ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2023 року
м. Київ
Справа № 990/205/23
Провадження № 11-168заі23
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачки Усенко Є. А.,
суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю, Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Шевцової Н. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу № 990/205/23 за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, апеляційне провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.10.2023 (судді Бучик А. Ю., Берназюк Я. О., Кравчук В. М., Рибачук А. І., Стародуб О. П.),
УСТАНОВИЛА:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. ОСОБА_1 (далі - позивач) у вересні 2023 року звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) як суду першої інстанції з позовною заявою до Верховної Ради України (далі - відповідач, ВРУ, Рада), у якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність ВРУ щодо залишення без розгляду на пленарному засіданні проєкту Постанови ВРУ «Про скасування рішення Верховної Ради України від 10.04.2023 про прийняття в другому читанні та в цілому проекту Закону України про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення правового регулювання питань, пов`язаних із здійсненням заходів правового режиму воєнного стану (реєстр. № 8312 від 27.12.2022)» (реєстр. № 8312-П від 11.04.2023; далі - проєкт Постанови № 8312-П) без голосування про включення його до порядку денного;
- зобов`язати відповідача без голосування про включення до порядку денного розглянути на пленарному засіданні проєкт Постанови № 8312-П;
- зобов`язати відповідача провести за скороченою процедурою обговорення питання щодо проєкту Постанови № 8312-П.
1.2. На обґрунтування позову позивач зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» встановлено, що на період дії воєнного стану, зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000,00 грн пропорційно в розрахунку на місяць, тоді як з 01.02.2023 на період дії воєнного стану така додаткова винагорода напряму залежить від районів перебування військовослужбовців, складності і специфіки бойових чи спеціальних завдань, які вони виконують.
1.3. У проєкті Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення правового регулювання питань, пов`язаних із здійсненням заходів правового режиму воєнного стану» (реєстр. № 8312 від 27.12.2022) передбачено, що виплата військовослужбовцям на період дії воєнного стану додаткової винагороди в розмірі 30 000,00 грн не залежить від покладених на таких осіб завдань чи районів проходження служби. Рішенням ВРУ від 10.04.2023 цей Закон був прийнятий ВРУ в другому читанні та в цілому. Однак 11.04.2023 народний депутат ОСОБА_2 у порядку законодавчої ініціативи вніс до ВРУ проєкт Постанови № 8312-П, посилаючись на порушення вимог Регламенту Верховної Ради України (далі - Регламент ВРУ) [Регламент затверджений Законом України від 10.02.2010
№ 1861-VI «Про Регламент Верховної Ради України»]при голосуванні про прийняття у другому читанні та в цілому зазначеного Закону. 25.04.2023 до ВРУ надійшов висновок Комітету з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи ВРУ на проєкт Постанови № 8312-П, у якому рекомендовано ВРУ визначитися шляхом голосування щодо прийняття чи відхилення зазначеного проєкту.
1.4. Позивач зазначає, що протиправна бездіяльність відповідача полягає у невиконанні вимог частини дев`ятої статті 48 Регламенту ВРУ, оскільки Рада ухиляється розглянути (без голосування про включення до порядку денного) проєкт Постанови № 8312-П на пленарному засіданні, що входить до кола її повноважень, при наявності правових підстав для вчинення таких дій. Доводить, що його права порушені вказаною бездіяльністю, оскільки проєкт Постанови № 8312-П безпосередньо стосується його прав як військовослужбовця, якому з лютого 2023 року не нараховується та не виплачується на період дії воєнного стану щомісячна додаткова винагорода в розмірі 30 000,00 грн незалежно від покладених завдань чи районів проходження служби.
2. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
2.1. Ухвалою Касаційного адміністративного суду від 19.10.2023 провадження у справі № 990/205/23 за позовом ОСОБА_1 до ВРУ про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
2.2. Постановляючи ухвалу про закриття провадження у цій справі, суд дійшов висновку, що Верховний Суд як суд першої інстанції не наділений повноваженнями розглядати позови про визнання протиправною бездіяльності ВРУ щодо залишення без розгляду на пленарному засіданні проєкту Постанови № 8312-П (без голосування про включення його до порядку денного), оскільки при прийнятті законів ВРУ реалізує свої повноваження щодо законодавчої діяльності і не здійснює владних управлінських функцій, які б створювали правові наслідки безпосередньо для позивача. У зв`язку із цим згідно з висновком суду в таких правовідносинах не може виникати публічно-правовий спір, який віднесено до юрисдикції адміністративного суду. Юрисдикція Касаційного адміністративного суду не поширюється на справи в публічно-правових спорах фізичних осіб із ВРУ щодо вчинення нею дій чи бездіяльності в процедурах законотворчого процесу.
2.3. Суд виснував, що позов ОСОБА_1 не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства та зазначив, що в цьому випадку поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, як і судовому розгляду взагалі.
2.4. Зважаючи на обставини, у зв`язку з якими ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду, та правове регулювання правовідносин, у площині яких виник спір, суд закрив провадження у справі.
3. Короткий зміст апеляційної скарги
3.1. ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на ухвалу Касаційного адміністративного суду від 19.10.2023, в якій просить її скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
3.2. Позивач не погоджується з висновком суду першої інстанції, що його позовні вимоги стосуються законотворчої діяльності відповідача, під час якої він не реалізує публічно-владних управлінських функцій.
3.3. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_1 зазначає, що у частині другій статті 1 Регламенту ВРУ встановлено цільове призначення Регламенту, а саме врегулювання ним таких груп питань, як-от: порядок підготовки і проведення сесій ВРУ та її засідань; порядок формування держаних органів; законодавчої процедури; процедура розгляду інших питань, віднесених до повноважень парламенту; порядок здійснення ВРУ контрольних функцій. Регламент охоплює своїм регулятивним впливом весь комплекс суспільних відносин, пов`язаних із механізмом реалізації парламентських функцій. З огляду на те що всі вони реалізуються у різних формах сесійної діяльності парламенту, особлива увага приділяється також внутрішнім, організаційним аспектам функціонування єдиного органу законодавчої влади.
3.4. Позивач зазначає, що рішення ВРУ можуть бути не лише прийняті, але також змінені і скасовані у встановленому порядку. Зокрема, у статті 48 Регламенту ВРУ визначаються три альтернативні способи скасування рішень ВРУ: скасування цих рішень до підписання відповідного акта Головою ВРУ (частина перша); визнання актів ВРУ, що набрали чинності, такими, що втратили чинність (частина друга); скасування результатів голосування за акт ВРУ до його підписання з мотивів порушення процедури голосування або виникнення перешкод, які могли вплинути на результати голосування під час його проведення (частина третя). Стверджує, що якщо в частинах першій, другій статті 48 Регламенту ВРУ йдеться про скасування та втрату чинності актів парламенту незалежно від причин такого скасування, то надалі логіка цієї статті вибудовується у дещо інший спосіб: зазначається, що існують підстави для ініціювання скасування результатів голосування за акт парламенту, якщо при його прийнятті були порушення процедури голосування або інші перешкоди, які вплинули на результати голосування під час його проведення. При цьому на головуючого покладається імперативний обов`язок усунути порушення Регламенту, що призвели до впливу на результати голосування за акт парламенту. За наявності обставин, що свідчать про порушення такого характеру при прийнятті акта ВРУ, він має провести за рішенням ВРУ, прийнятим більшістю від її конституційного складу, повторне голосування.
3.5. У частинах п`ятій - дев`ятій статті 48 Регламенту ВРУ передбачено можливість подання письмових заяв та проєктів постанов про скасування прийнятого парламентом рішення, у тому числі й прийнятого закону, постанови, іншого акта парламенту; установлено вимогу про обов`язковий розгляд таких «пропозицій». Тим самим створюється легальна можливість для затягування процесу оформлення і підписання будь-якого акта, прийнятого парламентом. Ці приписи виглядають тим більш недоречними, що у частині четвертій уже передбачено можливість проведення «за рішенням ВРУ» повторного голосування щодо прийняття певного акта в разі порушення процедури голосування чи інших перешкод, які могли вплинути на результати голосування.
3.6. Таким чином, як стверджує позивач, на Касаційний адміністративний суд поширюються справи в публічно-правових спорах фізичних осіб із ВРУ щодо вчинення нею дій чи бездіяльності. Суто регламенті проблеми можуть і повинні розв`язуватись Касаційним адміністративним судом у єдиному комплексі законодавчих заходів з оптимізації діяльності ВРУ, якісного вдосконалення законодавчого процесу, суттєвого поліпшення стану реалізації інших конституційних функцій парламенту України і чи не найперше контрольної функції у всій її повноті.
