11.01.2024

№ 336/4785/18

Постанова

Іменем України

03 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 336/4785/18

провадження № 61-4555св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: прокуратура Запорізької області, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 , прокуратури Запорізької області на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 листопада 2018 року в складі Галущенко Ю. А., та постанову Запорізького апеляційного суду від 30 січня 2019 року в складі колегії суддів: Бєлки В. Ю., Воробйової І. А., Онищенко Е. А.

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України ЦПК України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до прокуратури Запорізької області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 19 травня 2018 року він надіслав рекомендованими цінними листами до Генеральної прокуратури України та прокуратури Запорізької області заяви від 12 травня 2018 року про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першої статті 366 КК України відносно старшого слідчого відділу прокуратури Запорізької області ОСОБА_2 та просив внести відповідні відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань і невідкладно розпочати досудове розслідування. 14 червня 2018 року ОСОБА_1 отримав з прокуратури Запорізької області відповідь на його заяви про вчинення кримінального правопорушення, у якій повідомлено про відмову у внесенні відомостей до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР), оскільки заява не містить жодних даних про вчинення будь-якого кримінального правопорушення за викладених обставин. Бездіяльність з боку посадових осіб прокуратури Запорізької області, яка полягала у невнесенні відомостей до ЄРДР на підставі його заяви від 12 травня 2018 року, оскаржена ним слідчому судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя. Ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 05 липня 2018 року скаргу ОСОБА_1 задоволено: зобов`язано уповноважених осіб прокуратури Запорізької області внести відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 від 12 травня 2018 року про вчинення кримінального правопорушення та розпочати досудове розслідування, про що інформувати заявника. На виконання ухвали слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 05 липня 2018 року, 11 липня 2018 року відомості за заявою ОСОБА_1 від 12 травня 2018 року про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України, було внесено до ЄРДР за № 42018080000000255.

У зв`язку із зазначеними обставинами, ОСОБА_1 вважає, що відповідна бездіяльність посадових осіб прокуратури Запорізької області завдала йому моральної шкоди, яка полягає у перенесених душевних і моральних стражданнях, нервових стресах через необхідність витрачання додаткових зусиль по відновленню його порушеного права, яку він оцінює в 10 000,00 грн. Окрім того, йому було завдано матеріальну шкоду (реальні збитки) у вигляді оплати вартості послуг фахівця у галузі права (адвоката): написання заяв про вчинення кримінального правопорушення від 12 травня 2018 року та скарги до слідчого судді, а також оплати поштового пересилання відповідних документів та оплати копіювання позовної заяви з доданими до неї документами при поданні цього позову. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив стягнути з Державної казначейської служби України на його користь за рахунок коштів Державного бюджету України на відшкодування моральної шкоди 10 000,00 грн, на відшкодування матеріальної шкоди 3 812,96 грн, а також витрати на правову допомогу в сумі 1 288,70 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 листопада 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково;стягнуто з Державної Казначейської служби України як розпорядника коштів Державного Бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в розмірі 2 000,00 грн, судові витрати у розмірі 1 020,19 грн; у задоволенні решти позовних вимоги відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок незаконної бездіяльності уповноважених осіб прокуратури Запорізької області щодо невнесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення за заявою позивача від 12 травня 2018 року, факт якої встановлений ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 05 липня 2018 року, позивачу завдані моральні страждання та втрати немайнового характеру, а тому з огляду на конкретні обставини справи, виходячи із принципу розумності і виваженості, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягають задоволенню частково, у розмірі 2 000,00 грн. Разом з тим, суд першої інстанції також частково задовольнив вимоги позивача в частині стягнення збитків та витрат на правову допомогу в сумі 1 020,19 грн, пропорційно задоволениих вимог про стягнення моральної шкоди, оскільки оплата позивачем послуг фахівця у галузі права за складання заяв про кримінальне правопорушення до органів прокуратури та скарги до слідчого судді, оплата поштового пересилання відповідних заяв рекомендованими цінними листами, копіювання позовної заяви з додатками у даній цивільній справі є різновидом судових витрат, питання про їх розподіл вирішується судом в порядку, передбаченому статтею 141 ЦПК України.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Постановою Запорізького апеляційного суду від 30 січня 2019 року апеляційні скарги Державної казначейської служби України, прокурора Запорізької області, Чайкіна В. В., залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 листопада 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 000,00 грн. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції правильно керувався принципами розумності і справедливості, а також урахувавши обставини справи. Позивач не довів наявність підстав для відшкодування моральної шкоди у більшому розмірі. Разом з тим, суд першої інстанції обґрунтовано частково задовольнив вимоги позивача в частині стягнення матеріальної шкоди та витрат на правову допомогу, пропорційно задоволених вимог про стягнення моральної шкоди відповідно до статті 141 ЦПК України, оскільки визначена позивачем як матеріальна шкода у вигляді оплати ним послуг фахівця у галузі права за складання заяв про кримінальне правопорушення до органів прокуратури та скарги до слідчого судді, оплати поштового пересилання заяв рекомендованими цінними листами, копіювання матеріалів позовної заяви у даній справі відповідно до пункту 4 частини другої статті 133 ЦПК відноситься до витрат, пов`язаних з розглядом справи та разом із витратами на правову допомогу є судовими витратами. Апеляційний суд відхилив доводи відповідачів про недоведеність позовних вимог, вказавши, що внаслідок протиправної бездіяльності прокуратури Запорізької області, ОСОБА_1 зазнав моральних страждань. Посилання відповідачів у апеляційних скаргах на відсутність їх вини, а тому і безпідставність вимог позивача є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються встановленими судами обставинами справи.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг

У березні 2019 року до касаційного суду надійшла касаційна скарга прокуратури Запорізької області, у якій заявник просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 листопада 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 30 січня 2019 року, ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У травні 2019 року до касаційного суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 , у якій заявник просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 листопада 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 30 січня 2019 року, в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити у цій частині нове судове рішення про їх задоволення, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 27 травня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою прокуратури Запорізької області та за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга прокуратури Запорізької області обгрунтована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу, що для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, зокрема, позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою прокуратури Запорізької області та моральною шкодою. Разом із цим, матеріальна шкода, заявлена позивачем, також не підлягає стягненню, оскільки по суті це є витрати на правову допомогу при складанні заяви про кримінальне правопорушення та скарги на бездіяльність посадових осіб прокуратури Запорізької області, а тому це процесуальні витрати у кримінальному судочинстві, а інші витрати позивача не доведені належними чином.

Касаційна скарга ОСОБА_1 обгрунтована тим, що суди попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні в повному обсязі позовної вимоги про стягнення моральної шкоди не врахували дійсні обставини у справі, а також практику Європейського суду з прав людини, оскільки ухвалою слідчого судді встановлена незаконна бездіяльність прокуратури Запорізької області в частині невнесення його заяв до ЄРДР, що мало наслідком завдання йому моральної шкоди, розмір якої дійсно та справедливо оцінений ним в 10 000,00 грн. Разом із цим, вирішуючи питання про стягнення матеріальної шкоди суди також помилково віднесли його витрати на: оплату послуг фахівця у галузі права за складання заяв про кримінальне правопорушення до органів прокуратури та скарги до слідчого судді, оплати поштових пересилання відповідних заяв рекомендованимицінними листами до органів прокуртури на загальну суму 3 273,60 грн, до судових витрат, оскільки це є понесені ним збитки. Крім цього, витрати на копіювання матеріалів позовної заяви у даній справі на суму 539,36 грн, а також витрати на правову допомогу в розмірі 1 288,70 грн є дійсно його судовими витратами у справі, які доведені належним чином, а тому мають бути стягнуті в повному обсязі відповідно до задоволення повністю основних його вимог щодо стягнення моральної та матеріальної шкоди, а також і судові витрати, понесені при розгляді його апеляційної та касаційної скарг.

Позиції інших учасників справи

09 липня 2019 року прокуратура Запорізької області, а 11 липня 2019 року ОСОБА_1 надіслали до суду відзиви на касаційні скарги. Разом із цим, в ухвалах суду від 27 травня 2019 року про відкриття касаційного провадження встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 08 липня 2019 року. Однак, подані відзиви на касаційні скарги надіслані до суду з пропуском цього строку та вони не містять клопотань про поновлення строку на їх подання, у зв`язку із чим відзиви на касаційні скарги в силу вимог статті 126 та частини першої статті 395 ЦПК України слід залишити без розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

19 травня 2018 року ОСОБА_1 надіслав до Генеральної прокуратури України заяву від 12 травня 2018 року про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України відносно старшого слідчого відділу прокуратури Запорізької області ОСОБА_2 . Таку ж заяву він надіслав до прокуратури Запорізької області.

Листом від 07 червня 2018 року позивач був поінформований прокуратурою Запорізької області про відмову у внесенні відомостей до ЄРДР на підставі його заяви від 12травня 2018 року, оскільки вона не містить жодних даних про вчинення будь-якого кримінального правопорушення за викладених обставин.

Ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 05 липня 2018 року задоволено скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність посадових осіб прокуратури Запорізької області,яка полягала у невнесенні відомостей до ЄРДР на підставі його заяви від 12травня 2018 року та зобов`язано уповноважених осіб прокуратури Запорізької області внести відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 від 12 травня 2018 року про вчинення кримінального правопорушення та розпочати досудове розслідування,про що інформувати заявника.

11 липня 2018 року, на виконання ухвали слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 05 липня 2018 року, відомості за заявою ОСОБА_1 від 12 травня 2018 року про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України, внесено до ЄРДР за № 42018080000000255.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга прокуратури Запорізької області підлягає задоволенню, касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування (стаття 1173 ЦК України).

За змістом статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою. Тобто відповідачем у зазначених категоріях справ є держава Україна, а не посадова особа, орган державної влади чи орган місцевого самоврядування.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 зазначеної частини передбачає наявність інших випадків передбачених законом.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 обґрунтовував свої позовні вимоги бездіяльністю уповноважених осіб прокуратури Запорізької області, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР за його заявою від 12 травня 2018 року, у зв`язку з чим ОСОБА_1 було завдано матеріальну та моральну шкоду.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт заподіяння йому моральної шкоди у розмірі 2 000,00 грн, а також причинний зв`язок між прийняттям ухвали про задоволення скарги ОСОБА_1 на бездіяльність прокуратури Запорізької області щодо невнесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення та настанням шкоди. Разом із цим, судами частково стягнуто матеріальну шкоду, яку вони вважали судовими витратами позивача в сумі 762,59 грн, а також витрати на правову допомогу у сумі 257,60 грн, здійснивши їх розподіл згідно вимог статті 141 ЦПК України.

Верховний Суд не погоджується із зазначеним висновком судів попередніх інстанцій, оскільки він є помилковим з огляду на наступне.

Щодо стягнення моральної шкоди.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.

Згідно із частиною другою статті 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування забезпечується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у ній. Втім наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб саме по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди.

Статті 1173 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Ними передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є необхідною, однак не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які підлягають доведенню у відповідних спорах. Підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.

Суди попередніх інстанцій при розгляді даної справи не звернули уваги, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою прокуратури Запорізької області та моральною шкодою. Натомість у матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження порушення його особистих немайнових чи процесуальних прав, завдання шкоди його здоров`ю та душевних страждань, а отже заподіяння йому внаслідок неправомірних дій відповідача моральної шкоди. З огляду на наведене, висновки судів попередніх інстанцій про обгрунтованість позовних вимог про відшкодування моральної шкоди є безпідставними та необгрунтованими, а тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди необхідно відмовити за їх недоведеністю.

Щодо стягнення матеріальної шкоди (реальних збитків).

Згідно із частинами першою та другою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У даній справі позивачем також було заявлено стягнення матеріальної шкоди, які він вважав реальними збитками у вигляді: оплати послуг фахівця у галузі права за складання заяв про кримінальне правопорушення до органів прокуратури та скарги до слідчого судді, а також оплати поштового пересилання відповідних заяв рекомендованими цінними листами.

Разом із цим, із виду та характеру понесення позивачем вищезазначених витрат, які він вважає збитками, вбачається, що такі вчинялися ним з метою відновлення порушених, на його думку, відповідних прав у кримінальному судочинстві, порядок відшкодування яких визначений нормами Кримінального процесуального кодексу України.

Таким чином, із вищезазначеного вбачається, що заявлені до стягнення позивачем відповідні витрати не є збитками в розумінні статті 22 ЦК України, а тому підстави для їх відшкодування також відсутні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права суди попередніх інстанцій помилково частково задовольнили позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, а також неправильно вирішили питання щодо його позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди і розподілу судових витрат, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про скасування рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 листопада 2018 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 30 січня 2019 року, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі за їх необгрунтованістю.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України).

Відповідно до пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» ОСОБА_1 звільнений від оплати судового збору в цій справі як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і при апеляційному та касаційному переглядах справи.

За подання касаційної скарги у справі прокуратура Запорізької області сплатила 1 409,60 грн судового збору, що підтверджується платіжним дорученням від 24 квітня 2019 року № 928.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, то понесені прокуратурою Запорізької області судові витрати у вигляді судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 1 409,60 грн необхідно компенсувати за рахунок держави.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 411, 412, 416ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скарг прокуратури Запорізької області задовольнити, касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 листопада 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 30 січня 2019 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до прокуратури Запорізької області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, відмовити.

Компенсувати прокуратурі Запорізької області за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 1 409,60 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук