№ 648/448/19

Постанова

Іменем України

19 січня 2021 року

м. Київ

справа № 648/448/19

провадження № 61-366св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Херсонського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Пузанової Л. В., Воронцової Л. П., Полікарпової О. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом виселення,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом виселення.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона є власником житлового будинку на АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 22 грудня 2018 року. У цьому будинку, крім неї, зареєстровані та проживають, її донька ОСОБА_3 , мати ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , який у родинних відносинах з нею не перебуває.

ОСОБА_2 , заявивши про свої майнові права на будинок, чинить перешкоди у користуванні ним, а саме: вчиняє сварки, перешкоджає вільному доступу до опалювального котла, чим унеможливлює здійснювати опалення будинку, створює умови, неможливі для спільного з ним проживання в будинку, а вжиті заходи попередження з боку органів внутрішніх справ з цього приводу виявились безрезультатними.

Також ОСОБА_1 зазначила, що ОСОБА_2 , який не є членом її сім`ї та не перебуває з нею чи з іншими членами її сім`ї у родинних відносинах, своїми неправомірними діями позбавляє її можливості вільно користуватися спірним майном, комунальні послуги не сплачує, утриманням будинку не займався і не займається, та в добровільному порядку виселитися із будинку відмовляється.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила усунути перешкоди у користуванні спірним будинком шляхом виселення з нього ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білозерського районного суду Херсонської області від 24 липня 2019 року у складу судді Кусік І.В. позов ОСОБА_1 задоволено.

Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні приватним будинком, шляхом виселення ОСОБА_2 з будинку на АДРЕСА_1 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив із того, що відповідач суттєво обмежує право позивача у користуванні та володінні майном, вчиняв дії щодо його псування, порушує правила співжиття та створює умови, за яких власник не може повноцінно користуватися належним їй будинком, що свідчить про дійсно існуючу нагальну необхідність для застосування обмеження права на повагу до житла. Також суд дійшов висновку, що втручання в це право є пропорційним переслідуваній легітимній меті, а виселення відповідача оцінено судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Херсонського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє ОСОБА_5 , задоволено, рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 24 липня 2019 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд апеляційної інстанції постановив, що відповідач був вселений у спірне житлове приміщення та зареєстрований в ньому в установленому законом порядку первісним власником - матір`ю позивача, яку він вважав членом своєї сім`ї, та проживає в цьому будинку 22 роки. Спірний будинок протягом тривалого періоду часу є житлом відповідача, іншого житла він не має. Тому відповідно до чинного законодавства України та статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року він має право користуватися цим будинком. Також позивачем не надано належних доказів для застосування вимог статті 116 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР) до спірних правовідносин, оскільки між сторонами існує спір щодо користування спірним будинком.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просила скасувати постанову Херсонського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що ОСОБА_2 не є членом сім`ї ОСОБА_1 , яка є власником спірного житлового будинку, а його право користування цим будинком було похідним від прав колишнього власника житлового будинку ОСОБА_4 , яка подарувала цей будинок ОСОБА_1 .

Крім того, ОСОБА_2 вчиняє дії, які призводять до руйнування спірного будинку. Тому судом безпідставно не застосовано вимоги статті 116 ЖК УРСР до спірних правовідносин.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 не надходив.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Херсонського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року і витребувано із Білозерського районного суду Херсонської області цивільну справу № 648/448/19.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

Відповідно до договору дарування від 22 грудня 2018 року ОСОБА_1 є власником житлового будинку на АДРЕСА_1 .

Житловий будинок АДРЕСА_1 складається з: житлового будинку літ. «А», загальною площею 70,4 кв. м, житловою площею 41,2 кв. м, літньої кухні літ. «Б», котельні літ. «В», туалету літ. «Е», навісу літ. «И», сараїв літ. «З», «Г», «Ж», «Д», водогінну № 1, огорож № 2, № 3, вимощення № 1.

Згідно з довідкою про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 165, виданої 22 січня 2019 року Чорнобаївською сільською радою Білозерського району Херсонської області, в будинку на АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають: ОСОБА_1 , її донька - ОСОБА_3 , її мати - ОСОБА_4 , не родич - ОСОБА_2 .

Відповідно до рапортів працівників Білозерського відділення поліції Херсонського відділу Головного управління Національної поліції в Херсонській області від 20 січня 2019 року, протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення або таке, що готується від 04 серпня 2018 року, пояснень ОСОБА_3 (а. с. 14-15, 21 - 25) ОСОБА_1 зверталася до працівників поліції з приводу конфлікту з чоловіком, який, на її думку не має право знаходитися та проживати в будинку на АДРЕСА_1 та просила направити наряд поліції.

З висновків за результатами розгляду матеріалів, зареєстрованих 20 січня 2018 року № 462, № 482, 29 вересня 2018 року № 7234, 19 січня 2019 року № 431, 20 січня 2019 року № 455, 09 березня 2019 року № 1594 за зверненнями ОСОБА_1 , вбачається, що конфлікти зі ОСОБА_2 , в результаті яких ОСОБА_1 викликала працівників поліції, улагоджені, претензій у заявниці ні до кого немає, подальшу перевірку по фактам закінчено, матеріали списано до справи.

З листа Білозерського відділення поліції Херсонського відділення поліції Головного управління Національної поліції в Херсонській області від 10 червня 2019 року вбачається, що заяви ОСОБА_1 від 04 серпня 2018 року за фактом вчинення громадянином ОСОБА_2 правопорушення, що полягає у намаганні знищити житловий будинок шляхом підпалу; від 29 вересня 2018 року за фактом вчинення домашнього насильства; від 01 жовтня 2018 року за фактом вчинення домашнього насильства, - знаходилися на розгляді служби превенції Білозерського відділення поліції, а заява, яка надійшла до Білозерського відділення поліції 11 березня 2019 року за фактом спричинення тілесних ушкоджень, 11 березня 2019 року слідчим відділенням внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019230080000261 за фактом спричинення тілесних ушкоджень за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 125 Кримінального кодексу України, та станом на теперішній час кримінальне провадження закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінально процесуального кодексу України, у зв`язку із встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення.

Відповідно до акта обстеження по факту проживання ОСОБА_2 від 19 квітня 2019 року ОСОБА_2 постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1 , зі своєю співмешканкою ОСОБА_4 з 1996 року до даного часу (а. с. 72).

Згідно з листом Чорнобаївської сільської ради Білозерського району Херсонської області від 12 лютого 2018 року № 02-13/Ч-64 з власником будинку на АДРЕСА_1 ОСОБА_1 проведено роз`яснювальну бесіду з метою недопущення обмеження прав ОСОБА_2 на медичну допомогу, спілкування, пересування. ОСОБА_2 для захисту своїх прав рекомендовано звертатися до органів внутрішніх справ.

Відповідно до висновків за результатами розгляду матеріалів, зареєстрованих 18 жовтня 2018 року № 7738 та 24 січня 2019 року № 548 за зверненням ОСОБА_2 , останній звертався до працівників Білозерського відділення поліції Херсонського відділення поліції Головного управління Національної поліції в Херсонській області з приводу конфліктів з ОСОБА_1 . Заявник претензій ні до кого не має, подальшу перевірку за даними фактами - закінчено, матеріали перевірки списано до справи.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною першою статті 383 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтею 150 ЖК УРСР визначено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення будь-яких порушень свого права від будь-яких осіб будь-яких шляхом, який власник вважає прийнятним.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав.

Предметом спору у цій справі є порядок користування сторонами житловим будинком на АДРЕСА_1 . Цей спір виник після відчуження житлового будинку ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 . Неприязні стосунки та конфлікти були предметами розгляду правоохоронних органів за зверненнями як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 .

Як на правову підставу позову ОСОБА_1 посилається, зокрема, на положення статті 157 і частини першої статті 116 ЖК УРСР.

Статтею 157 ЖК УРСР визначено, що членів сім`ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першоюстатті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до частини першої статті 116 ЖК УРСР, якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Для застосування норм цієї статті є необхідною наявність двох умов: 1) систематичне порушення правил співжиття, а також 2) вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Під заходами впливу маються на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах мешканців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.

У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» судам роз`яснено, що при вирішені справ про виселення на підставі статті 116 ЖК УРСР осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Серед таких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, прокуратурами, органами внутрішніх справ тощо.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що з серпня 2018 року та в період вирішення судами даного спору ОСОБА_1 неодноразово зверталася до органів поліції із заявами про те, що ОСОБА_2 перешкоджає їй та ОСОБА_4 користуватися спірним будинком.

В свою чергу, ОСОБА_2 звертався до органів поліції із заявами про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 постійно намагаються виселити його зі спірного будинку, в якому він проживає 22 роки.

За результатами розгляду наведених звернень дільничним офіцером поліції було складено відповідні висновки, за якими обставини, встановлені перевірками, вважалися такими, що не становлять складу будь-якого кримінального правопорушення, передбаченого Кримінальним кодексом України. У деяких висновках зазначалося про те, що факти хуліганських дій та сімейного насильства з боку ОСОБА_2 не знайшли свого підтвердження.

Висновки правоохоронних органів не містять будь-яких застережень чи попереджень на адресу ОСОБА_2 з приводу порушення ним правил співжиття. Заходи запобігання чи громадського впливу до нього не застосовувалась.

Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження порушення відповідачем правил співжиття, що є необхідною передумовою для застосування частини першої статті 116 ЖК УРСР. Надані позивачем в якості доказів висновки за результатами розгляду матеріалів за її зверненнями свідчать про те, що між сторонами склались неприязні стосунки, які виникли у зв`язку з проживанням у спірному будинку. Ці обставини не можуть у достатній мірі підтверджувати наявність підстав для виселення відповідача з житлового будинку в якому він проживає більше 22 років.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що апеляційним судом, на виконання вимог частини четвертої статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - ЄСПЛ), враховано статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), статтю 8 Конвенції, практику ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року в справі «Садов`як проти України» пункт 27, від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України», від 16 лютого 2017 року в справі «Кривенький проти України») і вирішив справу з урахуванням балансу інтересів сторін спору і принципу пропорційності.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що надані ОСОБА_2 докази підтверджують вселення до спірного будинку та проживання в ньому як чоловіка, з яким власник цього будинку ОСОБА_4 проживала до 01 січня 2004 року однією сім`єю без реєстрації шлюбу, що встановлено в постанові Херсонського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року в справі № 648/584/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Білозерського районного нотаріального округу Херсонської області Лубянський В. А., про визнання правочину недійсним, встановлення факту спільного проживання та поділ майна подружжя.

Дослідивши встановлені обставини справи та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, апеляційний суд правильно застосував норми права до спірних правовідносин і дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову як необґрунтованого.

Доводи касаційної скарги фактично стосуються переоцінки доказів та встановлених на їх підставі обставин справи, що знаходиться за межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційних скарг відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 141 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Херсонського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець