1. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, у сфері громадського здоров’я:
1) забезпечує формування державної політики у сфері громадського здоров’я;
2) вносить пропозиції до загальнодержавних і міждержавних програм, спрямованих на захист і зміцнення здоров’я населення, на основі комплексного підходу - здоров’я у всіх політиках;
3) визначає пріоритетні напрями розвитку системи громадського здоров’я, з урахуванням пропозицій головної експертної установи у сфері громадського здоров’я;
4) узагальнює практику застосування законодавства у сфері громадського здоров’я, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення та вносить в установленому порядку проекти законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України;
5) схвалює щорічний звіт про стан здоров’я населення України та епідемічну ситуацію і подає його до Кабінету Міністрів України;
6) вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції, спрямовані на профілактику та зниження рівня інфекційних та неінфекційних хвороб, поліпшення епідемічної ситуації в Україні;
7) спрямовує та координує реалізацію державної політики щодо виконання оперативних функцій громадського здоров’я;
8) утворює робочі групи для оперативного вирішення проблем у сфері громадського здоров’я;
9) організовує та координує в межах повноважень здійснення медико-санітарних заходів, заходів щодо готовності, запобігання, реагування і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій у сфері громадського здоров’я;
10) здійснює періодичний моніторинг виконання Міжнародних медико-санітарних правил та звітує перед Всесвітньою організацією охорони здоров’я;
11) визначає заклади охорони здоров’я, що здійснюють медичний (санітарний) огляд у пунктах пропуску через державний кордон України;
12) визначає єдині кваліфікаційні вимоги до посад у системі громадського здоров’я;
13) визначає критерії та порядок надання статусу референс-лабораторії в системі громадського здоров’я;
14) формує пропозиції до державного замовлення на підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації медичних працівників для потреб системи громадського здоров’я та розміщує затверджені обсяги у встановленому законодавством порядку;
15) сприяє міжнародному співробітництву;
16) погоджує щорічні плани функціонування та розвитку системи громадського здоров’я в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;
17) утворює координаційну раду з питань громадського здоров’я як постійно діючий консультативно-дорадчий орган для визначення стратегічних напрямів розвитку системи громадського здоров’я, затверджує положення про координаційну раду з питань громадського здоров’я;
18) здійснює державну реєстрацію небезпечних факторів;
19) визначає референс-методики, що використовуються для контролю державних медико-санітарних нормативів (параметрів безпечності) під час здійснення державного нагляду (контролю);
20) затверджує:
норми харчування, набори продуктів харчування та норми фізіологічних потреб населення в основних харчових речовинах і енергії;
норми рухової активності, показники для оцінки рівня фізичного здоров’я та рекомендації щодо оздоровчої рухової активності для дітей, дорослих та інших груп населення;
порядок, стандарти та критерії якості надання послуг у сфері психічного здоров’я;
програми розвитку кадрових ресурсів у системі громадського здоров’я;
перелік послуг у сфері громадського здоров’я та їх структуру;
єдині науково обґрунтовані галузеві стандарти надання окремих послуг у сфері громадського здоров’я;
методи випробувань дезінфекційних засобів, контролю за їх відповідністю вимогам стандартів, інших нормативних документів, регламентує застосування таких методів;
критерії щодо кількості випадків, що свідчать про наявність епідемії;
допустимі параметри впливу на організм людини біологічних агентів, фізичних та хімічних чинників у надзвичайних ситуаціях;
державні медико-санітарні нормативи та державні медико-санітарні правила (регламенти);
вимоги до навчальних програм для проведення гігієнічного навчання декретованих контингентів населення;
класифікацію патогенних для людини мікроорганізмів за групами патогенності;
уніфіковані форми актів з переліком питань для проведення державного нагляду (контролю) органом державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог санітарного законодавства у відповідній сфері;
специфікації до застосування і споживання харчових продуктів для спеціальних медичних цілей;
порядок обліку, зберігання, транспортування біологічно патогенних агентів;
