ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 120/13809/23
адміністративне провадження № К/990/13449/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Рибачука А.І., Тацій Л.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні в касаційному порядку справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БМУ-3» до Державної служби геології та надр України про визнання протиправними та скасування наказів, за касаційною скаргою Державної служби геології та надр України на рішення Вінницького окружного адміністративного суду у складі судді Томчука А.В. від 29 січня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Капустинського М.М., Сторчака В.Ю., Ватаманюка Р.В. від 20 березня 2024 року,
УСТАНОВИВ:
ВСТУП
Підставою для відкриття касаційного провадження у справі, що розглядається, слугували доводи про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права з огляду на безпідставне, на думку скаржника, поновлення позивачу строку звернення до суду з цим позовом.
Верховний Суд відзначає, що встановлений законом шестимісячний строк, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, про що зазначено у частині другій статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
За змістом наведеної процесуальної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти. При цьому вжите у цій нормі слово «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
У цій справі суди попередніх інстанцій установили, що позивач звернувся до суду у межах шестимісячного строку, обчисленого з тієї дати, коли він дізнався про порушення своїх прав.
I. ІСТОРІЯ СПРАВИ
I.I Короткий зміст позовних вимог
1. У вересня 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «БМУ-3» (далі також Товариство, ТОВ «БМУ-3», позивач) звернулося до суду з позовом в до Державної служби геології та надр України (далі також Держгеонадра, відповідач), у якому просило:
- визнати протиправним та скасувати наказ «Про зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами та встановлення термінів для усунення порушень» від 11 січня 2017 року № 5 в частині зупинення дії спеціального дозволу від 9 червня 2006 року № 3881 (пункт 152 Додатку 3);
- визнати протиправним та скасувати наказ «Про поновлення, зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами та встановлення термінів для усунення порушень» від 24 квітня 2018 року № 132 в частині відтермінування дати зупинення дії спеціального дозволу від 9 червня 2006 року № 3881 (пункт 21 Додатку 2; далі також спірні, оскаржені накази).
2. Підстави позову Товариство обґрунтовувало доводами про те, що оскільки на час зупинення дії дозволу на користування надрами пункт 25 Положення про порядок проведення державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1994 року № 865, яким передбачена необхідність проведення державної експертизи та оцінки запасів родовищ корисних копалин кожні 5 років, втратив чинність, то зупинення дії дозволу на користування надрати з таких підстав є протиправним.
I.II Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2024 року, позов задоволено.
4. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що станом на час видачі оскаржуваного наказу від 11 січня 2017 року № 5 вимоги пункту 25 Положення про порядок проведення державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин були нечинними, а враховуючи, що підставою для зупинення дії спеціального дозволу є порушення позивачем саме зазначеної правової норми, то фактично відсутні підстави вважати, що ТОВ «БМУ-3» допустило порушення умов користування надрами.
5. Окрім цього ухвалою суду першої інстанції від 30 жовтня 2023 року, постановленою у справі, що розглядається, визнано поважними причини пропуску строку звернення Товариством до суду з цим позовом та поновлено цей строк.
6. Постановляючи вищевказану ухвалу, суд першої інстанції наводив мотиви про те, що в інформаційному листі Держгеонадра від 24 лютого 2017 року № 4346/13/14, який Товариство отримало 3 березня 2017 року, зазначалось, що дія дозволу може бути зупинена у майбутньому у разі не проведення повторної оцінки запасів.
7. Суд першої інстанції вважав, що вказаний лист цілком закономірно сформував у ТОВ «БМУ-3» бачення, що на час його отримання його права ще не є порушеними, оскільки дія дозволу не зупинена, а остаточне рішення про зупинення дії дозволу буде прийматись після зазначеної в цьому листі дати у разі встановлення факту не проведення повторної оцінки запасів.
8. А також взяв до уваги те, що на офіційному вебсайті ДНВП «Геоінформ Україна» у розділі «Перелік дозволів» статус спеціального дозволу на користування надрами від 9 червня 2006 року № 3881 упродовж 2017-2021 років було визначено як «дійсний».
9. З огляду на вищенаведене суд першої інстанції виснував, що отриманий ТОВ «БМУ-3» інформаційний лист не міг сприйматись, як остаточне рішення, яке порушує права товариства і підлягає оскарженню. Те ж саме, на думку суду першої інстанції, стосувалось й наказів, про які йшлось у цьому листі, з огляду на те, що згідно імперативних вимог закону, обов`язкові для виконання розпорядчі документи щодо усунення порушень мають бути надані суб`єкту господарювання для виконання, чого не було зроблено. Тож, за позицією суду першої інстанції, у ТОВ «БМУ-3» не було жодних підстав вважати, що накази, про які йшлось у листі є остаточними та обов`язковими для виконання.
10. В ухвалі суду першої інстанції про поновлення строку звернення до суду також відзначено, що неоднозначність змісту інформаційного листа у взаємозв`язку з ненаданням ТОВ «БМУ-3» наказу про зупинення дії дозволу, мало своїм наслідком необізнаність Товариства про факт зупинення дії спеціального дозволу, і, відповідно, про факт порушення його прав.
11. З цих підстав суд першої інстанції дійшов висновку про поважність причин пропуску Товариством строку звернення до суду з цим позовом та про необхідність його поновлення.
I.III Короткий зміст вимог касаційної скарги
12. Не погоджуючись із вищевказаними судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить її скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
II. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
13. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 9 червня 2006 року ТОВ «БМУ-3» (код ЄДРПОУ 02772391) отримало спеціальний дозвіл на користування надрами № 3881, з терміном дії 20 (двадцять) років. Особливими умовами дозволу визначено: 1) виконання умов Держуправління екоресурсів у Вінницькій області (екологічна картка від 13 жовтня 2004 року № 2055/01); 2) щорічний радіаційний контроль за породами в кар`єрі та продукцією з них на відповідність вимогам НРБУ-97; 3) своєчасна і в повному обсязі сплата обов`язкових платежів до Державного бюджету згідно з чинним законодавством; 4) щорічна звітність перед ДНВП «Геоінформ України» згідно з формою 5-гр; 5) обов`язкові моніторинг та наукове супроводження виконання особливих умов передбачених дозволом та угодою про умови користування надрами відповідно до абзацу третього пункту 26 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року № 615.
14. 11 січня 2017 року наказом Державної служби геології та надр України № 5, відповідно до пункту 22 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, пункту 25 Положення про порядок проведення державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин, вирішено зупинити дію спеціального дозволу на користування надрами від 9 червня 2006 року № 3881 з 1 березня 2017 року (пункт 152 Додатку № 3).
15. У подальшому наказом Держгеонадра від 1 лютого 2017 року № 50 внесені зміни до наказу від 11 січня 2017 року № 5 в частині встановлення дати зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами № 3881 з 1 травня 2017 року.
16. Наказом Держгеонадра від 19 квітня 2017 року № 172 позивачу продовжено термін усунення порушень до 1 лютого 2018 року.
17. Наказом Держгеонадра від 28 серпня 2017 року № 382 внесені зміни до наказу від 11 січня 2017 року № 5 в частині встановлення дати зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами № 3881 з 1 лютого 2018 року.
18. Наказом Держгеонадра від 24 квітня 2018 року № 132 відтерміновано дату зупинення дії спеціального дозволу № 3881 до 1 лютого 2019 року.
III. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
19. Згідно з доводами касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження у справі, яка розглядається, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права.
20. Вважає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника.
21. Зокрема вказує, що позивачем пропущено строк звернення до суду з адміністративним позовом, а саме - наголошує, що позивач оскаржує рішення суб`єкта владних повноважень від 11 січня 2017 року № 5, про яке він дізнався ще у лютому 2017 року, а не після отримання відповіді на запит про отримання публічної інформації від 10 липня 2023 року.
22. З вказаних підстав Держгеонадра наголошують на незаконності ухвали суду першої інстанції про поновлення Товариству строку звернення до суду та про визнання причин пропуску цього строку поважними.
23. У відзиві на касаційну скаргу Товариство, повторюючи наведені ним раніше аргументи щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом, які відображені в ухвалі суду першої інстанції щодо поновлення вказаного строку, такі доводи заперечує і вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного і обґрунтованого висновку стосовно наявності підстав для поновлення позивачу такого строку.
24. Зокрема, наводить доводи про те, що неухильне дотримання органами державної влади способу дій, визначеного Конституцією та законами України, покликане забезпечити правову визначеність, яка формує для суб`єкта правозастосування впевненість у своєму правовому становищі та дозволяє передбачити заходи, що будуть застосовані в конкретних правовідносинах, передбачати й планувати свої дії та розраховувати на очікуваний результат
25. Беручи до уваги обставини справи та дії, вчинені Держгеонадра у спірних відносинах, Товариство наполягає на тому, що їх наслідки для надрокористувача не можуть вважатись достатньо зрозумілими і передбачуваними, аби це давало можливість впевнено стверджувати, що ТОВ «БМУ-3» повинне було дізнатись про порушення його прав внаслідок прийняття оспорюваного наказу до того, як у 2023 році дізналось про сам факт зупинення спеціального дозволу на підставі наказу № 5 від 11 січня 2017 року.
26. Тож ТОВ «БМУ-3» вважає, що порушення Державною службою геології та надр України принципу юридичної визначеності, позбавило Товариство можливості належним чином передбачити заходи, що будуть застосовані до нього та їх наслідки, і, відповідно, своєчасно реагувати на порушення його прав.
27. У зв`язку з вищенаведеним просить касаційну скаргу Держгеонадра залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
28. Відповідно до частини другої статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
29. За правилами частини першої та абзацу першого частини другої статті 122 цього ж Кодексу позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
30. Статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України установлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
31. Згідно з положеннями пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо: з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
V.I Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
32. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
33. Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
34. Перевіряючи у межах повноважень, встановлених процесуальним законом, та доводів касаційної скарги, які зумовили відкриття касаційного провадження у справі, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам сторін, Верховний Суд виходить з такого.
35. З огляду на вказані у касаційній скарзі доводи, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі, під час її розгляду в касаційному порядку належить перевірити дотримання судами попередніх інстанцій норм статей 122, 123 та 240 Кодексу адміністративного судочинства України, якими врегульовані питання строків звернення до адміністративного суду та наслідки їх пропуску.
36. Так, частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
37. З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди (частина п`ята статті 125 Конституції України).
38. Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів визначає Кодекс адміністративного судочинства України, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах (стаття 1 цього Кодексу).
39. Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
40. Право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі, гарантує й стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.
41. Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
42. Разом з тим, як зазначив Європейський Суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності від 30 червня 2006 року (справа «Каменівська проти України»), «право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду..., не є абсолютним; воно може бути обмеженим. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності».
43. За практикою Європейського Суду з прав людини, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс та інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
44. Процесуальний закон (стаття 123 Кодексу адміністративного судочинства України) передбачає можливість поновлення строку звернення до адміністративного суду лише уразі, якщо цей строк було пропущено з поважних причин, однак не дає визначення терміну «поважні причини».
45. Визначаючи зміст цього поняття, суд бере до уваги висновки щодо застосування норм права, викладені у рішенні Верховного Суду України від 13.09.2006 у справі №6-26370кс04, де зазначено, що поважними причинами пропуску строку позовної давності вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред`явлення позову стає неможливим або утрудненим.
46. Питання, пов`язані з оцінкою такої правової категорії як поважність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, неодноразово вирішувалось й Великою Палатою Верховного Суду, яка у пунктах 29-35 постанови від 27.05.2020 у справі № 9901/546/19 зазначала про таке.
47. Частиною другою статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
48. Наведеними положеннями Кодексу адміністративного судочинства України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.
49. Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні касаційної скарги, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
50. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
51. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
52. Велика Палата Верховного Суду також підкреслювала, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
53. Тож Верховний Суд висновує, що строк звернення до адміністративного суду обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав та інтересів, й такий строк, у разі його пропуску, може бути поновлений лише з поважних підстав, наявність яких підтверджена відповідними доказами.
54. Вирішуючи питання про поновлення строку звернення до адміністративного суду у справі № 9901/68/20 Верховний Суд в ухвалі від 9 квітня 2020 року, аналізуючи норми частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов висновку про те, що за змістом наведеної процесуальної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
55. Порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретного органу, особи (або осіб) щодо неї.
56. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.
57. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
58. У справі, яка розглядається, питання щодо дотримання позивачем встановленого законом строку звернення до суду з цим позовом, наявності або відсутності поважних причин пропуску такого строку, можливості застосування відповідних, передбачених процесуальними нормами наслідків цього, поставали перед судом першої інстанції, який, розглянувши клопотання Товариства про поновлення вказаного вище строку, його задовольнив, визнав причини пропуску строку поважними і поновив цей строк.
59. Про визнання поважними причин пропуску Товариством строку звернення до суду з цим позовом та про поновлення цього строку суд першої інстанції постановив ухвалу від 30 жовтня 2023 року, у мотивувальній частині якої навів відповідні мотиви, з яких він дійшов такого висновку.
60. Ця ухвала суду першої інстанції набрала законної сили, а справа у подальшому була розглянута судом по суті спору з ухваленням відповідного судового рішення.
61. Отже питання про поновлення Товариству строку звернення до суду з цим позовом вже було вирішене у суді першої інстанції, який розглянув справу по суті спору, вважаючи, що вказаний строк пропущено позивачем з поважних причин і що він підлягає поновленню.
62. Верховний Суд визнає такий висновок обґрунтованим і вважає, що суди попередніх інстанцій у цьому випадку не допустили порушення норм процесуального права, про які зазначає Товариство у касаційній скарзі.
63. Так, установлені у цій справі обставини та наявні у її матеріалах докази, оцінка яким була надана у судах попередніх інстанцій, засвідчують, що Товариство вперше дізналось про оскаржений наказ від 11 січня 2017 року № 5 з інформаційного листа Держгеонадра від 24 лютого 2017 року № 4346/13/14, який отримано позивачем 3 березня 2017 року.
64. У вказаному листі повідомлялось, що Держгеонадра розглянула питання щодо зупинення дії виданого Товариству спеціального дозволу на користування надрами і наказом від 11 січня 2017 року № 5 прийняла рішення зупинити дію такого дозволу починаючи з 1 березня 2017 року, а згодом наказом від 1 лютого 2017 року надрокористувачу продовжено термін проведення експертизи та оцінки запасів корисних копалин і відтерміновано зупинення дії вказаного дозволу з 1 травня 2017 року.
65. При цьому самих наказів (їх копій) до вказаного вище листа Держгеонадра додано не було. Судами попередніх інстанцій установлено і те, що такі накази Товариству не надсилались, для ознайомлення та/або виконання не надавались, надрокористувачем не отримувались.
66. Суди попередніх інстанцій установили і те, що у подальшому до наказу Держгеонадра від 11 січня 2017 року № 5 неодноразово вносились зміни щодо відтермінування дати зупинення дозволу.
67. Зокрема, відповідно до наказів відповідача від 19 квітня 2017 року № 172, від 28 серпня 2017 року № 382 та від 24 квітня 2018 року № 132 дата зупинення дії спеціального дозволу № 3881 неодноразово змінювалась (відтерміновувалась), востаннє до 1 лютого 2019 року.
68. Однак відповідачем не надано доказів про те, що Товариство було обізнане про існування вищезгаданих наказів, про підстави їх видання, наведений у них зміст, як і про те, що такі накази доводились до відома позивача, що ТОВ «БМУ-3» їх фактично отримувало.
69. Вирішуючи питання щодо поновлення Товариству строку звернення до суду з цим позовом, суд першої інстанції звертав увагу й на те, що на офіційному вебсайті ДНВП «Геоінформ Україна» в розділі «Перелік дозволів» статус спеціального дозволу на користування надрами від 9 червня 2006 року № 3881 протягом 2017-2021 років було визначено як «дійсний».
70. Додатково Верховний Суд підкреслює, що згідно з інформацією, розміщеною на офіційному вебсайті ДНВП «Геоінформ Україна», повідомлено, що у зв`язку із військовим станом, що введений в дію Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, на вимогу підпункту 4 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12 березня 2022 року № 263 «Деякі питання забезпечення функціонування інформаційно-комунікаційних систем, публічних електронних реєстрів в умовах воєнного стану» та з метою відведення загрози національній безпеці, ДНВП «Геоінформ України» тимчасово призупинило доступ до публічних реєстрів та баз даних, розміщених на сайті Підприємства.
71. Така ж інформація наявна на офіційному вебсайті ДНВП «Геоінформ Україна» й станом на цей час. Тому Товариство у 2023 році було обмежене у можливості дізнатись про стан дії наявного у нього спеціального дозволу на користування надрами.
72. За наведеного, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про поважність причин пропуску ТОВ «БМУ-3» строку звернення до суду з цим позовом, оскільки про порушення своїх прав позивач не міг дізнатись раніше, ніж отримав відповідь на запит про надання публічної інформації щодо наказів відповідача стосовно зупинення, поновлення, анулювання дії спеціального дозволу на користування надрами, а також інформації з реєстру спеціальних дозволів на користування надрами про чинність дозволу (лист Держгеонадра від 12 липня 2023 року № 3947/02-5/2-23).
73. Колегія суддів акцентує увагу й на тому, що Верховний Суд у справах цієї категорії щодо оскарження того ж самого наказу, який оспорено й у справі, яка розглядається, за схожих фактичних обставин та у подібних правовідносинах неодноразово відхиляв доводи Держгеонадра стосовно пропуску строку звернення до суду з аналогічними у цій частин вимог позовами, зазначаючи про обґрунтованість висновків суду щодо поновлення такого строку (постанови 18 жовтня 2018 року у справі № 806/431/17, від 20 липня 2021 року у справі № 0240/3379/18-а та від 15 вересня 2021 року у справі № 826/15691/18).
74. У вказаних вище постановах Верховного Суду окрім іншого зазначалось, що за таких обставин (за відсутності доказів, які б підтверджували факт вручення спірного наказу позивачеві) поновлення строку звернення до суду судом першої інстанції на підставі відповідного клопотання сторони повністю узгоджується з наявними у суду повноваженнями, а відповідні доводи Держгеонадра в цій частині обґрунтовано не були взяті до уваги апеляційним судом.
V.IІ Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
75. За правилами пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
76. Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
77. Провівши касаційний розгляд справи у межах доводів касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження у справі, та повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд дійшов висновку про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які могли б зумовлювати скасування оскаржених у цій справі судових рішень, а тому підстав для задоволення касаційної скарги - не вбачає.
78. Керуючись статтями 340 341 343 349 350 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державної служби геології та надр України залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Судді: А.І. Рибачук
Л.В. Тацій