Постанова
Іменем України
18 січня 2022 року
м. Київ
справа № 645/7250/18
провадження № 61-4171св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Усика Г. І. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 19 жовтня 2020 року у складі судді Шарка О. П. та постанову Харківського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року у складі колегії суддів Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Кругової С. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заявлених позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання квартири особистою приватною власністю.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що у 2011 році він познайомився з відповідачем, яка надавала йому платні послуги інтимного характеру, надалі у нього виникли почуття до неї.
Оскільки відповідач власного заробітку не мала та перебувала на його утриманні, він орендував для неї житло та оплачував вартість її навчання. До 23 липня 2014 року він перебував у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Московського районного суду м. Харкова, а тому до розірвання шлюбу він та ОСОБА_2 проживали окремо, зустрічалися періодично, неодноразово разом відпочивали.
У лютому 2013 року він придбав для ОСОБА_2 автомобіль «Сhevrolett Aveo», 30 травня 2014 року подарував їй коштовну обручку та запропонував одружитися, а починаючи з 23 липня 2014 року вони розпочали вести спільне господарство та постійно проживати разом.
30 жовтня 2014 року він придбав у «Житлобуд-1» квартиру АДРЕСА_1 , але за наполяганням відповідачки договір купівлі-продажу укладений на її ім`я. У 2015 році за рахунок його коштів у квартирі проведено ремонт, придбані меблі та техніку. Оскільки відповідач на момент придбання квартири не мала власних коштів та заробітку, квартира АДРЕСА_1 , не може вважатись її особистою власністю.
Посилаючись на наведене, позивач просив встановити факт його спільного проживання з ОСОБА_2 із 23 липня 2014 року до 25 лютого 2017 року, визнати двокімнатну квартиру № 174, загальною площею 68, 4 кв. м, житловою 36,5 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , його особистою приватною власністю.
Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 19 жовтня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю позивачем їхнього спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без укладення шлюбу, а також ведення ними у заявлений період спільного господарства. Позивач не надав належних та допустимих доказів, які у своїй сукупності підтверджували б придбання ним квартири за особисті кошти, а тому квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 68, 4 кв. м, житловою - 36,5 кв. м є особистою приватною власністю відповідачки і не підлягає поділу.
Постановою Харківського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 19 жовтня 2020 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У березні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій він просить рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 19 жовтня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року скасувати, ухвалити у справі нове судове рішення про задоволення позову.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суди попередніх інстанцій застосували норми матеріального права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у постановах від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16 та від 30 листопада 2020 року у справі № 638/20596/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1 у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про недоведеність факту проживання його та відповідачки однією сім`єю без реєстрації шлюбу у заявлений період.
Суди не надали належної оцінки наданим у справі доказам у їх сукупності, зокрема роздруківці з їхньої переписки, спільним фотознімкам, показанням свідків та відсутності доказів на підтвердження придбання ОСОБА_2 квартири за її особисті кошти та проведення в ній ремонтних робіт.
Суди не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15 липня 2020 року у справі №524/10054/16 та від 30 листопада 2020 року у справі №638/20596/16, в яких Верховний Суд вказав, що належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання рухомого та нерухомого майна (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких убачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.
Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 645/7250/18 на підставі пунктів 1 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.
Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції 11 травня 2021 року.
У травні 2021 року до суду касаційної інстанції від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу з клопотанням про продовження строку на подання відзиву, посилаючись на те, що копію ухвали про відкриття касаційного провадження та копію касаційної скарги вона отримала 26 квітня 2021 року. Ураховуючи, що з 01 по 05 травня 2021 року були вихідними днями, вона не мала можливості своєчасно звернутися за правовою допомогою та підготувати відзив у визначений ухвалою Верховного Суду строк до 05 травня 2021 року.
Наведені відповідачем обставини є поважними причинами несвоєчасного подання відзиву на касаційну скаргу, а тому суд касаційної інстанції вважає можливим продовжити строк для подання відзиву на касаційну скаргу та приєднати його до матеріалів справи.
У відзиві відповідач просила залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, а тому суди попередніх інстанції правильно застосували норми матеріального права і ухвалили судові рішення, які не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи
З 15 лютого 1997 року по 23 липня 2014 року ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , який розірвано рішенням Московського районного суду м. Харкова від 23 липня 2014 року.
03 листопада 2014 року між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Харківжитлобуд-1» укладений договір купівлі-продажу цінних паперів, предметом якого були цільові облігації підприємств, зокрема емітента ПАТ «Трест Житлобуд-1» у кількості 6740 штук із правом отримати при погашенні власникам однієї облігацій серії «J5» 0,01 кв. м загальної площі квартири в житловому будинку за будівельною адресою: АДРЕСА_3 (секції Г, Д) (у районі школи № 145).
На виконання умов зазначеного вище договору, ОСОБА_2 сплатила вартість цінних паперів, а ТОВ «Харківжитлобуд-1» передало їх у власність відповідачу. Відповідно до умовдоговору здійснено переоформлення прав власності на цінні папери на ім`я ОСОБА_2 в межах депозитарної системи України.
21 жовтня 2015 року право приватної власності ОСОБА_2 на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.
Засади шлюбу, а також особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, визначає СК України.
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Згідно з частиною другою статті 21 СК України проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.
Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення Глави 8 цього Кодексу (стаття 74 СК України).
Обов`язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Вимогу про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що з червня 2011 року він проживав з ОСОБА_2 однією сім`єю без укладення шлюбу, а з 23 липня 2014 року по 25 лютого 2017 року вони почали вести спільне господарство, були пов`язані спільним побутом, мали спільний бюджет, взаємні права та обов`язки притаманні подружжю, на підтвердження чого надав спільні фотографії, роздруківки переписки з ОСОБА_2 , докази спільного відпочинку.
За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
За правилами статті 81 ЦПК кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дослідивши та надавши оцінку наявним в матеріалах справи доказам, обґрунтовано зазначив, що ОСОБА_1 не надав достатніх та допустимих доказів на підтвердження того, що між ним та ОСОБА_2 під час їх спільного проживання склалися усталені стосунки, що притаманні сім`ї, що вони були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет та мали взаємні права та обов`язки. Обставини, про які зазначав позивач, а саме: спільний відпочинок, грошове утримання ОСОБА_2 , придбання для неї квартири, автомобіля, самі по собі не доводять ведення сторонами спільного господарства, наявність спільного бюджету, взаємних прав та обов`язків, існування усталених відносин, притаманних подружжю, а тому суди дійшли правильного висновку про недоведеність ним позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю без укладення шлюбу, та про визнання квартири його особистою приватною власністю.
Доводи касаційної скарги в цілому зводяться до незгоди ОСОБА_1 з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлених ними обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження та оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. У силу повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку доказів та встановлювати нові обставини.
Аргументи заявника про застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права без врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16 та від 30 листопада 2020 року у справі № 638/20596/16 є неспроможними, з огляду на таке.
У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16, суд касаційної вказав, що належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства. З урахуванням конкретно встановлених у справі обставин, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився Верховний Суд, відмовив у задоволенні позову з підстав недоведеності існування між сторонами майнового спору, зазначивши, що відсутність спору про право визначає порядок розгляду справ про встановлення факту проживання однією сім`єю за правилами окремого провадження.
Зазначене свідчить про те, що у наведеній заявником постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16 висновок зроблений за інших встановлених судами фактичних обставин справи.
У постанові від 30 листопада у справі № 638/20596/16 Верховний Суд вказав про законність рішень судів попередніх інстанцій про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, оскільки досліджені судами докази в їх сукупності, а саме: фотокартки, показання свідків, виписки з історії хвороби, з медичної карти, квитанції на оплату вартості лікарських засобів та самого лікування, які понесла позивач на утримання та догляд чоловіка дали судам підстави для висновку про існування між жінкою та чоловіком взаємних прав та обов`язків, усталених відносин, притаманних подружжю, ведення ними спільного господарства, наявність спільного бюджету.
Ураховуючи, що фактичні обставини у справі, яка переглядається, відмінні від обставин справи № 638/20596/16, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, Верховний Суд вважає, що оскаржувані судові рішення прийняті з правильним застосуванням норм матеріальногоправа, а тому відсутні підстави вважати, що суди не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені заявником у наведених як приклад постановах касаційного суду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили обставини справи, надали наявним у справі доказам належну оцінку та правильно застосували норми матеріального і процесуального права,а тому відсутні підстави для задоволеннякасаційної скарги ОСОБА_1 .
Щодо вирішення питання розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення без задоволення вимог касаційної скарги ОСОБА_1 , понесені ним судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 400 401 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 19 жовтня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. І. Усик
О. В. Ступак
В. В. Яремко