порядок надання статусу референс-лабораторій у системі громадського здоров’я;
порядок організації, проведення та ведення єдиної електронної системи обліку результатів обов’язкових медичних оглядів працівників певних категорій;
порядок надання психосоціальної допомоги та психосоціальних послуг щодо питань психічного здоров’я, у тому числі щодо запобігання суїциду і психосоціального компоненту реабілітації ветеранів війни та інших груп населення;
порядок застосування і споживання харчових продуктів для спеціальних медичних цілей;
порядок проведення оцінки ризиків для здоров’я та санітарно-епідемічного благополуччя населення та проведення за результатами такої оцінки відповідних профілактичних, обстежувальних, консультаційних та інших заходів;
перелік інфекційних та неінфекційних хвороб, що підлягають реєстрації, порядок ведення їх обліку та звітності;
перелік критеріїв, за якими визначаються випадки інфекційних хвороб, що підлягають реєстрації;
перелік інфекційних хвороб, кожний випадок яких підлягає обов’язковому епідеміологічному розслідуванню;
перелік інфекційних хвороб та професій, виробництв, організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним щепленням проти таких інфекційних хвороб;
перелік виробництв, професій, організацій, до роботи в яких не можуть бути допущені особи, хворі на інфекційні хвороби, які є носіями збудників інфекційних хвороб або яким не зроблено щеплення проти визначених інфекційних хвороб, за умови що такі особи становлять загрозу для здоров’я інших осіб;
перелік критеріїв оцінки безпечності для здоров’я умов праці (санітарно-гігієнічних умов) жінок, неповнолітніх та осіб з інвалідністю (з урахуванням психофізіологічних, вікових та інших особливостей);
перелік необхідних обстежень лікарями-спеціалістами, перелік видів клінічних, лабораторних та інших досліджень, необхідних для проведення обов’язкового медичного огляду, періодичність проведення обов’язкового медичного огляду;
перелік промислових алергенів;
перелік речовин, продуктів, виробничих процесів, побутових і природних факторів, канцерогенних для людини;
перелік референс-лабораторій для потреб епідеміологічного нагляду;
інші підзаконні нормативно-правові акти, передбачені цим Законом;
21) аналізує ефективність застосування медико-санітарних заходів щодо запобігання виникненню та поширенню інфекційних та неінфекційних хвороб, уражень та отруєнь людей, щодо забезпечення готовності до погіршення епідемічної ситуації;
22) розміщує на своєму офіційному веб-сайті:
щорічний звіт про стан здоров’я населення України;
інформацію про епідемічну ситуацію в Україні;
актуальний зміст затверджених державних медико-санітарних нормативів та державних медико-санітарних правил;
23) здійснює інші визначені законами повноваження, пов’язані із забезпеченням формування та реалізацією державної політики у сфері громадського здоров’я.
2. Головний державний санітарний лікар України:
1) вносить подання до Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій для надання обов’язкових до виконання доручень центральним органам виконавчої влади для забезпечення заходів щодо усунення ризиків для здоров’я та благополуччя населення;
2) надає доручення у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, центральним органам виконавчої влади для проведення позачергових заходів державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог санітарного законодавства;
3) від імені центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, вносить на розгляд Кабінету Міністрів України питання про встановлення карантину;
4) ініціює скликання невідкладного засідання Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій для прийняття відповідних рішень, якщо за результатами епідеміологічного нагляду встановлено, що бездіяльність місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування або запровадження ними недостатніх обмежувальних протиепідемічних заходів становить загрозу погіршення епідемічної ситуації;
5) надає доручення головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя щодо розслідування випадків інфекційних хвороб, масових неінфекційних хвороб;
6) виконує інші функції, визначені цим Законом.
3. Заступником Головного державного санітарного лікаря України є керівник головної експертної установи у сфері громадського здоров’я. Заступник Головного державного санітарного лікаря України забезпечує виконання функцій, визначених Головним державним санітарним лікарем України.