№ 908/1719/21(908/2090/21)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2022 року

м. Київ

cправа № 908/1719/21(908/2090/21)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.

за участю представниці Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області - Смикової А.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області

на рішення Господарського суду Запорізької області від 30.09.2021

та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.02.2022 (в частині задоволення вимог Підприємства "Юридична фірма ОВ" громадської організації "Всеукраїнська організація союз осіб з інвалідністю України")

у справі № 908/1719/21(908/2090/21)

за позовом Підприємства "Юридична фірма ОВ" громадської організації "Всеукраїнська організація союз осіб з інвалідністю України"

до відповідача Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області

про визнання протиправними дій, скасування податкових повідомлень-рішень та зобов`язання вчинити дії

в межах справи про банкрутство- Підприємства "Юридична фірма ОВ" громадської організації "Всеукраїнська організація союз осіб з інвалідністю України

ВСТАНОВИВ:

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

18.07.2019 Підприємством "Юридична фірма ОВ" громадської організації "Всеукраїнська організація союз осіб з інвалідністю України" (далі - Підприємство) подано до Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області (далі - Управління ДПС) Податкову декларацію з податку на додану вартість (далі - ПДВ), в якій було задекларовано до бюджетного відшкодування від`ємне значення ПДВ за червень 2019 року в розмірі 4 598 330,00 грн, а також подано відповідну заяву про повернення суми бюджетного відшкодування (додаток №4 до декларації).

Працівниками Управління ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку Підприємства з питань достовірності нарахування від`ємного значення з ПДВ за червень 2019 року, за результатами якої складено акт від 20.09.2019 №21/08-01-04-02/30176950 (далі - Акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення підпунктів 14.1.36, 14.1.181, 14.1.231 пункту 14.1 статті 14, пункту 198.1, пунктів 198.2, 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України від 02.12.10 № 2755-VI (із змінами і доповненнями) (далі - ПК України), в результаті чого завищено: суму від`ємного значення, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку (р.20.2.1) на суму 4 598 330,00 грн, від`ємне значення з ПДВ за червень 2019 р., яке включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (р.21), на суму 73 718,00 грн, чим порушено пункти 200.1, 200.4 статті 200 ПК України.

На підставі Акта перевірки Управлінням ДПС прийняті податкові повідомлення-рішення (далі - ППР):

- № 0002700402 від 21.10.2019, яким зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на 73 718,00 грн;

- № 0002690402 від 21.10.2019, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на загальну суму 4 598 330,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 1 149 582,50 грн.

Підставою для висновку про завищення позивачем суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню, стало те, що проведеною Управлінням ДПС перевіркою не підтверджено здійснення товарних операцій постачальниками на адресу Підприємства. Тобто, товари/послуги не постачалися та не надавалися. В первинних документах зазначені господарські операції, які фактично не відбувались. У зв`язку з чим, вони (договори, податкові накладні, видаткові накладні, акти надання послуг тощо) не мають юридичної сили первинних документів. І як наслідок, Підприємство неправомірно формувало регістри бухгалтерського обліку та податкову звітність з ПДВ на підставі таких первинних документів.

Окрім того, ухвалою Господарського суду Запорізької області від 12.07.2021 відкрито провадження у справі № 908/1719/21 про банкрутство Підприємства, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Сєдову Н.І.

Короткий зміст позовних вимог

19.07.2021 до суду надійшов позов Підприємства (позивач) до Управління ДПС (відповідач) про визнання протиправними дій, скасування податкових повідомлень-рішень та зобов`язання вчинити дії, в якому позивач просив:

- визнати протиправним та скасувати повністю ППР № 0002690402 від 21.10.2019 за формою "В1";

- визнати протиправним та скасувати повністю ППР № 0002700402 від 21.10.2019 за формою "В4";

- зобов`язати Управління ДПС внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування, заявленого Підприємством у розмірі 4 598 330,00 грн.

Позов обґрунтовано тим, що Управління ДПС при прийнятті рішень про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ в сумі 4 598 330, 00 грн та застосування штрафної (фінансової) санкції (штрафу) в розмірі 1 149 582,50 грн (ППР №0002690402 від 21.10.2019 за формою "В1"), зменшення розміру від`ємного значення суми ПДВ на суму 73 718, 00 грн (ППР № 0002700402 від 21.10.2019 за формою "В4") вийшло за межі повноважень податкового органу, встановлених ПК України, діяло не у спосіб, що визначений Конституцією та законами України, та прийняло рішення, які суперечать законодавству.

Вимога про зобов`язання відповідача внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ дані щодо суми бюджетного відшкодування, заявленого позивачем у розмірі 4 598 330, 00 грн, обґрунтована необхідністю відновлення прав позивача в повному обсязі у відповідності до абзацу 2 пункту 200.15 статті 200 ПК України.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 23.07.2021 вказаний позов прийнято до розгляду та, враховуючи предмет та підстави позову, ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження в межах справи № 908/1719/21 про банкрутство позивача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 30.09.2021 у справі №908/1719/21(908/2090/21) (суддя Юлдашев О.О.) позов задоволено; визнано протиправним та скасовано ППР № 0002690402 від 21.10.2019 за формою "В1"; визнано протиправним та скасовано ППР № 0002700402 від 21.10.2019 за формою "В4"; зобов`язано Управління ДПС внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування, заявленого Підприємством у розмірі 4 598 330,00 грн.

Рішення суду мотивоване обґрунтованістю вимог про скасування ППР, оскільки відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, при ухваленні рішень діяв без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення (дія), що призвело до безпідставного податкового навантаження на позивача.

Також суд дійшов висновку, що у відповідності до абзацу 2 пункту 200.15 статті 200 ПК України та з метою відновлення прав позивача в повному обсязі відповідач зобов`язаний внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ дані щодо узгоджених сум бюджетного відшкодування, належних позивачу, задля забезпечення доступу органу, що здійснює казначейське обслуговування, для подальшого виконання.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 10.02.2022 (колегія суддів: Коваль Л.А. - головуючий, Кузнецов В.О., Мороз В.Ф.) апеляційну скаргу управління ДПС задоволено частково. Рішення Господарського суду Запорізької області від 30.09.2021 у справі № 908/1719/21(908/2090/21) скасовано в частині зобов`язання Управління ДПС внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування, заявленого Підприємством у розмірі 4 598 330,00 грн, і ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог, з новим розподілом судових витрат. В іншій частині рішення Господарського суду Запорізької області від 30.09.2021 у справі № 908/1719/21(908/2090/21) залишено без змін. Викладено резолютивну частину рішення у власній редакції. Здійснено перерозподіл судових витрат за подання апеляційної скарги. Видачу наказів доручено Господарському суду Запорізької області.

Суд апеляційної інстанції у своїй постанові погодився з позицією місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог про скасування ППР від 21.10.2019 за № 0002690402 та № 0002700402.

При цьому, відмовляючи в іншій частині позовних вимог, апеляційний суд зауважив, що:

- заявлена позивачем сума бюджетного відшкодування в розмірі 4 598 330, 00 грн вважатиметься узгодженою з моменту набрання законної сили рішенням про скасування ППР від 21.10.2019 № № 0002690402, 0002700402. Після отримання такого судового рішення відповідач зобов`язаний самостійно внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника Підприємства. Відтак, до моменту набрання законної сили вказаного рішенням контролюючий орган не вправі вносити до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування Підприємства;

- станом на час розгляду даної справи судом не встановлено, що відповідач після ухвалення такого судового рішення про скасування ППР від 21.10.2019 №№ 0002690402, 0002700402 буде ухилятись від вчинення дій, передбачених пунктом 200.15 статті 200 ПК України;

- правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених прав, свобод чи інтересів, то право на позов у особи виникає лише після порушення відповідачем її права, тобто захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.

Також, суд апеляційної інстанції зазначив про неправильність обрахунку судом першої інстанції суми судового збору, яка підлягала сплаті за подання позову.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, відповідач - Управління ДПС подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати повністю рішення Господарського суду Запорізької області від 30.09.2021, скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.02.2022 в частині задоволених вимог Підприємства, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В якості підстави касаційного оскарження Управління ДПС зазначає обставини, визначені пунктами 1,4 частини другої статті 287 ГПК України, а саме застосування судами в оскаржуваних судових рішеннях норм права без урахування висновку Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 28.05.2021 у справі № 2а/2470/1937/11. Також скаржник вказує, що судами не надано належної оцінки доводам відповідача, не досліджено первинних документів, що призвело до порушення норм процесуального права та прийняття неправильного рішення зі справи.

Вказані порушення, на думку скаржника, полягають у наступному:

- судами попередніх інстанцій не враховано висновку Касаційного адміністративного Суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 28.05.2021 у справі № 2а/2470/1937/11, згідно якого застосування нульової ставки оподаткування ПДВ, передбаченої пунктом 8 Підрозділу 2 Розділу XX ПК України можливе за умови дотримання наступного критерію - товари та послуги мають бути виготовленими безпосередньо таким підприємством. Для того щоб вважати відповідну діяльність безпосереднім виготовленням необхідно, щоб під час такої діяльності працівниками підприємства здійснювалася саме переробка (обробка, інші види перетворення) сировини, комплектуючих, складових частин, інших покупних товарів, поряд із понесенням на зазначену переробку суми витрат у розмірі не меншому ніж 8 відсотків продажної ціни таких виготовлених товарів. Під переробкою слід розуміти такий технологічний процес, що здійснюється на підприємстві, внаслідок якого змінюється форма, властивості чи склад сировини, комплектуючих, складових частин, інших покупних товарів (у тому числі готової продукції) задля отримання нової продукції. Така переробка має бути наслідком трудової діяльності працівників зазначених підприємств, на що також вказував і Верховний Суд України в постанові від 30.09.2009 у справі № 21-1300во09;

- судами залишено поза увагою, що у цій справі така переробка вживаного одягу не відбувалась внаслідок трудової діяльності осіб з інвалідністю. Більшість осіб з інвалідністю, які перебували у трудових відносинах з Підприємством та були допитані в рамках досудового розслідування за кримінальним провадженням № 32020080000000010, повідомили слідству про свою непричетність до господарської діяльності підприємства та їх формального туди працевлаштування за певну винагороду;

- суди не врахували, що Підприємство не мало право застосовувати пільгову ставку оподаткування ПДВ, передбаченої пунктом 8 Підрозділу 2 Розділу XX ПК України,

- судами не надано належної оцінки відповідним обставинам щодо нездійснення Підприємством операцій з переробки покупних товарів, а також доказам, що їх підтверджують, зокрема: договору про надання послуг із перевезення вантажу № 0102-19 від 01.02.2019 та товарно-транспортних накладних на перевезення товарів, договору поставки № 426 від 22.03.2019, видаткових накладних, звітів за формою № 1 ДФ; також суди не аналізували інформацію про кількість працюючих на зазначених підприємствах, кримінального провадження за підозрою директора Підприємства.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

Підприємство подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу Управління ДПС без задоволення, а рішення суду першої інстанції (в частині скасування ППР) та постанову апеляційного суду залишити без змін.

Наведені у відзиві аргументи позивача (Підприємства) зводяться до такого:

- висновки відповідача про відсутність можливостей у контрагентів позивача щодо поставки товарів та послуг, відсутність трудових ресурсів і виробничих потужностей є помилковими та такими, що не підтверджені належними і допустимими доказами;

- матеріали даної справи підтверджують, що Управління ДПС не ініціювало та не проводило зустрічних звірок контрагентів позивача в порядку статті 73 ПК України в цілях з`ясування джерела послуг та наявності трудових та виробничих ресурсів у контрагентів;

- протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, проміжні ухвали слідчих суддів можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді. Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту свідка, ухвали слідчих суддів та інші матеріали досудового розслідування не можуть вважатись належним доказом в господарському судочинстві;

- в Акті перевірки відсутні будь-які зауваження з боку перевіряючих до первинної Фінансово- розрахункової документації щодо відносин позивача з контрагентами. Крім того, в Акті перевірки відповідачем не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем та його контрагентами господарських операцій, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов`язаності позивача та контрагентів, про несумісність предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність змін у складі і структурі активів осіб, котрі є сторонами спірних правочинів, що зумовлює необґрунтованість висновку відповідача про невідповідність закону вчинених за ним господарських операцій.

- жоден нормативно-правовий акт законодавства України не містить норми щодо солідарної відповідальності за дії контрагентів, отже позивач не відповідає за будь-які дії своїх контрагентів, у т.ч. порушення податкового законодавства (якщо останнє має місце)

- твердження відповідача в касаційній скарзі відносно того, що позивач не мав право застосовувати пільгову ставку оподаткування ПДВ, передбачену пунктом 8 підрозділу 2 розділу XX ПК України, не заслуговує на увагу, оскільки: 1) ці обставини не були предметом перевірки та не відображені в Акті перевірки, відповідно не враховувались під час винесення оспорюваних ППР від 21.10.2019 за № 0002690402 та № 0002700402; 2) твердження відповідача про те, що працівники були оформлені номінально на підприємстві, не підтверджується належними, допустимими та достовірними доказами.

Також у прохальній частині поданого відзиву міститься клопотання про розгляд справи без участі представника Підприємства.

Касаційне провадження

20.06.2022 до Верховного Суду надійшла вищевказана касаційна скарга.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 908/1719/21(908/2090/21) визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - головуючий, Ткаченко Н.Г., Жуков С.В., що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 20.06.2022.

Ухвалою Верховного Суду від 11.07.2022, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Управління ДПС на рішення Господарського суду Запорізької області від 30.09.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.02.2022 (в частині задоволених вимог Підприємства) у справі № 908/1719/21(908/2090/21); призначено касаційну скаргу до розгляду на 27.07.2022 о 11:50 год.

Ухвалою Верховного Суду від 19.07.2022, зокрема, задоволено клопотання Управління ДПС про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Судове засідання 02.02.2022 відбулось за участі у режимі відеоконференції представниці Управління ДПС, яка надала пояснення у справі. Оскільки поданий позивачем відзив на касаційну скаргу містив клопотання про розгляд справи без участі представника Підприємства, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за його відсутності.

Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судами попередніх інстанцій: (1) застосовано норми права без урахування висновку Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 28.05.2021 у справі № 2а/2470/1937/11; (2) неналежно досліджено обставини та не надано відповідної оцінки доказам у справі.

Тож предметом касаційного дослідження згідно вимог 300 ГПК України є перевірка правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог про скасування ППР мотивовано обґрунтованістю цих вимог, оскільки наявні в матеріалах справи докази підтверджують, що господарські операції мали реальну господарську ціль - забезпечення діяльності позивача та досягнення його мети - отримання прибутку, а товар отриманий від контрагентів мав реальний і товарний характер та був використаний в межах господарської діяльності в оподатковуваних операціях, у зв`язку з чим прийняття відповідачем оскаржуваних ППР є неправомірним.

Так, приймаючи оскаржувані рішення, суди виходили з того, що вимоги для підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК України.

Згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом норм статті 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи складаються лише за результатами господарських операцій і мають бути достовірними. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити, перелік яких визначений у нормі статті 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За правилами пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними документами, які відображають реальність таких операцій. Сума податку для включення до податкового кредиту повинна бути підтверджена податковою накладною, виписаною постачальником на операцію з постачання товару (послуг) і зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту та витрат, врахованих платником податків при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують дійсно мали місце.

За умови подання платником податків належним чином оформлених документів, які згідно з правовими нормами повинні бути виписані на господарські операції певного виду, та підтвердження суми ПДВ податковими накладними, зареєстрованими відповідно до вимог статті 201 ПК, задекларовані платником податків дані податкового обліку вважаються підтвердженими (правомірними), якщо контролюючий орган не доведе зворотне.

Ця норма узгоджується як з нормою абзацу першого пункту 56.4 статті 56 ПК, відповідно до якої обов`язок доведення, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених ПК України, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладено на контролюючий орган, так і з нормою підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК щодо презумпції правомірності рішень платника податків, які в сукупності закріплюють презумпцію добросовісності податкової поведінки платника податків.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків сформував свої дані податкового обліку, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень як протиправних, прийнятих контролюючим органом з підстав формування платником податків даних свого податкового обліку за наслідками фіктивних господарських операцій.

Тобто, контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам за умови доведення факту, що відомості, які містяться в таких документах, є недостовірними.

Визначальним щодо податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є сукупність обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій.

Висновок суду про реальність господарських операцій для цілей податкового обліку, тобто про відповідність даних, зазначених у первинних документах, об`єктивним обставинам вчинення господарської операції, повинен бути результатом належного аналізу зібраних у справі доказів.

Здійснивши аналіз зібраних у цій справі доказів та керуючись нормами пункту 4 частини другої статті 129 Конституції України, частин другої-третьої статті 13, статей 73 74 76 77 78 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суди попередніх інстанцій встановили, що:

- за договором оренди об`єкту нерухомості № 01-02/2019/8 від 01.02.2019, укладеного між ТОВ "Рома-Інвест" (Орендодавець) та Підприємством (Орендар), між сторонами були належним чином проведені всі взаєморозрахунки, що підтверджується банківською випискою. Факт передачі майна позивачу у тимчасове платне користування на певний строк підтверджено відповідним актом приймання-передачі приміщення від 01.02.2019. На підставі настання першої події, визначеної пунктом 198.2 статті 198 ПК України, контрагентом позивача було виписані податкові накладні від 28.02.2019 за № 2802070, від 29.03.2019 за № 2903001, від 30.04.2019 за № 3004072, від 17.05.2019 за № 1705001, від 31.05.2019 за № 3105078, які були прийняті та зареєстровані органами ДПС України;

- за договором суборенди швейного цеху № 1903 від 02.02.2019, укладеного між ТОВ "Євро-СП" (Суборендодавець) та Підприємством (Суборендар), між сторонами були належним чином проведені всі взаєморозрахунки, що підтверджується банківською випискою. Факт передачі майна підтверджено відповідним актом прийому-передачі приміщення. На підставі настання першої події, визначеної пунктом 198.2 статті 198 ПК України, контрагентом позивача було виписані податкові накладні від 28.02.2019 за № 7, від 29.03.2019 за № 6, від 30.04.2019 за № 11, які були прийняті та зареєстровані органами ДПС України;

- за договором суборенди №0102 від 23.04.2019, укладеного між ПАТ "Київський мотоциклетний завод" (Орендар) та Підприємством (Суборендар), факт передачі майна підтверджено відповідним актом прийому-передачі приміщення. На підставі настання першої події, визначеної пунктом 198.2 статті 198 ПК України, контрагентом позивача було виписані податкові накладні від 30.04.2019 за № 304, від 31.05.2019 за № 397 та від 30.06.2019 за № 403, які були прийняті та зареєстровані органами ДПС України;

- поставка позивачу товарів (вживаний одяг, взуття, речі) від ТОВ "Інрадо", ТОВ "Фескор", ТОВ "Юзард", ТОВ "Берінгім" підтверджується письмовими доказами, копії яких долучені до матеріалів справи, а саме: відповідними договорами поставки, податковими накладними, випискою по особовому рахунку за період з 21.01.2019 по 31.07.2019, банківськими виписками, договорами поставки щодо придбання контрагентами вжитого одягу, видатковими накладними, актами приймання-передачі;

- на підставі настання першої події, визначеної пунктом 198.2 статті 198 ПК України, контрагентами позивача виписані податкові накладні, які були прийняті та зареєстровані органами ДПС України, а саме: ТОВ "Інрадо" - від 18.03.2019 за №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, від 01.04.2019 за №№1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, від 02.04.2019 за №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9; ТОВ "Фескор" - від 07.02.2019 за № 18; від 11.02.2019 за №№ 19,20,21; від 12.02.2019 за №№ 1,4,5,6,7; від 14.02.2019 за №№ 33,34,35; від 19.02.2019 за №№ 6,7,8,9,10,11,12,13,14,15,16,17; від 20.02.2019 за №№ 1,2,3,4,5; від 21.02.2019 за №№ 1,2,3,4,5,6,7; від 22.03.2019 за №№ 9,10,11,12,13,14,15,16,17,18,19, від 01.04.2019 за №№ 1,2,3,4,5,6,7,8; ТОВ "Юзард" - від 05.02.2019 за №№ 1,2,3,4,5,6, від 18.03.2019 за №№ 38,39; від 19.03.2019 за №№ 1,2,3,4,5,6,7; від 25.03.2019 за №№ 1,3,4,6,7 та від 26.03.2019 за №№ 1,2,3,4,5,6,7,8,9,10,11,12,13, від 01.04.2019 за №№ 1,2,3,4,5,6,7,8,9,10,11; ТОВ "Берінгім" - від 22.02.2019 за №№ 1,2,3,4,5 та від 25.02.2019 за №№ 1,2,3,4,5, від 25.03.2019 за № 10; від 26.03.2019 за №№ 1,2,3,4,5,6; від 27.03.2019 за №№ 1,2; від 28.03.2019 за №№ 1,2,3,4,5,6,7,8,9,10,11,12,13, від 01.04.2019 за №№ 1,2,3,4,5,6,7,8,9; ТОВ "Юні-Трейд Компані" - від 29.03.2019 за № 54;

- відсутність зауважень з боку податкового органу до змісту і форми наданих під час перевірки первинних розрахунково-фінансових документів з контрагентами позивача: ТОВ "Інрадо", ТОВ "Фескор", ТОВ "Юзард", ТОВ "Берінгім" - підтверджується Актом перевірки;

- підписи належних представників на видаткових накладних є достатнім та належним доказом приймання-передачі товарів, що свідчить про товарність господарської операції між позивачем та постачальниками;

- матеріали справи містять докази подальшої реалізації отриманого від постачальників товару на ТОВ "Буд Інвест Лайт", ТОВ "Грейн-Плюс", ТОВ "Арсенал-Холд", ТОВ "Лайт Еверс", ТОВ "Престиж Систем" та ТОВ "Фербест", що підтверджується відповідними договорами, видатковими накладними та актами приймання-передачі;

- придбання позивачем перелічених вище товарів відповідає профілю його господарської діяльності;

- перевезення товару за зазначеними вище договорами здійснювали наступні контрагенти: ТОВ "Кузов Сервіс", ТОВ "Юні-Трейд Компані", ТОВ "Деландр". Наведене підтверджується договорами про надання послуг з перевезення (від 01.04.2019 № 010419-1, від 01.03.2019 № 010319-1, від 01.02.2019 № 0102-19 відповідно) та податковими накладними та товарно-транспортними накладними, підписаним між сторонами актами здачі-приймання робіт (надання послуг);

- поставка позивачу товару від ТОВ "Максимум Трейд Сервіс" підтверджується письмовими доказами, копії яких долучені до матеріалів справи, а саме: відповідним договором поставки №426 від 22.03.2019, податковими накладними, видатковими накладними. Пунктом 3.1 вказаного договору визначено, що поставка товару здійснюється окремими партіями відповідно до поданих Покупцем та погоджених Продавцем письмових заявок (замовлень); заявка може передаватися усно по телефону, при цьому Покупець зобов`язаний на вимогу Продавця підтвердити таку заявку в письмовій формі. Судами встановлено, що товар, поставку якого було здійснено за договором поставки №426 від 22.03.2019 року (ґудзики, застібки-блискавки, фурнітура для одягу і т.п.), не підлягає обов`язковій сертифікації, так само як і надання таких сертифікатів не передбачено умовами вказаного вище договору.

- відповідач не надав належної оцінки наявному на видаткових накладних по Договору поставки № 426 від 22.03.2019 відтиску печатки Підприємства.

- на противагу висновкам податкового органу, позивачем на підтвердження реальності господарських операцій надано до перевірки первинні розрахунково-фінансові документи щодо поставки товарів, їх перевезення від постачальників та подальшої реалізації;

- відповідачем на момент складання Акту перевірки та на час судового розгляду не отримано інформації від органів досудового розслідування щодо стану провадження та наявність вироку у кримінальному провадженні № 32020080000000010 від 24.02.2020.

У контексті спірних правовідносин судами попередніх інстанцій також враховано такі правові висновки Верховного Суду:

- деякі помилки в документах чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися) (постанови Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №826/7704/16, від 05.01.2021 у справі № 820/1124/17);

- правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат та податкового кредиту платника податків. При цьому, документи обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей (постанова Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 804/4787/16);

- транспортні документи на перевезення товарно-матеріальних цінностей з наслідками формування бази оподаткування податком на прибуток та на додану вартість не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами купівлі-продажу або поставки, вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, а отже, відсутність у позивача деяких товарно-транспортних накладних або наявність в них певних недоліків не може бути самостійним доказом безтоварності господарських операцій (постанови Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 803/1684/17, від 21.01.2021 у справі № 813/2204/17, від 24.05.2019 у справі № 826/7423/16);

- документи про перевезення (транспортування) товару у доказуванні факту здійснення господарської операції не є визначальними і підлягають оцінці нарівні з іншими доказами (постанови Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 820/477/18, від 11.09.2018 у справі № 815/6105/17, від 11.09.2018 у справі № 821/995/17 тощо)

- податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентом у ланцюгу постачання податку до бюджету, а відтак якщо останній не виконав свого обов`язку передбаченого податковим законодавством або мінімізував свої податкові зобов`язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-замовника права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту (постанови Верховного Суду від 09.03.2021 у справі № 826/7270/18, від 24.01.2018 у справі №824/942/13, від 14.03.2018 у справі №803/1198/16);

- виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, та податкового кредиту можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи. Саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків, відсутність за місцезнаходженням не можуть бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків (постанови Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 826/11879/13-а, від 12.06.2018 у справі №802/1155/17-а, від 12.06.2018 у справі № 2а-1484/12/1370 тощо).

- сертифікати якості не є первинними бухгалтерськими документами, що підтверджують реальність здійснення господарської операції, а лише свідчать про якість товару та не є обов`язковими при формуванні платником податку витрат та податкових зобов`язань, податкового кредиту з податку на додану вартість. Відсутність таких документів не позбавляє позивача права на формування витрат та податкового кредиту за наявності належно оформленої податкової накладної, виданої покупцю продавцем товару та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановленому податковим законодавством порядку (постанови Верховного Суду від 30.08.2019 у справі № 804/17176/14 та від 16.10.2020 у справі № 810/4304/16);

- відсутність у контрагентів матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутсорсингу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди, лізингу тощо (постанови Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №2а/1770/3360/12, від 19.06.2018 у справах №826/7704/16, від 22.10.2019 у справі № 822/5413/15, від 15.04.2020 у справі № 826/13929/17 та від 16.04.2020 у справі № 520/7467/19).

- податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах щодо контрагентів позивача по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального закону (постанова Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №804/939/16);

- наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами (постанови Верховного Суду від 27.02.2020 у справах №№ 813/7081/14, №814/120/15, від 03.10.2019 у справі №813/4079/15, від 10.09.2019 у справі №814/2412/17);

- сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами (постанова Верховного Суду від 27.03.2018 року у справі №816/809/16);

- матеріали досудового розслідування по кримінальному провадженню внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань, не є доказом, а лише відомостями про джерело тих обставин, які можуть стати доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом (постанова Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 822/1815/17).

З урахуванням встановлених обставин справи та вищенаведених правових позицій Верховного Суду, суди попередніх інстанцій дійшли таких висновків:

- посилання відповідача на те, що контрагент "Кузов Сервіс" не декларував в декларації з ПДВ операції з надання послуг Підприємству не може бути підставою визнання неправомірності формування податкового кредиту, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб;

- висновки відповідача щодо не надання до перевірки повідомлень (заявки, замовлень) на перевезення товарів, не відповідають змісту договірних правовідносин, оскільки, згідно укладених договорів, дані документи могли не складатися, а заявки подаватися в усній формі;

- посилання податкового органу в Акті перевірки (аркуш 24) на те, що до перевірки не було надано товарно-транспортні накладні на підтвердження перевезення товару покупцям позивача, у зв`язку з чим відповідач ставить під сумнів реальність операцій, не беруться судом до уваги, з огляду на те, що умовами договорів з покупцями позивача передбачено, що поставка товару здійснюється на умовах самовивозу зі складу постачальника (позивача), що також було встановлено відповідачем під час проведення перевірки (аркуш 26 акту перевірки);

- стверджуючи про безтоварний характер проведених між сторонами взаємовідносин за договором поставки № 426 від 22.03.2019, контролюючий орган помилково вказав на ненадання позивачем до перевірки сертифікатів якості придбаного товару, оскільки поставлений за цим договором товар (ґудзики, застібки-блискавки, фурнітура для одягу і т.п.) не підлягає обов`язковій сертифікації, так само як і надання таких сертифікатів не передбачено умовами вказаного договору;

- положення пункту 3.1 договору поставки №426 від 22.03.2019 спростовують висновки відповідача щодо обов`язкової наявності заявок на поставку товару, як підтвердження реальності господарської операції;

- відтиск печатки підприємства, наявний зокрема на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку - у прийнятті товару), а тому посилання відповідача на відсутність інформації щодо осіб, які безпосередньо здійснювали навантаження та розвантаження товарів, враховуючи вимоги законодавства щодо первинних документів (Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995), не спростовує товарність операцій з поставки товару та руху активів між контрагентами;

- посилання податкового органу на те, що позивач не мав фактичної (реальної) господарської діяльності з вищеназваними контрагентами з огляду на відсутність інформації про працюючих на зазначених підприємствах, не може слугувати достатнім свідченням сумнівності розглядуваних операцій та недобросовісності позивача як платника податків, оскільки необхідні для виконання операцій особи могли бути залучені платником за цивільно-правовими договорами, навіть якщо про такі платник не звітував;

- висновки в Акті перевірки не спростовують фактичного руху активів позивача, а відповідно до його змісту оплата за договорами з постачальниками товарів/послуг підтверджена, що доводиться банківською випискою;

- необґрунтованими є посилання відповідача на наявність кримінального провадження № 32020080000000010 від 24.02.2020 за підозрою директора Підприємства у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 15, частиною пятою статті 191, частиною другою статті 366 та частиною третьою статті 209 Кримінального кодексу України, оскільки сам факт наявності такого провадження, без ухвалення відповідного рішення суду, не може бути підставою для висновків про безтоварність господарських операцій;

- протокол допиту свідка співробітником податкової міліції міг бути складений виключно в межах досудового розслідування кримінального правопорушення, але ж оцінюватися встановлені факти щодо наявності або відсутності певних обставин можуть тільки компетентним судом під час розгляду кримінальної справи, а не в межах господарської справи господарським судом;

- товарно-транспортна накладна, ураховуючи положення статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", не є первинним документом, що засвідчує факт проведення господарської операції, а є документом, що підтверджує фактичне переміщення товару у просторі;

- оскільки в акті перевірки не міститься висновків стосовно невідповідності наданих для перевірки бухгалтерських документів вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в свою чергу, видаткові накладні відповідають вимогам, визначеним пунктом 201.1 статті 201 ПК України, а отже сумніви у правильності нарахування та сплати податків позивачем є помилковими та необґрунтованими. Вказані в Акті перевірки висновки щодо того, що подані позивачем документи не мають юридичної сили первинних документів є суто суб`єктивною думкою податкового органу.

З наведеного місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що реальність господарських операцій позивача із контрагентами підтверджується належним чином оформленими копіями документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку для такого виду послуг та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичне здійснення таких операцій, а саме: договорами поставки та договорами на надання послуг, специфікаціями до них, договорами оренди та актами до них, податковими та видатковими накладними, актами прийому-передачі, товарно-транспортними накладними, банківськими виписками.

Окрім цього, суд апеляційної інстанції у своїй постанові відхилив довід відповідача про завищення Підприємством витрат, що зменшують фінансовий результат до оподаткування, та податкового кредиту з ПДВ, як недоведений в судовому процесі, оскільки в Акті перевірки не спростовано факт отримання активу від вказаних постачальників та його використання у господарській діяльності, що не відповідає встановленим правовими нормами Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 20.08.2015 № 727 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.10.2015 за № 1300/27745, правилам складання акта перевірки.

Апеляційним судом зазначено, що за наявності викладених в Акті перевірки сумнівів щодо факту здійснення поставок товару за договорами, контролюючий орган мав би зробити запити про проведення зустрічних звірок для підтвердження отриманих від платника податків та зборів даних, але це не зробив. Натомість відповідач обмежився наявною в його розпорядженні податковою інформацією, яка була покладена в основу висновків про безтоварний характер операцій і як наслідок збільшення дебетового сальдо у розрахунках з постачальниками та зменшення собівартості реалізованого товару на таку суму.

За наведених вище мотивів та враховуючи встановлені судами обставини справи колегія суддів Касаційного господарського суду вважає правомірними висновки судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимог в цій частині та наявності підстав для скасування оскаржуваних ППР.

Крім того, з огляду на:

- скасування апеляційним судом рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог про зобов`язання Управління ДПС внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування, заявленого Підприємством у розмірі 4 598 330,00 грн, та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог,

- не оскарження Управлінням ДПС постанови апеляційного суду у частині скасування рішення суду першої інстанції, -

колегія суддів касаційного суду зауважує про відсутність підстав для перегляду в касаційному порядку рішення місцевого господарського суду у вказаній частині задоволення вимог про зобов`язання Управління ДПС внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ відповідні дані.

Водночас здійснивши в порядку статті 300 ГПК України перевірку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права саме в межах доводів та вимог касаційної скарги Управління ДПС, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі, касаційний суд зауважує на такому.

Щодо неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах

За твердженням скаржника судами попередніх інстанцій не враховано висновку Касаційного адміністративного Суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 28.05.2021 у справі № 2а/2470/1937/11, щодо застосування нульової ставки оподаткування ПДВ, передбаченої пунктом 8 Підрозділу 2 Розділу XX ПК України.

Колегія суддів зазначає про помилковість доводів Управління ДПС щодо подібності правовідносин у справі, що розглядається, та у справі № 2а/2470/1937/11, наведеній скаржником в обґрунтування підстав касаційного оскарження, з огляду на те, що оскаржувані судові рішення хоча й прийнято за схожого правового регулювання, однак за іншої фактично-доказової бази (інших обставин та поданих на їх підтвердження і досліджених судами доказів).

Так, у цій справі обставини наявності чи відсутності права позивача на застосовування пільгової ставки оподаткування ПДВ, передбаченої пунктом 8 підрозділу 2 розділу XX ПК України, не були предметом перевірки та не відображені в Акті перевірки, відповідно не враховувались під час винесення оспорюваних ППР від 21.10.2019 за №№ 0002690402 та № 0002700402. Так, матеріалами справи підтверджується, що оскаржувані ППР не містять відомостей щодо встановлення податковим органом за результатом відповідної перевірки факту порушення Підприємством пункту 8 підрозділу 2 розділу XX ПК України.

Наведене свідчить про те, що вказані обставини не могли бути предметом дослідження та правової оцінки судів попередніх інстанцій під час вирішення питання правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних ППР.

Таким чином, доводи скаржника про залишення поза увагою судів того, що у цій справі переробка вживаного одягу не відбувалась внаслідок трудової діяльності осіб з інвалідністю та що Підприємство не мало право застосовувати пільгову ставку оподаткування ПДВ, як і аргументи про неврахування судами правових висновків Верховного Суду у вказаній справі, касаційний суд відхиляє з підстав їх необґрунтованості.

Щодо неналежного дослідження обставин та оцінки доказів

Інші доводи скаржника, як зазначалось, зводяться до того, що судами не надано належної оцінки відповідним обставинам щодо нездійснення Підприємством операцій з переробки товарів, а також доказам, що їх підтверджують, зокрема: договору про надання послуг із перевезення вантажу № 0102-19 від 01.02.2019 та товарно-транспортних накладних на перевезення товарів, договору поставки № 426 від 22.03.2019, видаткових накладних, звітів за формою № 1 ДФ; також суди не аналізували інформацію про кількість працюючих на зазначених підприємствах, кримінального провадження за підозрою директора Підприємства.

Наведені аргументи скаржника не відповідають дійсності, оскільки спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень. Вказані скаржником обставини та докази були предметом оцінки попередніх судових інстанцій, про що також зазначено вище у цій постанові.

Тому такі доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки.

Разом з тим, суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

Зазначене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, відповідно до якого встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Таким чином, наведені Управлінням ДПС у касаційній скарзі доводи щодо неналежного дослідження обставин та оцінки доказів спростовуються встановленими у справі обставинами та не доводять порушення судами норм процесуального права. Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позову в частині визнання протиправними та скасування ППР ґрунтується на встановлених обставинах і оцінених доказах та повністю узгоджується з приписами чинного законодавства, а доводи касаційної скарги фактично зводяться до необхідності переоцінки цих доказів та обставин, що відповідно до приписів статті 300 ГПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Відхиляючи доводи скаржника суд враховує наведені у рішенні ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" висновки, згідно яких пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

У контексті вказаної практики Верховний Суд вважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

З огляду на вимоги касаційної скарги, об`єктом касаційного перегляду у справі була постанова апеляційного суду в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову в частині визнання протиправними та скасування ППР, однак із викладенням резолютивної частини цього рішення у власній редакції.

Переглянувши у касаційному порядку в межах доводів та вимог касаційної скарги оскаржувані судові рішення, Верховний Суд не встановив порушення та невірного застосування норм права, на які посилався скаржник.

На підставі викладеного та беручи до уваги межі перегляду справи судом касаційної інстанції в порядку статті 300 цього Кодексу, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов до висновку, що постанова Центрального апеляційного господарського суду від 10.02.2022 в оскаржуваній частині є законною та обґрунтованою, а тому касаційна скарга Управління ДПС не підлягає задоволенню.

Судові витрати

У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд залишаються за скаржником.

Керуючись статтями 240 300 301 308 309 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.02.2022 (в частині задоволення вимог Підприємства "Юридична фірма ОВ" громадської організації "Всеукраїнська організація союз осіб з інвалідністю України") у справі № 908/1719/21(908/2090/21) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К.М. Огороднік

Судді С.В. Жуков

Н.Г. Ткаченко