Постанова
Іменем України
03 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 140/1770/18
провадження № 61-23276 св 19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі: ОСОБА_2 , який діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 , Муховецька сільська рада Немирівського району Вінницької області;
представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 19 серпня 2019 року у складі судді Науменка С. М. та постанову Вінницького апеляційного суду від 21 листопада 2019 року складі колегії суддів: Панасюка О. С., Берегового О. Ю., Якименко М. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , який діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 , Муховецької сільської ради Немирівського району Вінницької області про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, зміну черговості одержання права на спадкування, визнання права власності на частину житлового будинку та земельних ділянок.
Позовна заява мотивована тим, що з січня 1989 року вона стала проживати з ОСОБА_5 , вони мали спільні побут та бюджет, вели спільне господарство. Протягом тривалого часу вона опікувалася ОСОБА_5 , який через похилий вік і хвороби потребував сторонньої допомоги. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, вона здійснила його поховання. Після його смерті відкрилась спадщина на спадкове майно: житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 0523085801:04:003:0100, призначену для обслуговування жилого будинку та земельну ділянку площею 0,2143 га, кадастровий номер 0523085800:01:001:0353, призначену для ведення особистого селянського господарства, розташованих за тією ж адресою
Спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_5 є неповнолітній ОСОБА_3 , але вона у разі зміни черговості одержання права на спадкування набуває права на обов`язкову частку у спадщині, яке не може бути реалізоване в інший спосіб, тому що шлюб між нею та ОСОБА_5 не був зареєстрований.
Також вказувала, що з 1989 року була разом із ОСОБА_5 членом колгоспного двору, а тому набула право власності на 1/2 частину житлового будинку та земельних ділянок.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд встановити факт її проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , з січня 1989 року по час його смерті; змінити черговість одержання права на спадкування після смерті ОСОБА_5 , надавши їй право на спадкування у першу чергу спадкування за законом; визнати за нею право власності 1/2 частину житлового будинку загальною площею 65,2 кв. м, житловою площею 41,2 кв. м, та відповідну частку господарчих будівель і споруд, а саме: веранду «а», сарай «Б», сарай «В», погріб «Б/під», огорожу 1-3, що розташований по АДРЕСА_1 ; визнати за нею право на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер 0523085801:04:003:0100, призначеної для обслуговування жилого будинку та 1/2 частину земельної ділянки розміром 0,2143 га, кадастровий номер 0523085800:01:001:0353, призначеної для ведення особистого селянського господарства, розташованих за тією ж адресою.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 19 серпня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , однією сім`єю із ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки ОСОБА_1 з 1989 року постійно проживала з ОСОБА_5 до дня його смерті, ця обставина визнана іншими учасниками справи, то цей факт підлягає встановленню на підставі пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України, але оскільки СК України, стаття 3 якого встановила, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, набрав чинності з 01 січня 2004 року, то факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу набув юридичного значення після набрання ним чинності. КпШС України не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживали разом без реєстрації шлюбу, а тому встановлення юридичного факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можливе лише з 01 січня 2004 року.
Щодо вимог про зміну черговості одержання права на спадкування, то суд виходив з недоведеності факту перебування спадкодавця у безпорадному стані у зв`язку із наявними у нього захворюваннями та, відповідно, його потреби у сторонній допомозі.
Позовні вимоги про визнання права власності на частину житлового будинку та земельних ділянок є похідними від вимоги про зміну черговості одержання права на спадкування, а тому задоволенню не підлягають.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 19 серпня 2019 року змінено у мотивувальній частині, викладено її у редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, зазначивши, що визначення сім`ї як осіб, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки введено в законодавство України із набранням чинності 01 січня 2004 року СК України (частина друга статті 3 цього Кодексу). Чинний же до цього часу КпШС України визнавав лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану (частина друга статті 6) і не передбачав правових наслідків спільного проживання чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про можливість встановлення факту проживання ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , лише з 01 січня 2004 року.
Зміна черговості спадкування можлива лише у разі спадкування за законом, тобто за умови відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини (частина друга статті 1223 ЦК України).
Таким чином, оскільки ОСОБА_5 усе належне йому на час смерті майно заповів неповнолітньому ОСОБА_3 , то положення статті 1259 ЦК України не можуть бути застосовані до правовідносин сторін, а тому позовні вимоги у цій частині є безпідставними незалежно від того, чи перебував спадкодавець ОСОБА_5 у безпорадному стані.
Щодо вимог про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та відповідну частину земельних ділянок, то підставою позову у цій частині позивач зазначала те, що вона з 1989 року була членом колгоспного двору як член сім`ї ОСОБА_5 , а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ці вимоги є похідними від вимоги про зміну черговості одержання права на спадкування.
Як видно із копії трудової книжки ОСОБА_5 з 1976 року він працював водієм Немирівської санепідемстанції. У свідоцтві про право особистої власності на жилий будинок по АДРЕСА_2 , виданому 29 вересня 1986 року, власником зазначено ОСОБА_5 , а не колгоспний двір, у копіях погосподарських книг з 1986 по 1995 роки господарство ОСОБА_5 зазначалось як суспільна група робітників, а тому твердження позивачки про те, що господарство належало до суспільної групи - колгоспний двір та її членство у ньому із січня 1989 року не відповідають дійсності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позов.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 24 січня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 140/1770/18 із Немирівського районного суду Вінницької області.
У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що у зв`язку із тим, що її шлюб із ОСОБА_5 офіційно не був зареєстрований, вона позбавлена можливості оформити спадщину за законом після його смерті.
Зазначала, що проживала із спадкодавцем однією сім`єю, як чоловік та дружин, без реєстрації шлюбу в період з січня 1989 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказувала, що спірний житловий будинок є майном колгоспного двору. Згідно з виписками з погосподарських книг Муховецької сільської ради Немирівського району Вінницької області постійними членами колгоспного двору є: ОСОБА_5 - голова двору, та його дружина - ОСОБА_1 .
Зазначала, що вона є членом колгоспного двору з січня 1989 року і має право на 1/2 частину житлового будинку.
Крім того, із померлим вони проживали однією сім`єю як чоловік та дружина 29 років. Протягом всього часу вони дбали один про одного, у зв`язку з похилим віком та хворобами чоловік потребував стороннього догляду, вона постійно опікувалася ним, а тому вважала, що має право на зміну черговості одержання права на спадщину та має право на обов`язкову частку у спадщині за законом після смерті ОСОБА_5 .
Вважала, що відповідачем не було надано доказів, які підтверджували б існування заповіту, складеного на ім`я ОСОБА_3 .
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2020 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 - подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржувані судові рішення суду є законними та обґрунтованими. Відтак, підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З січня 1989 року ОСОБА_1 почала проживати разом з ОСОБА_5 у АДРЕСА_1 . Вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет.
Ця обставина визнана учасниками справи, а тому в силу вимог частини першої статті 82 ЦПК України доказуванню не підлягає.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер (а. с. 21).
Після його смерті відкрилась спадщина на: житловий будинок, загальною площею 65,2 кв. м, житловою площею 41,2 кв. м з господарськими будівлями і спорудами: верандою «а», сараєм «Б», сараєм «В», погребом «Б/під», огорожею 1-3, що розташовані по АДРЕСА_1 , право власності на який підтверджується свідоцтвом про право особистої власності від 29 вересня 1896 року № 455; земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 0523085801:04:003:0100, з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку (державний акт серії ЯГ № 490541 від 26 вересня 2008 року); земельну ділянку площею 0,2143 га, кадастровий номер 0523085800:01:001:0353, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (державний акт серії ЯГ № 491468 від 27 лютого 2009 року); земельну ділянку розміром 0,1520 га, кадастровий номер 0523085801:04:003:0101, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (державний акт серії ЯГ № 490542 від 26 вересня 2008 року), розташованих за тією ж адресою (а.с, 19, 39, 40, 41).
ОСОБА_5 на випадок своєї смерті залишив заповіт на онука - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
З копії трудової книжки ОСОБА_5 убачається, що з 1976 року він працював водієм Немирівської санепідемстанції Вінницької області (а. с. 107).
У копіях погосподарських книг з 1986 по 1995 роки господарство ОСОБА_5 зазначалось як суспільна група робітників (а.с. 98-99),
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
За змістом статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.
При цьому обов`язковою умовою для визнання того, що вони проживали однією сім`єю, крім власне факту спільного проживання, є несення зі спадкодавцем спільних витрат, ведення спільного бюджету, спільне харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
Статтею 3 СК України встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
КпШС УРСР визнавав лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану (частина друга статті 6) і не передбачав правових наслідків спільного проживання чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу.
У пункті 21 постанови Пленум Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. Однак, до числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою.
За таких обставин, суди дійшли правильного висновку про можливість встановлення факту проживання ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01 січня 2004 року.
Згідно зі статтею 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`ю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
За змістом статей 1258 та 1259 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.
Черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини.
Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Отже, зміна черговості спадкування можлива лише у разі спадкування за законом, тобто за умови відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини (частина друга статті 1223 ЦК України).
Оскільки ОСОБА_5 усе належне йому на час смерті майно заповів неповнолітньому ОСОБА_3 , то положення статті 1259 ЦК України не можуть бути застосовані до правовідносин сторін.
Обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання права власності на частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та частину земельних ділянок, позивач зазначала, що вона з 1989 року була членом колгоспного двору як член сім`ї ОСОБА_5 .
Згідно з частиною першою статті 120, статтею 123 ЦК УРСР майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.
Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за №5-24/26, та Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69.
За змістом цих Вказівок суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 з 1976 року працював водієм Немирівської санепідемстанції (а. с. 107).
У свідоцтві про право особистої власності на жилий будинок по АДРЕСА_2 , виданому 29 вересня 1986 року, власником зазначено ОСОБА_5 , а не членів колгоспного двору (а. с. 19).
У копіях погосподарських книг з 1986 по 1995 роки господарство ОСОБА_5 зазначалось як суспільна група робітників (а. с. 98 - 99).
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про зміну мотивувальної частини рішення суду першої інстанції, а твердження позивачки про те, що господарство належало до суспільної групи - колгоспний двір та її членство у ньому із січня 1989 року не підтверджені матеріалами справи.
Посилання касаційної скарги на те, що відповідачем не було надано доказів, які підтверджували б існування заповіту, складеного на ім`я неповнолітнього ОСОБА_3 , безпідставні, оскільки вказаний заповіт наявний в матеріалах справи (а.с. 148).
Інші обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 19 серпня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 21 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович