№ 761/27059/18

Постанова

Іменем України

12 березня 2020 року

м. Київ

справа № 7618/27059/18

провадження № 61-11137 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

представник позивача - адвокат Базиленко Олег Анатолійович;

відповідач - Національний музей історії України;

представник відповідача - Мінко Андрій Валентинович;

треті особи: Міністерство культури України, Первинна профспілкова організація Національного музею історії України, генеральний директор Національного музею історії України Сосновська Тетяна Вікторівна;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 січня 2019 року у складі судді Савицького О. А. та постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2019 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Сержанюка А. С., Сліпченка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Національного музею історії України, треті особи: Міністерство культури України, Первинна профспілкова організація Національного музею історії України, про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що з 28 січня 2002 року по 14 червня 2018 року вона працювала у Національному музеї історії України. Згідно наказу генерального директора Національного музею історії України від 14 червня 2018 року № 82/1-К її було звільнено з посади провідного дизайнера (художника-конструктора) науково-дослідного експозиційного відділу тимчасових експозицій Національного музею історії України за пунктом 3 статті 40 КЗпП України у зв`язку з систематичним невиконанням без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку. При цьому, як зазначено у наказі від 14 червня 2018 року № 82/1-К, підставою для її звільнення із займаної посади вказано: правила внутрішнього трудового розпорядку музею, акт про відсутність її на роботі від 14 червня 2018 року, наказ від 04 січня 2018 року № 3 про накладення дисциплінарного стягнення, наказ від 13 квітня 2018 року № 128 про накладення дисциплінарного стягнення, посадова інструкція провідного дизайнера (художника-конструктора) науково-дослідного експозиційного відділу тимчасових експозицій, службова записка від 14 червня 2018 року.

Зазначала, що, незважаючи на факт вступу її до Первинної профспілкової організації Національного музею історії України 07 липня 2017 року, відсутність в переліку підстав звільнення згоди виборного органу профспілки свідчить про протиправність такого звільнення та є самостійною підставою для поновлення на її роботі.

Вказувала, що акт про відсутність на роботі від 14 червня 2018 року є фіктивним та недостовірним документом, оскільки 14 червня 2018 року вона без запізнення прибула на роботу та сумлінно виконувала свої службові обов`язки.

Вважала звільнення незаконним та безпідставним, оскільки обов`язки, покладені на неї трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку, виконувала належним чином.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним її звільнення відповідно до наказу Національного музею історії України від 14 червня 2018 року № 82/1-К та поновити її на посаді провідного дизайнера (художник-конструктор) відділу тимчасових експозицій Національного музею історії України з 14 червня 2018 року.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 липня 2018 року до участі у справі залучено третю особу - генерального директора Національного музею історії України Сосновську Т. В.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 січня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заходи дисциплінарного стягнення, застосовані до ОСОБА_1 наказами від 04 січня 2018 року № 3 та від 13 квітня 2018 року № 128, на час звільнення позивача з роботи не втратили юридичної сили за давністю та не були зняті достроково, тому відповідач мав всі законні підстави для прийняття рішення про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 21 травня 2019 року апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 січня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вирішуючи спір, суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи на підставі досліджених та належно оцінених доказів, правильно застосувавши до спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки при звільненні позивача із займаної посади роботодавцем було дотримано вимоги трудового законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення про задоволення її позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 761/27059/18 із Шевченківського районного суду м. Києва.

У серпні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції не враховано усіх доказів, на які посилався позивач, неправильно встановлено обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення. Не надано належної оцінки аргументам позивача та доказам про те, що 14 серпня 2018 року вона не порушувала правил внутрішнього трудового розпорядку, зокрема, службовій розписці позивача від 14 серпня 2018 року, у якій зазначено, що на роботу вона прибула вчасно, її бачила ОСОБА_2 , яка є безпосереднім керівником позивача, не надано належної оцінки поясненням самої ОСОБА_2 , яка підтвердила вказані обставини. Зазначала, що висновки судів щодо систематичного невиконання позивачем трудових обов`язків ґрунтуються лише на попередніх порушеннях нею трудової дисципліни, без відповідного аналізу всіх доказів в сукупності та їх перевірки. Вказувала, що роботодавцем не дотримано процедуру її звільнення із займаної нею посади.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 28 січня 2002 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу до Національного музею історії України на посаду художника першої категорії. 19 січня 2016 року позивача переведено на посаду техніка першої категорії сектору «Археологія доби раннього заліза», а з 01 червня 2016 року - переведено на посаду провідного дизайнера (художником конструктором) відділу тимчасових експозицій науково- дослідного експозиційного підрозділу, що підтверджується даними трудової книжки (а. с.10-17, т. 1).

Відповідно до наказу генерального директора Національного музею історії України Сосновської Т. В. від 14 червня 2018 року № 82/1-К, ОСОБА_1 було звільнено з займаної нею посади провідного дизайнера (художника-конструктора) науково-дослідного експозиційного відділу тимчасових експозицій Національного музею історії України на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України у зв`язку із систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором (а. с. 23, т. 1).

Як зазначено у наказі від 14 червня 2018 року № 82/1-К, підставою для звільнення ОСОБА_1 вказано: правила внутрішнього трудового розпорядку музею, акт про відсутність ОСОБА_1 на роботі від 14 червня 2018 року, наказ від 04 січня 2018 року № 3 про накладення дисциплінарного стягнення, наказ від 13 квітня 2018 року № 128 про накладення дисциплінарного стягнення, посадова інструкція провідного дизайнера (художника-конструктора) науково-дослідного експозиційного відділу тимчасових експозицій, службова записка від 14 червня 2018 року за вх. № 3221.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 21 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Згідно пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку зокрема систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник (частина перша статті 43 КЗпП України).

За передбаченими пунктом 3 статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (стаття 151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року.

Згідно зі статтею 149 КЗпП України за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. До таких видів стягнень згідно з часиною першою статті 147 КЗпП України належать: догана та звільнення.

Звільнення працівника за пунктом 3 статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення.

У справах про поновлення на роботі особи, звільненої за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором, судам необхідно з`ясувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 3 статті 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1 148 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

Систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

Згідно роз`яснень, які містяться у в пунктах 22 і 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року, у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пункту статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1 148 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, враховуючи вказані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність підстав для звільнення позивача на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України у зв`язку із систематичним невиконанням без поважних причин обов`язків, покладних на неї трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку, що підтверджено наказами роботодавця про застосування дисциплінарного стягнення.

Підставами для звільнення ОСОБА_1 було те, що наказами Національного музею історії України від 04 січня 2018 року № 3 та від 13 квітня 2018 року № 188-К провідного дизайнера (художника-конструктора) відділу тимчасових експозицій Лазаренко О. О. за порушення вимог пунктів 1.4., 4.2., 5.11, 5.13., 5.14, 5.17 посадової інструкції було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни, що проявилось у неправомірній відсутності працівника на робочому місці протягом робочого часу тривалістю 50 хвилин, оголошено догани.

Накази відповідача про оголошення доган не оскаржувались позивачем, що свідчить про визнання нею факту вчинення дисциплінарного проступку, і не втратили юридичної сили на день звільнення ОСОБА_1 з роботи, з дня їх видання до дня видання оскарженого наказу Національного музею історії України від 14 червня 2018 року № 82/1-К про її звільнення з роботи не минуло більше року.

Отже, судами встановлено, що до працівника ОСОБА_1 раніше протягом року вже застосовувалися заходи дисциплінарного або громадського стягнення, що є підставою для розірвання власником або уповноваженим ним органом строкового трудового договору до закінчення строку його чинності.

Указаним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не було порушено правил внутрішнього трудового розпорядку та трудової дисципліни.

Враховуючи встановлені обставини справи, судами попередніх інстанцій зроблено правильний та обґрунтований висновок про те, ОСОБА_1 допустила порушення трудової дисципліни після винесення їй повторної протягом короткого періоду часу догани, що свідчить про систематичність порушення трудової дисципліни, тому роботодавцем після неодноразового притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності об`єктивно та правомірно прийнято рішення про звільнення останньої із займаної посади на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги є аналогічними тим доводами, які були викладені в апеляційній скарзі, та перевірялися судом апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду цього спору.

Таким чином, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявників, при цьому враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович