№ 9901/496/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2022 року

м. Київ

Справа № 9901/496/21

Провадження № 11-95за22

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Гриціва М. І.,

суддів Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.

розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 серпня 2022 року (судді Данилевич Н. А., Єресько Л. О., Жук А. В., Мартинюк Н. М., Мельник-Томенко Ж. М.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) про зобов`язання повторно розглянути запит від 03 серпня 2020 року і

ВСТАНОВИЛА:

1. У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ВРП про зобов`язання повторно розглянути його запит від 03 серпня 2020 року (в частині прохання надати протоколи ВРП і її дисциплінарних палат в електронному (відсканованому) вигляді) без вимоги сплати відшкодування фактичних витрат на копіювання та друк у разі, якщо протоколи будуть надаватись в електронному (відсканованому) вигляді без виготовлення їх паперових копій.

Прохання мотивує тим, що 03 серпня 2020 року на підставі Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939-VI) він звернувся до відповідача із запитом про надання публічної інформації (електронних копій протоколів і технічного запису всіх засідань ВРП та її дисциплінарних палат, які стосувались розгляду дисциплінарних справ, скарг щодо суддів або будь-яких інших дисциплінарних питань щодо суддів і відбулись упродовж періоду з 12 листопада 2019 року до 03 серпня 2020 року). 10 серпня 2020 року Рада листом відмовила йому у наданні запитуваної інформації.

Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) постановою у справі № 9901/235/20 рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 січня 2021 року скасувала й ухвалила нове рішення - про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , зокрема, зобов`язала ВРП повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 03 серпня 2020 року.

31 серпня 2021 року на електронну адресу позивача від Ради надійшов лист № 25708/0/9-21, в якому зазначалося, що для виконання рішення суду йому необхідно оплатити витрати на копіювання у розмірі 6 822 грн 97 коп.

ОСОБА_1 вважає вимогу ВРП про оплату вказаних витрат протиправною та такою, що не відповідає вимогам законодавства. Позаяк запитувана інформація має суспільний інтерес, то, на думку позивача, обмежувати доступ до неї через покладання на її запитувача обов`язку відшкодувати понесені розпорядником інформації матеріальні витрати (паперу, порошку картриджу принтера) є неправомірним.

2.Представник ВРП у відзиві на адміністративний позов вказав на безпідставність заявлених позовних вимог. Переконує, що ВРП на виконання рішення суду здійснила повторний розгляд запиту позивача від 03 серпня 2020 року і у зв`язку із цим вважає рішення суду у справі № 9901/235/20 виконаним. А це, своєю чергою, дає підстави для відмови в задоволенні позовних вимог.

Далі відповідач зазначає, що Кабінет Міністрів України постановою від 15 січня 2020 року № 4 «Про внесення змін до граничних норм витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію» (далі - Постанова № 4) до граничних витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію, відніс послугу з виготовлення цифрових копій документів шляхом сканування та встановив для неї граничні норми витрат не більше 0,1 % розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за сканування однієї сторінки. У зв`язку зі змінами у законодавстві голова ВРП своїм наказом затвердив розмір фактичних витрат на копіювання або друк документів (у тому числі шляхом виготовлення цифрових копій документів шляхом сканування).

З огляду на викладене відповідач уважає заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги безпідставними і необґрунтованими.

3. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 23 серпня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.

З-поміж іншого, суд зауважив, що доводи ОСОБА_1 про наявність в інформації, що була предметом його запиту від 03 серпня 2020 року, ознак тієї, що становить суспільний інтерес, а також про неправомірність вимог відповідача про оплату витрат на суму 6 822 грн 97 коп. на відшкодування фактичних витрат за надання в електронному (відсканованому) вигляді протоколів засідань ВРП та її дисциплінарних палат у кількості 2 878 сторінок, можуть бути предметом оцінки суду лише у випадку обрання позивачем належного способу захисту - звернення до суду з вимогами про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в задоволенні запиту позивача від 03 серпня 2020 року, оформленою у вигляді листа-відповіді ВРП від 31 серпня 2021 року № 25708/0/9-21, та зобов`язання ВРП надати позивачу запитувану інформацію (протоколи засідань ВРП та її дисциплінарних палат) в електронному (відсканованому) вигляді без вимог щодо стягнення плати за відшкодування фактичних витрат на копіювання та друк.

4. ОСОБА_1 не погодився із цим рішенням суду і звернувся до Великої Палати через підсистему «Електронний суд» із апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Покликаючись на практику національних судів щодо ефективного способу захисту в адміністративному судочинстві, за якою суд може і зобов`язаний брати активну роль у виборі способів відновлення права особи, в тому числі шляхом самостійного уточнення позовних вимог, позивач вважає, що у цій справі суд першої інстанції проявив надмірний формалізм, відхиливши позов лише з тієї підстави, що разом з вимогою зобов`язати ВРП вчинити дії він не заявив вимогу визнати протиправною її відповідь від 31 серпня 2021 року, фактично самоусунувшись від вирішення спору через формулювання позовних вимог, які він розцінив недостатніми з точки зору ефективності.

Позивач наголошує, що така вимога сама по собі не приводить до будь-яких змін у балансі прав і обов`язків учасників правовідносин, а у випадку задоволення такої вимоги ВРП не повинна буде вчиняти будь-яких дій на поновлення прав позивача. Разом з тим, на його думку, суд був необмежений вийти за межі заявлених позовних вимог, які, однак, зводяться до незгоди із відповіддю Ради від 31 серпня 2021 року в частині вимоги оплати копіювання протоколів засідань.

5. Велика Палата ухвалою від 06 вересня 2022 року відкрила провадження у цій справі, а ухвалою від 19 вересня 2022 року призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження на 29 вересня 2022 року. На засіданні 29 вересня 2022 року розгляд справи перенесено на 27 жовтня 2022 року.

6. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вважаючи рішення суду першої інстанції вмотивованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права просить залишити її без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 серпня 2022 року - без змін.

7. Велика Палата дослідила матеріали справи, зважила на письмові звернення до суду, що стосуються суті спору, і дійшла висновку про таке.

8. Відповідаючи на порушені в апеляційній скарзі питання, Велика Палата передусім має з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), про наявність якого порушеного права чи інтересу заявив вимоги позивач та можливість його поновлення / захисту в обраний ним спосіб.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду звернула увагу на те, що зазначені ОСОБА_1 в позовній заяві підстави обґрунтування позовних вимог свідчать про фактичну незгоду позивача з отриманою від ВРП відповіддю від 31 серпня 2021 року № 25708/0/9-21, а отже, ці підстави не узгоджуються з обраним позивачем способом захисту порушених, на його думку, прав, що свідчить про неправильно обраний позивачем спосіб їх захисту.

Суд першої інстанції, виходячи з обставин справи, зауважив, що Верховний Суд в ухвалі від 11 жовтня 2021 року, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 , поданої в порядку статті 282 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), звертав увагу позивача, що неправомірна, на його думку, саме відмова ВРП у наданні на його запит безкоштовно запитуваної інформації є самостійною підставою для звернення до адміністративного суду з відповідним позовом.

Суд наголосив, що такою відмовою в рамках спірних правовідносин є відповідь ВРП від 31 серпня 2021 року № 25708/0/9-21.

Суд першої інстанції виснував, що доводи ОСОБА_1 щодо наявності в інформації, що була предметом запиту позивача від 03 серпня 2020 року, ознак інформації, що становить суспільний інтерес, а також неправомірності дій відповідача щодо вимог стосовно оплати витрат на суму 6 822 грн 97 коп. як відшкодування фактичних витрат за надання в електронному (відсканованому) вигляді протоколів засідань ВРП та її дисциплінарних палат у кількості 2878 сторінок може бути предметом оцінки судом лише у випадку обрання позивачем належного способу захисту, а саме - звернення до суду з вимогами про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в задоволенні запиту позивача від 03 серпня 2020 року, оформленою у вигляді листа-відповіді ВРП від 31 серпня 2021 року № 25708/0/9-21 та зобов`язання ВРП надати позивачу запитувану інформацію (протоколи засідань ВРП та її дисциплінарних палат) в електронному (відсканованому) вигляді без вимог щодо стягнення плати за відшкодування фактичних витрат на копіювання та друк.

9.Такий висновок суд зробив виходячи з обставин справи, які стисло можна викласти так.

03 серпня 2020 року позивач звернувся до відповідача із запитом відповідно до вимог Закону № 2939-VI, в якому просив надати йому копії протоколів і технічних записів усіх засідань ВРП і її Дисциплінарних палат, які стосувались розгляду дисциплінарних скарг щодо суддів або будь-яких інших дисциплінарних питань щодо суддів, за період з 12 листопада 2019 року по 03 серпня 2020 року. Копії технічних записів та копії протоколів у відсканованому вигляді позивач просив надіслати йому на електронну адресу.

10 серпня 2020 року відповідач листом відмовив у її наданні. Вказав, що згідно з пунктом 6.7 Регламенту ВРП, затвердженого її рішенням від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 (далі - Регламент ВРП), отримати запитувану інформацію можуть лише сторони дисциплінарного провадження.

Позивач оскаржив цю відмову в судовому порядку.

Велика Палата постановою від 08 липня 2021 року у справі № 9901/235/20 рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 січня 2021 року скасувала й ухвалила нове рішення - про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до ВРП, зобов`язавши Раду повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 03 серпня 2020 року про надання публічної інформації (електронних копій протоколів і технічного запису усіх засідань ВРП та її дисциплінарних палат, які стосувались розгляду дисциплінарних справ, скарг щодо суддів або будь-яких інших дисциплінарних питань щодо суддів і які відбулись у період з 12 листопада 2019 року до 03 серпня 2020 року).

В іншій частині позову відмовила.

31 серпня 2021 року ВРП на адресу позивача направила лист за № 25708/0/9?21, в якому повідомила, що на виконання рішення суду вона повторно розглянула запит від 03 серпня 2020 року. Зазначила, що за період з 12 листопада 2019 року до 03 серпня 2020 року відбулось 33 засідання Першої Дисциплінарної палати ВРП, 33 засідання Другої Дисциплінарної палати ВРП, 30 засідань Третьої Дисциплінарної палати ВРП та 35 засідань ВРП, які стосувались дисциплінарних питань щодо суддів. Загальна кількість проведених Радою та дисциплінарними палатами засідань із зазначених питань за вказаний період становить 131. Запитувана інформація у вигляді протоколів засідань ВРП та її дисциплінарних палат складає 2878 сторінок. Посилаючись на частину другу статті 21 Закону № 2939-VI, відповідач надіслав ОСОБА_1 безкоштовно 10 сторінок запитуваної інформації у розрізі порушених ним питань, а також рахунок для здійснення оплати витрат на виготовлення цифрових копій інших документів. Крім того, цим листом ВРП довела до відома позивача, що технічні записи засідань ВРП та її дисциплінарних палат за вказаний період містять 55,5 ГБ оперативної пам`яті, а використання архіватора потребуватиме формування більше 1500 томів та, відповідно, надсилання більше 1500 листів з вкладеннями, що покладає на розпорядника інформації надмірний тягар. Позивачу запропоновано обрати один із варіантів доступу до запитуваної інформації: забезпечення місця роботи за комп`ютером у приміщенні ВРП для прослуховування за відповідним графіком упродовж певного часу; здійснення технічного запису інформації у разі надання DVD-дисків або іншого носія інформації. До вказаної відповіді ВРП додала рахунок від 31 серпня 2021 року № 9 на оплату витрат на суму 6 822 грн 97 коп. та 10 сторінок запитуваної ним інформації.

Не погоджуючись із законністю вимоги заплатити зазначену суму, позивач звернувся до суду.

10. Як указав суд першої інстанції, предметом розгляду цієї справи є зобов`язання ВРП повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 03 серпня 2020 року (в частині прохання надати протоколи ВРП і її дисциплінарних палат в електронному (відсканованому) вигляді) без вимоги сплати відшкодування фактичних витрат на копіювання та друк у разі, якщо протоколи будуть надаватись в електронному (відсканованому) вигляді без виготовлення паперових їх копій. Бо саме в такому вигляді сформована прохальна частина заявленого позову.

Разом з тим суд, погоджуючись, що обґрунтування позовних вимог свідчить про фактичну незгоду позивача з отриманою від ВРП відповіддю від 31 серпня 2021 року № 25708/0/9-21, робить висновок, що зміст прохальної частини позовної заяви не узгоджується з її змістом, що, з погляду суду, свідчить про неправильно обраний позивачем спосіб їх захисту. Звідси - відмовляє в її задоволенні.

За змістом позову та апеляційної скарги позивача справді простежується його незгода з вимогою ВРП, що висловлена в повідомленні від 31 серпня 2021 року, оплатити копіювання запитуваних ним в листі від 03 серпня 2020 року документів, відмова у видачі яких розпорядником інформації вже була предметом судового розгляду.

Позивач з покликанням на положення частини четвертої статті 21 Закону № 2939-VI, за якою при наданні особі інформації про себе та інформації, що становить суспільний інтерес, плата за копіювання та друк не стягується, намагається довести через призму прийнятих, у тому числі за його зверненнями, судових рішень, що запитувана ним інформація становить суспільний інтерес.

Далі позивач переконує, що встановлення і вимога оплати за сканування запитуваної інформації на підставі частини третьої статті 21 Закону № 2939?VI є неправомірною, оскільки сканування не передбачає понесення розпорядником інформації матеріальних витрат та не є власне «копіюванням та друком» за змістом цього Закону. Однак тлумачення та інтерпретація цієї норми передбачає множинне тлумачення термінів «копіювання та друк» як такі, що включають або не включають в себе «сканування». Тут, з його погляду, суд мав би віддати перевагу тлумаченню, за якого закон не вимагає стягнення плати за сканування, а отже, і постанова Кабінету Міністрів України в цій частині не підлягає застосуванню як така, що суперечить закону.

Спростовує позивач і зміст оскарженої відповіді ВРП від 31 серпня 2021 року щодо покладення на розпорядника інформації надмірного тягаря з виготовлення значної кількості цифрових копій запитуваних позивачем документів практикою національних та міжнародних судових інституцій стосовно безкоштовного надання запитуваної інформації та власним баченням цифровізації роботи ВРП.

Тобто предмет позову беззаперечно включає вимогу про повторний розгляд запиту від 03 серпня 2020 року про надання запитуваних протоколів ВРП та її дисциплінарних палат в електронному (відсканованому) вигляді), але через призму незгоди з вимогою оплати відшкодування фактичних витрат на копіювання та друк у разі, якщо протоколи будуть надаватись в електронному (відсканованому) вигляді без виготовлення їх паперових копій, яка була зазначена у відповіді ВРП від 31 серпня 2021 року.

Зміст позову та апеляційної скарги свідчить, що окреслені позивачем предмет та підстави позову стосуються самостійної вимоги щодо безкоштовного надання запитуваної раніше (у 2020 році) інформації. Формулювання прохальної частини, яку саме так визначив та навів ОСОБА_1 , не породжує жодних сумнівів у цьому.

11.Предметом позову є матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, відповідно до яких суд має ухвалити рішення, а підставою позову - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, які складаються із фактів, що тягнуть певні правові наслідки: зміну чи припинення правовідносин.

Розміром позову є кількісна характеристика позовних вимог. Отже, збільшення або зменшення розміру позовних вимог може відбутися шляхом зміни кількісних характеристик позовних вимог, але в межах спірних правовідносин.

Водночас предмет позову кореспондує зі способами судового захисту права (змістом позову), які визначені статтею 5 КАС України, а тому зміна предмета позову означає зміну вимоги, що свідчить про обрання позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права або його доповнення, у межах спірних правовідносин.

Отже, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - зміну обставин, на яких ґрунтуються вимоги особи, яка звернулася з позовом. Зміна предмета або підстав позову може відбуватися лише у межах спірних правовідносин. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Наслідком розгляду заяви, зміст якої свідчить про одночасну зміну предмета і підстав позову, є повернення такої заяви та розгляд раніше заявлених позовних вимог, якщо позивач не відмовляється від позову. Водночас у таких випадках позивач не позбавлений права звернутися з новим окремим позовом у загальному порядку.

За положеннями статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Наведене означає, що принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом він не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених вимог.

Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. При цьому такий вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява.

12. Велика Палата наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед в активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставини справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує, якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

За змістом статті 210 КАС України до процесуальних обов`язків адміністративного суду віднесено з`ясування обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, і дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються. У такий спосіб проявляється інформування учасників адміністративного процесу щодо порядку реалізації судового розгляду та змісту адміністративної справи. Ознайомлення зі змістом джерел доказів (засобів доказування) дає змогу належно встановити обставини адміністративної справи. Зміст наведених норм дає підстави дійти висновку, що обов`язок встановлення фактичних обставин у конкретній справі законодавцем покладається саме на адміністративний суд, який насамперед має з`ясувати предмет спору та відповідно визначити обставини, які необхідно встановити для правильного його вирішення.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

13. Виходячи зі змісту завдання адміністративного судочинства, принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі та можливості виходу за межі позовних вимог з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень суд адміністративної юрисдикції зобов`язаний не лише формально розглянути заявлені позовні вимоги, а й у комплексі дослідити обставини справи, надати їм відповідну правову оцінку і, у випадку необхідності, захистити порушене право позивача.

Про це неодноразово нагадував у своїх постановах Верховний Суд, зокрема в рішенні від 30 січня 2020 року (справа № 263/15399/16-а). У цій справі суд також зазначив, що «у цьому випадку некоректне формулювання позовних вимог шляхом прохання визнати протиправними дії інспектора УПП саме щодо незаконного зупинення, затримання та проведення медичного огляду, замість прохання визнати протиправними дії під час виконання службових обов`язків, не може бути підставою для відмови у позові повністю».

З огляду на наведене висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову через незазначення в резолютивній частині позову вимоги щодо листа ВРП від 31 серпня 2021 року є перешкодою в доступі до правосуддя, а відтак - порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статей 55 124 Конституції України, оскільки позивач визначає предмет та підстави позову, а обов`язком суду є установлення обґрунтованості позову та вирішення спору по суті заявлених вимог з визначенням правовідносин сторін, що випливають зі встановлених обставин та правових норм, які підлягають застосуванню до цих правовідносин.

14.Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, Велика Палата вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

15.Надаючи правову оцінку позовним вимогам ОСОБА_1 щодо його незгоди з рішенням ВРП, висловленого у її відповіді від 31 серпня 2021 року, в частині вимоги оплати відшкодування фактичних витрат на копіювання та друк у разі, якщо протоколи будуть надаватись в електронному (відсканованому) вигляді без виготовлення паперових їх копій, які позивач просив в запиті від 03 серпня 2020 року (в частині прохання надати протоколи ВРП і її дисциплінарних палат в електронному (відсканованому) вигляді), Велика Палата виходить з такого.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом № 2939-VI.

Публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, установлених законом (стаття 1 Закону № 2939-VI).

Метою Закону № 2939-VI є надання запитувачам доступ до відкритої, конкретної інформації, інтерес до якої з боку запитувача є легітимним, зважаючи на мету запитувача, природу запитуваної інформації, роль запитувача та перевагу його інтересу в отриманні цієї інформації над інтересом в обмеженні доступу до неї. Така інформація може стосуватись особистих прав / обов`язків запитувача, а також інших осіб / подій, якщо інтерес до такої інформації пов`язаний з професійною, журналістською, громадською діяльністю запитувача тощо.

Право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати й оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом (пункт 1 частини першої статті 3 Закону № 2939-VI).

Доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію (пункт 2 частини першої статті 5 Закону № 2939-VI).

Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання (пункт 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI).

ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів (частина перша статті 1 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя»).

ВРП є органом державної влади, який здійснює у визначених Конституцією України сферах владні управлінські функції та приймає обов`язкові для виконання рішення. Тому відповідач згідно з пунктом 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI є розпорядником інформації, пов`язаної з виконанням його конституційних повноважень.

Розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію (пункт 6 частини першої статті 14 Закону № 2939-VI).

За статтею 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

16. За положеннями частин першої та другої статті 21 Закону № 2939-VI інформація на запит надається безкоштовно. У разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов`язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк.

Розмір фактичних витрат визначається відповідним розпорядником на копіювання та друк в межах граничних норм, установлених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк, інформація надається безкоштовно (частина третя статті 21 Закону № 2939-VI).

При наданні особі інформації про себе та інформації, що становить суспільний інтерес, плата за копіювання та друк не стягується (частина четверта статті 21 Закону № 2939-VI).

Рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду (частина перша статті 23 Закону № 2939-VI).

Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача (частина друга статті 23 Закону № 2939-VI).

Постановою № 4 внесено зміни до граничних норм витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2011 року № 740 (далі - Постанова № 740), а саме - до переліку послуг додано виготовлення цифрових копій документів шляхом сканування та встановлено до неї граничні норми витрат не більше ніж 0,1 відсотка розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за сканування однієї сторінки.

17. Повторюючись, треба зазначити, що 03 серпня 2020 року позивач звернувся до ВРП із запитом, у якому просив надати йому в електронному вигляді копії протоколів і технічних записів усіх засідань ВРП і її дисциплінарних палат, які стосувалися розгляду дисциплінарних справ, скарг щодо суддів або будь-яких інших дисциплінарних питань щодо суддів, які відбулися за період з 12 листопада 2019 року до 03 серпня 2020 року.

31 серпня 2021 року ВРП на адресу позивача направила лист за № 25708/0/9 21, в якому повідомила, що на виконання рішення суду вона повторно розглянула запит від 03 серпня 2020 року. У цьому листі Рада, зокрема, повідомила позивача, що протокол засідань оформлюється у паперовому вигляді, через що у Ради відсутні та не зберігаються їх примірники у сканованому вигляді. Інформація в частині розгляду порушених ОСОБА_1 питань потребує її виокремлення (переведення у цифровий / електронний формат для направлення електронною поштою) шляхом формування витягів таких протоколів, загальна кількість яких містить 2266 сторінок. З огляду на це та положення частини другої статті 21 Закону № 2939-VI, наказу голови ВРП від 29 січня 2020 року № 7/0/1-20 ВРП надала ОСОБА_1 безоплатно 10 сторінок запитуваної інформації у розрізі порушених ним питань, що містяться у протоколах засідань Ради, проведених 14 і 21 листопада 2019 року, а також рахунок для здійснення оплати витрат на виготовлення цифрових копій інших документів, що надаються за запитом на інформацію.

Натомість позивач доводить, що вимога ВРП здійснити оплату за виготовлення цифрових копій запитуваних ним протоколів суперечить частині четвертій статті 21 Закону № 2939-VI, позаяк запитувана ним інформація має суспільний інтерес і це, як на його переконання, непрямо встановив Верховний Суд у рішеннях в ініційованому позивачем судовому процесі. Відтак узагальнює, що за правилами згаданої вище частини четвертої статті 21 Закону № 2939-VІ плата за копіювання та друк такої інформації не стягується.

Посилює свою аргументацію й тим, що оплата витрат на сканування документів не є тим видом витрат, що передбачена законом. З посиланням на судове трактування формулювання «копіювання та друк» вважає, що в розумінні Закону № 2939-VI «копіювання та друк», з його погляду, є нічим іншим, як лише створенням винятково паперових копій документів. Переконує, що Постанова № 740 в частині встановлення витрат на виготовлення цифрових копій документів шляхом сканування суперечить Закону № 2939-VI, а отже, не підлягає застосуванню.

18. У межах позовних вимог для вирішення питання про звільнення позивача від плати за копіювання та друк запитуваної ним інформації вирішальним є, зокрема, визначення ступеня її значення.

Як уже мовилося, позивач вважає, що Велика Палата під час розгляду справи № 9901/235/20 дала їй визначення як такої, що має суспільний інтерес. Своєю чергою, таке визначення уможливлює віднесення запитуваної ним інформації до такої, що надається безкоштовно.

Однак з такими міркуваннями та висновками позивача не можна погодитися, як і не можна визнати слушними його твердження, що запитувані в його листі від 03 серпня 2020 року документи відображає тільки ту інформацію, що становить суспільний інтерес.

Насамперед, у рамках правовідносин, які склалися між позивачем та ВРП з приводу запитуваних першим документів, треба наголосити, що Велика Палата в постанові від 08 липня 2021 року висловила своє розуміння (бачення) щодо інформації, яка становить суспільний інтерес, із застереженням, що визначення того, що може становити предмет суспільного інтересу, буде залежати від обставин кожної справи.

