№ 120/14973/21-а - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 року

м. Київ

справа №120/14973/21-а

адміністративне провадження № К/990/22155/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мацедонської В.Е.,

суддів: Губської О.А., Уханенка С.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції

касаційну скаргу Вінницької обласної прокуратури

на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2022 року (головуючий-суддя: Ватаманюк Р.В., судді: Сапальова Т.В., Капустинський М.М.)

у справі № 120/14973/21-а

за позовом ОСОБА_1 до Вінницької обласної прокуратури про відшкодування матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати,

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.

1. Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Вінницької обласної прокуратури (далі - відповідач, скаржник), в якій просив:

- стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного за частинами третьою, четвертою статті 81 Закону України "Про прокуратуру" за період з 01 грудня 2020 року по 31 жовтня 2021 року у сумі 331 710,11 грн;

- стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої частини заробітної плати, а саме надбавки за спеціальне звання «заслужений юрист України», визначеного за частинами третьою, четвертою статті 81 Закону України "Про прокуратуру" за період з 01 грудня 2020 року по 31 жовтня 2021 року у сумі 16 585,51 грн;

- стягнути понесені судові витрати.

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що 01 грудня 2020 року на підставі рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року у справі №120/1891/20-а він поновлений на посаді прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області.

З часу поновлення позивача на посаді в органах прокуратури діями Держави Україна порушено право позивача на отримання заробітної плати у повному розмірі відповідно до частини третьої статті 81 Закону України "Про прокуратуру".

Позивач вказує, що рішенням Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26 березня 2020 року визнано таким, що не відповідає Конституції України окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України в частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та в розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З урахуванням зазначеного рішення Конституційного Суду, позивач вважає, що за період його роботи з 01 грудня 2020 року по 31 жовтня 2021 року у Вінницькій обласній прокуратурі різниця між фактично нарахованим посадовим окладом та посадовим окладом, який повинен бути нараховано позивачу відповідно до вимог закону, становить 331 710,11 грн, а різниця між фактично нарахованою надбавкою за спеціальне звання "заслужений юрист України" та надбавкою, яка мала б бути нарахована, становить 16 585, 51 грн.

За викладених обставин позивач уважає, що належним способом захисту його прав є застосування частини третьої статті 152 Конституції України як норми прямої дії та стягнення на його користь матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного за частиною третьою статті 81 Закону № 1697-VII, завданої положеннями пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного Кодексу України, що визнані неконституційними.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2022 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури".

З 25 вересня 2019 року положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" встановлюють розміри посадових окладів прокурорів окружних та обласних прокуратур.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року у справі №120/1891/20-а, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року, серед іншого, поновлено ОСОБА_1 у Вінницькій обласній прокуратурі на посаді, що рівнозначна тій, яку він обіймав до звільнення, з 30 квітня 2020 року.

Разом з тим, на виконання судового рішення у справі №120/1891/20-а наказом керівника обласної прокуратури поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області та в органах прокуратури з 30 квітня 2020 року.

Тобто, у вимірі обставин цієї справи і чинного законодавчого регулювання організації прокуратури України, середня заробітна плата позивача не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, адже його туди з об`єктивних причин не переводили.

Разом з тим, у суду відсутні докази переведення позивача у Вінницьку обласну прокуратуру.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що для здійснення перерахунку заробітної плати відповідно до статті 81 Закону №1697-VII без призначення на посаду до обласної прокуратури немає підстав.

Також, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав здійснення позивачу оплати праці у період з 01 грудня 2020 року по 31 жовтня 2021 року у інший спосіб, ніж встановлений п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, що виключає протиправність дій відповідача щодо невиплати позивачу частини заробітної плати - посадового окладу, надбавки за спеціальне звання "заслужений юрист України", визначених відповідно до частини 3 статті 81 Закону України "Про прокуратуру".

Що стосується стягнення матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати, то суд першої інстанції зазначив, що стаття 22 ЦК України передбачає право на компенсацію збитків у результаті порушення саме цивільного права позивача, тоді як предметом даного спору є компенсація шкоди у вигляді недоотриманої частини заробітної плати.

Наведені позивачем у позові підстави позову не містять посилань на порушення ним питання про визнання незаконними та скасування нормативно-правового акту саме відповідача.

Відповідно до ч. 3 ст. 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Аналізуючи правила ч. 3 ст. 152 Конституції України, суд дійшов до висновку про відсутність посилання на конкретний Закон, який би встановлював умови отримання матеріальної та моральної шкоди, завданої актами, що визнані неконституційними.

Позивачем не спростовується те, що чинне законодавство не містить такого закону.

З огляду на це, суд констатував, що обов`язковою передумовою для виникнення у позивача такого права на відшкодування шкоди є наявність про це встановленої у Законі процедури присудження та сплати такої компенсації та відмовив в задоволенні позову в цій частині.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2022 року рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2022 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність Вінницької обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 01 грудня 2020 року по 31 жовтня 2021 року у відповідності до вимог статті 81 Закону України "Про прокуратуру";

- зобов`язано Вінницьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотриману заробітну плату, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного у відповідності до частини 3, 4 статті 81 Закону України "Про прокуратуру", за період з 01 грудня 2020 року по 31 жовтня 2021 року в сумі 331 710, 11 грн;

- визнано протиправною бездіяльність Вінницької обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 надбавки за спеціальне звання "заслужений юрист України" за період з 01 грудня 2020 року по 04 червня 2021 року у відповідності до вимог статті 81 Закону України "Про прокуратуру";

- зобов`язано Вінницьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотриману надбавку за спеціальне звання "заслужений юрист України" за період з 01 грудня 2020 року по 04 червня 2021 року у відповідності до вимог статті 81 Закону України "Про прокуратуру" в сумі 9 178, 80 грн;

- в іншій частині позовних вимог, а саме щодо стягнення з Вінницької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди у вигляді неотриманої надбавки за спеціальне звання "заслужений юрист України" у сумі 7 604, 71 грн - відмовлено.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що дія окремого положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, згідно рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18), втратила чинність 26 березня 2020 року.

Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, право на отримання заробітної плати у розмірі, виходячи із визначеного розміру посадового окладу, виникає з дня прийняття рішення Конституційним Судом України, а саме з 26 березня 2020 року.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що Конституційний Суд України, вирішуючи питання оплати праці прокурорів (справа № 1-223/2018(2840/18)), виходив з того, що заробітна плата, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Основного Закону, має визначатися виключно законом. У свою чергу, спеціальним законом, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, є Закон №1697-VII.

Відтак, враховуючи те, що до Закону №1697-VII не вносилися зміни (у тому числі Законом №113-ІХ) щодо умов оплати праці прокурорів до їх переведення до обласної, окружної прокуратури у встановленому законом порядку, колегія суддів вважає, що відповідач неправомірно нараховував та виплачував позивачу заробітну плату із застосуванням положень постанови Кабінету Міністрів України №505, а не виходячи із положень Закону №1697-VII.

Також суд встановив, що за період з 01 грудня 2020 року по 31 жовтня 2021 року позивач обіймав посаду прокурора, оскільки на виконання рішення суду Вінницького окружного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року у справі №120/1891/20-а згідно Наказу №472к від 01 грудня 2020 року ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області його робоче місце знаходилось у Вінницькій обласній прокуратурі та керівником прокуратури здійснювався табельний облік використання робочого часу позивача та виплата заробітної плати і контроль за службовою дисципліною.

На підставі наведеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за позивачем зберігається його статус прокурора, та він фактично приступив до роботи у Вінницькій обласній прокуратурі, а тому доводи відповідача, що на позивача не розповсюджуються умови оплати праці згідно статті 81 Закону №113-IX колегія суддів вважає безпідставними.

Відповідно до вимог Закону №113-IX не на період проведення атестації за прокурорами зберігаються умови щодо оплати їх праці у відповідності до Постанови №505, а саме на період до їх переведення.

Водночас, запроваджені Законом №113-ІХ такі умови оплати праці на період реформування органів прокуратури (п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону №113-ІХ), на думку суду апеляційної інстанції, є явно дискримінаційними, враховуючи те, що Законом №1697-VII передбачений єдиний правовий статус прокурорів в незалежності від будь-яких ознак чи обставин, а отже існування різних умов оплати праці в однакових умовах, лише у зв`язку із зміною назви прокуратури та проходження атестації, не може відповідати принципу верховенства права.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про протиправну бездіяльність відповідача щодо неналежного розрахунку та невиплати частини заробітної плати - посадового окладу, визначеного за ч. 3, 4 ст. 81 Закону №1697-VII за період з 01 грудня 2020 року по 31 жовтня 2021 року.

Щодо вимоги позивача про стягнення з Вінницької обласної прокуратури на користь позивача, матеріальної шкоди в розмірі 331 710, 11 грн. у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного ч. ч. 3, 4 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", суд зазначив таке.

Згідно довідки, наданої Вінницькою обласною прокуратурою щодо нарахованої заробітної плати, посадовий оклад ОСОБА_1 з 01 грудня 2020 року по 31 жовтня 2021 року становив 5 730, 00 грн., тоді як згідно ч. ч. 3, 4 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" посадовий оклад позивача мав визначатись в таких розмірах: в грудні 2020 року у розмірі 37 836, 00 грн. та з 01 січня 2021 року по 31 жовтня 2021 року в розмірі 38 400, 00 грн. (15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року *1,2 (коефіцієнт прокурора обласної прокуратури).

Отже, враховуючи, що позивачу виплачувалась заробітна плата у меншому розмірі, ніж це передбачено ч. ч. 3, 4 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з Вінницької обласної прокуратури на користь позивача недоотриманої заробітної плати за період 01 грудня 2020 року по 31 жовтня 2021 року в сумі 331 710, 11 грн. підлягають задоволенню.

Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з 05 червня 2021 року виплата надбавки за спеціальне звання "заслужений юрист України" законодавством не передбачена, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме надбавки за спеціальне звання "заслужений юрист України", визначеного за ч. 3, ч. 4 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", за період з 05 червня 2021 року по 31 жовтня 2021 року задоволенню не підлягають.

При цьому апеляційний суд звернув увагу, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом стягнення коштів на відшкодування майнової шкоди, в даних правовідносинах не є належним, оскільки невиплачена в повному розмірі сума заробітної плати за період 01 грудня 2020 року по 31 жовтня 2021 року в розумінні КЗпП України є саме недоотриманою заробітною платою, а не завданою майновою шкодою (відшкодування якої передбачено за правилами ЦК України), як помилково вважає позивач.

За таких обставин колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову шляхом визнання протиправною бездіяльності Вінницької обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати позивачу заробітної плати за період з 01 грудня 2020 року по 31 жовтня 2021 року у відповідності до вимог статті 81 Закону України "Про прокуратуру" та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоотриману заробітну плату, з урахуванням усіх встановлених у цей період надбавок та премій, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного у відповідності до частини 3, 4 статті 81 Закону України "Про прокуратуру", за період з 01 грудня 2020 року по 31 жовтня 2021 року, та зобов`язання відповідача нарахувати та виплати позивачу надбавку за спеціальне звання "заслужений юрист України", визначеного за ч. 3, ч. 4 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" за період з 01 грудня 2020 року по 04 червня 2021 року.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2022 року в частині задоволених позовних вимог та залишити в силі рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2022 року, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Так, відповідач зазначає, що судом апеляційної інстанції застосовано статтю 81 Закону України «Про прокуратуру» без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 540/1268/21.

Окрім того, відповідач вказує, що позивач не є прокурором, який успішно пройшов атестацію, а тому у спірних правовідносинах застосуванню підлягають приписи абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України №113-ІХ, зі змісту якого слідує, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме: постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Таким чином дії відповідача щодо нарахування посадового окладу позивачу на підставі приписів постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» відповідали приписам чинного на той час законодавства.

Правом подати відзив на касаційну скаргу в порядку статті 338 КАС України позивач не скористався, що відповідно до вказаної статті не перешкоджає перегляду рішень судів попередніх інстанцій за наявними в справі матеріалами.

Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Вінницької обласної прокуратури на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2022 року з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 01 квітня 2024 року (у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_3 з посади судді Верховного Суду у відставку) визначено такий склад колегії: головуючий-суддя - Мацедонська В.Е., судді: Губська О.А., Уханенко С.,А.

Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2024 року закінчено підготовчі дії та призначено розгляд цієї справи в порядку письмового провадження на 03 квітня 2024 року.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, з 2013 року ОСОБА_1 працював в органах прокуратури.

29 квітня 2020 року прокуратурою Вінницької області видано наказ №419к про звільнення позивача з посади прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області на підставі рішення кадрової комісії від 02 квітня 2020 року №58 про неуспішне проходження атестації.

На виконання судового рішення у справі №120/1891/20-а поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області та в органах прокуратури з 30 квітня 2020 року.

В подальшому Верховний Суд ухвалою від 28 листопада 2022 року, керуючись пунктом 2 частини першої статті 238 КАС України, прийняв відмову ОСОБА_1 від адміністративного позову, закрив провадження у справі №120/1891/20-а та визнав нечинними рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року.

Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року за № 6-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статі 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Вважаючи, що з 01 грудня 2020 року по 31 жовтня 2021 року заробітна плата позивача, а саме посадовий оклад та надбавка за звання "заслужений юрист України" повинна регулюватися та визначатись виключно ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", а за період його роботи з 01 грудня 2020 року по 31 жовтня 2021 року у Вінницькій обласній прокуратурі різниця між фактично нарахованим посадовим окладом та посадовим окладом, який повинен бути нарахований позивачу відповідно до вимог закону становить - 331 710,11 грн., і різниця між фактично нарахованою надбавкою за спеціальне звання "заслужений юрист України" та надбавкою, яка мала б бути нарахована становить - 16 585, 51 грн., позивач звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 2 резолютивної частини рішення передбачено, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

За правилами статті 8 Основного Закону в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно із статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частин першої та другої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Частиною третьою статті 152 Конституції України передбачено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

ІV. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України в чинній редакції).

Перевіривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі, та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає таке.

Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2022 року касаційне провадження у цій справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги, яка подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Як установлено судами попередніх інстанцій і вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у позовній заяві просив суд стягнути з Вінницької обласної прокуратури на його користь матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати за період з 01 грудня 2020 року по 31 жовтня 2021 року у розмірі 331 710,11 грн (посадового окладу) та 16 585, 51 грн (надбавки за спеціальне звання заслужений юрист України).

Позивач вважав належним способом захисту своїх порушених прав - застосування до спірних правовідносин норми прямої дії - частини третьої статті 152 Конституції України та стягнення з Держави Україна в особі Вінницької обласної прокуратури на його користь матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного за частинами третьою, четвертою статті 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26 березня 2020 року, за період з 01 грудня 2020 року по 31 жовтня 2021 року.

Отже, предметом спору, який визначив позивач, є стягнення збитків (матеріальної шкоди), завданої актом, що визнаний неконституційним, у вигляді неотриманої частини заробітної плати за період з 01 грудня 2020 року по 31 жовтня 2021 року.

Так, рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 2 резолютивної частини указаного рішення Конституційного Суду України передбачено, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Водночас, як визначено частиною другою статті 152 Конституції України і частиною першою статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У Рішенні від 30 вересня 2010 року №20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 08 грудня 2004 року (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України указав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Подібний висновок також висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 листопада 2020 року у справі №4819/49/19, за яким: рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію, тобто поширюється на правовідносини, що виникли або тривають після його ухвалення (за винятком тих випадків, якщо інше встановлено Конституційним Судом України безпосередньо у тексті ухваленого рішення).

Суд наголошує, що дія окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18), втратила чинність 26 березня 2020 року.

Водночас, Суд звертає увагу, що спірні правовідносини між сторонами виникли щодо нарахування і виплати недоотриманої заробітної плати та інших похідних платежів за період з 01 грудня 2020 року до 31 жовтня 2021 року.

Так, правове регулювання оспорюваних позивачем питань щодо виплати заробітної плати, визначено спеціальним Законом України від 19 вересня 2019 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», що набрав чинності 25 вересня 2019 року, яким передбачена переатестація прокурорів. Отже, на час виникнення спірних правовідносин у цій справі діяла нова редакція статті 81 Закону України «Про прокуратуру».

Сам Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» визначає умови переведення прокурорів, процедуру проходження атестації і відповідно порядок оплати праці прокурорів на період проведення їх атестації.

Згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Отже, правовий статус зазначених вище прокурорів, який вони мали до набрання чинності цим Законом, характеризується і державними гарантіями щодо виплати заробітної плати з відповідних джерел фінансування. Тобто правове регулювання оплати праці, яке існувало до прийняття спеціального Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» здійснювалося у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.

Системний аналіз приписів Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», дозволяє зробити висновок, що на зазначений період (тобто, до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури) оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», яка була чинною у оспорюваний позивачем період.

Згідно з пунктами 1, 2, 6 Постанови №505 затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-7; надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці: 1) установлювати: працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів, а також зазначено, що видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснюється в межах затвердженого фонду оплати праці.

Водночас, ті прокурори, які переведені на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, отримують заробітну плату згідно зі статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

Верховний Суд звертає увагу, що положеннями пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» запроваджено різні підходи до оплати праці прокурорів залежно від проходження чи непроходження атестації.

Тому прирівняння посадового окладу позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в ці установи, суперечить вимогам Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

Подібну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі №540/1268/21, від 18 серпня 2022 року у справі №200/2499/21-а.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформульованої у рішенні №6-р/2020 (абзац одинадцятий пункту 2.2), заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом.

Таким чином, Конституційний Суд України дав тлумачення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, яка водночас відповідно до іншого рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-р (II)/2020 указує на те, що за новим конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.

Суд зазначає, що Конституція України віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання прокурорів. Таке оцінювання було визначено на законодавчому рівні і стосувалось без винятку усіх прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.

Тобто рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі №6-р/2020, на яке посилається позивач, стосується приписів статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, офіційне тлумачення яких здійснено в розумінні статті 131-1 Основного Закону України і пов`язане з організацією і порядком діяльності прокуратури нової якості - функцією кримінального обвинувачення та проведення кадрового перезавантаження через оцінювання прокурорів. А тому застосування статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» без обмежень пов`язується із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в новоутворені/оновлені прокуратури (відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»).

Судами попередніх інстанцій встановлено та з матеріалів справи убачається, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року у справі №120/1891/20-а, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року, серед іншого, поновлено ОСОБА_1 у Вінницькій обласній прокуратурі на посаді, що рівнозначна тій, яку він обіймав до звільнення, з 30 квітня 2020 року.

Разом з тим, на виконання судового рішення у справі №120/1891/20-а наказом керівника обласної прокуратури поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області та в органах прокуратури з 30 квітня 2020 року.

З наведеного слідує, що у Суду відсутні докази переведення позивача у Вінницьку обласну прокуратуру.

З огляду на те, що у спірний період часу позивач працював у прокуратурі Вінницької області, а у Вінницьку обласну прокуратуру позивач на роботу не приймався, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для обрахування посадового окладу та заробітної плати позивача, який не пройшов атестацію, у спірному періоді з 01 грудня 2020 року по 31 жовтня 2021 року, у іншому розмірі, ніж це передбачено Постановою №505.

Враховуючи наведене, Суд приходить до висновку про відсутність у відповідача правових підстав здійснення позивачу оплати праці у період з 01 грудня 2020 року по 31 жовтня 2021 року у інший спосіб, ніж встановлений п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, що виключає протиправність дій відповідача щодо невиплати позивачу частини заробітної плати - посадового окладу, надбавки за спеціальне звання "заслужений юрист України", визначених відповідно до частини 3 статті 81 Закону України "Про прокуратуру".

Водночас, предметом спору, який визначив позивач, є стягнення збитків (матеріальної шкоди), завданої актом, що визнаний неконституційним, у вигляді неотриманої частини заробітної плати за період з 01 грудня 2020 року по 31 жовтня 2021 року.

За установлених обставин у цій справі, ураховуючи, що позовні вимоги стосуються періоду з 01 грудня 2020 року по 31 жовтня 2021 року, слід констатувати, що не можна нанести шкоду після рішення Конституційного Суду України про неконституційність акта - після 26 березня 2020 року. Шкода виникає до його винесення, коли акт ще діяв, ще не був визнаний неконституційним.

Верховний Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом стягнення коштів на відшкодування майнової шкоди, завданої актом, що визнаний неконституційним, у вигляді неотриманої заробітної плати за період після рішення Конституційного Суду України - після 26 березня 2020 року, не змінює суті спірних правовідносин, які виникли між сторонами у цій справі щодо оплати праці і підстави їх виникнення, а отже не робить цей спір спором про відшкодування шкоди.

Отже, Верховний Суд констатує, що указана позивачем сума недоотриманої частини заробітної плати не є матеріальною шкодою.

Таким чином суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що стаття 22 ЦК України передбачає право на компенсацію збитків у результаті порушення саме цивільного права позивача, тоді як предметом даного спору є компенсація шкоди у вигляді недоотриманої частини заробітної плати, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд уважає, що суд першої інстанції дійшов вірних висновків щодо відмови в задоволенні позовних вимог, проте мотиви задоволення належить змінити з урахуванням висновків, наведених Судом у цій постанові.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

За таких обставин, ураховуючи приписи частини першої статті 351 КАС України, Верховний Суд уважає за необхідне змінити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, виклавши їх в редакції цієї постанови.

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2022 року зупинено виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2022 року у справі № 120/14973/21-а у частині зобов`язання Вінницької обласної прокуратури нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотриману заробітну плату, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного у відповідності до частини 3, 4 статті 81 Закону України "Про прокуратуру", за період 01 грудня 2020 року по 31 жовтня 2021 року в сумі 331 710, 11 грн, та зобов`язання Вінницької обласної прокуратури нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотриману надбавку за спеціальне звання "заслужений юрист України" за період з 01 грудня 2020 року по 04 червня 2021 року у відповідності до вимог статті 81 Закону України "Про прокуратуру" в сумі 9 178, 80 грн до закінчення касаційного провадження.

Відповідно до частини третьої статті 375 КАС України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Зважаючи на те, що за результатом касаційного перегляду вирішено скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2022 року та залишити в силі рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2022 року, змінивши його мотивувальну частину, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог, Верховний Суд не вбачає підстав для поновлення виконання оскаржуваного судового рішення відповідно до частини третьої статті 375 КАС України.

V. Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 352 355 356 359 375 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Вінницької обласної прокуратури задовольнити частково.

Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2022 року скасувати.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2022 року змінити, щодо мотивів відмови в задоволенні позовних вимог, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська

Судді О.А. Губська

С.А. Уханенко