№ 1140/2421/18 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2022 року

м. Київ

справа № 1140/2421/18

адміністративне провадження № К/9901/8678/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Стеценка С.Г., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2018 року (головуючий суддя: Хилько Л.І.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року (головуючий суддя: Чередниченко В.Є., судді Панченко О.М., Суховаров А.В.) у справі № 1140/2421/18 за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Кіровоградській області про скасування постанови,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

03 вересня 2018 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також позивач або ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Держпраці у Кіровоградській області (далі також відповідач або Управління Держпраці), в якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу № КР1493/43/АВ/ТД-ФС від 01 серпня 2018 року у розмірі 223 380,00 грн. Також позивач просить суд стягнути з управління Держпраці у Кіровоградській області на його користь судові витрати у розмірі 7 223,81 грн, які складаються з судового збору у розмірі - 2 233,81 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2018 року, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року, у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач направив на адресу Верховного Суду касаційну скаргу (надійшла поштою 27 березня 2019 року), у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

17 травня 2019 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

В порядку статті 31 КАС України, пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Гриціва М.І., за результатами автоматизованого розподілу визначений новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2022 року справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.

II. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

Позовні вимоги позивачем обґрунтовані тим, що оскаржувана постанова прийнята за відсутності факту порушення вимог трудового законодавства під час здійснення власної підприємницької діяльності, оскільки у позивача немає найманих працівників, тим більше неоформлених. На думку позивача, у відповідача відсутні підстави для застосування штрафних санкцій.

В свою чергу відповідач зазначив, що контролюючим органом у відповідності до положень чинного законодавства проведено інспекційну перевірку, за наслідком якої прийнято спірне рішення. Також наголошує, що Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення посадовими особами управління Держпраці у Кіровоградській області було дотримано. Відповідно до виявлених в ході перевірки порушень норм трудового законодавства та безпосередньо факту того, що порушення мали місце, уповноваженими посадовими особами прийнято правомірне рішення щодо застосування фінансової санкції у вигляді штрафу стосовно позивача.

ІІI. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що основним видом діяльності ФОП ОСОБА_1 за КВЕД, серед інших, є технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів, місце реєстрації - АДРЕСА_1 .

Згідно із інформацією, наданою органами ДФС у Кіровоградській області на запит управління Держпраці у Кіровоградській області, за суб`єктом господарювання - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 не обліковуються наймані працівники, а саме - середньооблікова кількість штатних працівників відсутня.

У зв`язку із наданою інформацією, 02 липня 2018 року головним державним інспектором відділу додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Терещенко С.Ю. на ім`я начальника управління Держпраці у Кіровоградській області складено службову записку із проханням прийняття рішення про проведення інспекційного відвідування за адресою: АДРЕСА_2 у ФОП ОСОБА_1 , який має СТО по АДРЕСА_3 , в терміни з 06 по 09 липня 2018 року з питань трудового договору та дотримання його умов у зв`язку з інформацією Головного управління ДФС у Кіровоградській області від 03 травня 2018 року 4357/10/11-28-13-01-18.

03 липня 2018 року управлінням Держпраці у Кіровоградській області видано наказ № 817 про проведення інспекційного відвідування на підставі Порядку № 295 та вищевказаного листа ГУ ДФС у Кіровоградській області від 03 травня 2018 року № 4357/10/11-28-13-01-18, яким наказано провести інспекційне відвідування з питань додержання законодавства про працю у ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в термін з 06 липня 2018 року по 09 липня 2018 року у зв`язку із наявністю інформації, передбаченої підпунктом 3 пункту 5 Порядку № 295.

На підставі вказаного наказу видано відповідне направлення на проведення інспекційного відвідування № 817/02.13 від 03 липня 2018 року.

Судом встановлено, що з 09 липня 2018 року інспектором праці Терещенко С.Ю., у присутності ФОП ОСОБА_1 , дільничного інспектора Долинського ВП ГУНП в Кіровоградській області майора поліції ОСОБА_3, водія Долинської філії Кіровоградського обласного центру зайнятості ОСОБА_4 здійснено інспекційне відвідування підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 у власності якого перебуває станція технічного обслуговування, розташована за адресою: АДРЕСА_3 , за наслідками якої складено акт інспекційного відвідування юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю № КР1493/43/АВ.

Позивач відмовився підписувати акт інспекційного відвідування.

09 липня 2018 року на підставі відповідної службової записки управлінням Держпраці у Кіровоградській області винесено позивачу припис за № КР-1493/43/АВ/П, яким приписано позивачу усунути вказані порушення вимог статті 24 Кодексу законів про працю України (далі також КЗпП України) щодо укладення трудового договору та його умов в строк до 09 серпня 2018 року.

18 липня 2018 заступником начальника Харченко О.В. прийнято рішення розглянути справу про накладення штрафу згідно абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України на ФОП ОСОБА_1 01 серпня 2018 року о 10:00.

23 липня 2018 року заступником начальника Управління направлено ФОП ОСОБА_1 поштовим зв`язком повідомлення про розгляд справи про накладення штрафу.

Розгляд справи про застосування фінансових санкцій в порядку статті 265 КЗпП України проведено 01 серпня 2018 року за участю суб`єкта господарювання - ФОП ОСОБА_1

01 серпня 2018 року заступником начальника Управління Держпраці у Кіровоградській області Харченко О.В. роз`яснено його права і обов`язки, що підтверджено його підписом на пам`яткі, заслухано останнього та за результатами розгляду справи прийнято постанову про накладення штрафу на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України (порушення вимог статті 24 КЗпП України відносно двох працівників) на ФОП ОСОБА_1 в розмірі 223 380,00 грн.

Законність та обґрунтованість вищезазначеної постанови є предметом спору, переданого на вирішення суду.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судом першої інстанції встановлено, що процес інспекційного відвідування зафіксовано відповідною відеотехнікою, на виконання вимог пункту 11 Порядку № 295, яким надано право фіксувати проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин засобами аудіо, фото-відеотехніки.

Суди попередніх інстанцій, враховуючи те, що саме факт допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору є правовою підставою для застосування до роботодавця штрафних санкцій та беручи до уваги встановлені обставини, зазначені в акті перевірки щодо допуску двох осіб до роботи, а саме ремонту автомобіля, дійшли висновку про наявність у діях позивача порушення трудового законодавства, відповідальність за яке передбачена абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

Скаржник не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій, вважає їх незаконними та необґрунтованими і просить скасувати з таких підстав:

1) судами невірно застосовано підпункт 6 пункту 5 Порядку № 295 ;

2) не враховано порушення пункту 9 Порядку № 295 відповідно до якого інспектор зобов`язаний пред`явити посвідчення при проведенні інспектування;

3) невірно застосовано статтю 265 КЗпП, оскільки відповідачем не доведено, що позивач є суб`єктом відповідальності за цією статтею;

4) відповідач при призначенні та проведенні інспекційного відвідування діяв не у спосіб, що визначений законодавством України;

5) в порушення статті 72 73 КАС України судами відхилено як доказ відеозапис інспекційного відвідування.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що позивачем під час розгляду справи не було надано жодних пояснень з приводу допуску посадової особи Управління Держпраці до проведення інспекційного відвідування за умов незгоди з відповідним наказом або відсутності службового посвідчення у інспектора. Наполягає на тому, що відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також звертає увагу, що допит свідків проводився судом за участю протилежної сторони. Сумніви щодо їх показів з боку позивача були відсутні як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час наведення своїх доводів в апеляційній скарзі.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги відповідача, а також виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України [в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справі»; (далі - Закон № 460-IX)], колегія суддів виходить із такого.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, суд має перевіряти рішення відповідача у цій справі з урахуванням законодавства, яке регламентує діяльність інспекторів праці та критеріїв зазначених у статті 19 Конституції України та статті 2 КАС України.

Так, спірні у цій справі правовідносини урегульовані, зокрема, статтею 259 КЗпП України, Законом України від 05 квітня 2007 року № 877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (далі також Закон № 877-V), а також Порядком № 295, який був чинним на момент призначення та проведення інспекційного відвідування.

Правові та організаційні засади, основні принципи та порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності визначено Законом № 877-V.

Згідно з цим Законом орган державного нагляду має право здійснювати планові, позапланові заходи здійснення державного нагляду. Підстави, порядок їх здійснення та необхідні розпорядчі документи органу державного нагляду, визначені статтями 5, 6, 7 цього Закону № 877-V.

Позапланові заходи зі здійснення державного нагляду (контролю) визначені статтею 6 Закону № 877-V.

Конструкція частини першої статті 6 Закону № 877-V свідчить про те, що наведений у ній перелік підстав для здійснення позапланових заходів (у даному випадку інспекційного відвідування) є вичерпним.

В той же час, частина друга названої правової норми передбачає можливість, у випадках, визначених частиною четвертою статті 2 Закону № 877-V, здійснювати проведення позапланових заходів з інших підстав, крім передбачених статтею 6 цього Закону.

Варто зауважити й те, що питання стосовно підстав для здійснення позапланових заходів не охоплюється положеннями статті 4 Закону № 877-V, яка визначає загальні вимоги до здійснення державного нагляду (контролю) й, у її частині четвертій, наводить вичерпний перелік питань, які встановлюються виключно законами.

Суд звертає увагу на Рішення Конституційного Суду України 09 липня 1998 року № 12-рп/98 у справі №17/81-97 за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну "законодавство"), де зазначено, що терміном "законодавство" охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 1340/4355/18, від 10 лютого 2020 року у справі № 1.380.2019.000037.

Так, згідно з пунктом 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.

Системний аналіз наведених вище положень дає підстави дійти висновку, що інспекційне відвідування є формою державного нагляду за додержанням законодавства про працю, яке відноситься до повноважень відповідача.

За правилами пункту 5 Порядку № 295 інспекційні відвідування проводяться: 1) за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю; 2) за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин; 3) за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 - 7 цього пункту; 4) за рішенням суду, повідомленням правоохоронних органів про порушення законодавства про працю; 5) за повідомленням посадових осіб органів державного нагляду (контролю), про виявлені в ході виконання ними контрольних повноважень ознак порушення законодавства про працю; 6) за інформацією: Держстату та її територіальних органів; ДФС та її територіальних органів; Пенсійного фонду України та його територіальних органів; 7) за інформацією профспілкових органів про порушення прав працівників, які є членами профспілки, виявлених в ході здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю. Звернення фізичних осіб, стосовно яких порушено правила оформлення трудових відносин, працівників і роботодавців може бути подане через уповноваженого представника.

Так, згідно інформації, наданої органами ДФС у Кіровоградській області на запит управління Держпраці Кіровоградській області, за суб`єктом господарювання - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , не обліковуються наймані працівники, а саме - середньооблікова кількість штатних працівників відсутня.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.

Згідно зі статтею 1 КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно частини 3 статті 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Отже, встановлений контролюючим органом факт допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) є правовою підставою для застосування до роботодавця штрафних санкцій.

Суди попередніх інстанцій на підставі інформації, зазначеній в акті інспекційного відвідування встановили, що ФОП ОСОБА_1 було пред`явлено посвідчення інспектора праці №43 та вручено копію направлення на проведення інспекційного відвідування від 03 липня 2018 року № 817/02.13. Також позивач отримав направлення та поставив підпис про його отримання, зазначивши, що перешкод в проведені інспекційного відвідування він чинити не буде, надавши при цьому усне пояснення, що наймані працівники в нього не працюють.

Також суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що під час інспекційного відвідування 09 липня 2018 року на території станції технічного обслуговування за адресою: АДРЕСА_3 , яка належить позивачу, було виявлено двох працівників, які виконували слюсарні роботи по ремонту автомобілів. Проте під час спілкування з підприємцем, з території станції технічного обслуговування, при свідках один працівник швидко пішов в робочій формі та з ключами в руках.

Із посиланням на інформацію, зазначену в акті перевірки, суди зазначили, що другий працівник ОСОБА_2 представився та надав пояснення, що він зайшов до кума по ключі та гайки на СТО. Надати інші пояснення на поставленні запитання він відмовився.

Водночас допитаний в якості свідка в судовому засіданні ОСОБА_2 суду першої інстанції пояснив, що на момент перевірки на станції технічного обслуговування по АДРЕСА_3 він зайшов до свого кума (ФОП ОСОБА_1 ) по ключі та гайки і болти. На питання суду першої інстанції наразі де він працює, ОСОБА_2 повідомив, що у ФОП ОСОБА_1 за відповідним договором, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями заяви ОСОБА_2 , копією трудового договору №1, укладеного 18 липня 2018 року між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на посаді слюсара-автомеханіка, повідомленням податкового органу про прийняття працівника на роботу та наказу про прийняття на роботу працівника.

У касаційній скарзі позивач наголошує на порушенні судами статей 72 73 КАС України у зв`язку із відхиленням в якості доказу відеозапису інспекційного відвідування, зробленого самим відповідачем. Позивач стверджує, що саме відеозапис містить інформацію щодо порядку проведення інспекційного відвідування, дотримання його процедури, відсутності свідків, які надали пояснення на користь відповідача та відсутності в приміщені СТО неоформлених працівників.

За приписами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В контексті вимог статті 90 КАС України Верховний Суд звертає увагу на наступні висновки суду першої інстанції:

«Судом встановлено, що процес інспекційного відвідування зафіксовано відповідною відеотехнікою на виконання вимог пункту 11 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю №295, яким надано право фіксувати проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин засобами аудіо, фото-відеотехніки».

Водночас на спростування тверджень позивача суд першої інстанції робить наступний висновок:

«Суд звертає увагу представників сторін на те, що наданий суду диск із відеозаписом інспекційного відвідування підприємницької діяльності позивача, зроблений посадовими особами відповідача, не може братися судом до уваги у якості належного доказу у даній справі, оскільки є таким, що суперечить положенням статті 72 КАС України».

Водночас на виконання вимог статей 73 90 КАС України суд не зазначає, з яких саме підстав диск із відеозаписом інспекційного відвідування не може бути належним доказом, та яким положенням статті 72 КАС України він суперечить.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції не перевірив дотримання судом першої інстанції вимог статей 72 73 90 КАС України щодо оцінки диску із відеозаписом інспекційного відвідування.

Суди першої та апеляційної інстанцій наголосили, що допитані в судовому засіданні свідки: дільничний інспектор Долинського ВП ГУНП в Кіровоградській області майор поліції - ОСОБА_3 та водій Долинської філії Кіровоградського обласного центру зайнятості ОСОБА_4 повідомили суду, що прибувши до станції технічного обслуговування, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , яка належить ФОП ОСОБА_1 для сприяння у здійснення інспекційного відвідування посадових осіб відповідача, побачили транспортний засіб з відкритим капотом та біля нього двоє чоловіків у робочому одязі. Один з двох чоловіків, як зазначили свідки, побачивши перевіряючих, одразу пішов, тримаючи в руках предмет схожий на запасну частину. Обидва свідки повідомили, що візуально було враження, що проводиться ремонт автомобіля. З обставин викладених в акті перевірки та пояснень наданих свідками, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач, як фізична особа-підприємець, якого основним видом діяльності за КВЕД, серед інших, є технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів допустив до роботи, а саме ремонту автомобіля, двох осіб без оформлення документів.

Проте суди не зазначили, яким чином трудовий договір №1, укладений 18 липня 2018 року між ФОП ОСОБА_1 та свідком ОСОБА_2 підтверджує висновки судів, що на момент проведення перевірки 09 липня 2018 року ОСОБА_2 та інший невідомий працівник, який на початку перевірки без пояснень терміново залишив станцію технічного обслуговування, працюють на станції технічного обслуговування у ФОП ОСОБА_1 без оформлення трудового договору.

Водночас в доказах, на які посилаються суди, відсутнє посилання на інформацію, яку саме роботу виконував ОСОБА_2 , та за якою можна ідентифікувати чоловіка, який зі слів свідків побачивши осіб, які прибули на перевірку, одразу пішов, тримаючи в руках предмет схожий на запасну частину.

Відсутня також інформація, яку саме роботу на станції технічного обслуговування виконував невстановлений чоловік, щодо якого у свідків візуально виникло враження, що проводиться ремонт автомобіля.

За змістом статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Згідно із статтею 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною 1 статті 91 КАС України передбачено, що показаннями свідка є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.

Так, судами попередніх інстанцій лише виключно на підставі показання свідків, у яких візуально виникло враження, що невідомий чоловік, який одразу пішов, ремонтував машину, зроблено висновок про існування між позивачем та невідомим чоловіком трудових відносин, без укладення трудового договору.

Проте для застосування до позивача відповідальності на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України за результатами проведеної відповідачем перевірки необхідно встановити особу, яка перебувала з позивачем у трудових відносинах, яку роботу ця особа виконувала та чи підпорядковувалася трудовому розпорядку.

Отже, судами попередніх інстанцій взагалі не надавалась оцінка щодо наявності між позивачем та невідомою особою цивільно-правових або трудових відносин.

Верховний Суд наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи з метою ухвалення справедливого та об`єктивного рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

Водночас Верховний Суд звертає увагу на те, що, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу в їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З огляду на вищевикладене, Верховний Суд дійшов висновку, що при оцінці правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних постанов про накладення штрафу необхідно встановити всі обставини, на підставі яких вона була прийнята та дослідити наявні в матеріалах справи докази, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені КАС України.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Верховний Суд зазначає, що як акт правосуддя - рішення суду має чітко підтверджувати існування і суть спірних правовідносин.

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають, оскільки судами не з`ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення та підтверджені належними доказами.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

За такого правового регулювання та встановлених обставин, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, оскільки встановили їх без дослідження належних доказів, що у відповідності до пункту 3 частини другої статті 353 КАС України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити зазначені в ній обставини, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин і охоплюються предметом доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог 242 КАС України.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341 344 349 353 355 356 359 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року, а справу № 815/1131/18 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С.М. Чиркін

С.Г. Стеценко

В.М. Шарапа