Велика Палата зауважила, що суспільний інтерес виникає щодо питань, які впливають на громадськість настільки, що вона може на законних підставах цікавитися ними, які привертають її увагу або які значно стосуються її, особливо якщо такі питання впливають на добробут громадян чи життя громади. Це також стосується питань, здатних призвести до значних суперечок щодо важливих соціальних викликів або проблем, про які громадськість бажатиме отримати інформацію. Суспільний інтерес не може зводитися до прагнення громадськості отримати інформацію про приватне життя інших людей або до бажання аудиторії дізнатися сенсацію чи навіть до вуаєризму. Для того, щоби з`ясувати, чи має документ важливе загальне значення, необхідно оцінити його в цілому з урахуванням контексту, в якому він з`являється (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Центр демократії та верховенства права проти України» (пункт 85)).

Велика Палата погодилася з тим, що певна публічна інформація може сприяти розвитку суспільної дискусії з важливих питань діяльності держави та її представників, зокрема і щодо стану здійснення правосуддя. Без відкритої роботи органів судової влади неможливо побудувати демократичне суспільство, а довіра суспільства до судової влади неможлива без прозорої діяльності, зокрема, ВРП. Суспільний інтерес до розгляду дисциплінарних справ відповідачем є значним.

Поряд із цим Велика Палата наголосила, що відносно конкретної публічної інформації, яку запитує особа, розпорядник такої інформації повинен зважити на те, чи доступ до неї не завдаватиме істотної шкоди суспільним інтересам, зокрема репутації або правам інших, ніж запитувач, людей, а також авторитету та неупередженості правосуддя, і чи не буде шкода від оприлюднення конкретної інформації переважати суспільний інтерес в її отриманні.

З наведених міркувань висновується, що Велика Палата запитувані позивачем «копії протоколів і технічних записів усіх засідань ВРП і її дисциплінарних палат, які стосувались розгляду дисциплінарних скарг щодо суддів або будь-яких інших дисциплінарних питань щодо суддів, за період з 12 листопада 2019 року по 03 серпня 2020 року» не визнавала інформацією, що становить суспільний інтерес. У своїй постанові від 08 липня 2021 року вона навела лише параметри, в межах яких та чи та відображена у запитуваних документах інформація може бути віднесена до суспільно-значимої, не погодилася з аргументами відмови ВРП надати позивачу означену ним інформацію і зобов`язала відповідача повторно розглянути запит позивача.

Варто наголосити також, що запитувані «копії протоколів і технічних записів усіх засідань ВРП і її дисциплінарних палат, які стосувались розгляду дисциплінарних скарг щодо суддів…» є засобами (способами, джерелами, механізмами) отримання (фіксування, нагромадження, зберігання тощо) первинних, «гаданих», спорадичних, несистематизованих відомостей про певну подію, яка може мати ознаки дисциплінарного проступку, про перебіг дисциплінарного провадження, про процесуальні рішення дисциплінарного органу, іншого подібного роду та змісту дії. Частина відображених на цих засобах фіксації відомостей не містить значеннєвих, оцінних, сутнісних висновків та рішень, які отримують своє вираження у відповідних актах ВРП чи її дисциплінарних органів за наслідками завершення дисциплінарного провадження.

Отож, ці відомості можуть бути дочасними, превентивними і такими, що не аналізувалися, не осмислювалися, не оцінювалися та не кваліфікуватися ВРП чи її дисциплінарними органами. Тому інформація, яка занотована на цих засобах на предмет наявності / відсутності в них приводів для відкриття дисциплінарно провадження або ж ознак складу дисциплінарного порушення не становить суспільного інтересу. Процедурні засоби фіксації перебігу дисциплінарного провадження виконують технічну функцію з фіксації та закріплення певної первинної неопрацьованої інформації. За часом та порядком створення, значимістю та важливістю інформація на згаданих засобах фіксації може поступатися публічній інформації, яка створюється ВРП чи її дисциплінарними органами на відповідному етапі дисциплінарного провадження або на завершальній (кінцевій) його стадії. Тому така інформація може не відноситися до тієї, що становить суспільний інтерес.

19. Відповідаючи на доводи апеляційної скарги стосовно того, що оплата витрат на сканування документів не передбачена законом, слід зазначити про таке.

Частиною другою статті 21 Закону № 2939-VI визначено, що у разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов`язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк.

Розмір фактичних витрат визначається відповідним розпорядником на копіювання та друк у межах граничних норм, установлених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк, інформація надається безкоштовно (частина третя статті 21 Закону № 2939-VI).

Постановою № 4 внесено зміни до граничних норм витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію, затверджених Постановою № 740, а саме - до переліку послуг додано виготовлення цифрових копій документів шляхом сканування та встановлено до неї граничні норми витрат не більше ніж 0,1 відсотка розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за сканування однієї сторінки. Тобто виокремлено норми граничних витрат за виготовлення цифрових копій документів шляхом сканування. Таким чином, підзаконним актом лише вирізнено ще один процес створення копії документа шляхом переведення його в електронний вигляд, що, своєю чергою, передбачає понесення розпорядником інформації іншого розміру витрат.

