№ н/822/2453/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2023 року

м. Київ

справа №н/822/2453/17

адміністративне провадження № К/9901/1072/20

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про скасування податкового повідомлення-рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2019 (головуючий суддя - Мацький Є.М., судді: Залімський І.Г., Сушко О.О.) у справі № н/822/2453/17.

встановив:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області (далі - ГУ ДФС у Хмельницькій області)від 17.08.2017 0006081407.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.09.2017, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017, в задоволені адміністративного позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 30.10.2018 касаційну скаргу ФОП ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.09.2017 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017 у справі № 822/2453/17 - без змін.

У липні 2019 року ФОП ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у даній справі.

Як на підставу для перегляду постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.09.2017 у справі №822/2453/17 за нововиявленими обставинами заявник посилалась на Указ Президента України від 20.06.2019 №418/2019 «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких указів Президента України», яким Указ Президента України №436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки», на підставі якого до позивача застосовано штрафні санкції, визнано таким, що втратив чинність.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 27.09.2019 заяву задоволено. Скасовано постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.09.2017 та прийнято нову постанову, якою позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Хмельницькій області від 17.08.2017 №0006081407.

При прийнятті цієї постанови суд першої інстанції виходив з того, що обставина - визнання таким, що втратив чинність Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 №436/95, є істотною в розумінні частини третьої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2019 постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 27.09.2019 скасовано. Прийнято нову постанову, якою в задоволенні заяви ФОП ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами відмовлено.

Суд апеляційної інстанції мотивував постанову тим, що заява про перегляд судового рішення подана позивачем не як фізичною особою, а як фізичною особою - підприємцем, до якої застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб та спірні правовідносини виникли внаслідок подібної діяльності, а тому підстав для задоволення такої заяви немає, оскільки перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами в разі прийняття нових законів, інших нормативно-правових актів, якими скасовані закони та інші нормативно-правові акти, що діяли на час розгляду справи, допускається в разі подання такої заяви лише фізичною особою. Також враховано позицію Конституційного Суду України викладену в Рішенні від 09.02.1999 у справі Справа № 1-7/99 № 1-рп/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України

Не погодившись з постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2019, ФОП ОСОБА_1 оскаржила її у касаційному порядку.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2019 та залишити в силі постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 27.09.2019.

У поданій касаційній скарзі позивач не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що фізична особа підприємець має спеціальний правовий статус. За доводами позивача, якщо фізична особа набуває статусу підприємця, то окрім того, що вона набуває додаткових обов`язків, вона позбавляється певних прав як людина, зокрема, як застосування законів, які пом`якшують відповідальність особи в зворотному часі, передбаченого частиною першою статті 58 Конституції України.

У відзиві на касаційну скаргу ГУ ДФС у Хмельницькій області зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм процесуального та матеріального права, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими.

Зокрема вказує, що фізична особа-підприємець при здійсненні підприємницької діяльності за своїм правовим статусом прирівнюється до юридичної особи, при цьому поза сферою підприємницької діяльності не позбавляється свого статусу фізичної особи, якого набуває з моменту народження. А враховуючи, що до ФОП ОСОБА_1 застосовано фінансову санкцію за порушення у сфері підприємницької діяльності (у сфері обігу готівки) положення частини першої статті 58 Конституції України на неї не поширюється.

Отже, відповідач просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, ГУ ДФС у Хмельницькій області здійснено фактичну перевірку господарської одиниці (кіоску) ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 .

За результатами проведеної перевірки відповідачем 03.08.2017 складено акт, відповідно до якого встановлено нездійснення обліку готівкових коштів у загальній сумі 9 611,50 грн. (у повній сумі їх фактичних надходжень) у книгу обліку розрахункових операцій за № 2215001338р/5, тобто встановлено неоприбуткування готівкових коштів у сумі 9 611,50 (готівкова виручка від реалізації ТМЦ за 31.07.2017 та 01.08.2017).

17.08.2017 за результатами проведеної перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0006081407, яким до позивача на підставі пункту 1 абзацу 3 Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) на суму 48 057,50 грн.

У липні 2019 року ФОП ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про перегляд постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.09.2017 у даній справі, яка набрала законної сили, за нововиявленими обставинами.

Позивач, як на істотну для справи обставину, посилається на факт визнання таким, що втратив чинність Указ Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 №436/95 на підставі Указу Президента України від 20.06.2019 №418/2019 «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких указів Президента України».

Відповідно до частини першої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно з частинами другою та третьою статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є:

1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;

2) встановлення вироком суду або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі;

3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягає перегляду.

Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами в разі прийняття нових законів, інших нормативно-правових актів, якими скасовані закони та інші нормативно-правові акти, що діяли на час розгляду справи, не допускається, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність фізичної особи (частина третя).

За положеннями частини шостої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.

Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що в адміністративному судочинстві перегляд судових рішень у зв`язку з нововиявленими обставинами є особливим видом провадження. На відміну від перегляду судового рішення в порядку апеляційного та касаційного оскарження, підставою такого перегляду є не недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки учасники судового розгляду не знали про неї та, відповідно, не могли надати суду відомості про неї. Тобто, перегляд справи у зв`язку з нововиявленими обставинами має на меті не усунення судових помилок, а лише перегляд уже розглянутої справи з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення судового рішення.

Нововиявлені обставини - це факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення прав і обов`язків осіб, що беруть участь у справі, тобто юридичні факти. Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення, та породжують процесуальні наслідки, впливають на законність і обґрунтованість ухваленого без їх врахування судового рішення.

Не вважаються нововиявленими нові обставини, які виявлені після ухвалення судом рішення, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах. Не можуть вважатися нововиявленими ті обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі. Обставини, що виникли чи змінилися після ухвалення судом рішення, а також обставини, на які посилався учасник судового процесу у своїх поясненнях, скарзі, або які могли бути встановлені в разі виконання судом вимог процесуального закону, теж не можуть визнаватися нововиявленими.

Таким чином, нововиявлені обставини - це юридичні факти (фактичні обставини) справи, які мають істотне значення для вирішення справи по суті, існували в період первинного провадження і ухвалення судового акта, але не були і не могли бути відомі ні сторонам, ні третім особам, їхнім представникам, іншим учасникам адміністративного процесу, ні суду, за умови виконання ними всіх вимог закону для об`єктивного повного і всебічного розгляду справи та ухвалення законного й обґрунтованого судового рішення.

У свою чергу істотні для справи обставини - це ті обставини, що становлять сутність справи та мають юридичне значення для взаємовідносин сторін, могли вплинути на рішення суду, що набрало законної сили, існували під час розгляду адміністративної справи, але не були і не могли бути відомі ні особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи, ні адміністративному суду.

Відповідно до змісту судового рішення (про перегляд якого ставиться питання), що підставою для відмови позивачу у задоволенні позовних вимог стало визнання правомірним застосування до ФОП ОСОБА_1 фінансової санкції передбаченої абзацом третім статті 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 № 436/95.

В обґрунтування підстав для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами позивач посилається на факт визнання таким, що втратив чинність Указ Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 № 436/95 на підставі Указу Президента України від 20.06.2019 №418/2019 «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких указів Президента України».

Надаючи оцінку доводам позивача на предмет наявності/відсутності у даному випадку нововиявлених обставин, колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 42 Господарського кодексу України визначає, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Статтями 25 та 26 Цивільного кодексу України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 24 Цивільного кодексу України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Статтею 42 Конституції України визначено, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це ж право закріплене й у частині першій статті 50 Цивільного кодексу України, відповідно до якої право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Частиною другою статті 50 Цивільного кодексу України визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Згідно з частиною першою статті 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

У частині першій статті 58 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа - підприємець у порядку, визначеному законом.

Згідно із частинами першою та третьою статті 128 цього ж Кодексу громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність, зокрема, безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.

Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статус підприємця, не втрачає свого статусу фізичної особи. Натомість згідно із частиною восьмою статті 4 Закону України від 15.05.2003 № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Отже фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур, не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання.

Враховуючи викладене, реалізацію конституційного права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності законодавство пов`язує із виконанням обов`язкової умови - державної реєстрації особи як фізичної особи-підприємця.

При цьому фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. У свою чергу, правовий статус фізичної особи - підприємця сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Такі висновки були зроблені Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 25.02.2020 у справі №916/385/19, від 30.06.2020 у справі №235/445/18, від 03.11.2020 у справі №916/617/17.

Отже, «фізична особа-підприємець» та «фізична особа» мають різний правовий статус, в тому числі, і у сфері оподаткування, а тому для цілей оподаткування необхідно надавати оцінку конкретним правовідносинам у контексті того, чи виступає особа у них як підприємець, чи як фізична особа.

В даному випадку до позивача як суб`єкта підприємницької діяльності позивача застосовані штрафні (фінансові), передбачені абзацом третім статті 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки».

Так, абзацом третім статті 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 № 436/95 установлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб`єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються НБУ, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, зокрема за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п`ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що в межах спірних правовідносин позивач є фізичною особою - підприємцем, до якої застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб та спірні правовідносини виникли внаслідок подібної діяльності, а не фізичної особи.

Таким чином, положення частини третьої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України, на яке посилається позивач у поданій заяві в якості підстави для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, у даному випадку не може бути застосоване.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 813/1513/13-а.

Посилання скаржника на рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 у справі № 1-рп/99 щодо тлумачення статті 58 Конституції України Судом враховано, однак у даному випадку це не впливає на вищенаведений висновок щодо перегляду постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.09.2017 за нововиявленими обставинами на підставі частини третьої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 у справі №1-рп/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) вказав, що положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи) і не поширюється на юридичних осіб. Подібне тлумачення не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб, проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Разом з тим, в Указі Президента України «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких указів Президента України» від 20.06.2019 №418/2019 відсутні будь-які положення про надання йому зворотної сили.

Оскільки станом на час розгляду справи позивач перебувала у статусі фізичної особи-підприємця, до якої застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, а також враховуючи, що спірні правовідносини виникли внаслідок здійснення нею підприємницької діяльності, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2019 у справі № н/822/2453/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіВ.В. Хохуляк Л.І. Бившева Р.Ф. Ханова