ПОСТАНОВА

Іменем України

25 лютого 2020 року

Київ

справа №0940/1708/18

адміністративне провадження №К/9901/5337/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду (суддя Лучко О.О.) від 23.11.2018 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя Макарик В.Я., судді: Большакова О.О., Глушка І.В.) від 07.02.2019 у справі №0940/1708/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

У вересні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (далі - відповідач, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31.05.2019 № 0036278-5502-0915 та № 0036279-5502-0915, якими визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік в розмірі 27328,00грн. й 3003,47 грн. відповідно.

Обгрунтовуючи позовні вимоги зазначав, що виробничі приміщення (відпочинковий комплекс та виробничий цех), які належать йому на праві власності, не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Також посилався на обчислення сум податку на об`єкти нежитлової нерухомості, які перебувають у його власності, за 2017 рік, на підставі рішень рад, прийнятих з порушенням порядку їх оприлюднення та принципу стабільності, закріплених нормами податкового законодавства.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністартивного суду від 23.11.2018 в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з доведеності податковим органом правомірності прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень: у відповідності до визначених законодавчих повноважень та встановлених на 2017 рік рішеннями органів місцевого самоврядування ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; крім того, дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до позивача як фізичної особи положень підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.02.2019 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Обгрунтовуючи вимоги касаційної скарги, позивач вказує, що норма підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не містить застережень щодо застосування пільги при нарахуванні податку на об`єкти нерухомості лише в разі перебування будівель промисловості у власності саме юридичних осіб. Зазначив, що він займається підприємницькою діяльністю, й виробничий цех, який належить йому на праві вланості, використовує у своїй діяльності. Крім того посилається на протиправність обчислення податковим органом сум податку на об`єкти нежитлової нерухомості на підставі рішень рад, прийнятих з порушенням передбаченої податковим законодавством процедури.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанції, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про таке.

Судами встановлено, що позивачу на праві приватної власності належать об`єкти нерухомого майна: 1/3 частки виробничого цеху, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, Тисменицький район, смт. Лисець, вул.Чорновола, 22, загальною площею 1126,3 кв.м., що підтверджується договором купівлі-продажу виробничого цеху від 16.11.2007 року та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером майна 15307345 від 28.02.2008 року; 1/3 частки відпочинкового комплексу, що розташований за адресою: Івано-Франківська область, Тисменицький район, с.Березівка, вул.Шевченка, 7а, загальною площею - 1708 кв.м., що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно за індексним номером 25119161 від 04.08.2014 року, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за індексним номером 25119571 від 04.08.2014 року та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 422678726258.

На підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 ст.54, підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України, 31.05.2018 відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення №0036278-5502-0915 та №0036279-5502-0915, якими визначив позивачу суму податкового зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 27328,00 грн. (об`єкт оподаткування - відпочинковий комплекс) й 3003,47 грн. (об`єкт оподаткування - виробничий цех) відповідно.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року №71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.

За правилами підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України).

Відповідно до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Відповідно до статті 10 ПК України податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є місцевим податком.

За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням об`єкта житлової та/або нежитлової нерухомості інформацію щодо ставок та наданих пільг юридичним та/або фізичним особам зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Згідно з підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України).

Рішеннями Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 27.12.2016 та Березівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 16.01.2017 встановлено ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб.

Водночас предметом оскарження у цій справі є виключно податкові повідомлення-рішення відповідача від 31.05.2018, прийняті ним на виконання своїх функцій шляхом реалізації повноважень, передбачених підпунктом 20.1.18 пункту 20.1 статті 20 та підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України щодо визначення податкового зобов`язання.

Правомірність рішення органу місцевого самоврядування не є предметом оскарження в цій справі, повноваження міських (селищних, сільських) рад в частині встановлення місцевих податків і зборів, хоча і визначені в тому числі ПК України, проте є виключною правовстановлюючою компетенцією цих органів.

При цьому матеріали справи не містять обгрунтованих посилань щодо звернення до суду з позовом про оскарження рішень органу місцевого самоврядування (якими в тому числі керувався відповідач, приймаючи податкові повідомлення-рішення на виконання своїх функцій щодо здійснення адміністрування податків, зборів (обов`язкових платежів)) та визнання їх протиправними.

Разом з тим у даній справі спірним також є питання застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України щодо об`єктів нерухомого майна, що належать позивачу на праві власності.

Відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 цього Кодексу не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

За положеннями підпункту 14.1.129-1. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).

Згідно пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Разом з тим, відмовляючи в задоволенні позову з посиланням на відсутність підстав застосування до об`єктів нерухомості (відпочинковий комплекс, виробничий цех), які належать позивачу на праві приватної власності, положень підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, суди послалися лише на ту обставину, що вказана норма застосовується виключно до промислових підприємств, які мають статус юридичних осіб.

Натомість, відповідно до правового висновку, викладеного в постанові палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №820/3556/17 (постанова від 17.02.2020), застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Як вже вказувалось в цій постанові, судами встановлено, що позивачу на праві приватної власності належать об`єкти нерухомого майна: 1/3 частки виробничого цеху, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, Тисменицький район, смт. Лисець, вул.Чорновола, 22, загальною площею 1126,3 кв.м.

Проте приналежність зазначеного об`єкту нерухомості до будівель просмисловості та використання його за функціональним призначенням (промислове виробництво), судами попередніх інстанцій не досліджувалась.

Відтак судами, враховуючи наведені положення матеріального закону та в контексті спірних правовідносин, які є предметом дослідження у справі, не надано правової оцінки всім обставинам, з якими позивач пов`язує порушення відповідачем норм податкового законодавства.

З огляду на це, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для відмови в задоволенні позову в цілому не можна визнати повними, всебічними та обґрунтованими.

Як встановлено статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Підсумовуючи наведене, судові рішення підлягають частковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, якому під час її нового розгляду необхідно врахувати викладене, повно та об`єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку й правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права, ухваливши законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2018 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2019 року скасувати в частині задоволення позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0036279-5502-0915 від 31.05.2018, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд в цій частині.

В решті рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2018 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду