Постанова
Іменем України
04 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 1329/3978/12
провадження № 61-38461св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: Яворівська державна нотаріальна контора Львівської області, ОСОБА_3 , Львівський державний нотаріальний архів,
особа, яка подала апеляційну, касаційну скарги - ОСОБА_4 , яка є законним представником ОСОБА_5 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 , яка є законним представником ОСОБА_5 , на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 05 травня 2016 року у складі судді Варениці В. С. та постанову Апеляційного суду Львівської області
від 08 травня 2018 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Левика Я. А.,
Струс Л. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 , треті особи: Яворівська державна нотаріальна контора Львівської області, ОСОБА_3 , Львівський державний нотаріальний архів, про визнання заповіту недійсним.
На обгрунтування позовних вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_6 , після смерті якого відкрилася спадщина на належну йому частку у квартирі АДРЕСА_1 . Зазначена квартира належала на праві спільної сумісної власності померлому батькові та його дружині ОСОБА_7 , яка після смерті заповіла належну їй частку ОСОБА_3 .
З метою прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1
ОСОБА_6 , він звернувся до Яворівської державної нотаріальної контори Львівської області, однак дізнався, що за життя батько склав заповіт, яким заповів належну йому частку у квартирі АДРЕСА_1 , невідомій йому особі - ОСОБА_2 .
Посилаючись на те, що ОСОБА_6 не брав участь у складенні оспорюваного заповіту на користь ОСОБА_2 , рукописний текст у ньому та підпис виконані не спадкодавцем, а іншою особою, тоді як ОСОБА_6 не мав фізичних вад, що зумовлювали необхідність підписання заповіту іншою особою у присутності свідків, позивач просив визнати недійсним заповіт ОСОБА_6 , складений
10 березня 2010 року на користь ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Яворівського районного нотаріального округу Смокорівським А. П., зареєстрований у реєстрі за № 100.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
РішеннямЯворівського районного суду Львівської області від 05 травня
2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним заповіт ОСОБА_6 складений 10 березня 2010 року на користь ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Яворівського районного нотаріального округу Смокорівським А. П., зареєстрований у реєстрі за № 100.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що під час посвідчення оспорюваного правочину належним чином не було дотримано його форми, оскільки належними та допустимими доказами не підтверджено, що на дату складення заповіту, ОСОБА_6 мав фізичні вади, які унеможливлювали підписання ним особисто заповіту. Урахувавши, що оспорюваний заповіт порушує законні права та інтереси позивача як спадкоємця за законом першої черги, суд першої інстанції дійшов висновку, що вони підлягають захисту у спосіб визнання недійсним заповіту ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Львівської області від 08 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 , яка є законним представником
ОСОБА_5 , який у своє чергу, є правонаступником ОСОБА_2 , залишено без задоволення, рішення Яворівського районного суду Львівської області від 05 травня 2016 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Узагальнені доводи касаційної скарги та відзиву на неї
У липні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_4 , яка є законним представником ОСОБА_5 , у якій вона просила скасувати рішення Яворівського районного суду Львівської області
від 05 травня 2016 року та постанову Апеляційного суду Львівської області
від 08 травня 2018 року, та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що вирішуючи спір суди першої та апеляційної інстанції не здійснили повної та всебічної оцінки наявних у справі доказів, а тому дійшли помилкового висновку, що на дату складання заповіту на користь ОСОБА_2 , спадкодавець ОСОБА_6 не мав фізичних вад, які б унеможливлювали його підписання. Наявність у квитанціях про оплату послуг за газопостачання та електропостачання, а також на фіскальних чеках
від 10 березня 2010 року, власноручних письмових записів ОСОБА_6 не свідчить, що вони були вчинені у зазначену дату, а тому не можна вважати доведеними твердження позивача про те, що спадкодавець станом на
10 березня 2010 року не мав фізичних вад, які б перешкоджали йому особисто підписати оспорюваний заповіт. Відсутність у оспорюваному заповіті конкретизації фізичних вад, які унеможливлювали підписання спадкодавцем заповіту особисто, не є безумовною підставою для визнання зазначеного недійсним, оскільки волевиявлення спадкодавця на складення заповіту
від 10 березня 2010 року на користь ОСОБА_2 підтвердили свідки
ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які були безпосередньо присутні при його складанні та посвідченні. З огляду на наведене, вважала, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необгрунтованими.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє у межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру від 03 травня
1993 року, квартира АДРЕСА_1 , належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_7
10 березня 2010 року ОСОБА_6 на випадок своєї смерті склав заповіт, відповідно до якого заповів належну йому квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 Зазначений заповіт посвідчено приватним нотаріусом Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Смокорівським А. П. за робочим місцем нотаріуса у АДРЕСА_2 у присутності свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_8 та підписаний іншою особою ОСОБА_10 через фізичні вади ОСОБА_6
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер.
27 лютого 2012 року із заявою про прийняття спадщини після смерті
ОСОБА_6 звернувся син спадкодавця - ОСОБА_1 , а 10 серпня
2012 року спадкоємець за заповітом - ОСОБА_2 .
ОСОБА_6 , згідно з даними амбулаторної медичної карти, медичним висновком про здатність до самообслуговування та потребу в сторонній допомозі громадянина, який потребує соціального обслуговування (надання соціальних послуг) територіальним центром за місцем проживання від 06 квітня 2011 року, не мав вад, що перешкоджають самообслуговуванню: відсутність кінцівок, інших вад опорно-рухового апарату, зору, слуху, інтелекту, порушення мови тощо.
Згідно з повідомленнями Яворівської центральної районної лікарні Львівської області від 06 листопада 2012 року № 1096 та Новояворівської лікарні Яворівського району Львівської області від 13 листопада 2012 року № 995, ОСОБА_6 у грудні 2009 року, протягом січня - квітня 2010 року до вказаних лікарень з переломом чи вивихом руки не звертався. 11 березня 2010 року ОСОБА_6 звертався до Яворівської центральної районної лікарні Львівської області за медичною допомогою до лікарів кардіолога та терапевта.
Відповідно до квитанцій про оплату за газопостачання та електропостачання, а також відповідних фіскальних чеків, 10 березня 2010 року ОСОБА_6 у відділенні поштового зв`язку оплачував відповідні житлово-комунальні послуги, при цьому на квитанціях та чеках ним проводилися власноручні письмові записи, що підтверджено висновком криміналістичної експертизи
від 04 листопада 2015 року № 3029.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги ОСОБА_4 , яка є законним представником ОСОБА_5 , висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України)
Відповідно до частини другої статті 1248 ЦК України нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).
Відповідно до частин першої-третьої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
Частиною четвертою статті 207 ЦК України визначено, що якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.
Статтею 1253 ЦК України передбачена можливість посвідчення заповіту при свідках, яке відбувається за бажанням заповідача. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю і не можуть бути: нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; спадкоємці за заповітом; члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.
Аналогічні положення містяться в Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, чинної на момент посвідчення оспорюваного заповіту, за змістом пункту 157 якої заповіт має бути підписаний особисто заповідачем. Заповіт за дорученням заповідача може бути підписаний іншою фізичною особою лише у випадку, якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт.
Частиною першою статті 203 ЦК України закріплено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства,
а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя статті 203 ЦК України).
Загальні підстави недійсності правочину визначені статтею 215 ЦК України. Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Положеннями статті1257 ЦК України передбачений вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним.
Відповідно до частин першої та другої вказаної норми, заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині третій статті 203 ЦК України.
Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Встановивши, що оспорюваний заповіт підписано не заповідачем особисто, а іншою особою, за відсутності для того визначених законом підстав, оскільки на дату складення та посвідчення заповіту були відсутні обставини, що унеможливлювали власноручне підписання ОСОБА_6 заповіту, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про визнання недійсним оспорюваного заповіту.
Посилання заявника на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи є необгрунтованими, оскільки такі висновки грунтуються на наданих позивачем належних та допустимих доказах (медичній документації, висновку криміналістичної експертизи від 04 листопада 2015 року № 3029) про стан здоров`я заповідача. Натомість відповідач, на виконання приписів частини третьої стаття 12 та частини першої статті 81 ЦПК України, не надав суду доказів, які б спростували доводи позивача та надані ним докази.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_4 , яка є законним представником ОСОБА_5.
Щодо поновлення виконання рішення суду
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Ухвалою судді Верховного Суду від 12 липня 2018 року зупинено дію рішення Яворівського районного суду Львівської області від 05 травня 2016 року до закінчення касаційного провадження у справі, а тому у зв`язку із залишенням цього рішення без змін, його дію необхідно поновити.
Керуючись статтями 400 401 409 415 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 , яка є законним представником ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 05 травня 2016 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 08 травня 2018 року залишити без змін.
Поновити дію рішення Яворівського районного суду Львівської області
від 05 травня 2016 року.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. І. Усик
І. Ю. Гулейков
О. В. Ступак