4. Рух апеляційної скарги
4.1. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 09.11.2023 відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду від 19.10.2023, а ухвалою від 22.11.2023 призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження на 30.11.2023.
5. Позиція відповідача щодо апеляційної скарги позивача
5.1. ВРУ у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не погоджується з наведеними в ній доводами, стверджує, що вони не спростовують правильності висновків Касаційного адміністративного суду в ухвалі від 19.10.2023 щодо підстав для закриття провадження у справі.
6. Позиція Великої Палати Верховного Суду
6.1. Заслухавши суддю-доповідачку, дослідивши матеріали справи та наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
6.2. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
6.3. Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією та законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
6.4. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
6.5. Європейський суд з прав людини у пункті 53 рішення від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України» констатував, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення від 28.05.1985 у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).
6.6. Частиною першою статті 2 КАС встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
6.7. За частиною першою статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті, зокрема шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
6.8. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
6.9. Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС).
6.10. Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС).
6.11. Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).
6.12. Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але й їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір, тобто по відношенню до особи, яка звернулася до суду. Прийняте суб`єктом владних повноважень при виконанні управлінських функцій рішення, вчинені дії або бездіяльність безпосередньо стосуються правового статусу (прав, законних інтересів, свобод, обов`язків) цієї особи.
6.13. Таким чином, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (такі ж висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18.09.2018 у справі № 823/218/17 (пункти 24, 25), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 02.04.2019 у справі № 137/1842/16-а, від 18.12.2019 у справі № 826/2323/17 (пункти 18, 19), від 13.10.2020 у справі № 640/22013/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 175/1571/15 (пункт 72), від 08.06.2022 у справі № 362/643/21 (пункт 28)).
6.14. Помилковим є застосування статті 19 КАС та поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною в яких є суб`єкт владних повноважень. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративного суду, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2023 у справах № 990/129/22 (пункти 45, 50, 52-55) і № 990/152/22 (пункти 28, 31, 34-37)).
6.15. Згідно із частиною четвертою статті 22 КАС Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРУ, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів Вищої ради правосуддя, щодо питань обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя, звільнення їх з таких посад, оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів призначення суддів Конституційного Суду України у процесі конкурсного відбору кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, а також Дорадчої групи експертів щодо оцінювання таких кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до ВРУ законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.
6.16. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРУ встановлені статтею 266 КАС. Згідно з пунктами 1, 2 частини першої цієї статті її правила поширюються, зокрема, на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов ВРУ, указів і розпоряджень Президента України; законності дій чи бездіяльності ВРУ, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
6.17. Велика Палата Верховного Суду послідовна щодо свого висновку, що наведені положення частини першої статті 2, пункту 2 частини першої статті 4, статей 5, 19 та частини першої статті 266 КАС слід розуміти так, що в порядку адміністративного судочинства до Верховного Суду як суду першої інстанції можуть оскаржуватися тільки ті правові акти, дії чи бездіяльність, зокрема, ВРУ, які прийнято (вчинено, допущено) у правовідносинах, у яких парламент реалізує свої владні (управлінські) функції (до прикладу, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.08.2022 у справі № 990/94/22, від 17.11.2022 у справі № 990/116/22, від 14.09.2023 у справі № 990/132/23). Підстав для відступу від такої правової позиції Велика Палата Верховного Суду у цій справі не знаходить.
6.18. ОСОБА_1 оскаржує бездіяльність Ради щодо розгляду проєкту Постанови № 8312-П, який був поданий суб`єктом права законодавчої ініціативи на запобігання порушенням установленої Регламентом ВРУ процедури розгляду та прийняття акта у вигляді закону України, та просить зобов`язати ВРУ вчинити дії з розгляду проєкту Постанови № 8312-П.
6.19. Відповідно до положень норм розділу IV Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - ВРУ, до повноважень якої належить прийняття законів, а порядок роботи якої встановлюється Конституцією України та Регламентом ВРУ (стаття 75, пункт 3 частини першої статті 85, частина п`ята статті 83 Конституції України).
6.20. Частиною другою статті 1 Регламенту ВРУ передбачено, що цей Регламент, зокрема, визначає законодавчу процедуру; процедуру розгляду інших питань, віднесених до повноважень ВРУ, та порядок здійснення нею контрольних функцій.
