Постанова

Іменем України

27 січня 2023 року

м. Київ

справа № 0414/2-3568/2011

провадження № 61-19471св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: Акціонерне товариство «Акцент - Банк», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуАкціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2018 року у складі судді Слюсар Л. П. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2011 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Акцент - Банк» (далі - ПАТ А - Банк), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Акцент - Банк (далі - АТ «А - Банк»), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовувало тим, що 24 березня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № Sm 105, за умовами якого він отримав кредит у розмірі 160 000,00 євро зі сплатою 16 відсотків річних, з кінцевим терміном повернення до 15 березня 2018 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором,

26 березня 2008 року між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки № Sm _ Р 105, відповідно до якого він несе солідарну відповідальність перед банком за виконання позичальником основного зобов`язання у тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

20 жовтня 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПАТ «А - Банк» укладений договір поруки № 167, згідно з яким АТ «А - Банк» несе солідарну відповідальність перед банком за виконання позичальником основного зобов`язання. Розмір відповідальності поручителя складає 200,00 грн.

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору, станом на 16 серпня 2011 року у нього утворилася заборгованість у розмірі 265 434,71 Євро, з яких: тіло кредиту - 151 864,42 євро, заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом - 75 333,35 євро, заборгованість зі сплати комісії за користування кредитом - 00,00 євро, пеня - 25 592,12 євро, а також штрафи: 23,32 євро - фіксована частина, 12 693,49 євро - процентна складова.

Посилаючись на наведене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 265 434,06 Євро; стягнути солідарно з АТ «А - Банк» ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 200,00 грн; стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 1 950,00 грн.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року, у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивач не довів наявність у ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 24 березня 2008 року, оскільки згідно з довідкою ПАТ КБ «ПриватБанк» від 03 квітня 2013 року № 150403/119 ОСОБА_1 з 25 лютого 2010 року до 03 квітня 2013 року не має заборгованості перед банком; кредитні договори на видачу грошових коштів в іноземній валюті між ним і банком за час співпраці не укладалися.

Постановою Верховного Суду від 02 червня 2021 року касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року в частині вирішених позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції не перевірив з чого складається заборгованість - предмет позову у цій справі; не встановив момент настання строку виконання основного зобов`язання та не врахував, що після настання строку виконання основного зобов`язання кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України; не з`ясував, за який період нарахована заборгованість; не перевірив, чи сплачував ОСОБА_1 кошти на погашення заборгованості; не звернув увагу на наявність судового рішення про стягнення заборгованості за тим самим кредитним договором. Апеляційний суд допущених судом першої інстанції порушень не усунув, не перевірив усіх доводів апеляційної скарги та не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2018 року змінено в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2012 року у справі № 2-412/1420/2012 позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус» (далі - ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус»), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором кредиту від 24 березня 2008 року № Sm 105, яка станом на 15 травня 2009 року складала 1 831 101,18 грн, що в еквіваленті становить 170 940,84 євро, яка складається з: 151 864,42 євро - заборгованість за кредитом; 10 438,42 євро - заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом; 474,93 євро - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором та штрафні санкції у загальному розмірі 8 163,07 євро.

Звернувшись до суду із зазначеним позовом, ПАТ КБ «ПриватБанк» використало своє право на дострокове стягнення усієї заборгованості за кредитним договором, а тому право банку нараховувати передбачені договором відсотки та пеню за кредитом припинилося після пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У грудні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року, у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення та норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 неустойки (пеня, штрафи) у розмірі 37 780,00 Євро та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суд апеляційної інстанції належно не дослідив умови кредитного договору від 24 березня 2008 року № Sm 105, не звернув увагу, що пунктом 6.4 договору передбачено нарахування неустойки протягом трьох років з дня коли відповідне зобов`язання мало бути виконане, не врахував відповідних висновків Верховного Суду.

Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про неможливість нарахування пені після пред`явлення до позичальника вимог відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, не врахував, що нарахування неустойки не обмежується ухваленням рішення та/або пред`явленням претензії, а отже, пеня нараховується до повного виконання зобов`язань за кредитним договором.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 12 грудня 2018 року у справі № 757/6367/13-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі

№ 6-211цс17, постановах Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 755/15219/15-ц, від 22 березня 2018 року у справі № 911/1351/17, від 25 травня 2018 року у справі № 922/1720/17, від 02 квітня 2019 року

у справі № 917/194/18; недослідження зібраних у справі доказів.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Суди попередніх інстанцій встановили, що 24 березня 2008 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № Sm 105, за умовами якого він отримав кредит у розмірі 160 000,00 євро зі сплатою 16 відсотків річних, з кінцевим терміном повернення до 15 березня 2018 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 26 березня 2008 року між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки № Sm _ Р 105, відповідно до якого він несе солідарну відповідальність перед банком за виконання позичальником основного зобов`язання у тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

20 жовтня 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПАТ «А - Банк» укладений договір поруки № 167, згідно з яким ПАТ «А - Банк» несе солідарну відповідальність перед банком за виконання позичальником основного зобов`язання. Розмір відповідальності поручителя складає 200,00 грн.

Станом на 16 серпня 2011 року, у ОСОБА_1 утворилася заборгованість у розмірі 265 434,71 євро, з яких: тіло кредиту -151 864,42 євро, заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом - 75 333,35 євро, заборгованість зі сплати комісії за користування кредитом - 00,00 євро, пеня - 25 592,12 євро, а також штрафи: 23,32 євро - фіксована частина, 12 693,49 євро - процентна складова.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2012 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто з Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором кредиту від 24 березня 2008 року № Sm 105, яка станом на 15 травня 2009 року складала 1 831 101,18 грн, що в еквіваленті становить 170 940,84 євро, яка складається з: 151 864,42 євро - заборгованість за кредитом; 10 438,42 євро - заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом; 474,93 євро - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором та штрафні санкції у загальному розмірі 8 163,07 євро.

Згідно з довідкою ПАТ КБ «ПриватБанк» від 03 квітня 2013 року № 150403/119 ОСОБА_1 , починаючи з 25 лютого 2010 року до 03 квітня 2013 року, не має заборгованості перед банком; кредитні договори на видачі грошових коштів в іноземній валюті між ним і банком за час співпраці не укладалися.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, заставою, порукою (стаття 546 ЦК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що «звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України».

Ураховуючи, що банк реалізував своє право на дострокове повернення кредиту, сплату відсотків за користування кредитом, пені та передбачених договором штрафів, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України банк змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому з моменту звернення банку до суду з вимогою (23 червня 2012 року. справа

№ 2-412/1420/2012) його право на отримання відсотків та пені за кредитним договором припинилося і у охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, правильно застосувавши до спірних правовідносин правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, що також узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними постановах від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц.

Посилаючись на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц та від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, заявник виокремив лише цитату з вказаних постанов щодо застосування загальних положень статей 549 - 551 611 ЦК України, якими визначені поняття та предмет неустойки (штрафу, пені), підстав виникнення права на неустойку, правових наслідків порушення зобов`язання та періоду нарахування пені.

Натомість апеляційний суд правильно урахував, як зазначені висновки, так і висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у вказаних постановах щодо відсутності у кредитодавця права нараховувати передбачену договором пеню після пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

У касаційній скарзі заявник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22 березня 2018 року у справі № 911/1351/17, від 25 травня 2018 року у справі № 922/1720/17, від 02 квітня 2019 року у справі № 917/194/18 про те, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, а в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій

Такі доводи є необґрунтованими, оскільки висновки суду апеляційної інстанції у цій справі не суперечать наведеним висновкам Верховного Суду.

Зокрема, відмову у задоволенні вимог банку про стягнення неустойки (пені, штрафів) суд апеляційної інстанції не мотивував неможливістю одночасного стягнення пені та штрафів, а вказував на відсутність у позивача права здійснювати відповідні нарахування після ухвалення судового рішення про дострокове стягнення усієї заборгованості за кредитним договором, в тому числі, пені та штрафів.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі №6-211цс17 та постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 757/6367/13-ц є необґрунтованими, оскільки викладені у зазначених постановах висновки стосуються умов, за наявності яких, пеня за неналежне виконання умов кредитного договору може бути стягнута у іноземній валюті, натомість у справі, що переглядається, вирішенню судами підлягало питання щодо права банку на нарахування пені після закінчення строку кредитування.

У постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 755/15219/15-ц суд касаційної інстанції, направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, зазначив про неврахування судами того, що умовами кредитного договору передбачено, що нарахування неустойки за цим договором здійснюється протягом трьох років з дня, коли відповідне зобов`язання повинно було бути виконане відповідною стороною. З урахуванням зміни банком строку виконання основного зобов`язання та умов кредитного договору щодо нарахування неустойки за цим договором протягом трьох років з дня, коли відповідне зобов`язання повинно було бути виконане боржником, банк мав право нараховувати пеню передбачену договором у валюті кредиту в межах строку та три роки з дня виникнення основного зобов`язання з дострокового повернення кредиту.

Отже, у вказаній справі суд касаційної інстанції, направляючи справу на новий розгляд, не зробив власного остаточного висновку щодо права кредитодавця нараховувати передбачену договором пеню у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, а вказав на необхідність перевірки судом апеляційної інстанції умов кредитного договору.

У контексті наведеного необґрунтованими є аргументи позивача про те, що суд апеляційної інстанції не дослідив умови договору кредиту

від 24 березня 2008 року, зокрема пункт 6.4., згідно з яким нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов`язань, передбачених пунктами 6.1, 6.2., 6.3. здійснюється протягом 3 (трьох) років від дня, коли це зобов`язання повинно бути виконане позичальником.

Тлумачення зазначеного пункту договору дає підстави для висновку про можливість нарахування неустойки за неналежне виконання умов кредитного договору в межах строку дії кредитного договору, відповідно до встановлених у ньому строків, а не після його закінчення, в тому числі, шляхом дострокового стягнення усієї заборгованості.

У подібних правовідносинах у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 648/3491/15-ц та від 17 березня 2021 року у справі № 133/474/15-ц Верховний Суд, посилаючись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц, про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та пеню припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінено кредитором. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави на предмет застави заборгованість за кредитним договором вказана в повному обсязі, кредитор має право на отримання належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Ураховуючи наведене, висновки суду апеляційної інстанції у справі, що переглядається, не суперечать наведеним вище висновкам Верховного Суду, на які посилався заявник у касаційній скарзі, оскільки суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення неустойки за неналежне виконання умов договору поза межами строку кредитування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, оскаржувана постанова Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року відповідає вимогам вмотивованості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2018 року, з урахуванням внесених апеляційним судом змін до його мотивувальної частини щодо мотивів відмови в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», та постанова Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року в оскаржуваній частині, ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права, а тому підстав для задоволення касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» немає.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

О. В. Ступак