За визначенням поняття копії документа, зазначеним у пункті 2 розділу І Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, ОМС, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 2015 року № 1000/5, це документ, що містить точне знакове відтворення змісту чи документної інформації іншого документа і в окремих випадках - деяких його зовнішніх ознак.

Копія, згідно з тлумаченням словника української мови, - це точне відтворення чого-небудь, що цілком відповідає оригіналові.

Копіювання в інформатиці - процес отримання копій; відтворення даних зі зберіганням вихідної інформації.

Тобто цей процес передбачає створення інших примірників оригіналу у заданій кількості.

За загальним визначенням сканування - це процес отримання будь-якого зображення (слайда, фотографії) в електронному вигляді, придатному для подальшого редагування чи збереження у форматі для перегляду на моніторі. Здійснюється за допомогою спеціального пристрою - сканера.

Згідно з підпунктом 8 пункту 6 Типової інструкції з документування управлінської інформації в електронній формі та організації роботи з електронними документами в діловодстві, електронного міжвідомчого обміну, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 року № 55, електронна копія оригіналу паперового документа (фотокопія) - візуальне подання паперового документа в електронній формі, отримане шляхом сканування (фотографування) паперового документа, відповідність оригіналу та правовий статус якого засвідчено кваліфікованою електронною печаткою установи.

Отже, в основі обох процесів копіювання лежить технологія зчитування зображення з поверхні плоского носія світлочутливими елементами. Тільки цілі абсолютно різні, в чому і полягає основна відмінність сканування від копіювання: сканер створює файл, а копір видає роздруківку.

20. Наріжним у цій справі є не стільки питання про обов`язок відповідача надати запитувану інформацію в електронній формі, скільки зробити це безкоштовно за умови, коли цей процес передбачає необхідність сканувати документи обсягом більше 10 сторінок.

З позиції скаржника, положення статті 21 Закону № 2939-VI дозволяють тлумачити їх так, що тільки витрати за виготовлення копій або друк документів (що надаються за запитом на інформацію) на паперових носіях підлягають відшкодуванню. За надання документів в електронній формі відшкодування таких витрат не передбачено.

Почасти запропонований апелянтом підхід до розуміння положень цієї норми закону може бути слушним, якщо запитувана позивачем інформація є в розпорядженні ВРП в електронній формі й немає перешкод, аби її надати на запит позивача. Однак матеріали справи якраз свідчать, що частина запитуваної інформації (копії протоколів усіх засідань ВРП і її дисциплінарних палат, які стосувались розгляду дисциплінарних скарг щодо суддів) зафіксована на паперових носіях і її треба перевести в електронну форму для того, щоб надати позивачеві на його інформаційний запит. Тобто немає підтвердження того, що зазначені документи є в розпорядженні відповідача в електронній формі.

21. Варто наголосити, що положення статті 21 Закону № 2939-VI, особливо частина перша та кореспондуюча їй частина друга цієї статті, фокусують увагу на праві отримати інформацію безкоштовно в дозволеному законом обсязі чи поза цим обсягом, якщо вона існує в запитуваному вигляді й її можна надати без витрат на виготовлення копій, або коли розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк. Закон не обмежує в доступі до інформації в більшому обсязі, ніж визначений законом, але покладає на запитувача інформації обов`язок відшкодувати саме фактичні витрати розпорядника інформації за надання інформації обсягом більше 10 сторінок. Тобто умовою відшкодування зазначених витрат є не те, на якому носії відображена / збережена інформація (папір), а саме необхідність понесення витрат на задоволення запиту на інформацію.

Закон встановлює, що витрати мають бути фактичними і витраченими на копіювання та друк. Законодавчого визначення термінів «копіювання» та «друк» немає; у частинах другій, третій статті 21 Закону № 2939-VI акцент робиться на обов`язку запитувача інформації відшкодувати витрати за надання інформації обсягом більше 10 сторінок, а не яким чином має копіюватися та друкуватися інформація, а також на тому, що розмір витрат за надання інформації більше 10 сторінок не обчислюються довільно, а має визначатися (бути визначеним на час звернення із запитом) відповідним розпорядником на копіювання та друк в межах граничних норм, установлених Кабінетом Міністрів України. Лише у разі якщо розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк, інформація надається безкоштовно.

22. Поряд із цим, не можна заперечити, що положення статті 21 Закону № 2939-VI передбачають дії - за «копіювання та друк» ,- які є витратними і мають бути відшкодованими. Але знову-таки, не дає визначення, що розуміти під цими термінами.

Як копіювання треба розумітиточне відтворення чогось цілком відповідним до оригіналу. Як друк (друкування) розуміють процес отримання у великій кількості відбитків, як правило письмових знаків, на будь-якій (твердій) поверхні за допомогою однієї з форм технології, поширеною з яких є тиснення.

Конотація термінів «копіювання» та «друк» («друкування») та їхній контекст у нормі свідчить, що під значенням цих слів розуміється власне процес, притаманний продукуванню запитуваної інформації в кількості більшій, ніж один оригінал, шляхом її множення (робити більшим за кількістю) одним із способів (машинописним, рукописним, друкарським, скануванням, використанням інших технологічних засобів), вибір яких зумовлюється видом (змістом), розміром та виглядом запитуваної інформації (текст, графіка, таблиці, креслення, зображення тощо).

23. Відтак стисло можна підсумувати, що положення статті 21 Закону № 2939-VI встановлюють спосіб надання документів обсягом більше 10 сторінок, яким визначають «копіювання та друк», передбачають відшкодування запитувачем фактичних витрат за виготовлення і надання копій документів, встановлюють заборону вимагати відшкодування витрат за надання копій документів понад встановлений обсяг у разі, якщо розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк документів.

Цей Закон не розрізняє паперові та цифрові копії документа, принаймні у ньому немає формулювань, за якими відшкодування фактичних витрат за копіювання / друк документа треба тлумачити вузько й пов`язувати тільки з паперовими носіями. За контекстними законодавчими приписами терміни «копіювання» та «друк» позначають насамперед будь-який процес виготовлення (множення) відповідних оригіналу документальних відомостей з використанням будь-яких засобів продукування (друку). Виготовлення електронних копій документа (якщо розпорядник їх не має і не зобов`язаний мати у своєму розпорядженні) є одним із таких способів; він теж вимагає залучення додаткового ресурсу й матеріально-технічних затрат, а отже, потребує їх відшкодування.

Постанова № 740 поряд із граничними нормами витрат на копіювання або друк документів на паперових носіях передбачає також граничні норми витрат на виготовлення цифрових копій документів шляхом сканування, що зайвий раз підтверджує тезу про те, що плата за інформацію у значенні статті 21 Закону № 2339-VI не обмежується копіюванням і друком документів на паперових носіях.

24. Положення Закону № 2339-VI, зокрема його статті 21, не дають підстав вважати, що електронний формат надання публічної інформації (на інформаційний запит) апріорі є безоплатним. Розпорядник інформації не зобов`язаний володіти усією (без винятків) інформацією в електронній формі. Можуть бути випадки, як-от у цій справі, коли документ, аби задовольнити запит на інформацію, потрібно оцифрувати. Цей процес не слід розцінювати як несуттєвий і безкоштовний, адже він теж затратний, позаяк розпорядник інформації повинен організувати сканування документа, а отже, задіяти матеріально-технічний ресурс, залучити працівників. Фактичні витрати розпорядника інформації в цьому випадку будуть меншими, аніж при виготовленні копій на паперових носіях, але вони будуть, і заявник, якщо вимагає саме цієї інформації й саме в обраний ним спосіб (в електронній формі), має бути готовим до того, що це може зумовити фінансові витрати.

25. Аргументи позовної заяви ОСОБА_1 щодо можливого виникнення питання про покладання на розпорядника інформації надмірного тягаря у створенні копій великого обсягу інформації не потребують наведення мотивів суду на їхнє відхилення чи прийняття, оскільки вони не входять до предмета позову.

Але при цьому варто додати, що у цій справі розпорядник інформації не пропонував запитувачу інформації відшкодувати витрати на оцифрування інформації, яка за законом мала бути виготовлена і зберігатися в електронному вигляді (технічні записи усіх засідань ВРП та її дисциплінарних палат, які стосувались розгляду дисциплінарних справ, скарг щодо суддів або будь-яких інших дисциплінарних питань щодо суддів), оскільки ця інформація в такому вигляді зберігалася і не потребувала витрат на сканування. ВРП як розпорядник інформації просила відшкодувати лише витрати на виготовлення цифрових копій документів шляхом сканування тих з них, які зберігалися на паперових носіях і не мали зберігатися в електронному вигляді (копії протоколів усіх засідань ВРП та її дисциплінарних палат, які стосувались розгляду дисциплінарних справ, скарг щодо суддів або будь-яких інших дисциплінарних питань щодо суддів).

26. З огляду на викладене Велика Палата вважає, що у задоволенні позовних вимог у частині визнання протиправним рішення відповідача, викладених у листі від 31 серпня 2021 року № 25708/0/9-21, щодо вимоги сплати відшкодування фактичних витрат на копіювання та друк запитуваної позивачем 03 серпня 2020 року інформації (в частині прохання надати протоколи ВРП і її дисциплінарних палат в електронному (відсканованому) вигляді без виготовлення паперових їх копій) слід відмовити з викладених вище мотивів.

27. За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення (пункт 2 частини першої статті 315 КАС України).

Статтею 317 КАС України визначено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 317 КАС України).

Велика Палата вважає, що суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту, неправильно застосував норми матеріального права. Наведені в апеляційній скарзі позивача доводи спростовують висновки суду в цій частині.

Із цих підстав рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 серпня 2022 року підлягає скасуванню.

Однак у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити з наведених у цій постанові мотивів.

Керуючись статтями 243 266 315 317 318 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 серпня 2022 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. І. Гриців

Судді: І. В. Григор`єва О. Б. Прокопенко

Д. А. Гудима Л. І. Рогач

Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік

І. В. Желєзний В. М. Сімоненко

Л. Й. Катеринчук І. В. Ткач

Г. Р. Крет С. П. Штелик

К. М. Пільков