6.21. Згідно з нормами зазначеного Регламенту створені ВРУ з числа народних депутатів України комітети Ради, обрані Голова ВРУ та його заступники, народні депутати України в порядку і строки, визначені Регламентом, реалізують дії з розгляду законопроєктів, які (дії) за змістом, способами прийомами, завданнями і юридичною природою є проявами (вираженням, властивостями) функції законотворення.
6.22. Стадіями законодавчої процедури є: вияв законодавчої ініціативи, реєстрація законопроєкту, розгляд законопроєкту, прийняття закону, його підписання і оприлюднення (розділ ІV Регламенту ВРУ).
6.23. Здійснюючи законотворчу діяльність, ВРУ не виконує владних управлінських функцій як загалом, так і щодо певної особи, результат яких втілений в рішенні (дії чи бездіяльності) може бути предметом оскарження, в тому числі до суду.
6.24. У мотивувальній частині Рішення від 27.03.2002 № 7-рп/2002 Конституційний Суд України вказав, що за змістом положень статей 85 91 Конституції України ВРУ приймає закони, постанови та інші правові акти. Вони є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні та відповідно до частини другої статті 147, частини першої статті 150 Конституції України є об`єктом судового конституційного контролю.
6.25. За таких підстав Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що діяльність ВРУ, яку позивач оспорює з позиції оцінки як протиправну бездіяльність, за змістом та сутністю не є управлінською діяльністю, оскільки питання обговорення проєкту акта, його прийняття або відхилення є складовими законотворчого процесу як виключної компетенції ВРУ. У площині вирішення питання щодо розгляду проєкту Постанови № 8312-П Рада не здійснює владних (управлінських) функцій, у тому числі щодо позивача, що є сутнісною рисою публічно-правових відносин. У зв'язку із цим у межах правовідносин щодо розгляду проєкту Постанови № 8312-П (як і будь-якого законопроєкту) не виникає публічно-правовий спір, який віднесено до юрисдикції адміністративного суду.
6.26. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що дії ВРУ щодо реалізації законотворчої функції не є владно-управлінськими, відтак предмет позову не підпадає під контроль суду адміністративної юрисдикції.
6.27. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (частина друга статті 239 КАС).
6.28. Суд першої інстанції правильно виснував, що цей позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, та, правильно застосувавши норму пункту 1 частини першої статті 238 КАС, закрив провадження у справі.
6.29. Суд не порушив норму частини другої статті 239 КАС, роз'яснивши позивачу в ухвалі про закриття провадження у справі, що його позовні вимоги не підлягають розгляду судом. Це відповідає сутності юридичного спору як спору про право.
6.30. Частиною другою статті 124 Конституції України установлено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
6.31. У контексті цих конституційних норм поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підпадають не лише під юрисдикцію адміністративних судів, а й узагалі не підлягають судовому розгляду.
6.32. Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суду висловлювала неодноразово, зокрема в постановах від 26.02.2019 у справі № 9901/787/18, від 11.03.2020 у справі № 9901/11/20, від 13.05.2020 у справі № 9901/527/19, від 12.05.2021 у справі № 9901/32/21, від 22.09.2021 у справі № 9901/144/21, від 18.08.2022 у справі № 990/94/22, від 17.11.2022 у справі № 990/116/22, від 20.07.2023 у справі № 990/80/23.
6.33. Наведені позивачем в апеляційній скарзі доводи про те, що спір, за вирішенням якого він звернувся до Касаційного адміністративного суду, віднесений до юрисдикції адміністративного суду, Велика Палата Верховного Суду відхиляє з викладених вище мотивів.
6.34. Доводи позивача в апеляційній скарзі не спростовують правильності висновку суду першої інстанції та не дають підстав для оцінки ухвали Касаційного адміністративного суду від 19.10.2023 як незаконної та необґрунтованої.
7. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
7.1. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
7.2. Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
7.3. Оскільки суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про закриття провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ВРУ про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, правильно застосував норми процесуального права, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду від 19.10.2023 - без змін.
Керуючись статтями 243 266 315 316 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.10.2023 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідачка Є. А. Усенко
Судді: О. О. Банасько Г. Р. Крет
Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко
І. А. Воробйова С. Ю. Мартєв
І. В. Григор`єва О. Б. Прокопенко
М. І. Гриців О. М. Ситнік
Ж. М. Єленіна І. В. Ткач
І. В. Желєзний В. Ю. Уркевич
Л. Ю. Кишакевич Н. В. Шевцова