ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 лютого 2020 року
м. Київ
Справа № 9901/452/19
Провадження № 11-924заі19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 серпня 2019 року (суддя Бучик А. Ю.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України (далі - Інститут СБУ, СБУ відповідно), Верховної Ради України (далі - ВРУ), СБУ про визнання протиправними та скасування рішень, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії та
ВСТАНОВИЛА:
1. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому просив:
- визнати протиправними та скасувати накази Інституту СБУ від 04 лютого 2019 року № 9 та № 10 «Про призначення службової перевірки» та від 24 травня 2019 року № 96-ос ДСК «Про скасування преміювання»;
- визнати протиправними дії Інституту СБУ щодо видання наказів від 04 лютого 2019 року № 9 та № 10 «Про призначення службової перевірки» та від 24 травня 2019 року № 96-ос ДСК «Про скасування преміювання», зобов`язання Інституту СБУ їх скасувати та утримуватися в подальшому від порушень прав, свобод та інтересів військовослужбовців Інституту СБУ в частині видання наказів про проведення службових перевірок стосовно військовослужбовців Інституту СБУ і безпідставного зниження рівня грошового забезпечення військовослужбовців Інституту СБУ;
- визнати протиправними дії Інституту СБУ з присвоєння наказам від 13 березня 2019 року № 51-ос ДСК, від 19 березня 2019 року № 55-ос ДСК, від 17 травня 2019 року № 93-ос ДСК, від 24 травня 2019 року № 96-ос ДСК грифа «Для службового користування» та зобов`язати Інститут СБУ зняти гриф обмеження доступу із зазначених документів (інформації) і в подальшому утримуватися від неправомірного (незаконного) обмеження доступу до відповідної інформації;
- витребувати від Інституту СБУ вищезазначені документи з грифом «Для службового користування» та іншу інформацію з обмеженим доступом, що може стосуватися оскаржуваних позивачем рішень (актів) Інституту СБУ, та використати їх як докази;
- зобов`язати Інститут СБУ відшкодувати позивачеві шкоду, заподіяну протиправними діями та оскаржуваними рішеннями, діями, бездіяльністю Інституту СБУ, шляхом встановлення та визнання ціни позову у розмірі 9999 грн 99 коп., а також зобов`язати Інститут СБУ в порядку регресу стягнути ці кошти з посадових та службових осіб Інституту СБУ, винних в порушенні його прав, свобод та законних інтересів;
- визнати протиправними дії СБУ щодо перевірки скарг позивача, керуючись Законом України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96-ВР), зобов`язати СБУ утриматись від перевірок скарг військовослужбовців СБУ, керуючись Законом № 393/96-ВР, та зобов`язати СБУ здійснювати перевірку скарг військовослужбовців СБУ, що стосуються проходження ними військової служби відповідно до вимог статутів Збройних Сил України;
- визнати інформацію, викладену в доповідній записці помічника Голови СБУ - начальника ГІ СБУ від 26 квітня 2019 року № 3/3-1643 ДСК, недостовірною у зв`язку з порушенням порядку розгляду скарг військовослужбовців;
- визнати протиправними дії СБУ з накладення дисциплінарного стягнення на позивача на підставі доповідної записки помічника голови СБУ - начальника ГІ СБУ від 26 квітня 2019 року № 3/3-1643 ДСК, підготовленої за результатом розгляду скарг позивача, та дії Інституту СБУ з порушенням чинного законодавства;
- визнати протиправними дії СБУ щодо видання наказу голови СБУ від 03 травня 2019 року № 569-ос ДСК «Про накладання дисциплінарного стягнення» (в частині пунктів 2 і 3) та зобов`язати СБУ скасувати пункти 2 і 3 наказу голови СБУ від 03 травня 2019 року № 569-ос ДСК і змінити назву цього наказу на «Щодо зняття дисциплінарного стягнення»;
- визнати протиправними та скасувати положення (пункти 2 і 3) наказу голови СБУ від 03 травня 2019 року № 569-ос ДСК;
- визнати протиправними дії СБУ з надання офіційної відповіді за результатом розгляду скарг позивача (лист ГІ СБУ від 26 квітня 2019 року № 3/3-1645 ДСК), доповідної записки помічника Голови СБУ - начальника ГІ СБУ від 26 квітня 2019 року № 3/3-1645 ДСК, підготовленої за результатом розгляду скарг позивача та наказу голови СБУ від 03 травня 2019 року № 569-ос ДСК з грифом «Для службового користування», та зобов`язати СБУ зняти гриф обмеження доступу до зазначених документів і в подальшому утримуватися від неправомірного (незаконного) обмеження на доступ до відповідної інформації;
- визнати протиправними та нечинними положення Інструкції про порядок проведення службових розслідувань та службових перевірок стосовно військовослужбовців СБУ, затвердженої наказом Центрального управління СБУ від 04 лютого 2016 року № 45 в частині проведення службових перевірок стосовно військовослужбовців СБУ;
- витребувати від СБУ вищезазначені документи з грифом «Для службового користування» та іншу інформацію з обмеженим доступом, що може стосуватися оскаржуваних позивачем рішень (актів), дій СБУ, та використати їх як докази;
- зобов`язати СБУ відшкодувати позивачеві шкоду, заподіяну оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю СБУ, шляхом встановлення та визнання ціни позову у розмірі 99 999 грн 99 коп. та зобов`язати СБУ в порядку регресу стягнути ці кошти з посадових та службових осіб СБУ, винних в порушенні прав, свобод та законних інтересів позивача;
- визнати бездіяльність ВРУ щодо нестворення відповідно до статті 89 Конституції України та статті 6 Закону України від 21 червня 2018 року № 2469-VIII «Про національну безпеку України» комітету ВРУ, до повноважень якого належить забезпечення контрольних функцій ВРУ за діяльністю державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, правоохоронних органів, правоохоронних органів спеціального призначення та розвідувальних органів згідно з вимогами Конституції України щодо забезпечення національної безпеки - протиправною і зобов`язати ВРУ вжити дієвих та невідкладних заходів щодо створення зазначеного комітету.
2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 19 серпня 2019 року позовну заяву повернув позивачу з урахуванням вимог частини шостої статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що позивачем заявлені вимоги, які підсудні йому лише в частині, а саме щодо вимог до ВРУ.
Однак підстав для роз`єднання заявлених позивачем позовних вимог на етапі вирішення питання про відкриття провадження у справі немає з огляду на імперативні положення КАС України, які регулюють це питання.
3. ОСОБА_1 не погодився із зазначеною ухвалою суду і подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Незгоду з рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду аргументує тим, що позивач правомірно об`єднав кілька вимог, підсудних різним судам, в одне провадження та, керуючись своїм правом, передбаченим статтею 25 КАС України, обрав для розгляду адміністративної справи Верховний Суд. Вважає, що оскільки КАС України не визначив територіальну підсудність адміністративної справи у випадку, якщо справа щодо однієї з вимог підсудна окружному адміністративному суду, а щодо іншої вимоги - Верховному Суду як суду першої інстанції, то з урахуванням положень статті 25 КАС України така справа має розглядатися адміністративним судом за вибором позивача.
На думку позивача, суд першої інстанції всупереч вимогам статті 172 КАС України не постановив відповідної ухвали про роз`єднання (відмову в роз`єднанні) позовних вимог.
Указує, що суд помилково послався на положення статей 273 278 КАС України, не застосувавши при цьому статті 21, 25, 266 цього Кодексу, а також помилково визначив строк оскарження оспорюваної ухвали - замість 15-денного 2-денний.
Наголошує позивач і на тому, що заявлені ним позовні вимоги пов`язані між собою підставою виникнення, поданими доказами, є між собою основними та похідними.
Зазначає і про помилковість висновку суду про те, що заявлені позовні вимоги до ВРУ стосуються захисту лише суспільних інтересів, тоді як позивач обґрунтовував позов необхідністю захисту його прав, свобод та інтересів як військовослужбовця.
4. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 09 вересня 2019 року залишила апеляційну скаргу без руху, ухвалою від 02 жовтня 2019 року відкрила апеляційне провадження, а ухвалою від 31 жовтня 2019 року призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження.
5. Інститут СБУ, СБУ та ВРУ у відзивах на апеляційну скаргу позивача погодились з оспореним останнім судовим рішенням, наголосили на правильності висновків суду та просять залишити скаргу без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 серпня 2019 року - без змін.
6. Велика Палата Верховного Суду дослідила наведені в апеляційній скарзі доводи, перевірила матеріали справи, переглянула оскаржуване судове рішення і не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
У пункті 3 частини першої статті 4 цього Кодексу міститься визначення поняття «адміністративний суд», згідно з яким - це суд, до компетенції якого зазначеним Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ. За пунктом 5 цієї частини статті як адміністративне судочинство розуміють діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно з частинами першою, другою статті 21 КАС України позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою. Якщо справа щодо пов`язаних вимог територіально підсудна різним місцевим адміністративним судам, то її розглядає один із цих судів за вибором позивача.
