ПОСТАНОВА

Іменем України

02 вересня 2020 року

Київ

справа №0940/1909/18

адміністративне провадження №К/9901/15511/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.12.2018 (головуючий суддя - Біньковська Н.В.)

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2019 (колегія суддів: головуючий суддя - Матковська З.М., судді - Бруновська Н.В., Затолочний В.С.)

у справі №0940/1909/18

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі- позивач, платник, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (далі - відповідач, контролюючий орган, ГУ ДФС в Івано-Франківській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.06.2018 №0039279-5002-0905.

На обґрунтування позовних вимог зазначив про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 08.06.2018 №0039279-5002-0905 з огляду на те, що виробниче приміщення, що використовується ним у підприємницькій діяльності, є будівлею промисловості відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018:2000 клас 1251 «Будівлі промисловості» та згідно з пунктом 266.2.2 Податкового кодексу України (далі - ПК України) не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.12.2018, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2019, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що застосування пункту «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов - наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. Суди зазначили, що цим пунктом не охоплюється нерухомість, що використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.

Не погодившись із зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та ухвалити нове судове рішенням, яким позов задовольнити. На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначив, що суди попередніх інстанцій під час розгляду справи трактували підпункт «є» пп. 266.2.2. п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України з порушенням основоположного принципу єдиного підходу до встановлення податків і зборів, передбаченого пп. 4.1.11 п. 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, та принципу нейтральності оподаткування встановленого у пп. 4.1.8. п. 4.1. статті 4 Податкового кодексу України. Також, на думку позивача, підпункт «є» пункту 266.2.2 статті 266 ПК України не містить жодних виключень, обмежень чи застережень щодо будівель промисловості, що належать на праві приватної власності фізичним особам-підприємцям, як об`єктів, що не підлягають оподаткуванню.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є фізичною особою-підприємцем та здійснює підприємницьку діяльність на загальній системі оподаткування.

Основними видами підприємницької діяльності позивача є, зокрема, вирощування ягід, горіхів, інших плодових дерев і чагарників (основний); виробництво сухарів і сухого печива, виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок тривалого зберігання.

Позивачу на праві власності належить нежитлове приміщення загальною площею 4 038,4 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з технічним паспортом, призначення нежитлового приміщення «цех».

Відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 08.06.2018 за №0039279-5002-0905, яким позивачу визначено податкове зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік у сумі 48 460, 80 грн.

Вважаючи зазначене податкове повідомлення - рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, в редакції, що діяла до 15.12.2015) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами статті 242 КАС України (в редакції, що діє з 15.12.2015).

На думку колегії суддів, рішення судів попередніх інстанцій зазначеним вимогам не відповідають, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України (далі - ПК України) в редакції, що була чинною на момент їх виникнення.

Згідно з вимогами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з підпунктом 266.1.1. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування, згідно з положеннями підпункту 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так, підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України).

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості» лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), за суб`єктним складом, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як у даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Суд вважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

Зазначена правова позиція викладена судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові Верховного Суду від 17.02.2020 у справі № 820/3556/17.

Колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову передчасними з огляду на те, що судами попередніх інстанцій під час розгляду справи не досліджено питання функціонального призначення належної позивачу на праві власності будівлі.

За таких обставин колегія суддів Касаційного адміністративного суду дійшла висновку, що внаслідок неповного з`ясування обставин справи суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку, не забезпечили повного і всебічно з`ясування обставин в адміністративній справі, не вжили визначених законом заходів, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу на новий розгляд.

Частиною першою статті 353 КАС України обумовлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене у цій постанові та відповідно до положень частини четвертої статті 9 КАС України вжити визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, запропонувати сторонам надати докази на підтвердження їх доводів та заперечень, тощо.

У зв`язку з вищенаведеним, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили при цьому фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.12.2018 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2019 скасувати.

Справу № 0940/1909/18 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова