської ради відповідні документи для видачі їй ордеру, суд першої інстанції виходив із того, що рішення щодо кожного військовослужбовця про погодження надання постійного житла приймається після розгляду питання про надання постійного житла комісією з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, якою таке питання відносно ОСОБА_1 ще не розглядалось.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 19 травня 2020 року апеляційну скаргу КЕВ м. Харкова залишено без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2019 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що позивач є військовослужбовцем, перебуває на військовій службі, мала на момент звернення до суду вислугу на військовій службі більше 20 років, є учасником бойових дій, перебуває на квартирному обліку в Харківському гарнізоні у загальній черзі з 17 вересня 1997 року
за № 387, та першочерговій з 20 серпня 2015 року за № 283, отже має право на забезпечення житлом, зокрема право на виключення житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання. Апеляційний суд зазначив, що КЕВ м. Харкова не надав доказів на підтвердження обґрунтованості відмови у поданні клопотання за заявою військовослужбовця про розгляд питання про виключення житла з числа службового при наявності клопотання командира військової частини з цього приводу. Немотивована бездіяльність КЕВ м. Харкова обмежує права позивача на забезпечення житлом, гарантовані Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а посилання відповідача на необхідність дотримання черговості при вирішенні питання щодо виключення житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання визнано необґрунтованим, оскільки позивач вже забезпечений службовим житлом у порядку черговості.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі КЕВ м. Харкова просить скасувати оскаржені судові рішення та прийняти нове судове рішення, яким у позові відмовити, посилаючись на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України), а також на те, що суди не дослідили належним чином зібрані
у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що відповідно до пункту 1 розділу 7 Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями особи, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, забезпечується жилим приміщенням згідно з чергою у військовій частині, що визначається часом зарахування на облік. Заявник вказує, що позивач не є першою на квартирній черзі. На думку заявника, судами порушено права інших осіб, які зараховані до черги на отримання житла раніше, ніж позивач. Також вказує, що права ОСОБА_1 на житло не порушені. КЕВ м. Харкова вважає, що наявні підстави для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 636/1514/19.
Судові рішення у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 не оскаржуються, а тому касаційному перегляду в силу вимог статті 400 ЦПК України не підлягають.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1
ОСОБА_3 просить залишити касаційну скаргу КЕВ м. Харкова без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є військовослужбовцем та має вислугу років у військовій службі 24 роки.
18 березня 2014 року виконавчим комітетом Харківської міської ради ОСОБА_1 на одну особу було видано службовий ордер № 065491 на квартиру АДРЕСА_2 .
Відповідно до довідки КЕВ м. Харкова від 15 жовтня 2019 року № 6440 ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку в Харківському гарнізоні
у загальній черзі з 17 вересня 1997 року за № 387 та першочерговій (УБД)
з 20 серпня 2015 року за № 283. Склад родини 2 особи.
11 червня 2019 року представник позивача звернувся до КЕВ м. Харкові із заявою, в якій просив розглянути питання про надання ОСОБА_1 постійного житла шляхом зняття статусу «службова» з квартири АДРЕСА_1 , в якій проживає позивач.
Облікова справа військовослужбовця ОСОБА_1 містить наступні документи:
Рішення житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 05 березня 2019 року № 3 про необхідність виключення з числа службового та надання житлового приміщення квартири
АДРЕСА_1 для постійного проживання підполковника медичної служби ОСОБА_1 .
Наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 07 березня 2019 року № 80 про необхідність виключення з числа службового та надання військовослужбовцю ОСОБА_1 житлового приміщення квартири
АДРЕСА_1 для постійного проживання.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.
Відповідно до пункту 2 статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, не підлягають приватизації. Лише після вирішення питання про зняття з даного житла статусу службового, воно може бути приватизоване на умовах і в порядку, передбаченому Законом.
За змістом статті 118 Житлового кодексу Української РСР службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі підрозділів всіх видів і родів Збройних Сил України, як в воєнний, так і в мирний час. Учасникам бойових дій надаються зокрема, такі пільги, як першочергове забезпечення житлом осіб, що потребують поліпшення житлових умов.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених ЖК Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.
Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті.
Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1081 від 3 серпня 2006 року, а саме пунктом 3 встановлено, що військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання. Забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання проводиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.
У пункті 11 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями встановлено механізм виключення житлового приміщення з числа службового, передбачено, що виключення житлового приміщення з числа службового провадиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу.
Пунктом 10 розділу 7 Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями передбачено, що військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров`я, віком, у зв`язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю І чи ІІ групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному пунктами 3-7 цього розділу.
Виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи спір, врахувавши вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, оскільки позивач є військовослужбовцем, перебуває на військовій службі, мала на момент звернення до суду вислугу на військовій службі
24 роки, є учасником бойових дій, перебуває на квартирному обліку в Харківському гарнізоні у загальній черзі з 17 вересня 1997 року за № 387 та першочерговій (УБД) з 20 серпня 2015 року за № 283, а отже має право на забезпечення житлом, зокрема право на виключення житла, яке вона займає, з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання.
Суди обґрунтованого виходили із того, що КЕВ м. Харкова не надав доказів на підтвердження обґрунтованості відмови (зволікання) у поданні клопотання за заявою військовослужбовця про розгляд питання про виключення житла з числа службового при наявності позитивного рішення житлової комісії військової частини та наказу командира військової частини з цього приводу. Немотивована бездіяльність КЕВ м. Харкова обмежує права позивача на забезпечення житлом, гарантовані Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а посилання відповідача на необхідність дотримання черговості при вирішенні питання щодо виключення житла з числа службового та забезпечення ним військовослужбовця для постійного проживання колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки позивач вже забезпечена службовим житлом у порядку черговості.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 04 березня
2020 року у справі №636/1514/19 (провадження № 61-19985св19). Підстав для відступу від висновків, висловлених у зазначеній постанові, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлені з порушенням норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 19 травня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Синельников
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович