№ 1140/3377/18 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 1140/3377/18

адміністративне провадження № К/9901/22400/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Стеценка С.Г.,

суддів: Рибачука А.І., Тацій Л.В.,

розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу № 1140/3377/18

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області

про визнання протиправними та скасування окремих положень індивідуального акта, зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28.04.2020 (головуючий суддя: Хилько Л.І.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09.07.2020 (колегія у складі: головуючого судді Лукманової О.М., суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В.)

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, в якому просив: визнати протиправним та скасувати положення рішення (індивідуального акту) ГУ ПФУ в Кіровоградській області від 03.08.2018 №4667 щодо відмови в призначенні позивачу пенсії за вислугу років, відповідно до Закону України "Про прокуратуру"; - зобов`язати ГУ ПФУ в Кіровоградській області вчинити наступні дії: - призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 р. №1789-XІІ (в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про прокуратуру" №2663-ІІІ від 12.07.2001) та виплачувати пенсію з 30.07.2018, виходячи з 90 % від сум місячного заробітку, без обмеження розміру виплат.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17.01.2019 у задоволені позову відмовлено.

3. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04.04.2019 рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17.01.2019 залишено без змін.

4. Не погодившись з указаними рішеннями судів попередніх інстанцій позивач оскаржив їх до Верховного Суду.

5. Так, ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02.07.2019 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17.01.2019 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04.04.2019.

6. У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду із заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами.

7. Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28.04.2020 у задоволенні заяви відмовлено. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 09.07.2020 ухвалу суду першої інстанції від 28.04.2020 залишено без змін.

8. Відмовляючи у задоволенні заяви про перегляд рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17.01.2019 за виключними обставинами, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що з метою єдності та сталості судової практики, суди зобов`язані враховувати висновки Верховного Суду. Суди зазначали, що рішення Конституційного Суду України №2-р/2020 від 18.02.2020 у справі №1-15/2018 (4086/16), яким визнано неконституційними положення пунктів 7, 14, 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус» від 02.06.2016 №1402-VІІІ, не підлягають до застосування під час розгляду даної заяви, оскільки не є такими, що регулюють спірні правовідносини, з огляду на предмет спору у даній справі. Суди врахували, що рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17.01.2019 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , а тому дане рішення суду не підлягало виконанню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

9. Не погоджуючись з указаними судовими рішеннями, заявник звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28.04.2020 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09.07.2020, в якій просив скасувати вказані рішення та передати справу №11403377/18 за його заявою про перегляд рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17.01.2019 за виключним обставинами для продовження розгляду до Кіровоградського окружного адміністративного суду.

10. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник зазначає, що рішення Конституційного суду України №2-р/2020 від 18.02.2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень пунктів 4, 7, 8, 9, 11, 13, 14, 17, 20, 22, 23, 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 №1402-VII, може бути застосовано як виключна обставина під час розгляду даної справи, оскільки з огляду на ці положення, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин Кіровоградський окружний адміністративний суд зобов`язаний був врахувати висновки щодо застосування норма права, викладені в постановах Верховного Суду України від 14.03.2017 у справі №344/11838/14-а, від 16.03.2016 у справі №21-5449а15, і не мав жодного права враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №752/20817/16-а, від 21.02.2018 у справі №211/3177/17, від 28.09.2018 у справі №545/3823/16-а.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

11. В автоматизованій системі документообігу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 03.09.2020 зареєстровано вказану касаційну скаргу та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Стеценко С. Г., судді: Рибачук А. І., Тацій Л. В.

12. Ухвалою Верховного суду від 10.09.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28.04.2020 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09.07.2020 у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17.01.2020 прийнятого у справі №1140/3377/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування окремих положень індивідуального акта, зобов`язання вчинити дії.

13. Ухвалою Верховного Суду від 26.10.2020 закінчено підготовку справи до касаційного розгляду і, враховуючи приписи п. 3 ч. 1 ст. 345 КАС України постановлено здійснювати такий в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 27.10.2020.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

14. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.

15. Відповідно до частини першої статті 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.

16. В адміністративному судочинстві перегляд судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є особливим видом провадження. На відміну від перегляду судового рішення в порядку апеляційного та касаційного оскарження, підставою такого перегляду не є недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати обставину (підставу), яка виникла пізніше ухвалення судового рішення. Тобто, перегляд справи у зв`язку з виключними обставинами має на меті не усунення судових помилок, а лише перегляд уже розглянутої справи з урахуванням підстав, які виникли після ухвалення судового рішення.

17. Згідно зі ч. 5, 6 ст. 361 КАС України підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є: 1) встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане; 2) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено судове рішення; 3) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.

18. При перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.

19. За приписами ч. 1, 2 ст. 365 заява про перегляд судового рішення суду першої інстанції з підстав, визначених частиною 2, пунктами 1, 2 частини 5 статті 361 цього Кодексу, подається до суду, який ухвалив судове рішення. Заява про перегляд судових рішень судів апеляційної і касаційної інстанцій з підстав, зазначених у частині 1 цієї статті, якими змінено або скасовано судове рішення, подається до суду тієї інстанції, яким змінено або ухвалено нове судове рішення.

20. Частиною 4 ст. 368 КАС України встановлено, що за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може: 1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі; 2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення; 3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.

21. Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, керувався частинами 1, 2 ст.86 Закону України «Про прокуратуру» в редакції на день звернення ОСОБА_1 із заявою про призначення пенсії а вислугою років (30.07.2018 року), які передбачали, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не мене: з 01.10.2017 року по 30.09.2018 року - 23 роки 06 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 06 місяців. Підставою для відмови у призначенні пенсії за вислугу років була відсутність необхідного стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років. Пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Суд першої інстанції послався на судову практику, викладену у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі №752/20817/16-а, від 21.02.2018 року у справі №211/3177/17, від 28.09.2018 року у справі №545/3823/16-а.

22. Свою заяву про перегляд судово рішення за виключними обставинами позивач обґрунтував тим, що судом було застосовано положення ч.5 ст.242 КАС України. Заявник вказував, що відповідно до ч.1 ст.36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та у спосіб, визначений процесуальним законом. На момент прийняття рішення судом першої інстанції, п.7 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» було визначено, що з дня початку роботи Верховного Суду (15.12.2017 року) Верховний Суд України припиняє свою діяльність та ліквідується у встановленому законом порядку, тобто новостворений Верховний Суд вважався єдиним найвищим судом в системі судоустрою України. Заявник зазначав, що рішенням Конституційного Суду України №2-р/2020 від 8.02.2020 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме п.7 «та ліквідуються» в частині Верховного Суду України, тобто Верховний Суд України не був ліквідований з 15.12.2017 року, а лише змінилась назва, тобто найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики є Верховний Суд України та Верховний Суд. Заявник вважав, що відповідно до ч.5 ст.242 КАС України суд зобов`язаний враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені як у постановах Верховного Суду, так і у постановах Верховного Суду України. Заявник зазначав, що суд першої інстанції врахував висновки Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі №752/20817/16-а, від 21.02.2018 року у справі №21/3177/17, від 28.09.2018 року у справі №545/3823/16-а, згідно яких моментом виникнення спірних правовідносин, пов`язаних з призначенням пенсії за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» є день звернення працівника прокуратури до органів Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії. Заявник вважав, що судом необґрунтовано відхилено висновок Верховного Суду України від 14.03.2017 року у справі №344/11838/14-а та від 16.03.2016 року №21-5449а/15, згідно яких прокурорсько-слідчі працівники, які працевлаштувались до внесення змін до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» в частині збільшення загального пільгового стажу роботи та зменшення розміру відсотків призначеної пенсії від суми їхньої заробітної плати, мають право виходу на пенсію за вислугою років згідно ч.1 ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру», саме у редакції, чинній на час працевлаштування (виникнення спірних правовідносин). Заявник зазначав, що суд першої інстанції не обґрунтував, чому він застосував практику Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі №752/20817/16-а, від 21.02.2018 року у справі №21/3177/17, від 28.09.2018 року у справі №545/3823/16-а, вважав порушенням ч.3 ст.346 КАС України.

23. На думку заявника, рішення Конституційного Суду України № 2-р/2020 від 18.02.2020 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень пунктів 4, 7, 8, 9, 11, 13, 14, 17, 20, 22, 23, 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 року №1402-VІІІ зі змінами, може бути застосовано як виключна обставина під час розгляду даної справи, оскільки з огляду на ці положення, Верховний Суд України як судовий орган не був ліквідований з 15.12.2017 року відповідно до Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 року №1402-VIII, а цим Законом лише змінено назву Верховного Суду України на Верховний Суд.

24. Так, рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 №2-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII зі змінами, зокрема, п.7 «та ліквідуються» в частині Верховного Суду України. Дане положення стосується процедури припинення діяльності Верховного Суду України.

25. Аналізуючи обставини справи та законодавство, яке регулює спірні правовідносини, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що вищевказаним рішенням Конституційного Суду України не визнавались неконституційними норми закону, якими керувався Кіровоградський окружний адміністративний суд при винесенні рішення від 17.01.2019 у справі №1140/3377/18, а, отже відсутня підстава для перегляду судового рішення у зв`язку з виключними обставинами.

26. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

27. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

28. Так, колегія суддів приймає до уваги висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» та від 24 липня 2003 року у справі «Рябих проти Росії», відповідно до яких одним з основоположних аспектів принципу верховенства права є юридична визначеність, яка передбачає, що в разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, яке набрало законної сили, не може ставитися під сумнів.

29. Окрім цього, Європейський суд з прав людини зазначав, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 40, ЄСПЛ, 3 квітня 2008 року).

30. Крім того, із змісту імперативних приписів пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України слідує, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами виключно, якщо рішення суду ще не виконане.

31. У випадку, що є предметом дослідження, рішення не може вважатись невиконаним в контексті приписів пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, оскільки є рішенням, що набрало законної сили, яким у задоволенні позову відмовлено та не передбачає примусового виконання.

32. Аналогічний правовий висновок у подібних правовідносинах викладено у постановах Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 711/6019/16-а, від 16 червня 2020 року у справі № 825/506/18 та від 23 липня 2020 року у справі № 703/4523/16-а. 67.

33. Також, колегія суддів вважає необгрунтованим клопотання позивача про передачу справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду, яке заявлено з посиланням на ч. 5 ст. 346 КАС України, оскільки не вбачає, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

34. Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

35. Враховуючи наведене, Верховний Суд встановив, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки прийняті з дотриманням норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 350 368 369 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28.04.2020 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09.07.2020 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіС.Г. Стеценко А.І. Рибачук Л.В. Тацій