Положенням цієї процесуальної норми кореспондують правила частини першої статті 172 КАС України про те, що в одній позовній заяві може бути об`єднано кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Водночас у цій статті в частинах четвертій, п`ятій та шостій встановлено заборони об`єднувати в одне провадження кілька вимог, щодо яких закон встановлює особливості порядку їх розгляду. Зокрема, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом (частина четверта цієї статті), а також щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам (частина п`ята цієї статті).
Поряд з тим закон встановлює умову, за якої суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може (вправі) до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або кілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства і тоді, коли розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, буде продовжувати здійснювати суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог.
За приписами частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРУ, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.
Згідно з частиною третьою статті 27 КАС України правила про виключну підсудність для окремих категорій адміністративних справ може визначатися цим Кодексом.
Відповідно до частин першої, другої статті 266 КАС України адміністративні справи про законність дій чи бездіяльності ВРУ, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, а також законність актів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду не менше ніж з п`яти суддів.
За пунктом 6 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
Як убачається зі змісту позовної заяви, у цьому зверненні до адміністративного суду ОСОБА_1 об`єднав кілька вимог до різних суб`єктів відповідальності. Одні з цих вимог стосуються ВРУ та за правилами виключної підсудності належать до компетенції Касаційного адміністративного суду як суду першої інстанції, а інші вимоги - до Інституту СБУ та СБУ цьому суду не підсудні.
Оскільки позивач об`єднав в одне провадження кілька вимог, що підсудні різним судам, і немає законних підстав для їхнього роз`єднання в окремі провадження таким чином, щоб після роз`єднання Верховний Суд як суд першої інстанції міг розглядати у самостійному провадженні позовні вимоги до Інституту СБУ та СБУ, які цьому суду за правилами виключної підсудності не підсудні, то суд першої інстанції ухвалив правильне рішення про повернення позовної заяви її авторові.
Таке рішення є обґрунтованим, відповідає точному змісту процесуального закону і не обмежує право позивача на звернення за захистом до суду.
Посилання скаржника на можливість одночасного розгляду позовних вимог до Інституту СБУ, СБУ та ВРУ через їхню взаємозалежність і взаємопов`язаність (а саме: через бездіяльність ВРУ у питанні створення відповідного комітету з контролю за діяльністю СБУ не забезпечено дотримання останнім законодавства України з питань проходження позивачем військової служби в СБУ), що, своєю чергою, максимально наближує розгляд заявлених вимог Верховним Судом, не впливають на законність оскарженого рішення і не містять підстав для його скасування. Ці доводи є власним баченням скаржника правоможності і доцільності об`єднання в одне провадження кількох позовних вимог, які підсудні різним судам. Однак такі міркування не дозволяють скаржнику не виконувати вимоги закону про неможливість об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам, і не забороняють суду застосувати до позивача наслідки невиконання цих вимог закону у вигляді повернення позовної заяви без розгляду.
Не впливають на правильність рішення суду й покликання скаржника на сформований ним принцип розгляду справи судом вищої інстанції позовних вимог, якщо одні з них підсудні йому, а інші - суду нижчої судової інстанції. Із цієї аргументації не випливає, що Верховний Суд як суд першої інстанції вправі розглядати вимоги, які за законом йому не підсудні. Понад те, перебирання на себе повноважень із судового розгляду, які не підсудні відповідному суду, призведе до порушення права особи на розгляд справи судом, встановленим законом, на оскарження його в апеляційному та/чи касаційному порядку, що є неприпустимим.
Інші доводи скаржника не нівелюють правильність наведених висновків суду першої інстанції.
7. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Міркування і твердження ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не спростовують правильності правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених в оскаржуваній ухвалі.
З огляду на це Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суд прийняв правильне процесуальне рішення, тому підстав для втручання й скасування ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 серпня 2019 року немає.
Керуючись статтями 169 172 243 266 315 316 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 серпня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. І. Гриців
Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв
Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко
С. В. Бакуліна Н. П. Лященко
В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
Ю. Л. Власов В. В. Пророк
Д. А. Гудима Л. І. Рогач
В. І. Данішевська О. М. Ситнік
Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук
О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич
О. Р. Кібенко О. Г. Яновська